Ціноутворення у міжнародній торгівлі і види світових цін

1. Ціноутворення  у міжнародній торгівлі і види  світових цін.

Як відомо, ціна - це грошовий вираз вартості товару. В основі вартості лежать затрати  на виробництво та реалізацію продукції  з врахуванням чистого доходу та платежів до бюджету. Із зміною вартості, як правило, змінюються і ціни на товари. В міжнародній торгівлі використовуються світові ціни. Вони виступають як ціни, що узгоджують між собою найбільші продавці та покупці, або як ціни основних світових торгових центрів, таких, наприклад, як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо.

 Процес ціноутворення  на світовому ринку можна дослідити  в результаті аналізу експортних  цін. Прийнято розрізняти початкові  ціни і ціни проникнення. Початкові  ціни - це ціни, що встановлюються  при першому входженні на ринок.  Вони можуть бути високими  у випадку, коли на ринок  надходить новий удосконалений  продукт і дещо нижчими, якщо  на цьому ринку вже є товари, які пропонує експортер. В першому  випадку початкову ціну визначає  сам експортер, в другому - вона  формується в умовах конкуренції  на ринку.

 Ціни проникнення  - становлять собою низькі ціни, що  встановлюють експортери заради  перехоплення масового споживача  в надії, що втрати на знижені  ціни будуть компенсовані виручкою  від збільшення обсягу продажу  та відповідного зниження виробничих  витрат і вартості маркетингу.

 Світові ціни  ділять на дві групи: ціни  на продукцію обробної промисловості  і ціни на сировину. В ролі  світових цін на продукцію  обробної промисловості виступають, як правило, експортні ціни  великих фірм, які виробляють  та експортують значну частину  продукції галузі. При цьому базою  експортних цін служать ціни  на внутрішньому ринку.

 Ціни на сировину, до якої, згідно з класифікацією  статистичного бюро ООН, відносяться  енергоресурси, мінеральна сировина, сільськогосподарські продукти, добриво,  кольорові метали, залежать не  від величини внутрішніх затрат, а від таких факторів як:

 Співвідношення  між попитом і пропозицією на ринку сировинних

 товарів;

 поєднання цін  основних виробників - експортерів  і біржових котирувань в ролі  світових цін для значної частини  сировинних товарів;

 регулювання  цін окремими державами чи  їх групами, які є головними  експортерами (країни ОПЕК);

 панування монополій,  які продають свої товари за  монопольно високими цінами, а  купують - за монопольно низькими;

 інфляція, оскільки  очікування примушує виробників  закуповувати сировину та обладнання  з врахуванням того, що в майбутньому  за них треба буде платити  більше. Вартісні показники розраховуються, як правило, в національній  валюті і переводяться в долари  США з метою міжнародного співставлення.  Щоправда, є країни, передусім країни  з високим рівнем інфляції, які  розрахунки експорту та імпорту  здійснюють відразу в доларах  США.

 Оскільки основна  частка товарів у міжнародній  торгівлі перевозиться морським  транспортом, то за основу (базу) розрахунку цін експорту та  імпорту береться транспортування  морем. З метою міжнародного  співставлення експорт розраховується  у світових цінах на момент  перетину товаром кордону на  базі ФОБ (від англійської абревіатури  (FOB -free on board), що означає "вільно на борту", а імпорт - на базі цін СІФ (від англійської абревіатури CIF - cost, insurance, freight), що означає "вартість, страхування і фрахт". Згідно з загальноприйнятими правилами тлумачення міжнародних комерційних термінів експортна ціна ФОБ передбачає включення в ціну товару витрат на доставку товару в порт і вантаження його на судно, а імпортна ціна СІФ передбачає включення у ціну товару витрат на доставку товару в порт, вантаження його на судно, купівлю страховки, оплату фрахту та інших зборів. Експорт на умовах ФОБ, в свою чергу, може виступати в різноманітних варіантах в залежності від того, в якій мірі розподіляється між продавцем та покупцем відповідальність за доставку товарів і транспортні витрати:

 експорт на  умовах франко-вагон із зазначенням  пункту відправлення. За цих умов  експортер забезпечує вантаження  товару у залізничні вагони, вантажні  автомобілі або інші транспортні  засоби і несе відповідальність  за збереження товару лише  до завантаження його на транспортний  засіб. За переміщення товару  від пункту відправлення відповідальність  бере на себе покупець, сплачуючи  всі транспортні витрати і  експортні податки та послуги;  експорт на умовах франко-вагон  із зазначенням пункту відправлення  з попередньою оплатою вартості  перевезень до пункту призначення.  За таких умов ціна включає  вартість перевезень, і покупець  не несе витрат на транспортування  товару від пункту відправлення  до пункту призначення;

 експорт на  умовах франко-вагон із зазначенням  пункту відправлення з включенням  в ціну вартості перевезень  без оплати її експортером.  Цей варіант відрізняється від  попереднього тим, що експортер  зменшує ціну товару на суму  транспортних витрат, які будуть  сплачені покупцем при одержанні  товару;

 експорт на  умовах домовленості між експортером  та імпортером про те, що експортна  ціна включає вартість перевезення  товару до пункту призначення.  Тоді експортер сплачує витрати  транспортування, а покупець несе  відповідальність за пересування  товару від пункту відправлення  і сплачує всі податки, збори  і вартість послуг;

 експорт на  умовах, коли ціна включає всі  витрати експортера по транспортуванню  товару до місця перебування  транспортного засобу покупця  і вартість завантаження товару  на нього; експорт на умовах  франко-пункт призначення в країні  імпортера. За таких умов ціна  включає вартість товару в  пункті відправлення і всі  транспортні витрати на доставку  товару у визначений партнерами  пункт призначення в країні  покупця, а також експортні  податки, збори та інші витрати.  Всі ці витрати сплачує продавець.  В результаті відмінностей в  базах розрахунків сукупна вартість  світового експорту буде завжди  менша вартості світового імпорту  на величину, яка приблизно дорівнює сумі витрат на страхування товару, його перевезення та інші портові збори.

 В практиці  міжнародних торгових відносин  трапляються випадки, коли в  експорт і імпорт включають  не тільки міжнародне переміщення  товарів, а й переміщення факторів  виробництва. Скажімо, поставка  в Україну обладнання для підприємства, що належить німецькій фірмі,  може розглядатися і як імпорт  товарів, і як імпорт капіталу. Участь українських спеціалістів  в експлуатації металургійного  комбінату в Індії може вважатися  експортом товару (послуги по  технічному обслуговуванню) або  експортом робочої сили.

 Деяку особливість  має ціноутворення транснаціональних  корпорацій. В них розрізняють  два види цін: зовнішні міжнародні  ціни і внутрішні міжнародні  ціни. Зовнішні міжнародні ціни (ціни міжнародних корпорацій) - це ціни, за якими корпорації реалізують свої товари на міжнародному ринку. Внутрішні міжнародні ціни (трансфертні ціни) - це ціни, за якими здійснюється обмін товарами і послугами між материнською компанією та її закордонними філіалами, а також між філіалами. При встановленні трансфертних цін фірма ставить перед собою мету забезпечити конкурентоздатність продукції на ринках. А тому прагне діяти в тих країнах, в яких більш низькі податки і тарифи.

 В більшості  країн держава активно втручається  у процес ціноутворення щодо  товарів і послуг, які реалізуються  на зовнішньому ринку. Вплив  держави на ціни здійснюється  через фінансування науково-дослідних  робіт, бюджетне фінансування  експорту, а також за допомогою  відповідної митної політики. З  метою зниження експортних цін  і підвищення конкурентоспроможності  вітчизняних товарів уряди надають  своїм експортерам субсидії (своєрідну  доплату до експортної виручки), якщо внутрішні ціни вищі експортних. Крім того, уряди можуть опосередковано  впливати на експортні ціни  через систему оподаткування  експортних товарів, знижуючи  або навіть відмінюючи податки  на товари і сировину, з якої  вони виробляються.

 Бюджетні фінансування  експорту дають можливість фірмам  в окремих випадках застосовувати  демпінгові ціни, які можуть бути  нижчі собівартості. За таких  умов фірми-експортери покривають  свої збитки за рахунок прямих  чи опосередкованих доплат з  боку держави. Продаж товарів  за низькими цінами дає можливість  фірмам усунути з ринку своїх  конкурентів і зберегти на  ньому своє панування.

 На ціноутворення  у міжнародній економіці поряд  з національними державними структурами  впливають організації міжнародного  співробітництва й інтеграції. Серед  них найбільший вплив роблять  ЄС, МВФ, Світовий банк, ГАТТ, а  також сімка найбільш розвинених  країн. Певний вплив на міжнародне  ринкове ціноутворення роблять  різноманітні асоціації вільної  торгівлі, митні союзи, вільні  економічні зони та інші регіональні  об'єднання.

 

Ціна, як відомо, – це грошова  сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку  готовий заплатити за неї покупець.

 Під світовими цінами  звичайно розуміють ціни, за якими  здійснюються великі комерційні  експортно-імпортні операції з  оплатою у вільно конвертованій  валюті.

 Відповідно, ціноутворення  – це процес відбору кінцевої  ціни залежно від собівартості  продукції, цін конкурентів, співвідношення  попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:

1) загальноекономічні –  фаза економічного циклу, стан  сукупного попиту та пропозиції, інфляція;

2) конкретно-економічні, тобто  ті, які визначаються особливостями  розвитку даної галузі, умовами  виробництва продукції та її  реалізації – витрати, прибутки, податки, пропозиція і попит  на цей товар з урахуванням  товарів-замінників, споживчі якості (надійність, привабливість, сучасний  зовнішній вигляд);

3) специфічні, які мають  відношення тільки до деяких  товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови  сервісу;

4) спеціальні, тобто пов’язані  з дією особливих механізмів  і економічних інструментів, –  державне регулювання, валютний  курс;

5) неекономічні – політичні,  військові тощо.

 Існують такі методи  ціноутворення на світовому ринку:

 – на основі закритих  торгів – виходячи з очікуваних  цінових пропозицій конкурентів;

 – на основі передбачуваної  цінності – виходячи з відчуття  покупцем цінової вартості товару;

 – на основі рівня  поточних цін – виходячи з  поточних цін конкурентів.

 Відмітимо, що ціноутворення  на світових ринках має дві  характерні риси:

1) на світовому ринку  складаються відхилення світової  ціни від внутрішніх цін окремих  країн. Внутрішня ціна, хоча і  виступає одним з суттєвих  факторів механізму формування  цін світового ринку, в більшості  випадків не визначає її остаточного  рівня;

2) на один товар існує  паралельно ряд цін. Значна  кількість цін світової торгівлі  зумовлена різними обставинами:  транспортними витратами, характером  торговельної угоди, комерційними  умовами поставок тощо.

 Тобто, у практиці  міжнародної торгівлі використовується  декілька видів цін, пов’язаних  з тими чи іншими особливостями  купівлі-продажу, наприклад:

 – біржові котирування  (тобто ціни, встановлені на міжнародних  товарних біржах);

 – аукціонні (ціни  міжнародних аукціонів);

 – експортні ціни  основних постачальників певного  товару;

 – імпортні ціни  в основних центрах імпорту;

 – оптові ціни;

 – роздрібні ціни;

 – ціни оферти –  ціни продавця в його офіційній  пропозиції про продаж товару;

 – ціни покупця  (ціни контроферти);

 – регіональні –  ціни, які діють у межах інтеграційних  угруповань;

 – номінальні –  ціни, вказані в прейскурантах;

 – трансфертні –  ціни, що діють у межах транснаціональних  корпорацій;

 – статистичні –  середньозважені за певний період  часу.

 Укладаючи зовнішньоторговельний  контракт про купівлю-продаж товару, суб’єкти господарської діяльності  мають справу з такими видами  цін:

 – базисною, яка використовується  для визначення сорту або якості  товару, яку узгоджують на переговорах  між продавцем та покупцем. Вона  є початковою для визначення  ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього  відрізнятимуться від обумовлених  у контракті;

"text-align:justify"> – фактурною, яка  визначається умовами поставки, вказаними в контракті.

 Умови поставки товару  визначають обов’язки покупця  і продавця щодо доставки товару  і встановлюють момент переходу  ризику випадкової загибелі чи  ушкодження товару з продавця  на покупця. Базисні умови поставки  визначають, хто несе витрати,  пов’язані з транспортуванням  товару від продавця-експортера  до покупця-імпортера. Ті втрати  з приводу доставки товару, які  несе продавець, включаються до  ціни товару. Ці умови називаються  базисними тому, що вони встановлюють  базис ціни товару і впливають  на рівень ціни товару.

 Витрати в процесі  експортування різноманітні і  становлять часом майже 40 –  50 % ціни товару. Вони можуть включати:

 – витрати на підготовку  товару до відвантаження (перевірка  кількості та якості, пакування);

 – оплату завантаження  товару на перевізні засоби  внутрішнього транспортувальника;

 – оплату перевезень  товару від пункту відправлення  до основних засобів транспортування;

 – оплату вартості  завантаження товару на основні  засоби транспортування;

 – оплату вартості  транспортування товару міжнародним  транспортом;

 – оплату страхування  вантажу під час перевезення;

 – витрати щодо  зберігання товару протягом перевезення;

 – витрати щодо  розвантаження товару в пункті  призначення;

 – витрати з приводу  доставки товару від пункту  призначення на склад покупця;

 – оплату митних  зборів, податків при перетинанні  митного кордону.

 Базисні умови розробляються  міжнародною торговою практикою.  Зміст цих умов не є загальноприйнятим  у міжнародній торгівлі, а визначається, як правило, торговельними традиціями, які склались у різних країнах, портах, галузях.

 У сучасній практиці  міжнародної торгівлі одержав  визнання «Інкотермз» (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку.

 При визначенні базисних  умов використовується термін  «франко» (вільно), який означає,  що покупець звільняється від  ризиків і всіх витрат з  приводу доставки товару до  місця, позначеного за словом  «франко».

 Деякі базисні умови  постачання.

1) З заводу (в означеному  місці): EXW – Exworks.

 На продавцеві не  лежать ніякі зобов’язання щодо  транспортування товару.

2) Франко-перевізник: FCA –  Free Carrier.

 Продавець виконує  своє зобов’язання поставити  товари, коли він передає товар  перевізнику (обумовленому і в  обумовленому місці).

3) Франко на борту судна  (… в обумовленому порту відвантаження):

FOB – Free On Board.

 За цією умовою продавець  зобов’язаний поставити за свій  рахунок товар на борт судна,  що зафрахтоване покупцем, в обумовленому  порту в обумовлений термін.

4) Плата за транспортування  та страхування оплачені до (обумовленого  місця призначення): CIP – Carriage and Insurance Paid to...

5) Вартість страхування  і фрахт: CIF – Cost, Insurance and Freight.

 Продавець зобов’язаний  застрахувати судно, оплатити  фрахт, доставити товар у порт  відправлення, завантажити його  на борт судна, а також застрахувати  товар від транспортних ризиків  за мінімальною ставкою.

6) Поставлено на кордон ( в обумовленому місці): DAF – Delivered At Frontier.

 Продавець зобов’язаний  поставити у розпорядження покупця  товар на кордоні до митного  кордону іншої країни. Цей термін  часто вживається, якщо товари  перевозяться залізничним або  автомобільним транспортом.

 З усіх розглянутих  вище базисних термінів найбільше  розповсюдження набули умови  ФОБ та СІФ. У практиці міжнародної  торгівлі «Ціна ФОБ», як правило,  означає експортну ціну товару, а «Ціна СІФ» – імпортну.

 Ціна може бути зафіксована  в контракті:

 – на момент укладення;

 – протягом терміну  дії;

 – на момент його  виконання.

 Залежно від способу  фіксації розрізняють наступні  види цін:

1) тверда;

2) рухлива;

3) ковзаюча;

4) з наступною фіксацією.

 Тверда ціна встановлюється  в момент підписання угоди  й не може змінюватися протягом  терміну її дії.

 Рухлива ціна –  зафіксована при укладенні угоди  ціна, яка може бути переглянута  в майбутньому, якщо ринкова  ціна до часу його постачання  зміниться. У контракті обов’язково  вказується джерело, на основі  якого робиться висновок про  зміну ціни товару.

 Ковзаюча – це ціна, розрахована в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що відбулися в період виконання контракту (найчастіше використовується для великого промислового обладнання).

 Якщо в контракті  обумовлено, що ціна фіксується  в процесі виконання угоди,  то в договорі вказуються умови  фіксації та принцип визначення  ціни. Наприклад, ціна може встановлюватися  за домовленістю сторін перед  поставкою кожної партії товару  або, якщо поставки здійснюються  регулярно, перед початком кожного  календарного року (в контракті  обов’язково вказується джерело  інформації про рівень цін).

 Відзначимо, що ціни, які  публікуються, носять переважно  довідковий характер і часто  відрізняються від фактично сплачених  покупцем цін внаслідок широкого  використання системи спеціальних  знижок.

 Розмір знижки залежить  від:

 – характеру угоди;

 – умов поставки;

 – умов платежу;

 – взаємовідносин  з покупцем;

 – кон’юнктури ринку  на момент укладання угоди.

 У сучасних умовах  у практиці міжнародної торгівлі  використовується близько 20 різноманітних  видів знижок. Найпоширенішими з  них є наступні:

 – загальна (проста) знижка  надається з прейскурантної чи  довідкової ціни товару. Може  складати до 20 – 30 %. Такі знижки  використовуються при купівлі-продажу  стандартних видів машин і  обладнання. Наприклад, до такого  виду належить знижка, що надається  за умов купівлі товару за  готівку (як правило, її розмір  відповідає розміру позичкового  проценту);

 – знижка за оборот (бонусна) надається постійному покупцеві. У контракті в цьому випадку обумовлюється шкала знижок залежно від досягнутого обороту протягом певного терміну (як правило, року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок;

 – знижка за кількість  або серійність (прогресивна) надається  покупцеві за умови закупівлі  ним наперед визначеної кількості  товару, що поступово збільшується. Серійні замовлення викликають  підвищену зацікавленість у виробника,  оскільки виготовлення машин  одного типу знижує пересічні  витрати виробництва на одиницю  продукції;

 – дилерські знижки  надаються виробниками своїм  постійним посередникам щодо  збуту (в т. ч. і закордонним). Дилерські знижки на автомобілі, наприклад, становлять близько  15 – 20 % роздрібної ціни;

 – спеціальні знижки  надаються привілейованим покупцям, в замовленнях яких дуже зацікавлені  продавці. До цієї категорії належать  також знижки на пробні партії  і замовлення, що мають на меті  зацікавити покупця;

 – експортні знижки  надаються іноземним покупцям  зверху тих, які діють на  внутрішньому ринку виробника.  Їх метою є підвищення конкурентоспроможності  товару на зовнішньому ринку;

 – сезонні знижки  надаються за умов закупівлі  товару не в сезон. Наприклад,  на сільськогосподарські добрива  вони складають близько 15 %;

 – неявні знижки  надаються покупцеві у вигляді  знижок на фрахт, пільгових  чи безпроцентних кредитів;

 – знижки при продажу  обладнання, яке було у користуванні, складають інколи 50 % його вихідної  ціни.

1.2. Види цін у зовнішній торгівлі

Законом України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" визначено, що зовнішньоекономічна  діяльність — це діяльність суб'єктів  господарської діяльності України  та іноземних суб'єктів господарської  діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними як на території України, так і за її межами.

Знання системи світових та зовнішньоторговельних цін, кваліфіковане  обґрунтування рівня останніх —  важлива умова для досягнення успіху на зовнішніх ринках, що дасть  змогу залучати валюту, розвивати  виробництво, покращити стан обігових коштів підприємств, своєчасно сплачувати заробітну плату.

Обґрунтування ціни у зовнішній  торгівлі — одне з найбільш складних завдань, що постає перед учасниками зовнішньоекономічної діяльності. Від  грамотного вирішення цього питання  залежать ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, фінансове становище підприємств, об'єднань, акціонерних товариств  та ін. Негативні наслідки занадто  високих та економічно необґрунтованих  цін імпорту полягають у завищенні  внутрішніх цін, накопиченні на складах  готової і нереалізованої продукції, спаду виробництва, неплатежах за використані  ресурси, нестачі обігових коштів і  затримці та невиплаті заробітної плати. Якщо експортні ціни не мають економічного обґрунтування, то у випадку надмірної  ціни реалізація товару за кордоном не відбудеться, а заниження ціни може призвести до серйозної відповідальності держави за застосування демпінгових  цін. Тому науковим підходам до розрахунку зовнішньоторговельних цін необхідно  приділяти особливу увагу будь-якому  суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності.

Перш ніж перейти до особливостей розрахунку цін у зовнішній  торгівлі, визначимось з їх номенклатурою.

У зовнішній торгівлі діють  такі види цін, яких немає у національному  господарстві, а саме: світові, контрактні та зовнішньоторговельні, причому вихідною базою та дійовим фактором формування і динаміки зовнішньоторговельних  цін є світові ціни.

Світова ціна — це грошове  відбиття інтернаціональної вартості товару, реалізованого на світовому  ринку, яка складається з національних вартостей внаслідок конкуренції. Світова ціна формується з урахуванням  двох основних принципів: по-перше, вона повинна бути доступною для будь-якого  продавця чи покупця, по-друге, має бути показовою для світового товарного  співтовариства.

Зовнішньоторговельні операції, ціни яких пропонується використовувати  як світові, повинні здійснюватись  на регулярній основі. У зв'язку з  цим ціни угод, що мають випадковий, епізодичний характер, не є показовими. Зовнішньоторговельні операції повинні  відбуватися в умовах вільного торгово-політичного  режиму, тобто ціни, які обслуговують товарообмін у межах замкнених  економічних угруповань, не можуть бути світовими. За рахунок дотацій  національним виробникам з боку держави  вони можуть бути нижчими (інколи в  декілька разів) за ціни інших вагомих  постачальників даної продукції  на світовий ринок, а при застосуванні системи субсидіювання споживачів — вищими за світові.

Ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси:

на світовому ринку  складаються відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн. Внутрішня ціна хоч і є одним  із суттєвих факторів механізму формування ціни світового ринку, проте в  більшості випадків не визначає остаточного  її рівня;

на один і той самий  товар існує паралельно ряд цін. Значна кількість цін світової торгівлі зумовлена різними обставинами: транспортним фактором, характером торговельної угоди, комерційними умовами поставок та ін.

На практиці світова ціна виступає як ціна основних продавців  та покупців або головних центрів  світової торгівлі й установлюється у процесі здійснення значних  та регулярних угод у вільно конвертованій  валюті. Таким чином, з практичних міркувань можна вважати, що світові  ціни — це експортні ціни основних постачальників конкретного товару та імпортні ціни у найважливіших  центрах імпорту цього товару. Так, на пшеницю й алюміній світовими  є експортні ціни Канади, на пиломатеріали - ціни Швеції, на хутро - ціни Санкт - Петербурзького та Лондонського аукціонів, на чай - ціни аукціонів у Коломбо, Калькутті та Лондоні, на нафту — експортні ціни країн - членів ОПЕК. Світові ціни на вугілля — це ціни у західноєвропейських портах, на машини та обладнання — ціни переважно європейських, японських та американських виробників.

Якщо стосовно сировинних товарів світову ціну визначають країни - основні постачальники, то щодо готової продукції вирішальну роль відіграють провідні фірми, що виробляють та експортують певні типи та види виробів. Отже, при укладанні угод на продукцію обробної промисловості  доводиться аналізувати і використовувати  ціни десятків фірм, що виробляють аналогічну продукцію.