Гендерні відмінності у відношенні до любові та шлюбу у людей ранньої дорослості

_

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»

на тему: «Гендерні відмінності у відношенні до любові та шлюбу у людей ранньої дорослості»

Виконала: студентка групи _

_

Науковий керівник: _.

КИЇВ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

Молодість  –  це вік яскравих, забарвлених почуттів та кохання. Багато факторів  сприяють  вибору  супутника  для  подальшого сімейного  життя. Серед них можна виокремити: психологічні, соціальні та фізіологічні. На цей вік припадає період найбільшої сексуальної активності особистості, у цей період більшість людей вперше одружуються, а також це час, коли організм жінки найкраще пристосований до народження здорової дитини. У молодому віці найбільш інтенсивно проходять процеси нових знайомств та спілкування, найбільш легко встановлюються та розвиваються стосунки дружби та кохання. Через наявність наведених фактів ми зацікавилися мотивами вступу до шлюбу, які змушують наважитись на такий серйозний і відповідальний крок у житті сучасної молоді. 

Різноманітні аспекти готовності молоді до сімейного життя стали предметом вивчення сексологів, психологів, педагогів. Медико-психологічні  аспекти вступу до шлюбу є найбільш поширеними і представленими у науковій літературі – цій проблемі присвячені дослідження Л. Богдановича, І. Горпінченка, Д. Тсаєва,  
В. Кагана, Д. Колесова, І. Юнди та інших [15, с. 13]; морально-педагогічні проблеми готовності молоді до сімейного життя розглядались В. Бойко, Є. Ільїною,  
М. Стельмаховичем, В. Сухомлинським, В. Чудновським та ін. [21, с.91]; формування статевої свідомості, ідентичності та їх ролі у психологічній готовності до шлюбу досліджували О. Васютинський, Т. Говорун, І. Кон, Л. Мороз та інші; зміст та форми статевого виховання висвітлені у працях М. Боришевського, 
Т. Говорун, Д. Ісаєва, В. Кагана, І. Кона [26, с.23].

Проблемами мотиву займались В. Вілюнас, С. Каверін, К. Левін, А. Маслоу, Х. Хекхаузен. В сучасній психології дослідження з проблеми мотивації вступу у шлюб представлені і в працях В.П. Кравця, М.М. Обозова, Л.Б. Шнейдера та інших [4, c.43]. У психолого-педагогічній науці накопичений визначений обсяг теоретико-емпіричних знань про сучасну сім’ю (Ю.Е. Альошина, А.Я. Варга, С.І. Голод, 
Е.М. Ейдеміллер, Е.Т. Соколова, А.С. Співаковська, В.А. Петровский, А.В. Черников, В.В. Юстицкис та інші) [5; 8; 12; 13; 15; 16; 19; 24; 22].

Такі важливі аспекти готовності молоді до шлюбу, як мотивація, установки, уявлення, знання, якості особистості сім’янина висвітлюються в дослідженнях 
М.І. Алексєєвої, І.А. Арабова, Є.Ф. Ачільдієвої, В.І. Барського, Л.Ф. Бурлачука, 
Т.В. Говорун, І.В. Гребєннікова, С.В. Дворяк, І.В.  Дубровіної, В.І. Зацепіна, 
С.В. Ковальова, С. Кротохвіла, Д.В. Луцика, А.М. Прихожан, С. Цельмер та інших.

Проблема впливу соціально-психологічних факторів /сім’я, школа, соціальне оточення, засоби масової інформації/ на розвиток і формування готовності до одруження була об’єктом уваги Л.П. Буєвої, К. Вітека, О.І. Іванової, С.П. Іщенко, Т.С. Кириленко, 0.0. Кочеряна, А.О. Красовського, та інших.

Велика кількість вітчизняних (А. Харчев, М. Мацковський, А. Антонов, В. Сисенко, С. Голод, Л. Чуйко, А. Пономарьов, Н. Лавриненко, Ю. Якубова та ін.) та зарубіжних (Д. Загорський, Е. Берлін, І. Най, Дж. Хілл, У. Гул, Ф. Мітель, А. Жірар, М. Бекомбо, Г. Крайг, Д. Бокум та ін.) вчених свідчать, що створення стійких стосунків з протилежною статтю, укладення шлюбу є задачею віку ранньої дорослості. Дослідження обумовлене необхідністю вирішення існуючих протиріч між соціальною потребою суспільства в готовності молоді до шлюбу, досягненнями психолого-педагогічної науки і практичним вирішенням цієї проблеми.

На думку А.Г. Асмолова, підготовка молоді до сімейного життя, поряд з формуванням морального світу особистості, припускає і «формування особливої системи уявлень про себе як про людину визначеної статі, що включають специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, відношення до представників іншої статі і відповідно цих утворень форм поведінки» [1].

Актуальність даної проблеми обумовлюється також тими особливостями, що характерні для становлення і розвитку сучасної сім’ї: омолодження шлюбу, збільшення числа розводів, зв'язаних переважно з невмінням чоловіка і жінки будувати свої взаємини, з невірними уявленнями молодих людей про ролі чоловіка і жінки в родині, розвиток альтернативних форм шлюбно-сімейних відносин і інших явищ. Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження: «Гендерні відмінності у ставленні до шлюбу та любові у людей ранньої дорослості».

Об’єкт дослідження – гендерні відмінності.

Предмет дослідження – гендерні відмінності у відношенні до любові та шлюбу у людей ранньої дорослості.

Гіпотеза: ставлення до шлюбу та любові в період ранньої дорослості у чоловіків та жінок суттєво не відрізняється.

Мета дослідження полягає у вивченні теоретико-методологічних аспектів ставлення до шлюбу та любові та встановленні відсутності гендерних відмінностей в період ранньої дорослості.

У відповідності з метою, об’єктом та предметом дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний  аналіз досліджень ставлення поняття шлюбу та любові в психології.

2. Дослідити психологічні особливості людей ранньої дорослості.

2. Встановити гендерні особливості в любові та шлюбі.

3. Підібрати адекватні  методики для дослідження ставлення до шлюбу та любові.

4. Дослідити особливості ставлення до шлюбу та любові у людей ранньої дорослості та встановити відсутність гендерних відмінностей між ними.

У процесі розв’язання поставлених завдань використовувалися теоретичні та практичні методи дослідження: теоретичний огляд психолого-педагогічної літератури; методи емпіричного дослідження: тест-карта оцінки готовності до сімейного життя (І.Ф. Юнда); опитувальники «Шкала любові та симпатії» (З.Рубін, модифікація Л.Я. Гозман, Ю.Є. Альошина) та «Вимірювання установок в сімейній парі» (Ю.Є. Альошин); анкета-інтерв’ю «Ви вступаєте в шлюб» (В.А. Сисенко). Обробку результатів здійснено за допомогою програми математичної обробки SPSS-13.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, п’яти таблиць, одного рисунку, висновків та списку використаних джерел, який налічує 38 джерел. Основний текст роботи становить 37 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Поняття шлюбу та любові у  психології

На думку деяких американських дослідників, ніщо так на змінилось в світі, як уявлення жінок та чоловіків про те, яким повинен бути шлюб [6, с. 60]. 
Л.Б. Шнейдер [35, с.158-159] виділяє три мотивації, щодо створення шлюбу:

1) Мотив  «факт шлюбу». Головна рушійна сила в цьому  випадку – намір укласти шлюб. Часом це відбувається під  впливом інших при реалізації  гасла «Вже час!». При цьому інша людина є лише засобом для виконання  заповітного бажання – одружитися або вийти заміж. Загалом неважливо,  який саме партнер поруч.

2) Мотив «певний тип  шлюбу». У цих випадках діють  більш впевнені  люди, вони орієнтуються  на такого партнера, який здатний здійснити їх мрії і відповідає уявленню про престижний варіант шлюбних відносин.

3) Мотив «певної людини». Обранець сприймається як конкретна  реальна людина, з усіма слабостями і недоліками. Робиться  свідомий  вибір  з установкою на прийняття певної людини і з випливаючою звідси особистою відповідальністю за свої почуття.

Шлюб, заснований на спільності інтересів і взаємному потязі, можна розглядати скоріше як співдружність, що не виключає активних любовних взаємин. Дві людини можуть не увесь час проводити разом, але діяти в повній згоді. Зовсім не обов'язково займатися їм однією справою. Вони знаходять задоволення в загальних інтересах і поважають самостійні інтереси кожного. Такі взаємини людей, навіть якщо вони починалися без особливої пристрасті, дуже часто переростають у шлюби, що зберігають велику любов і відданість один одному все життя.

Шлюб-товариство нерідко зустрічається між людьми, для яких романтичні відносини самі по собі не являють цінність, при яких інтимні відносини не приносять радості і задоволення, а сексуальні бажання згасли в результаті хвороби чи яких-небудь інших причин.

Шлюб-співдружність зустрічається не тільки серед людей похилого віку. Багато молодих пар спочатку довго перевіряють один одного, іноді навіть якийсь час живуть разом, а потім, знайшовши, що їхні відносини дають ґрунт для створення родини, вони вирішують женитися. Ці люди - товариші в повному змісті цього слова. Вони будуть підтримувати один одного в будь-якому лиху. Для багатьох з цих людей товариські відносини важливіше романтичних почуттів. Вони люблять суспільство один одного з інших причин. При вступі в шлюб у них є міцний фундамент взаємних почуттів, заснованих на тонкому розумінні один одного, що є гарантією гарних сімейних взаємин у майбутньому.

Залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації розрізняють шлюби з любові, за стереотипом, з розрахунку [28, с.36-44].

Мотивація взяття шлюбу включає чотири основних мотиви:

• інтимно-особистісний (прагнення знайти бажаного партнера для кохання);
• морально-психологічний (бажання знайти духовно близького супутника життя);
• сімейно-батьківський (орієнтація на народження і виховання дітей);
• господарсько-побутовий (орієнтація на налагоджений побут і ведення домашнього господарства).

Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів.

За дослідженнями Е. Ейдеміллера [36], у сім'ях, де спостерігаються порушення в нормальній реалізації сімейних функцій (дисфункціональні сім'ї) і відповідно незадоволеність шлюбом, причини створення сім'ї були іншими (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Психологічні особливості створення дисфункціональних сімей

(за Е. Ейдеміллером)

Якщо при цьому мотивація взяття шлюбу є суперечливою, то риси шлюбного партнера (фізичні, особисті тощо), які спочатку не помічалися (як небажані), починають сприйматися особливо негативно, посилюючи дисфункцію сім'ї.

Таким чином, задоволеність шлюбом залежить також від узгодженості шлюбно-сімейної мотивації, яка багато в чому зумовлює його стабільність.

В даний час шлюб стає добровільною справою двох молодих людей, що навіть при наявності економічної залежності від батьків нерідко не присвячують їх у свої наміри. Говорячи про шлюб, не можна забувати про те, що бажання вступити в подружній союз і ступінь готовності до нього - це далеко не однакові поняття. На думку психологів, морально-психологічна підготовленість особистості до шлюбу означає сприйняття цілого комплексу вимог, обов'язків і соціальних стандартів поведінки, якими регулюється сімейне життя. До них відносяться [29]:

• готовність прийняти на себе нову систему обов'язків стосовно свого шлюбного партнера, майбутніх дітей і відповідальність за їхню поведінку;
• розуміння прав і достоїнств інших членів сімейного союзу, визнання принципів рівності в людських відносинах;
• прагнення до повсякденного спілкування і співробітництва, узгодженню взаємодій із представником протилежної статі, що у свою чергу припускає високу моральну культуру;
• уміння пристосуватися до звичок і рис характеру іншої людини і розуміння її психічних станів.

В.С. Торохтій вважає, що ці вимоги реалізуються в різних родинах у різному ступені, на підставі цього очевидного факту він уводить поняття «здатність до шлюбу», що припускає декілька складових:

• здатність піклуватися про іншу людину, самовіддано їй служити, активно робити добро;
• здатність співчувати, співпереживати, співчувати, тобто «входити» в емоційний світ партнера, розуміти його радості і прикрості, переживання і невдачі, поразки і перемоги, знаходити духовну єдність з іншою людиною.
• здатність до кооперації, співробітництву, міжособистісному спілкуванню, наявність навичок і умінь у здійсненні багатьох видів праці, організації домашнього споживання і розподілу;
• висока етична і психологічна культура, що припускає уміння бути терпимим і поблажливим, великодушним і добрим, приймати іншу людини з усіма дивинами і недоліками, придушувати власний егоїзм.

Усі ці здібності є показниками уміння людини швидко змінювати свою поведінку відповідно до обставин, що змінюються, виявляти терпимість, стійкість і передбачуваність своєї поведінки, здатність до компромісу.

У багатьох класифікаціях мотивів шлюбного вибору, побудованих на дослідженнях, що проводилися за допомогою анкетних методів, перелічуються саме мотивування, а не власне мотиви; або мотиви і мотивування перемішуються. Як приклад можна привести класифікацію, що дає С.В. Ковальов. Мотивація шлюбу включає, з його погляду, п'ять основних мотивів: любов, духовну близькість, матеріальний розрахунок, психологічну відповідність, моральні розуміння.

Істотною підставою для взяття шлюбу є любов. У психології любов - це інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами і соціально сформованим прагненням бути своїми індивідуально значущими рисами з максимальною повнотою представленими в життєдіяльності іншого так, щоб пробуджувати в нього потреби у відповідному почутті такої самої інтенсивності, напруженості і стійкості [11, с. 198].

Активно любити означає виявляти подружжя один до одного ніжність, повагу, довіру і вірність. Такі поняття як прихильність, відданість, не передають сили і глибини почуття, називаного словом «любов». Австрійський психолог 3. Фрейд (1856-1939) сказав, що любов - це прихильність, а не почуття. Однак треба йому заперечити, тому що люди часто випробують прихильність до тих, хто їм навіть не подобається [31].

Сучасна соціальна психологія виокремлює в любові три основних компоненти:

• емоційний (симпатія, часто неусвідомлена, інстинктивний потяг до людини, причини якого ще остаточно не з'ясовані);
• раціональний (повага, усвідомлення і визнання достоїнств людини);
• поведінковий (уміння не тільки переживати почуття любові, а й у відповідний спосіб виявляти його в діяльності, спрямованій на отримання власної радості через радість іншої людини, у прагненні зменшити її страждання).

У цьому зв'язку існує така формула любові: якщо мені добре від того, що добре тобі, і якщо я хочу, щоб тобі було краще і роблю все для цього, то я тебе люблю [36, с. 95].

Таким чином, здатність любити прямо залежить від уміння співпереживати, думати передусім не про себе, а про того, кого любиш.

Розрізняють дві моделі любові: песимістичну й оптимістичну [10, с. 210-232]. 

Песимістичній моделі властива залежність від об'єкта любові і зв'язок цього почуття насамперед з острахом втратити кохану людину чи її прихильність. У результаті шлюб набирає тривожно-невротичного характеру. Оптимістична модель виходить з відносної незалежності від об'єкта любові за позитивного ставлення до нього, заохочення індивідуального волевиявлення, відносної автономності подружжя, створення умов для особистісного розвитку подружжя і психологічного комфорту в парі, відчуття інтимності. Відчуття інтимності (від лат. intimus – внутрішній) характеризується для індивіда виокремленням себе зі своїм складним, самостійно сконструйованим внутрішнім світом і правом на самоактуалізацію.

Відповідно розрізняють зрілу і незрілу форми любові. У зрілій любові єдність подружньої пари досягається при збереженні цілісності їхньої особистості, індивідуальності, у незрілій любові – за рахунок порушення цієї цілісності, як зазначає Е. Фромм [32], симбіотичного зв'язку, коли партнери обирають позицію «жертви» і «тирана», крайнім проявом яких є мазохізм і садизм.

Хоча шлюб з любові утвердився як усталений стереотип не тільки в популярній, а й у спеціальній літературі, згідно з даними соціологічних досліджень С. Голода [11] лише 39,1 % опитаних ним чоловіків і 49,6 % жінок назвали любов основним мотивом взяття шлюбу. Інші мотивували його почуттям жалю до партнера, спільністю інтересів і поглядів, очікуванням народження дитини.

Аналіз впливу шлюбно-сімейної мотивації на задоволеність шлюбом свідчить, що серед тих, хто уклав подружній союз з любові і за спільністю поглядів водночас, найбільше задоволених шлюбом.

У шлюбі звичайно любов виявляється більш повно і сильно. Вона концентрується на визначеній людині, зв'язуючи воєдино внутрішню суть двох людей. Дійсна любов не обмежується зовнішніми проявами, вона проникає в серце обраного.

Близькість та інтимність часом виникають поступово на основі повсякденних турбот. Іноді інтимної близькості сприяє прекрасний вечір з музикою і квітами, коли обоє партнера витають в атмосфері романтики, щастя і любові. Відчуття глибокої щиросердечної близькості приходить зі спільно прочитаною книгою, а також під час прогулянки вдвох під дощем, чи при відвідуванні музичного концерту. І тоді чоловіки, шлюб яких заснований на любові, одержують насолоду від шлюбу-товариства.

Самими міцними шлюбними союзами є, напевно, ті, у яких визнаються усі висловлені нами точки зору на шлюб, що, виражаючи в словах і діях чоловіків, сплітаються в один прекрасний візерунок.

У наш час ведучим мотивом вступу в шлюб є «любов». Однак, називаючи "любов" як мотив шлюбу молоді люди, очевидно, вкладають у це слово різні змісти. Т.А. Флоренська [30, с. 290-305] виділяє три різних тлумачення цього слова: любов як сексуальний потяг; любов як потреба бути коханим; любов як здатність любити.

С.В. Ковальов підкреслює важливість формування адекватних шлюбно-сімейних уявлень молодих людей. Сьогодні уявлення про шлюб та сім'ю у молодих людей має ряд негативних особливостей. Завдання полягає в тому, щоб сформувати у молоді розуміння цінності сім'ї та намагатись створити правильне розуміння співвідношення любові та шлюбу, ролі любові як основи довгострокового союзу [15, с. 55].

На думку деяких дослідників, у більшості випадків  любов  виявляється  чинником, що перешкоджає збереженню родинного союзу. По-перше, пише  С.В. Ковальов, в нетерпінні любові ми шукаємо не чоловіка, а коханого, забуваючи про те, що жити нам доведеться не з одним цим прекрасним відчуттям, а з її предметом і носієм – конкретною людиною, з унікальним  психічним світом, образом свого «Я», темпераментом, характером. По-друге, під романтичним покривом любові ми дуже часто забуваємо, що, наскільки б подружжя не любило один одного, в своїй сім’ї вони просто зобов’язані  будуть виконувати звичайні для кожної подружньої пари функції.

Західнонімецький психолог X.Шельський стверджує, що, коли  чекання  любові  стає первинним мотивом шлюбу, основний сенс родинного життя з його  повсякденними турботами, доглядом за маленькими дітьми зводиться до загибелі цих ілюзій, що часто приводить до пошуків нового любовного партнера.  

Іншого  погляду  на  співвідношення  любові  та  шлюбу  дотримуються  відомі психотерапевти Е.Г. Ейдеміллер та В.В. Юстицький, викладаючи  його при описі механізму «емоційної ідентифікації з сім’єю». Автори розглядають емоційні стосунки симпатії як цементуючу силу в родинних стосунках. Вони відзначають, що стосунки симпатії до певної міри нейтралізують стани фрустрації, що виникають в міжособистісних стосунках, у тому числі і в сім’ї. [37, c.86]. 

За  рамками аналітичної психології дослідники виділяють три великі групи шлюбних мотивів. У першу групу входять емоційно – етичні мотиви, у другу – мотиви самореалізації, в третю – мотиви боргу та зобов’язаності. Ймовірно, ухвалення рішення про вступ у шлюб визначається всією  сукупністю шлюбних мотивів, проте один з них стає ведучим. Таким мотивам повсюдно є любов.

1.2. Психологічні особливості людей ранньої дорослості

Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Людина в цьому віці є статево дозрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри. Охоплює він дві фази.

Перша фаза ранньої дорослості. Триває приблизно з 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини. У цей період людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальними ролями. Розвиток особистості людини зумовлюється передусім особливостями сімейного та професійного життя. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, народження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі створенням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, пошук постійного місця зайнятості, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.

Друга фаза ранньої дорослості. Охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, перебігу попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя й діяльності, консолідацією соціальних і професійних ролей.

У другій фазі ранньої дорослості людині доводиться вирішувати такі проблеми:

1) проблема професійної  кар'єри. Основною формою соціальної  активності людини на цьому  етапі її життя є професійна  діяльність, нагромадження досвіду. Для одних людей задоволеність життям пов'язана з роботою, до інших приходить усвідомлення обмеженості можливостей власного зростання та неможливості здійснення задумів щодо кар'єри. Джерелом задоволення життям для них стає переважно сім'я та особисті інтереси;

2) проблема виховання дітей. Із народженням дитини зусилля сім'ї спрямовуються на її виховання. Кожен період розвитку дитини вимагає переходу батьківства на якісно новий рівень. Воно долає такі стадії:

а) формування образу батьківства – від зачаття до народження дитини (дорослі розмірковують, якими вони будуть батьками, спираючись на власні уявлення про еталон батьківства);

б) вигодовування – від народження до 2 років (у дорослих формується почуття прив'язаності до дитини, вони вчаться співвідносити емоційне співчуття і час, який віддають оточенню, з потребами дитини);

в) формування авторитету - від 2 до 5 років (батьки починають задумуватися над тим, якими батьками вони були та якими будуть, усвідомлюють ймовірність і ризик невідповідності власної та дитячої поведінки еталонній);

г) інтерпретативна - охоплює молодший шкільний вік (дорослі переглядають звичні виховні установки);

ґ) взаємозалежності - триває протягом підліткового віку (батьки аналізують стосунки зі своїми дітьми);

д) розлучення (дорослі відпускають від себе дітей і критично осмислюють, якими батьками були).

Основним завданням ранньої дорослості є вирішення суперечностей між власною ідентичністю та поєднанням соціальних ролей, між близькістю у стосунках з іншими людьми й ізоляцією від них. Досягнення ідентичності забезпечує відчуття неперервності досвіду дорослого життя. У зв'язку з пошуками ідентичності людям постійно доводиться пізнавати, оцінювати себе, визначати та змінювати свої пріоритети, місце в соціальному оточенні.

Суперечність між близькістю у стосунках з людьми та ізоляцією від них є найхарактернішою для ранньої дорослості проблемою. Інтимність вимагає встановлення тісних стосунків, які приносять взаємне задоволення. Однак при цьому кожен індивід мусить зберігати свої неповторні особливості. Ізоляція настає в результаті неможливості чи нездатності досягнути взаємності або недостатньої ідентичності індивіда, з чим пов'язаний ризик втратити себе при об'єднанні з іншим. Розвиток близькості є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, нездатні сформувати близькі стосунки, можуть відчувати суттєві труднощі в соціальній адаптації, страждати від почуття самотності, пригніченості й підозрілості.

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується її досвід. їй доводиться вирішувати важливі проблеми та завдання професійної кар'єри, виховання дітей, досягати ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.

На етапі ранньої дорослості відбуваються зміни у спонукальній сфері особистості, спричинені соціальною ситуацією розвитку, об'єктивними завданнями та проблемами цього етапу її життя. Однак головні мотиваційні тенденції, що сформувалися у попередніх вікових періодах, залишаються актуальними, наприклад гуманістична чи егоїстична спрямованість особистості, конструктивність чи деструктивність мотивації поведінки та діяльності, прагнення до творчості чи до рутинності, активна життєва позиція чи пасивність тощо.

Необхідність вибору власної життєвої стратегії є загальним принципом для молодих чоловіків і жінок, попри те що їхні мрії суттєво різняться між собою. Мрії чоловіків є однорідними, пов'язаними з досягненнями на роботі, кар'єрою, бізнесом. Мріям жінок властива неоднорідність: вийти заміж і зробити кар'єру. Більшого значення вони надають одруженню.

У ранньому дорослому віці особливо важливим є формування мотивацій стосовно основних рішень цього періоду життя: одруження і не одруження, вибір професії та професійної діяльності.

Утворення сім'ї є передбачуваною подією періоду ранньої дорослості. Більшість молодих людей готова до одруження, однак час його здійснення може бути різним. Власна сім'я задовольняє особливу потребу кожної людини, яку американський філософ і психолог Еріх Фромм (1900-1980) назвав потребою у встановленні зв'язків (раніше цю потребу задовольняла батьківська сім'я).

Створивши сім'ю, людина отримує змогу про когось турбуватися, за когось відповідати, одночасно формує умови для власної безпеки та захищеності. Мотивами одруження у молодих людей бувають кохання, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна сумісність, спорідненість моральних уявлень, подібні життєві долі тощо. Кохання і духовна близькість є запорукою задоволення своєю сім'єю в майбутньому. Особливо важливим при цьому є поєднання обох мотивів. Розчарування одруженням здебільшого переживають ті молоді люди, які орієнтувалися на свої почуття, нерідко егоїстичні, без необхідної для їх збереження духовної близькості.

Мотивами вибору самотнього способу життя часто є бажання уникнути проблем у зв'язку з одруженням. Залишаючись самотньою, молода людина не обмежує власної свободи, не переживає розчарування, незадоволення від спілкування з людиною, яка надокучила. Однак неодруженість нерідко зумовлює зосередження дорослого тільки на собі. Задовольняючи потребу в самопіклуванні, ці люди намагаються уникати близьких стосунків. Пов'язані з інтимністю вимоги і ризик вони сприймають як загрозу для власної свободи. Це породжує відчуження, незацікавленість в особистих і соціальних стосунках.

Згідно з останніми дослідженнями [34], в уявленнях людей ранньої дорослості про шлюб і сім’ю переважає позитивний емоційний компонент шлюбних відносин. Тобто вони уявляють, що найголовнішим в сім’ї повинні бути позитивні відносини – емоції та почуття. Однак шлюб вони розглядають як психотерапевтичний союз на низькому рівні, тобто сім’я не завжди є середовищем для емоційної розрядки та релаксації. Можна також зазначити, що зовнішня привабливість цінується на низькому рівні. Поряд з вище зазначеним виділяється негативний емоційний компонент, який характеризується смутком і печаллю.