Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

з картографії  на тему:

«Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт

(на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району

Харківської області)»

Виконала: студентка

3 курсу 2 групи

факультету агрохімії  та  

ґрунтознавства

Перевірив: Крохін С.В.

Харків - 2012

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..4

Розділ I.

Коротка характеристика природи  і географічного розташування території  господарства, характеристика головних процесів ґрунтотворення, які мають  місце на території землекористування господарства…………………………6

Розділ II.

Закономірності поширення  грунтів в природі. Класифікація грунтів. Структура ґрунтового покриву……………………………………………….21

Розділ III.

Методика проведення ґрунтової  зйомки……………………………………...27

3.1 Підготовчий період…………………….……………………………..28

3.2 Польовий період………………………………………………………34

3.3 Камеральний період…………………………………………………..42

Розділ IV.

Характеристика матеріалів крупномасштабного обстеження ґрунтів…………………………………………………………………….………45

4.1 Грунтовий план і  номенклатурний список грунтів  господарства……………………………………………………………….……..46

4.2 Характеристика картограми  агровиробничого групування грунтів……………………………………………………………………………47

4.3 Характеристика картограми  охорони земель від ерозії…………….58

4.4 Характеристика картограми  рекомендацій щодо раціонального  використання ґрунтів……………………………………………………………63

Висновки…………………………………………………………………………66

Список використаної літератури………………………………………………..67

Додатки:

1. План ґрунтів господарства

2. Картограма агровиробничого  групування ґрунтів

3. Характеристика картограми  охорони земель від ерозії  і рекомендації щодо попередження  ерозійних процесів

4. Картограма рекомендацій  для раціонального використання  земель

ВСТУП

Тісний зв’язок сільськогосподарського виробництва з ландшафтними та погодно-кліматичними умовами є однією з найважливіших  особливостей цієї важливої галузі економіки  України. Саме цим продиктована необхідність ретельного обліку тих природних ресурсів, від яких залежить вирішення найгостріших проблем сучасності: продовольчої, екологічної та інших. На чільне місце при цьому виходить інтерес держави та приватних власників до якості ґрунтів та ґрунтового покриву в цілому. Кожний, навіть найменший за площею ґрунтовий виділ органічно вплітається в найтоншу геодерму планети.

Земельні реформи та інші аграрні перетворення в нашій  країні  не зменшили, а навпаки  загострили проблему раціонального  використання земельних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, їх окультурення, охорони, удосконалення землеробської культури, екологізації виробництва.

Вирішення проблеми родючості  ґрунтів, реставрації зруйнованих  ландшафтів і цілих екосистем, раціонального  використання земель повинно базуватися на методах системного аналізу, оптимального управління об’єктом Системний аналіз антропогенної діяльності та пов’язаної з нею грунтово-екологічної ситуації спонукає до досліджень цієї проблеми з методологічних, організаційних позицій. Та головним при вирішенні даної проблеми є детальне вивчення ґрунтового покриву, визначення ґрунтів, ступня їх деградації. Вичерпну геоекоінформацію про ґрунти й їх якість дають крупномаштабні та детальні ґрунтові обстеження і знімання. Плідність та успіх подібних досліджень гарантуються вмінням ґрунтознавця «читати», тобто діагностувати, ґрунти в натурі, в їх ландшафтному оточенні.

Визначення ґрунтів засновується на всебічному вивченні їх складу та властивостей,  виробляючим усіма доступними засобами, у тому числі хімічними, фізичними  та мікробіологічними дослідженнями, потребуючими гарно обладнаних лабораторій, кваліфікованих кадрів, засобів та часу. Але основним методом пізнання та визначення ґрунтів на місцевості являється метод морфологічного дослідження, тобто вивчення ґрунтів за їх зовнішніми (морфологічними) ознаками.

На основі даних картографічних досліджень складається ґрунтовий план досліджень та супровідні картограми : картограма агровиробничого групування ґрунтів ; картограма еродованих і дефльованих земель ; картограма рекомендацій для раціонального використання земель.

Задачами написання курсової роботи є:

• теоретичне освоєння методики картографії ґрунтів;

• навчитися складати авторський оригінал плану ґрунтів;

• розробляти допоміжні картограми: агровиробничого групування ґрунтів, еродованих і дефльованих земель та рекомендації для захисту ґрунтів від ерозії і дефляції, рекомендацій для раціонального використання земель;

• зробити оцінку до родючості і раціонального використання ґрунтів господарства.

Мета написання курсової роботи полягає в ознайомленні з  ґрунтовим покривом господарства АСО  «Нива», забезпечення об’єктивної  основи диференційованого застосування систем сівозмін, добрив, обробітку  ґрунтів, меліорації та інших заходів  подальшого підвищення родючості ґрунтів і урожайності сільськогосподарських культур. А також детальне дослідження ґрунтів господарства АСО «Нива» і складання відповідного ґрунтового плану та картограм з метою надання додаткової інформації про ґрунтовий стан господарства та раціональне їх використання. План ґрунтів показує загальний ґрунтовий покрив господарства, закономірності просторового розподілу ґрунтів. Картограми допомагають в розв’язанні  багатьох питань ерозії та дефляції ґрунтів, підвищення родючості, раціонального використання цих ґрунтів тощо.

РОЗДІЛ І

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДИ І ГЕОГРАФІЧНОГО РОЗТАШУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ГОСПОДАРСТВА, ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОВНИХ ПРОЦЕСІВ ГРУНТОТВОРЕННЯ, ЯКІ  МАЮТЬ МІСЦЕ НА ТЕРИТОРІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ГОСПОДАРСТВА

Господарство АСО «Нива» знаходиться в Великобурлуцькому  районі Харківської області. Район розміщений в північно-східній частині Харківської області і межує на сході із Бєлгородською областю Російської Федерації, на півдні – з Куп’янським районом, на південному заході – з Шевченківським районом, на заході – з Вовчанським районом Харківської області. Відстань від райцентру, Великого Бурлука, до обласного центру, міста Харкова, становить 107 км.

Район розміщення господарства знаходиться в південно-західній частині Середньоросійської височини, в лівобережному Лісостепу України. Великобурлуцький район знаходиться  в північно-східному середньо зволоженому  агрокліматичному районі Харківської  області, який характеризується помірно-континентальним  кліматом.

АСО «Нива» знаходиться в  західній частині району. Господарський  центр знаходиться в селищі Плоске, яке віддалене від районного  центру на 8 км і від найближчої залізничної станції Великий Бурлук – 9 км. Землі господарства  розміщені на лівобережжі та правобережжі річки Великий Бурлук, а невелика його частина знаходиться і в межах заплави річки.

Всього за господарством  закріплено 9141 га, в тому числі:

сіножатей – 194 га,

пасовищ – 949 га,

садів – 184 га.

Напрямок господарства –  зерно-тваринницький, з переважанням в польових сівозмінах озимої пшениці  та цукрового буряку.

Роль материнських порід як фактору ґрунтотворення проявляється в тому, що вона слугує середовищем, де проходить біологічна діяльність організмів, та тим матеріалом, з якого утворюється ґрунтова маса. Від механічного складу та будови породи залежить багато фізичних особливостей ґрунту – його водний, повітряний та тепловий режим, глибина залягання ґрунтових вод. Тим самим механічний склад та будова породи визначають умови укорінення та росту рослин, інтенсивність гуміфікації та мінералізації рослинних решток, швидкість накопичення та переміщення речовин у ґрунті тощо. Мінералогічний склад породи впливає на хімічний склад ґрунту, його реакцію, на спрямованість протікаючих в ньому хімічних та біологічних процесів, а також визначає родючість ґрунту та в певній мірі доступність рослинам речовин зольного живлення, що вивільняються при вивітрюванні мінералів.

На території господарства найбільш розповсюдженими ґрунтотворними породами є лесові породи. Лесові породи у складі ґрунтотворних порід займають 74,8% території.

Лесові породи мають бурувато-палевий  або жовтувато-палевий колір, володіють  високою шпаруватістю, карбонатністю. Шкідливі для сільськогосподарських  культур солі зазвичай відсутні. Механічний склад лесових порід важкосуглинковий і легкоглинистий. За хімічним складом і водно-фізичними властивостями ці породи найбільш сприятливі для розвитку рослин. Властивості цих порід сприяли формуванню на них родючих ґрунтів (чорноземів глибоких), придатних до вирощування усіх сільськогосподарських культур, а також садів.

Леси являють собою  пухку (щільність 2,5 – 2,8 г/см³) породу, гранулометричний склад яких у напрямку на південь і схід стає важчим – у зоні Степу переважає легкоглинистий та глинистий. Вони мають палевий або бурувато-палевий колір, високо пористі (до 50%), здатні при обвалах створювати вертикальні стінки, характеризуються високим вмістом карбонату кальцію (10-15%), які мають різні форми: білозірки, прожилки, псевдофібри. Порода добре забезпечена зольними елементами, які може використовувати рослина.

Лесовидні суглинки являють собою перевідкладені леси. На відміну від лесів ці породи мають легкий механічний склад, шпаруваті, менш карбонатні і мало пористі, часто опіщанені, включають уламки інших порід. Товща лесів і лесовидних суглинків на вододілах досягає 5 - 15 м, а місцями і більше. Отже, на лесах та лесовидних суглинках формуються чорноземні грунти.

На схилах балок на південь  від селища Великий Бурлук, а також  в північній частині землекористування  ґрунти формуються на глинах. Глини  дочетвертичні характеризуються великою  щільністю, в’язкістю, клиновидною або призматичною структурою. Механічний склад легкоглинистий та середньоглинистий. Часто вони засолені содою та сульфатами. Глини дочетвертичні являються менш сприятливими ґрунтотворними породами ніж лесові. Сформовані на них ґрунти мають менш потужний профіль та негативні фізико-хімічні властивості.

По дну балок з ґрунтотворних  порід представлені делювіальні  відклади, які являють собою наноси змитого з прилеглих схилів дрібнозему. Делювій характеризується слабкою  шаруватістю і деякою відсортованістю  часточок. Механічний склад делювіальних відкладів залежить від породи і  ґрунту, підлягаючих змиванню. Залягаючи  на ділянках з близьким рівнем ґрунтових  вод, вони звичайно оглеєні. Ґрунти, що утворилися на делювію, багаті поживними  речовинами, але у зв’язку з  частим заливанням, не завжди можуть бути використані під обробіток для  вирощування сільськогосподарських  культур.

В заплаві річки Великий  Бурлук ґрунтотворною породою є  сучасний алювій. Він уявляє собою  відклади, нанесені паводковими водами при розливах річки. Алювій характеризується горизонтальною шаруватістю, пов’язану  з періодичністю наносів. В товщі  алювію спостерігається іржаво-охристі, коричневі, сизі плями та прожилки, а також, цілі прошарки оглеєних горизонтів. Механічний склад сучасних алювіальних  відкладів переважно суглинистий  та супіщаний. Дані відклади часто засолені і в складі солей переважають сульфати.

Таким чином, від материнських порід залежить швидкість і напрям ґрунтотворного процесу, формування і  рівень ґрунтової родючості, а також  умови використання ґрунтів в  сільському господарстві.

Клімат – статистичний багаторічний режим погоди, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості – головний кількісний показник стану атмосфери і впливаючих на ґрунт атмосферних процесів, перш за все – надходження до ґрунту тепла та вологи. Тому, коли говорять про клімат, як умову ґрунтоутворення, мають на увазі певну частину атмосфери даної місцевості, яка характеризується тим або іншим кліматичним режимом.

Великобурлуцький район  знаходиться у північно-східному середньо-зволоженому агрокліматичному районі Харківської області, який характеризується помірно-континентальним кліматом. Кліматичні умови району характеризуються типовими для  Лісостепової зони особливостями.

Найбільш холодними місяцями є січень і лютий, найбільш теплим – липень. В окремі дні червня і липня температура повітря  досягає 38°С, а в січні знижується до - 30°С. За сумою позитивних температур (2931°С) в Великобурлуцькому районі можуть проростати та визрівати усі  районовані сільськогосподарські культури. Період з температурою вище 0°С в  районі становить 234 дні, тривалість вегетаційного  періоду – 195 днів. В окремі роки може відмічатися значне відхилення в той чи інший бік, в залежності від суворості зими, або, навпаки, від раннього наставання теплого  періоду.

Середня багаторічна товща  снігового покриву становить 19 см. Глибина промерзання ґрунту: середня  – 65 см, мінімальна – 48 см, максимальна  – 95 см. Постійний сніговий покрив утворюється  в кінці грудня і досягає максимуму  у другій декаді лютого. В кінці  березня сніг сходить.

Середня кількість опадів за рік складає 480 мм, в тому числі  за період з температурою вище +10°С 280 мм. Найбільша кількість опадів випадає в літній період (травень, червень, липень, серпень), що співпадає  з періодом максимального росту  сільськогосподарських культур  та посівом озимих. Відносна вологість  повітря в вегетаційний період коливається  між 44-46%, середня кількість днів з повітряною посухою в весняно-літній період біля 20-30. В цей час відносна кількість вологості падає нижче 30%.

На території району в  холодний період переважають вітри  східного та південно-східного напряму, а в теплий період – північного, північно-західного напряму. Найбільш сильні вітри відмічаються в лютому, а найбільш слабкі – в липні. Середньорічна  швидкість вітру становить біля 3м/сек.

Рослини впливають на ґрунт своєю масою опаду, який акумулюється як на поверхні так і в середині грунту, що піддається розкладу різними групами бактерій і іде на утворення гумусу – органічної речовини грунту.

Проективне покриття природної  рослинності в АСО «Нива» на нерозораних  землях складає 85-90%. Рослинні угруповування  тут переважно злаково-різнотравні. Співвідношення груп рослинності в  травостої приблизно таке: злакові 35-55% (тонконіг лучний, овсяниця лучна, пирій повзучий, половиця біла), бобові 10% (конюшина рожева і біла, буркун лікарський, лядвенець рогатий), осоки і ситник 5-10%, різнотрав’я 40-50%.

Рельєф, як сукупність усіх нерівностей поверхні Землі, які сформувалися у результаті геологічних процесів, є одним з невід’ємних умов ґрунтогенезу. Він обумовлює перерозподіл тепла, вологи, рослинності, напрямок вітрів, їхню силу, характер освітленості сонцем, впливає на мікроклімат. Зміна температури з висотою, експозиції схилів призводять до різного температурного режиму грунтів. 

Переважна площа Харківської  області розташована на території  Дніпровсько-Донецької западини, лине крайня, північно-східна її частина  заходить на Воронежський кристалічний масив, а південно-східна – у межі Донецького кряжа.

В наслідок добре розвиненої, розгалуженої, глибоковрізаної  гідрологічної  сітки, що дренує місцеві вододіли, ґрунтові води,  на останніх залягають  глибоко і не впливають на ґрунти. Лише подекуди на схилок балок і  уступах правих корінних берегів, річкових долин, де виходять на поверхню, або  підходять близько до неї водотривкі горизонти (переважно дочетвертинні  глини), утворюються джерела, підтоплюються  окремі ділянки схилів.

Ці води, як правило, тієї чи іншої міри мінералізовані тому лучно-чорноземні ґрунти, що тут сформувалися солонцюваті і засолені.

Рельєф місцевості безпосередньо  впливає на процес утворення ґрунтів. Він обумовлює перерозподіл тепла, вологи, рослинності, впливає на мікроклімат. Формування змитих ґрунтів (слабо-, середньо-, сильно-) пов’язане з розвитком  водної ерозії на схилах, а намиті ґрунти залягають в понижених елементах  рельєфу (дно балок). Від крутизни та напрямку схилу залежить температура  ґрунту та його зволоження. Ерозійні процеси  сильніше всього проявляються на південних, крутих схилах. Північні схили частіше  бувають покатими: на них довше  затримується сніг весною, що має вплив  на ґрунтоутворення.

Рельєф має вплив на напрямок вітрів, їх схилу, характер освітлення поверхні ґрунту сонцем, на формування рослинності. Від рельєфу в значній  мірі залежить розподіл ґрунтів по поверхні суші. На ґрунтотворення мають  впливають не тільки макроформи рельєфу, але й мікро- і навіть наноформи.

Земельний масив господарства розміщений на лівобережжі та правобережжі річки Великий Бурлук, що відрізняються  один від одного характером поверхні.

Правобережна частина  землекористування уявляє собою  широкий вододіл, витягнутий з півночі  на південь; у східному і західному  напрямах розчленований балками  на значно менші за розміром міжбалочні вододіли. Поверхня прирічкового вододілу в основному рівна, але часто  спостерігається слабка хвилястість за рахунок розвитку ерозії. Балки тут невеликі з гарно задернованими схилами. Переважають похилі схили, місцями покаті, рідко круті. Балки не дуже глибокі (від 7 до 20 м), слабо розгалужені, шириною 100-150 м. У зв’язку з цим на території господарства еродованих ґрунтів не дуже багато, в основному вони розміщені в прибалочній частині місцевих вододілів.

Лівобережна частина землекористування  масиву може бути розділена на два  рівномірних масиви.

Перший масив знаходиться  на схід від полотна залізниці  Бєлгород – Куп’янськ, а другий на захід від неї. Західний масив  розділяється на місцеві вододіли двома  давніми балками, які відкриваються  в заплаву річки Бурлук.

Вододіли знижуються до напряму  річки і характеризуються широкохвилястим  рельєфом. Вододільні плато широкі, схили короткі, слабопохилі і  похилі, рідше покаті.

Уступ до заплави р. Бурлук покатий або крутий, високий. Поверхня цього масиву вирівняна, місцями  слабо хвиляста від балочних ложбин, балки «Лебедів яр» та «Ісухов  яр» неглибокі (10-25 м), неширокі (до 100 м).

Східний масив характеризується, в основному, вузько хвилястим рельєфом. Він розділений між собою великою  кількістю сильнорозгалуджених  балок. Між собою ці балки утворюють  вузькі балочні вододіли.

Вододіл між балками «Лебедев Яр» і «Ісухов Яр» витягнутий з північного заходу на південній  схід (біля 3000 м); досить широкий (600-2500 м) і ширина його зменшується до південного сходу. Поверхня вододілу характеризується великою кількістю довгих, хвилястих, нешироких і неглибоких ложбин стоку. Північно-східний прибалочний схил похилий чи слабо похилий, поділений  незначною кількістю коротких, гарно  задернованих відвершків. Південний  прибалочний схил цього вододілу, в основному, покатий, рідше похилий, поділений невеликою кількістю  промоїн.

Балка «Павленків яр» глибока, але значно вужча за попередні, вододіл  між балками «Шакорів яр» та «Гаврилов  яр» вузький (500-700 м), протягнутий  до 2500 м. Балка «Гаврилов яр» давня, широка (200-3500 м), глибока (25-40 м), досить сильно розгалужена. Днище балки  місцями заболочене. Отвершки даної  балки густо вкриті листяними  деревами.

Вододіл південно-східної  частини землекористування високий, вузький, еродований. По площі переважають  похилі, покаті, місцями круті схили.

Відносно велику площу  господарства займає відносно вирівняна  заплава річки Бурлук. В заплаві  виділяється низький, середній та високий  рівні, що помітно відрізняються  по умовам зволоження, ґрунтовому покриву  і рослинності. Різняться вони і  в господарському використанні. В  теперішній час ділянки угідь  використовують у якості пасовищ  і частково сіножатей.

Таким чином, наявність в  межах землекористування господарства значної кількості схилів різної крутизни і експозиції сприяє посиленому стікання атмосферних опадів.  Інтенсивний  стік води по схилах руйнує земельний  покрив господарства, розмиває і змиває найбільш родючі верхні шари ґрунтів. Крім поршневого стоку ерозія призводить до утворення промоїн, ложбин стоку, які заважають механізованому обробітку  полів, догляду за рослинами і  збиранню врожаю.

Господарська  діяльність людини (антропогенез) є специфічним самостійним фактором ґрунтотворення, яка виражається у пристосуванні грунту до потреб людини. Вона є основним фактором, який впливає на інші фактори ґрунтотворення і визначає рівень ефективної родючості ґрунтів. В ідеалі господарська діяльність повинна бути спрямована на підвищення продуктивності ґрунтів та позитивну зміну процесів ґрунтотворення, але надмірна експлуатація земельних ресурсів, їх інтенсивне використання не тільки не забезпечують необхідний рівень родючості, а й суттєво порушують агроекологічні умови, що призводить до порушення ґрунтового покриву та його деградації.

На процеси ґрунтотворення впливає механічний обробіток ґрунту (оранка, боронування, коткування та інші), який докорінно змінює  фізичні  властивості ґрунту, його структуру, а отже і умови життєдіяльності  в ньому мікроорганізмів. На схилах негативний вплив розорювання  проявляється у змиванні верхніх гумусових  горизонтів.

При внесенні підвищених доз  добрив змінюється реакція середовища, оскільки майже всі добрива підкислюють  ґрунтовий розчин, змінюється склад  увібраних катіонів і аніонів, поживний режим ґрунту, втрачається гумус  тощо. Це змінює умови розвитку основного  фактору ґрунтотворення – рослинності  і мікроорганізмів.

Непряма участь людини на процеси  ґрунтотворення виявляється через  вплив на біологічні фактори, наприклад, вирубка лісів призводить до зміни  рослинності. Використовуючи ґрунт для потреб землеробства людина іноді повністю знищує вищу рослинність або запроваджує одновидові посіви різних культур.

Під впливом осушувальних і зрошувальних умов змінюються водно-повітряні, теплові властивості ґрунту, режим  живлення рослин і мікроорганізмів.

Процесам ґрунтотворення великої шкоди завдає неправильне  випасання тварин. Посіви культур  змінюють біологію ґрунту, що також  впливає на ґрунтотворення.

Низька якість меліоративних  робіт і проектних розробок сприяє засоленню значних площ і заболоченню  ґрунтів, руйнуванню їх структури і  мікрофлори.

Виробнича діяльність людини (знищення лісів та розорювання територій) значною мірою вплинула на розвиток ґрунтового покриву. Це призвело до посилення  поверхневого та внутрішньоґрунтового стоку, до різкого перерозподілу  вологи по елементах рельєфу, внаслідок  чого посилюються елювіальні, глейові, глейово-елювіальні та ерозійні процеси, тому що вода, стікаючи по розорених  землях, зносить частинки ґрунтового дрібнозему, утворюючи рівчаки, водотоки, які з часом поглиблюються  і перетворюються в яри.

Як видно, господарська діяльність призводить до негативних явищ, що може призвести до втрати родючих шарів  грунтів. Тому людині, як цілеспрямовано діючому чиннику ґрунтотворення, потрібно бережно ставитися до природного багатства нашої країни – чорноземів, проводячи ряд заходів по збереженню агрономічних властивостей та підвищенню їх родючості.

На території господарства найбільш розповсюдженими ґрунтотворними породами є лесові породи. Лесові породи у складі ґрунтотворних порід  займають 74,8% території. Їх насиченість на карбонати кальцію забезпечує нейтралізацію кислотності ґрунту, коагулює колоїди, що сприяє акумуляції гумусу на глинистих мінеральних частинках ґрунту за рахунок утворення «містка» між активним та пасивним гумусом, покращуючи тим самим структуру ґрунту. На цих породах формуються найбільш родючі ґрунти у світі – чорноземи, позитивні властивості яких передалися «у спадок» від материнської породи.

На схилах балок на південь  від селища Великий Бурлук, а також  в північній частині землекористування  ґрунти формуються на глинах.

По дну балок з ґрунтотворних  порід представлені делювіальні  відклади, які являють собою наноси змитого з прилеглих схилів дрібнозему. На цих породах формуються намиті, чорноземно-лучні, лучні та лучно-болотні грунти, які мають різного ступеня солонцюватість.

В заплаві річки Великий  Бурлук ґрунтотворною породою є  сучасний алювій. Механічний склад сучасних алювіальних відкладів переважно суглинистий та супіщаний. Дані відклади часто засолені і в складі солей переважають сульфати.

В цілому грунтовий фонд господарства складається з різних грунтів, але переважно з родючих чорноземів, які сформувалися на найкращих для ґрунтотворення породах – лесових.

На території товариства АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області ґрунти сформувалися за підзолистим, гумусово-акумулятивним,  солонцевим в болотним процесом ґрунтотворення.  Всі ці процеси рідко проявляються окремо, а в більшості випадків в сполученні. На території АСО «Нива» представлені такі ґрунти, що утворилися за гумусово-акумулятивним типом ґрунтотворення: Чорнозем слабореградований слабозмитий на лесовидному суглинку , Чорнозем слабореградований середньозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем сильнореградований слабозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем вилугуваний середньозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем вилугуваний сильнозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем типовий на лесовидному суглинку, Чорнозем карбонатний на лесовидному суглинку, Чорнозем слабозмитий на глинах.

В результаті розвитку різних процесів ґрунтотворення сформувалося велике різноманіття ґрунтів на території  господарства.

Розгляд ґрунтотворних процесів при написання курсової роботи дає  можливість краще зрозуміти процес утворення ґрунтів і за допомогою  цього правильно використовувати ті чи інші ґрунти для вирощування сільськогосподарських культур, покращення родючості ґрунту.

Домінуючим процесом грунтотворення на даній території є гумусово-акумулятивний процесс. Під впливом дернового – гумусово-акумулятивного процесу формуються  чорноземні ґрунти, та власне дернові (в автоморфних умовах), лучні ґрунти та чорноземи лучні (в гігроморфних умовах).

Чорноземи широко поширені в Лісостепу та Степу суцільною  смугою, вони сформувалися під впливом  трав’яної рослинності, яка обумовлює  гумусово-акумулятивний процес, який формує чорноземи. Ці ґрунти мають глибокий гумусовий профіль без ознак  перерозподілу колоїдів, мають добру  структуру та акумуляцію зольних  елементів по генетичних горизонтах. Для чорноземних ґрунтів характерний  темний колір до глибини 100-120 см, зерниста структура, однорідний механічний склад  по всіх горизонтах, насиченість кальцієм та карбонатність, близька до нейтральної  або нейтральна реакція ґрунтового розчину, відсутність оглеєння, наявність  кротовин. Залягають чорноземи на водо розділах в умовах рівної поверхні при відсутності (або незначного прояві) поверхневого стоку. Материнськими  породами найчастіше виступають леси або лесоподібні суглинки.

Багатство грунту на колоїдний  гумус, суглинковий або глинистий  механічний склад, багатство на кальцій  сприяють формуванню зернистої структури  по всьому профілю. Вона особливо характерна для верхнього гумусово-акумулятивного горизонту, де в максимальній кількості  утворюється гумус. Зерниста структура  обумовлює пухкість всіх горизонтів чорноземів і добру аерацію грунту.

Таким чином, під травами  на лесових  материнських породах  формуються чорноземи, найродючіші  в світі грунти, які мають високий  процент гумусу й азоту, глибокий гумусовий профіль, зернисту структуру, добру аерацію та високу шпаруватість, високий запас поживних речовин

Чорноземи типові - це зональні ґрунти Лісостепу. Сформувалися під луковими степами на лесових породах. Це центральний підтип чорноземів, що утворився в оптимальному гідротермальному режимі та максимальної фітомаси. Для профілю чорноземів типових характерні ознаки черноземотворного процесу: інтенсивна акумуляція гумусу і поживних речовин у профілі, зерниста структура, неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті Нрk або нижній частині гумусового Н/k горизонту — модальні чорноземи), відсутність елювіально-ілювіального розподілу колоїдів і переритість кротовинами.