Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови у художніх творах Е. М. Ремарка

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Сучасна проблематика досліджень фразеологічних одиниць..5

1.1 Новітні напрями досліджень у царині сучасної фразеології……....5

1.2. Фразеологізми як мінімальні одиниці перекладу ………………..11

РОЗДІЛ 2. Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови у художніх творах Е. М. Ремарка……………………………………...18

2.1. Основні способи перекладу німецьких фразеологізмів українською мовою……………………………………………………………...18

2.2. Приклад перекладу фразеологізмів у творі Е. М. Ремарка « Три товариші» в українському перекладі…………………………………………...21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..26

СПИСКИ ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….………………………………27

СПИСОК ЛЕКСИКО ТА ФРАЗЕОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ……………..29

ВСТУП

На сучасному етапі стрімкого розвитку людського суспільства та новітніх інформаційних технологій, коли посилюється активність контактів між представниками різних культур, зростає роль перекладу, як особливого виду мовленнєвої діяльності. Якщо мовне і культурне розмаїття сьогодні визнане як багатство людської цивілізації, то саме переклад працює на його збереження. Проблему перекладу фразеологізмів в цілому зачіпають багато дослідників: В. С. Виноградов, Н. Л. Шадрін, С. Флорін, Є. Ф. Арсентьєва, А. В. Федоров. В. Н.Комісарів.

Актуальність дослідження. Серед основних виразних засобів будь-якої мови особливу роль займає пласт фразеологічних одиниць. Фразеологія перебуває у процесі постійного розвитку, чим викликає інтерес у багатьох вчених таких як . Ш. Баллі, В.В. Виноградов, М.М. Копиленко, І.І. Чернишова та інші. Вона займається стійкими комплексами слів мови, які завжди привертали увагу дослідників з давніх-давен. Фразеологізми відображають позамовну дійсність, називають предмети та явища навколишнього середовища, фіксують зміст, який стосується умов життя народу – носія тої чи іншої мови, вони є дзеркалом національної культури.

Основна складність при перекладі фразеологізмів полягає в тому, що не завжди можна знайти в мові перекладу відповідності фразеологізмам мови оригіналу.

Мета – охарактеризувати сучасну проблематику дослідження фразеологічних одиниць, та специфіку їх перекладу з німецької мови на українську.

Поставлена нами мета передбачає вирішення наступних завдань :

Охарактеризувати фразеологізми як мінімальні одиниці перекладу.
Визначити новітні напрями досліджень сучасної фразеології.
Дослідити основні способи перекладу німецьких фразеологізмів українською мовою.

Об’єкт дослідження – фразеологічні одиниці німецької мови.

Предмет дослідження – способи перекладу фразеологізмів німецької мови на українську.

Методи дослідження. Мета і завдання роботи зумовили використання методу узагальнення, в межах якого виокремлюється загальне поняття «фразеологічна одиниця».

Метод порівняння використовуеться з метою встановлення спільних та відмінних рис між різними напрямами досліджень фразеологізмів.

Метод аналізу використовується з метою вивчення поняття фразеологізмів за допомогою розчленування способів їх дослідження на складові частини.

Матеріалом дослідження слугував роман Е. М. Ремарка «Три товариші».

Структура й обсяг. Робота складаєтья зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальний обсяг роботи – 30 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Сучасна проблематика досліджень фразеологічних одиниць

1.1 Новітні напрями досліджень фразеологічних одиниць

Фразеологічні одиниці відтворюють культурний досвід народу, виконуюи роль культурних стереотипів [26, с.8]. Фразотворчий процес прийнято аналізувати з урахуванням трьох основних моментів: 1) мотивації мислиневої і/або емотивної інформації, яка підлягає реалізації у фразеологічній одиниці; 2) дериваційної бази – вихідної матеріальної форми, завдяки якій відбуваеться матеріалізація значення фразеологізму; 3) позамовної ситуативної сфери, що служить поштовхом дл появи фразелогічних одиниць [26, с.12]. У процесі створення фразеологізмів зазначені фактори взаємодіють, але залежно від дериваційної бази їх вплив може бути різним. Часто основою для створення фразеологізмів є позамовна ситуативна сфера при повній або частковій відутності дериваційної бази. Позамовною ситуативною сферою служить культурний фон, який є одним із способів представлення культурної інформації. Залежно від основних відношень у фразеологізмі розрізняють лексико- семантичні, структурно-синтаксичні та лексико-граматичні шляхи первинного фразотворчого процесу [26, с. 14].

У межах лінґвістичних досліджень, що стосуються галузі фразеології в сучасному мовознавстві виокремлюється найширший спектр напрямів наукового пошуку. Особливо дискусійними питаннями фразеології залишаються: 1) визначення меж фразеологічного масиву та співвідношення із пареміями; 2) уточнення рівневого статусу фразем; 3) з’ясування природи фразеологізмів як результату вторинної номінації; 4) питання класифікації фразеологічних одиниць; 5) з’ясування мотиваційних особливостей їх у синхронії і діахронії; 6) встановлення чинників семантичних зрушень у значеннях слів і зворотів тощо[1, с. 87]. Останнім часом значного поширення набувають нові напрями дослідження – етнопсихолінґвістичний, лінґвокультурологічний, когнітивний, дискурсивний, об’єктом яких є фразеологізми, що ґрунтуються “…на стереотипах етносвідомості, є репрезентантами культури народу й характеризуються образністю й експресивністю…” [8, с. 51].

У 60-х рр. минулого століття зявилася інтенсивна розробка методів дослідження ФО, що ґрунтувалася на ідеях системно-рівневого аналізу із застосуванням дистрибутивного аналізу (Н. Амосова, О.С Ахманова ) [1, с. 113; 2, с. 64].

У фразеології продовжують розроблятися синхронічний і діахронічний аспекти, уточнюється термінологія, досліджуються системні зв'язки ФО, розкривається — із залученням генетичних і типологічних паралелей — механізм фразеотворення. Багато з таких питань утрадиційнилося. Новими аспектами у фразеології ми вважаємо не тільки нові напрями досліджень фразеології, а й більш фундаментальне висвітлення й раніше окреслених, але недостатньо опрацьованих питань.

На зміну структурно-семантичній парадигмі поступово приходить психокогнітивний аспект (Д. Баранник) [3, с. 98]. З останніх робіт українських фразеологів найбільш виразно він представлений, мабуть, у працях М. Амосової, яка запропонувала нову концепцію мотиваційних процесів. Вона описала пропозиційно-диктумну, асоціативно-термінальну, інтеграційно-порівняльну, модусну й змішану мотивації. Авторка простежила закономірності знакової переінтерпретації фразеологізмів у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного), дослідила чинники позначення фразеологізмами концептосистеми народу, узагальнивши це в монографії "Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти)" [1, с. 88].

Різко інтенсифікувалося вивчення ареальної (діалектної) фразеології [12, с. 88]. Провідним методом дослідження ареальної фразеології стає метод структурно-семантичного моделювання, який особливо ефективно використовують А. Івченко, М. Городникова, Л. Бинович [19, с. 234; 11, с. 190; 6, с. 130]. Це дало змогу виявити фразеотворчі відношення у сфері діалектної фразеології, основні способи мотивації, визначити додаткові семи в семантичній структурі фразеологізмів. Гостро ставиться й питання конотації фразеологічних одиниць як важливого аспекту їх семантичної структури. Під конотацією звичайно розуміють додаткові семантичні й прагматичні особливості ("співзначення") фразеологічного значення, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвому аспекті і зумовлюються як змістом, так і внутрішньою формою фразеологізма. На рівні власне семантичного аспекту, розшифровує поняття конотації професор Д. Баранник, це різноманітні асоціації, пов'язані у сприйнятті мовців з тим або іншим позначуваним предметом, які можуть об'єктивуватися у фразеологічних одиницях (конотація швидкості, чогось ворожого, шкідливого тощо) [3, с. 90]. Прагматичний аспект конотації виявляється в різних мовних формах емоційного ставлення мовця до позначуваного об'єкта, до предмета мовлення та його емоційної оцінки (несхвально, пестливо та ін.). Розрізняють конотацію в широкому й вузькому розумінні, лінгвістичну й екстралінгвістичну, інгерентну й адгерентну. Оскільки конотація, виражаючи національну специфіку мови, створює асоціативно-образне, символічне, культурно-історичне тло фразеологізму, ефективним засобом її виявлення є психолінгвістичний експеримент, а її занурення в матеріальне й духовне життя народу спричинює так звану культурно-національну конотацію фразеологізмів. Тут під конотацією розуміють єдність суб'єктивних та об'єктивних, комплексних, гетерогенних, переважно імпліцитних елементів у семантичній структурі ФО, які постають на основі образного уявлення про дійсність і які відбивають менталітет народу [26, с. 9]. Екстралінгвальна "насиченість" фразеологізмів є підосновою їх культурно-національної конотації, яка апелює до певного досвіду пересічного мовця, детермінована етимологічно-образною системою національної культури, спричинена насамперед стилістично й культурно маркованими компонентами "з їх потужним шаром фонових знань" (С. Бевзенко) [5, с 15]. Культурно-національна конотація — це образно-асоціативна частина фразеологічного значення, що постає в результаті співвідношення звукової оболонки фразеологізму з культурним кодом певної мовної спільноти, при якому імпліцитно (частіше) чи експліцитно (наприклад, у словникових дефініціях) виявляється ментальність етносу [26, с. 11].

Активно розробляється у сфері фразеологічного значення антропоцентризм як рушійна сила розвитку номінативних мовних засобів, що дає можливість аналізувати мову як систему культурних категорій, як константи культури [7, с. 55]. Під антропоцентризмом розуміють спрямованість мовних (resp. фразеологічних) одиниць на позначення світу людини, "людини в мові", а мовне значення — це інтерпретація світу людиною. Його сприймають "як суб'єктність подання семантичного змісту", "відсуб'єктне профілювання когнітивного змісту". За М. Амосовою, "усі значення є суб'єктивними, антропоценгричними й етноцентричними"[1, с. 70]. Повернення до гумбольдтівської парадигми аналізу мовних одиниць, зокрема фразеологічних, поставило в центрі лінгвістичних студій оцінну діяльність людини в інтерпретації мовної (фразеологічної) картини світу. Вважається, що близько 95 % ФО тісно пов'язані з людиною, з її оцінкою, зображенням. Антропоцентричний підхід дав змогу звернути увагу па психологічні аспекти формування мовної (фразеологічної) картини світу, а культурні феномени розглядати як константи культури [26, с. 8].

Підвищений інтерес до системного вивчення фразеології, можливість активніше застосовувати комп'ютерні технології, потреба укладання ідеографічних словників з необхідністю приводять до ономасіологічного (ідеографічного, тематико-ідеографічного) опису фразеологічних систем літературної та ареальної фразеології. Таке групування дасть змогу ефективніше досліджувати весь комплекс семантико — структурної організації системних зв'язків у фразеології (стійкість — нестійкість, імпліцитність — експліцитність, образність — безобразність, системне — асистемне, статика — динаміка, компресія — нарощення у фразеологічному складі тощо).

Починає активно розроблятися культурознавчий аспект фразеології, її національна специфіка, мовно-фразеологічна картина світу. Культурно-національна конотація, тобто система образів, закріплених у фразеологічному складі мови, служить своєрідною "нішею" для кумуляції світобачення, так чи інакше пов'язана з матеріальною, соціальною та духовною культурою певної мовної спільноти, а тому може свідчити про її культурно-національний досвід [8, с. 51]. До сьогодні маємо лише окремі зауваження щодо теоретичних проблем фразеологічної ідеографії, окремий розділ "Ономасіологічна характеристика фразеології українських говорів" у монографії А.Федорова [25, с. 237] й лише одну опубліковану монографію Ю. Прадіда "Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень)" 1997 р., у якій серед першочергових теоретичних завдань названий опис лінгвістичних та екстралінгвістичних принципів вирізнення окремих фразеологічних мікро- та макросистем, опрацювання класифікаційної схеми, яка б повно і всебічно характеризувала світобачення людини, тобто структури ідеографічної ієрархії фразеологічної системи мови [22, с. 240]

Варто згадати і контрастивну (зіставну) фразеологію в її зв'язках з етнопсихологією, психолінгвістикою та когнітивною лінгвістикою, її об'єкт, метод вивчення, питання міжмовних розходжень тощо.

Зазначимо, що фразеологія якоїсь окремої мови "немислима без порівняння її з іншими мовами", без висвітлення її в дзеркалі фразеологій інших мов: національна фразеологія, безсумнівно, має виходити й на далекі "обрії", оскільки ігнорування ширшого лінгвопростору спричинює некоректні висновки. Знакова система однієї мови виразно експлікується, виявляється лише на тлі іншої знакової системи. Тільки розпочинаються дослідження з етимології та історії українських фразеологізмів. Небезінтересним аспектом є і ступінь деталізації об'єктів (ситуацій) довкілля, який залежить від "зацікавленості носіїв мови" в його особливостях і який "визначає словниковий склад мови" [29, с. 108]. Для об'єктивації вибірки слів — концептів поряд з п'ятьма принципами (словникової і словотвірної спрацьованості, частотності вживання, обов'язкової аксіологічної маркованості, "ключового" характеру їх для духовності певного лінгвокультурного ареалу) І. Голубовська називає і принцип їх високої продуктивності у фразеологічних одиницях мови [10, с. 134].

Дослідження фразеології в німецькому мовознавстві починається з виходом в світ у XVI–XVII ст. низки збірок німецькою та латинською мовами: Agricola, Johannes, Dreihundert gemeiner Sprichwörter, der wir Deutschen uns. Hagenau, 1529; Frank, Sebastian. Sprichwörter. Frankfurt a. M., 1541; Schottel(ius) Justus Georg. Ausführliche Arbeit von Teutschen Hauptsprache. Braunschweig, 1663; Babel, Heinrich. Proverbia Germanica atgua in Latinum traducta. Strassburg, 1508; Tunicius. Monosticha. Köln, 1513 hsg. Von Hoffman von Fallersleben. Die älteste deutsche Sprichwörtersammlung. Berlin, 1870 та інші.У XVIII–XIX ст. з’являється велика кількість нових словників та різноманітних збірок прислів’їв і приказок, стійких сполук слів, крилатих виразів і т. п . [28, с. 30].

Фразеологія німецької мови започаткувала свою розробку після праць академіка В. В. Виноградова. Найбільшою популярністю користувалася класифікація фразеологізмів дослідника, що сприймалася «як безумовні істини, що не потребують ні перевірки, ні дальшого опрацювання» [8, с. 49], але це мало негативний вплив на подальші дослідження інших науковців, тому з'явилася потреба вдосконалити цю класифікацію. Першою таку спробу зробила М. Городнікова [11, с. 18], за нею дослідження продовжили Л. Зіндер [16, с. 207]. Вдалим дослідженням, в якому німецька фразеологія аргументовано розглядається як предмет лінгвістики, є монографія І. Чернишової «Фразеологія сучасної німецької мови». Ця праця – вдала спроба узагальнити здобутки німецької фразеології у вітчизняній і зарубіжній германістіці [29, с. 57].

1.2 Фразеологізми як мінімальні одиниці перекладу

Фразеологізми є особливим видом мовних одиниць, які зближуються зі словом за ознакою усталеності, вираженої в готовій словесній формулі, але відрізняються за будовою (мають форму словосполучення або речення, що підносить їх до синтаксичного рівня в системі мови) та за емоційно-експресивним забарвленням (власне фразеологізми – характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення[20, с. 176].

Фразеологічні вирази – функціонують у мовленні як готові усталені поєднання двох і більше слів: мовні штампи, складені найменування, прислів’я та приказки (паремії), крилаті вислови). В. Жуков на основі генетичних, структурних, функціональних ознак значно поширює класифікаційні характеристики фразеологічних виразів, уводячи до їх складу терміни, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати тощо, хоча поза всякими класифікаціями вказує на особливе місце серед фразеологізмів ідіом як своєрідних неповторних висловів мови, найчастіше неперекладних, як-от: про людське око, недовго ряст топтати, бити байдики, скакати в гречку, підносити гарбуза та ін. [15, с. 120], що, до речі, частково синонімізуються з такими термінами, як фразеологічне зрощення (В. Виноградов) [8, с. 121] та фразеологічна єдність (І. Чернишова) [27, с. 121].

Отже, термінологічний ряд позначень пов'язаний із встановленням класифікаційних ознак фразеологічних одиниць, а також здатністю його до трансформування й неологізації. У теоретичних напрацюваннях та у сучасних словниках із фразеології не спостерігається чіткої акцентуалізації на виборові конкретного терміну. Переважають нейтральні за значенням терміни “фразеологічна одиниця” (ФО), а також “фразема” як репрезентант загальної назви розділу – фраземіка. Термін “фразема”, що з’являється у 80-ті роки ХХ ст., розглядають:

1) як один із різновидів фразеологізмів, що протиставляється у типологічній класифікації іншому різновидові – ідіомам (Н. Амосова) [1, с. 121];

2) як один із видів фразеологізмів, що охоплює всі фразеологізми зі структурою словосполучення, на відміну від фразеологізмів із граматичною структурою речення (Д. Баранник ) [3, с. 121];

3) як синонім до “фразеологізм” ( А. Івченко ) [18, с. 121].

Визначаючи сутність фраземи, її ономасіологічні функції та системні особливості, М. Демський одним із перших надає фраземі статусу базової одиниці фраземного рівня, “що має фраземне значення, компонентний склад і граматичне значення – інтегранти відповідних граматичних категорій та виконує номінативно-конотативну функцію”, а також звертає увагу на аспект походження та способи творення українських фразем [12, с. 5-6].

О. Селіванова кваліфікує фразему як інваріантну одиницю фраземного рівня: “Установлення співвідношення фразем з одиницями інших мовних рівнів може слугувати одним із доказів системності фразеології, її проміжного статусу в рівневій ієрархії системи мови” [23, с. 958].

Фразеологічні одиниці є такими сталими словосполученнями, котрі незалежно від кількості слів-компонентів, утворюють семантичну єдність та виконують в мові називну або експресивну функцію. Стійкі словосполуки дуже різноманітні як у структурному, семантичному, так і в функціональному плані. В інгвістичній літературі відомо декілька класифікацій фразеології.

Для німецької літератури характерна класифікація, наведена в праці Фрідріха Зейлера «Deutsche Sprichwörterkunde». Типовим в цій праці є те, що вона систематизує лише один вид стійких словосполук, а саме такі сполучення, в котрих наявні експресивність, емоційність, оцінювальний характер. Л. Зіднер розрізняє наступні групи фразеологізмів:

прислів’я (Sprichwörter);
літературні варіанти прислів’їв – афоризми, сентенції (Aphorismen, Sentenzen);
приказки (die sprichwörtlichen Redensarten);
парні сполуки слів (die sprichwörtlichen Formeln);
крилаті слова (geflügelte Worte) [16, с. 212].

Майже аналогічну типологію пропонує український науковець М. Демський, виділяючи творення нових фразем на базі: окремих слів; вільних синтаксичних конструкцій; прислів’їв, приказок, загадок; казок, анекдотів, небилиць, нісенітниць; існуючих фразем; іншомовних фразем [12; с. 26].

Орієнтуючись на попередні класифікації фразотворчих типів, розроблені в працях Ю. Ґвоздарьова (1977) [9, с. 100], М. Демського (1989) [12, с. 55], В. Мокієнко (1997) [20, с. 5], А. Івченка (2005) [18, с. 5-6], можна схарактеризувати причини та умови виникнення нових фразем (НФ) на основі різних процесів:

1) НФ, утворені на основі тропів (метафор, метонімій, синекдох, дериваційною базою яких є вільні словосполучення, переважно побутової сфери вжитку (вийти з тіні, їде дах, словосполучення, промивати мізки…);

2) НФ, які виникли внаслідок екстраполяції, тобто шляхом перенесення лексикосемантичного образу і його словесного втілення з однієї сфери уявлення до іншої, дериваційною базою яких є термінологічні словосполучення (чорні діри, мати товарний вигляд, шокова терапія, візитна картка та ін.);

3) нові словесні комплекси комунікативно-евристичного характеру, які виникли у результаті розвитку у них узагальнено-переносного значення (багаті теж плачуть, хотіли як краще, а вийшло як завжди);

4) НФ образно-перифрастичного характеру (нічні метелики, нові українці, чума ХХ, ХХІ ст., спальний район);

5) нові номінативно-комбінаторні одиниці мови, або фразеологічні серії, які Ю. Ґвоздарьов, М. Демський, В. Мокієнко, А. Івченко розглядають як низку фразеологічних сполучень, що мають спільне значення, однорідну граматичну структуру і єдиний компонент як кваліфікаційний елемент, що має детерміновану сполучуваність, і позначають як суттєві ознаки сучасних реалій, так і їхні оцінки. Їхньою особливістю є можливість лексико-семантичного стягнення (словосполучення можуть трансформуватися у слова, що вбирають у себе смисл усього звороту): тіньова економіка, бізнес, структури… – тіньовики; помаранчева революція, Майдан, перемога… – помаранчеві ; брудні руки, гроші, вибори…; гаряча лінія, точка, новини, факти…;

6) НФ, які виникають унаслідок фразеологічної трансформації усталених словосполучень і виразів;

7) НФ, до складу яких входять (повністю чи частково) іншомовні запозичення (мильна опера, полювання за відьмами, споживчий кошик).

Фразеологізм, крім конотативної, виконує також експресивну функцію, в деяких випадках він може виконувати поетичну функцію. Тому його слід сприймати як цілісну одиницю, вплетену в загальний контекст. Р.П. Зорівчак підкреслює, що «під час перекладу інколи вирішальна роль належить не формальній заміні елементів оригіналу – фразеологізм на фразеологізм – а відтворенню денотативного змісту, експресивно-емоційної тональності першотвору та інших естетичних функцій, що їх виконує фразеологізм в авторському задумі» [17, с. 108].

Що стосується перекладу, то Л.С. Бархударов, не розглядаючи фразеологізми, вважав переклад можливим лише на рівні фонем (для писемної мови – графем), морфем, слів, словосполучень, речень, тексту, які він позначав терміном "одиниці перекладу". Якщо вільні словосполучення перекладаються на рівні слів (тобто лексичному рівні), то фразеологізми виступають особливими випадками перекладу на рівні слова (переклад ідіом), словосполучення та речення, тобто вони стосуються трьох основних рівнів мови, і в перекладі утворюють проміжний рівень перекладу – фразеологічний [4, с. 156]. Вияв у перекладі цього синергетичного рівня зовсім не однозначний. Р.П. Зорівчак недарма відзначала, що "під час перекладу інколи вирішальна роль належить не формальній заміні елементів оригіналу – ФО на ФО, а відтворенню денотативного змісту, експресивно-емоційної тональності першотвору та інших естетичних функцій. Це дозволяє стверджувати, що фразеологізм (як одиниця проміжного, вертикального рівня) є одиницею перекладу, що відтворюється як єдине ціле (з урахуванням актуалізованих у тексті оригіналу внутрішньої форми та змісту, емоційно-експресивних та конотативно-стилістичних нашарувань) незалежно від опори на наявні/ відсутні еквіваленти в мові перекладу [17, с.156] .

Переклад фразеологізмів викликає значні труднощі, оскільки їм притаманне розмовне забарвлення, афористичність, образність, лаконізм. Використання фразеологізмів характерне як для художньої літератури та публіцистики, так і для живого мовлення. Ці питання слід розглядати не тільки як проблему перекладу художньої літератури, але й як надзвичайно важливу загальну проблему перекладу [8, с. 246]. Коли при перекладі фразеологізмів виникають труднощі, то, як правило, у таких випадках еквівалент добирається за загальним і функціональним змістом. Наприклад: Unter den Blinden ist ein Einäugiger König. – На безлюдді й Хома чоловік. Як бачимо, кальки в перекладі відсутні, наочність досягається не на рівні мовних відповідностей, а на рівні загального змісту. При цьому необхідно звертати увагу на той ефект, який досягається оригіналом (обурення, іронія, зневага, захват тощо). Як відомо, фразеологічні вирази – це окраса мови. Спроба їх дослівного перекладу призводить до неточностей, а часом до недоречностей і може навіть порушити гармонію мовлення. При перекладі фразеологічних зворотів важливо звертати увагу на лаконічність і влучність передачі думки[25, с. 178]. Передати фразеологізми однієї мови іншою – завдання надзвичайно складне і делікатне. Прагнення точності перекладу не повинно зводитися до калькування, оскільки калькування та дослівний переклад провокують спотворення змісту фразеологізма і призводять до втрати його самобутності, автентичності. В роботі з перекладом основний їх зміст не можна перекладати не враховуючи форми, адже сама форма фразеологічної одиниці теж має певне забарвлення і несе певну інформацію і нерідко її визначає. Інформація, яка міститься у фразеологізмі, сприймається іноді лише через саму форму.

Перекладачеві необхідно аналізувати оригінал не тільки з точки зору комунікативного завдання, але і стосовно його формальної структури, визначаючи в ній особливості інформації, що перекладається[25, с. 166]. У багатьох випадках перекладач змушений відмовитись від створення так званої предметної точності через те, що вона часто неможлива за відсутністю відповідного поняття у мові перекладу (МП) або небажана за стилістичними нормами. У такому разі зміст оригіналу та перекладу зберігають лише стилістичні та фразеологічні особливості мов. Вчені в таких випадках розглядають еквівалентні співвідношення як відомі мовні перетворення логічного характеру. Численні спеціальні засоби досягнення адекватності перекладу, відомі в перекладацькій практиці, поєднуються один з одним і часто застосовуються в комплексі. Цим досягається адекватність перекладу[8, с. 209]. Іноді весь зміст фрази та її склад в процесі перекладу стають зовсім невпізнаваними, але за своїми функціями вони є відповідними і створюють в мові перекладу ті ж самі враження, що й оригінал носіїв іноземної мови (ІМ). Іншими словами комунікативне завдання та йогофункція повністю відтворюються. Зрозуміло, що в площині перекладацької діяльності шлях до таких змін – не завжди легкий. Великі труднощі виникають особливо тоді, коли в перекладі зустрічаються слова з переносним значенням, часто пов’язані з незвичайним слововживанням або з незвичайнимсловоєднанням. Вирішення проблем вибору словопоєднання, яку дозволяє лексикограматична норма, можливо лише стосовно того чи іншого конкретного випадку, тому що на сучасному етапі вивчення фразеології ще немає матеріалу для найбільш широких узагальнень [8, с.156]. Немає сумнівів, що практика перекладознавства та детальний аналіз існуючих перекладів зможуть виявити велику кількість коректних та некоректних варіантів. Відхилення від оригіналу нерідко викликані саме фразеологічними вимогами, з однієї сторони, (нормою словоєднання) в мові перекладу та необхідністю відтворювати зміст оригіналу словами та словосполученнями, які виражаютьфакти тієї дійсності, яка стоїть за оригіналом.

РОЗДІЛ 2. Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови

2.1. Основні способи перекладу німецьких фразеологізмів українською мовою

У мовознавстві проблема перекладу фразеологічних одиниць розглядається у багатьох дослідженнях. Зокрема, методи перекладу фразеологізмів досліджує В. М. Мокієнко[20, с. 80]; порівняльний аналіз фразеологічних одиниць є об’єктом уваги И. Голубовської [10, с. 230].

Для досягнення максимальної адекватності при перекладі фразеологізмів з німецької на українську перекладач повинен уміти користуватися різними «видами перекладу» [25, с. 234]:

1. Еквівалент, тобто наявний в українській мові адекватний фразеологічний

зворот, що збігається з німецьким зворотом за змістом, і за образною основою.

2. Аналог, тобто такий український стійкий зворот, що за значенням адекватний німецькому, але за образною основою відрізняється від нього повністю або частково.

3. Описовий переклад, тобто переклад шляхом передачі змісту німецького звороту вільним словосполученням, застосовується тоді, коли в українській мові відсутні еквіваленти й аналоги.

4. Антонімічний переклад, тобто передача негативного значення за допомогою стверджувальної конструкції або навпаки.

5. Калькування застосовується в тому разі, коли перекладач хоче виділити образну основу фразеологізму або коли німецький зворот не може бути перекладений за допомогою інших видів перекладу.

6. Комбінованим перекладом послуговуються тоді, коли український аналог не повністю передає значення німецького фразеологізму або ж має інший специфічний колорит місця й часу; подається калькований переклад, а потім іде описовий переклад та український аналог для порівняння.

Допускаючи повне або часткове калькування в окремих випадках, перекладач виключає будь-яку можливість використання буквалізмів, тобто невиправданих дослівних перекладів, що спотворюють зміст німецьких фразеологізмів або не відповідають нормам сучасної української мови [25,с. 102].

Фразеологічні одиниці широко використовуються в літературі всіх стилів, грамотний перекладач не повинен допускати неточностей у перекладі того або іншого фразеологізму. Без знання фразеології неможливо оцінити яскравість і виразність мовлення, зрозуміти жарт, гру слів, а іноді просто й зміст усього висловлювання. Суть трансформаційного аналізу полягає в тому, що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші одиниці. Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає якусь трансформацію, а інша – ні, то такі одиниці належать до різних класифікаційних рубрик. Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування у прикладній лінгвістиці, особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються на іншу мову) й у викладанні рідної та іноземної мов.