Захист права на недоторканість телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у кримінальному судочинстві України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Одеська юридична академія»

Івано-Франківський факультет 
 
 

Кафедра кримінального права,

процесу і криміналістики 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

на тему: 

«Захист права на недоторканість телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у кримінальному судочинстві України» 
 
 

     Виконав:

     Студент групи ПР-__

     ___________________

     (ПІП студента)

     Науковий керівник:

     ___________________

     (посада, ПІП керівника) 

Здано на кафедру:

“___” ___________200___ р.

Реєстраційний номер _____

Захищено:

“___” ____________200___ р.

Оцінка:

________________________ 
 
 
 

Івано-Франківськ, 2012 

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП………………………………………………………...…………………………...….3

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА…………………………………………………...……………………5

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП НЕДОТОРКАНОСТІ ЖИТЛА……………………..........………...9

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИП ТАЄМНОСТІ ЛИСТУВАННЯ, ТЕЛЕФОННИХ РОЗМОВ І ТЕЛЕГРАФНОЇ  ТА ІНШОЇ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ…………………………...…………...21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………..…34

     ВСТУП

     Принципи  кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість  діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють  систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а  їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких  умов рішень по справі.

     З прийняттям Конституції України  створено правову основу для реалізації можливостей демократичного шляху  розвитку суспільства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свій прояв такі принципи кримінального процесу як: принцип  недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та ін кореспонденції.

     Так, ст. 30 Конституції проголошує: Кожному гарантується недоторканність житла,[1,ст. 30]; стаття 31: Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.[1, ст. 31]

     Але існують винятки: у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням  життя людей та майна чи з безпосереднім  переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Винятки можуть бути встановлені  лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові  чи з'ясувати істину під час розслідування  кримінальної справи, якщо іншими способами  одержати інформацію неможливо.

     Предметом дослідження моєї теми являється висвітлення таких питань: принципи кримінального процесу. Загальна характеристика; принцип недоторканості житла; принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції.

     Мета  курсової роботи. На підставі чинного кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування розглянути питання принципів недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

     Завдання  курсової роботи:

     - з’ясувати принципи кримінального  процесу. Встановити загальну  характеристику;

     - дослідити принцип недоторканості  житла;

     - дослідити принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції;

     - зробити висновки.

     Об’єкт  дослідження - принцип недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції .

     Дана  тема курсової роботи завжди буде актуальною, адже кожна людина має житло, в якому хоче почуватиме себе захищено. Також кожний день ми спілкуємося по телефону, пишемо листи (у наш час більшість електронних),чи коли це необхідно надсилаємо телеграмами, и навряд чи хочемо, щоб інші люди знали їх зміст.

     При написанні курсової роботи я використовувала  різні дослідницькі методи, опрацьовувала  і устатковувала різні правові  підручники, шукала нормативно-правові  акти, які стосуються моєї теми та інше.

     При написання даної роботи я використала  праці таких вчених: Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіно В. Л., Головченко В. В., Ковальський В. С., Тертишник В. М. та інших.

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

     Принципи  кримінального процесу - це основні правові вимоги, що визначають зміст і форму кримінального процесу в цілому, його стадій і інститутів, недотримання яких призводить до несприятливих наслідків у вигляді скасування прийнятих по справі рішень. [22, с. 297].

     Принципи  містяться в Конституції України, Кримінально-процесуальному кодексі  й інших правових актах (в тому числі і міжнародних-правових актах, що складають частину національного  законодавства України) у вигляді  кримінально-процесуальних норм загального і визначального характеру, які  відбивають найбільш істотні риси і  властивості кримінального судочинства. Ці норми-принципи діють на всіх (або  декількох) стадіях кримінального  процесу й обов'язково виявляються  в стрижневій його стадії - судовому розгляді. Всі принципи нерозривно пов'язані між собою і складають  одну систему, в якій порушення одного принципу призводить до порушення інших  принципів і, відповідно, до порушення  законності. Тому недотримання хоча б  одного з принципів кримінального  процесу є приводом до скасування прийнятих по справі рішень. Принципи є гарантією дотримання прав і  законних інтересів особистості  при провадженні по кримінальній справі, а також гарантією прийняття  законного й обґрунтованого рішення  по справі.

     Оскільки  кримінальний процес являє собою  систему правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому  теж можна виокремити основні  вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент  цієї системи.

     Принципи  кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі.[23, с. 148]

     Значення  принципів кримінального  процесу полягає в тому, що вони:

     • є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

     • являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

     • синхронізують всю систему процесуальних  норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних  інститутів та єдність процесуальної  форми;

     • дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних  норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";

     • служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних  інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних  гарантій правосуддя.[24, с. 285]

     Традиційно  в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють  на конституційні (закріплені в Конституції  держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

     На  слушну думку М.М. Михеєнка, слід розрізняти такі принципи:

     а) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих;

     б) організаційно-функціональні, наприклад, колегіальність;

     в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад, презумпція невинуватості, змагальність.[23, с. 149]

     За  визначенням М. М. Михеєнка, система засад кримінального процесу охоплює: конституційні засади:

     1) законність;

     2) державна мова судочинства;

     3) рівність усіх учасників судового  процесу перед законом і судом;

     4) повага до гідності особи, невтручання  в її особисте і сімейне  життя;

     5) право людини на свободу та  особисту недоторканність;

     6) недоторканність житла;

     7) таємниця листування, телефонних  розмов, телеграфної та іншої  кореспонденції;

     8) з'ясування істини;

     9) забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист;

     10) презумпція невинуватості;

     11) свобода від самовикриття, викриття  членів сім'ї чи близьких родичів;

     12) здійснення правосуддя виключно  судами;

     13) участь народу у здійсненні  правосуддя;

     14) незалежність і недоторканність  суддів, підкорення їх лише законові;

     15) змагальність судового розгляду;

     16) гласність судового процесу;

     17) забезпечення апеляційного та  касаційного оскарження судових  рішень;

     18) обов'язковість рішень суду;

     інші  засади:

     1) публічність;

     2) забезпечення всім особам, які  беруть участь у справі, права  на захист їхніх законних інтересів;

     3) вільна оцінка доказів;

     4) безпосередність дослідження доказів;

     5) усність процесу.[23, с. 150]

     Після того як я проаналізував наукову  літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом  кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

1. Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.
2. Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.
3. Принципи повинні бути закріплені в нормах права.
4. Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії - стадії судового розгляду.
5. Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.

     Таким чином, принципи кримінального процесу - це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу  в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

     На  мою думку значення принципів полягає в тому, що вони:

     По-перше, відображують демократизм і гуманізм кримінального процесу, визнають структуру  і систему.

     По-друге, служать основою для подальшого удосконалення кримінально-процесуальних  норм і кримінально-процесуальних  інститутів.

     По-третє, є базою для розтлумачення  і застосування кримінально-процесуальних  норм, їх дотримання є необхідною умовою для досягнення всіх завдань кримінального  судочинства.

     РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП НЕДОТОРКАНОСТІ ЖИТЛА

     Статтею 30 Конституції України передбачено: «Кожному гарантується недоторканність  житла.

     Не  допускається проникнення до житла  чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

     У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна  чи з безпосереднім переслідуванням  осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку».[1, ст. 30]

     Право на недоторканність житла має  особливе значення для кожної особи, оскільки дотримання цього права  є певною гарантією інших прав людини — права на життя, на особисту недоторканність, на невтручання в  особисте і сімейне життя, на володіння, користування і розпорядження своєю  власністю тощо.

     Під житлом в законодавстві України  розуміють жилі будинки (та жилі приміщення (квартири, кімнати в квартирах, гуртожитках, санаторіях, готелях, в будівлях, які  використовуються як адміністративні  тощо). Відповідно до постанови Пленуму  Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі  злочини проти приватної власності” житло — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей, а також ті складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення  інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо). До приміщень, призначених  для тимчасового проживання людей, можна віднести дачні і садові будинки, палатки, вагончики тощо.[ 20, пункт 30]

     Не  визнаються судовою практикою як житло приміщення, не призначені і  не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення). Проте Конституцією України прямо  передбачена заборона незаконного  проникнення будь-кого не тільки до житла, але й до іншого володіння  особи. Із цього, зокрема, випливає необхідність внесення доповнень до статті 162 КК України, яка передбачає відповідальність за порушення недоторканності житла громадян, а також до деяких інших норм кримінального, адміністративного, інших галузей законодавства.

     Право на недоторканність житла, на нашу думку, повністю поширюється не тільки на осіб, які мають постійне чи тимчасове  житлове приміщення, а й на всіх осіб, де б вони не проживали. Скажімо, військовослужбовці строкової служби, згідно з розділом 4 Тимчасового  статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в період її проходження  розміщуються в казармах (матроси  і старшини, що перебувають на кораблях, — в кубриках). Для кожного  військовослужбовця в спальних приміщеннях  відводиться площа з розрахунку не менше 4 квадратних метрів, місце  для зберігання особистих речей  та військової форми. Огляд або обшук  зазначеної площі та місць повинні  проводитися в порядку, встановленому  законодавством України, а не на власний  розсуд командування.

     Водночас  не можна не відзначити, що це питання  має свою специфіку, але вона є  лише аргументом на користь того, що відповідні акти законодавства повинні  вичерпно урегулювати порядок проведення огляду та обшуку в приміщеннях, де тимчасово проживають групи людей. Це стосується не тільки казарм, а й  приміщень для проживання в установах  пенітенціарної системи, в лікарнях та інших медичних закладах, в монастирях та духовних навчальних закладах, в  загальноосвітніх школах та професійних  училищах соціальної реабілітації, інших, спеціальних установах для неповнолітніх, дитячих будинках, інтернатах тощо. Можливо, особливий порядок проведення зазначених заходів потрібен щодо житла  та іншого володіння засуджених, які, відповідно до статей 33, 79 Кримінально-виконавчого  кодексу України, після відбуття частини призначеного їм покарання  в колоніях-поселеннях, проживають в окремих будинках чи інших жилих  приміщеннях за межами колонії.

     Інші, крім житла, володіння особи —  це гаражі, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого призначення, відокремлені від жилих будівель, земельні ділянки тощо.

     Недоторканність житла слід розуміти як його захищеність  від будь-якого посягання з  боку будь-кого. Право на недоторканність  житла має гарантуватися, як випливає із статті 30 Конституції України, забороною проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду, а також тим, що закон повинен передбачити всі можливі винятки із цього загального правила.

     Проте відповідно до пункту 13 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України, протягом п'яти років після набуття нею  чинності, тобто до 28 червня 2001 року, зберігається існуючий порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Цей порядок  полягає в наступному.

     Громадянам  гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти  волі осіб, які проживають в ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщення у  громадян можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.[2, ст. 14-1]

     Відповідно  до статей 104,127,128¹,190—191,195, 227, 315 КПК України орган дізнання, слідчий, прокурор та суд (суддя) мають право провести огляд приміщення з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.

     Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення  кримінальної справи. При цьому кримінальна  справа, при наявності для того підстав, порушується негайно після  огляду місця події. Невідкладність огляду може бути зумовлена можливою зміною обстановки місця події, тяжкістю вчиненого злочину і необхідністю у зв'язку з цим своєчасно зафіксувати  і зберегти речові докази тощо.

     Огляд проводиться в присутності двох понятих і, як правило, удень. Слідчий  може запросити для участі в огляді спеціалістів. не зацікавлених в результатах  справи. Перед початком огляду понятим  та іншим присутнім повинні бути роз'яснені їх обов'язки (для понятих, наприклад — бути присутніми при  всіх діях слідчого і засвідчити своїми підписами відповідність записів  у протоколі виконаним діям), а  також право робити зауваження з  приводу проведеного огляду, які  підлягають занесенню до протоколу.

     Про результати огляду особа, якою він проводився, складає протокол, в якому обов'язково повинні бути зазначені підстави для його проведення, описано все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в саме тому вигляді, в якому спостерігалося під час проведення дій. До протоколу  додаються відповідні схеми, фотознімки, плани, документи. Протокол зачитується  всім особам, що брали участь в огляді, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження, які підлягають занесенню до протоколу. Зазначені  особи мають право ознайомитися з протоколом особисто.

     Кримінально-процесуальний  закон не передбачає, що огляд жилих  приміщень повинен проводитися  у присутності осіб, які ; займають ці приміщення, або представників  житлово-експлуатаційних організацій, прямо не передбачає можливості проведення повторного і додаткового огляду, випадки проведення яких на практиці є непоодинокими, неповно регулює  умови і порядок вилучення  під час огляду предметів і  документів. Між тим, ці питання потребують відповідного законодавчого урегулювання,

     Обшук, згідно зі статтями 104, 127, 128¹, 177, 179—183, 185— 186, 188—189, 227 КПК України може бути проведений органами дізнання, слідчим або прокурором, коли вони, після порушення кримінальної справи, мають достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи, а також в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець. Під достатніми даними для проведення обшуку на практиці розуміють відомості, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, протоколах слідчих дій, інших документах, а також одержані в ході оперативно-розшукової діяльності. Законодавством “достатні дані” не визначаються, що в окремих випадках сприяє проведенню обшуків без достатніх або взагалі без жодних підстав для їх проведення (в зв'язку з неправильним розумінням деякими посадовими особами правоохоронних органів своїх повноважень, з мотивів помсти та ін.).[2]

     Обшук може проводитися за постановою слідчого з санкції прокурора або його заступника. У невідкладних випадках обшук може бути проведений лише за постановою органу дізнання або слідчого, без санкції прокурора, але з  наступним повідомленням прокурора  в добовий строк про зроблений  обшук та його результати, Невідкладними  на практиці визнаються випадки, коли слідчий отримує дані про те, що певні особи можуть вжити заходів  до знищення або переховування предметів  чи документів, або злочинець, який переховується в певному приміщенні, збирається залишити його тощо.

     У приміщеннях, де проживають члени дипломатичних  представництв та члени їх сімей, які користуються правом дипломатичної  недоторканності, обшук може бути проведений лише за згодою дипломатичного представника, яка утримується через Міністерство закордонних справ України.

     Крім  невідкладних випадків, обшук проводиться  удень. Обшук проводиться в присутності  двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а при відсутності  її — представника житлово-експлуатаційної  організації або місцевої Ради. По можливості під час обшуку забезпечується присутність обшукуваного або повнолітнього  члена його родини, а при необхідності (скажімо, коли є потреба впізнати вкрадені речі чи документи) — також  і потерпілого. У приміщеннях, де проживають особи, які користуються правом дипломатичної недоторканості, обшук проводиться в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ України. В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників міліції та відповідних спеціалістів.

     Законом встановлено такий порядок проведення обшуку:

     1) обшукуваним, понятим та іншим  присутнім слідчий роз'яснює їх  право бути присутніми при  всіх діях слідчого і робити  з приводу цих дій заяви,  які підлягають занесенню до  протоколу;

     2) перед початком обшуку слідчий  пред'являє постанову особам, що  займають приміщення (у випадку  їх відсутності — представникові  житлово-експлуатаційної організації  або місцевої Ради);

     3) особам, що займають приміщення, слідчий пропонує видати зазначені  в постанові предмети або документи  (вказати, де переховується злочинець);

     4) якщо зазначені предмети або  документи не видані або видані  не повністю (злочинець не з'явився), слідчий проводить обшук в  примусовому порядку. При. цьому  він має право розкривати замкнені  приміщення і сховища, якщо  власник відмовляється їх відкрити, уникаючи лише не викликаних  необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.  Слідчий вправі також заборонити  особам, що перебувають у приміщенні  під час обшуку, а також особам; які під час обшуку увійшли  в це приміщення, виходити з  приміщення і зноситись один  з одним або з іншими особами  до закінчення обшуку;

     5) предмети і документи, які підлягають  вилученню, слідчий пред'являє  понятим та іншим присутнім  особам. Вони повинні бути перелічені  в протоколі обшуку чи в  доданому до нього опису із  зазначенням їх назви, кількості,  ваги, матеріалу, з якого вони  виготовлені, та індивідуальних  ознак, а в необхідних випадках  упаковані і опечатані на місці  обшуку.

     При обшуку можуть бути вилучені лише:

     - предмети і документи, які мають  значення для справи;

     - цінності і майно обвинуваченого  або підозрюваного з метою  забезпечення цивільного позову  або можливої конфіскації майна;

     - предмети і документи, які вилучені  законом з обігу;

     6) про проведення обшуку слідчий  складає протокол у двох примірниках,  в якому, зокрема, зазначає  щодо кожного предмета, який підлягає  вилученню, в якому саме місці  і при яких обставинах він  був виявлений. В протокол обшуку  заносяться всі заяви і зауваження  осіб, присутніх під час обшуку, з приводу тих чи інших дій  слідчого. Слідчий та зазначені  особи підписують обидва примірники  протоколу, а також опис вилучених  предметів. При наявності в  протоколі зауважень на неправильні  дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів  повідомляє про це прокурора,  який здійснює нагляд за слідством;