Агротехнічний метод захиту сільськогосподарських культур від шкідників,хвороб і бурянів

Міністерство освіти та науки України

кафедра екології та біотехнології

Реферат

на тему: «Агротехнічний метод захиту сільськогосподарських культур від шкідників,хвороб і бурянів»

Виконала: студентка 4 курсу 1 групи

факультету агрохімії та ґрунтознавства

Товстокора Вікторія Андріївна

Перевірила: Долгова Т.А.

Харків - 2015

Зміст

1.Особливості агротехнічного  напряму

2. обґрунтоване чергування культур в сівозміні

3. Використання здорового насіннєвого та садивного матеріалу.

4. Знижує чисельність  шкідливих організмів зяблевий  обробіток грунту

5. Правильне розміщення в полях сівозмін культур.

6. Роль в обмеженні чисельності і шкодочинності шкідників мають строки сівби.

7.Вплив добрив.

8. Зрощення є одним з найефективніших факторів.

9. Оптимальні строки і способи збирання урожаю.

10. Висновки

11.Література

1.Особливості агротехнічного методу

Особливості:

1. . є провідним методом в ИЗР, включаючи і організаційно-господарські заходи (сівозміна, сортосмени, оздоровчі заходи в насінництві);
2. використання його заснована на взаємовідносинах між рослиною, шкідливим організмом і зовнішнім середовищем;
3. даний метод не вимагає додаткових спеціальних витрат;
4. . здатний в потрібному для людини напрямі змінювати екологічне середовище, від якої залежить розмноження і розвиток шкідливих видів та їх природних ворогів;
5. . агротехнічні прийоми можна поєднувати з біологічними та іншими методами захисту;
6. . його застосування не погіршує продукції і не шкодить навколишньому середовищу.

Головне завдання даного методу в ИЗР - це створення несприятливих умов для розмноження і розвитку основних шкідливих організмів с.- Х. культур. Вирішити її можна, раціонально використовуючи окремі прийоми в технології обробітку культур.

2. Обґрунтоване чергування культур в сівозміні.

При надмірному насиченні сівозміни однією культурою або при монокультурі підвищується шкодочинність збудників хвороб та шкідників. Монокультура вирощування зернових, зокрема озимої пшениці, збільшує кількість хлібної жужелиці у 7 разів, дротяників — 1,3—2 рази, попелиці — 2 рази, трипсів — 2,8 раза, шкодочинність злакових мух — у 2,5 раза. Різко зростає шкодочинність комплексу збудників кореневих гнилей, септоріозу, борошнистої роси, церкоспорильозної гнилі. Загальні втрати від цих хвороб зростають у 3—5 разів.

Усім відомі результати надмірної концентрації вирощування озимої пшениці в Україні в 70 роках, коли загальні площі посіву досягали 11,5 млн га. Майже третина посівної площі зернових розміщувалася після стерньових попередників. У зв`язку з розвитком згаданих шкідливих організмів не лише різко знижувалася урожайність, а й гинули посіви. Щорічно пересівали від 1,5 до 3 млн га пшениці.

Аналогічна ситуація створюється з соняшником. Якщо загальні площі становлять понад 1,8 млн га, то повернення його у сівозміні на попереднє місце здійснюється не через 8, а через 4 роки. Оскільки інфекція ряду збудників хвороб (наприклад, білої та сірої гнилей, вовчка) зберігається в грунті до 8 років, це настільки ускладнює фітосанітарну ситуацію, що призводить до неможливості вирощування культури. Подібне становище створюється з вирощуванням цукрових буряків, картоплі, овочів та інших культур при порушенні сівозмін.

Отже, науково обґрунтоване чергування культур в сівозміні різко обмежує шкідливі організми в основній рослині. Чим менше насичення сівозміни однією культурою, тим більше просторова ізоляція між рослиною-живителем, джерелом інфекції патогена і фітофагом.

Науково обґрунтоване чергування культур у сівозміні в процесі ротації згубно впливає на спеціалізовані та певні види шкідливих організмів. Воно є основою регуляції чисельності шкідливих організмів і, як правило, дозволяє тримати їх на рівні, що нижче порогів шкодочинності. У випадках, коли чергування культур у сівозміні не дотримується, а інколи просто ігнорується, спостерігаються масове розмноження шкідників і розвиток епіфітотій.

На сучасному етапі розвитку рослинництва сівозміни залишаються головним фактором в обмеженні шкодочинності шкідливих організмів як в колективному, так і в приватному секторах виробництва. Вони відіграють вирішальну роль в мікробіологічній активності ґрунтів, сприяють підтриманню в них мікробіологічного гомеостазу, розвитку антагоністичних патогенам форм мікроорганізмів. Особливе значення мають сівозміни в обмеженні шкідливих організмів, що мешкають у грунті. Це більшість збудників хвороб і значна кількість фітофагів.

3. Використання здорового насіннєвого та садивного матеріалу.

Надзвичайно важливе значення для вирощування будь-якої культури має використання здорового насіннєвого та садивного матеріалу (без фітофага або патогена). Вирішальну роль в оздоровленні розсади і насіння від інфекційних хвороб та шкідників відіграє калібрування і відбір здорового насіннєвого матеріалу, протруювання пестицидами, мікробіологічними препаратами, обробка регуляторами росту рослин. Якщо пестициди не дають належного ефекту, застосовують спеціальну технологію оздоровлення посівного матеріалу. Зокрема, для одержання здорового від вірусної інфекції садивного матеріалу картоплі, ягідних та інших культур застосовують методи меристемних культур і регенерації експлантатів у цілу рослину.

4.Значення грунту. Знижує чисельність шкідливих організмів зяблевий обробіток грунту.

Більшість збудників хвороб, шкідників та бур’янів розвиваються в ґрунті. Велику роль у цьому процесі відіграють властивості ґрунту (аерація, щільність, вологість, температура, рН ґрунту тощо). Лущення стерні одночасно або ж одразу після збирання хлібів сприяє підвищенню вологості у верхньому шарі ґрунту і викликає швидке проростання падалиці та бур’янів, сходи яких приваблюють багато видів шкідників, які відкладають на них яйця. Сходи самосіву пшениці, жита й ячменю восени заражаються деякими видами іржастих грибів, борошнистої роси, септоріозу та інших збудників хвороб. Вони, крім того, виводять зі стану діапаузи гесенську муху. Внаслідок наступної ранньої зяблевої оранки знищуються багато збудників хвороб, гесенська та інші злакові мухи, а значна частина шкідників іде на зимівлю, не закінчивши розвитку, що призводить до їх загибелі у зимовий період. Після проведення зяблевої оранки шкідливих комах, вигорнутих на поверхню ґрунту, знищують хижі жужелиці, комахоїдні птахи, а яйця та лялечки їх висихають або вимерзають. Чисельність кукурудзяного метелика можна скоротити дворазовим післяжнивним лущенням поля дисковими боронами в діагональних напрямках з наступною зяблевою оранкою. Личинки горохової зернівки гинуть під час ранньої оранки внаслідок набрякання зерен. Значне зниження розвитку хвороб, збудники яких зберігаються в ґрунті та уражених рештках рослин на його поверхні забезпечується в перший рік після заорювання верхнього шару. Загибель патогенів, які знаходяться в ґрунті, прискорюється проведенням ранньої зяблевої оранки в поєднання з вологозарядковими поливами. Після оранки конюшини і люцерни поліпшуються умови для хижих жужелиць, жуки та личинки яких живляться шкідливими комахами.  
Розвиток більшості збудників хвороб, шкідників та бур`янів відбувається в грунті. Це перш за все стосується кореневих гнилей, вертицильозу, гетеродерозу, а також багатьох видів членистоногих, капустянки, личинок пластинчастовусих, чорнишів, коваликів, деяких видів лускокрилих, двокрилих, прямокрилих тощо.

Великий вплив на розвиток шкідливих організмів мають фізико-хімічні властивості грунту. Різні типи обробітку останнього суттєво змінюють його фізичні параметри, зокрема щільність, аерацію, вологість, температуру та ін.

Знижує чисельність шкідливих організмів зяблевий обробіток грунту. Це стосується грибів, бактерій, вірусів, а також клопів, попелиць, трипсів, гесенської, шведської та ярової мух, пильщиків, личинок пластинчастовусих жуків, коваликів, чорнишів, гусениць і лялечок совок, лучного метелика, кореневої бурякової попелиць, сарани та інших фітофагів.

В останні 20 років ведеться велика дискусія з приводу доцільності та ефективності застосування різних способів обробітку грунту: полицевого, безполицевого, плоскорізного і нульового. Практика землеробства свідчить, що в певних грунтово-кліматичних зонах за умов дефіциту вологи безполицевий і плоскорізний обробітки грунту дозволяють заощаджувати вологу, чим вирішується головне питання — вологозабезпечення рослин. При цьому знижуються енерговитрати. У результаті оптимізації вологозабезпечення спостерігається підвищення урожайності. Проте за такого способу обробітку грунту наявні і недоліки: відсутність обороту пласта призводить до того, що всі рослинні рештки від попередньої культури разом зі шкідниками і збудниками хвороб залишаються на поверхні грунту. Вони не потрапляють у нижній пласт грунту, де ґрунтовий гомеостаз знищує більшість з них. Це призводить до збереження шкідливих організмів.

Зростає і забур`яненість полів, особливо багаторічними видами. Тому такий спосіб обробітку грунту повинен супроводжуватися обов`язковим застосуванням хімічних заходів, у тому числі гербіцидів.

5. Правильне розміщення в полях сівозмін культур.

Сівозміна залишається головним профілактичним заходом, який дає змогу різко обмежити шкодочинність шкідливих організмів. Вона відіграє важливу роль в мікробіологічній активності ґрунтів, сприяє розвитку мікроорганізмів–антогоністів, що прискорює процеси мінералізації. Шляхом регулювання рівня концентрації вирощування окремих культур та чергування їх у сівозміні в процесі ротації можна створити несприятливі умови для росту та розмноження шкідників та збудників хвороб. Наприклад, при насиченні сівозміни буряками не більше 20% та дотриманні чергування культур знижується рівень нагромадження довгоносиків, блішок, щитоносок, бурякової нематоди, крихітки та інших комах, а також ураження коренеїдом, церкоспорозом, гнилями (ризоктоніозна, бура, фузаріозна тощо). Якщо в сівозміні буряки займають понад 30%, загроза втрат врожаю від шкідливих організмів зростає настільки, що буряківництво часто стає взагалі нерентабельним. Монокультура вирощування озимої пшениці значно збільшує кількість хлібної жужелиці, попелиці, дротяників, трипсів, злакових мух. Різко зростає шкодочинність кореневих гнилей, борошнистої роси, септоріозу. Подібне становище створюється за умови порушення сівозміни в процесі вирощування соняшнику, льону, картоплі, овочів та інших рослин.  
Чергування культур дає змогу значно знизити чисельність кореневих мух, травневого хруща, шкідників, які за типом живлення є монофагами та олігофагами, а також видів з тривалою генерацією, обмежити розвиток хвороб, особливо тих, збудники яких зберігаються в ґрунті, та забезпечити максимальне пригнічення усіх біотипів бур’янів. Однак для об’єктів, які мають широкий набір кормових рослин, що можуть активно мігрувати і тривалий час зберігається в життєздатному стані (більше 10 років), а також тих, які передаються садивним матеріалом, цей прийом не ефективний.

Для захисту від шкідників і хвороб має правильне розміщення в полях сівозмін культур. Так, поля з великою чисельністю личинок хлібних жуків, дротяників, чорнишів та інших шкідників рекомендується відводити під пізні культури, такі як гречка, просо, кукурудза, картопля. Це потрібно для того, щоб до сівби можна було провести 2—3 культивації, в результаті чого гинуть шкідники, які піднімаються навесні у верхні шари грунту. Крім того, така технологія обробітку грунту сприяє їх знищенню безхребетними та птахами.

6. Роль в обмеженні чисельності і шкодочинності шкідників мають строки сівби.

Особливу роль в обмеженні чисельності і шкодочинності шкідників мають строки сівби. Так, ранні строки сівби озимої пшениці призводять не тільки до переростання рослин та зниження їх зимостійкості, а й до надмірного розвитку шкідливих організмів — різних видів злакових мух, цикад, попелиці, озимої совки, хвороб, що потім переходять на рослини оптимальних строків сівби. Щоб зберегти такі посіви, їх восени треба обробляти пестицидами. Це не тільки здорожує собівартість зерна, а й негативно впливає на навколишнє середовище. І навпаки, ранні строки сівби ячменю, вівса, гороху, ярої пшениці дають змогу зменшити пошкодження шкідниками в 2—3 рази. Одночасно знижується ураження рослин збудниками борошнистої роси, гельмінтоспоріозу, фузаріозу, іржі та іншими інфекційними хворобами. Це пояснюється тим, що більшість видів шкідників (шведська муха, зернова полосата і стеблова блошки, клопи-фітофаги, бульбочкові довгоносики, попелиці та інші фітофаги) заселяють рослини і починають розмножуватися в період, коли середньодобова температура перевищує 12°С. Водночас ярі злаки і горох ростуть при температурі 4—6°С. Це дає рослинам можливість пройти найбільш уразливі етапи розвитку, уникаючи пошкоджень у найчутливішій стадії. У подальшому такі рослини краще протистоять пошкодженню фітофагами.

Ранні строки сівби соняшнику призводять до їх зрідження внаслідок загибелі сходів від пошкодження дротяниками, несправжніми дротяниками, плісеневими грибами.

Норми висіву і густота насаджень рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу, що суттєво впливає на чисельність і шкодочинність фітофагів та розвиток хвороб.

Значно знижується щільність популяції шведської та ярої мухи, хлібного пильщика, стеблової блішки при збільшенні норми висіву. Однак в загущених посівах зернових створюються сприятливі умови для розвитку кореневих гнилей, бурої іржі, септоріозу, борошнистої роси, темно-бурої плямистості та інших грибкових хвороб. У загущених посівах просапних культур спостерігається збільшення інтенсивності розвитку переважної більшості шкідливих організмів та підвищення їх стійкості проти багатьох стеблових і листкових шкідників (попелиць, злакових мух, хлібних пильщиків тощо).

При густому стеблостої зернових культур створюється надмірне затемнення, збільшується швидкість росту піхов листя, що погіршує умови кладки яєць шведської і ярової мух, стеблових блішок, хлібних пильщиків. Зріджені посіви зернових більше пошкоджуються основними групами фітофагів. Ця закономірність відзначена і для злакових мух, попелиць, шкідливої черепашки, хлібних пильщиків, а також вірусних хвороб. Протилежна залежність характерна для грибних захворювань. В умовах загущених посівів зернових створюються сприятливі умови для розвитку збудників кореневих гнилей, борошнистої роси, бурої іржі, септоріозу, церкоспорозу.

Залежно від глибини загортання насіння змінюється ступінь ураження рослин шкідниками і стійкість проти збудників хвороб. Збільшення глибини висіву насіння пшениці та інших злаків знижує шкодочинність шведської і ессенської мух, але підвищує шкодочинність дротяників, а на цукрових буряках — крихітки та інших шкідників. Глибший висів насіння сприяє розвитку багатьох захворювань — кореневих гнилей, сажкових хвороб пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, ураження рослин буряків збудником коренеїду.

7.Вплив добрив.

Добрива та підживлення покращують умови живлення рослин, що підвищує їх стійкість до пошкоджень.

Правильне застосування всіх видів добрив підвищує стійкість рослин до багатьох збудників хвороб, шкідників. Крім того, органічні добрива значно покращують фізичні властивості ґрунту, його вологість, вологоємність і вологопроникність, що створює нормальний водно-повітряний і температурний режим ґрунту. Оптимальні норми мінеральних добрив стимулюють синтетичні процеси, збільшують осмотичний тиск клітинного соку, створюючи тим самим несприятливі умови для розвитку і живлення сисних комах. Фосфорні й калійні добрива підвищують стійкість рослин до збудників іржі, септоріозу, кореневих гнилей, борошнистої роси, інших хвороб, а також шкідливої черепашки, злакових попелиць, шведської мухи, утруднюють харчування личинок злакових мух та інших шкідників. Нестача калію часто призводить до некрозу і передчасного відмирання листків буряків, тютюну, картоплі тощо. Найкращі результати дає внесення калію в поєднанні з азотними і фосфорними добривами. Азотні добрива здатні суттєво вплинути на рівень компенсації можливих втрат урожаю від багатьох видів шкідників та хвороб, проте надмірні їх дози можуть спричинити інтенсивний розвиток багатьох хвороб і збільшити щільність популяції окремих шкідливих організмів. Застосування мікроелементів (марганцю, бору, цинку, міді. кобальту, заліза, магнію тощо) сприяє підвищенню стійкості рослин до грибків та окремих вірусів.

Добрива можна використовувати проти багатьох шкідливих об’єктів. Внесення аміачної води зменшує чисельність ґрунтових шкідників (личинок хлібних жуків, дротяників, хрущів тощо). Позакореневе підживлення рослин сечівкою викликає загибель більшості клопів, що перезимували, а також яєць і личинок шкідливої черепашки. Отже, оптимізація режиму живлення рослин є важливим фактором формування задовільних фітосанітарних умов у посівах сільськогосподарських культур.

Оптимальні норми мінеральних добрив, як правило, негативно впливають на шкідників і збудників хвороб, підвищують стійкість рослин проти пошкоджень. Мінеральні добрива посилюють осмотичний тиск клітинного соку, і сисні комахи втрачають здатність харчуватися такими рослинами. Фосфорно-калійні добрива роблять механічну тканину рослин більш жорсткою і сприяють швидкій їх регенерації після пошкоджень. Фосфорно-калійні утруднюють харчування личинок злакових мух і підвищують стійкість рослин проти шкідливої черепашки, шведської мухи, злакових попелиць, збудників іржі, борошнистої роси, септоріозу, кореневих гнилей.

Добрива можуть мати безпосередню дію на шкідливі види фітофагів. Наприклад, внесення аміачної води пригнічує розвиток ґрунтових шкідників. Застосування 30%-го розчину сечовини для позакореневого підживлення рослин викликає значну загибель (понад 90%) клопів, що перезимували, яєць і личинок шкідливої черепашки.

Підживлення азотними добривами плодового саду у літній період сприяє тривалому й інтенсивному приросту пагонів, що зумовлює розмноження кліщів-фітофагів, попелиць, грушевої листоблішки, східної плодожерки. Суттєвий вплив добрив пов`язаний з посиленням росту і розвитку, а в поєднанні з цим компенсаторних властивостей — і при пошкодженні фітофагами. Важливу роль відіграє також і зміна інтенсивності синтезу в умовах оптимального живлення, зниження ступеня пошкодження рослин фітофагами, зміна анатомічної будови органів рослин тощо.

8. Зрощення є одним з найефективніших факторів.

В районах нестійкого та недостатнього зволоження ґрунту, де вирішальним фактором для врожаю стає водний режим, проведення плоскорізного і безполицевого обробітку полів, з одного боку, дозволить заощадити вологу, а з іншого — спричинить ситуацію за якої всі рослинні рештки попередньої культури разом зі збудниками хвороб, шкідниками та насінням бур’янів залишаться на поверхні ґрунту. Це неминуче призводить до інтенсивного розвитку хвороб, ураження полів багаторічними видами бур’янів та збільшення чисельності шкідників, отже при таких способах обробітку ґрунту виникає необхідність в обов’язковому використанні пестицидів.

Зрощення є одним з найефективніших факторів, що діє на всі біологічні компоненти агроекосистеми. У зв`язку із зміною режиму вологості грунту перевагу мають гігрофільні види (дротяники, листкові попелищ, стебловий метелик, злакові пильщики, жужелиці), активізуються збудники хвороб (іржа, септоріоз, кореневі гнилі). Водночас знижується чисельність ксерофїльних видів, насамперед, чорнишів, саранових, хлібних жуків, клопа-черепашки. Застосовуючи вологозарядкові поливи, дощування, дрібнодисперсне обприскування, можна активно впливати на чисельність і шкодочинність різних груп фітофагів та активність корисних організмів.

Зрошення може діяти на шкідників прямо і посередньо. Пряма дія полягає в згубному впливі вологозарядкових поливів на шкідників, що мешкають у грунті (гусениці підгризаючих совок, коренева бурякова попелиця). При дощуванні з рослин змиваються дрібні комахи (попелиці, цикадки, блішки), які масово гинуть. Посередній вплив зрошення виявляється через зміну мікроклімату, поліпшення загального фізичного стану рослин, у результаті чого активно компенсуються завдані фітофагами пошкодження.

9. Оптимальні строки і способи збирання урожаю.

Своєчасне і якісне збирання сільськогосподарських культур знижує втрати врожаю і кількість падалиці, на якій розвиваються збудники хвороб і шкідники. Завчасне обкошування полів, збір урожаю спочатку з крайових смуг значно скорочує чисельність шкідників (совок, пильщиків, мух, горохової зернівки тощо). Зараження насіння льону (фузаріозом, антракнозом, аскохітозом, побурінням стебел, крапчатістю, бактеріозом), витеребленого в ранній жовтій стиглості, втричі менше ніж зібраного у фазі жовтої стиглості.  
Оптимальні строки і способи збирання урожаю дозволяють не тільки максимально зберегти його, а й дають змогу зменшувати чисельність шкідників. На .зернових культурах у першу чергу збирають ділянки з підвищеною чисельністю клопа-черепашки, гесенської мухи, хлібних пильщиків, трипсів, зернових совок. Це знижує розміри втрат і несприятливо впливає на шкідників, залишаючи їх без корму.

Скошування люцерни на сіно у період заляльковування личинок фітономуса призводить до масової загибелі шкідника. Цей захід потрібно застосовувати для оздоровлення посівів цієї кормової культури.

На багатьох культурах на початку збирання урожаю доцільно обкошувати крайові смуги, а урожай з них використовувати за призначенням, враховуючи ступінь ураження шкідниками І хворобами. Зокрема, на посівах гороху збирають крайові смуги завширшки 20—25 м. Урожай з них використовують на корм худобі, а потім збирають на всьому масиві, де зерно гороху практично вільне від зернівки та інших шкідників. При запізненні із збиранням боби розтріскуються, зерно обсипається і зимуючий запас шкідників збільшується.

Строки і способи збирання урожаю суттєво впливають на розвиток хвороб та збереження збудників на полі. Використання зернових комбайнів при збиранні соняшнику з наступним заорюванням подрібнених стебел сприяє різкому зростанню зараження наступних посівів білою і сірою гнилями, фомопсисом, вертицильозним в`яненням та ін. Таким чином, зміною строків і способів збирання урожаю можна поліпшувати фітосанітарний стан сільськогосподарських угідь.

10. Висновки

Агротехнічні заходи захисту рослин, які застосовують у багаторічних насадженнях, мають свою специфіку. Вони визначаються існуючою відносною стабільністю динаміки взаємодії корисних і шкідливих організмів та відсутністю дії факторів, що спричиняє сівозміна.

Агротехнічні заходи захисту є важливою складовою частиною технології вирощування сільськогосподарських культур і водночас основою сучасних екологічно обґрунтованих систем захисту їх від шкідливих організмів. Ці заходи об’єднані в агротехнічний метод захисту рослин від шкідників, який оснований на взаємовідносинах між рослинами, шкідливими організмами та зовнішнім середовищем. За допомогою агротехнічних заходів можна не тільки забезпечити одержання максимального врожаю вирощуваної культури, а й підтримувати в депресивному стані популяції найбільш шкодочинних видів шкідників і збудників хвороб рослин. За умови раціональної структури посівів застосування сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур вдається різко підвищити ефективність ентомофагів, які беруть участь в регуляції чисельності шкідливих комах.

Агротехнічний метод потребує, як правило, додаткових затрат. Він незрівнянно більше, порівнюючи з іншими методами, здатний змінювати в бажаному для людини напрямку екологічне середовище, від якого залежить розмноження, розвиток шкідливих організмів, а також їх природних ворогів.

Наведено далеко не повний перелік агротехнічних заходів, вміле застосування яких відіграє суттєву роль у регуляції чисельності шкідливих організмів та рівня їх шкодочинності. Безумовно, кожна природнокліматична зона, тип ґрунтів, напрямок діяльності господарства, рівень шкодочинності хвороб і фітофагів визначають порядок застосування агротехнічних прийомів, які детальніше викладені в інтегрованих заходах захисту культур.

11.Література.

1. Наукове забезпечення сталого  розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.

2. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua