Діагностика підприємства за допомогою балансу й звіту про фінансові результати, за допомогою фінансових коефіцієнтів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

ФІНАНСОВА ДІАГНОСТИКА:

мета, основні моделі, інструментарій

 

Реферат

з дисципліни

«Економічна діагностика»

студентки 42 групи  ФЕУ

Марченко Наталі

 

Викладач: Абрамова О.О.

 

Бердянськ - 2012

Зміст

Вступ.

1. Фінансова діагностика: основні положення.
2. Методи і моделі фінансової діагностики.
3. Діагностика підприємства за допомогою балансу й звіту про фінансові результати, за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Висновок.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств  у галузі фінансово-економічної  діяльності значно зростає роль своєчасного  та якісного аналізу фінансового  стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Фінансовий  стан підприємства залежить від результатів  його виробничої, комерційної та фінансово-господарської  діяльності.

Фінансова діагностика є обов'язковою складовою фінансового менеджменту будь-якого підприємства. її завданням є визначення прийнятних параметрів роботи підприємства і незадовільних параметрів, які вимагають оперативного втручання.

Фінансовий  аналіз - це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку.

Основною метою фінансового  аналізу є одержання невеликого числа ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства і фінансових результатів його діяльності.

Предметом фінансового  аналізу є фінансові ресурси  підприємства і їх потоки.

 

 

 

1. Фінансова діагностика: основні положення.

Фінансова діагностика  підприємства — це визначення поточного  стану підприємства й динаміки його змін, можливих шляхів вирішення проблем  за результатами розрахунків, оцінки та інтерпретації фінансових показників, що характеризують різні сторони  діяльності підприємства.

Джерелами інформації для діагностики фінансового  стану підприємства є фінансова  звітність (бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про  рух грошових коштів), а також  статистична та оперативна звітність; планова інформація (бізнес-план), нормативна інформація, результати різних опитувань і т. д.

Суб'єктами аналізу  виступають як безпосередньо зацікавлені  в діяльності підприємства користувачі  інформації (власники підприємства, позичальники, постачальники, покупці, податкові  органи, персонал підприємств, керівництво), так і користувачі фінансової звітності, які повинні за договором захищати інтереси першої групи користувачів (аудиторські фірми, консультанти, біржі, юристи, преса, асоціації, профспілки).

Основні завдання, що вирішуються при проведенні фінансової діагностики:

- визначення стану підприємства на момент дослідження (фінансовий стан, майновий стан підприємства, достатність капіталу для поточної діяльності та довгострокових інвестицій, потреба в додаткових джерелах фінансування, здатність до нарощування капіталу, раціональність використання позикових засобів, ефективність діяльності підприємства);

- виявлення тенденцій і закономірностей у розвитку підприємства за досліджуваний період;

- визначення "вузьких" місць, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Основними напрямками аналізу є: аналіз структури балансу  й чистого оборотного капіталу, аналіз ліквідності й фінансової стійкості, аналіз прибутковості й структури витрат, аналіз грошового потоку, аналіз оборотності, аналіз ефективності діяльності підприємства.

Фінансову діагностику  підприємства виконують в три  етапи.

Етап 1. Оцінка поточного  стану підприємства та його змін у порівнянні з попереднім періодом.

Завданням цього  етапу є не тільки аналіз динаміки показників, але й визначення припустимого рівня зниження коефіцієнтів.

До основних проблем у фінансовому стані  підприємства відносяться наступні:

1. Низька платоспроможність.
2. Недостатнє задоволення інтересів власника.

3. Зниження фінансової  незалежності або низька фінансова  стійкість.

Етап 2. Визначення причин, що призвели до зміни фінансового  становища підприємства.

Можна сформулювати дві причини проблем, які виникають у фінансовому стані підприємства:

- відсутність  потенційних можливостей зберігати  прийнятний рівень фінансового  стану (або низькі обсяги одержуваного  прибутку);

- нераціональне  управління результатами діяльності (або фінансами).

Етап 3. Розробка програми дій на майбутнє.

 

 

 

 

 

 

2. Методи і моделі фінансової діагностики.

Методи фінансового  аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження  фінансового стану підприємства.

Основні методи аналізу:

- горизонтальний, або аналіз тенденцій, при якому показники (фінансові дані) підприємства порівнюють з аналогічними за інші періоди у відносному й абсолютному вигляді;

- вертикальний, або аналіз на основі процентних співвідношень часток, окремі показники якого знаходяться в загальній групі або підгрупі показників;

- факторний аналіз — аналіз впливу окремих елементів фінансової діяльності підприємства на основні економічних показників;

- порівняльний — порівняння досліджуваних показників з аналогічними середньогалузевими (або показниками основних конкурентів);

- спеціалізований аналіз (прогноз готівки, аналіз потоку фондів, зміни у валовому прибутку, аналіз беззбитковості).

За класифікацією  розрізняють неформалізовані й  формалізовані методи аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них такі: арифметичних різниць; ланцюгових підстановок; відсоткових чисел; дисконтування; диференційний; балансовий; логарифмічний; виокремлення ізольованого впливу факторів; інтегральний; простих та складних відсотків та ін.

У процесі фінансового  аналізу також широко застосовують традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки) та математико-статистичні (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).

Основні типи моделей аналізу фінансового стану підприємства:

Дескриптивні  моделі (описового характеру) є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий аналіз, аналіз відносних показників і коефіцієнтів, порівняльний, або просторовий, аналіз, факторний аналіз, система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації з фінансової звітності.

Предикативні  моделі — це моделі прогностичного характеру, які використовують для прогнозування доходів та прибутку підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них такі:

1) аналіз беззбитковості;

2) побудова  прогностичних фінансових звітів;

3) моделі динамічного  аналізу (детерміновані або факторні моделі) та регресивні моделі;

4) моделі ситуаційного  аналізу.

Нормативні  моделі — це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Ці моделі застосовують, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

3. Діагностика підприємства за допомогою балансу й звіту про фінансові результати, за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Мета  аналізу балансу — охарактеризувати структуру та динаміку змін майна підприємства і джерел його фінансування.

Аналіз  балансу починають з опису  загальної суми майна підприємства і динаміки її зміни протягом розглянутого періоду.

Структура балансу  формується в такий спосіб:

- валюту балансу приймають за 100%. Визначають частку кожного розділу балансу в загальній сумі засобів (джерел) підприємства;

- підсумок кожного розділу приймають за 100%. Визначають частку (питому вагу) елементів розділу в підсумку розділу.

Аналіз структури  балансу проводять за блоками: визначають частку постійних і поточних активів  у валюті балансу; далі розглядають  їх структура. Аналогічно досліджують  пасиви підприємства.

Послідовність аналізу структури балансу:

- зображають стан підприємства на момент дослідження й динаміку його зміни протягом розглянутого періоду;

- виявляють причини змін структури балансу;

- дають інтерпретацію отриманим результатам.

Підсумком аналізу балансу є висновок про наявність негативних факторів у фінансовому стані підприємства (наприклад, проблеми зі збутом готової продукції (затовареність складу), погіршення умов розрахунків з покупцями й постачальниками, наявність наднормативних заборгованостей, зношеність фондів та ін.).

Звіт про  фінансові результати — це бухгалтерський документ, що представляє результати операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства за визначений період. Оцінка результатів здійснюється шляхом зіставлення доходів і витрат за певний період.

Аналіз треба  починати із загальної характеристики прибутковості окремих напрямків  діяльності підприємства, а також  опису динаміки зміни прибутковості  протягом аналізованого періоду. Окремо розглядають і порівнюють між собою результати основної діяльності, інших операцій і діяльності підприємства в цілому, визначають вид діяльності, від якого підприємство одержало основний дохід, і прибутковість/(без)збитковість основної діяльності.

Діагностування  результатів діяльності й стану  підприємства за допомогою фінансових коефіцієнтів може проводитися за такими напрямками: операційний аналіз, аналіз оборотності, аналіз платоспроможності, аналіз фінансової стійкості, аналіз ефективності діяльності підприємства. У процесі діагностування підприємства проводиться порівняння розрахованих фінансових коефіцієнтів з нормативними (припустимими) значеннями, з показниками даного підприємства за попередні періоди діяльності або аналогічними показниками інших підприємств галузі.

Операційний аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів, що описують динаміку продажів підприємства і ступінь ефективності цих продажів стосовно генерування прибутку підприємства за проміжок часу. Він проводиться з метою оцінки відносної динаміки часток різних видів витрат у структурі сукупних витрат підприємства і дозволяє з'ясувати справжні причини зміни показників прибутковості підприємства.

Коефіцієнт  зміни валових продажів дає кількісну  характеристику збільшення обсягу продажів поточного періоду щодо обсягу валових продажів попереднього періоду.

Коефіцієнт  валового доходу показує, яку частку валовий дохід (що залежить від співвідношення цін, обсягу продажів і собівартості проданої продукції) займає у виторзі підприємства.

Аналіз  оборотності допомагає охарактеризувати умови керування оборотним капіталом підприємства і оцінити їх вплив на фінансовий стан, визначити наскільки ефективно менеджмент керує активами, доповнити дослідження структури балансу з питань характеристики сформованих умов матеріального постачання, збуту готової продукції, умов розрахунків з покупцями і постачальниками.

Аналіз динаміки зміни показників оборотності дозволяє одержати інформацію, що характеризує ефективність роботи підприємства.

Період обороту  кожного з елементів поточних активів відбиває тривалість періоду (у днях), протягом якого гроші "зв'язані" у даному виді активів.

Сума періодів обороту окремих елементів поточних активів, за винятком коштів, складає  витратний цикл підприємства.

Період обороту  кожного з елементів поточних пасивів (поточна заборгованість перед  постачальниками, поточна заборгованість перед бюджетом, поточна заборгованість по заробітній платі, авансові платежі  покупців) відбиває тривалість періоду (у днях), протягом якого підприємство має можливість розпоряджатися даним джерелом фінансування. Сума періодів обороту елементів поточних пасивів складає кредитний цикл підприємства.

Різниця між  витратним циклом і кредитним  циклом складає чистий цикл, що характеризує організацію фінансування виробничої діяльності.

Мета  аналізу ліквідності — оцінити здатність підприємства вчасно в повному обсязі виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок поточних активів. Для оцінки ліквідності використовують наступні показники: коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт абсолютної (миттєвої) ліквідності, коефіцієнт термінової (проміжної) ліквідності, коефіцієнт покриття середньоденних платежів коштами.

Щоб оцінити, чи є отримане значення показників ліквідності  оптимальним, прийнятним або критичним для підприємства, у західній практиці використовують порівняльний метод. У вітчизняній практиці як орієнтир використовують нормативні значення для коефіцієнта загальної ліквідності — більше 2, для коефіцієнта абсолютної ліквідності — 0,2 - 0,3, для коефіцієнта проміжної ліквідності — 0,9 - 1,0.

Аналіз  фінансової стійкості показує структуру капіталу підприємства за складом і джерелами фінансування, частку власних і позикових коштів у майні підприємства, дає змогу простежити, чи відповідають ці показники оптимальним значенням.

При проведенні аналізу фінансової стійкості можна  використати наступні показники: для  фінансово стійкого підприємства коефіцієнт автономії (який порівнює власний і  позиковий капітал підприємства) повинен бути більший 1. Також рекомендується звертати увагу на динаміку зміни коефіцієнтів й встановлювати значення коефіцієнтів, припустимих (оптимальних) для підприємства за кожний інтервал аналізу. Розраховані припустимі значення коефіцієнта автономії необхідно порівняти з їх фактичними значеннями.

Коефіцієнт  іммобілізації розраховують як співвідношення постійних і поточних активів. Цей показник відбиває ступінь ліквідності активів і тим самим можливість відповідати за поточними зобов'язаннями у майбутньому.

Коефіцієнт маневреності показує, яка частина власного капіталу вкладена в найбільш маневрену (мобільну) частину активів.

Коефіцієнт  забезпеченості запасів власними джерелами  фінансування характеризує ступінь покриття запасів і витрат (незавершеного виробництва й авансів постачальникам) власними джерелами фінансування.

Розрахунок  основних показників фінансової стійкості  рекомендується доповнювати аналізом показників самофінансування.

Мета  аналізу самофінансування — визначити, наскільки ефективно підприємство використовує джерела збільшення власного капіталу й наскільки раціонально розпоряджається власними коштами.

Коефіцієнт  мобілізації накопиченого капіталу дозволяє визначити, яка частина приросту накопиченого капіталу спрямована на збільшення оборотних коштів.

Для характеристики фінансового менеджменту підприємства може бути використаний коефіцієнт забезпеченості довгострокових активів власними коштами, що визначає ступінь покриття постійних активів інвестованим капіталом (власний капітал + довгострокові зобов'язання). Для фінансово стійкого підприємства коефіцієнт забезпеченості довгострокових інвестицій повинен бути більше 1.

При недостатньому  обсязі власних джерел фінансування рекомендується проаналізувати можливості збільшення власного капіталу підприємства, використовуючи аналіз прибутковості.

Мета  аналізу прибутковості — оцінити здатність підприємства приносити дохід на вкладені в поточну діяльність кошти.

Прибутковість змінних витрат — показник, що дозволяє оцінити, наскільки зміниться прибуток від основної діяльності при зміні  змінних витрат на 1 гривню, і зорієнтуватися, який з напрямків вкладення коштів є потенційно прибутковим.

Прибутковість постійних витрат — показник, що характеризує ступінь віддалення підприємства від точки беззбитковості.

Прибутковість всіх витрат показує, скільки прибутку від основної діяльності приходиться  на 1 гривню поточних витрат.

Однією з  важливих складових оцінки прибутковості  діяльності є аналіз беззбитковості, його завдання: визначення точки беззбитковості; визначення "запасу міцності"; виявлення і оцінка причин, що вплинули на зміну "запасу міцності" підприємства.

Мета  аналізу рентабельності — оцінити здатність підприємства приносити дохід на вкладений капітал. Показники рентабельності:

- Рентабельність активів.

- Рентабельність усього капіталу показує.

- Рентабельність власного капіталу.

 

 

Висновок

Фінансова діагностика – це процес оцінки стану господарюючого суб’єкту відносно встановлених в якості оптимальних на даний час критеріїв.

Фінансова діагностика  підприємства передбачає здійснення повномасштабного аналізу за результатами його господарської діяльності, яка, в свою чергу, вважається ефективною, якщо підприємство:

-          раціонально використовує наявні  активи;

-          своєчасно погашає зобов'язання;

-          функціонує рентабельно.

У процесі аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватись найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу.

За результатами фінансової діагностики можливі висновки:

- наскільки успішно підприємство працює в порівнянні з конкурентами;

- які зміни у стані підприємства в порівнянні з попередніми періодами (погіршився або покращився);

- чи є прийнятними в існуючих умовах показники роботи підприємства.

 

 

 

 

 

 

Література

1. Васина А.А. Финансовая диагностика и оценка проектов. – Спб.: Питер, 2004.- 448 с.
2. Глазов М.М. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебник для студентов ВУЗов. – Спб.: Андреевский издательский дом, 2006. – 448 с.
3. Ковалёв В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры, - М.: Финансы и статистика, 2002. – 560 с.
4. Швиданенко Г.О. Сучасна технологія діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства: Монографія / Г. О. Швиданенко, О. І. Олексик. – К.: КНЕУ, 2002. – 192 с.