Сучасні проблеми безпеки руху автотранспорту та охорони навколишнього природного середовища

Міністерство освіти та науки  України

Національний авіаційний університет

Факультет менеджменту та логістики

Кафедра логістики

Реферат

З дисципліни: « Логістична інфраструктура»

На  тему: « Сучасні проблеми безпеки руху

автотранспорту та охорони  навколишнього

природного середовища»

Виконала: студентка ФМЛ 101

Полякова  Ірина Сергіївна

Київ 2012

Державна політика транспортної безпеки України: актуальні питання реалізації

Унаслідок швидких і революційних змін, яких зазнає цивілізація, хоч як прикро, але постійно зростають ризики виникнення катастроф, аварій, соціальних конфліктів тощо. Особливо дошкуляють та завдають значної шкоди суспільству дорожньо-транспортні пригоди й аварії на різних видах транспорту.

Сьогодні накопичився цілий  комплекс проблем нормативно-правового, фінансового, матеріально-технічного, соціального, інформаційного та науково-технічного характеру, яких вчасно не було розв’язано.

Ситуація загострюється через  відсутність налагодженої системи  забезпечення транспортної безпеки, недостатню результативність виконання покладених на неї завдань і функцій, зниження рівня наукового й технічного супроводу зазначеної діяльності. Цьому  сприяють складність і невивченість характеру й особливостей соціальних взаємозв’язків, що виникають між  різними категоріями учасників  суспільних відносин у процесі функціонування різних видів транспорту.

Отже, безпеку в сучасних умовах треба розглядати як одну з  найголовніших цілей і невід’ємну умову діяльності людей, соціальних груп, суспільств, держав і світового  співтовариства. З огляду на це закономірним конкретно-історичним процесом для  України є перегляд конституційно-правової основи системи національної безпеки  з урахуванням чинника безпеки  у транспортному комплексі, який, на нашу думку, є одним із найважливіших  її компонентів. Тож, як бачимо, постає гостра необхідність аналізувати проблеми безпеки на концептуальному рівні  з використанням загальнонаукових і новітніх прикладних методів пізнання, орієнтованих загалом на теоретико-прикладне  обґрунтування концепції забезпечення транспортної безпеки України.

Транспортна безпека є складовою  національної безпеки і полягає  у запобіганні аваріям та інцидентам на транспорті. Така діяльність з огляду на пріоритетність прав і свобод людини здійснюється шляхом створення системи  раціональної превентивної безпеки  з метою максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення  ймовірності виникнення транспортних аварій і мінімізації їх наслідків. Під забезпеченням транспортної безпеки слід розуміти соціальний процес діяльності відповідних суб’єктів  суспільних відносин із запобігання  аваріям та інцидентам на транспорті.

Отже, можна дійти такого висновку: забезпечення транспортної безпеки  полягає в забезпеченні права  особи на безпеку в широкому розумінні (захист життя, здоров’я, загалом конституційних прав громадян). Пріоритетним напрямом у цій сфері є запобігання  реальним та потенційним загрозам виникнення аварій і катастроф на транспорті та їх наслідкам.

Аналіз національних інтересів  через призму транспортної безпеки  свідчить, що остання спрямована на захист пасажирів, власників, отримувачів  і перевізників вантажів як осіб, що безпосередньо споживають або створюють  транспортний продукт; власників транспортних засобів і осіб, що його фрахтують; транспортного комплексу, включаючи інфраструктуру та працівників; економічний стан країни, включаючи бюджети всіх рівнів; екологічний стан навколишнього середовища. Транспортна безпека спрямована на досягнення:

– безпеки для життя, здоров’я пасажирів під час здійснення перевезення, а також  посадки, висадки та очікування транспортного засобу, пристосованого для перевезення людей;

– безпеки перевезення вантажів та багажу, включаючи обмеження на переміщення небезпечних і негабаритних вантажів, спеціалізацію транспортних засобів для переміщення таких  вантажів, розробку окремих маршрутів  та встановлення обмежень за графіком використання магістралей загального призначення;

– безпеки експлуатації і функціонування транспортних об’єктів і засобів, регламентуючи  вимоги до їх стану та проведення комплексу  робіт із ремонту й обслуговування, унеможливлюючи доступ до небезпечних  об’єктів (небезпечних через особливості  свого функціонування для оточення, а також порушення нормальних умов функціонування яких може спричинити аварії або техногенні катастрофи);

– охорони громадського порядку  на транспорті – сукупності установлених і взятих під охорону державою (в особі уповноважених державних  органів, посадових осіб) правил поведінки  у громадських місцях, на транспорті з метою реалізації прав громадян, іноземців, осіб без громадянства на безпечне переміщення, внаслідок якого  задовольняються їхні відповідні інтереси, а також потреби державного розвитку [7];

– безпечного стану дорожніх умов шляхом розробки та впровадження органiзацiйних, iнженерно-технiчних заходiв, спрямованих  на забезпечення збереження життя i майна  учасникiв дорожнього руху, приведення у належний стан дорiг, вулиць та залiзничних  переїздiв, усунення причин виникнення місць концентрації ДТП, удосконалення  організації руху транспорту тощо.

Становлення та розвиток України як демократичної держави, інтеграція її у світові та європейські структури  потребує переосмислення суті, місця  та ролі державного управління за сучасних умов на підприємствах транспортно-дорожнього комплексу. Державна транспортна політика в галузі безпеки руху реалізується через законодавство України, нормативно-правову  й нормативно-технічну базу, вдосконалення  системи державного управління, управління державною власністю (об’єктами  інфраструктури, підприємствами транспорту) та державне регулювання у сфері  відносин і діяльності суб’єктів  підприємництва

Не менш важливу роль відіграють також суб’єкти забезпечення безпеки  руху на транспорті, від злагоджених  дій яких залежить стан аварійності, рівень транспортного обслуговування населення, якість надання транспортних послуг тощо. Аналіз системи й компетенції  суб’єктів управління транспортним комплексом України засвідчує, що нинішня  система державного управління безпекою на транспорті потребує вдосконалення. Найоптимальнішим убачається створення  єдиного планово-регулювального, науково-методичного, координаційного та контрольного центру, наділеного достатніми повноваженнями щодо організації взаємодії всіх органів державної влади України в зазначеній сфері. Ним може стати Міжвідомча комісія з питань забезпечення безпеки на транспорті. Створення такого органу дало б можливість, по-перше, сконцентрувати весь комплекс управлінських функцій із забезпечення безпеки на всіх видах транспорту в одному органі та здійснювати централізоване керівництво; по-друге, значно ефективніше вирішити питання про раціональну організацію контрольно-наглядової діяльності у вказаній сфері; по-третє, уникнути дублювання функцій і паралелізму в діяльності згаданих суб’єктів, сприяти подальшому вдосконаленню керівництва і координації діяльності всіх державних органів, правильному розподілу фінансових і матеріально-технічних засобів, що витрачаються на проведення масштабних заходів із забезпечення безпеки функціонування транспорту.

У сфері забезпечення безпеки руху серед інших видів транспорту (залізничного, повітряного, морського  та річкового) найпроблематичнішим  є автомобільний (дорожній рух). Загальну кількість загиблих у дорожньо-транспортних пригодах за останні 10 років можна  прирівняти до кількості мешканців  середнього обласного центру країни, а число потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (далі – ДТП) значно перевищує  кількість жертв від стихійних  лих і техногенних катастроф. Така ситуація викликає тривогу в  населення і потребує вжиття найрішучіших заходів для ліквідації причин травматизму  на дорогах. До того ж порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів дедалі частіше супроводжується  їхньою агресивною поведінкою стосовно інших учасників дорожнього руху.

Крім того, чинне законодавство  у сфері забезпечення безпеки  учасників дорожнього руху неповною мірою відповідає суспільним потребам і міжнародно-правовим стандартам. Тож перед теорією і практикою  державного управління постає вкрай  серйозне завдання розробити відповідний  правовий комплекс, критично осмисливши національний і зарубіжний досвід, але найголовніше – розробити  й забезпечити реалізацію науково  обґрунтованої концепції системи  забезпечення безпеки учасників  дорожнього руху в Україні.

Забезпечення дотримання правил безпеки  дорожнього руху є вирішальним чинником зменшення травматизму в результаті ДТП. Як показує досвід промислово розвинених країн, ефективність заходів, покликаних змінити модель поведінки учасників  дорожнього руху, значною мірою залежить від того, наскільки суворо влада  вимагає їх дотримання.

Підвищення безпеки дорожнього руху потрібно розглядати як загальнонаціональний пріоритет, спрямований на зниження темпів зростання аварійності порівняно  з темпами збільшення автомобільного парку, зменшення тяжкості ДТП і  кількості загиблих на дорогах.

Незважаючи на вжиті державою заходи з підвищення відповідальності за порушення  законодавства України про дорожній рух, ситуація на автошляхах кардинально  не змінилася. За шість місяців 2009 року скоєно 109181 ДТП, в яких загинуло 2143 особи  і 19804 – травмовано. Ці показники, з  одного боку, свідчать про істотне  зниження рівня аварійності на автошляхах країни порівняно з аналогічним  періодом 2008 року (відповідно 145465 та 32194). З другого боку, на фоні аналогічної  статистики країн розвиненої автомобілізації показники аварійності в Україні залишаються вкрай високими.

Поліпшити стан безпеки дорожнього руху, на наш погляд, можна шляхом реалізації єдиної державної політики, що передбачає:

– формування громадської думки  стосовно дорожньої аварійності  як проблеми загальнонаціонального  характеру, значне розширення спектру  виховних заходів, спрямованих на підвищення дорожньої культури громадян;

– створення системи державних  стандартів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху з урахуванням  міжнародних вимог і угод;

– удосконалення технічного регулювання  на автомобільному й міському громадському транспорті з метою забезпечення їх конструктивної та експлуатаційної  безпеки;

– розвиток і поліпшення стану  вулично-шляхової мережі, вдосконалення  організації дорожнього руху;

– навчання дітей у період дошкільного  виховання та в початковій школі  правильної поведінки як учасників дорожнього руху;

– значне підвищення рівня вимог  до організацій, що здійснюють підготовку майбутніх водіїв автомобіля;

– удосконалення системи надання  громадянам права на керування транспортними  засобами, а також забезпечення належної якості підготовки водіїв і допуску  їх до участі в дорожньому русі;

– забезпечення учасників руху інформацією  про можливі небезпеки і способи  їх подолання;

– розвиток систем вчасного сповіщення про ДТП і надання першої невідкладної медичної допомоги потерпілим;

– удосконалення структури системи  управління безпекою руху на федеральному й регіональному рівнях, поліпшення координації діяльності органів  виконавчої влади у сфері безпеки  руху;

– поліпшення технічного оснащення  залізничних переїздів;

– удосконалення контрольно-наглядової діяльності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

– приведення заходів адміністративної й кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у  відповідність до суспільної небезпеки  цих порушень;

– розвиток і вдосконалення механізмів страхування з метою гарантованого  відшкодування збитку від ДТП  і забезпечення систематичної роботи щодо їх запобігання.

Підвищення ефективності державного управління безпекою на транспорті неможливе  без підвищення оперативності та ефективності аварійно-рятувальних  робіт у разі дорожньо-транспортних пригод, без удосконалення системи  надання екстреної медичної допомоги й створення єдиних чергово-диспетчерських служб.

У профілактичній роботі важко переоцінити  роль засобів масової інформації. Доцільною є організація періодичних  радіо- і телекурсів із навчання населення  Правил дорожнього руху, правил безпеки  на різних видах транспорту.

Одним із напрямів такої  роботи є проведення в засобах  масової інформації пропагандистської  кампанії з дотримання норм безпеки  на транспорті із залученням до неї  керівників і фахівців міністерств  та відомств. Необхідно розробляти й запроваджувати нові форми та методи навчання дітей і підлітків, виховання  в них транспортної культури. Продовжити атестацію навчальних закладів із підготовки й перепідготовки водіїв та інших  фахівців транспортних професій, що здійснюють управління транспортними засобами, забезпечити підвищення кваліфікації викладацького складу, вдосконалення  технічного оснащення навчального  процесу.

Необхідно паралельно запроваджувати нові форми контролю за дотриманням  режимів праці й відпочинку чергово-диспетчерського  персоналу та водіїв, а також нові технічні засоби реєстрації параметрів руху. 

Перегляд, розробку й затвердження пакета нормативних документів з  конструктивної, зокрема, активної й  пасивної безпеки транспортних засобів, потрібно здійснювати з урахуванням  чинних державних і міжнародних  стандартів, їх сертифікації, видачі ліцензій на право перевезення пасажирів  і вантажів. Зарубіжний досвід розвитку національного законодавства, що регулює відносини у сфері забезпечення транспортної безпеки, слід використати для створення механізму правового регулювання цієї проблеми в Україні.

Аналіз правової бази у сфері  забезпечення транспортної безпеки  свідчить, що особливе місце в ній  належить законам. І це цілком об’єктивно. Основою правового регулювання  транспортної безпеки має бути закон. Однак обійтися в правовому регулюванні  без підзаконних нормативно-правових актів практично неможливо: це призвело б до понаднормового навантаження на законодавчі органи й уповільнило  б реагування на конкретну ситуацію

Безперечно, здійснення державної  політики транспортної безпеки є  не лише засобом регулювання транспортного  процесу, а й передусім інструментом забезпечення інтересів держави. Її ефективність визначатиметься чітким дотриманням обраних пріоритетів, надійним правовим, організаційним, матеріальним та інформаційним забезпеченням  заходів державного регулювання  безпеки перевезень, об’єднанням  зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості для досягнення спільної мети ? запобігання реальним та потенційним загрозам виникнення аварій і катастроф на транспорті та їх наслідкам. 

Забруднення автотранспортом

Транспортно-дорожний комплекс – одне з найпотужніших джерел забруднення навколишнього середовища. Крім того, транспорт – основне  джерело шуму у містах, а також  джерело теплового забруднення.

Гази, які виділяються  внаслідок спалювання палива у двигунах внутрішнього згорання, містять більше 200 найменувань шкідливих речовин, у тому числі канцерогени. Нафтопродукти, залишки від стертих шин та гальмівних колодок, сипкі і пилові вантажі, хлориди, які використовують для посипання доріг взимку, забруднюють  придорожні смуги та водні об’єкти.

Важко уявити сучасну людину без автомобіля. У розвинутих країнах  автомобіль вже давно став найнеобхіднішою  побутовою річчю. Рівень так званої «автомобілізації» населення став одним з основних економічних  показників розвитку країни і якості життя населення. Але ми забуваємо, що поняття «автомобілізації» включає  в себе комплекс технічних засобів, що забезпечують рух: автомобіль та дорогу.

У наш час автотранспорт  є основним джерелом забруднення  повітря у великих містах.

Шкідливі речовини, під  час експлуатації автотранспорту, потрапляють  у повітря з вихлопними газами, випарами з паливних систем, а також  під час заправки автомобіля паливом. На викиди оксидів вуглецю (вуглекислий  газ і чадний газ) впливає також  рельєф дороги та режим і швидкість  руху автомобіля. Наприклад, якщо збільшувати  швидкість авто і різко зменшувати її під час гальмування, то у вихлопних  газах кількість оксидів вуглецю  збільшується у 8 разів. Мінімальна кількість  оксидів вуглецю виділяється  при рівномірній швидкості автомобіля 60 км/год.

Таким чином, вміст шкідливих  речовин у вихлопних газах  залежить від ряду умов: режиму руху автотранспорту, рельєфу дороги, технічного стану авто та ін.

Тепер хочу спростувати один міф: дизельний двигун вважається екологічно чистішим, ніж карбюраторний. Але  дизельні двигуни викидають дуже багато сажі, яка утворюється як продукт згорання палива. Ця сажа містить  у собі канцерогенні речовини та мікроелементи, викид яких у атмосферу просто недопустимий. А тепер уявіть скільки  цих речовин потрапляє у нашу атмосферу, якщо більшість наших  потягів оснащені саме такими двигунами, бо дісталися нам у спадок від  Радянського Союзу.

Вихлопні гази накопичуються  у нижніх шарах атмосфери, тобто  шкідливі речовини знаходяться в  зоні дихання людини. Тому автомобільний  транспорт варто віднести до категорії  найнебезпечніших джерел забруднення  повітря поблизу автомагістралей.

Забруднення поверхні землі  транспортними і дорожніми викидами накопичується поступово, в залежності від кількості автотранспорту, що проїжджає через трасу, дорогу, магістраль і зберігається дуже довго навіть після ліквідації дорожнього полотна (закриття дороги, траси, магістралі або  повна ліквідація шляху та асфальтного  покриття). Для майбутнього покоління, яке найімовірніше відмовиться  від автомобілів у їх сучасному  вигляді, транспортне забруднення  ґрунтів стане найболючішим і  найважчим наслідком минулого. Можливо, що навіть під час ліквідації побудованих нашим поколінням доріг, забруднений неокислюючими металами та канцерогенами ґрунт доведеться просто прибирати з поверхні.

Різні хімічні елементи, особливо метали, що накопичуються  у ґрунтах, засвоюють рослини  і через них по харчовому ланцюгу  переходять в організм тварин і людини. Частина з них розчиняється і  виноситься ґрунтовими водами, потім  потрапляє в ріки, водойми і  вже через питну воду може потрапити  у людський організм.

Найбільш поширеним і  найтоксичнішим із транспортних викидів  є свинець. Санітарна норма вмісту свинцю у ґрунті – 32 мг/кг.  За даними екологів вміст свинцю на поверхні  ґрунту біля траси Київ-Одеса в Україні наближається до 1000 мг/кг, але в місті, де дуже інтенсивний рух транспорту, цей показник може бути більшим у 5 разів. Більшість рослин легко переносить підвищення вмісту важких металів у ґрунті, лише при вмісті свинцю більше 3000 мг/кг починається пригнічення рослинного світу навколо дороги. Для тварин небезпечним є вміст 150 мг/кг свинцю у їжі.

Як можна захистити  навколишнє середовище від транспорту? Наприклад, у США будують захисні  смуги шириною 100 м з обох боків  магістралі чи дороги, де дуже інтенсивний  рух транспорту. За 10 років експлуатації такої дороги у її захисних смугах на кожному метрі акумулюється до 3 кг свинцю. У Голландії дозволено  використовувати під посіви землю, яка знаходиться на відстані 150 м  і далі від дороги, оскільки там  дослідили, що у межах 150 м від  магістралі у рослинах накопичується  в середньому від 5 мг/кг до 200 мг/кг свинцю.

А тепер подивимося на нашу Україну: їдеш і біля дороги навіть без ніякої захисної смуги поля пшениці, рапсу, маку, буряків і т. ін. Коло дороги випасають худобу, ростуть  фруктові дерева, з яких восени збирають щедрий врожай.

Латвійські вчені встановили, що на глибині 5-10 см концентрація металів  менша, ніж на поверхні ґрунту. Найбільше  викидів накопичується на відстані 7-15 метрів від краю проїжджої частини, через 25 м концентрація знижується приблизно удвічі, а через 100 м  наближається до норми. Також варто  звернути увагу на те, що із загальної  кількості викидів 25% залишається  на самому дорожньому полотні, а решта 75% осідають на прилеглій території.

Транспорт не лише забруднює  навколишнє середовище, він також  є джерелом шуму.

Рівень шуму вимірюють  у децибелах (дБа). Для людини межа дорівнює 90 дБа, якщо звук перевищує  цю межу, то це може викликати у людини нервові розлади і постійний  стрес. Останнім часом транспортний шум став дуже гострою проблемою  для населення. Близько 40% населення  Києва проживає в умовах так званого  шумового дискомфорту, при чому половина з них знаходиться під впливом  шуму, рівень якого перевищує 70 дБа.

Загальний рівень шуму на наших  дорогах вищий, ніж на Заході. Це наслідок того, що у транспортному  потоці занадто багато вантажних  автомобілів, рівень шуму яких дорівнює 8-10 дБа, тобто у два рази вищий, ніж у легкових. Але головна  причина у відсутності контролю рівня шуму на дорогах. Вимоги щодо обмеження шуму відсутні навіть у  Правилах дорожнього руху. Не дивно, що неправильне обладнання вантажівок та погане фіксування вантажів стало  масовим явищем на дорогах. Часом  вантажівка, яка перевозить зо два десятки газових труб, створює більше шуму, ніж поп-оркестр.

Вважається, що у місті 60-80% шуму створює рух транспортних засобів.

Джерелами шуму під час  руху транспорту є: силовий агрегат, системи впуску і випуску, агрегат  трансмісії, колеса під час контакту з поверхнею дороги. Звичайно, я  не дуже добре тямлю у автомобілях  і навіть не уявляю що таке агрегат  трансмісії, але я точно знаю, що в шумових характеристиках  транспорту під час руху по дорозі проявляється технічний рівень і  якість дорожнього полотна. А тепер  згадаємо наше національне лихо: погані дороги з вибоїнами, з численними латками, калюжами, ровами і т. ін. Отже, погана дорога це не тільки проблема автомобілістів та транспортників, це й екологічна проблема.

У розвинутих країнах для  зниження транспортного шуму вдаються до таких заходів:

1. забезпечення рівномірного і вільного руху;
2. зниження інтенсивності руху та заборона руху вантажного транспорту у нічний час;
3. перенесення транзитних магістралей і доріг для вантажного руху із житлових зон;
4. побудова шумозахисних споруд та зелені насадження;
5. створення на придорожній території захисних смуг;
6. побудова прозорих захисних шумових екранів.

Але досягнення науково-технічного прогресу приносять людям не тільки користь, але й шкоду. «За все  потрібно платити», – плата за автомобіль – наше здоров’я та наше життя. Це і  нещасні випадки, і ДТП, і забруднення  навколишнього середовища викидами шкідливих газів, і транспортний шум. Від цього страждають всі  люди, навіть ті, хто не має власного автомобіля. І не тільки людям шкодить  транспорт – всій природі. Звичайно, джерелом цього всього є не дорога, а автомобіль. Дорога навпаки захищає  природу від автомобіля, а обов’язок  інженера, будівельника і водія у  тому, щоб цей захист був якомога  ефективніший. Я не закликаю вас  жити без автомобіля, я тільки хочу, щоб ми змогли знайти якомога більше можливостей для того, аби зменшити вплив автомобіля на навколишнє середовище.