Проект антикризового управління фінансами підприємства на прикладі ТОВ «Хімрезерв-Дніпро»

3

Проект антикризового управління фінансами підприємства на прикладі ТОВ «Хімрезерв-Дніпро»

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ…………………………

1.1..Економічний зміст та причини виникнення фінансової криза на підприємстві………………………………………………………………...

1.2. Фінансова санація як складова антикризового управління на підприємстві………………………………………………………………16

1.3. Фінансовий механізм антикризового управління на підприємстві………………………………………………………………22

1.4. Методичне забезпечення обгрунтування  проекту стабілізації та розширення виробництва……………………………………………………30

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА ТОВ «ХІМРЕЗЕРВ-ДНІПРО»…………………………..38

2.1. Основні показники фінансово-господарської діяльності та оцінка ймовірності банкрутства ТОВ «Хімрезерв-Дніпро» за системою раннього попередження, реагування і прогнозування банкрутства………………….38

2.2. Аналіз майна та ліквідності і платоспроможності підприємства………………………………………………………………..47

2.3. Аналіз фінансової стійкості, ділової активності та інших показників фінансової діяльності підприємства…………………………...64

2.4. Економетричне моделювання впливу виручки та собівартості реалізованої продукції на фінансові результати (збитковість) ТОВ «Хімрезерв-Дніпро» у 2006-2008 роках………………………………

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ПЛАНУ АНТИКРИЗОВИХ ЗАХОДІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ «ХІМРЕЗЕРВ-ДНІПРО»…………………………5

3.1. Форми, необхідні передумови та державна підтримка фінансування антикризових заходів на ТОВ «Хімрезерв-Дніпро»……………………..85

3.2. Ефективність проведеня антикризових заходів……………………………………………………………………...

ВИСНОВКИ………..……………………………………………….…..117

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………20

ВСТУП

Перехід від планової до ринкової економіки вимагає селекційного процесу, в якому підприємства, що не можуть пристосуватись до нових економічних реалій змушені прйти процедуру банкрутства. У країнах з розвиненою ринковою економікою не всі підприємства виживають у часи економічної кризи, а ліквідація неплатоспроможних підприємств виконує функцію перерозподілу активів з метою їх більш ефективного використання. Банкрутство є невідє`мним елементом ринкової економіки, за допомогою якого має здійснюватися перерозподіл матеральних благ в економічній системі між суб’єктами господарювання на користь більш успішних, конкурентноздатних.

Діяльність підприємств в конкурентному ринковому середовищі, в умовах реформування економічної системи, формування нових економічних і фінансових відносин в державі зумовлює появу реальної загрози банкрутства майже для кожного підприємства незалежно від його фінансового стану положення серед конкурентів.

Але беручи до уваги те, що економічна ситуація в Україні тільки починає стабілізуватися, масове банкрутство і ліквідація підприємств може зруйнувати новостворені господарські відносини, що може дестабілізації економіки. В зв’язку з цим набуває актуальності проблема санації як системи заходів по виведенню господарюючого суб’єкта з фінансової кризи. Недостатність і методологічна незавершеність законодавчої і нормативниї бази з питань санації, а також відсутність єдиного узгодженого методологічного підходу щодо її фінансово-економічного змісту і механізму застосування стримують впровадження санації на українських підприємствах.

Метою магістерської дипломної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних положень стосовно санації як системи заходів по відновленню платоспроможності і розробка практичних рекомендацій щодо напрямків стабілізації діяльності підприємства на прикладі державного підприємства «Хімрезерв-Дніпро».

Для досягнення поставленої мети магістерської дипломної роботи була визначена необхідність розв’язання наступних завдань:

     1) Аналіз виробничої сфери підприємства;

     2) Аналіз фінансової сфери підприємства;

     3) Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства;

     4) Розробка заходів по збільшенню вхідних грошових потоків;

     5) Аналіз можливих напрямків по зменшенню вихідних грошових потоків;

     6) Пошук шляхів залучення інвестицій.

Об’єктом дослідження є комплекс заходів фінансової санації, які виникають в процесі санації і банкрутства підприємств. Поглиблені дослідження проводились на прикладі державного підприємства «Хімрезерв-Дніпро».

Предметом магістерської дипломної роботи є сукупність теоретичних, методологічних і практичних аспектів формування і вдосконалення системи заходів фінансової санації підприємства.

У процесі дослідження застосовувались наступні методи: аналіз та синтез – для вивчення об’єкту та предмету дослідження; монографічний метод – у вивченні генезису поняття санація; системний аналіз – при оцінці стану ТОВ «Хімрезерв-Дніпро»; метод операціоналізації понять, індукція та дедукція, розрахунково-конструктивний метод, метод формалізації, елімінування, прогнозування та інші методи.

      В роботі використані наукові розробки таких авторів:  Терещенка  О.О., Бланка І.А., Савицької Г.В., Баканова М.І., Буряка Л.Д., Поддєрьогіна А.М., Олійника В.Я. та Олійник В. М.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Економічний зміст та причини виникнення фінансової кризи на підприємстві

Перехід до ринкових відносин України та інтеграція її в свідпу економіку на фоні політичної, економічної, фінансової нестабільності, недосконалості ринку товарів і послуг, системи інвестування призвели до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств, що знаходяться в ситуації критичного фінансово-господарського стану. Виникає проблема нагального дослідження кризових явищ, природи їх виникнення, механізмів їх попередження та ліквідації наслідків. Відносно конкретного неплатоспроможного підприємства цю проблему вирішують одним із двох варіантів:

         вихід підприємства з кризи та його оздоровлення шляхом розробки й реалізації відповідних заходів, тобто здійснення управління санацією підприємства;

         визнання підприємства неплатоспроможним (або банкрутом) та ліквідація його.

Головними причинами збільшення кількості неплатоспроможних підприємств вважаються:

1.      Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та зменшення попиту на неї;

2.      Недостатнє адаптування суб’єктів господарювання  в умовах формування ринкових відносин до змін попиту на продукцію;

3.      Відсутність належної кваліфікації і спеціалістів суб’єктів господарювання;

4.      Зростання дебіторської і кредиторської заборгованості;

5.      Недосконале законодавство;

6.      Відсутність теоретико-методичного забезпечення діагностики фінансового стану суб’єктів господарювання та прогнозу їх розвитку, здійснення санаційних заходів;

7.      Дефіцит фінансового менеджменту;

8.      Відсутність державної підтримки виробничих структур;

9.      Розвиток кризи в фінансово-кредитних установах.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від “ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до “ринку покупця”.

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Так, 2000 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 2001-го —
кожне дев'яте, 2002-го — кожне п'яте, 2003-го — кожне третє, а в 2004—2005 рр. — кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збиткове. У 2005 році, незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств
працювали збитково[1].

Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборгованості. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості є простроченими. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 2004 року арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з них 1691 закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 2005 році ці цифри склали відповідно 9645 та 4107, в 2006 році — 12281 та 4525, а в 2007 році — 12618 та 6244, ця ж тенденція зберігається і нині. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності.
              Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ.

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20—З0. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1999 році, досягла близько З0 000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є актуальною не менш ніж для України. Так, у ФРН починаючи з 1990 року спостерігається стійке зростання кількості підприємств, які оголошено банкрутами: 2001 — 8730; 2002 — 8837; 2003 — 10920; 2004 — 15148;

2005 — 18837; 2006 — 22344; 2007 — 25 530.

Причому кількість фінансове неспроможних підприємств зростає не лише в абсолютному, а й у відносному вираженні. Так, на кожну тисячу підприємств 2001 року припадало 3,4 банкрутства; 2002-го — 4,1; 2003-го — 5,8; 2004-го — 6,8; 2005-го — 8,0; 2006-го — 9,2. Найбільша кількість збанкрутілих у ФРН підприємств, як правило, спостерігається в галузі будівництва (2006 року — 27,5% всіх підприємств-банкрутів). А в Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства та підприємства вугільної промисловості.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Несвоєчасне та недосконале проведення заходів по ліквідації причин погіршення фінансового стану підприємств призвели їх до банкрутства.

Банкрутство підприємства – це наслідок глибокої фінансової кризи, коли система заходів щодо управління кризою не дала позитивних результатів. Банкрутство підприємства вказує на неплатоспроможність, збитки, скорочення податкових надходжень до бюджетів різних рівнів, зростання безробіття, зростання соціально-економічної напруги та економічної нестабільності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: причини (фактори) виникнення, вид кризи та стадія її розвитку. Вивчення дії цих параметрів дозволяє провести діагностику фінансового стану неплатоспроможного підприємства та здійснити підбір найефективніших санаційних заходів. Фінансова криза на підприємстві розвивається поступово тому важливо визначити вид кризи і вірно сформувати каталог санаційних заходів для боротьби з нею.

Види кризи можуть бути слідуючі:

1)     стратегічна – коли зруйновано виробничий ресурсний потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху. При ній порушується співвідношення необоротних, оборотних активів, трудових ресурсів, а в аграрних підприємствах і земельних ресурсів. В такій ситуації погіршуються фінансові показники, підприємство не може досягти запрограмованої стратегії розвитку. Проте воно ще залишається прибутковим (але сума прибутку зменшується) і платоспроможним;

2)     криза прибутковості – нарощування збитків зменшує власний капітал і це призводить до незадовільної структури капіталу. Втрата чистого прибутку як основного джерела поповнення власного капіталу і отримання збитків зменшують власний капітал і для відновлення основних засобів та формування оборотних засобів все більше залучається позикового капіталу. Зменшується коефіцієнт автономної та зростає залежність підприємства від кредитів. Йде зростання кредиторської заборгованості;

3)     криза ліквідності – підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати платоспроможності. Поточні зобов’язання в даній ситуації перебільшують наявність оборотних засобів. Практично підприємство не може погасити заборгованість. Йде проїдання раніше сформованого власного капіталу. Деякі підприємства мають від'ємне значення по власному капіталу, тобто збитки перекривають всі статті власного капіталу. Підприємство не може погасити заборгованість перед кредиторами, практично не має ресурсів для відновлення діяльності і підлягає ліквідації згідно чинного законодавства.

В процесі розвитку кризи визначають її фази розвитку та фактори її виникнення.

Фази кризи:

1)     криза, що не загрожує існуванню підприємства має такі ознаки: скорочення обсягів виробництва, зміна асортименту продукції, зниження доходів від основної діяльності, збільшення тривалості обороту капіталу, наявність понадлімітних залишків оборотних засобів;скорочення виробничого потенціалу; використання старих неефективних технологій виробництва; знос основних засобів та недостатнє забезпечення капітальних інвестицій; недоліки в управлінні підприємством та ін.;

2)     криза, що загрожує існуванню підприємства характеризується такими ознаками: зростанням дебіторської і кредиторської заборгованості; неефективною ціновою політикою; низькими значеннями показників ліквідності і платоспроможності; дефіцитом власних оборотних коштів; конфліктністю та некомпетентністю керівництва; плинністю кадрів спеціалістів і робітників;  порушенням термінів виплати заробітної плати; поліпшення соціально-психологічного капіталу в трудовому колективі та ін.;

3)     кризовий стан підприємства не сумісний с подальшим його існування і призводить його до ліквідації. Він має такі характерні ознаки: хронічний спад виробництва і нагромадження на складі готової продукції, що має високу собівартість втратила попит і не реалізується тривалий час; зростання збитків, недостатність коштів для відновлення основних і формування оборотних засобів; вимушені простої, скорочення числа робітників; виникнення конфліктів на підприємстві.

Відповідно до фази кризи формуються санаційні заходи або заходи по ліквідації підприємства.

В процесі діагностики банкрутства та вибору найбільш ефективних форм санації необхідно виявити і вивчити фактори, що призвели підприємство до банкрутства.

Досконале вивчення причин кризи і передбачення можливих наслідків допомогає найти найбільш ефективні заходи проведення фінансової санації підприємства або визначити ліквідаційні заходи підприємства-боржника.

В процесі діагностики банкрутства та вибору найбільш ефективних форм санації необхідно виявити і вивчити фактори, що призвели підприємство до банкрутства.

Фактори, що призводять підприємство до банкрутства поділяються на зовнішні (екзогенні), що не залежать від діяльності підприємства та внутрішні (ендогенні), що залежать від діяльності підприємства.

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: • спад кон'юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможності населення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податкового законодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посилення конкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посилення монополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади та управління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини   (споживачів продукції); • конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи.

З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки: 1. Низька якість менеджменту. 2. Дефіцити в організаційній структурі. 3. Низький рівень кваліфікації персоналу. 4. Недоліки у виробничій сфері. 5. Прорахунки в галузі постачання. 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. 7. Прорахунки в інвестиційній політиці. 8. Брак інновацій та раціоналізаторства.    9. Дефіцити у фінансуванні. 10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

              Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони

зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі: втрата клієнтів і покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; підвищення тиску на ціни; істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоотримання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи: стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в таблиці 1.1.

              Таблиця 1.1.

Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.

Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Існують три фази кризи: а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);   б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

1.2. Фінансова санація як складова антикризового управління на підприємстві

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.

Термін “санація” походить від латинського “sanаre” - оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства[2].

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації[3].

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству[4].

Згідно із Законом України “Про банкрутство”, під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 2001 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Своє тлумачення поняття “санація” має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень[5].

В Законі України “Про страхування” ми знаходимо також “оригінальне” тлумачення терміна “санація”. Згідно із цим Законом примусова санація страхової компанії передбачає:

      проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

      встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

      встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

                        прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика[6].

На мою думку найбільш повним можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами    Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг, провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді або  санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.