Аудиторські ризики. Помилки и шахрайство

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………….. 3

1. Аудит………………………………………………………………5
1. Сутність аудиту, його методи, об’єкти, напрямки……….6
2. Види аудиту………………………………………………....6
2. Аудиторський ризик………………………………………………8
1. .  Властивий ризик……………………………………………..9

2.2.  Ризик  невідповідності……………………………………….10

  2.3. Ризик невиявлення помилок………………………………..12

3. Помилки та шахрайство…………………………………………..15

Висновок………………………………………………………………….19

Перелік використаної літератури………………………………………..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Ауди́т (лат. audit — слухати) — перевірка  даних бухгалтерського обліку і  показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення  незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів  України, положень (стандартів) бухгалтерського  обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

 

Історія розвитку аудиту в Україні

Розвиток  аудиту в незалежній Україні можна  поділити на п’ять етапів:

1. 1987-1992 рр. Виникнення приватної власності, а також прихід в Україну компаній з іноземним капіталом сформувало потребу в нових, незалежних від держави, форм контролю. Почали створюватися перші аудиторські компанії, діяльність яких була під значним контролем держави.
2. 1993-1998 рр. – Цей період характеризується значним зменшенням державного контролю за національною економікою, ліквідації контрольно-ревізійних відділів при міністерствах і відомств. Значна частина колишніх ревізорів почали займатися власною аудиторською практикою. В цей період з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» в Україні розпочалося формування нормативно-правової бази аудиту. Вимога проведення обов'язкового аудиту при поданні фінансової звітності для більшості підприємств в цей період обумовило значний попит на цей вид діяльності. А відсутність вимог до проведення аудиту, а також відсутність належного державного і громадського контролю за якістю аудиторських послуг призвело до надання формальних аудиторських послуг.
3. 1999-2003 рр. Скасування обов'язкового проведення аудиту, а також фінансова криза 1998 року призвело до суттєвого зменшення попиту на аудиторські послуги, з іншого боку, заплутаність українського законодавства в сфері оподаткування і підприємництва, а також посилення податкового контролю, сформувала новий запит до послуг фахівців в сфері оподаткування, обліку та регулювання підприємницької діяльності. Це та дискредитація вітчизняних аудиторів у попередній період призвело до посилення монопольного становища представників Великої п’ятірки та інших іноземних аудиторських компаній. Цей період характеризується прийняттям національних нормативів аудиту, що були розроблені у відповідності до міжнародних.
4. 2004-2009 рр. Визнання України як країни з ринковою економікою, відкриття своїх ринків відповідно до вимог Світової організації торгівлі, прихід іноземних інвестицій, зокрема, банківського іноземного капіталу стали економічними передумовами росту аудиторської діяльності в Україні. Немаловажну роль відіграло прийняття в якості національних стандартів Міжнародних стандартів аудиту. Цей період характеризується підвищенням якості аудиторських послуг, посиленням питомої ваги вітчизняних компаній на ринку аудиторських послуг в Україні, зростає обсяг надання супутніх аудиторських послуг.
5. 2010 р. і дотепер. Фінансова криза 2008-2009 рр. суттєво вплинула на національну економіку України, що призвело до зменшення попиту на аудит, разом з тим спостерігається зростання попиту на супутні послуги консультування, аутсорсинг (передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям на умовах субпідряду) бухгалтерських послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність аудиту, його методи, об’єкти, напрямки.

Згідно  Закону України  «Про аудиторську  діяльність», який вступив в дію Постановою Верховної Ради №  3126-XII від 22.04.93( ВВР, 1993, N 23, ст.244), аудит -  це  перевірка публічної бухгалтерської  звітності, обліку,  первинних  документів   та    іншої    інформації    щодо фінансово-господарської  діяльності  суб'єктів  господарювання  з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його  повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит  здійснюється   незалежними    особами    (аудиторами), аудитор-ськими фірмами, які уповноважені суб'єктами  господарювання на його проведення.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих  суб'єктів, а  також  у  випадках,    передбачених    чинним    законодавством (обов'язковий аудит).

Термін  «аудит» у сучасному світі  використовується в трьох значеннях, а саме:

• аудит — окремий вид підприємницької діяльності у сфері послуг економіко-правового характеру;
• аудит — окрема функція управління (складова загальної функції господарського контролю) — функція незалежного фінансового контролю (експертизи);
• аудит — економічна наукова дисципліна, яка досліджує функціонування інституту незалежного фінансового контролю в ринковій економічній системі.

Одним із важливих питань загальної теорії аудиту є визначення його предмета. Виходячи з загального положення про предмет  науки можна зробити висновок, що визначення предмета аудиту і його змісту потребує системного підходу, тобто  має охоплювати економічні, організаційні, інформаційні та інші характеристики систем, що перебувають у сфері  аудиторських послуг.

Аудит як складова економічного контролю виявляє  і розкриває нові можливості підприємницької  діяльності, визначає її ефективність та відповідність чинному законодавству, правовим документам, досліджує організацію  виробництва, планування, збереження фінансових ресурсів, дотримання технологічної  і трудової дисципліни, якість випущеної  продукції, достовірність відображення господарсько-фінансових операцій в  обліку та звітності у межах окремого підприємства.

 

 

1. Методи та об’єкти аудиторської діяльності.

 Метод  - це спосіб дослідження явищ, процесів створених людиною систем  та сукупність прийомів, за допомогою  яких оцінюється стан об'єкта, що вивчається.

 В  аудиті застосовуються загальнонаукові  методичні прийоми дослідження:  спостереження й експеримент,  ідеалізація і формалізація, аналіз  та синтез, індукція та дедукція, гіпотеза й аналогія, вимірювання  та обчислення, опитування і порівняння  тощо.

 За  останні роки в науку увійшли  методичні прийоми соціології, математичної  логіки, теорії та інформації. Систематичні  завдання і мистецтво аудиторів  полягає в тому, щоб застосовувати  під час проведення аудиторських  послуг найефективніші методичні  прийоми для успішного виконання  поставлених завдань.

 Під  об'єктами аудиторської діяльності  розуміють окремі і взаємозв'язані  економічні, організаційні, інформаційні  та інші форми функціонування  системи, що вивчається, стан яких  може бути оцінено кількісно  та якісно.

 Об'єкти  аудиту можуть бути різними  за складом і структурою, належністю  до різних сфер діяльності, за  іншими характеристиками. До об'єктів  аудиту, зокрема, відносять:

- установчі  документи організації (підприємства), які визначають відносини щодо  регулювання її (його) фінансової  діяльності, формування та змін  статутного капіталу;

- розрахунки  з оплати праці;

- ресурси  - засоби і предмети праці, трудові  ресурси, фінансові ресурси, матеріальні  активи;

- господарські  процеси - економічні процеси  впровадження нової техніки, забезпечення  робочою силою, матеріально-технічне  забезпечення, технічне, енергетичне  й господарське обслуговування, основне й допоміжне виробництво  і забезпечення фінансовими ресурсами  та ін.;

- економічні  результати діяльності;

- організаційні  форми управління;

- методи  управління - системи стимулювання, внутрішньовиробничий госпрозрахунок;

- функції  управління - планування, облік, контроль, економічний аналіз і регулювання,  стимулювання та ін.

1.2 Види аудиту.

За напрямками аудит може поділятися на :

Аудит фінансової звітності - незалежна аудиторська перевірка бухгалтерського обліку, метою якого є визначення правильності ведення бухгалтерського обліку в компанії і перевірка достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності.

Фінансовий  аудит застосовується:

- для  поверхневої перевірки роботи  та компетентності штатних бухгалтерів  в розрізі правильності ведення  бухгалтерського обліку;

- при  зміні головного бухгалтера, фінансового  директора або директора компанії;

- для  перевірки звітності перед здачею  в управління статистики.

Фінансовий  аудит може включати в себе:

- перевірку  правильності ведення основних  засобів, нарахування амортизації;

- перевірку  правильності обліку запасів;

- підтвердження  залишків за балансовими рахунками  і розрахунку фінансових показників;

- перевірку  правильності заповнення фінансової (статистичної) звітності.

За підсумками аудиту фінансової звітності надається  аудиторський звіт (висновок) про достовірність  бухгалтерської звітності та рекомендації щодо усунення допущених помилок.

Інвестиційний аудит.

Інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються  безпосередньо в об'єкти підприємницької  та іншої діяльності з метою одержання  прибутку (доходів). Інвестиції здійснюються у вигляді: іноземної валюти, валютних цінностей, рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання), акцій, облігацій, авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків тощо, пільгових банківських  вкладів, паїв, прав користування землею, природними ресурсами. Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвестицій. Тут також важливо  дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, майно. Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної  діяльності. Об'єктом інвестиційної  діяльності може бути майно (основні  фонди, оборотні кошти, цінні папери, майнові права). Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

власні  фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові  нагромадження, заощадження юридичних  і фізичних осіб тощо);

позичені  кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, облігаційні займи тощо);

залучені  кошти інвесторів (кошти від продажу  акцій, пайові внески юридичних і  фізичних осіб);

бюджетні  інвестиційні асигнування тощо.

Зовнішній аудит, який здійснюють спеціальні аудиторські фірми, з'ясовує: дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності з операцій, що здійснює корпоративне підприємство; стан внутрішнього контролю в умовах корпоративного підприємства та його оцінку; дотримання корпоративним підприємством положень законодавчих та нормативних актів України; виконання економічних завдань, встановлених рішенням загальних зборів власників.

Внутрішній аудит здійснює внутрішня аудиторська служба підприємства, що періодично здійснює перевірки та оцінює:

а) адекватність й ефективність заходів та системи  внутрішньо-технологічного контролю;

б) управління господарськими та фінансовими ризиками;

в) повноту, своєчасність і достовірність фінансової та іншої звітності;

г) дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку;

д) відповідність  регулятивним вимогам.

Існують також спеціальні види аудиту, наприклад екологічний аудит, аудит проектів тощо.

2. Аудиторський ризик.

Проведення аудиту завжди супроводжується  певним ризиком. Немає практичного  способу звести аудиторський ризик  до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки  був незначним. Тому він повинен  спланувати аудит так, щоб ризик  неправильного вирішення був  достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

 Аудиторський ризик являє  собою ризик того, що аудитор  може позитивно оцінити баланс  та інші форми фінансової звітності  тоді, коли вони приховують у  собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

Ризик аудиту або загальний ризик - це ризик того, що аудитор може висловити  неадекватну думку в тих випадках, коли в документах фінансової звітності  існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

 Ризик аудиту має три складових:

* властивий ризик;

* ризик, пов'язаний із невідповідністю  функціонування внутрішнього контролю;

* ризик невиявлення помилок  та перекручень.

 Властивий ризик є показником  вразливості залишку за певним  бухгалтерським рахунком або  певною категорією операцій стосовно  перекручень, які можуть бути  суттєвими, або вразливість цих  залишків щодо перекручень у  загальній сукупності з перекрученнями  за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього  контролю підприємства на них  не поширювалися.

 При визначенні стратегії  проведення аудиту аудитору слід  вивчити властивий ризик на  рівні фінансової звітності підприємства. При детальнішому плануванні  цю оцінку необхідно пов'язувати  з залишками на рахунках і  класом операцій.

 Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір властивого  ризику на рівні залишку за  рахунком і класом операцій. Незважаючи  на це, визначаючи загальну аудиторську  стратегію, йому необхідно отримати  від клієнта роз'яснення щодо  фактів існування ризику на  рівні окремих позицій фінансової  звітності.

2.1 Властивий ризик.

 Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

На рівні  фінансової звітності:

• чинники, що впливають на галузь діяльності;
• чесність керівництва;
• характер бізнесу суб’єкта аудиторської перевірки;
• знання і досвід керівництва;
• зміни складу керівництва;
• компетентність керівництва;
• незвичайний вплив на керівництво певних обставин.

На рівні  сальдо рахунків і класу (категорій) операцій:

• рахунки фінансової звітності, на які можуть вплинути перекру-чення (рахунки, які потребують коригування за попередні періоди, або пов’язані зі значним обсягом бухгалтерських розрахунків);
• складність основних операцій та інших подій, які потребують залучення експертів;
• роль суб’єктивізму при визначенні сальдо рахунків;
• схильність активів до втрати або незаконного привласнення;
• завершення незвичайних та складних операцій, особливо в кінці або ближче до кінця звітного періоду;

- операції, які не можуть бути здійснені  за звичайних обставин (які не  підлягають процедурі звичайної  обробки).

2.2. Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства -

це імовірність  того, що недостовірна інформація, яка  може існувати за класом операцій або  класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією  за іншими рахунками або класами  операцій, не буде попереджена або  своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

Система внутрішнього контролю являє собою  політику і процедури (засоби внутрішнього контролю), які використовує керівництво  для забезпечення упорядкованого та ефективного управління фінансово-господарською  діяльністю, а саме:

• суворе додержання прийнятої політики управління, у тому числі облікової політики;
• забезпечення збереження активів;
• запобігання та виявлення фактів шахрайства і помилок;
• точність і повнота бухгалтерських записів та своєчасна підготовка достовірної фінансової інформації.

Система внутрішнього контролю — це контрольне середовище та процедури контролю.

Контрольне  середовище охоплює загальне ставлення, усвідомленість та дії керівництва щодо системи внутрішнього контролю та її важливості для ефективного господарювання.

Аудитор звертає увагу на такі питання (чинники  контрольного середовища):

- діяльність вищого органу управління суб’єктом (ради директорів, інших органів);

- філософію, політику керівництва та стиль його роботи;

- організаційну структуру управління суб’єктом;

- методи наділення повноваженнями та відповідальністю;

- систему контролю з боку керівництва, у тому числі службу внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), кадрову політику, а також розподіл обов’язків.

Існують такі процедури контролю:

• звіти, перевірка і затвердження проведених звірок (перевірок);
• перевірка арифметичної точності записів;
• здійснення контролю над прикладними програмами та середовищем комп’ютерних інформаційних систем (контроль доступу до баз даних, контроль над змінами комп’ютерних програм тощо);
• ведення і перевірка аналітичного обліку (аналітичних рахунків та оборотних відомостей);
• затвердження документів та здійснення контролю над ними;
• зіставлення інформації, отриманої із внутрішніх та зовнішніх джерел;
• зіставлення результатів інвентаризації об’єктів обліку з бухгалтерськими записами;
• обмеження прямого особистого доступу до активів і записів;
• зіставлення фінансових результатів з витратами та їх  
  аналіз (передбачених планом, кошторисом, фактично отриманих).

У процесі  аудиту фінансової звітності аудитор  приділяє увагу тільки тим політиці та процедурам обліку і внутрішнього контролю, які стосуються інформації, на основі якої підготовлено фінансову звітність.

Чинники, що впливають на характер, строки та обсяг аудиторських процедур за дослідженої  системи обліку і внутрішнього контролю:

• розмір і складність суб’єкта та його комп’ютерної системи;
• узгоджений масштаб (обсяг) перевірки;
• прийнятий аудитором рівень суттєвості;
• засоби та процедури внутрішнього контролю;
• характер документування процедур внутрішнього контролю.

Аудитору  необхідно мати уявлення про систему  обліку, достатнє для визначення і  розуміння:

•      основних операцій, які здійснює суб’єкт господарювання;
• способу ініціювання таких операцій;
• суттєвості операцій;
• найважливіших операцій, які підтверджуються документально і відповідають показникам фінансової звітності;
• процесу ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності від початку здійснення (ініціювання) важливих операцій та інших заходів до включення результатів таких операцій у фінансову звітність.

У процесі  дослідження системи обліку, після  загального попереднього ознайомлення з підприємством і характером його діяльності, аудитор доповнює свої знання шляхом:

• дослідження внутрішніх нормативних документів;
• опитування керівництва різних рівнів та інших співробітників;
• перевірки документів та записів системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
• спостереження за діяльністю та операціями суб’єкта (за діяльністю керівництва, характером обробки операцій, організацією  
  комп’ютерних операцій тощо).

Після дослідження  системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудитору необхідно  визначити попередню оцінку ризику системи контролю.

Ризик системи  контролю оцінюється як високий, якщо:

- система бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб’єкта неефективні;

- оцінка ефективності функціонування цієї системи є доцільною.

Попередня оцінка ризику системи контролю буде високою за винятком випадків, коли аудитор:

• може визначити процедури контролю, які з повною вірогідністю будуть попереджувати або виявляти та виправляти істотні викривлення;
• планує проводити тести контролю для підтвердження оцінки.

Тести контролю застосовуються з метою одержання  аудиторських доказів щодо ефективності а) систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю (чи спроможні ці системи попереджати, виявляти і виправляти суттєві (істотні) викривлення?); б) використання засобів контролю протягом досліджуваного періоду (функціонування внутрішнього контролю протягом усього періоду перевірки).

Тести контролю можуть включати:

• перевірки документів, які підтверджують операції та інші події з метою отримання аудиторських доказів про відповідність функціонування системи внутрішнього контролю (на проведення певної категорії операцій);
• проведення опитування і спостереження щодо процедур внутрішнього контролю, які не фіксуються документально;
• повторення процедур внутрішнього контролю аудитором.

Тести контролю необхідно проводити  для підтвердження будь-якої оцінки ризику контролю, яка не є високою. Чим нижча оцінка ризику системи контролю, тим більше доказів необхідно одержати аудитору стосовно ефективності функціонування системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

2.3. Ризик невиявлення помилок.

При плануванні своєї методики перевірки, аудитору необхідно вивчити попередню  оцінку розміру ризику невідповідності  внутрішнього контролю (враховуючи власну оцінку внутрішнього (притаманного) ризику), щоб визначити відповідний ризик невиявлення помилок. Аудитор може зробити попереднє оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю тільки тоді, коли він має спроможність визначити процедури систем обліку і внутрішнього контролю, що відповідають внутрішнім положенням підприємства і що сприяють виявленню перекручень у фінансовій звітності, коли він планує виконати процедури узгодження, щоб підтвердити свою оцінку перевіреної фінансової звітності.

 Докази, отримані аудитором,  можуть дати йому більше впевненості,  аніж докази, отримані ним від  інших осіб.

 До того, як скласти висновок  з результатів проведеного аудиту, аудитор повинен переглянути  складені ним попередні оцінки  ризику внутрішнього контролю.

Ризик невиявлення (його рівень) пов’язаний з обсягом і характером проведення аудиторських процедур по суті. Перші дві складові загального аудиторського ризику безпосередньо впливають на характер, обсяги і витрати часу на виконання необхідних аудиторських процедур.

Ризик невиявлення безпосередньо  пов'язаний із проведенням незалежних процедур перевірки. Зроблені аудитором  оцінки невідповідності внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впливають на характер, строки й  обсяг аудиторських процедур, що використовуються аудитором з метою зменшення  ймовірності невиявлення помилок  і перекручень і доводять ризик  аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик невиявлення помилок існує  завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 % залишків за рахунками або всі  види операцій, бо більша частина аудиторських доказів має скоріше запевнюючий  (аргументаційний), ніж підсумковий характер.

 З метою зменшення аудиторського  ризику до сприятливого рівня  аудитор враховує зроблені ним  оцінки властивого ризику і  ризику невідповідності внутрішнього  контролю при визначенні характеру,  строків і обсягів незалежних  процедур перевірки. Залежно від  цього аудитор планує:

 - тести, спрямовані на перевірку споріднених сторін підприємства;

- строки проведення незалежних процедур;

- обсяг незалежних процедур.

 Існує зв'язок між ризиком  невиявлення помилок та комбінованим  властивим ризиком і ризиком  невідповідності внутрішнього контролю. Наприклад, якщо властивий ризик  і ризик невідповідності внутрішнього  контролю мають значний рівень, то рівень ризику виявлення  помилок може бути низьким.

Важливим поняттям в аудиті є  поняття суттєвості. У зв’язку з притаманними аудиту обмеженнями аудитор не в змозі і не повинен встановлювати достовірність фінансової звітності з абсолютною точністю. Крім того, сама система бухгалтерського обліку не передбачає абсолютної точності інформації, яка міститься в фінансовій звітності (у балансі, наприклад).

Оцінка  рівня суттєвості є предметом  професійного судження (професійної  думки) аудитора. Аудитор встановлює припустимий (допустимий) рівень суттєвості при розробці плану аудиту як кількісну  величину. Разом з тим аудитор  повинен брати до уваги як обсяг (кількість) так і характер (якість) викривлень. Приклади якісних викривлень (помилок):

• недостатній або неадекватний опис облікової політики (результатом може бути введення в оману таким описом користувача фінансової звітності);
• існування порушень нормативних вимог (порушення вимог податкового законодавства, результатом можуть бути фінансові санкції, що послабить фінансовий стан).