Б. Хмельницький – полководець і фундатор Української держави

Міністерство  охорони здоров’я України

Дніпропетровська  державна  медична академія

Кафедра  гуманітарних наук  та

організації фармацевтичної  справи 
 
 
 
 

Контрольна  робота  з курсу “ Історія  України ” 

«Б. Хмельницький – полководець і фундатор Української держави»

Дніпропетровськ

2010

П Л А Н

____________________________________________

********************************************* 

1. Вступ.

2. Молоді  літа Богдана Хмельницького.

3. Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького.

4. Гетьманування Богдана Хмельницького.

5. Державотворчі процеси Б.Хмельницького.

6. Організація війська. Внутрішня політика.

7. Смерть  Гетьмана.

8. Висновок.

9. Література.

         ____________________________________________

******************************************** 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

I

Вступ

         Багато написано книжок та складено пісень про славного гетьмана українського Богдана Хмельницького. Та про нього можна говорити й  говорити, бо до нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України. Намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами, з якими до нього дуже небагато людей спробували би вести переговори. Богдан Хмельницький вірно розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Та гетьман намагався під час перемир’я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Але про це все надалі…

         У наші часи багатьом політичним діячам не вистачає мудрості та досвідченості у державних справах. Особою Богдана Хмельницького можна пишатися, бо в роки всепоглинаючого безграмоття він зміг отримати гарну освіту, все завдяки власній роботі над собою. З цього можна зробити висновок, що які б не були часи, та розумні люди завжди ціняться на рівні з золотом.

II

Молоді  літа Богдана  Хмельницького

          Народився Богдан Хмельницький під  Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботів 27 грудня 1595 року. Батька Богдана  звали Михайлом. Він з молодості  служив при дворі заможного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Україні: Корсунське й Чигиринське. Староства – то були великі коронні маєтки, часом завбільшки з повіт або й більші. Король давав їх у державу великим панам: вони брали на себе з них доходи, а четверту частину з того давали на військо. Та пани самі в тих староствах не жили, ними не правили, навіть і не заглядали до них часом. Правили їх управителі (підстарости) й різні службовці. Михайло Хмельницький був таким службовцем в старостві Чигринськім, і за службу дозволив йому староста  у 1616 році заснувати собі хутір на тім місці, де він собі обрав.

         Михайло Хмельницький поставив двір міцний, присадив кілька сімей слуг та підсусідків, розвів господарство, жив заможно, в достатках. В нього  народився один син, назвали його Богдан Зіновій. Гарний був хлопець, чорнявий, кріпкий, як вогонь скорий. Розумний і дотепний, сміливий і завзятий. Та й час був такий, і місце таке, що виживали тоді тільки хоробрі та завзяті. З хутора на поле не виїдеш без рушниці. Люди косять чи орють, а вартовий стоїть, татар вартує. Та як запале вогонь вартовий, то треба було тікати – татари сунуть.

         Отак і ріс Богдан серед такого життя бурхливого та небезпечного. Та Михайло, батько його, не хотів залишити сина без науки. Підучивши його дома, батько послав його в Галичину до єзуїтської колегії (тобто гімназії, як би сказали у наш час) – утримували її ченці польські, єзуїти, вчили добре латинської мови, бо тоді нею велося урядове та судове діловодство. Богдан старанно вчився, набирався науки. Майже 5 років провчився Богдан, він опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила. Але, все ж , тягло його на батьківщину. І тому не схотів він лишатися в тих дальніх та безпечніших сторонах: іти служити до суду або при дворі великого пана, а повернувся назад на Дніпро. Пішов на Запоріжжя, на Січ, бо там найкраще можна було навчитися військовій справі, стати досвідченим військовослужбовцем, відважним начальником. А в ті часи в Україні ще ніхто не мав слави та поваги, як досвідчений та дотепний вояка, сторож границь української держави та спокою людей. Після придушення у 1596 році повстання Северина Наливайка почали нові виступи проти існуючої влади. Їхнім поводирем був Петро Конашевич-Сагайдачний. Він не раз бував у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького, бачив його освідченого і ставного сина. І, може, тому, коли довелося у 1618 році йти Сагайдачному на прохання польського короля Сигізмунда III разом з його сином Владиславом, який прагнув російського трону, на Москву, то він узяв з собою і Богдана. 

III

Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького 

         Коли Богдан Хмельницький  вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала  Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабували, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

         Таким у ті тяжкі  часи було життя на Вкраїні. Народ  не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні  повстання. Вони переростали у національно-визвольні  рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов’язував свої сподівання на краще майбутнє.

         Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником  українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.

         Українське козацтво почало свій часопис з тих часів, коли підневільні люди тікали від  шляхтичів у низини Дніпра, на Запоріжжя, де вони вважали себе “вольними  людьми ” – козаками. Втікачі селилися понад Дніпром за порогами, яких нараховувалося дев’ять.

         Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу  козацтва у Запорізькій Січі і  вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну  він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю загинув Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця Василя Ставицького і виїжджає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю…

         Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили  у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

         Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський  заявив про свої права на хутір  Суботів. За відсутністю Богдана  він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того  тяжко захворіла та незабаром померла.

         Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Особисте горе злилося  з горем народу. “Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…”¹

         Це був крик душі Богдана Хмельницького та він кинув до народу заклик: “З’єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!..”² 

IV

Гетьманування Богдана Хмельницького 

         У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди. Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо чоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.

         Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті ” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей ” і досі не знайдено. Переговори про з’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави.

         13 березня 1654 року ці статті були усно викладені керівниками посольства приказним дякам. Однак ті, порадившись, запропонували викласти їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана і всього війська Запорізького ” подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей ( 11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня.

         Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей ” або “Переяславські статті ”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.  

V

Державотворчі процеси Б.Хмельницького 

         Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму. Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649р. передав її функції старшинській раді. Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру легітимності рішенням, які приймалися гетьманом. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького”. Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери  життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першого конституційного акта молодої держави. Спираючись на нього. Гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів. Особливо пильно Б. Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил. Звертає на себе увагу і той факт, що Б. Хмельницький зосередивши всю повноту влади в своїх руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавні, монархічні устремління. Прямо чи опосередковано він висловлює думки про свою владу не як владу виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України, дану йому від Бога. Так було зроблено вирішальний крок на шляху утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.

         Але все ж таки, навіть незважаючи на програну через ханську зраду  битву під Берестечком (1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військової справи. Головною його стратегічною рисою була рішучість наступальних дій з метою розгрому ворога по частинах у відкритому бою. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей у воєнному мистецтві. Його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми давалися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальникові. Таким же новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній. 

         Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення  зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

         Що ж до проведення внутрішньої політики, то, незважаючи на його намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр, Хмельницький, одначе, рішуче придушував всілякі спроби протесту народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини, відстоював права церкви, наділяв земельними маєтностями монастирі, зобов’язував селян виконувати феодальні повинності тощо.

         Не можна недооцінювати  ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва і селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, але й доба  глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння )за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю. Не без сприяння політики Б. Хмельницького стався революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян.

         Після  провалу  намірів  ( травень – серпень 1648 р. ) залучити  на  бік  національно  – патріотичних  сил  українське  панство гетьман  змінює своє  ставлення  до  великого  й  середнього  феодального  землеволодіння. В наступні  роки йде  на  поступки магнатам  і  шляхті лише  під  тиском  умов Зборівського та Білоцерківського  договорів, а після  Батозької  перемоги  відмовляється  від  політики,  спрямованої  на  відновлення  дореволюційної  моделі  аграрних  відносин. Жорстку лінію проводив  Б. Хмельницький  щодо  маєткових апетитів козацької старшини ( до  1654 р. Не  виявлено  жодного його  універсалу про надання її  представникам земельних володінь ).  Тому  частина старшини, невдоволена цим аспектом  його  політики,  почала  таємно  добиватися  від  московського   царя  грамот  на  маєтки (  родина  Виговських,  Самійло Богданович-Зарудний,  Павло  Тетеря  й ін. ).  Інакше  гетьман  ставився  до  володінь православної  церкви.  Розуміючи важливе  значення  релігійного  чинника  у  розгортанні  визвольної  боротьби,  він  одразу  ж  пішов  на  захист  церковного  землеволодіння  й  не  тільки  суворо  карав  тих,  хто  зазіхав  на  монастирське  майно  й  землі,  а  й  надавав  монастирям  у  володіння  маєтки.

         Ще  один  дуже  важливий  аспект  соціальної  політики  Б. Хмельницького –  намагання  не  допустити  в  Українській  державі вибуху  громадянської  війни. Загроза  розвалу  національно – патріотичного  табору ,  що  виникла  після  укладення  Зборівського і  Білоцерківського  договорів,   спонукала  його,  з одного  боку,  час  від  часу  видавати  грізні  універсали,  які  страхали  “бунтівників “  смертною  карою,  а  з  другого – навіть  під  тиском  польського  уряду  ніколи  не  вдаватися  до  масових  репресій   проти  повстанців.

         Прогресивний  характер  мали  заходи  гетьмана  і  в  інших  сферах  економічного  життя  країни.  Відомо,  що  він  з  великою  увагою  ставився  до  міст – звільняв  їх  від  постоїв,  захищав  від  свавільників,  збільшував  міські  привілеї,  піклувався   про  міську  земельну  власність. Постійно  дбав  про  розвиток  внутрішньої  і  зовнішньої   торгівлі.  В  діяльності  уряду  окреслилася  тенденція  до  скасування  внутрішнього  торгового  мита.   Проводилася політика  захисту інтересів українських   купців   у міжнародній торгівлі.  Свідченням   цього служить розроблений,  очевидно  в 1650 р.,  проект  договору  з Туреччиною   про торгівлю,  що  передбачав  їх  звільнення   “ від всяких  мит,  оплат і  податків...  на  сто років...”.  Водночас  створювались  сприятливі   умови  для  торгівлі  іноземців   на  терені  Української  держави.

         Серйозне   піклування    Б. Хмельницький  виявляв  щодо  організації  фінансової  справи.  В  джерелах  є  відомості  про  запровадження  карбування  національної  монети,  і,  можливо,  подальші  пошуки  науковців  дадуть  можливість  підтвердити   їх  вірогідність.  Поповнення  фінансів   відбувалося   переважно  з  трьох  джерел:   земельного  фонду,  доходів від промислів та  торгівлі  й податків.  Набула  поширення здача в оренду  різних  промислів.

         Не  залишався  гетьман  осторонь  процесу  становлення   нової  судової  системи. На  місці   станово – шляхетської   системи  земських,  Бродських  і  підкоморських   судів  виростає  нова  система - козацьких    судів:   сотенних,  полкових   і  генеральних  судових  установ.  Місце  скасованого  домініального   судівництва   зайняли  здебільшого  сільські  суди.    Найвищий  суд  перебував  при гетьмані.   Запроваджується  практика   надсилання  Б.Хмельницьким   судових  комісій  для  розгляду  справ   особливого  значення. 

VІ

Організація війська. Внутрішня політика 
 

         В  умовах  постійної  загрози  нападу  ззовні  неабияке  значення    мала  здатність  держави  захищати  свої  національні  інтереси.   Розуміючи  це,  Б. Хмельницький надавав  першорядного   значення зміцненню її  обороноздатності.   Він,   по  суті,  став  творцем  української  армії  (  60 – 80  тис.  вояків ),  яка  нічим  не  поступалася кращим  європейським  арміям  того  часу.   В  останні  роки  життя  задумався  над  проблемою  сформування  50 – тисячного  регулярного  війська,   яке  утримувалося  б   за  рахунок  скарбниці.  Велику  роль  у  зміцненні  збройних  сил  України  відіграло  прийняття  “Статей     про  устрій  Війська  Запорізького “ ,    що  послужили   першим  українським  військовим  статутом.

         Основну  ударну  силу  армії  становила  піхота.  Гетьман  переозброїв  її  найсучаснішою  вогнепальною  зброєю,  визначив  норми  боєприпаси  і  запровадив  завчасну  його  підготовку  ( ладування )  до  стрільби,  що  дало  змогу  скоротити  багатошеренговий   стрій  вояків  до  3 шеренг,  поліпшити можливості  маневрування  піхоти.  Велику  увагу  приділяв  кінноті, яка продемонструвала   високі  бойові  якості  уже в боях  під Пилявцями,  Зборовим    та  Берестечком;    створив сильну   артилерію,  що  поділялася   на  легку і важку польову;  вперше  в Україні запровадив   гармати на  лафетах.

         До  діючої армії входили підрозділи   розвідки,   фортифікаційної ,  прикордонної  і   сторожової  служб.   Було  добре налагоджено постачання   зброї,   боєприпасів,   продовольства та  фуражу.   В історичних  джерелах  є згадки  про існування   санітарної служби.  Мимовільне  захоплення  у польських офіцерів   викликала сувора  дисципліна,  запроваджена  в армії.   Впадає  в око вміння  гетьмана   зберігати у   таємниці   свої  стратегічні   задуми,  виховувати,  добирати  та  висувати  на  відповідальні  посади   талановитих   воєначальників.

         Слід зазначити, що під час походу Б.Хмельницький командував головними силами армії. При цьому  дуже вдало використовував старий запорозький  звичай – оборону війська табором  з возів. Він рішуче відмовився від  оборонної тактики бою і свою військову майстерність виявляв насамперед у наступі, завдаючи противникові, як правило, несподіваного удару. Гетьман не витрачав сил на здобуття фортець, а розпочинав бій з головними силами ворога, аби їх розгромити. Коли це було вигідно, вдавався до партизанських методів боротьби. Б. Хмельницький показав себе неперевершеним майстром маневрової тактики. Під час боїв демонстрував особисту мужність, залізну витримку, кмітливість, ніколи не втрачав здатності тверезо оцінювати ситуацію і приймати необхідні рішення. Проведені гетьманом воєнні кампанії і битви проти польських та кримських військ збагатили скарбницю європейського військового мистецтва і дають підстави вважати його одним з найталановитіших полководців XVII ст.. Вирішальну роль відігравав Б. Хмельницький  і в процесі становлення розвідки та контррозвідки Української держави. До речі, чудово організована ним розвідувальна служба давала можливість вчасно отримувати найціннішу інформацію політичного та військового характеру й мала надзвичайно важливе значення для реалізації планів військових кампаній, а контррозвідка успішно розв’язувала питання захисту національних інтересів на терені України.

         Серед іншого необхідно  сказати і про такий важливий аспект державотворчої діяльності Б.Хмельницького, як розв’язання ним національної і конфесійної проблем. Коли спалахнула революція, гетьман прагнув не допустити зайвого кровопролиття, хоча це не завжди вдавалося. Так, дізнавшись про вчинені наказним гетьманом Максимом Кривоносом погроми в ряді міст (червень-липень 1648р.),  заборонив їх проводити, а також страчувати захоплених у полон шляхтичів. Як відзначав Б. Хмельницький у листі до польських комісарів від 19 серпня 1648р., „ми  не дозволяємо йому ніякого свавілля чинити, міста палити й руйнувати ... жоден з панів-поляків, хто потрапив до наших гетьманських рук, не замордований, і всі живі, як старі, так і молоді...”

         Є підстави стверджувати, що на відміну від багатьох політиків  Європи того часу гетьманові не були притаманні ні почуття національної винятковості і нетерпимості до інших народів, ні почуття релігійного фанатизму. Послідовно  й рішуче відстоюючи інтереси православ’я, Богдан Хмельницький разом з тим визнавав право на існування католицизму й уніатства, вважаючи, що „є один Бог і одна християнська віра ”. Принципово важливого положення, що „непристойна і тяжка справа, коли хто приневолює неохочих до своєї віри ”, дотримувався до кінця свого життя. У розмові з київським митрополитом С Косовим у листопаді 1649р. зауважив : „Більше ж ми не хочемо бути тяжкими для уніатів. Хай вірують, як хотять...”. Безпідставними виглядають також звинувачення окремими дослідниками (переважно єврейськими) Б.Хмельницького в антисемітизмі.

         В роки революції  гетьманові доводилося вирішувати комплекс проблем, пов’язаних із зовнішньополітичним забезпеченням життєдіяльності держави.

         В цілому  українській  дипломатії  вдавалося  в  процесі  протиборства різних  політичних  сил  у Східній  і  Південно – Східній  Європі  знаходити  оптимальні  рішення:   укладати  союзи з одними  або домагатися  нейтралізації інших.   Це  привело до  визнання  України як  суб’єкта  міжнародних відносин  урядами Порти,  Кримського  ханства,  Англії,  Венеції,  Росії,  Трансільванії,   Австрії,  Молдавії,  Валахії,  Швеції.  Разом з тим глибокий  аналіз  ситуації,  що  складалася,  дав можливість  Б. Хмельницькому зробити невтішний висновок  -  жодна з тогочасних  сусідніх  держав   не  була  зацікавлена в існуванні незалежної  України.

         Надійність  і  поступливість Речі  Посполитій  постійно  виявляв  єдиний  військовий  союзник  України – кримський  хан  ( під  Зборовом  у  серпні 1649 р.,  під  Берестечком  у  червні   1651 р.,  під  час  Жванецької  кампанії   восени  1653 р.).  жодного  політичного  уроку  з  кровопролитної  боротьби  не  виніс  польський  уряд,  який  влітку  1653 р.  активізував  підготовку  нового  наступу  з  метою  ліквідації  Української  держави.  Далекими  від  союзницьких  склалися  на  цей  час  відносини  з  Молдавією,  Валахією  і  Трансільванією,  що  пішли  на  зближення   з  Річчю  Посполитою.  У  контексті  розвитку  геополітичної  ситуації  перед  Б. Хмельницьким  поставала  дилема:  залишитися  на  одинці  з  ворогом   і  втратити    основні  завоювання   або  заради  їх  збереження  прийняти   протекторат   Османської  імперії  чи  Росії.  Іншого  виходу  з  трагічної  геополітичної  ситуації  просто  не  існувало.   Враховуючи  позицію  більшості  старшини  й  козацтва,   Хмельницький  визнав    пріоритетною  можливість  прийняття   протекторату   московського  царя.  

VІІ

Смерть  Гетьмана 

         Життя Богданове  було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати  на силах і здоров’ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.  

         Відтоді хвороба  його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала  небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер  у Чигирині.

         Ховали його в  церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

         Пам'ять про Богдана  зосталася на віки живою і дорогою  для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ  не забув того добра, що хотів для  України славний гетьман. Він  оспівав Богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.  

VІІІ

Висновок

         Безперечно,  Богдан  Хмельницький  був  однією  з  найвидатніших  постатей  в  українській  історії. Велич людини і пам’ять  про неї визначаються її ділами. Життя і справи Богдана Хмельницького  були віддані боротьбі за єдність і самостійність українського народу.   Силою своєї індивідуальності   й розуму  він   вивів український   народ зі  стану багатовікової бездіяльності та  безнадії  і спрямував на  шлях  національного   та  соціального визволення. Це забезпечило йому видатне місце не лише у вітчизняній, а й світовій історії, у нетлінній пам’яті нащадків.  За  словами відомого  поета Д. Павличка:

                           Його  благословив  Господь

                           На  Зборів, Корсунь, Жовті   Води;

                           Богдан  вселив  у нашу  плоть

                               Дух  непокори  і  свободи.