Болонський процес та питання гуманітаризації вищої освіти

Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Факультет :Заочної  форми навчання

Кафедра :соціології

Контрольна робота

з дисципліни: «Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін»

на тему: «Болонський процес та питання гуманітаризації вищої освіти»

Виконала:

ст.гр.сц-09-1з

Чорна Я.О.

Перевірив:

Городяненко В.Г.

м. Дніпропетровськ

2013р.

План 

Вступ ……………………………………………………….………………………..2

1. Болонська конвенція. Становлення болонського процесу…………………..3-8

2. Україна як країна –учасник Болонського процессу…………………………8-10

3. Гуманітарізація освіти у рамках болонського процесу в Україні………...10-14

Висновок………………………………………………………………………...14-16

Список використаної літератури………………………………………………….17

Вступ

Однією з найважливіших  сфер розвитку євроінтеграції є сфера  вищої освіти, де вона набула форм Болонського  процесу. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних  організації підтримують ідеї процесу  та сприяють його реалізації. [9].Болонська декларація 1999 р. та інші документи Болонського процесу започаткували серії реформ, необхідних для гармонізації архітектури системи європейської вищої освіти, збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості і для громадян країн Європи, і для громадян та дослідників інших країн. Головна мета цього процесу — консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а й для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях. [3 с.93]

1. Болонська конвенція. Становлення болонського процесу.

Болонська конвенція (або Болонська декларація) — угода щодо стандартизації підходів до організації навчального процесу і функціонування вищої школи в Європейському Союзі.

Документ підписаний 19 червня 1999 року в місті Болонья міністрами освіти 29 країн Західної і Центральної  Європи: Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції. У 2002 році до Болонського процесу приєдналися  Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 році – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеґовина, Ватикан, Республіка Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія. Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року.[8]

Болонська конвенція закріпіла 6 основних положень навчального процессу :

У межах першого десятиріччя  третього тисячоліття досягти таких цілей, які розглядаються як першочергові для створення Зони європейської вищої освіти й просування європейської системи вищої освіти цілим світом:

-Прийняття системи зрозумілих ступенів і ступенів, які можна легко зіставити, у тому числі, через впровадження Додатка до диплома, для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конку- рентоспроможності європейської системи вищої освіти.

-Прийняття системи, яка  (грунтується, за своєю суттю, иа двох основних циклах -доступеневому й nісляступеневому. Доступ до іншого циклу буде вимагати успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше трьох років. Ступінь, отриманий після першого циклу, повинен бути затребуваним на європейському ринку праці як кваліфікація відповідного рівня. Наступний цикл повинен вести до отримання ступеня магістра і/або ступеня доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах.

-Запровадження системи  кредитів за типом ECTS -європейської системи кредиту залікових одиниць трудомісткості як відповідного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, яка не є вищою, залучаючи навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються зацікавленими університетами, які приймають на навчання.

-Сприяння мобільності  шляхом подолання перешкод ефективному  здійсненню вільного пересування, звертаючи увагу на таке: студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості отримання освіти і практичної підготовки, а також до відповідних супутніх послуг; викладачам, дослідникам і адміністративному персоналові повинні бути забезпечені визнання й зарахування часу, який затрачений на провадження дослі- джень, викладання і стажування в європейському регіоні, без заподіяння шкоди їхнім правам, що встановлені законом.

-Сnрияния європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти з метою розробки критеріїв і методологій, які легко можна зіставити.

-Сприяння необхідним  європейським баченням у вищій  освіті, особливо стосовно розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки й провадження наукових досліджень.

Як засвідчує аналіз інтеграційних  процесів вищої школи у Європі, формування ідей її європеїзації почалося майже півстоліття тому, задовго до червня 1999 Р- Болонська декларація з'явилася в результаті узагальнення, цілеспрямованого колективного осмислення об'єктивних соціально-економічних і політичних процесів та їхньої взаємодії з освітніми системами. Оскільки знання, наука і навчання є не лише загальнолюдськими потребами, а й результатом зусиль багатьох людей і країн, їхні досягнення і здобутки мають бути загальнолюдським надбанням, вони не можуть бути ізольованими, замкненими ні за своєю природою, ні за сутністю.

Болонська декларація 1999 р. та інші документи Болонського процесу  започаткували серії реформ, необхідних для гармонізації архітектури системи європейської вищої освіти, збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості і для громадян країн Європи, і для громадян та дослідників інших країн.

Головна мета цього процесу  — консолідація зусиль наукової й  освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного  підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а й для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях.

Болонський процес — система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до гою р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Нині Болонський процес —  це 45 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтегруватися.

Стислий історичний екскурс  доводить, що Болонський процес не виник  раптово. Процес зближення систем вищої  освіти розпочався з 1950-х — початку 1960-х рр. У1957 р. підписано Римський договір, за яким діяльність ЄС у галузі освітньої політики обмежувалася заохоченням співпраці між державами-членами без втручання у зміст навчального процесу й організацію освітніх систем окремих країн, поважаючи їхню культуру та мовну різноманітність. Водночас актуалізовано питання щодо порівняння освітніх систем із метою стандартизації документів про рівень їхньої освіти.

Подією планетарного масштабу наприкінці другої декади вересня 1988 р. стало святкування 900-річчя найдавнішого у Європі Болонського університету. Заснований 1088 р. з назвою Європейський університет, заклад відігравав надзвичайно важливу роль у розвитку науки та культури всього світу, залишаючись вірним своїй, справді європейській, сутності, стимулюючи розвиток інтеграційних процесів європеїзації освіти у XXI ст. На свято приїхали ректори понад 300 університетів Європи (і не лише Європи), найвідоміші та найвпливовіші релігійні, громадські та політичні діячі, діячі культури й освіти з багатьох країн. Серед присутніх були: Папа Римський Іван Павло II, мати Тереза, Далай-лама та багато інших відомих особистостей.

До цієї події експерти підготували й узгодили історичний документ, який 18 вересня урочисто підписали присутні на святкуванні ректори європейських університетів. Його назвали Великою хартією університетів. У хартії проголошено фундаментальні засади про призначення університетів як центрів культури, знань і досліджень.

Хартія ще раз підтвердила головні цінності, права й обов'язки університету як провідного інтелектуального центру суспільства. Адже якщо університет посвячує себе визначенню й поширенню найважливіших цінностей і знань, надає суспільству інтелектуальні орієнтири, він вимагає автономію й академічну волю, можливості досліджувати й пояснювати межі присутності людини в природі й суспільстві. Поняття автономії й академічної волі, однак, змінювалися впродовж століть, пристосовуючись до обставин, щоб зберегти для університету можливість діяти та шукати істину. Змінюються ці поняття й сьогодні.

Наприкінці 1992 р. прийнято рішення  про розроблення спільної конвенції  під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО, метою якої було визнання кваліфікацій, навчальних курсів, дипломів і ступенів вищої освіти. Конвенцію підписали 1997 р. в Лісабоні. У середовищі політиків і наукової громадськості зростало розуміння, що необхідно встановити якісно нові зв'язки у Європі для розвитку та зміцнення її інтелектуального, соціального й науково-технологічного потенціалу. "Європа знань" нині широко визнана як незамінний чинник соціального та гуманітарного розвитку, а також як необхідний компонент об'єднання й збагачення європейської людності.

1998 р. в Парижі міністри  освіти Франції, Німеччини, Італії  та Великобританії прийняли Спільну  декларацію "Про гармонізацію  архітектури системи вищої освіти в Європі", яка отримала назву "Сорбоннської".

Болонському процесу передувала діяльність Європейської комісії, Ради Європи та ЮНЕСКО, низки європейських університетів, а також європейської мережі інформаційних центрів.

Підписання 1999 р. Болонської декларації "Про європейський простір вищої освіти" є ще одним свідченням того, що зміни в освіті - не раптове відкриття, а радше результат поступового усвідомлення взаємодії процесів європейської економічної та політичної інтеграції, результат розвитку ідей та інновацій у галузі освіти, які передували Болонській декларації та стали її основою. У Болонській декларації конкретизовано основні напрями зусиль європейських університетів із урахуванням досвіду та відповідно до цивілізаційного процесу початку XXI ст.[3- ст.93-96]

2. Україна як  країна –учасник Болонського процесу.

Вже декілька років українське освітнє співтовариство живе під  знаком Болонського процесу.Тенденції розвидку сучасної освіти в України визначаеться її приєднання до Болонського процесу.[7-с.12] 19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.[3-с.96]

Запровадження Болонських принципів, що є і чинником євроінтеграції України, і засобом підвищення доступу  громадян до якісної освіти, потребує глибокого реформування структури  та змісту освіти, технологій навчання, їх матеріального і методичного  забезпечення. Тому реформування освіти як в структурному, так і в змістовому відношенні є нагальною суспільною потребою часу.[1 с.1] З метою вирішення зазначених проблем в Україні активно здійснюються заходи, що покликані докорінно змінити на краще стан освіти.

Указом Президента України  «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в  Україні» № 1013/2005 від 4 липня 2005 року передбачено  здійснення заходів за для подальшого розвитку освіти в Україні, інтеграції в європейський освітній простір, створення  умов для забезпечення доступу громадян до якісної освіти, утвердження високого статусу педагогічних працівників  у суспільстві.

Міністерством освіти і науки  України розроблено і затверджено  «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в  європейський освітній простір» (наказ  МОН № 998 від 31.12.2004 р.), згідно яких розвиток педагогічної освіти вбачається у контексті  формування інформаційно-технологічного суспільства, докорінних змін у соціально-економічному, духовному розвитку держави, що потребує підготовки вчителя нової генерації. Метою розвитку педагогічної освіти визначено створення такої системи  педагогічної освіти, яка на основі національних надбань світового  значення та усталених європейських традицій забезпечує формування педагогічних працівників, здатних здійснювати  професійну діяльність на демократичних  та гуманістичних засадах, реалізовувати  освітню політику як пріоритетну  функцію держави, що спрямовується  на розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх і духовно-культурних потреб, а також потребу бути конкурентоспроможними  на ринку праці.

Виходячи із зазначених стратегій, Міністерство освіти і науки України  наказом № 4.1-20/2366 від 04.07.05 «Про основні  завдання вищим навчальним закладам на 2005/2006 навчальний рік» визначає основні  завдання у галузі вищої освіти на 2005/2006 навчальний рік, що ґрунтуються  на вимогах і принципах Болонської декларації.

У документі зазначається, що функціонування сучасної вищої освіти ґрунтується на збереженні досягнень  та традицій національної вищої школи, інтеграції системи вищої освіти у світовий освітній простір, державній підтримці підготовки кадрів з вищою освітою для забезпечення потреб ринку праці, особливо у сільській місцевості, розширенні доступу до якісної вищої освіти та мобільності студентів, забезпеченні працевлаштування випускників. Ключовим завданням є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий

результат: знання, уміння та навички випускників, що повинні  бути застосовані та використані  на користь держави.[4 с.9-10]

3.Гуманітарізація  освіти у рамках болонського  процесу в Україні

Принципово важливою парадигмою у розвитку сучасної цивілізації є невпинне зростання ролі і місця фундаментальних, технологічних, інформаційних, прикладних та особливо соціогуманітарних знань у різних сферах діяльності людини. Людина-особистість є однією з реальних конкурентоспроможних ланок у цивілізаційному поступі сучасної України і саме інтелект українських громадян, їх розум, освіченість європейського зразка можуть стати стратегічним курсом, який здатний забезпечити рух українського суспільства шляхом прогресу. У межах гуманістичного поступу вищої освіти України велика увага приділяється розвитку особистості, її самореалізації, формуванню «Я-концепції». У зв’язку із вищезазначеним, Л. Шефер стверджує, що «у людини не може бути іншої мети, окрім як бути людиною». Подібний підхід не може бути реалізований під час навчання та виховання без гармонійного поєднання внутрішніх механізмів особистості та впливів соціального середовища, у якому розвивається особистість. Це відповідно вимагає зміни стратегії управління процесом навчання, зокрема у вищих навчальних закладах, за якою акценти переносяться на особистість як суб’єкт навчальної діяльності, а освіта у зв’язку з цим одержує нові філософські й методологічні передумови: демократизацію, індивідуалізацію, свободу творчості

Проблеми гуманізації  та гуманітаризації освітнього процесу  у ВНЗ знайшли своє відображення в науковому доробку багатьох вчених. Процеси трансформацій в системі вищої освіти України були закладені в період перебудови і дали поштовх для системних змін в напрямі гуманізації та гуманітаризації, як можливості кардинальної зміни спрямування діяльності ВНЗ вцілому. Поняття «гуманізація» і «гуманітаризація» освіти закріпилися в науковому колі в різний час і донині не отримали універсально-визначеного тлумачення. Така ситуація з термінологічною незафіксованістю спричиняє часту їх підміну, змішування, невірне тлумачення.

На межі 80 - 90-х років  ХХ століття термін гуманізація розглядався як один із принципів світогляду (в тому числі моралі), в основі якого лежать переконання у безмежних можливостях особистості та її здатність до вдосконалення, до вимог особистої волі та захисту громадянських прав. Характерно, що в сучасних умовах світова гуманістична думка виходить ще й з позиції, що сама людина, її права і обов’язки мають перебувати в центрі

уваги як держави так і  суспільства.

У нашій країні ідеї гуманітаризації  освіти розроблялися як у самих ВНЗ, так і на державному рівні.

Аналіз наукової літератури з проблеми гуманізації і гуманітаризації освіти дозволяє відмітити, що з початком 1985 р. в колі педагогів, психологів відмічається підвищений інтерес до питань удосконалення гуманітарної підготовки випускників ВНЗ, розвиток її форм і методів в умовах навчально-виховного процесу. Увага зосереджується на гуманітаризації навчально-виховного процесу як засобу оволодіння гуманістичними цінностями, загальнолюдською культурою. У цей період гуманітарний напрям в освіту намагалися внести в основному за допомогою кількісних методів, розширюючи кількість

факультативів, гуртків із різних видів мистецтв, часто механічно  вставлялися

в навчальні плани гуманітарні  дисципліни природничого циклу. Гуманітаризація змісту освіти повинна забезпечити деполітизацію та деідеологізацію при вивченні матеріалу в напрямі засвоєння наукових знань, в процесі формування особистості.

Таким чином, гуманітаризація  вищої освіти в широкому розумінні – це засіб глобальної гуманізації суспільства, який є необхідним для подолання негативних тенденцій у розвитку техногенної цивілізації. Розглядаючи розвиток цих понять у ґенезі, слід зазначити, що важливим періодом для процесів гуманізації і гуманітаризації вищої освіти в Україні стає час входження до європейської освітньої системи. В 2000-2005 рр. поступово провідні вищі навчальні заклади укрупнили профілі підготовки, привели програми навчання відповідно до розробленого переліку спеціальностей на рівні бакалаврату і почали давати студенту можливість вибору профілю навчання на 5 років(курсів) відповідно до його уподобань

або наявності місця працевлаштування після закінчення ВНЗ. Сучасного ж стану структура освітньо-кваліфікаційних рівнів набула протягом 1996-2005 років. Упродовж 2005-2012 рр. – розвиток вищої освіти проходить в межах Болонського процесу – це новий етап розвитку, що розпочався з розробки нового покоління освітніх стандартів у 2005-2006 рр. У 2008 р.

запропоновано змінити структуру  освітньо-кваліфікаційних рівнів шляхом вилучення рівня спеціаліста та введення магістерських рівнів двох типів: академічного та професійного. В рамках даного періоду переглянуто зміст та обсяг дисциплін, вилучено догми попередньої моноідеології. Поступово поглиблюються зв’язки з іноземними університетами, впроваджуються спільні програми. Розробка стандартів вищої освіти, упорядкування переліку напрямів підготовки забезпечили змогу Україні приєднатися до Лісабонської

конвенції. Пріоритетним став процес розширення прав та автономності ВНЗ України. Система ліцензування та акредитації поступово набирає ознак громадської організації контролю якості освітніх послуг. Налагоджуються контакти органів студентського самоврядування з Європейською спільнотою студентів, проте система студентського самоврядування ще перебуває в стані удосконалення.

Варто відзначити, щодомінуюча в радянський період знаннєва парадигма, що існувала до 2005 р.,- в рамках трансформаційних змін і впливу Болонського процесу замінена компетентнісною парадигмою, що сприяє підвищенню якості і конкурентоспроможності рівня вищої освіти. Проаналізувавши науково-теоретичний матеріал реформування змісту

вищої освіти, відмічаємо, що гуманізація та гуманітаризація  повинна

здійснюватися на основі принципів:

- формування гуманітарного  мислення на основі принципу  національної

спрямованості, що сприятиме  формуванню української нації на основі

найбільш повного засвоєння  цінностей матеріальної і духовної культур;

- прилучення до національної, світової літератури та культури, надбань

народної творчості, проведення культурно-мистецьких заходів, спрямованих

на популяризацію кращих здобутків української і світової культури;

- доступності та різноманітності  форм вищої освіти, вдосконалення

компетентності з перспективою навчання впродовж життя;

- критичного осмислення  історичних фактів, подій і явищ, шляхів

людського розвитку;

- формування світоглядної, політичної, правової, моральної,художньо-естетичної та інших культур студентів шляхом якісної підготовки, що сприятиме виробленню активної громадянської позиції;

Мета вищої освіти —  формування спеціаліста для потреб держави та суспільства, а практична оптимізація навчального процесу в системі не лише вищої освіти, а й в межах післядипломної освіти сприятиме формуванню особистості на рівні світових вимог, шляхом введення відповідних курсів, спецкурсів, факультативів в навчальні програми. Таким чином, щоб відповідати тенденціям розвитку світового освітнього простору та викликам сучасного українського суспільства, програми подальшого розвитку системи вітчизняної вищої освіти повинні передбачати розробку концепцій гуманізації та гуманітаризації вищої освіти та реалізації їх в освітній діяльності ВНЗ шляхом розробки нових підходів до навчання і

виховання. .[5 с.1,9-13]

Висновок 

Європейський процес,  завдяки  його   особливим   досягненням  впродовж  останніх  декількох  років,  стає  дедалі  відчутнішою і  значимішою реалією  для  Європейського  Союзу  та  його  громадян. Перспективи розширення  разом з поглибленням  відносин з іншими  європейськими державами надають цій реалії  ще  ширших  вимірів.  Водночас, ми є свідками дедалі більшого усвідомлення політиками та  науковцями,  а також громадськістю,  потреби у побудові  більш всеохоплюючої та спрямованої у майбутнє Європи,  зокрема на основі  використання  і зміцнення   її   інтелектуального,   культурного,

соціального, наукового та технологічного потенціалу.

"Європа знань"  є   на  сьогодні  широко  визнаним  незамінним  фактором соціального і людського  розвитку,  а  також  невід'ємною  складовою  зміцнення  та  інтелектуального збагачення європейських  громадян,  оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні  знання  для  протистояння  викликам  нового  тисячоліття  разом із усвідомленням  спільних  цінностей   та   належності   до   єдиної  соціальної і культурної сфери.  Загальновизнаним є першочергове значення освіти та освітнього співробітництва для розвитку  і  зміцнення  стабільних,  мирних  і  демократичних  суспільств,  що  особливо  відчувається на прикладі  ситуації на південному сході Європи.[2]

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти. Проте на думку деяких вчених існує ряд проблем української освіти у рамках болонського процесу .Цю думку висловив . М.З.Згуровський у статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі".На довод цьому фактору він приводить ряд причин :

• Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
•   Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.
• Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
• Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
• Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
• Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.
• Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
• Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.
• Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.[6]

Список використаної літератури

1. ФІЛОСОФІЯ.ПЕДАГОГІКА.СУСПІЛЬСТВО:Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету Випуск 2. 2012р. КокарєваА. М «До проблеми особливості організації навчального процессу в умлвах кредитно-модульної підготовки  » (с.1)інтерент посилання http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/fps/2012_2/kokar.pdf

2. Болонська конвенція, спільна заява європейськнх міні- стрів освіти,18-19 червня 1999 року, м. Болонья. інтернет посилання :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_525

3. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]

В. Л. Ортинський – К.: Центр  учбової літератури, 2009.(с.93-96)

4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу.- За ред. КременяВ.Г. Тернопіль,2004. (с.910)інтернет посилання 

http://old.tnpu.edu.ua/php1/include/resurs/kms/14/ukrainian.pdf

5. Гуманізація та гуматарізація вищрї освіти в Україні історичний аспект Р.В. Євсович  інтернет посилання http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/domtp/2012_5/Evsonov.pdf

6. М.З.Згуровський "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі". Стаття інтернет посилання http://kpi.ua/education/charta.html

7. Шамаєва І. Орієнтир і Болонська декларація // Синергія.–2003.–No1 (5).–С. 12

8. http://www.osvita.org.ua/bologna/ Болонський процес в Україні