Экологический мониторинг. 4

Экологический мониторинг (мониторинг окружающей среды) — это комплексная  система наблюдений за состоянием окружающей среды, оценки и прогноза изменений  состояния окружающей среды под  воздействием природных и антропогенных  факторов.[1]

Обычно на территории уже имеется ряд сетей наблюдений, принадлежащих различным службам, и которые ведомственно разобщены, не скоординированы в хронологическом, параметрическом и других аспектах. Поэтому задача подготовки оценок, прогнозов, критериев альтернатив выбора управленческих решений на базе имеющихся в регионе ведомственных данных становится, в общем случае, неопределенной. В связи с этим, центральными проблемами организации экологического мониторинга являются эколого-хозяйственное районирование и выбор «информативных показателей» экологического состояния территорий с проверкой их системной достаточности [3].

 

]Виды мониторинга

 

В общем виде процесс экологического мониторинга можно представить  схемой: окружающая среда (либо конкретный объект окружающей среды) -> измерение параметров -> сбор и передача информации -> обработка и представление данных, прогноз. Измерение параметров, сбор и передачу информации, обработку и представление данных осуществляет система мониторинга. Система экологического мониторинга предназначена обслуживать систему управления качеством окружающей среды (далее для краткости «система управления»). Информация о состоянии окружающей среды, полученная в системе мониторинга, используется системой управления для устранения негативной экологической ситуации или уменьшения неблагоприятных последствий изменения состояния окружающей среды, а также для разработки прогнозов социально-экономического развития, разработки программ в области экологического развития и охраны окружающей среды.

В системе управления можно также выделить три подсистемы: принятие решения (специально уполномоченный государственный орган), управление выполнением решения (например, администрация предприятий), выполнение решения с помощью различных технических или иных средств.

Системы мониторинга или его виды различаются по объектам наблюдения. Поскольку компонентами окружающей среды являются воздух, вода, минерально-сырьевые и энергетические ресурсы, биоресурсы, почвы и др., то выделяют соответствующие им подсистемы мониторинга. Однако, подсистемы мониторинга не имеют единой системы показателей, единых подходов для районирования территорий, периодичности отслеживая и др., что делает невозможным принятие адекватных мер при управлении развитием и экологическим состоянием территорий [3]. Поэтому при принятии решений важно ориентироваться не только на данные "частных систем" мониторинга(гидрометеослужбы, мониторинга ресурсов, социально-гигиенического, биоты и др.), а создавать на их основе комплексные системы экологического мониторинга.

 

Уровни мониторинга

 

Мониторинг является многоуровневой системой. В хорологическом аспекте  обычно выделяют системы (или подсистемы) детального, локального, регионального, национального и глобального  уровней [1,2].

Низшим иерархическим уровнем  является уровень детального мониторинга реализуемого в пределах небольших территорий (участков) и т.д.

При объединении систем детального мониторинга в более крупную  сеть (например, в пределах района и  т.п.) образуется система мониторинга  локального уровня. Локальный мониторинг предназначен обеспечить оценку изменений системы на большей площади: территории города, района.

Локальные системы могут объединяться в более крупные – системы  регионального мониторинга, охватывающие территории регионов в пределах края или области, или в пределах нескольких из них. Подобные системы регионального мониторинга, интегрируя данные сетей наблюдений, различающихся по подходам, параметрам, территориям отслеживания и периодичности, позволяют адекватно формировать комплексные оценки состояния территорий и давать прогнозы их развития.

Системы регионального мониторинга  могут объединяться в пределах одного государства в единую национальную (или государственную) сеть мониторинга, образуя, таким образом, национальный уровень ) системы мониторинга. Примером такой системы являлась "Единая государственная система экологического мониторинга Российской Федерации" (ЕГСЭМ) и ее территориальные подсистемы, успешно создаваемые в 90-е годы ХХ века для адекватного решения задач управления территориями. Однако, вслед за Министерством экологии в 2002г ЕГСЭМ была также упразднена и в настоящее время в России имеются лишь ведомственно-разрозненные сети наблюдений, что не позволяет адекватно решать стратегические задачи управления территориями с учетом экологического императива.

В рамках экологической программы  ООН поставлена задача объединения  национальных систем мониторинга в  единую межгосударственную сеть - «Глобальную  систему мониторинга окружающей среды» (ГСМОС). Это высший глобальный уровень организации системы  экологического мониторинга. Ее назначение - осуществление мониторинга за изменениями в окружающей среде на Земле и ее ресурсами в целом, в глобальном масштабе. Глобальный мониторинг - это система слежения за состоянием и прогнозирование возможных изменений общемировых процессов и явлений, включая антропогенные воздействия на биосферу Земли в целом. Пока создание такой системы в полном объеме, действующей под эгидой ООН, является задачей будущего, так как многие государства не имеют еще собственных национальных систем.

Глобальная система мониторинга  окружающей среды и ресурсов призвана решать общечеловеческие экологические  проблемы в рамках всей Земли, такие  как глобальное потепление климата, проблема сохранения озонового слоя, прогноз землетрясений, сохранение лесов, глобальное опустынивание и эрозия почв, наводнения, запасы пищевых и энергетических ресурсов и др. Примером такой системы является глобальная наблюдательная сеть сейсмомониторинга Земли, действующая в рамках Международной программы контроля за очагами землетрясений (http://www.usgu.gov/) и др.

 

 

Екологічна експертиза в Україні

 Екологічна експертиза в  Україні - вид науково-практичної  діяльності спеціально уповноважених  державних органів, еколого-експертних  формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. ( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 )

 Відносини в галузі екологічної  експертизи регулюються цим Законом,  Законом України "Про охорону  навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та іншими актами законодавства  України.

 Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

 Метою екологічної експертизи  є запобігання негативному впливу  антропогенної діяльності на  стан навколишнього природного  середовища та здоров'я людей,  а також оцінка ступеня екологічної  безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Основні завдання екологічної експертизи

1) визначення  ступеня екологічного ризику  і безпеки запланованої чи  здійснюваної діяльності;

2) організація  комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення  відповідності об'єктів експертизи  вимогам екологічного законодавства,  будівельних норм і правил; ( Пункт  3 статті 5 із змінами, внесеними  згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 )

4) оцінка впливу  діяльності об'єктів екологічної  експертизи на стан навколишнього  природного середовища, і якість  природних ресурсів; ( Пункт 4 статті 5 із змінами, внесеними згідно  із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 )

5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; ( Пункт 5 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 )

6) підготовка  об'єктивних, всебічно обгрунтованих  висновків екологічної експертизи.

Еконо́міка  природокори́стування

Еконо́міка  природокори́стування — це наука  про ра­ціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про  організацію дійової системи  охорони навколишнього середовища.

Предмет економіки природокористування — це виробничі відносини людей в галузі використання, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а у вужчому розумінні специфічні прояви економічних законів, а також закономірностей і тенденції розвитку цих відносин в аспекті причинно-наслідкових зв'язків суспільства і природи

Мета

Метою дисципліни є формування пріоритетів та обґрунтування  шляхів досягнення такого соціально-економічного розвитку, при якому забезпечується збалансоване функціонування екосоціосистем.

Завдання

Завдання економіки  природокористування такі:

  • вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;
  • аналіз сучасних протиріч між потребами соціально-економічного розвитку і можливостями екосистем;
  • аналіз спроможності ринкової системи забезпечити ефективне розміщення ресурсів довкілля;
  • включення ресурсів довкілля в цінову систему на основі визначення економічної цінності компонентів довкілля;
  • обґрунтування важелів для коригування неефективності ринку при використанні екологічних благ;
  • розробка методології і методики економічного обґрунтування оптимальних напрямів соціально-економічного розвитку з врахуванням екологічних обмежень;
  • пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного господарства.

 

Екологічне  нормування

Екологічне нормування передбачає так зване допустиме навантаження на екосистеми.

Допустимим  вважають таке навантаження, під впливом  якого відхилення від нормального  стану системи гарантовано і  не перевищує природних змін середовища, а отже не викликає небажаних наслідків у біоті і не призводить до погіршення якості оточуючого природного середовища.

Таким чином, необхідність розробки ГДК не тільки за санітарно- гігієнічними, але і за екологічними ознаками шкідливості є очевидна. Природоохоронні заходи, орієнтовані  тільки на діючі санітарно- гігієнічні ГДК, часто малоефективні або зовсім не потрібні.

Складається парадоксальна  ситуація: норми стають більш жорсткими, оплата і витрати зростають, а  стан об'єктів довкілля погіршується. Отже потрібні інші нормативи, які захистили б інтереси екосистем і здоров'я людей. Таким цілям відповідають екологічні нормативи, які в ряді випадків і є більш економічними.

Екологічні нормативи  принципово відрізняються від санітарно- гігієнічних, рибогосподарських та інших токсикологічних ГДК:

мета санітарно-гігієнічних  і токсикологічних норм - охорона  здоров'я людей та окремих популяцій  живих організмів,

завданням екологічного нормування є забезпечення нормального функціонування екологічних систем в цілому, в  тому числі і здоров'я людини, тобто збереження встановленої рівноваги у природі в рамках можливої саморегуляції.

Головне у тому, що збереження екологічної рівноваги визначається не індивідуальною реакцією окремих  особин, як в експерименті, а розгорнутою  в часі та просторі реакцією всієї  спільноти екосистеми. В цьому разі екологічні нормативи потрібно розробляти на локальному та регіональному рівнях, забезпечуючи тим самим екологічну рівновагу в глобальному масштабі.

Основні принципи розробки екологічних нормативів полягають  у наступному:

1)будь-яку зміну природного  середовища слід розглянути як  недопустиму - "нульову" стратегію;

2)нормативи потрібно встановлювати  відповідно технічних можливостей  зниження рівня забруднень і  контролю за їх вмістом в  навколишньому середовищі;

3)допустимий рівень забруднення слід встановити таким, щоб затрати та його досягнення були не більші вартості збитків при неконтрольованому забруднені;

4)стандарти потрібно встановлювати  такі, при яких не буде ніяких  прямих чи побічних шкідливих  впливів на людей. При цьому будь-яке інше вимірюване підвищення концентрації або іншого впливу розглядається як потенційно шкідливе.

Перший принцип занадто  жорсткий, так як не всі зміни  в природному середовищі приводять, до негативних наслідків. В той же час незаймане природне середовище не завжди відповідає тим чи іншим вимогам людей. Необхідно враховувати, що еволюція біосфери та розвиток цивілізації неминуче призводять до якісних стрибків в потоках речовин і енергії. А тому було б нерозумно дотримуватись "нульової*" стратегії, яка має на увазі активну протидію будь-яким змінам.

Утопічно намагатись нормативними розпорядженнями законсервувати сучасний стан біосфери. Хоч, звичайно, слід визначити  компоненти і параметри навколишнього  середовища, які слід зберігати без  суттєвих змін.

Другий принцип широко застосовується якщо немає єдиного підходу до нормування вмісту шкідливих і отруйних речовин у природному середовищі. Так, норми скиду багатьох забруднюючих речовин у воду встановлюються за принципами зниження забруднення до можливого мінімуму, який забезпечують найкращі технології.

Третій принцип  здається надто меркантильним. Відмова  від боротьби із забрудненням в тому випадку, коли вартість природоохоронних заходів більша вартості нанесених  збитків, по суті піддає небезпеці життя, здоров'я та добробут людини. Крім того, за таких розрахунків часто не враховуються віддалені наслідки.

Четвертий принцип, орієнтований на здоров'я людей, вважають єдино правильним в Україні та країнах колишнього Союзу. При цьому  експериментальні методи медичної токсикології, виправдані при розробці Держстандартів на питну воду і продукти харчування, механічно переносяться на природні екосистеми, де діють гомеостаз та саморегуляція. Але при всій зовнішній привабливості, ці нормативи практично недосяжні, що провокує їх недотримання. А тому фактично виконавча влада вимушена приймати рішення про той чи інший ступінь відхилення від норм на місцевому рівні. Все це приводить не стільки до захисту навколишнього природного середовища, скільки до розорення підприємств, якщо норми науково не обґрунтовані і фактично не можуть бути виконані.

Основні характеристики екологічного нормування:

ЕДК, ЕДН, МТН,

ЕДК - це екологічно-допустимі  концентрації шкідливих речовин  в навколишньому середовищі, які  надходять з різних антропогенних  джерел і не порушують гомеостатичні  механізми саморегуляції екосистем.

ЕДН - це екологічно-допустимі  навантаження, які не перевищують  екологічної ємності екосистем.

МТН - модуль техногенного навантаження, під яким розуміється  обсяг стічних вод та твердих  відходів промислових та комунальних  об'єктів, рознесених по адміністративних одиницях (областях), що вимірюються в тисячах тон на квадратний кілометр за рік.

Економічний механізм природокористуванням

З кожним роком  інтерес до проблем екологічної  безпеки навколишнього середовища зростає і це не випадково, адже на даний момент виникає питання не про еволюцію, зростанні, процвітання, а про виживання людей у ​​навколишньому природному середовищі - яку вони самі і забруднюють бездумно переслідуючи економічні вигоди. Але ж треба задуматися що життя і здоров'я людини - показник, що характеризує середовище її проживання.

Говорячи про  екологічну безпеку можна сказати, що це такий стан навколишнього природного середовища, при якому гарантується попередження погіршення екологічної  обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Досягається вона шляхом встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів за допомогою законодавчо визначених екологічних стандартів і нормативів, а також притягнення винних до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Небезпека сучасної екологічної кризи полягає в  тому, що він ставить під загрозу  можливість стійкого розвитку людської цивілізації. Подальша деградація природних  систем веде до втрати її цілісності і здатності підтримувати якості навколишнього середовища, необхідні для життя. Сталий розвиток вимагає розширеного відтворення відновлюваних природних ресурсів для збереження рівності умов і використання мінеральної сировини нині живучих і майбутніх поколінь. Подолання кризи можливе тільки на основі формування нового типу взаємовідносин людини і природи, що виключають руйнування і деградацію навколишнього середовища.

Для припинення, виправлення і контролю ситуації, що склалася й існує економічний механізм по захисту навколишнього природного середовища. Необхідно вирішити проблему підвищення його ефективності, тобто поліпшення механізму застосування та використання еколого-правових норм. Під поняттям економічного механізму охорони навколишнього природного середовища розуміється правовий інститут, що включає в себе сукупність правових норм, що регулюють умови і порядок акумулювання грошових коштів, що надходять як плата за забруднення навколишнього середовища та інші шкідливі на неї впливу, фінансування природоохоронних заходів і економічного стимулювання господарюючих суб'єктів шляхом застосування податкових та інших пільг.          

Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища покликаний створити умови  для розвитку, як у виробників, так і громадян дбайливого ставлення до природи. Необхідно виробити у суб'єктів права відношення, при якому шкода навколишньому середовищі рівносильний шкоди самому собі. Все це включає в себе комплекс заходів щодо економічного стимулювання охорони навколишнього середовища, нормуванню господарського впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, експлуатації виробничо-господарських об'єктів, екологічний контроль, відповідальність і відшкодування збитків.    

Формування  нового економічного механізму природокористування  і фінансування природоохоронних заходів  при переході до ринкових відносин має стати органічною складовою  системою управління і регулювання  економіки.

Завданнями  економічного механізму охорони навколишнього природного середовища є:

- Планування  та фінансування природоохоронних  заходів; 

- Встановлення  лімітів використання природних  ресурсів, викидів та скидів забруднюючих  речовин у навколишнє природне  середовище та розміщення відходів;

- Встановлення  нормативів плати і розмірів  платежів за використання природних  ресурсів, викиди і скиди забруднюючих  речовин у навколишнє природне  середовище, розміщення відходів  та інші види шкідливого впливу;

- Надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних та ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів з охорони навколишнього природного середовища;

- Відшкодування  у встановленому порядку шкоди,  заподіяної навколишньому природному  середовищу і здоров'ю людини.

Економічний механізм спрямований на економічне забезпечення раціонального природокористування  та охорони навколишнього середовища. Ця функція реалізується за допомогою послідовного здійснення всіх економічних заходів, включених в економічний механізм.

Наступна найважливіша функція економічного механізму - стимулююча. Вона полягає у створенні умов економічної зацікавленості підприємств і підприємців у виконанні адресованих ним вимог екологічного законодавства. Ця функція реалізується не всіма економічними заходами, включеними в нього, а лише деякими з них.

Стимулюючу  роль покликані відігравати:

- Платежі за  користування землею, надрами, водами, іншими природними ресурсами і за забруднення навколишнього середовища;

- Податкові  та кредитні пільги, інші заохочувальні  заходи у сфері охорони природи.  Певною мірою в якості стимулятора  виступає екологічне страхування. 

При характеристиці ролі економічних заходів у забезпеченні природокористування та охорони навколишнього середовища потрібно відзначити, що економічні і адміністративні методи управління природоохоронної діяльністю не є альтернативою один одному. Навпаки, вони доповнюють один одного. Очевидно, що не може бути більше або менше екологічного нормування, екологічного ліцензування або державної екологічної експертизи. Ці функції державного управління охороною навколишнього середовища повинні здійснюватися в обсязі, передбаченому екологічним законодавством. Критерій тут може бути одна - найбільша корисність у досягненні мети. Одночасно відповідно до вимог законодавства повинні здійснюватися економічні заходи охорони навколишнього середовища. Отже, важливо дослідити і врегулювати застосування адміністративних та економічних методів управління природоохоронної діяльністю в напрямі їх оптимального поєднання, але тільки не протиставлення.

Завдання економічного механізму охорони навколишнього  середовища полягає в тому, щоб  забезпечити за допомогою економічних заходів досягнення цілей екологічної політики держави, яка визначається законодавством, іншими нормативними правовими актами та іншими документами. Ця задача буде вирішена тим успішніше, ніж оптимальніше будуть врегульовані і реалізовані окремі елементи економічного механізму.

Основними недоліками економічного механізму охорони  навколишнього середовища і природокористування  є відсутність дієвих стимулів зниження негативного впливу на навколишнє середовище, раціонального використання природних ресурсів та застосування ресурсо-і енергозберігаючих технологій, а також явну недостатність обсягів платежів за викиди, скиди, розміщення відходів та використання природних ресурсів для фінансування природоохоронної діяльності та відтворення відновлюваних природних ресурсів в необхідних масштабах.

Застосування  принципу "забруднювач платить" спрямоване на створення механізму  економічної відповідальності суб'єкта господарської діяльності за негативний вплив на навколишнє середовище і  зацікавленості у здійсненні природоохоронної діяльності

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища регламентуються Законом  України «Про охорону навколишнього  природного середовища»[1].

Основними принципами охорони навколишнього  природного середовища є:

  • пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
  • гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
  • запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
  • екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
  • збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
  • науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
  • обов'язковість екологічної експертизи;
  • гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;
  • науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
  • безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
  • стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
  • вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
  • поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;
  • вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

 

Економічні  збитки, їх види:

Ріст можливостей промислового, сільськогосподарського виробництва та невиробничої сфери ускладнює взаємовідносини суспільства та природи, в результаті виникає необхідність збереження та покращання системи життєзабезпечення в глобальному та регіональному форматі. Господарська діяльність може завдавати природному середовищу екологічних, економічних та соціальних збитків.

Оцінка впливу людини на природне середовище провадиться, щоб стабілізувати, а ще краще  — зменшити негативні дії на довкілля, навчитися регулювати, контролювати, прогнозувати їх.

Збитки можуть виникнути внаслідок знищення елементів  природного середовища, його забруднення викидами, стоками, відходами, виснаженням природних комплексів, нераціональним використанням природних ресурсів, порушенням екологічних зв’язків у середовищі існування живих організмів, в тому числі людини.

Збитки можуть проявлятися через деградацію водних комплексів, атмосфери, флори, фауни, ґрунтів, ландшафтів, погіршення здоров’я людей та скорочення тривалості їхнього життя.

Усі процеси  забруднення важко врахувати  і визначити величину завданих збитків. Економічній оцінці підлягає лише та частина, яку ми бачимо і можемо оцінити, а тому обчислені втрати завжди менші  за реальні, вони становлять не більше 35—40 % дійсних втрат.

Оцінка негативного впливу на природу базується на двох основних альтернативних підходах. Перший враховує фактичну (по можливості — повну) оцінку завданого збитку, другий — попередні витрати на запобігання можливих збитків. Перший тип оцінок визначає фактичні збитки чи витрати, спрямовані на ліквідацію негативних наслідків дії на навколишнє середовище, другий — на потенційні збитки внаслідок негативного впливу. Цей останній іноді називають можливим (або очікуваним). Робота над ліквідацією заздалегідь передбачених збитків прогнозує впровадження різного виду захисних заходів щодо недопущення збитків.

Оцінюючи збитки, потрібно відрізняти:

  • видатки на запобігання забруднення (або інші негативні явища);
  • видатки на відшкодування збитків;
  • видатки на відновлення забрудненого середовища.

Економічні збитки розраховують у п’яти видах:

1) фактичні збитки, тобто втрати або негативні  зміни, що виникають від забруднення  навколишнього природного середовища  і можуть бути оцінені у  вартісній формі у звітному  періоді;

2) можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;