Экономика

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України

Контрольна  робота

з дисципліни: «Політична економіка»

2011

Варіант 30 

  1. Функції грошей. 
 

Гроші як міра вартості.

Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш важливою є функція грошей як міри вартості. В ній безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Зрозуміло, що виконувати таку функцію може лише той товар, який має власну вартість. І таким товаром,як показав попередній розгляд розвитку форми вартості, стали з 4-3 ст. до н.е. благородні метали - золото й срібло, а з другої половини 19 ст. монопольне становище закріпилося за золотом.

Історія свідчить, що спочатку гроші виконували функцію міри вартості у вагових вимірах, тобто, в золотниках, унціях, фунтах1471, грамах золота або срібла. Але це викликало певні труднощі, пов'язані з тим, що кожного разу при здійсненні акту купівлі-продажу необхідно було зважувати грошовий матеріал. Тому спочатку банки, а пізніше державні органи стали фіксувати певну вагову кількість срібла або золота у вигляді грошової одиниці з поділом її на дрібні частини. Наприклад, долар СІЛА має ІОО центів, гривня України - 100 копійок, англійський фунт - 100 пенсів і т.д.

Певна вагова кількість  золота, прийнята за грошову одиницю, називається масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони, не маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в обігу цю певну вагову кількість золота.

Одиниці маси: золотник-4,3г; унція-28,35 г (аптекарська-31,1 г); фунт-400 г.

Зокрема,  долар  СІЛА  після   1973  р.   ^0,736735   г  чистого  золота, радянський рубль =0,987412 г,англійський фунт до 1978 р. ==2,49 г.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Тобто, присутність їх при визначенні ціни в грошах не обов'язкова, тому що відома фіксована величина грошового матеріалу (золота), закладеного в грошову одиницю, яка діє в даній державі.

Гроші як засіб обігу.

Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця, І тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі. Тобто, вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг).

Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв"язує суперечності безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу ні в часі, ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може розриватися в просторі і в часі. Продавши свій товар, товаровиробник не зобов'язаний тут же купувати інший. Це створює формальну затримку в процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість криз надвиробництва товарів. 

Гроші як засіб нагромадження.

У третій своїй  функції гроші виступають як засіб  утворення скарбів або нагромадження. Як вона розуміється? В деяких випадках гроші вилучаться з обігу. Об'єктивно це зумовлено потребами ринкової економіки. По-перше, щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове вилучення з обігу. По-друге, придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з обігу.

Коли влада  грошей у суспільстві досягла  певного розвитку, з'явилися люди-лихварі, для яких нагромадження грошових скарбів стало якоюсь мірою самоціллю. Гроші вилучалися з обігу, ховалися в скринях, закопувалися - перетворювалися на скарби.

При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, з допомогою якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу. І навпаки, коли потреба в них зменшувалася, золоті гроші залишали сферу обігу й перетворювалися у скарби.

Згодом варварський  спосіб нагромадження скарбів поступається місцем прагматичному нагромадженню, основний принцип якого зводиться до того, щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все більший і більший прибуток. Гроші, що вилучаються з ділового обороту, підприємці зберігають у банках. Банки стають резервуарами, в яких акумулюються грошові засоби не лише підприємців, але й інших .верств населення, центрами, звідки гроші випускаються в обіг і куди вони повертаються знову. Але навіть і за умов розвинутої банківської системи спостерігається посилене прагнення представників бізнесу нагромадити й утримати в своїх руках якомога більше золотих скарбів. Це відбувається навіть за умови, що зберігання золотих запасів у багатьох країнах світу оголошено державною монополією й основна маса скарбів зосереджена поки що в центральних банках і державних казначействах.

Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження  скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового  обігу (мова про нього далі) мають  теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч із золотом і  паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів вони швидко знецінюються. Прикладом є катастрофічне знецінення грошових нагромаджень населення України в період 1992-1995 pp., що знаходилися на рахунках ощадного банку країни. Це яскраво підтверджує висновок про неможливість заміни золота паперовими грішми в функції засобу утворення скарбів.

Засіб платежу.

З  розвитком  товарного   обігу  час  реалізації товарів   все   частіше   відривається   від   часу   їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментноїо передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу.

Необхідність  такої функції грошей породжена  як відмінностями в часі виробництва й умовах реалізації окремих товарів, так і сезонністю виробничих затрат або заготівель сировини в деяких галузях виробництва (в сільському господарстві, лісозаготівельній промисловості, на підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину і т.д.). З часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг, тобто скрізь, де вони переходять з рук у руки, не опосередковуючи рух товарів.

У сучасних умовах, особливо в розвинутих країнах світу, функція грошей як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в якості засобу платежу. Це пов'язано з широким розвитком кредитних відносин і банківської справи, а також появою на цій основі нового знаряддя обігу - кредитних грошей (мова про них далі).

Розвиток функції  грошей як засобу платежу загострює  суперечності ринкової економіки й посилює її негативні риси. Зокрема, посилюючи залежність товаровиробників один від одного, вона посилює формальні можливості для виникнення економічних криз. Достатньо одному або декільком боржникам не сплатити гроші в строк, як це може викликати серію неплатежів і банкрутств підприємств, товаровласників, пов'язаних між собою борговими зобов'язаннями. Яскравим прикладом перетворення цієї формальної можливості криз на реальну, є ситуація, яка склалася в Україні через масові взаємні неплатежі суб'єктів господарської діяльності в 1992-1996 pp. В переважній частині підприємства країни фактично стали банкрутами, що, по-перше, спровокувало настання глибокої економічної кризи, а по-друге, перешкоджає тепер виходу з неї.

Світові гроші.

З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони виступають як світові гроші. Виходячи на світову арену, гроші виступають у своєму первозданному вигляді - в злитках золота.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу. Це зумовлюється тим, що розрахунки між країнами здійснюються, як правило, не за кожною угодою (торговельною чи фінансовою), а шляхом заліку боргових зобов'язань через банки.

Необхідність  перевозки золота з'являється лише у випадку виникнення заборгованості, яка не покривається шляхом взаємних розрахунків.

Схема.  Функції грошей.

Незважаючи на те, що природі світових грошей відповідає їх функціонування в формі золотих зливків, у практиці міжнародних розрахунків застосовуються й грошові знаки окремих держав. Причому роль замінників світових грошей виконується валютою тієї країни, яка в певний період посідає провідне місце в світових економічних зв'язках. Так, до першої світової війни в ролі світової валюти функціонував переважно англійський фунт стерлінгів. Згодом ця роль перейшла до американського долара. 

2.Причини  виникнення інфляції  в Україні.

   Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана. 

 Термін  інфляція (від латинського inflatio - розбухання) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.Інфляція є тонке соціально-економічне явище, яке породжене

диспропорціями  відтворення у різних сферах ринкового господарства. 

    Одночасно, інфляція — одна із найбільш гострих  проблем сучасного розвиткуекономіки практично у всіх країнах світу особливо в нашій державі. 

    Суть  інфляції заключається в тому, що національна  валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту поряд із грошима. 

    Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією. 

    Прикладом тому є енергетична криза 70-тих  років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7-9 %. 

    Незалежно від стану грошової сфери, товарні  ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних здвигів в системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків,девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон’юктури ринку,впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладиі. З переліченого видно, що не всякий ріст цін — інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний. 

    Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи. 

    Підвищення продуктивності праці за умои інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивностітпраці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку —тінфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно

супроводжується підвищенням загального рівня цін. 

   Стихійні  лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників,транспорт і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися. 

   Таким чином до найважливіших інфляційних  причин зросту цін можна відносити наступні: 

   Диспропорціональність — незбалансованість державних  витрат і доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок жбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкарського верстата”, що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція. У  нашій державі це мало місце у період “ходіння” купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці — гривні. 

   В теоріях західних економістів виділено як альтернативу дві концепції: інфляція попиту і інфляція витрат. Ці концепції розглядають різніпричини винекнення інфляції. 

        Інфляція попиту — порушення рівноваги між попитом і пропозицією з бокупопиту. Економіка може спробувати витратити більше, ніж вона може випускати; вона може прагнути досягати тої точки, яка знаходиться поза кривої виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей вигаданий попит збільшенням реального об’єму продукції, тому, що всі маючі в запасі ресурси, вже давно вичерпані. Тому цей надмірний попит призводить до зростання ціни на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту пояснюють фразою “Дуже багато грошей полює за дуже малою кількісью товара”.

        Інфляція може також  виникнути в результаті зміни витрат і пропозиції на ринку. В останні роки було декілька періодів, коли рівень цін виростав, не дивлячись на те, що сукупний попит не був вичерпаним. В нас були періоди, коли і обсяг продукції і зайнятість зменшувались з одночасним збільшенням загального рівня цін.Два основні джерела інфляції, які тісно пов’язані з ростом витрат — це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію. 

         Існує дві концепції  щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких місць” в економиці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорцію суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і пост комуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутьністю або не досконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушенням міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які незадовільняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвишення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного З більшення грошових доходів, а далі — до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.  

         Однією з причин інфляції є також характерне для  зазначених країн завишення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також у наслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.  

         Головними негативними  соціально-економічними наслідками інфляції є:перерозподіл доходів прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.інфляція має цілий ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життянасамперед у соціальних та економічних. 

         У соціальній сфері  інфляція створює передумови для  перерозподілу доходів поміж найманими працівниками та підприємями на користь останніх.Зростання товарних цін, як прояв інфляції, беспосередньо спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників,службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари зазростаючими цінами. 

   Інфляція  знецінює заощадження. Для тих, хто  зберігає гроші в готівковійтформі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цінзменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції. 

   Інфляція  зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом

   якого ціни можуть зрости ще більше. 

   У наслідок інфляції поглиблюється майнова  нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення — хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари. 

   Інфляція  зменшує зацікавленність у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.  

   Другий  основний тип інфляції викликаний збільшенням  витрат, іноді називається інфляцією викликаною порушенням механізму пропозиціїВона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, які пов’язані з раптовим, непередбачуваним збільшенням ціни на сировину або витрат на енергію. Рухомим прикладом є значне підвищення ціни на імпортуєму нафту в 1973-1974 рр. і в 1979-1980 рр. Оскільки за цей час іни на енергію піднялись, збільшилися також витрати виробництва і транспортування всієї продукції в економіці. Це призвело до швидкого росту інфляції,викликаної збільшенням витрат. 

   Формування  Україною ринкових відносин, власної  державності з основною структурою проходить доволі важко і складно, супроводжуючись гострими валютно-фінансовими і загальноекономічними кризами. Вони посилюються під впливом свідомої інфляційної політики нав’язанної нам з-зовні та некритично сприйнятої українським Урядом. Сьогодні, як першочергові постають проблеми негайного введення жорсткої антиінфляційної політики,стабілізації становища, економічного пожвавлення, прискорення ефективного реформування (з одночасним збільшенням вмілого керування економічними процесами, подоланням товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державного бюджету), а також становлення та розвитку валютно-фінансової та банківських систем держави. 

         Перетворення економіки  України на сучасну соціально орієнтовану ринкову модель з оптимальною структурою динамічного розвитку вимагає докорінної структурної перебудови, економічно ефективної приватизації господарських систем, зміни в цьому напрямі державної та господарської політики, здійснення конверсії та диверсифікації капіталу, активізування діяльності сучасних ринкових регуляторів його руху (включаючи, крім товарів і послуг, рух грошей і цінних паперів, робочої сили,інтеликтуального потенціалу тощо). 

   Але ж вихід з гострої кризи  не можливий без розробки і здійснення всебічно важливих стратегічних і тактичних програм і рішень на всіх рівнях ієрархії управління. Країну із 52 млн. населення, яка знаходиться в середині європейського континенту, можна порівняти з досить великим пароплавом, невміле керування яким здатне перекинути його і пустити на дно океану.Методи боротьби з інфляцією можуть бути як прямими так і непрямими. Частіше за все проявляється наступна закономірність — чим скрутніша ситуація, тим більш продуктивними є прямі методивпливу Уряду і Центрального банку на економіку і грошову масу. 

   Непрямі методи включають: 

   
  • регулювання загальної маси грошей через управління “друкарським

       верстатом” 

   
  • регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними

       центробанком 

   
  • обов’язкові грошові резерви комерційних  банків
 
   
  • операції  центрального банку на відкритому ринку цінних паперів
 

   Непрямі методи не можуть працювати  у нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних паперів в тому числі ринок державних зобов’язань у нас відсутьній і відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів. 

   Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включає в

   себе  такі методи: 

   
  • пряме регулювання  кредитів і їх розподіл державою
 
   
  • державне  регулювання цін
 
   
  • державне  регулювання обмежень заробітної плати
 
   
  • державне  регулювання зовнішньої торгівлі і операцій з іноземним

       капіталом 

   
  • державне  регулювання валютного курсу.
 

   В цілому, потрібно зазначити, що реально  у нашій країні на сьогоднішній день по-справжньому ефективним є лише прямі методи боротьби з інфляцією — регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої політики. 

   Висновок. 

   Інфляція не виникає раптово,а розвивається поступово, як тривалий процес.Інфляція, як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автономного забезпечення сталості грошей. 

   Інфляція не завжди приносить шкоду (якщо це, звичайно, не гіперінфляція), а навіть в період інфляції можливо дещо збільшити свій власний капітал.. При постійному загальному обсязі продукції реальні доходи зростуть у тих, хто має фіксовані грошові прибутки. Кредитори виграють за рахунок дебіторів. А у власників заощаджень в результаті падіння ціни зросте купівельна спроможність їх заощаджень. Але неочікувана інфляція може призвести і до дуже значних збитків. У інфляції відсутня загальна суспільна свідомість, тому вона забирає у одних і віддає іншим, чи то багатим, чи бідним, чи молоді, чи літнім людям, чи здоровим, чи хворим. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури: 
 

  1. “Гроші  та кредит” — під кер. М. І. Савлуч. — К.: Либідь 1992
 
  1. “Економіка” — П. Самуельсон — К..: Мысль
 
  1. “Економіка” — С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шнолензі —  К. : 1994
 
  1. “Економікс” — Кемпбел Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю — М. : Республіка

    1992 

  1. “Макроекономіка”  — за ред. А. Г. Савченка — К. : Либідь 1995.