Фактори впливу на рекреаційнй потреби населення

МІНІСТЕРСТВО  освіти і НАУКИ  УКРАЇНИ

____________________________________________________________ 
 
 
 

кафедра ___________________________________ 
 
 
 
 

Контрольна РОБОТА 

з предмету:____________________________________________________ 

на тему:________________________________________________________

_______________________________________________________________ 
 
 

Виконав(ла):                                                          ст. _______________________ 

гр.________________________ 

Номер залікової книжки:                                      __________________________ 

Дата  здачі на перевірку:                                        «____»______________201__р 

Керівник:                                                                __________________________ 
 
 
 

Запоріжжя - 2011 
 

ЗМІСТ 

1. Фактори впливу на рекреаційні потреби населення 3

2. Поняття рекреаційної програми 8

3. Приморські рекреаційні системи: Французька Ривє’ра, курорт Сочі, балтійські курорти, Акапулько, курорт Варни і Канари. 10

Список використаної літератури 16 
 

1. Фактори впливу на рекреаційні потреби населення

       Формування  системи рекреаційного природокористування  є об'єктивним наслідком зростаючих потреб суспільства в рекреації. При розгляді рекреаційного природокористування  необхідно перш за все визначити  соціально-економічну суть рекреації, її місце і роль у розвитку суспільства.

       Для сучасного етапу суспільного  розвитку характерне зростання ролі рекреації в процесі відновлення  сил людини. Термін "рекреація" є сукупністю етимологічних значень: recreatio (лат.) - відновлення; recreation (франц.) - розвага, відпочинок, зміна дій, яка виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов'язаний з цими діями. Отже, поняття "рекреація" характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається. Це той випадок, коли сукупність етимологічних значень терміна досить повно визначає суть явища і процесу.

       Таким чином, рекреація - це процес відновлення  фізичних, духовних і нервово-психічних  сил людини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний  від роботи час на спеціалізованих  територіях. Таке визначення підкреслює відновлювальну функцію рекреації.

       Формування  рекреаційних потреб відбувається під  впливом комплексу факторів, які  можуть бути згруповані наступним чином:

       Соціально-економічні фактори: рівень розвитку виробничих сил; рівень споживання, у тому числі послуг; рівень розвитку сфери відпочинку і туризму; реальні грошові доходи населення; роздрібні ціни на товари і послуги, у тому числі рекреаційні; рівень розвитку транспортної інфраструктури і транспортних засобів; тривалість відпусток; постановка реклами та інформації про рекреаційні райони і маршрути; соціальний і професійний склад населення; рівень культурного життя; рухливість населення; національні традиції.

       Демографічні  фактори: співвідношення міського і сільського населення (ступінь урбанізації); статево-вікова структура населення; склад і розмір сімей; особливості розселення.

       Соціально-психологічні фактори: інтенсивність культурних і ділових зв'язків (комунікабельність); тип культурного життя; вплив моди; ціннісні орієнтації особистості.

       Медико-біологічні фактори: стан здоров'я населення.

       Природні  фактори: природна зона, в якій проживає людина; особливості географічного положення по відношенню до морів, озер, річок, гірських хребтів та інших природних об'єктів.

       Різні країни і регіони світу все  ще відрізняються за всім комплексом умов життєдіяльності свого населення. Це є основою для формування різних рекреаційних потреб. Різні культурні  цінності, відмінна глибинна цивілізаційна  ментальність народів, розмаїття національних характерів, способів мислення, уподобань, особливостей повсякденного життя, його соціально-економічний рівень дуже впливають на рекреаційні потреби, їх трансформацію у просторі і  часі.

       У цілому рекреаційні потреби в  Україні формуються під впливом  таких чинників, як рівень доходів  населення, культурно-освітній рівень, стан здоров'я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі специфічними рекреаційними потребами. Виходячи на пенсію, японці або південні корейці  матеріально забезпечені і мають  здоров'я для активних мандрівок  по всьому світу. Українські пенсіонери здебільшого ледве зводять кінці  з кінцями і змушені виживати. їхні природні рекреаційні потреби  задовольняються недостатньо.

       Демографічна  криза супроводжується екологічною  і соціально-економічною кризою. Це призводить до погіршення стану  здоров'я і середовища життєдіяльності  нації. Тому постійно зростає рівень захворюваності населення у більшості  областей України. Так, у 1990 р. частка населення, визнаного умовно здоровим, становила 62,6 %. У 1995 р. цей показник знизився до 53,7 %, у 2005 р. — до 28,2 %. Таким чином, основною рекреаційною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба, за оцінками спеціалістів, лише менш як на 10 %.

       Фактично  кожен громадянин будь-якої держави  має усвідомлену чи неусвідомлену  потребу у вивченні своєї країни, мандрівках і екскурсіях по рідному  краю. І ця потреба у нас задовольняється  дуже слабо. Десь 75 % становить виїзний  туризм. Лише 4 з кожних 100 громадян України  брали участь у турах по рідній землі. Фактично соціально-економічна криза і несформованість середнього класу перетворили рекреацію  і туризм на елітарне заняття, недоступне більшості населення.

       За  рівнем реалізації рекреаційно-туристичних  потреб усі країни можна поділити на декілька груп. Вони реально визначаються загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку. Найадекватніше в наш час  соціально-економічний розвиток країни характеризує показник виробництва  валового національного продукту (ВНП) у доларах США на одну особу. За ним усі держави планети об'єднуються  у три групи: високо-розвинуті  країни, середньорозвинуті та ті, що розвиваються.

       До  високорозвинутих країн Міжнародний  валютний фонд зараховує всі країни Західної Європи, а також США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Японію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань та Ізраїль. Всього до "елітного клубу" економічно високорозвинутих країн належать близько  ЗО держав. Це в них формується попит  на рекреаційно-туристичні послуги. Цей  попит ґрунтується на постійному зростанні і диверсифікації рекреаційних потреб. Високорозвинуті країни є  також своєрідними "законодавцями  моди" на ті чи інші рекреаційні потреби, ресурси і території. Специфічною  ознакою їх економіки є переважання  частки галузей, пов'язаних з міжнародною  сферою послуг, де виділяється міжнародний  туризм.

       Група середньо розвину тих країн значно менш однорідна, ніж група високорозвинутих. Коливання показників ВНП на одну особу тут доволі значне. Тому виділяються країни з економічним розвитком дещо вищим за середній і країни, які мають соціально-економічний рівень нижчий за середній. Вони доволі суттєво різняться за власними рекреаційними потребами і можливістю їх реалізації.

       До  першого підтипу країн цієї групи  належать Греція, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика, Угорщина, Чехія, Чилі та деякі ін. Ці держави швидко та стабільно розвиваються і поступово  наближаються до групи високорозвинутих країн. Рекреаційні потреби їх громадян постійно диверсифікуються. Зростає  і можливість їх задоволення. Причина  відносної відсталості цих країн  у розвитку продуктивних сил пов'язана  з тим, що впродовж багатьох років  їх розвиток гальмувався військовими  диктатурами, тоталітарними комуністичними режимами, політичною та економічною  залежністю від інших держав. Багато цих держав мають значні природні, рекреаційні і трудові ресурси, які нині активно залучаються  в національний господарський комплекс.

       Другий  підтип формують країни з нижчим за середній рівнем розвитку економіки. Ці країни на сучасному етапі розвитку, на відміну від попередніх, характеризуються внутрішньою політичною нестабільністю. У них е впливові сили, які гальмують  перебудову суспільства на прогресивніший устрій, поширена корупція, всім керують  злочинні олігархічні клани. Це стосується не лише деяких колишніх пострадянських і соціалістичних країн, а й тих, де значну роль відіграє тіньовий капітал, мафіозні структури, внутрішній ринок  належить іноземним компаніям тощо. Наприклад, це Білорусь, Росія, Болгарія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Колумбія, Парагвай, Індонезія, Філіппіни, Туніс, Марокко тощо. Тут задовольняються  переважно рекреаційні потреби "еліти".

       Основна частина людства в наш час  живе в країнах, що розвиваються. Найбільше  їх в Африці, чимало в Азії, Америці  та Океанії. Переважно це колишні  колонії. В їхнього населення  здебільшого немає політичної волі і прагнень до прогресивних змін у  суспільстві. Низький освітній рівень, злидні, корупція, злочинність, політична та економічна залежність від інших країн не створюють передумов для піднесення економіки. Ці країни фактично є ресурсними донорами розвинутих країн. Рекреаційні потреби більшої частини населення не йдуть далі пасивного відпочинку після роботи в домашніх умовах.

       Активний  відпочинок (туризм) може знижувати  рівень захворювань на найнебезпечніші  серцево-судинні хвороби майже  наполовину. Не набагато менша його дія в попередженні психічних  розладів. Захворювання органів дихання  зменшуються майже на 40%, нервів і  кістково-мязової системи - майже  на 30%, органів травлення - більше як на 20%. Багаторічні дослідження показують, що в перший місяць після активного  відпочинку відновлюваність праці  зростає на 15-25%, в подальшому вона знижується і через 4-8 місяців досягає  попереднього (до відпочинку) рівня. Це означає, що Середньорічний приріст  продуктивності праці в результаті активного відпочинку, який базується  на широкому використанні Природних  та історико-культурних рекреаційних ресурсів, знаходиться на рівні 3%. Наведені дані наочно характеризують роль рекреації  як інтенсивного фактора відновлення  робочої сили. Якщо ж врахувати  вплив рекреації на зростання  культурного рівня працівників  і всебічний розвиток особистості, то її значення незмінно зростає.

       Узагальнюючи  все вищесказане, можна поділити функції рекреації на 3 основні  групи: медико-біологічну, соціально-культурну, економічну. Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні. Оздоровлення з допомогою туризму - один з шляхів вирішення проблеми зняття виробничої і невиробничої психологічної втоми людини. Соціально-культурна функція - це провідна функція рекреації. Культурні, або духовні потреби - це потреби пізнання в найширшому розумінні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому. Економічна функція рекреації полягає у відновленні робочої сили працівників.

2. Поняття рекреаційної програми

       Діяльність (заходи) по розширеному відтворенню  людських сил називається рекреаційною діяльністю. Програмне обслуговування й рекреаційна діяльність взаємозалежні  між собою. Без рекреаційної діяльності, без рекреаційних занять неможлива  гарна програма обслуговування. Тому можна сказати, що рекреаційні заняття  є основою туристських програм.  

       Історично склалося так, що термін «рекреаційна діяльність» несе сьогодні подвійне навантаження. З одного боку, у нього  вкладаються поняття про діяльність людини й груп населення; з ним  зв'язані поняття «рекреаційні заняття», «цикли занять». З іншого боку, з  ним зв'язане поняття про специфічну діяльність суспільства по організації  умов здійснення населенням діяльності по задоволенню потреб ( те, що ми називаємо  діяльністю організаторів відпочинку). Можливо, згодом ці два поняття розійдуться  й кожне з них буде позначатися  своїм терміном. 

       Рекреаційна діяльність відпочиваючих і організаторів  відпочинку виступає як процес організації  простору й часу, тобто як діяльність, що творить, організує, надає їм деяку  впорядкованість.  

       Для рекреаційної діяльності типові впорядкованість  і одночасно періодичність. Це обумовлене як природними ритмами й циклами (добовими, сезонними й ін.), так  і циклічністю (із чергуванням праці  й побуту) соціально-побутової діяльності відпочиваючих і суспільства ( зокрема, організаторів відпочинку).  

       Рекреаційна діяльність вивчається в рамках рекреалогії  й рекреаційної географії.  Рекреалогія - це міждисциплінарна наука про рекреаційні системи, заснована на парадигмах (відчуттях, цілях і звичках) екології людину.

       Основні поняття рекреалогії: рекреаційні  потреби людини, рекреаційні потреби  суспільства, рекреаційна діяльність відпочиваючих, рекреаційна діяльність організаторів відпочинку, рекреаційне заняття, рекреаційний час, рекреаційний простір, рекреаційна система.  

       Програма  обслуговування це певний цикл рекреаційних занять. Цикл рекреаційних занять - це:  

       1) взаємозалежна й взаємообумовлена  комбінація елементарних рекреаційних  занять, що виникають на базі  провідного (основного) заняття; 

       2) взаємозалежна комбінація різних  видів діяльності людей під  час відпочинку, що має цільову  орієнтацію; 

       3) програма відпочинку, що дозволяє  на основі поведінкових можливостей  і зразків реалізувати певні  рекреаційні цілі в конкретних  умовах. 

       Побудова  програм по циклах рекреаційних занять припускає спеціалізацію туристських  підприємств по окремих видах  рекреації. 

       Цикли рекреаційних занять діляться на зимові, літні й позасезонні. Туристський  рух носить сезонний характер. Воно проявляється переважно в періоди, коли можна ухвалювати сонячні ванни, купатися, займатися вітрильним, лижним, ковзанярським або іншими видами спорту. Існують, звичайно, і позасезонні  заняття, до них в основному ставляться заняття пізнавального й розважального  характеру, однак і вони сильніше проявляються все-таки в кращі  сезони.  

       Сезонний  спад викликає тимчасове вивільнення  робочої сили, якої потрібно знайти на цей період інше застосування, і  впливає на розподіл витрат проведення. За допомогою спеціально розроблених  туристських програм (поряд зі знижками) можна залучати в ці періоди додаткових клієнтів, зм'якшуючи негативний вплив  сезонності туризму. Будь-яка туристська програма має план заходів, реалізований для задоволення спеціалізованих  і конкретних запитів і інтересів  туристів. Це забезпечується правильно  й цікаво змодельованим циклом рекреаційних занять. 

       Цикли рекреаційних занять повинні задовольняти двом фундаментальним вимогам: корисності й індивідуальної привабливості.

3. Приморські  рекреаційні системи: Французька Ривє’ра, курорт Сочі, балтійські курорти, Акапулько, курорт Варни і  Канари.

       Французька  Рив'єра (як частина Рив'єри, розташованої як у Франції, так і в Італії) — південно-східний берег Середземного моря у Франції, розташований до сходу від міста Тулон до кордоні з Італією. Інша назва — Блакитний Берег (фр. Côte d'Azur). На Блакитному Березі також розташоване князівство Монако. Популярністю Блакитний Берег зобов'язаний приємному клімату — м'яка тепла зима й нежарке літо. Блакитний Берег вважається одним із кращих у світі місць для відпочинку, що робить готелі одними з найдорожчих у світі.

       Пляжі Блакитного Берега займають приблизно  третину всього узбережжя. Від Ментони до Антібу — «італійські» галькові пляжі, від Антиба на захід — «французькі» піщані. У західній частині Блакитного Берега зустрічаються також скелясті бухти, які в районі Кассіса нагадують норвезькі фіорди. У Франції всі пляжі загальнодоступні згідно із законом про приналежність морського берега державі, але на Французькій Рив'єрі є й платні пляжі, що належать або готелям, або клубам, і обладнані інфраструктурою: лежаки, парасольки від сонця, душ, туалети, кафе, бари, наявність водних розваг — скутери, човни, водні лижі. Деякі обладнані камерами схову й кабінками для перевдягання. На будь-якій платній зоні є безкоштовна ділянка. Канські пляжі обладнані привізним піском, тому строго платні, є лише невеликий загальнодоступний пляж — недалеко від Палацу фестивалів.

       Практично в кожному місті Блакитного Берега є своє казино, найвідоміше перебуває в Монте-Карло (Монако). Також поширені ресторани й нічні клуби (знамениті «Джимміс» у Монако й Каннах і «Королівська печера» у Сен-Тропе). Поруч із містечком Біот перебуває великий парк розваг, у який входять: «Марінеленд» (фр. Marineland) — найбільший морський зоопарк у Європі. Шоу за участю дельфінів, тюленів, морських левів, риб-мечоносців і акул. «Джунглі метеликів» (фр. Jungle aux Papillions) — тропічні метелики пурхають під дахом величезної оранжереї, де є мурашники й справжні пауки-птахоїди. Луна-парк (фр. Antibes Land) — парк атракціонів. Аквапарк (фр. Aquasplash) — парк із водними атракціонами. Маленька провансальська ферма (фр. La Petite Ferme Provencale) — на території в один гектар працює ляльковий театр. Поруч із містом Кань-Сюр-Мер розташований іподром, відомий нічними стрибками. 

       Сочі  займає загальну територію близько 3796 кв. км, простягнувшись уздовж узбережжя Чорного моря від м. Туапсе до прикордонної із Грузією р. Псоу на 145 км.

       Природно-ресурсний  потенціал Сочинського субрегіону послужив каталізатором розвитку санаторно-курортної діяльності. Його основу становить сукупність рекреаційних і лікувальних факторів: кліматичних умов, запасів мінеральних вод, морської акваторії, рельєфу й інших. Природно-ресурсний потенціал рекреації в м. Сочі можна розглядати з позиції освоєних ресурсів і ресурсів, придатних до освоєння. Обсяг залучених в оборот природних ресурсів дозволяє вести рекреаційно-туристську діяльність протягом усього року, хоча теплий сезон, звичайно, переважніше. Основний природний фактор рекреації - море. У межах міста налічується 123 пляжі. Загальна площа діючих пляжів міста становить 1866 тис. кв. м, при цьому ширина пляжу коливається від 0 м до 55 м.

       Із  усіх установ сфери туризму «зоряну» атестацію мають 120 засобів розміщення (готелів, пансіонатів, санаторіїв, баз  відпочинку), з них «п'ять зірок» — 4, «чотири зірки» — 14, «три зірки» — 60 і «дві зірки» — 40 об'єктів. Сочі (разом із селищем Червона Галявина, що перебувають в 39 км від Сочі) стане першим містом із субтропічним кліматом, де будуть проведені зимові Олімпійські ігри (2014 року).  

       Балтійські  курорти: Сестрорецьк, Зеленогорськ, Свєтлогорськ, Піонерський і Зеленоградськ у Росії, Юрмала в Латвії, Паланга й Нерингу в Литві, Сопот, Хель і Кошалін у Польщі, Альбек, Бінц, Гейлігендамм і Тіммендорф у Німеччині, Пярну й Нарва-Йиесуу в Естонії.

       Українські  туристи не дуже дарують польські береги на балтійському морі. Вони при пошуку й покупці турпакетів у Європу, навіть і не запитують про курорти Польщі, начебто не знають, що там теж є море. Та й у каталогах туроператорів дуже рідко зустрічаються подібні пропозиції. Однак це дарма, адже в кожній країні можна знайти свої принадності й феномени.

       Взагалі, для аматорів активного відпочинку, Балтійські курорти - це найсправжніший морський рай. Шукачі пригод зможуть напрокат побрати акваланг, опуститися під воду й вивчати кістяки старих затонулих кораблів - їх, таємничих і звіданих, на Балтійському узбережжі як кілька сотень. А ще незвідані очікують своїх відкривачів.

       Балтійські  береги Польщі славляться природними парками, у яких живуть найрідші орлани-білохвости, де побачити можна самі величезні на території Центральної Європи рухливі дюни. Висоти деяких дюн досягають сорока метрів, а самі з них активні пересуваються зі швидкістю в десять метрів за рік. 

       Акапулько, повне найменування — Акапулько-Де-Хуарес (исп. Acapulco de Juarez) — портове місто й туристичний центр на тихоокеанському узбережжі Мексики, штат Герреро, розташований в 300 кілометрах західніше столиці Мехіко.

       Туризм  у Мексиці розвивається у двох основних напрямках, тут широко розвинений «сусідський туризм» зі США. Перше пов'язане з рекреаційним використанням численних пам'ятників прадавньої индіанської культури в центральних гірських районах і на півострові Юкатан. Головний туристський центр у центральних районах - столиця Мехіко. Другий напрямок — розвиток приморського відпочинку, переважно на Тихоокеанському узбережжі. Один з головних, найстарших і самих популярних морських курортів Мексики й Карибського району приморських курортів — Акапулько. Він щорічно залучає мільйони туристів райським кліматом, білосніжними пляжами, фантастичним нічним життям і казкової краси затокою (бухта Акапулько відноситься до чотирьох найкрасивіших заток світу). В 1950-е роки прославився як улюблений курорт голлівудських кінозірок і мільйонерів. Ще у 1976 р. Мексику відвідувало 3,2 млн. туристів приїжджаючих переважно зі США. Наразі цей популярний серед мексиканців курорт відомий своїм насиченим нічним життям. Зараз, коли хвиля інтересу з боку американської кіно-еліти вже давно зійшла на ні, Акапулько — цілком демократичний курорт, про колишню славу якого нагадують хіба що відбитки верхніх кінцівок на так званій Стіні Слави.

       Крім  сприятливих кліматичних ресурсів (особливо в зимовий період із грудня до травня), чистих океанічних пляжів і своєрідного культура але-історичного потенціалу бурхливому розвитку туризму сприяє надзвичайно вигідне, географічне положення щодо ємного північноамериканського туристського ринку. З Канади й США на літаку в країни Карибського району можна долетіти за 2,5-3 години. 

       Варна (болг. Варна, лат. Odessus; з 20 грудня 1949 до 20 жовтня 1956 — Сталін) — портове місто й курорт у Болгарії. Місто є третім по чисельності населення в Болгарії, великим культурним і фінансовим центром, а також важливим транспортним вузлом країни. Варна розташована на північному сході країни недалеко від кордону з Румунією на Чорноморському узбережжі Болгарії. На захід від міста розпростирається довге озеро, у яке впадає ріка Провадійска.

       Клімат  субтропічний. Середня температура січня +2 °C, липня — +23 °C. Варна розташована на півночі зони субтропіків, узимку клімат міста зазнає впливу від помірного, можливі снігопади й заморозок, улітку відчувається вплив тропіків (можлива жара до +40 °C). Постійний сніжний покрив у Варні не встановлюється й кліматична зима в місті не наступає взагалі. Кліматичне літо починається в травні й триває до початку-середини жовтня, осінь довга й тепла. Середня температура року +12,5 °C, в останні роки перевищила +13 °C (в 2010 році склала +14,3 °C). У літній період температура води становить близько +20…+30 °C, у жаркі дні пісок на пляжах нагрівається до 65 °C.

       На  околицях міста клімат підходить  для вирощування середземноморських видів рослин, таких як гранат, яблуко, ківі, фінік, рис, лавровий лист. Середня висота хвиль у затоці Варни близько 61 див.

       До  півночі від Варни перебувають  найбільші курорти: Святі Костянтин  і Олена (колишній «Дружба»), Золоті піски й Албена. 

       Канарські острови (исп. Islas Canarias, буквально — «собачі острови», від лат. canis — собака) — архіпелаг із семи островів вулканічного походження в Атлантичному океані, недалеко від північно-західного узбережжя Африки (Марокко й Західна Сахара). Острова належать Іспанії і є одним з автономних співтовариств цієї країни. Столиць дві, Санта Крус де Тенерифі й Лас Пальмас де Гран Канария, але до 1927 року Санта Крус де Тенерифі був єдиною столицею.

       Архіпелаг складається із семи великих населених  островів і декількох маленьких, усього — 13 островів. Географічно вони входять у групу вулканічних островів разом з Азорськими островами, островами Зеленого Мису й Мадейрою. У центрі знаходиться найбільший острів — Тенерифі (Tenerife) (2057 кв. км), який є найбільшим і самим густонаселеним островом.

       Клімат  Канар тропічний пасатний, помірковано  жаркий і сухий. Острови ці гористі, тому на клімат і погоду впливає також висота й рельєф. Це особливо помітно на Тенерифі, Ла Пальма, Гран Канария — найвищих островах архіпелагу. Про них говорять, що це «континенти в мініатюрі»: клімат разюче змінюється від рівня моря до узбережжя, де температура навіть узимку рідко відхиляється від оцінки в 20° С, до 2000 м висоти, піднявшись на яку можна побачити сніг, іноді навіть влітку. Для всього архіпелагу характерна значна різниця в кліматі й погоді між північчю й півднем — північні острови більш зелені, вологі, південні — сухі.

         Канарські острова вражають туристів пишнотою місцевої флори. Природа архіпелагу настільки багата й різноманітна, що острова можна зрівняти з континентом у мініатюрі. Величні гірські ланцюги й родючі долини, густі тропічні й субтропічні ліси, вулканічні напівпустелі, гірські ущелини, піщані дюни - усі контрасти природи знайшли своє відбиття в ландшафті островів. Для берегової лінії, уздовж якої зосереджені готелі й туристичні комплекси, характерне чергування великих відкритих пляжів із золотого або чорного піску й скелястих і стрімчастих ділянок, що утворюють гроти й маленькі бухти. 

       М'який клімат із прадавніх часів залучав  людей на Канарські острови. Саме там перебували знамениті грецькі  сади Гесперіди. Головну славу островам принесла їхня найбагатша флора й  водоплавна фауна, як магнітом, що притягає натуралістів із усього миру. На острові  Гранів Канарія знаходиться дюнний пляж Маспаломас площею 250 га. Крім цього  спокійного піщаного берега, на острові  Гранів Канария є також дикі круті  ділянки для экстрималів, такі як Гігуі, або мрія альпініста - обриви висотою кілька сотень метрів, наприклад, Анден-Верде.