Фiнанси як наукове
Модуль 1
1.Фiнанси як наукове
Курс "Фінанси " - теоретична дисципліна, яка викладає загальнотеоретичні основи фінансів, Фінанси як наука належить до економічних наук, які вивчають ту чи іншу сферу економічних відносин.
Вивченням всієї сукупності економічних відносин, які виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання займається політична економія. Фінансова наука вивчає специфічні виробничі відносини щодо розподілу і перерозподілу ВВП за цільовим призначенням і суб'єктам господарювання.
Що є предметом фінансової науки
Предметом науки про фінанси є сукупність фінансових відносин на всіх рівнях господарювання :
- загальнодержавному (макрорівень),
- регіональному (рівень адміністративно-територіальних формувань)
-і на рівні окремих господарюючих одиниць (мікрорівень).
Окремо виділяються міжнародні фінанси, які є предметом вивчення дисципліни "Міжнародні фінанси".
Фінанси - продукт наявності держави і товарно-грошових відносин. Як історична категорія фінанси з'явились з появою держави при розшаруванні суспільства на класи - рабовласники і раби і перша держава - рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної привів до утворення феодальних держав.
В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась шляхом встановлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.
Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.
З розпадом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а доля натуральних зборів скорочувалась.
Термін "фінанси" походить від латинського finantia, що означає обов'язкову сплату грошей. Вперше в теперішньому розумінні його почали застосовувати ще наприкінці XIII ст. в Італії. Він означав мобілізацію грошових засобів державою для виконання своїх функцій.
На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (XVI- XVII cт.) виникають поняття:
- державні фінанси
- державний бюджет
- державний кредит
Найвищого свого розвитку фінанси досягли в XIX ст., коли функції держави значно розширились і удосконалились, а товарно-грошові відносини зайняли панівне становище в економічних системах.
Оскільки виникнення фінансів пов'язано, по-перше, з розвитком товарно-грошових відносин, і по-друге, з посиленням і розширенням функцій держави, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб'єктів господарювання і держави в фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.
Вихідним положенням для розкриття сутності фінансів є розуміння того, що фінанси - це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язано з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту. В процесі розподілу формуються та використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільних та особистих потреб.
Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної категорії підтверджує той факт, що її сутністні характеристики не можуть кардинально змінюватись при зміні суспільно-економічної формації. Будучи історичною наукою, фінанси незалежно від суспільної формації завжди направлені на розробку ефективної системи формування і використання фондів і доходів, які забезпечували б виконання державою своїх функцій. Разом з тим, незважаючи на спільність сутністних характеристик в кожній з формацій , фінанси мають свої відмінності: по соціальній направленості, ролі в суспільному виробництві, конкретних формах фінансових відносин і т.д.
1.1. Фінанси як економічна категорія
Як економічна категорія фінанси характеризуються рядом ознак, які дозволяють вичленити фінансові відносини із загальної сукупності грошових відносин.
Важливою ознакою фінансів є їх грошовий характер. В повсякденному житті ми часто вживаємо слово "фінанси", маючи на увазі гроші. Дійсно, фінанси завжди мають грошову форму вираження.
Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. В цьому зв'язку неправомірно відносити до фінансів натуральні відносини, які мали місце в епоху рабовласництва і феодалізму. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реальним рухом грошових коштів. Немає грошей - не може бути і фінансів. Але це не дає приводу для ототожнення категорій "фінанси" і "гроші". За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. На відміну від грошей фінанси не можна реально сприймати і відчувати на дотик.
Фінанси - це економічні відносини або між людьми в суспільстві, або між державою і суспільством, що виражаються через рух грошових потоків (готівкових або безготівкових). Отже, у суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише такі операції, які можна оцінити у вартісних вимірниках.
Сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, тобто коли ця вартість розподіляється на зарплату, прибуток і т. і. та відбувається формування грошових доходів. Виділення у складі виручки від реалізації продукції прибутку, відрахувань на соціальне страхування, амортизаційних відрахувань відбувається за допомогою фінансів і відображає процес розподілу вартості у відповідності з цільовим призначенням кожної її частини.
Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання (вилучення частини прибутку на користь держави, сплата податків громадянами і т.і.) і конкретизація цільового її використання (направлення прибутку на фінансування капітальних вкладень, формування фондів економічного стимулювання, виплату дивідендів і ін.) теж відбувається на основі фінансів.
Таким чином, однією з ознак фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відносин. Учасниками таких відносин у межах національної держави є : держава, підприємства, установи, організації, громадяни. Фінансові операції також можуть відбуватися між державами, національною державою та міжнародними фінансовими інститутами, між вітчизняними підприємствами та інофірмами.
Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму фінансових ресурсів; вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різних грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення виробництва, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. При цьому слід розрізняти поняття "кошти" і "ресурси".
Грошово- кредитні кошти є ширшим і місткішим поняттям, ніж фінансові ресурси, які виражають фінансовий результат відтворювального процесу.
Використання фінансових ресурсів відбувається в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і нефондова форма їх використання. Фінансові фонди - це важлива складова частина загальної системи грошових фондів.
Жодна інша економічна категорія, крім фінансів, не характеризується таким матеріальним носієм. Звідси можна зробити висновок, що однією із специфічних ознак фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані із формуванням грошових фондів і нагромаджень, що приймають форму фінансових ресурсів.
Визначення специфічних рис цієї категорії дозволяє дати наступне визначення.
Фінанси - це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні вартості внутрішнього валового продукту і національного доходу на мікрорівні - виручки і прибутку з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання і держави з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.
Фінансова наука вивчає глибинну сутність явища, закономірності розвитку фінансових відносин і дає прогнози розвитку фінансів і соціально-економічних наслідків їх дії в суспільстві. Як і будь-яка наука, фінансова виникла на базі практики, яка на ціле тисячоліття старша від самої науки
про фінанси, що налічує лише 4-5 століть.
В економічному сенсі фінанси - дуже складна категорія. І саме тому трактування її залежало від рівня розвитку суспільства, від типу економіки, від політичних цілей держави, врешті-решт.
Найбільш усталеним визначенням фінансів як економічної категорії на теперішній час є таке.
Фінанси - це система економічних відносин з приводу створення, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення державою виконання її функцій і задоволення потреб суб’єктів господарювання.
Чому система? Тому що це - сукупність досить різних відносин - з приводу оподаткування, страхування, кредитування тощо. І в кожному з цих видів економічних відносин є свої особливості, в основу яких покладена класифікаційна ознака; свої методи здійснення фінансової діяльності.Фінанси матеріально втілюються в цільових фондах коштів, сукупність яких утворює фінансові ресурси країни (уявіть себе главою держави чи прем’єр-міністром, який має знати, скільки є тих ресурсів).
Фінансові ресурси - це грошові засоби, що утворюються в процесі розподілу ВВП і національного доходу. Вони призначені для суспільних потреб. Так, ресурси держави направляються на :
- капіталовкладення окремих
- збільшення обігових засобів підприємств пріоритетних галузей;
- фінансування наукових
- соціальні потреби;
- оборону;
- фінансування природоохоронних заходів;
Об’єкти фінансових відносин - ВВП, національний доход держави.
Суб’єкти - держава, юридичні і фізичні особи.
Між суб’єктами завжди є протиріччя з приводу оптимальних пропорцій розподілу ВВП (підприємці хочуть - на розвиток бізнесу, населення - на покращення рівня життя).
Людство досі не вигадало науково обґрунтованих показників пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту.
2. Правові та організаційні основи фінансової системи
Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів.
За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.
Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою грунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів -величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі.
Іравоверегріювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.
Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.
Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом.
У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.
Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95—99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування України" та ін.
2.1.Мiнстерство фiнансiв
Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.
На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету і питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:
- підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;
- організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верховної Ради;
- розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;
- обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;
- розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;
- здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;
- керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;
- контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.
Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.
Управління фінансами
До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів І фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата, їхні права та обов'язки визначаються відповідними законами.
Модуль2
1.Економiчна необхідність, сутність та функцii страхування
Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб’єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з’ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.
Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв”язків між усіма господарюючими суб”єктами зростає ймовірність виникнення непередбачуваних ускладнень, підвищується ступінь ризику на усіх рівнях.
З ризиком ми зустрічаємося щоденно : і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків. Як правило, ризик пов’язується з невпевненістю в можливому результаті.Тобто, існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення, запобігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику.
Підприємець
у ринкових умовах ризикує
втратити свій капітал, може
спричинити своєю необачною
Ризик, як економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату :
- позитивний (вигода, прибуток);
- нульовий ( результат не змінився);
- від’ємний (збиток, втрата).
Суттєво впливає на зростання ризиків, пов’язаних із технікою та технологією, розвиток науково-технічного прогресу.
Все більше гостроти набувають екологічні проблеми. Потребують професійного вирішення політичні аспекти суспільного буття.
Зростання ризику у всій сферах людського життя та господарської діяльності обумовлює необхідність захисту громадян від можливих втрат та розподілу збитків серед широкого загалу. Закономірність тут така : чим більше суб”єктів охоплено страхування, тим менше воно коштує окремій особі.
Страхування – це спосіб захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме. З іншого боку – страхова справа є прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні тільки починає розвиватися.
Термін
“страхування” дослівно перекладається
як “створення безтурботності” чи
“убезпечення”, то ж страхування
має зробити безпечним
“Створення
безтурботності” досягається
1.1.Основнi принципи страхування
Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних, вихідних положеннях, тобто принципах.
Основними принципами страхування є :
- вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування;
- страховий ризик;
- страховий інтерес;
- сумлінність (обов’язковість);
- відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;
- страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути засобом збагачення;
- франшиза;
- суброгація;
- контрибуція;
- диверсикація та інші.
З огляду на принципи страхування можливо вирішити такі прикладні задачі життєдіяльності людини і сіспільства в цілому :
- задовільниити зацікавленість юридичних та фізичних осіб у збереженні об”єктів, у які вкладені гроші, а також у отриманні прибутку;
- у разі настання страхової події отримати належне, максимально достатнє, відшкодування збитків, та досягти безперебійності роботи виробництва.
Необхідність страхового захисту має кілька аспектів : природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.
З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.
Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який грунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров”я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.
Підприємницька діяльність пов’язана з ризиком, тобто імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування. Ризик звичайно вважають зворотнім боком волі і незалежності підприємства. Причини ризику – це неперед-бачуваність ринкової ситуації і новаторський характер підприємництва. Ризик може бути виробничим, комерційним і іфнансовим.
Ступінь ризику може мати три рівні :
- повна втрата прибутку (ризик, що допускається);
- невідшкодування витрат ;
- банкрутство (катастрофічний ризик).
Основною формою запобігання ризику є страхування, але немаловажне значення мають тактика смиренності і тактика відваги підприємства.
Головне у страхуванні – це ідентифікація та визначення ризику і розрахунок наслідків його реалізації. Взагалі, поняття ризику пов’язується із розумінням небезпеки, невизначеності, загрози, невпевненості, ненадійності, азарту та збитку. Ризик у страхуванні це не тільки якась дія чи намір, але й об”єкт (життя, здоров”я людини, її майно та її відповідальність перед третіми особами за свою діяльність чи бездіяльність), а також подія, явище, сукупність явищ, чи ступінь небезпеки. У різних народів світу відчуття ризику, небезпеки, проявляється різною мірою, що й відображається на поведінці людей неоднаковою рекцією та відторгненням ризиків зокрема й “страхових ризиків”.
В розвинутих країнах страхування є сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.
Виходячи із вище зазначеного, роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає в :
- забезпеченості стабілізації відтворювального процесу та економічній сталості в суспільстві;
- оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки;
- раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, первенцій тощо;
- в створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в економіку країни.
2. Обективна необхiднiсть та економiчна сутнiсть мiжнародних фiнансiв.Склад i структура мiжнародного i фiнансового ринку.
Зарубіжна
фінансова наука трактує
Саме
таке розширене трактування
У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.
Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.
