Вступ

На  мою думку тема " Забезпечення    фінансової   стійкості    підприємства   для   вирішення   його стратегічних завдань " є актуальною, оскільки, в умовах післякризової ситуації стоїть завдання відновлення та зміцнення рівня фінансової стійкості підприємства, що є основною передумовою його виживання.

Фінансова стійкість передбачає здатність  підприємства зберігати заданий  режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результуюча  категорія, що характеризує рівень стійкості  роботи підприємства, його здатність  забезпечити стабільні техніко-економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі. Рівень фінансової стійкості впливає і на можливості підприємства. Визначення меж фінансової стійкості належить до найбільш важливих економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви. Фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який відповідає вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємтсва на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Зміна ж стану ресурсів у фінансово стійкого підприємства не повинно призвести до зміни обраної ним стратегії.

Із  ефективністю виробничо-господарської  діяльності підприємства пов’язана його фінансова стабільність. Однак необхідно зазначити, що стійкість того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності його діяльності. У хиткому стані може опинитися й ефективно функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом недостатньо високого рівня мененджменту, прояву впливу якихз-небудь несприятливих факторів (наприклад, неплатоспроможність замовника, що важко або неможливо було передбачити).

Мета  курсової роботи - дослідити сутність та необхідність фінансової стійкості  підприємства, методичні аспекти  її оцінки.

1. Фінансова стійкість підприємства у процесі господарювання

1.1 Суть та необхідність  фінансової стійкості  підприємства

Умовою  життєздатності підприємства й основою  його розвитку в конкурентному ринку  є стабільність (стійкість). На неї  впливають різні причини - як внутрішні, так і зовнішні:

- виробництво дешевої продукції  та надання послуг, які мають  попит;

- міцне становище підприємства  на ринку;

- високий рівень матеріально-технічної  оснащеності виробництва і застосування  передових технологій;

- налагодженість економічних зв'язків  із партнерами;

- ритмічність кругообігу засобів;

- ефективність господарських і  фінансових операцій;

- незначний ступінь ризику в  процесі здійснення виробничої  і фінансової діяльності тощо. [9,с.97]

Таке  розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають  на неї, - внутрішній і зовнішній  аспекти. [9,с.98]

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і  таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами  його діяльності.

У свою чергу, зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним  макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової  стійкості, яка визначається наявністю  певного запасу міцності, досягнутого  підприємством за період його попередньої  діяльності, і яка захищає від  впливу несприятливих дестабілізуючих  факторів. [13,с.151]

Загальна  стійкість підприємства може бути забезпечена  лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з  постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість  підприємства передбачає насамперед такий  рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над  витратами.

Саме  така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити  безперебійний процес виробництва  й реалізації продукції, а також  затрати на його розширення й оновлення.

Визначення  меж фінансової стійкості підприємства має істотне практичне значення і належить до числа найважливіших  економічних проблем в умовах переходу до ринку, бо недостатня фінансова  стійкість суб'єктів господарювання в нашій країні багато в чому є  причиною неплатежів.

Водночас  ринкове підприємство не влаштовує  і надлишкова фінансова стійкість. У цьому разі виникають умови  гальмування розвитку, тому що підприємство буде не в змозі скорочувати свої затрати під тиском конкурентів  через накопичення надлишкових  запасів і резервів і відтягнення, таким чином, капіталу з виробничого  процесу. Існує необхідність розробки теоретичних підходів до визначення критеріїв фінансової стійкості  й банкрутства підприємств. Вже  давно стала актуальною і проблема законодавчого та нормативного оформлення зазначених ситуацій, встановлення відповідних  показників чи критеріїв оцінки критичного стану фінансів підприємства чи його окремих характеристик, зокрема  неплатоспроможності.

Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність  у нього фінансових ресурсів, достатніх  для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси  можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити  одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для  самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного  відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками  та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його прогресивнішим. При цьому для  досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.

Величина  і динаміка рентабельності з точки  зору фінансової стійкості характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансове благополуччя.

Значний практичний інтерес має вирішення  питання про кількісні характеристики фінансової стійкості підприємства, іншими словами, при яких саме показниках фінансовий стан підприємства можна  вважати стійким. Його можна вважати  стійким, якщо воно покриває власними оборотними засобами не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно  й цілеспрямовано використовує фінансові  ресурси, дотримується фінансової, кредитної  й розрахункової дисципліни, тобто  платоспроможне. [9,с.98]

У підприємства, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається  спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість  фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває  під загрозою банкрутства. Однак  це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість  може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери підприємства знайдуть ефективні рішення й  виведуть підприємство з фінансової кризи. Проте і наявність високої  фінансової стійкості не гарантує від  банкрутства.

Фінансова стійкість тісно пов'язана з  кредитоспроможністю. Кредитоспроможність  характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у  встановлений строк) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки  проявляється його здатність при  необхідності мобілізувати грошові  засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо. Однак найістотніше, чим  визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи  його зміни і в який бік.

Очевидно, що коли у підприємства протягом певного  періоду спостерігається тенденція  до зниження рентабельності, то падає  і його кредитоспроможність. Зміна  фінансового стану підприємства в гірший бік у зв'язку зі зниженням  рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів - зменшення платоспроможності  й ліквідності.

Отже, фінансова стійкість - комплексне поняття, яке перебуває під впливом  різноманітних фінансово-економічних  процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності - на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності  й кредитоспроможності.

1.2. Оцінка фінансової  стійкості підприємств  та її показники

Забезпечення  і підтримання фінансової стійкості  підприємств в умовах конкурентного  ринку набуває винятково важливого  значення. Однак у нашій країні та й інших державах з перехідною економікою вони, внаслідок відсутності  у них протягом багатьох років  загрози банкрутства, не розроблялись.

Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності залученого капіталу. Ці показники включають:

1. Коефіцієнт концентрації власного  капіталу.

Він визначається: власний капітал / всього господарських коштів.

Цей коефіцієнт характеризує частку власників  підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим  вище значення цього показника, тим  більш фінансовостале підприємство, стабільне і незалежне від  зовнішніх кредиторів. Доповненням  до цього показника є коефіцієнти  концентрації залученого (позикового) капіталу - їх сума дорівнює 1 (або 100%). З  приводу ступеня залучення позичених  коштів у зарубіжній пракьтиці існують  різні думки. Найбільш поширена така: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, нижня межа 0,6 (60%). У підприємство з високою  часткою власного капіталу кредитори  вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю  може погасити борги за рахунок власних  коштів.

2. Коефіцієнт фінансової залежності.

Він визначається: всього господарських  коштів / власний капітал. Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнтом концентрації власного капіталу. Зростання цього  показника в динаміці означає  збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 грн., вкладеній в  активи підприємства, 25 коп. - позикові.

3. Коефіцієнт маневреності власного  капіталу.

Він визначається: власні кошти / власний  капітал.

Цей коефіцієнт показує, яка частина  власного капіталу використовується для  фінансування поточної діяльності, тобто  вкладена в оборотні кошти, а яка  частина капіталізована. Значення цьго показника може змінюватися залежно  від структури капіталу і галузевої  приналежності підприємства (норматив - 0,4 - 0,6).

4. Коефіцієнт структури довгострокових  вкладень.

Він визначається: довгострокові зобов'язання / основні кошти та інші позаобігові  активи. Цей коефіцієнт показує, яка  частина основних коштів та інших  позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в  якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт співвідношення власних  залучених коштів.

Він визначається: залучений капітал / власний  капітал. Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості  підприємства.

Якщо  значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання  цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

6. Коефіцієнт довгострокового залучення  позичених коштів.

Він визначається: довгострокові зобов'язання / довгострокові зобов'язання + власний  капітал. Він характеризує структуру  капіталу. Зростання цього показника  в динаміці - негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим  далі - тим більше залежить від зовнішніх  інвесторів.

7. Коефіцієнт структури залученого  капіталу.

Він визначається: довгострокові зобов'язання / залучений капітал.[17,с.94-97]

З позицією, що показники фінансової стійкості характеризують лише ступінь  захищеності залученого капіталу, а  значить, і сама фінансова стійкість  пов'язана тільки з борговими  зобов'язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціонування тощо. Підприємство може позбутися  боргів нераціональним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового  капіталу чи цінних паперів.

Значний практичний досвід оцінки фінансового  стану підприємства і складання  на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромаджений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять  перелік критичних показників для  оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До  першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок  яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне  банкрутство.

До  другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається  як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж  внаслідок невжиття чи несвоєчасного  вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.[17, с.87].

Особливості кризового фінансового стану  й неплатоспроможності українських  підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають  у тому, що вони:

- як правило, не включені в  систему заставних зобов'язань  щодо власного майна;

- організаційно й психологічно  не підготовлені до ринкових  відносин внаслідок зручної залежності  від бюджетного фінансування  різних рівнів;

- не володіють практикою маркетингу  і не ведуть маркетингових  досліджень;

- не здатні швидко перебудуватись  на випуск нових видів продукції  чи послуг;

- їх адміністрація і насамперед  директорський корпус слабо володіють  економічним мисленням, без якого  неможливо досягти успіху в  ринковому господарюванні;

- їх основні виробничі фонди  і технології далеко не завжди  відповідають сучасним вимогам  і навіть при досить низьких  фінансових витратах підприємства  не можуть швидко перебудувати  організацію і технологію виробництва  стосовно вимог ринку. [18,с.124]

Виходячи  із зазначених особливостей фінансового  стану підприємств України, та й  усіх країн з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Чотири  типи фінансової стійкості:

1) Абсолютна стійкість фінансового  стану. Характеризується нерівністю 33ВОК. Це співвідношення показує,  що всі запаси повністю покриваються  власними оборотними коштами,  тобто підприємство не залежить  від зовнішніх кредиторів. Така  ситуація трапляється вкрай рідко  і, як правило, її не можна  розглядати як позитивну, бо  за цих умов адміністрація  не має можливості використати  зовнішні джерела коштів для  основної діяльності. Нормальний  стан для підприємства, коли частка  власних оборотних коштів становить  трохи вище 50%.

2) Нормальна стійкість фінансового  стану підприємства належить  до другого типу, який гарантує  його платоспроможність. Характеризується  нерівністю ВОК33ІФЗ, де ІФЗ  - джерела формування запасів.  Для покриття запасів використовуються  різноманітні джерела коштів - власні  і залучені.

3) Третьому типу фінансового стану  відповідає його нестійкість,  шо є порушенням платоспроможності  підприємства. Характеризується нерівністю 33ІФЗ. Це співвідношення говорить  про те, що підприємство для  покриття частини своїх запасів  повинно звертатися до додаткових  джерел покриття, що не є доцільним.

4) Для четвертого типу властивий  кризовий фінансовий стан, при  якому підприємство перебуває  на грані банкрутства, оскільки  у даній ситуації грошові кошти,  короткострокові цінні папери  й дебіторська заборгованість  підприємства навіть не покривають  його кредиторської заборгованості  й прострочених позик. [9,с.99]

Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для  формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і  затрат). У випадку, коли зазначені  умови не виконуються, фінансова  нестійкість набуває характеру  ненормальної і веде до істотного  погіршення фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є  достатніми для погашення кредиторської  заборгованості та здійснення податкових та інших обов'язкових платежів.

2. Забезпечення фінансової стійкості ринкового підприємства

В основі забезпечення фінансової стійкості  лежить рух його грошових коштів в  узгоджених обсягах і в часі, що виступає як безперервний процес. Для  кожного напрямку використання грошових фондів має бути відповідне джерело. В широкому розумінні активи фірми - це чисте використання коштів, а  пасиви і власний капітал - чисті  джерела.

Для забезпечення фінансової стійкості  суб'єктів господарювання важливе  значення має розподіл прибутку на дві частини. Перша - коли у формі  податків та інших обов'язкових платежів він перераховується в Державний  і місцевий бюджети. Друга - коли прибуток залишається в розпорядженні  підприємства. Прибуток на його власні потреби розподіляється на капітальні вкладення по технічному переозброєнню  й розширенню виробництва, примноженню  власних обігових коштів, на матеріальне  заохочення працівників, на соціально-культурні  заходи й будівництво житла, об'єктів  соціально-культурного й комунально-побутового призначення.

Для поглибленого аналізу прибутку з  метою визначення його ролі у забезпеченні фінансової стійкості підприємства доцільно згрупувати фактори, що впливають  на його розмір.

До  групи зовнішніх факторів слід віднести:

- природні (кліматичні) умови, транспортні  та інші фактори, що викликають  додаткові затрати у одних  підприємств і зумовлюють додатковий  прибуток в інших.

- зміни, що не передбачені бізнес-планом  підприємства, оптових ції на  продукцію, сировину, матеріали,  паливо, покупні напівфабрикати, ии  при цьому використовуються, торгових  скидок, накидок, норм амортиза  ційних відрахувань ставок заробітної  плати, нарахувань на неї й  ставок по| датків та інших  зборів, що виплачуються підприємствами;

- порушення постачальниками, збутовими,  вищестоящими господарствами, фінансовими,  банківськими та іншими органами  державної дисципліни з господарських  питань, що зачіпають інтереси  підприємств. [12,с.74]

У групу внутрішніх факторів доцільно включити: основні фактори, що визначають результати роботи, і ті з них, що пов'язані з порушенням підприємством  державної, фінансової, платіжної дисципліни тощо.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних  факторів. Якщо якийсь із них випадає  з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у  розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити  фінансову стійкість.

Як  правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено  впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні  ознаки:

- за місцем виникнення можливе  виділення зовнішніх і внутрішніх  факторів;

- за важливістю результату - основних  і другорядних;

- за структурою - простих і складних;

- за часом дії - постійних й  тимчасових. [18,с.89]

Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом  відносин у ринковій економіці, а  також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які  визначають фінансову стійкість, найважливішим, є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від  організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом  і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти  фінансовою стійкістю.

Розглянемо  насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької  діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури  продукції чи послуг, що створюються  підприємством. При цьому важливо  не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва  й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові  результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами.

Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, тісно пов'язаний з  видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура  активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в  чому залежать від якості менеджменту  поточними активами, від того, скільки  задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і  активів у грошовій формі, тощо.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості - склад і структура  фінансових ресурсів, правильний вибір  тактики і стратегії управління ними.

Істотний  вплив на забезпечення фінансової стійкості  підприємства справляють кошти, що додатково  мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим  значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик  нездатності підприємства своєчасно  і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.