Финансовый анализ долгосрочных обязательств

Зміст

Введення...................................................................................................................3

І. Теоретична частина..............................................................................................4

1. Предмет, зміст та метод фінансового аналізу. Характеристика основних методів, прийомів і процедур.................................................................................4

2. Фінансовий аналіз довгострокових та короткострокових зобов’язань........10

ІІ. Практична частина...........................................................................................17

Список використанної  літератури……………………………………………...27

Введення

Ринкова економіка в  Україні набирає все більшу силу. Разом з нею набирає силу і конкуренція як основний механізм регулювання господарського процесу. Конкурентоспроможність будь-якого господарюючого суб'єкту може забезпечити тільки правильне управління рухом фінансових ресурсів і капіталу, що перебувають у його розпорядженні.

В сьогоднішніх умовах для  більшості підприємств характерна реактивна форма управління фінансами, тобто прийняття управлінських  рішень як реакції на поточні проблеми.

Суттєвою причиною кризового  стану багатьох вітчизняних підприємств  є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій, зокрема, відсутність фінансового планування (бюджетування) і аналізу, управління ризиками, роботи з оптимізації структури активів і пасивів і т.д. Досить часто це обумовлено тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію, а фінансові служби або взагалі відсутні, або завдання, які поставлені перед ними, дуже невизначені.

Ознаками успішного  управління фінансовою діяльністю можна  назвати цілу систему цілей: виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби; уникнути банкрутства і великих фінансових невдач; зростання виробництва і реалізації; максимізація прибутку; мінімізація витрат; забезпечення рентабельної діяльності і т.д.

Управління обіговими  коштами, дебіторською та кредиторською заборгованістю, нарахуваннями та іншими засобами короткострокового фінансування - саме в цьому напрямку найбільш яскраво проявляється головна проблема управління фінансовою діяльністю підприємства.

І. Теоретична частина

1. Предмет,  зміст та метод фінансового  аналізу. Характеристика основних  методів, прийомів і процедур

Фінансовий аналіз - це система спеціальних знань, пов'язаних з дослідженням економічних процесів, що відбуваються під впливом об'єктивних економічних законів і факторів суб'єктивного порядку.

Під предметом фінансового  аналізу розуміють господарські процеси підприємств, об'єднань, асоціацій, економічна ефективність і кінцеві  результати їх діяльності, що отримують  відображення через систему економічної інформації.

Метод фінансового аналізу - це діалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів у їхньому становленні і розвитку.

Характерними особливостями  методу фінансового аналізу є: використання системи показників, що характеризують господарську діяльність, вивчення причин зміни цих показників, виявлення і вимірювання взаємозв'язку між ними в цілях підвищення соціально – економічної ефективності.

Метод фінансового аналізу включає:

• горизонтальний аналіз, тобто порівняння величин показників звітного і минулого періодів;
• вертикальний аналіз, тобто визначення структури підсумкових фінансових показників;
• трендовий аналіз, тобто аналіз зміни показника за кілька періодів для виявлення тенденції в його зміні;
• аналіз відносних показників, що характеризують співвідношення і взаємозв'язок показників;
• факторний аналіз, тобто оцінка впливу окремих факторів на результуючий показник;
• порівняльний аналіз, тобто зіставлення однакових показників різних організацій, підрозділів.

У ході аналізу господарські процеси вивчаються в їх взаємозв'язку і взаємозалежності. Встановлення взаємозв'язку процесів, виявлення причин і факторів - найбільш важливі моменти аналізу.

Інший важливий момент аналізу - вимірювання ступеня впливу основних факторів на досліджуваний об'єкт (тобто кількісна оцінка впливу факторів з використанням спеціальних методів і прийомів).

Фінансовий аналіз є  складовою частиною економічного аналізу  і здійснюється на мікрорівні, тобто  окремого господарського суб'єкта.

Фінансовий аналіз поділяють  на зовнішній і внутрішній. Для зовнішнього фінансового аналізу основним є використання публічної фінансової звітності. Його суб'єкти – це державні органи, партнери і клієнти, інвестори і кредитори.

Для внутрішнього фінансового  аналізу суб'єктом є керівництво  самого підприємства, а інформація, що використовується, отримується шляхом узагальнення даних як первинного обліку, так і даних, отриманих в ході спеціальних досліджень по методиках, застосовуваним конкретним підприємством. Така інформація найчастіше є комерційною таємницею.

Залежно від фаз процесу  управління, які забезпечуються необхідною інформацією фінансовий аналіз підрозділяють на:

• перспективний (прогнозний);
• поточний (ретроспективний);
• оперативний.

Найбільш добре відомий - поточний, який дає характеристику вже здійсненої господарської діяльності.

Перспективним аналізом називається аналіз результатів  діяльності господарського суб'єкта в  майбутньому. Перспективний аналіз спирається на результати поточного  аналізу і може розглядатися як його продовження.

Оперативний аналіз як і поточний базується на фактах, що вже відбулися. Аналізу частіше піддаються натуральні показники. Головне його завдання - швидке виявлення змін у виробництві та резервів поліпшення поточного стану.

В процесі економічного аналізу використовуються спеціальні прийоми обробки економічної інформації, названі методами економічного аналізу. Їх умовно можна розділити на 2 групи: традиційні та математичні.

Методи та прийоми  фінансового аналізу:

1. Факторного аналізу (differential, інтегральний,. корреляционно-регресійний);
2. Моделювання економічних процесів (лінійне програмування, теорія масового обслуговування, мережеве планування);
3. Математичної обробки статистичної інформації та спеціальних вибірок (регресійний, дисперсійний, експертних оцінок і т.д.);
4. Балансовий метод;
5. Подвійного запису;
6. Порівняння;
7. Відносних величин;
8. Середніх величин;
9. Групування;
10. Елімінування (індексний, ланцюгової підстановки, різниць).

Зупинимося на основних з традиційних методів.

1. Метод порівняння полягає в зіставленні явищ і показників, що характеризують їх. При порівнянні величин показника в різні періоди часу застосовується горизонтальний аналіз. Трендовий аналіз використовується для встановлення тенденції розвитку явищ.
2. Метод відносних величин. З цього методу по суті і починається економічний аналіз. На ньому заснований вертикальний (або структурний аналіз, в ході якого виявляється частка одного показника у складі іншого), а також аналіз економічних коефіцієнтів.
3. Метод середніх величин, на підставі якого визначаються загальні тенденції в розвитку сукупності однорідних явищ.
4. Метод групування, який створює умови для аналізу тенденцій по групі однорідних показників.
5. Метод елімінування, коли один з показників розчленовується на ряд факторних показників, після чого визначається вплив кожного з факторів на результуючий показник.

Спосіб визначити вплив  тільки одного фактора шляхом усунення впливу інших - це і є елімінування. Метод елімінування втілений в цілий ряд конкретних методів факторного аналізу:

• індексний;
• ланцюгових підстановок;
• різниць.

Індексний метод застосовуємо для мультиплікативних і кратних факторних моделей і у формалізованому вигляді може бути представлений так:

Y = B * C існує залежність IY = IB * IC

Y = B / C існує залежність IY = IB / IC

де IY - індекс зміни результуючого показника;

IB і IC - індекси зміни факторних показників.

Методи ланцюгової підстановки і різниць базуються на теоретичних викладках і відрізняються тільки сферами застосування.

Для моделі y = a * b * c * d метод ланцюгових підстановок виконується в такій послідовності.

1. Шикуються базова і звітна факторні моделі

У_{базисного періоду} = a₀ * b₀ * c₀ * d₀ і У_{звітного періоду} = a₁ * b₁ * c₁ * d₁

2. Поступово замінюються базові факторні показники на звітні і виходять проміжні значення узагальнюючого показника.

y₁ = a₁ * b₀ * c₀ * d₁

y₂ = a₁ * b₁ * c₀ * d₀

y₃ = a₁ * b₁ * c₁ * d₀

у_{звітного періоду} = a₁ * b₁ * c₁ * d₁

3. Різниця між сусідніми проміжними результатами узагальнюючого показника й становить величину впливу конкретного чинника на узагальнюючий показник.

D_yb = D_b * a₁ * c₀ * d₀

D_yc = D_c * a₁ * b₁ * d₀

D_yd = D_d * a₁ * b₁ * c₁

Метод ланцюгових підстановок  є універсальним і досить простим  методом, він може застосовуватися  для всіх типів факторних моделей.

Метод різниць навпаки  застосовується тільки для мультиплікативних  і кратних моделей і частіше в моделях, які містять 2-а чинники: кількісний і якісний.

y = x * z

D_yx = D_x * z₀

D_yz = D_z * x₁

де x - кількісний фактор;

z - якісний фактор.

Послідовність застосування методу різниць така:

• вплив кількісного фактора дорівнює зміні кількісного фактора помноженого на базове значення якісного фактору.
• вплив якісного фактору дорівнює зміні якісного фактору помноженого на звітний кількісного значення фактора.

Недоліком методів ланцюгової підстановки і різниць є те, що вплив факторів між собою не враховується. Ця величина приєднується до впливу останнього, чинник може спотворювати висновки.

4. Балансовий метод. Найчастіше служить для перевірки точності розрахунків взаємопов'язаних показників, для визначення сумарного впливу факторів на підсумковий результат. Метод застосовується там, де є строго функціональна залежність між показниками у вигляді адитивної моделі. Використовується при аналізі забезпеченості підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, паливом, матеріалами, основними фондами і т.д.

Баланс може вибудовуватися так:

Потреба в ресурсах = Фактичну наявність + Надходження

Можливий фонд часу = Фактичний фонд часу + Втрати часу

Платіжні засоби = Платіжні зобов'язання

5. Математичні методи включають велику сукупність методів. Серед них можна виділити групи методів:

• методи факторного аналізу (диференціальний та інтегральний метод, корреляційно-регресійний метод);
• методи моделювання економічних процесів (лінійне програмування, теорія масового обслуговування, мережеве планування);
• методи математичної обробки статистичної інформації та спеціальних вибірок (регресійний, дисперсійний, метод експертних оцінок та ін.).

2. Фінансовий  аналіз довгострокових та короткострокових  зобов’язань

Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Простими словами - зобов'язання - це борги підприємства, які необхідно  буде погасити.

Зобов'язання виникають в результаті здійснення фірмою різних угод і є юридичною підставою для подальших платежів за товари та надані послуги. Зазвичай зобов'язання слід реєструвати відразу при їх виникненні, а в кінці періоду необхідно вносити коригувальні записи про нараховані і відкладені зобов'язання.

Зобов'язання, зазвичай, оцінюються сумою грошей, необхідної для оплати боргу, або, в умовах ринку, вартістю товарів або послуг, які необхідно надати.

Короткострокові зобов'язання - це зобов'язання, які повинні бути виконані протягом року або звичайного операційного циклу компанії в залежності від того, який період довше.

Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, які повинні бути виконані в період більше одного року або операційного циклу після  дати звіту.

Аналіз стану кредиторської заборгованості здійснюється поетапно:

- вивчення динаміки  загальної суми кредиторської  заборгованості підприємства, її  частки в загальному обсязі  капіталу та співвідношення з  довгостроковими зобов'язаннями;

- вивчення складу кредиторської заборгованості в розрізі банківського, комерційного кредиту та внутрішньої кредиторської заборгованості;

- аналіз використання банківського кредиту;

- аналіз залучення комерційного кредиту;

- аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості, її складу, оборотності;

- аналіз заборгованості з податків та обов'язкових платежів.

Кожний етап цього  аналізу має свої особливості, зумовлені  специфікою виникнення та управління різними видами кредиторської заборгованості.

Внутрішній аналіз короткострокової заборгованості проводиться на основі даних аналітичного обліку розрахунків із постачальниками, отриманих кредитів банку, розрахунків з іншими кредиторами (на основі журналів-ордерів і відомостей).

Аналізу підлягають дані IV розділу пасиву балансу. При цьому  визначають частку окремих статей розділу в загальній сумі кредиторської заборгованості, а також відхилення значень цих статей на кінець звітного періоду відносно початку року.

На ліквідність активів, а значить і на фінансовий стан підприємства, значний вплив здійснює термін надання кредитів (кредиторської заборгованості).

Середній період надання  кредиту може бути визначений за формулою:

де  - період кредиту (з кожного виду зобов'язань);

- середні залишки заборгованості;

- тривалість періоду;

- сума дебетового обороту  за даними рахунками.

Для отримання повної інформації варто залучити дані про залишки кредиторської заборгованості із журналів-ордерів

Аналіз дебіторської заборгованості проводять поетапно:

- вивчення рівня загальної суми дебіторської заборгованості, її динаміки.

- визначення періоду інкасації дебіторської заборгованості, коефіцієнта оборотності.

- вивчення складу дебіторської заборгованості за її видами та аналіз динаміки її складових.

- вивчення складу дебіторської заборгованості за термінами її повернення.

- аналіз складу простроченої заборгованості, причин її виникнення.

- оцінка безнадійних боргів підприємства.

Управління дебіторською заборгованістю передбачає, перш за все, контроль за оборотністю коштів у  розрахунках.

З огляду на види розрахунків  у сучасній господарській практиці дебіторську заборгованість класифікують так:

• дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, строк  сплати яких не настав;

• дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, не сплачені в строк;

• дебіторська заборгованість за векселями отриманими;

• дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

• дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

• інші види дебіторської заборгованості.

Серед усіх видів дебіторської заборгованості найбільший обсяг припадає на заборгованість покупців за відвантажену продукцію.

Фактично дебіторську  заборгованість можна розглядати як безпроцентну позику покупцям чи замовникам, у яку підприємство здійснює інвестування оборотного капіталу.

Аналіз дебіторської заборгованості передбачає перш за все контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Крім того, оцінка реального стану розрахунків із дебіторами на підприємстві передбачає використання табличного та графічного способів оцінки дебіторської заборгованості, а також з допомогою абсолютних та відносних показників, що розглядаються в динаміці (так званий Л-аналіз).

Аналіз дебіторської заборгованості проводиться, звичайно, у кілька етапів.

На першому етапі аналізу  оцінюють рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміку в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою:

де  - коефіцієнт залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість;

- загальна сума дебіторської  заборгованості підприємства (або  сума дебіторської заборгованості  окремо за товарним та комерційним  кредитом), тис. грн;

- загальна сума оборотних  активів підприємства, тис. грн.

На другому етапі аналізу  визначають середній період інкасації  дебіторської заборгованості та кількість  її оборотів у досліджуваному періоді (звичайно - рік).

Кількість оборотів дебіторської заборгованості (коефіцієнт оборотності) характеризує швидкість обертання інвестованих у неї коштів протягом певного періоду. Цей показник розраховується таким чином:

де  - кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в досліджуваному періоді;

- загальна сума обороту з  реалізації продукції у досліджуваному  періоді, тис. грн;

- середній залишок дебіторської  заборгованості підприємства (загалом або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн.

Такий показник, як середній період інкасації  дебіторської заборгованості, характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового  та загального операційного циклу підприємства. Розраховується цей коефіцієнт за такою формулою:

де  - середній період інкасації дебіторської заборгованості підприємства, днів;

- середній залишок дебіторської  заборгованості підприємства (загалом  або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн;

- сума одноденного обороту  з реалізації продукції в досліджуваному  періоді, тис. грн.

На третьому етапі аналізу вивчається склад дебіторської заборгованості за окремими її видами. Слід побудувати таблицю складу та динаміки дебіторської заборгованості. На її основі визначають частку кожного виду дебіторської заборгованості в загальному її обсязі та досліджують динаміку зміни розміру кожного її виду.

На четвертому етапі аналізу  оцінюється склад дебіторської заборгованості за окремими її «віковими» групами, тобто за передбаченими строками її інкасації. Результати такого аналізу подають у формі таблиці, а також графічно. Як табличний, так і графічний способи аналізу базуються на ранжируванні дебіторської заборгованості за строками виникнення. При цьому найпоширенішим є таке групування (днів): 0-30, 31-60, 61-90, 91-120, 120-150, 150-180, понад 180 та понад 360. Цей етап аналізу простий і наочний. Побудована таким чином таблиця є простою та зручною в аналізі, бо дає змогу швидко визначати «вік» заборгованостей. При цьому вона допомагає одержувати певні моніторингові дані, що дають можливість стежити за ситуацією не лише тим фірмам, у яких дебіторська заборгованість є проблемною, а й підприємствам, що не мають із цим проблем.

На шостому етапі  аналізу детально розглядається  склад простроченої дебіторської заборгованості і середній «вік» простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості розраховується за формулою:

де  - коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості;

У - сума дебіторської заборгованості, не сплаченої в передбачені строки, тис. грн;

- загальна сума дебіторської  заборгованості, тис. грн.

Для характеристики цієї частини дебіторської (сумнівної, безнадійної) заборгованості підприємства також використовується такий показник, як середній «вік» простроченої дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:

де  - середній "вік" простроченої дебіторської заборгованості;

- середній залишок дебіторської  заборгованості, не сплаченої в  строк;

У - сума одноденного обороту з реалізації продукції в досліджуваному періоді.

Для оцінки оборотності  дебіторської заборгованості використовують ще показник:

де  - частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів;

- дебіторська заборгованість;

- поточні активи, а також показник частки сумнівної заборгованості у складі дебіторської заборгованості.

Конкретні напрями вдосконалення  стану розрахунків підприємства визначають, виходячи з розрахованих аналітичних коефіцієнтів і таблиць, що відображають стан дебіторської та кредиторської заборгованості. Оскільки дебіторська заборгованість є частиною активів підприємства, а кредиторська заборгованість - частиною пасивів підприємства і являє собою короткостроковий позичений капітал, то управління розрахунками і заходи поліпшення їхнього стану, що включають, відповідно, управління дебіторською і кредиторською заборгованістю на підприємстві, є складовою менеджменту оборотних активів та менеджменту оптимізації структури капіталу підприємства.

ІІ. Практична частина

БАЛАНС

Звіт про  фінансові результаті

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ