Финансы пидпрыемства

                                НІКОПОЛЬСЬКА  ФІЛІЯ

                       ПВНЗ «Європейський   університет»      
 
 
 
 
 
 
 
 

  ДОМАШНЯ  КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 

                                З  навчальної  дисципліни:

                                  Студентки  3-го  курсу

                                      Групи  З-2009-1

                                              (П.І.Б.)         

                                           м.  Нікополь 

                                                 2011 р.

                                              Варіант 3

        Теоретична  частина:

     1. Охарактеризувати складові фінансового механізму.

     Фінанси, як економічна категорія, здійснюють вплив  на соціально-економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і  сутність функціонування фінансів у  суспільстві.

     В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки  щодо його визначення та його складових  не існує. Серед розмаїття визначень  і підходів вчених та практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

     Перший  підхід полягає в тому, що під  фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. [Матеріальним відображенням  фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок  їх здійснення відбувається за певними  правилами, певними напрямками, що і  характеризує фінансову "техніку". З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму  як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті "організація фінансів", і ототожнювати дане поняття з  фінансовим механізмом не представляється  доцільним.

     Другій  підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів  і форм, інструментів, прийомів і  важелів впливу на соціально-економічний  розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний  фактор впливу держави на економіку  країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно  чітко визначити його складові, його структуру.

     Незважаючи  на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в  науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття "фінансовий механізм" не наводиться. У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлене явище, шиє всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на економіку і суспільство. В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Дробозіна Л.А., Родіонова В.М.), який складається з елементів та інструментів впливу. А російський економіст Сенчагов В.К., проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

     ·  фінансово-кредитне планування;

     ·  фінансово-кредитні важелі;

     ·  організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

       Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему макроекономічного регулювання і макрофінансової стабілізації в Україні практично неможливо. Вітчизняний вчений Опарін В.М. визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

     Українські  вчені Федоров В.М., Опарін В.М., Огородник СЯ. вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання.) а також організаційні структури і важелі впливу РИС 1.1.

     Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку. Так, Льовочкін С.В. пропонує замість терміну "фінансово-кредитний механізм" використовувати "фінансовий механізм", тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система - як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм виливу. Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин.

     В узагальнюючому вигляді за Льовочкіним С.В. можна навести наступне визначення фінансового механізму - це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі:

     Загалом серед українських вчених існує  чітка позиція щодо визначення фінансового  механізму та його складових. Фінансове  забезпечення полягає у виділенні  певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики. При цьому розрізняють забезпечувальну  і регулятивну його дію. Забезпечу  пальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів і через конкретну форму фінансового забезпечення характеризує активний вплив фінансового забезпечення. Фінансове регулювання проявляється у двох напрямках:

     ·  за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції  розподілу доходів, які впливають  на забезпеченість фінансовими ресурсами;

     ·  за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

     Фінансове забезпечення та фінансове регулювання  проводиться за допомогою фінансових інструментів, які в свою чергу  мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються  на:

     ·  елементи первинною впливу - діють  у процесі вилучення частини  доходів (податки, внески, відрахування);

     ·  елементи вторинного впливу-діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

     Дія фінансових інструментів здійснюється на основі загального підходу - характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування); на основі селективного підходу - диференційований підхід. З  метою здійснення певної фінансової політики переважає селективний  підхід. Важелі визначають характер дії  фінансових інструментів і коригують  цю дію. Важелі впливу поділяються:

     ·  за напрямом дії - на стимули і санкції;

     ·  за видами - на норми й нормативи; умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і  принципи фінансування і кредитування.

     В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

     ·  фінансові категорії;

     ·  фінансові показники;

     ·  фінансові коефіцієнти.

     В рамках фінансового механізму застосовувати  фінансові категорії як фінансові  індикатори не доцільно тому, що вони відображають наукову абстракцію, чисто теоретичні поняття, які не можуть застосовуватись  як інформаційна база. Фінансові показники  дають кількісну характеристику фінансових відносин і показують  обсяги фінансових операцій, що дає  змогу оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти - це відносні фінансові показники, які оцінюють ефективність фінансової діяльності. Саме вони можуть виступати  у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності, своєчасності. Отже, по-перше, фінансовий механізм –  досить складна система, керувати якою надзвичайно важко, по-друге, це дуже дійовий механізм, який дає змогу  розв’язати практично всі проблеми, але враховуючи, що роль фінансів у  розподільних відносинах вторинна і  основне регулювання здійснюється у сфері виробництва.

     2. Знос і амортизація  основних фондів: фізичний знос  та моральний знос.

     Як  уже було сказано, розрізняють два  види зносу основних фондів — фізичний і моральний.

     Фізичний  знос — це поступова втрата основними  фондами споживної вартості в  процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних фондів; кваліфікації робітників та їхнього  ставлення до основних фондів у процесі  використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних фондів.

     Повний  знос передбачає повну заміну зношених основних фондів через нове капітальне будівництво або придбання нових  основних фондів.

     Частковий знос компенсується здійсненням  капітального ремонту основних фондів.

     Моральний знос — це знос основних фондів унаслідок  створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.

     Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах  та устаткуванні.

     Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільне  необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих фондів суми зносу  визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.

     3В  = [В(100-І)] : 100,

     де  Зв — залишкова вартість основних виробничих фондів;

     В — відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих фондів;

     І — ступінь зносу основних виробничих фондів, %. Сума нарахованої амортизації  береться за вартість фізичного зносу.

     Амортизація — це процес поступового перенесення  вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням  витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами  амортизаційних відрахувань, установленими  законодавчими актами. Амортизаційні  відрахування включаються до складу валових витрат виробництва й  обігу, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

     За  рахунок амортизаційних відрахувань  фінансуються витрати:

     • на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого  використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних фондів для власних  виробничих потреб (включно з витратами  на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів);

     • на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних фондів.

     Безпосередньо відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

     • витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів з  метою їх наступної реалізації іншим  підприємствам чи використання таких  основних фондів у виробництві інших  основних фондів, призначених для  такої реалізації;

     • кошти та витрати на утримання  основних фондів, що перебувають на консервації.

     Розмір  амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також  від методів їх нарахування.

     Відповідно  до чинного законодавства суб'єктам  підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації  застосовувати залишкову вартість основних виробничих фондів, скориговану  на суму капітального ремонту понад  суми, віднесені на витрати виробництва  з поправкою на індекс інфляції.

     Підприємства  мають право самостійно застосовувати  метод прискореної амортизації. Завдяки прискореній амортизації  зменшуються витрати від морального старіння основних виробничих фондів.

     Сутність  прискореного методу нарахування амортизації  полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків  служби основних фондів підприємствам  дозволяється протягом двох років проводити  амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням  їх у наступні роки.

     Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань  знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується  прибуток від реалізації товарної продукції.

     Суми  амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням  норм амортизації на балансову вартість груп основних фондів на початок звітного періоду.

     де  А — сума амортизаційних відрахувань, грн.;

     Бб — балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.;

     Н — норма амортизаційних відрахувань  до балансової вартості кожної з груп основних фондів, %.

     Згідно  з чинним законодавством України  норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду в таких розмірах.

     Балансова,вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

     Бб=БЗ+Пб-Вб-Аб

     де  Бб — балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду;

     БЗ  — балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував  звітному;

     Пб — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

     Вб  — вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

     Aб — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

     З наведеної формули випливає, що витрати  на придбання основних фондів збільшують балансову вартість відповідної  групи з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також  інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, коли підприємство зареєстроване як платник такого податку.

     У разі виведення з експлуатації окремих  об'єктів основних фондів групи І  у зв'язку з їх продажем балансова  вартість групи І зменшується  на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи І та нематеріальних активів включається до валових доходів, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат підприємства.

     У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується  на суму вартості продажу таких основних фондів. Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову  вартість відповідної групи, її балансова  вартість прирівнюється до нуля, а  сума перевищення включається до валового доходу підприємства відповідного періоду.

     У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи І  у зв'язку з його ліквідацією, капітальним  ремонтом, реконструкцією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова  вартість такого об'єкта для цілей  амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

     У разі виведення з експлуатації окремих  основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова  вартість груп не змінюється. Уведення таких основних фондів в експлуатацію після капітального ремонту, реконструкції  та модернізації збільшує балансову  вартість групи основних фондів тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами.

     Якщо  підприємство приймає рішення про  ліквідацію окремого об'єкта основних фондів групи І, балансова вартість такого об'єкта не відноситься до валових  витрат і відшкодовується за рахунок  власних джерел підприємства.

     Нарахування амортизаційних відрахувань дає  можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних фондів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво  продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення  основних фондів, які вибувають з  виробничого процесу через зношення.

     3. Фінансова криза  на підприємстві: симптоми та фактори,  що її спричиняють.

     Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої  діяльності підприємства та обмежених  можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають  на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується  загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або  відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

     До  основних чинників, які можуть спричинити фінансову кризу на підприємстві відносять: зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

     -       спад кон'юнктури в економіці  в цілому;

     -       значний рівень інфляції;

     -       нестабільність господарського  та податкового законодавства;

     -       нестабільність фінансового та  валютного ринків;

     -       посилення конкуренції в галузі  та криза окремої галузі;

     -       посилення монополізму на ринку;

     -       дискримінація підприємства органами  влади та управління;

     -       політична нестабільність у країні.

     Головні ендогенні чинники фінансової кризи:

     -       брак чітко визначеної стратегії  розвитку підприємства;

     -       дефіцити в організаційній структурі;

     -       низький рівень менеджменту;

     -       низький рівень маркетингу та  втрата ринків збуту продукції;

     -       незадовільне використання виробничих  ресурсів;

     -       непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

     У цілому всі названі причини кризи  досить тісно взаємозв'язані й  створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та чинників на фінансово-господарський стан підприємства є:

     -    втрата клієнтів та покупців готової продукції;

     -    зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

     -    підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

     - збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

     -    підвищення тиску на ціни;

     - істотне зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

     Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:  джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією  її розвитку.

     Виділяють такі види кризи:

     -  стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довготермінових чинників успіху);

     - криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

     - криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

     Між цими видами кризи існують тісні  причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна  криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності  підприємства. Важливою передумовою  застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини  фінансової кризи.

     Розрізняють три фази кризи:

     а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим  антикризового управління);

     б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

     в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим  існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

     Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції  на неї.

     Характерними  ознаками і фазами кризи є періодичний  та все триваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання  ним своїх зобов'язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім  проявом такого станова є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка  характеризуйся затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення  терміну сплати у зв'язку з недостатністю  грошей на розрахунковому рахунку), сплатою  економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених  кредитів і позик.

     Діагностика фінансової кризи підприємства є  узагальненням всіх складових економічної  стратегії. Її головним завданням є  визначення потенційних можливостей  кризових ситуацій та банкрутства, і  формування заходів їх запобігання.

     Реалізація  на практиці системи раннього виявлення  та подолання фінансової кризи передбачає розробку теоретично обґрунтованої  методологічної бази, яка відображає сучасні вимоги. Відомі на сьогодні традиційні методи оцінки кризової ситуації мають певні недоліки: по-перше, неадаптованість зарубіжного інструментарію кризової діагностики до діяльності вітчизняних підприємств; по-друге, поширений управлінський підхід дає загальну характеристику кризовій ситуації, в той час, як прийняття рішень вимагає кількісного обґрунтування; по-третє, серед аналітичних показників діагностики банкрутства не виділено чітких критеріїв, орієнтованих на ідентифікацію ранніх ознак та глибини фінансової кризи; по-четверте, існує неузгодженість методичної та нормативно-правової бази антикризового регулювання в Україні.

     Фундаментальна  діагностика банкрутства підприємств  характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу  та прогнозування.