Финансы зарубежных стран

ЗМІСТ 
 

1. ДИНАМІКА ПЛАТІЖНОГО  БАЛАНСУ УКРАЇНИ  ТА ЙОГО ВПЛИВ  НА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН КРАЇНИ 
 

     Платіжний баланс – це макроекономічна модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становище держави та відображає економічні стосунки національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадження обґрунтованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізування та прогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансового ринків, одержання різноманітних порівняльних даних, оцінювання умов торгівлі. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання країні фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.

     Платіжний баланс – це співвідношення між  платежами, які здійснені економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над надходженнями – пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.

     Стан  платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями  структури економіки, участю економічних  агентів країни в міжнародній кооперації, зв'язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки й зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс, точно відображуючи економічний стан країни, широко використовується для прогнозування й макроекономічного регулювання.

     Складання платіжного балансу, розробка методологічної та методичної бази для його аналізу  та прогнозування, а також опрацювання  економічних способів впливу держави  на стан платіжного балансу покладено  на Національний банк України.

     За  формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентами держави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами, послугами і капіталом; трансфертних операцій; про стан валютних коштів; про факти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов'язання; накопичення або витрату валютних резервів тощо.

     Для складання платіжного балансу використовується широке коло інформаційних джерел та експертних оцінок на базі застосування сучасної електронної обчислювальної техніки і нових інформаційних технологій за такими основними напрямками:

• розробка інтегрованої інформаційної системи статистичної інформації з платіжного балансу;
• застосування системи контролю за вірогідністю даних стосовно зовнішньоекономічної діяльності держав, а також коректного відображення у звітності курсових співвідношень основних валют у розрахунках;
• визначення методичних питань щодо належного відображення зовнішнього боргу, удосконалення інформаційних потоків про міжнародні кредитні угоди;
• методичне обґрунтування й відповідне використання експертних оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характеристики окремих позицій платіжного балансу;
• методологічне опрацювання питань проведення систематичного аналізу і прогнозування платіжного балансу відповідно до стандартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних та запровадження аналітичних розробок.

     Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського  обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. Це правило ще раз підтверджує те, що більшість економічних операцій за своєю суттю є обміном економічними цінностями. У разі, коли має місце безоплатне передавання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «трансферти» ~ спеціально для обліку операцій, проведених на безоплатній основі.

     Отже, сума кредитових проводок має збігатись із сумою дебетових, а загальне сальдо завжди має дорівнювати нулю. Але практично досягти такого балансу просто неможливо. Розбіжності між сумами кредитових та дебетових проводок називаються «чистими помилками та упущеннями» й відображаються у відповідній балансуючій статті.

     У більшості країн платіжні баланси  розробляються за схемою, яку рекомендовано Міжнародним валютним фондом. За характером операцій платіжні баланси включають такі розділи: рахунок поточних операцій; рахунок капіталів та фінансових операцій; резервні активи.

     У платіжному балансі зі знаком «плюс» відображається експорт товарів  та послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов'язань; зі знаком «мінус» – імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов'язань.

     Поточні операції. Баланс поточних операцій включає такі статті: баланс товарів та послуг (торговельний баланс), чисті доходи, поточні трансферти. Рахунок поточних операцій є важливою частиною платіжного балансу, оскільки він забезпечує інформацію про стан попиту на імпорт та експорт, що суттєво може впливати на обмінний валютний курс. Крім того, цей розділ балансу забезпечує інформацію про те, що станеться з правом країни на іноземне майно у довгостроковому періоді.

     Зміст кожної позиції у платіжному балансі  потребує спеціального розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі даних  митної статистики, оскільки вона повніше відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібний опт. 

Таблиця 1.1 – Динаміка платіжного балансу України (млн. дол. США) 

     Для складання статті «Послуги» використовуються дані банківської звітності. Міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

     До  статті «Доходи» (відповідно до міжнародної  практики) включають не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, проценти на залучений капітал, а також і проценти, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, ідеться не тільки про фактично сплачені проценти, а й про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення щодо реальних прибутків та витрат від наданого та залученого капіталу.

     Стаття  «Трансферти» відображає некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі виокремлюють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображають на рахунку поточних операцій та складають за даними банківської звітності, інформації з агентства міжнародної технічної допомоги та ОЕСД.

     Рахунок капіталів та фінансових операцій. Цей розділ включає: прямі та портфельні інвестиції, іноземні кредити, капітальні трансферти. Він описує рух капіталу між країнами. Відтік капіталу спричиняє купівля іноземних активів (стаття платежів), а приплив – купівля іноземцями національних активів (стаття надходжень).

     Резервні  активи. Оскільки валюти більшості країн не використовуються як міжнародні валютні резерви, то ці країни змушені фінансувати дефіцит платіжного балансу, постачаючи іноземним урядам та центральним банкам власні валютні резерви. Дефіцит платіжного балансу асоціюється з втратою даною країною валютних резервів; активне сальдо – з приростом цих резервів. Коли ми говоримо про пасивне чи активне сальдо платіжного балансу, то фактично маємо на увазі надлишок або дефіцит у офіційному балансі резервів для операцій. Цей баланс охоплює статті рахунку на поточних операціях плюс статті рахунку капіталу. Оскільки платіжний баланс має врівноважуватися, то офіційний баланс резервів для операцій дає нам чисту суму валютних резервів, що переміщуватимуться між центральними банками для фінансування міжнародних операцій. Центральний банк особливо заінтересований у виявленні потоків руху валютних резервів, оскільки вони мають значний вплив на монетарну політику і, зокрема, на пропозицію грошей.

     Для визначення сальдо платіжного балансу  його статті поділяють на основні  й балансуючі. До основних статей належать операції, що впливають на сальдо балансу і мають відносну самостійність: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей належать операції, котрі не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

     Якщо  за основними статтями балансу платежі  перевищують надходження, то виникає  проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей.

     З-поміж  традиційних методів балансування можна назвати міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позики. Відносно новим методом покриття дефіциту платіжного балансу є взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно зі своп-угодами. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни-боржники зобов'язані виплачувати проценти і дивіденди, а також суму основного боргу.

     Допоміжним  засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення зобов'язань державної скарбниці в центральних банках інших країн.

     Проте основним методом балансування платіжного балансу є використання резервних активів країни.

     Міжнародна  валютна ліквідність. Валютне забезпечення платіжного балансу характеризується так званою валютною ліквідністю. Це поняття свідчить про можливість тієї чи іншої країни безперервно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами. 

Таблиця 1.2 – Міжнародна валютна ліквідність України (млн дол. США) 

     Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них належать дефляційна, фінансова та грошово-кредитна політика.

     Дефляційна  політика – це політика скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційну політику в основному спрямовано на зниження інфляції і стабілізацію економіки через скорочення бюджетних витрат та сукупне зменшення грошової маси. Це й справді стримує інфляцію, але водночас зменшуються реальні прибутки, зростають ціни, скорочується зайнятість населення, державне інвестування. Тривале використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може остаточно зруйнувати національну економіку.

     Для регулювання платіжного балансу  країни у світовій практиці широко користуються відповідною фінансовою та грошово-кредитною політикою. Так, нині для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються бюджетні субсидії експортерам, протекціонізм (підвищення імпортного мита), пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

     Важливу роль у регулюванні балансу поточних операцій відіграє податкова політика, оскільки податки в Україні вже досягли 70 % від відпускної ціни. Такий податковий тягар робить більшість вітчизняних товарів неконкурентоспроможними і не тільки за кордоном.

     Для регулювання платіжного балансу  широко використовується монетарна  політика. Вона є особливо ефективною за умови плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, коли протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти з-за кордону, то курс національної валюти знижуватиметься.

     В Україні девальвація національної валюти відбувалася практично з моменту її введення (10 січня 1992 р.). Однак це залежало не стільки від спроб підвищити обсяг національного експорту, скільки від втрати національною валютою реальної вартості внаслідок кризи української економіки. Нажаль, цей процес триває й після проведення грошової реформи.

     Важливим  елементом впливу на платіжний баланс є також валютні обмеження, тобто сукупність законодавчих або адміністративних обмежень щодо купівлі, продажу та інших операцій з іноземною валютою, а також правила регулювання валютних операцій, що їх треба враховувати у статтях руху капіталу платіжного балансу.

     У світовій практиці валютні обмеження  впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через незбалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть полягати у прямих заборонах, лімітуванні валютних операцій, запровадженні кредитних лімітів тощо.

     Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного балансу, підтримування  валютного курсу, концентрація валютних резервів. Разом з тим ці заходи справляють також руйнівний вплив на економіку, позбавляючі країну переваг вільної міжнародної торгівлі, а національну валюту конвертованості.

     Особливе  місце в механізмі валютного  регулювання займають платіжний  баланс та золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

     Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу. Якщо, наприклад, звітний платіжний баланс пасивний і розмір від'ємного сальдо мав тенденцію до зростання, це негативно впливало на курс валюти у звітному році і давало підстави очікувати його падіння в наступному році. Якщо така тенденція не відповідає цілям загальноекономічної та монетарної політики, її слід переломити на стабілізаційну. Підходи до вирішення цього завдання теж можна визначити на основі платіжного балансу, зокрема його структурної збалансованості.

     Якщо, наприклад, торговий баланс (співвідношення експорту та імпорту) має хронічний  і всезростаючий дефіцит, то для  оздоровлення національної валюти потрібно визначити шляхи скорочення його від'ємного сальдо. Це можуть бути заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного виробництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, збільшенню експорту і скороченню імпорту. Якщо дефіцитним є баланс послуг, відповідні заходи слід спрямовувати на розвиток усіх видів послуг для нерезидентів, стабілізації чи навіть скорочення зовнішніх послуг для резидентів.

     Якщо  вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізувати  не може, то для збалансування залучатимуться зовнішні джерела, що викличе зростання  зовнішньої заборгованості та скорочення резервних активів (золотовалютних запасів). Проте кожне з цих джерел має свої чітко обумовлені межі, за якими використання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава змушена буде вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і платіжний баланс:

• девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;
• запровадження дефляційної політики, спрямованої на зменшення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;
• посилення контролю за діяльністю всіх національних суб'єктів валютних відносин;
• посилення обмеження на валютні операції.

     Ці заходи впливу на зменшення дефіциту платіжного балансу можуть здійснюватися кожний окремо або в комплексі залежно від конкретної ситуації, що склалася в економіці країни чи на валютному ринку. Для правильного вибору заходів щодо урівноваження платіжного балансу важливо виявити конкретні чинники, які призвели до його розбалансованості. Ними можуть бути:

• виробничі чинники: скорочення виробництва та погіршення якості експортної продукції чи імпортозамінної продукції;
• зростання витрат на виробництво експортної та імпортозамінної продукції. У цих випадках знизиться конкурентоспроможність вітчизняних товарів і погіршиться торговий баланс;
• структурні чинники: низька питома вага виробництва продукції, що користується попитом на світовому ринку; слабка інтеграція національної економіки у світову;
• кон'юнктурні чинники: зменшення попиту та цін на вітчизняні товари на міжнародних та внутрішньому ринках;
• інфляційні чинники: якщо інфляція в країні істотно випереджає темпи інфляції в країнах-партнерах, це може призвести до скорочення припливу валютних ресурсів по статтях «Фінансовий рахунок» та «Рахунок операцій з капіталом»;
• фінансові чинники: зростання витрат держави за кордоном на сплату та обслуговування державного боргу, внесків у міжнародні організації та фонди, надання допомоги іншим державам тощо;
• політичні та соціальні чинники: зростання політичної не стабільності, соціального напруження в країні призводить до посилення її закритості, ризиковості інвестиційної діяльності, що спричинює скорочення валютних надходжень по статтях «Послуги», «Доходи», «Поточні трансферти», «Операції з капіталом» та інших;
• форс-мажорні чинники: стихійні лиха, політичні перевороти, міжнаціональні конфлікти тощо. У цих випадках валютні надходження можуть скоротитися по будь-якій статті балансу.

     Для прийняття на базі платіжного балансу  правильного регулятивного рішення треба виявити не тільки конкретні чинники погіршення його стану, а й причини посилення кожного з них, оцінити строки його дії, економічні та фінансові можливості для його локалізації тощо.

     З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти  безпосередньо впливають на попит  і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі – для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул:

     1)П_РВ = ЗВ₁ + НВ – ЗВ₂,

де ПрВ  – пропозиція інвалюти протягом звітного періоду;

  ЗВ₁ – залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду;

  НВ  – надходження інвалюти протягом звітного періоду по платіжному балансу;

  ЗВ₂ – залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець періоду.

     Якщо  залишки інвалюти на початок і  кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти буде збігатися з надходженнями її по платіжному балансу, тобто П_РВ = НВ;

П₀В = БВ₁ + ПВ – БВ₂,

де П₀В – попит на інвалюту протягом звітного періоду;

  БВ₁ – боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду;

  ПВ  – валютні платежі протягом періоду  по платіжному балансу¹;

  БВ₂ – боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

     Якщо  боргові зобов'язання на початок  і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту буде збігатися  з валютними платежами, визначеними  по платіжному балансу, тобто П₀В = ПВ.

     З наведених формул можна зробити  висновок, що попит (П₀В) і пропозиція (П_РВ) на валютному ринку будуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. Похибки можуть спричинюватися лише на величину розбіжностей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зобов'язань економічних суб'єктів на початок і кінець періоду. 
 

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ. ПОЛІТИКА ІНОЗЕМНИХ  ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ 
 

       Найважливішим чинником, який сприяє залученню іноземних  інвестицій в країну, є існування  ефективного і стабільного законодавства про іноземні інвестиції і зовнішньоекономічну діяльність. У Україні на сучасному етапі розвитку ще не сформована повноцінна законодавча база, тому йде процес формування нормативно-правової бази, яка покликана регулювати інвестиційні процеси в країні.

       Основним  нормативним актом, регулюючий діяльність іноземних інвесторів на території  України, є Закон України «Про режим іноземного інвестування»  від 19.03.96 року. Головна відмінна риса цього закону, від попередніх законодавчих актів, полягає у встановленні єдиного національного режиму здійснення інвестиційної і господарської діяльності, за виключеннями, передбаченими вітчизняним і міжнародним законодавством, ратифіковані представницькими органами України. Також в цьому законі передбачена норма про те, що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

       Цей закон припинив дію Закону України  «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», в якому був встановлений ряд пільг для іноземних інвесторів. Проте в законі указується, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються згідно державній програмі розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій може встановлюватися пільговий режим інвестиційної і іншої господарської діяльності. Слід зазначити, що критерієм надання пільг є виключно пріоритетність сфери вкладення, а такі критерії як об'єм іноземних інвестицій і їх види до уваги не приймаються.

       У законі також визначений момент придбання підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Такий момент вважається день зарахування іноземних інвестицій на баланс підприємства. Таким чином, державна реєстрація такого підприємства відбувається тільки після внесення фактичної суми іноземної інвестиції.

       Підприємства  з іноземними інвестиціями – це будь-яка організаційно-правова форма підприємства, створеного по законах України, до статутного фонду якого іноземний інвестор протягом року після його твердження вносить «кваліфіковану іноземну інвестицію» – не менше 20 % статутного фонду підприємства, і не може бути нижче: