Філософія, коло її проблем, та роль у суспільстві
Шифр 6.030509
Контрольна робота
з дисципліни «Філософія»
студентки
групи ЗБ 3/3
обліково-фінансового факультету
Сокол Вікторії Владиславівни
План
- Теоретичні питання
1. Філософія, коло її проблем, та роль у суспільстві.
Вступ
1.1.Поняття та основні функції філософії.
1.2. Поблеми філософії.
1.3. Роль філософії у суспільстві.
Висновок.
2. Cвідомість: її походження і сутність
Вступ.
2.1. Походження свідомості.
2.2. Структура свідомості.
2.3. Проблеми свідомості в історії філософії.
Висновок.
- Контрольні питання
2.1. Чи є філософія наукою?
2.2. Які основні риси філософського мислення?
2.3. Чим відрізняється філософія від інших форм світогляду.
- Практичні завдання
- Дати визначення «Предмет філософії – це …»
- Назвати основні філософські методи.
Висновки.
Вступ
Виникнення філософії – це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина – світ", вся історія розвитку філософської думки – це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності. Звичайно, на різних етапах історії вирішення питань про сутність світу і людини, про їх взаємини наповняється конкретним змістом. Однак загальною особливістю цієї проблеми було прагнення з'ясувати, чим є світ за своєю природою, яке місце в ньому займає людина, яка її роль у світі.
Як форма суспільної свідомості філософія з моменту свого історичного зародження ставить і вирішує світоглядні питання, питання епохальні, які виступають духовним виразом будь-якого історичного етапу людського розвитку. Об'єктом осмислення філософії, як говорив Аристотель, є "максимально мислимий предмет". Вона ставить і намагається дати відповіді на "граничні" питання, знайти "граничні" основи і нормативи свідомого ставлення людини до дійсності: що таке природа, світ, дійсність; що таке знання; як здійснюється пізнання; що таке людина, у чому суть її життя; які історичні цілі того чи іншого соціального суб'єкта; чи може людина досягти свободи, чи вона маріонетка в руках сліпих природних, соціальних чи надприродних сил. Оскільки історичні епохи відрізняються одна від одної рівнем розвитку культури, економічним ладом, політичним укладом суспільного життя, соціальною структурою суспільства, рівнем розвитку пізнання, остільки відповіді на ці "граничні" питання в різні епохи були різні. Філософія історична як і увесь людський світ.
I. Теоретичні питання
1. Філософія, коло її проблем, та роль у суспільстві.
План
Вступ.
1.1Поняття та основні функції філософії.
1.2. Проблеми філософії.
1.3. Роль філософії у суспільстві.
Висновок.
Вступ
Філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри покажчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.
Вона покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини.
Саме тому Р. Декарт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.
Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини завжди, а й в аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації.
1.1. Поняття та основні функції філософії.
Філософія - це теоретично розроблений світогляд, система загальних категорій, теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке спирається на досягнення наук про природу і суспільство і володіє певною мірою логічного доказу.
Зміст предмета філософії формувався історично залежно від рівня розвитку культури. На ранніх етапах існування філософії вона містила всю сукупність знань про природу, космос і людину. Не випадково філософи Античності були вченими-універсалами, вченими енциклопедистами. Першу спробу виокремити філософію в особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.). Філософія, на його думку, це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання "про причини і начало", "про сутність", "про суттєве як такс взагалі".
Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почалися наприкінці XVI - на початку XVII ст., коли виникає експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від філософії конкретних наук-спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. Відділення філософії від спеціальних наук сприяло формуванню специфічного філософського дослідження: Що становить сутність природи, Всесвіту? У якому співвідношенні перебувають свідомість і зовнішній світ? Що таке людина і яке його місце в світі? Чи здатна вона пізнати і перетворити світ, якщо так, то яким чином?
Філософське знання є поліфонічним. Це означає, що на ті самі питання в різних філософських школах даються неоднакові відповіді, які, що досить суттєво, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, у філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень.
Філософія прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, висловити в теоретичній формі. Наприклад, фізичні і хімічні формули не підлягають моральній оцінці, а філософський погляд на світ завжди суб'єктивний, "небезсторонній": істини філософії відбиваються крізь призму життєвих інтересів і цілей людей. Інакше кажучи, філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, а якщо взяти,к прикладу, наукове, то воно реалізує вже поставлене завдання або систему цінностей. Наука відповідає на питання "чому?", а філософія - на питання "для чого, з якою метою?".
Філософія як сформована система знань має цілий ряд питань, як загального, так і специфічного характеру. Наприклад, загальним питанням, яке розкриває характер філософського мислення, є питання про те, що первинне: дух (духовне, ідеальне) або матерія (матеріальне). У залежності від його вирішення виділяються такі великі філософські напрямки, як матеріалізм та ідеалізм.
1.2. Проблеми філософії.
У процесі історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це насамперед проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, систему відношення, процеси лише тому, що вони справді існують, наявні у світі. Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще). Оскільки ж є різні типи буття — природа, людина, суспільство, то відповідно вирізняють філософію природи (раніше її називали натурфілософією), філософію людини (філософську антропологію), філософію суспільства (філософську соціологію).
Важливе питання "Що є істина?" має регулятивне значення, бо спрямовує переважно на обговорення, філософський пошук. У конкретних ситуаціях істина має бути встановлена однозначно. При дослідженні "граничних" питань виявляється нескінченність, невичерпність, багатогранність дійсності. Пізнаючи її, розум людини може вдаватися до парадоксів, оскільки звичайні методи верифікації (перевірка досвідом) на цьому рівні узагальнення "не спрацьовують". Питання залишаються, а відповідей немає. Виникає можливість вибору, відмінність і навіть альтернативність позицій.
1.3. Роль філософії у суспільстві.
Зародження філософії, з одного боку, постало могутнім стимулом розвитку людини як соціального суб'єкта, що усвідомлює своє місце у світі, відношення до нього і до самої себе, а з другого — людська історія у своєму поступальному розвитку постійно вимагала усе більшого проникнення філософського знання в таємниці буття й усвідомлення сенсу життя. Особливо роль філософії зростала в кризові періоди суспільного розвитку, на переломних етапах, коли економічні, соціально-політичні і духовні потрясіння щораз з новою гостротою порушували питання про сутність людини, зміст її буття, принципи зв'язку зі світом, із суспільством, її покликання, обов'язки, перспективи і можливості, цінності, на яких варто орієнтуватися у своїй діяльності, і шляхи досягнення своїх цілей. Вже в Древньому світі були чітко сформульовані основні завдання філософії, певна її соціальна роль. В уявленні стародавніх мислителів філософія — це, насамперед, вчення про людину, шляхи і засоби досягнення нею щастя чи блага. Кожна філософська школа пропонувала свої варіанти як розуміння блага, так і шляхів досягнення його, що об'єктивно свідчить про виняткову багатогранність, розмаїтість людського існування, багатство зв'язків людини зі світом.
У своїй єдності філософські вчення в цілому усе глибше проникали в сутність людського буття, усе повніше, багатогранніше відображали його зміст, усе чіткіше визначали шляхи і засоби досягнення кінцевих цілей.
Філософія за всіх часів виконувала в суспільстві триєдине завдання:
1) розкриття природи і сутності світу, його будови і стану, в якому він знаходиться, природи і сутності людини, її місця у світі, відношення до нього і до себе;
2) вироблення принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу, оцінки явищ, процесів і сприятливих для визначення світоглядних орієнтирів, життєвих установок, усвідомлення цілей і сенсу життя;
3) пошук шляхів і засобів для реалізації, досягнення важливих для життя цілей.
Ці завдання можуть вирішуватись тільки в їх взаємодії, окремо жодна з них не може бути вирішена. Пізнаючи навколишній світ, людина не тільки пізнає його сутність, закони функціонування, специфіку зв'язків окремих частин тощо, а одночасно пізнає і саму себе як елемент цього цілого, однак елемент особливий, специфічний, неповторний у своїй індивідуальності. Людина виділяє себе зі світу і протиставляє себе йому як чомусь іншому, без якого, однак, людині ніяк не обійтися. Усвідомивши себе, своє "я" як протилежність навколишньому, людина, природно, задумується над тим, а яке ж її місце в цьому світі, хто для кого існує: людина для світу чи світ для людини?
Усвідомивши своє місце у світі, сенс свого буття, людина визначає конкретні цілі свого повсякденного життя, формує певні життєво важливі засади і веде відповідний спосіб життя. Кожна людина підшукує і приймає те знаряддя досягнення своїх цілей, яке здається їй найбільш придатним і разом з тим доступним. Звичайно люди нерозбірливі в засобах. Завдання філософської мудрості в тому і полягає, щоб не тільки допомогти людині розвити самосвідомість, сформулювати життєво важливі цілі, а і вказати най придатніший шлях до мети, засіб її здійснення.
Висновок.
Філософія є вченням, яке узагальнює досвід розвитку людської духовності. Вона є особливим виміром людської духовності, якому невластиве оперування законами. Адже немає "законів" діяльності совісті людини, оволодіння людиною світовою культурою та мистецтвом.
Таким чином, цінність філософії - у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною себе, світу, суспільної практики та витоків суспільного просування в майбутнє, "потрясіння свідомості". Потрясіння - пролог до пробудження руху, до самостійного духовного життя особи, її самосвідомості.
2. Cвідомість: її походження і сутність
План
Вступ.
2.1. Походження свідомості.
2.2. Структура свідомості.
2.3. Проблеми свідомості в історії філософії.
Висновок.
Вступ
Людська свідомість - це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. Завдяки свідомості людина вибудовує у своєму знанні цілий універсум, що має внутрішню систему зв'язків та підпорядкувань. Свідомість пов'язана з продукуванням всеохоплюючих, еталонних, універсальних систем відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі форми знання та мислення, що мають усезагальний та необхідний характер.
За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Це означає, що вона формує завершені, кінцеві та еталонні предметні характеристики реальності, набуваючи здатності вимірювати та оцінювати будь-що. З іншого боку, це означає, що свідомість не має просторово-часових вимірів.
2.1. Походження свідомості.
Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: "Що таке душа?", "Як вона співвідноситься з предметним світом?" При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.
Об'єктивні ідеалісти (Платон, Г. Гегель та ін.) розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей; зовнішній світ, на їх думку, визначається світом ідей, абсолютним духом, світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються.
Суб'єктивні ідеалісти (Д. Берклі, Е. Мах, Д. Юм та ін.) виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів.
Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу. Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію.
А вже сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.
2.2. Структура свідомості.
Свідомість складається з чуттєвих образів предметів, є відчуттям чи представленням і тому які мають значенням і здоровим глуздом, знання як сукупності відчуттів, намальованих у пам'яті, і узагальнень, створених у результаті вищої психічної діяльності, мислення та мови.
Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти певну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів: якщо свідомість передбачає ідеацію, то вона початково ( і принципово) постає у характеристиках цілісного явища. Звідси випливає, що в людській свідомості не існує чіткої та однозначної межі між мисленням та волею. Тому ми здатні радіти інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати нові горизонти для мислення; волю, наприклад, можна вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а сама воля неможлива без свідомого людського самоконтролю. Через це в сучасній філософії інколи вживаються дещо несподівані характеристики свідомості: свідомість це є можливість більшої свідомості.
Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює само оцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість — це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог "Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлексія — специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням", тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.
- Проблеми свідомості в історії філософії.
У науці й філософії немає складнішої проблеми, ніж проблема свідомості. Свідомість досі залишається загадковим і навіть таємничим явищем, що і є підставою для виникнення нових і підтримки наявних релігійних, містичних і окультних уявлень про її сутність і походження. Жодна наукова проблема не є предметом таких далеких від науки і таких широких за змістом інтелектуальних спекуляцій, як проблема свідомості. Варте уваги те, що з кожним кроком уперед у дослідженнях психіки і свідомості людини кількість такого роду спекуляцій не зменшується. Більше того, на рівні повсякденної думки саме вони здаються привабливішими за відповідні наукові розробки. Однак, слід пам'ятати, що лише наукове осягнення природи свідомості може відкрити істину. Істина одна, а помилок може бути багато.
Висновок.
Отже, свідомість виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може. Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій.
II. Контрольні питання
2.1.Чи є філософія наукою?
Відповідь:
Філософія і наука однакові за своєю структурою і різні
по своєму предмету і функцій. І філософське,
і наукове знання складається з елементів
(судження, поняття, принципи, закони, гіпотези
і т.д.), які організовані в систему, підкоряються
законам логіки і утворюють власний теоретично
сконструйований світ. У цьому розумінні
філософія виступає як наука.
Однак, якщо предметом науки є об'єкт, який
розглядається як природно-історичний
феномен, то предметом філософського дослідження
є теоретична модель ставлення людини
до світу і світу до людини. Філософія
у всіх випадках виступає як рефлексивна
система, яка включає предмет дослідження
двічі - як дослідника і як елемент філософського
аналізу. У філософії, як у формі світогляду,
світ представлений цілісно, виявлено
місце людини, його інтереси, ціннісні орієнтації. Наукова структура не робить філософський
світогляд наукою, тому по предмету дослідження
філософія не є наукою.
Філософію і науку об'єднує прагнення до достовірного
знання, до раціонального пояснення світу.
Але якщо в науці це асоціюється з прагненням
до істини, то у філософії достовірність
доповнюється елементами переконання.
Інакше кажучи, у філософії відбувається
злиття знання і переконання. І ще закони науки дозволяють прогнозувати, як буде розвиватися
об'єкт. На базі філософських принципів
можна прогнозувати лише шляхи, способи
вивчення досліджуваного явища. Ця обставина
вказує на відмінність між філософією
і наукою і в той же час на їх жорстку взаємозв'язок.
Наука не може успішно розвиватися без
філософії, яка виступає у функціях методології і світогляду.
2.2.Які основні риси філософського мислення?
Відповідь:
Філософське мислення здійснюється на базі зіставлень, порівнянь, переходів від однієї області до іншої, підпорядковане правилам логіки і здорового погляду. Філософське мислення пов'язане з цілеспрямованістю і формуванням цінностей. Можно запевнити, що воно рефлексивно, воно звернене не тільки до об'єкта, але і до процесу його дослідження.
2.3. Чим відрізняється філософія від інших
форм світогляду?
Відповідь:
Філософія - це загальносвітоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках.
Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури. Історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.
III. Практичні завдання
3.1. Дати визначення «Предмет філософії – це …»
Відповідь:
Предмет філософії - це засади та фундаментальні принципи людського буття, ставлення до природи, суспільству і духовного життя. Філософи виділяють і досліджують, принаймні, п'ять складових: буття, людину, природу,суспільство, духовну життя людини.
3.2. Назвати основні філософські методи.
Відповідь:
До числа основних методів відносять:
- діалектику;
- метафізику;
- догматизм;
- еклектику;
- софістику;
- герменевтику.
Висновки
Отже, філософія є насамперед концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як особлива сфера духовної культури, вона не зводиться до інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий специфічний вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філософське знання розкриває реальний та духовний світ людини в їхньому взаємозв'язку та розвитку, має вільний, критичний, проблемний і творчий характер.
Література:
А. Підручники та посібники
- Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995. Розд. 4.
- Лой А. М. Проблема свідомості: історичність досвіду//Філос. і соціал. Думка, 1992.
- Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
- Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
- Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.
- Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.
- Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.
- Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.
- Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.
- Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.
- Філософія: навч. посіб. / за ред. I. Ф. Надольного, В. П. Ан-друщенка, I. В. Бойченка та ін. - К.: Вікар, 1997. - 578 с.
- Скирбекк, К. Г. История философии: учеб. пособие / К. Г. Скир-бекк, Н. Гилье / под ред. С. Б. Крымского. - М.: ВЛАДОС, 2000. - 800 с.
- Читанка з історії філософії: у 6-ти кн. / за ред. Г. І. Волинки. - Кн. 6 : Зарубіжна філософія XX ст. - К.: Довіра, 1993. - 239 с.
- Данильян, О. Г. Основи філософії: навч. посіб. / О. Г. Данильян, В. М. Тараненко. - X.: Право, 2003. - 352 с.
- История философии Украины : хрестоматия. - Киев : Лыбидь, 1993.-553 с.
Б. Довідкова література
- Філософський енциклопедичний словник./ За ред. В.І. Шинкарука. – К.:Абрис, 2002. – 742 с.
- Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник./ Загальна редакція: В.П. Андрущенко, М.І. Гордач. – Київ-Харків : Рубікон, 1997. – 400 с.
- Сучасний словник із суспільних наук./ За ред. О. Г. Данильяна, М. I. Панова. - X.: Прапор, 2006. - 432 с.
