Фінанси підприємств комунальної власності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни "Державні фінанси"

на  тему:" Фінанси  підприємств комунальної власності"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

  1. Поняття про комунальну власність. Об'єкти комунальної власності……..5
  2. Фінансове забезпечення підприємств комунальної форми власності……10
    1. Фінансові ресурси комунальних підприємств………………………10
    2. Планування доходів і витрат місцевих бюджетів для фінансування підприємств комунальної власності………..…………………………………13
    3. Витрати і прибуток підприємств комунального господарства…….15
    4. Оцінка фінансового стану підприємств комунальної власності…...18
  3. Проблеми фінансового забезпечення підприємств комунальної форми власності та напрями удосконалення їх фінансування…………………………..20
  4. Аналіз фінансового стану підприємств комунальної власності                   м. Чернігова…………………………………………………………………………26

Висновки……………………………………………………………….……….27

Список використаних джерел……………………………………………..…..28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Державні фінанси —  це складова фінансової системи держави, її центральна сфера, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

За своєю  економічною сутністю державні фінанси  — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

З допомогою  державних фінансів держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об’єктом фінансових відносин. Суб’єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого — населення і підприємницькі структури.

Функціонування  державних фінансів невіддільне  від держави. Їх необхідність зумовлена  тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропонування, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До цих потреб належать, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання у господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

У сучасних умовах посилюється роль і значення управління фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні держави. Управління державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління.

Понад 70 % фінансових ресурсів держави становлять кошти бюджету, тому бюджетний менеджмент є центральною ланкою управління державними фінансами. Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їх руху на всіх етапах бюджетного процесу.

Менеджмент  державних фінансів має об’єкт і  суб’єкт управління. Об’єктом управління є процес створення й використання державних фондів і фондів підприємницьких структур державної форми власності, суб’єктом управління — фінансові органи держави. Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами в Україні здійснює Міністерство фінансів України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Поняття про комунальну власність. Об'єкти комунальної власності

Поняття комунальна власність  у законодавстві України виникло  в грудні 1990 року при прийнятті  Закону Української РСР „Про місцеві  Ради народних депутатів і місцеве самоврядування”. Законодавством було визначено, що комунальна власність є основою місцевого самоврядування, управління комунальною власністю здійснюється від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідними місцевими районними радами народних депутатів і уповноваженими ними іншими органами місцевого самоврядування. До комунальної власності було віднесене майно, що було передано безкоштовно колишнім СРСР і Українською РСР, іншими суб’єктами, а також майно, придбане місцевими радами народних депутатів за рахунок коштів, що їм належали.

Нова Конституція України  визначила нові правові принципи функціонування комунальної власності  і її економічної природи. Відповідно до Конституції комунальна власність  упроваджується як форма власності, якої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільнота громадян України – жителів міста, села і селища або добровільного об’єднання жителів декількох сіл, що утворять окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Отже, суб’єктом права комунальної власності по Конституції є територіальна громада, а від її імені – господарюючий орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об’єднання сел.

Реальність  місцевого самоврядування визначається насамперед матеріальними і фінансовими  ресурсами, якими розпоряджається  територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить  рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад.

Комунальна власність  є самостійною і рівноправною формою власності нарівні з такими видами власності як державна, приватна й ін. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, тому що відбиває відносини колективного володіння жителями міст, сіл, селищ і об’єднань сіл коштами, об’єктами і майном цієї власності, а також відношення згаданих категорій населення до даних коштів, об’єктів і майна як до власних. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.

Об'єктами права комунальної власності  є:

  • майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;
  • кошти місцевих бюджетів;
  • державний житловий фонд;
  • об'єкти житлово-комунального господарства;
  • майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;
  • майно комунальних підприємств;
  • місцеві енергетичні системи;
  • транспорт;
  • системи зв'язку та інформації;
  • інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Передача майна  здійснювалася міністерствами та відомствами  України, органами, уповноваженими управляти  державним майном. Встановлювалася  процедура передачі майна до комунальної  власності по вертикалі місцевих рад та їхніх виконкомів. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах Києві та Севастополі здійснювали облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми. Розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування і власністю районів у містах, містах районного підпорядкування, сіл і селищ здійснювали відповідно міські та районні виконавчі комітети .

Передача майна  здійснювалась безоплатно. У процесі  формування комунальної власності визначено право обласної комунальної власності, право районної комунальної власності, право міської комунальної власності, право районної в місті комунальної власності, право сільської та селищної комунальної власності .

Перелік об'єктів  права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Рухоме і  нерухоме майно, інші об'єкти права  комунальної власності громадського користування, які мають важливе  значення для життєзабезпечення  села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів визначаються територіальною громадою як об'єкти виключного права комунальної власності .

До об'єктів  виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

  • землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  • землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
  • річки, водойми та їх береги;
  • кладовища;
  • пам'ятки історії та архітектури;
  • природні ландшафти та заповідники;
  • інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності  не можуть бути відчужені в будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Територіальні громади можуть мати спільну власність - об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

У встановленому  законом порядку виконавчі органи місцевого самоврядування

  • створюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, установи та заклади, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми,
  • затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ.
  • вони регулюють ціни та тарифи на продукцію та послуги створених підприємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом,
  • встановлюють порядок використання прибутку,
  • контролю за ефективністю використання належного підприємствам майна,
  • веденням фінансово-господарської діяльності,
  • призначають та звільняють керівників таких підприємств,
  • заслуховують звіти про їх діяльність,
  • делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцевого самоврядування.

Відповідно  до статті 13 Конституції України право комунальної власності територіальної захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені в територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом .

Управління  майном комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування, а також інші уповноважені юридичні та фізичні особи. Виконавчі органи місцевого самоврядування, відповідно до закону, можуть здійснювати з об'єктами комунальної власності всі майнові операції, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутних фондів підприємств (господарських товариств), продавати і купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання і фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються та передаються в користування й оренду.

Виконавчі органи місцевого самоврядування утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації та установи відповідно до законодавства, а також  визначають мету, порядок діяльності та організаційні форми, затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ. Вони регулюють ціни й тарифи на відповідну продукцію та послуги створених ними підприємств, їхні взаємовідносини з бюджетом місцевого самоврядування, встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання їхнього майна та ведення фінансово-господарської діяльності, призначають і звільняють керівників таких підприємств, заслуховують звіти про їхню діяльність.

Економічна сутність комунальної власності в Україні така ж, як і муніципальної в закордонних країнах. Назва комунальна власність є синонімом поняття муніципальна власність. Термін комунальна власність походить від поняття комуна (у перекладі з французького commune означає громада, а з латинського – communis – загальний).

У багатьох закордонних  країнах з розвинутими традиціями місцевого самоврядування термін  комунальна власність  уживається як загальноприйнятий з терміном муніципальна власність

Впровадження в Україні  комунальної власності як власності корпоративної, недержавної означає створення таких економічних і фінансових основ місцевого самоврядування, що відповідають усім вимогам ринкової економіки, і є об’єктивним законам її розвитку.

Наслідком впровадження в Україні комунальної власності буде створення якісно нових економічних основ місцевого самоврядування в країні. З цього моменту органи місцевого самоврядування мають власну, юридично оформлену, самостійну фінансово-економічну базу.

 

  1. Фінансове забезпечення підприємств комунальної форми    власності
    1. Фінансові ресурси комунальних підприємств

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість, сільське господарство, транспорт і  зв'язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення та інші галузі. Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад, школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування - як кошторисну, так і госпрозрахункову.

Нині фінанси  підприємств комунальної власності  функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці  України. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості, їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать ці підприємства.

Відповідно до Бюджетного кодексу України 100% податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Комунальні  підприємства в Україні мають  самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого  самоврядування. Більшість установ і закладів, що перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

Фінанси комунальних  підприємств обліковуються в  складі фінансів державного сектора економіки. Місцева фінансова статистика має стати одним із розділів комунальної статистики України .

Перелік груп власних  надходжень бюджетних установ та комунальних підприємств підготовлено і спрямовано на визначення єдиних підходів до використання власних надходжень бюджетних установ з урахуванням статей 29 і 69 Бюджетного кодексу України в частині зарахування до доходів державного бюджету плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок державного бюджету, до доходів місцевих бюджетів власних надходжень бюджетних установ, які утримуються за рахунок відповідних бюджетів, та статті 13 цього Кодексу в частині включення до спеціального фонду бюджету призначень на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.

Власні надходження  бюджетних установ поділяються на дві групи:

  • перша  група  -  надходження  від плати за послуги (включаючи плату за надання адміністративних послуг), що надаються бюджетними установами  згідно  із  законодавством;
  • друга група  -  інші  джерела  власних  надходжень  бюджетних установ.

            У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

  • підгрупа 1  -  плата  за  послуги,  що  надаються  бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;
  • підгрупа 2 - надходження  бюджетних  установ  від  додаткової  
    (господарської) діяльності;
  • підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;
  • підгрупа 4  -  надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

            У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

  • підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;
  • підгрупа 2  -  кошти,  що  отримують  бюджетні  установи  від підприємств,  організацій,  фізичних  осіб  та від інших бюджетних установ  для  виконання  цільових  заходів, у тому числі заходів з відчуження  для  суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об’єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;
  • підгрупа 3 - кошти,  що отримують вищі та професійно-технічні навчальні  заклади  від  розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів,  отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження   бюджетних  установ  використовуються  (з  
урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на:

  • покриття витрат,  пов'язаних  з  організацією   та   наданням послуг,  що  надаються  бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);
  • організацію додаткової (господарської)  діяльності  бюджетних  
    установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);
  • утримання, облаштування,  ремонт та придбання майна бюджетних  
    установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);
  • ремонт, модернізацію чи придбання нових  необоротних  активів  
    та   матеріальних   цінностей,   покриття   витрат,  пов'язаних  з організацією збирання  і  транспортування  відходів  і  брухту  на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);
  • господарські потреби   бюджетних  установ,  включаючи  оплату  
    комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);
  • організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок  
    надходжень підгруп 1 і 3 другої групи);
  • виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень  
    підгрупи 2 другої групи).

 

2.2 Планування доходів і витрат місцевих бюджетів для фінансування підприємств комунальної власності

Планування витрат місцевих бюджетів на фінансування підприємств  комунальної форми власності  має свої особливості, тому що починається  з визначення доходів цих підприємств.

Як правило, доходи підприємств  комунальної форми власності значно менші за витрати, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фінансові органи планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їхніх доходів і витрат. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й напрямку надання дотації.

Так, житлово-експлуатаційним  конторам надається бюджетна дотація  на покриття збитків від експлуатації житла й інших комунальних  підприємств, перевищення оплаченого ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, що подається відомчим котельням, а також дотація на капітальний ремонт.

Транспортним підприємствам  бюджетна дотація планується на покриття експлуатаційних витрат, на капітальний  ремонт житла, на придбання матеріалу для ремонту і на капітально-ремонтні роботи в інших групах комунального господарства.

Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам  плануються в залежності від їхнього  функціонального призначення. Крім того, у дотації комунальним підприємствам може передбачатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, звідки планується дістати прибуток.

Фінансове планування в  комунальних підприємствах починається  з грошових надходжень, при цьому  їхній склад і структура залежать від функціонального призначення підприємства.

Орендна плата за нежилі приміщення обчислюється по тарифах  у залежності від типу будівлі, цілей  використання приміщення і його місцезнаходження. Доходи від здавання в оренду нежилих  приміщень складаються з орендної плати по встановлених тарифах, плати за опалення, плати за комунальні послуги по встановлених ставках і тарифах, а також виплати витрат на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду, пропорційно до зайнятої площі.

Важливо відзначити, що структура доходів житлового господарства має значні коливання, пов’язані зі структурою жилої й орендної площі і її місцезнаходження.

По-іншому плануються доходи транспортних підприємств комунальної  форми власності. В основу планування покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, що оплачують свій проїзд, і пасажирів, що користуються пільгами.

Крім цього, плануються доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Сумарні витрати на перевезення пасажирів, які мають пільги, здійснюються за рахунок бюджетних дотацій і визначаються шляхом множення кількості безкоштовних перевезень на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що будуть у плановому періоді. До інших видів доходів відносяться доходи, отримані від здачі в оренду власних приміщень, доходи від розміщення реклами на зупинках і на суспільному транспорті.

2.3 Витрати і прибуток  підприємств комунального господарства

Структура витрат на житлове  господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть у різних районах  того самого міста вона може бути різною, тому що на неї впливають: місцезнаходження району, його територія, існування місць суспільного користування, поверховість будинків, компактність їхнього розміщення, технічна оснащеність будинків.

Трохи інші витрати мають  транспортні підприємства. Крім однакових статей витрат, що властиві підприємствам житлового господарства (таких як заробітна плата, нарахування на заробітну плату, господарські витрати) мають місце специфічні статті витрат, що належать тільки автотранспортним підприємствам. Наприклад, автотранспортні підприємства в складі витрат мають витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, витрати на придбання електроенергії. Відзначимо, що структура витрат на транспортних підприємствах різного призначення не однакова.

Витрати на виконання робіт і послуг у вартісному виразі формують собівартість. Цей показник – один з головних економічних показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства.

Планування собівартості може здійснюватися нормативним методом, коли розмір витрат по кожній її складовій визначається на підставі встановлених законодавством України, а також прийнятих на підприємствах норм використання сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління й обслуговування виробництва й інші норми.

За окремими елементами витрат, за якими неможливе їх об’єктивне нормування, планування здійснюється на підставі фактичних витрат за минулі роки, кошторисів цих витрат або  інших фактів. Наявність цих норм і нормативів на підприємстві стає об’єктивною умовою його функціонування.

Витрати, що включаються  до складу собівартості робіт і послуг, на підприємствах комунального господарства групуються по таких елементах:

  • матеріальні витрати;
  • витрати на оплату праці;
  • відрахування на соціальні потреби;
  • амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
  • інші витрати.

До елемента „Матеріальні витрати” відносяться витрати:

  • пов’язані з підготовкою й освоєнням нових видів робіт і послуг;
  • на розробку і використання природної місцевої сировини і матеріалів;
  • на удосконалення технологій і організацію виробництва;
  • на обслуговування виробничого процесу, що містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію;
  • на перевезення матеріалів і сировини;
  • на проведення поточного ремонту, технічного огляду і технічного обслуговування основних фондів, забезпечення робітників спец. одягом, взуттям, обмундируванням. У зв’язку з тим, що матеріальні витрати на виробництво підприємств житлово-комунального господарства складають незначну частину, їхнє планування здійснюються методом прямого нарахування.
Фінанси підприємств комунальної власності