Фінанси підприємства. 3

Зміст

1. Система управління фінансами              3

2. Класифікація податків, їх ознаки              6

3. Міжнародні фінанси та міжнародний фінансовий ринок              12

Список літератури

1. Система управління фінансами.

              Управління   фінансами  –  це  складова   частина   управління економікою,   його   здійснює  спеціальний  апарат   за   допомогою прийомів і методів. В управлінні фінансами  виділяють об’єкти  і  суб’єкти  управління. Об’єктами  виступають  фінансові відносини,  в  тому  числі відносини, пов’язані  з  формуванням  і використанням   фондів  грошових  коштів.  Найважливіші   об’єкти: фінанси підприємств, організацій і установ,  державні   фінанси.

              Суб’єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і  виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові  служби підприємств,  організацій, установ. Сукупність всіх організаційних структур,  які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

              Управлінська  діяльність включає  наступні  функціональні елементи:

      планування;

      оперативне управління;

      контроль.

              Планування займає важливе місце в системі управління  фінансами.  Саме під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно  оцінює  стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів,  напрямки їх найбільш ефективного використання. Управлінські  рішення  приймаються  на основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо  повною  та достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній  та  оперативній звітності.

              Об'єктом  фінансового  планування  є  фінансова  діяльність  суб'єктів господарювання  та  держави,  а  підсумковим   результатом   -   составлення фінансових планів, починаючи від  кошторису  окремої  установи  до  вільного фінансового балансу  держави.  В  кожному  плані  визначаються  прибутки  та витрати на визначений період, зв'язки  з  ланками  фінансової  та  кредитної систем (внески відрахувань на  соціальне  страхування,   платежі  в  бюджет, платня за банківський кредит та ін.).

              Фінансові плани мають усі ланки фінансової системи, до  того  ж  форма

фінансового плану, склад його показників відображають специфіку  відповідної ланки фінансової системи. Так, підприємства та організації, які  функціонують на комерційній основі складають баланси  прибутків та витрат; установи, які здійснюють некомерційну діяльність, - кошториси;  оперативні  організації, громадські  об‘єднання  та  страхові  компанії  -  фінансові  плани;  органи державної влади - бюджети різних рівней.

              Оперативне управління - це комплекс дій, які розробляються  на  основі аналізу фінансової ситуації, що склалася, та  переслідуючих  ціль  отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілення фінансових ресурсів. Основний зміст  оперативного  управління  зводиться  до маневрування фінансовими  ресурсами  з  ціллю  ліквідації  "вузьких  місць", вирішення знову виникаючих задач.

              Контроль здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного управління. Він дозволяє  порівняти  фактичні  результати  від  використання фінансових  ресурсів  із  плановими,  виявити   резерви   росту   фінансових ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.

      Розрізняють  стратегічне  (загальне) управління  фінансами та оперативне.

              Стратегічне управління виражається у  визначенні  фінансових  ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні об'єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм  і  т.д.  Воно  здійснюється Міністерством економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.

              Оперативне управління - головна функція  апарату  фінансової  системи:

фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів,  страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

              При  розробці  управлінських   рішень   фінансового   характеру,   які оформлюються  в  юридичних  законах,   фінансових   прогнозах   та   планах, постановленнях і  т.  д.,  враховуються:  вимоги  економічних  та  юридичних законів; результати економічного  аналізу  не  лише  підсумків  попереднього господарчого періоду, але й перспективи;  економічно-математичні  методи  та автоматизовані   системи   управління   фінансами;   раціональне   поєднання економічних та адміністративних методів управління.

Загальне  управління  фінансами  України  здійснюють   Міністерство економіки,  Міністерство   фінансів,   державне   казначейство.   Оперативне управління здійснює апарат. За  його  допомогою  держава  керує  фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.                     Управління  фінансами  на  підприємствах  та   в   галузях   народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств;  фінансові відділки та управління міністерств  та  відомств,  які  ще  залишились.  Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів  та його  фінансові органи, Державна податкова служба.

              Міністерство фінансів виконує такі функції:

      Підготовка бюджету та організація його виконання;

      Розробка проектів нового  фінансового  законодавства  та  нормативних  актів стосовно  фінансових  питань,  обґрунтування  основних  положень  фінансової політики держави;

      Розглядання та реалізація управлінських рішень  по  використанню  фінансових ресурсів;

      Контроль   за   дотриманням   фінансового   законодавства   усіма   органами управління.

              Міністерство фінансів включає  в  себе  Бюджетне  управління  та  Управління виконання  бюджету  (казначейство).  В   Міністерстві   існують   структурні підрозділи,  які  притаманні  ринковій  економіці:   Управління   податкових реформ,  Управління  державних  цінних   паперів   та   фінансового   ринку, Управління   фінансування   програм   розвитку   сільського    господарства, Управління  фінансових  програм  розвитку   виробничої   інфраструктури   та споживчого   ринку,   Управління   фінансування   програм   розвитку    сфери матеріального виробництва та конверсії.

              Важливе  місце  в  структурі  апарату  Міністерства   займають:

      Управління фінансування оборони,  правопорядку  та  безпеки;

      Управління  фінансування соціальної  сфери  та  науки;

      Контрольно-ревізійне  управління;

      Управління валютно-фінансового  регулювання;

      Управління  методології   бухгалтерського обліку та звітності.

              Управління фінансами в умовах становлення  та  розвитку  ринкової економіки потребує  посиленого  наукового  обґрунтування   управлінських   рішень   по фінансах.

              В цих умовах треба  враховувати  досвід  як  країн  Східної  Європи,  так  і розвинутих капіталістичних країн.

              В нашій країні надто довго використовувались одні й ті самі  методи впливу, які в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту. Негативне відношення к позитивному  досвіду  минулого  погано  відбилося  на розвитку фінансів та  управлінні  ними:  слабо  використовувались податкові форми платежів  господарства  в  бюджет;  не  розвивались  форми  державного кредиту;  відмовились  від  застосування  субвенцій  (цільових  дотацій)   з бюджету.

              Через ці та  інші  причини  відбулося  зниження  ролі  фінансів.  Перебудова управління економікою  вимагала  розробки  та  здійснення  нової  фінансової політики,  переходу  на  нові  методи  управління  фінансами.  Вони  повинні забезпечити посилення регулюючого  впливу  фінансів  на  економіку,  сприяти росту ефективності загального виробництва, розвитку соціальної сфери.

2. Класифікація податків, їх ознаки.

              В Україні створена  та  функціонує  державна  податкова служба. Її функціями є:

      контроль за дотриманням  податкового  законодавства;

      контроль за правильністю обчислювання, повнотою та  своєчасністю  внесків  у бюджет всіх державних податків та інших платежів;

      підготовка  пропозицій  по вдосконаленню  податкового  законодавства. 

              Державна  податкова  служба  має вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а  їм  - податкові інспекції виконкомів Ради  народних  депутатів,  які  функціонують окремо,  тому  що  не  входять  у  склад  місцевих  фінансових  органів,   а підлягають вищим ланкам системи.

              Податкова система -  це  сукупність  податків,  зборів,  інших  обов'язкових платежів  і  внесків  у  бюджет  і  державні  цільові  фонди,  що  діють   у встановленому  законом  порядку.  Сутність,   структура   і   роль   системи оподатковування визначаються податковою політикою,  що  є  виключним  правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи  з  задач  соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові  санкції,  а  також обов'язки і відповідальність, що  виступають  невід'ємною  частиною  системи оподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до  ефективного  ведення господарства в країні.

              Для створення оптимальних податків найбільше важливими є такі вимоги:

      податкова структура повинна сприяти використанню податкової  політики  з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки  країни; 

      податкова система повинна бути  справедливої,  не  припускати  довільного  тлумачення, бути зрозумілої платникам податків;

      податки повинні по можливості не  впливати  на  прийняття  різноманітними особами економічних рішень або такий вплив повинний бути мінімальним;

      скорочення витрат  податками  на  утримання  адміністрації  і  дотримання податкового законодавства;

      використання податкової  політики  для  досягнення  соціально-економічної цілі необхідно зводити до мінімуму;

      ставки податків не повинні  перевищувати  аналогічні  ставки  в  сусідніх

країнах;

      система  податків  повинна  мати  мінімум  необґрунтованих  пільг,  бути ув'язаної з загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної плати;

      податки повинні  надавати  більше  свободи  підприємництву,  інвестиціям, науково-технічному прогресу.

              Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:

      за формою оподаткування;

      за економічним змістом об’єкта оподаткування;

      в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

      за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

      в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

      в залежності від встановленого порядку використання;

      за суб’єктом оподаткування.

              За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

              Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

              До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств).

              Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

              До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

              За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

      прибуткові податки;

      майнові податки;

      податки на споживання;

      податки на різні дії.

              Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

              Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

              Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

              В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (статті 14, 15)

              До загальнодержавних податків належать, зокрема:

1.податок на додану вартість;

2.акцизний збір;

3.податок на прибуток підприємств;

4.податок на доходи фізичних осіб;

5.мито;

6.державне мито та інші

              Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

              Місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12 - місцевих зборів.

До місцевих податків і зборів належать:

1. податок з реклами;

2. комунальний податок.

3. збір за припаркування автотранспорту;

4. ринковий збір та інші

              Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори.

              За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр - таблиця, довідник) коли об'єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

2. На підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з громадян, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта  сплачується робітнику.

              Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

              Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

              Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

              Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

              Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

              Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

              Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі.

              Податки повинні бути основним інструментом держави для:

      регулювання економіки;

      стимулювання науково-технічного прогресу;

      формування доходів бюджету;

      обмеження росту цін та інфляції, тощо.

3. Міжнародні фінанси та міжнародний фінансовий ринок.

              Фінансові ресурси — капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси).

              У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Фінансові ресурси належать приватним особам, компаніям, національним і міжнародним організаціям, державам. Вони нерівномірно розподілені між країнами й тому постійно переміщуються між ними. Цей рух фінансових активів набирає форми міжнародного руху капіталу. Разом з тим частина фінансових ресурсів зайнята в обслуговуванні платежів, що виникають у міжнародній торгівлі товарами та послугами, за передачі знань (технологій) і міжнародної міграції населення. Цей рух фінансових активів у світі набирає форми міжнародних валютно-розрахункових відносин або фінансування міжнародної торгівлі.

              У широкому розумінні фінансові ресурси світу:

      це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу.

              У вузькому розумінні фінансові ресурси світу:

      це ті фінансові ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто у взаєминах між резидентами та нерезидентами.

Фактори, що впливають на рух фінансових потоків:

      стан економіки;

      взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО;

      структурна перебудова економіки;

      масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв;

      міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок;

      зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків;

      випередження вивозом капіталу торгівлі товарами та послугами.

Основні канали руху світових фінансових потоків:

1. Валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару — золота) і послуг.

2. Зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал.

3. Операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами.

4. Валютні операції.

5. Перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.

              Основні характеристики світових фінансових потоків:

1. Єдність форми (грошова форма у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів).

2. Місце реалізації (сукупний ринок — специфічна сфері ринкових відносин).

              Міжнародний  фінансовий  ринок - це ринок вільних,  придатних  для інвестування  за  межами  свого утворення та  походження  грошових ресурсів, міграція яких знаходиться під дією попиту та пропозиції, існуючих  в  окремих  країнах та регіонах, а також  під  контролем держав  та  міжнародних валютно-фінансових  центрів.  Ця  міграція здійснюється вже більше двох століть в формі експорту  та  імпорту капіталу  із  країни  в країну. Значення міжнародного  фінансового ринку  важко  переоцінити, достатньо лише  відмітити,  що  експорт капіталу   із  країн  „Старого  світу"  таких  як  Великобританія, Франція,  Німеччина  став  однією з головних  причин  економічного розвитку США, Канади, Австралії, Індії, Китаю та інших країн.                   Експорт   капіталу   здійснювався  в  двох  формах:   експорту позикового   капіталу  та  прямих  інвестицій.  Основним   каналом експорту  позикового  капіталу була  емісія  облігацій  зарубіжних емітентів,  які потребували фінансових ресурсів. Облігації  іноземних   урядів  розглядалися  інвесторами  як  найбільш  привабливі, надійні,  а  тому й найбільш придатні для міжнародного  обігу.  До другої   половини  XIX  століття  саме  державні  облігації   були переважаючим різновидом цінних паперів на фінансових ринках країн.

              Пізніше  з  розвитком акціонерної форми капіталу  на  міжнародному ринку  цінних  паперів  з'явилися акції та облігації  національних компаній,  що зацікавили іноземних інвесторів. Це були  насамперед цінні  папери  транснаціональних корпорацій, виробнича  діяльність яких за межами країни їх базування спонукала фірми до своїх цінних паперів  на іноземні біржі. Найбільшу активність в цьому  проявили американські  компанії, саме завдяки їх діяльності на міжнародному ринку  з'явились  як  цінні  папери „першого  порядку"  (акції  та облігації  фірм виробників), так і похідні від них - цінні  папери „другого порядку"(емітовані інвестиційними компаніями, які в  свою чергу купували та розміщували папери промислових фірм). Також на в обігу  на  міжнародному фінансовому ринку почали використовуватись фінансові  деривативи - опціони,  процентні ф'ючерси та  інші.  Із виникненням євровалют з якими почали оперувати міжнародні банки на міжнародному    фінансовому   ринку   з'явилися    євроакції    та єврооблігації  -  цінні  папери,  що  виникли  як  надбудова   над національними фондовими цінностями.

              Таким  чином  виникнення міжнародного фінансового ринку  можна розглядати    як    наслідок   інтернаціоналізації   господарської діяльності  та виникнення міжнародного підприємництва. Міжнародний фінансовий  ринок  є ринком вторинних фінансових  ресурсів,  являє надбудову над національними фінансовими ринками. Формування міжнародного   фінансового  ринку  пов'язано  з  науково-технічною революцією  та  породженими нею велетенськими  за  капіталоємкістю проектами  та  необхідністю пошуку для  їх  реалізації  відповідно потужних  джерел фінансових ресурсів. Можна виділити ряд факторів, що   сприяють   формуванню  міжнародного  фінансового   ринку   та розширенню його географії. До їх числа можна віднести:

      зростаючий  взаємозв'язок  між  національним  та   іноземним секторами  економіки  як  наслідок посилення  значення  зовнішньої торгівлі;

      перегулювання з боку держави грошових, капітальних потоків, валютних курсів та міграції трудових ресурсів;

      посилення ролі та значення міжнародних фондових бірж та фінансових інститутів в результаті впровадження новацій в торгівлю фінансовими інструментами та удосконалення платіжних розрахунків;

      розвиток електронних міжбанківських телекомунікацій, електронний переказ фінансових активів.

              Характерною ознакою міжнародного фінансового ринку  є  те,  що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни.  

              Учасниками  міжнародного фінансового ринку  виступають  уряди, центральні   банки,   фінансові   інститути,   великі   промислові корпорації,  фізичні  особи  окремих держав,  а  також  міжнародні організації,   міжнародні   фінансові  інститути,   наднаціональні корпорації.

Функціональну структуру світового фінансового ринку зображено на рис.1

Список літератури

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006.

2. Закон України «Про систему оподаткування» остання редакцiя вiд 16.06.2010 р.

3. Офіційний сайт Державної податкової адміністрації України: http://www.sta.gov.ua

4. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання,2006.

5. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ

1. Економічні передумови виникнення розвитку фінансів.

2. Об'єкти і суб'єкти фінансових відносин.

3. Моделі фінансових відносин у суспільстві.

4. Функції фінансів, їх характеристика.

5. Вплив фінансів на розвиток суспільного виробництва.

6. Поняття фінансової системи.

7. Внутрішня структура фінансової системи.

8. Організаційна структура фінансової системи.

9. Призначення і специфічні ознаки сфер та ланок фінансової системи.

10. У правління фінансовою системою.

11. Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави. Стратегія і тактика фінансової політики.

12. Сутність, зміст і значення фінансової політики.

13. Складові фінансової політики.

14. Типи і види фінансової політики.

15. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин.

16. Фінансове планування.

17. Система управління фінансами.

18. Фінансовий контроль, його сутність і значення. 19.Види, форми і методи фінансового контролю.

20. Сутність фінансів підприємницьких структур, їх функції та основи організації.

21. Методи організації фінансової діяльності підприємств.

22. Грошові потоки підприємств, їх класифікація.

23. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування.

24. Фінансове забезпечення функціонування та відтворення основних фондів.