Зміст

Вступ                                                                                                                                                        2

1. Сутність, призначення  та види фінансового  посередництва на  кредитному ринку  України.                                                                                                        4

2. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва                               10

3. Небанківські фінансово-кредитні  установи                                                            17

Список  використаної літератури                                                                                         21

Вступ

     Протягом  ХХ століття поширювались наукові положення, які обґрунтовували роль фінансового  посередництва як одного із чинників економічного розвитку.

     Значний внесок у теоретичне обґрунтування фінансового посередництва зробило багато економістів: А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Штігліц та інші. Тому цікавим є дослідження еволюції ідей щодо ролі фінансового посередництва в економічному розвитку.

     Актуальність  теми курсової роботи полягає в тому,що сучасних умовах фінансові посередники  посідають одне з центральних  місць на фінансовому ринку. Основна  їхня функція - це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний доход. Акумулюючи кошти таким чином, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим та виплаченим процентним доходом іде на покриття витрат фінансового посередника та його прибуток.

     Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні установи, пенсійні фонди тощо), чиї функції  полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах  у розпорядження позичальників.

     Таким чином, фінансове посередництво  полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній  літературі визначення терміна “фінансові посередники”, як правило, збігається з визначенням терміна “фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені.

     фінансове посередництво ломбард україна

     У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

     1) банки;

     2) небанківські фінансово-кредитні  установи.

     Фінансове посередництво розглядається як фінансово-кредитна система, яка залучає  фінансові ресурси з метою  їх подальшого розміщення у фінансові  активи.

     Найголовніше  завдання фінансових посередників - спрямувати рух капіталу до найефективніших  споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних  угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних  зобов"язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери і гроші.

     Мета  даної курсової роботи показати яке  призначення фінансових посередників на фінансовому ринку та яку роль вони мають в розвитку економіки  держави.

     Об’єктом  дослідження виступає діяльність фінансових посередників на фінансовому ринку. 
 
 
 
 
 

1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва на кредитному ринку України.

     Фінансове посередництво - здійснення професійної  діяльності на фінансовому ринку. Така діяльність здійснюється системою фінансових інститутів [16 с.57].

     Фінансове посередництво розглядається у  вузькому та у широкому розумінні. Це пов'язане з існуванням прямого  та непрямого фінансування.

     У вузькому розумінні - це з надання послуг на фінансовому ринку за комісійну винагороду (надання агентських послуг або здійснення транс акційних операцій). Фінансове посередництво у вузькому розумінні пов'язане з прямим фінансуванням [16 с.130].

     У широкому розумінні - це надання трансформаційних послуг. Воно пов'язане з непрямим фінансуванням та наданням агентських послуг.

     Значення  фінансового посередництва:

     1. полегшення руху коштів та  прискорення цього руху;

     2. формування "пакетів" фінансових  ресурсів різних розмірів;

     3. зниження ризику неповернення  коштів або ризику несплати  доходів;

     4. здійснення трансформації строків  надання фінансових ресурсів (за  рахунок обслуговування непрофесійних  суб'єктів);

     5. створення так званого „ефекту масштабу" (зменшуються витрати на обіг фінансових ресурсів у суспільстві).

     У національній практиці на офіційному рівні термін "фінансовий посередник" уперше було узагальнено вжито в  Постанові Кабінета Міністрів України "Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання". З набранням чинності Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" законодавче встановлюються [1 с.3]:

     загальні  правові засади у сфері надання  фінансових послуг;

     пріоритети  в здійсненні регулятивних та наглядових функцій з боку держави за діяльністю фінансових посередників.

     Сучасні фінансові посередники розглядаються  як спеціалізовані професійні оператори  ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між  постачальниками і споживачами  фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами  та реципієнтами коштів на основі дії  принципу зв'язку в динаміці руху активів.

     На  сьогодні фінансовими посередниками  виступають: - спеціалізовані інвестиційні компанії; - банки; - трастові компанії; - кредитні спілки; - страхові компанії; - пенсійні фонди та ін [26 с.280].

     Найголовніше  завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу (збережень) до найефективніших  споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних  угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних  зобов'язань [14 с.25].

     Згідно  з вимогами чинного законодавства  фінансові посередники можуть виконувати функції [2 с.10]:

     з консолідації (акумуляції) збережень  індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане  вкладення накопиченого капіталу в  різні проекти. Індивідуальні збереження з інвестиційними намірами є особливим  видом збережень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку  звернення до інституційних фінансових консультантів - переважна форма  участі у масштабних проектах (так, наприклад, реалізуються приватні інвестиції за кордоном);

     із  забезпечення рівноваги на ринку  капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. Професійна організація андеррайтингу як задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва;

     з перерозподілу і зниження фінансових ризиків.

     між більш несхильними і менш несхильними  до ризику економічними суб'єктами;

     із  забезпечення підвищеної ліквідності  фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами.

     Фінансові посередники складають багаточисленну групу головних учасників фінансового ринку, яка забезпечує посередницький зв’язок між покупцями та продавцями фінансових інструментів (фінансових послуг) Певна частка фінансових посередників сама може виступати на фінансовому ринку у ролі продавця, або покупця.

     Основні види фінансових посередників [20 с.456]:

     1. Фінансові посередники які здійснюють  виключно брокерську діяльність;

     2. Фінансові посередники які здійснюють  виключно дилерську діяльність;

     3. Інститут фінансових брокерів (агентів);

     4. Кредитно-фінансові та інвестиційні інститути.

     Фінансові посередники, які здійснюють виключно брокерську діяльність, є професійними учасниками фінансового ринку, діяльність котрих має бути обов’язково лицензованою. Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям так і покупцям фінансових інструментів (фінансових послуг) у здійсненні угод на фінансовому ринку. Фінансовий посередник, здійснюючий брокерську діяльність, бере участь в здійсненні угод в якості повіреного (на основі договора-доручення від клієнта) або в якості комісіонера (на основі договора комісії).

     Цю  групу фінансових посередників являє  багаточисельний інститут фінансових брокерів, здійснюючих свою діяльність як на організованому, так і на неорганізованому фінансовому ринку. В якості фінансових брокерів в згоді з законодавством мають змогу виступати як юридичні особи (брокерські контори та фірми), так і фізичні особи. В составі загального інституту фінансових брокерів визначають:

     1. інвестиційних брокерів;

     2. валютних брокерів;

     3. страхових брокерів (агентів) [30 с.356].

     Кожна з цих груп фінансових брокерів здійснює свою діяльність виключно на співвідносному виді фінансових ринків.

     Основу  доходів фінансових брокерів встановлює комісійні виплати від суми здійсненних  ними угод.

     Фінансові посередники, які здійснюють дилерську  діяльність, також є професійними представниками фінансового ринку. Головною функцією таких посередників є купівля - продаж фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок  з метою отримання прибутку від різниці у цінах. За рахунок здійснення спекулятивних дилерських операцій забезпечується страхування цінового ризику на фінансовому ринку [21 с.45].

     В співвідношенні з діючими нормами дилер зобов`язаний публічно наголошувати ціни покупки (або продажу) виключних фінансових інструментів з зобов`язанням здійснення угод по наголошеним цінам (об`єм угод також оговорюється в пропозиції). Дилерську діяльність на фінансовому ринку може здійснювати виключно юридичні особи, які пройшли ліцензування - в процесі такого ліцензування надаються певні вимоги к мінімальному розміру капіталу, атестації виняткових спеціалістів та інше. Цю групу фінансових посередників являють собою різноманітні кредитно-фінансові та інвестиційні інститути, головним з котрих є [28 с.25]:

     1. комерційні банки;

     2. інвестиційні компанії (підприємства - торговці ціними паперами, котрі окрім ведення посередницьких операцій на фондовому ринку мають приваблювати ресурси для здійснення сумісного інвестування шляхом емісії та розміщення сумісних цінних паперів);

     3. інвестиційні фонди (юридичні  особи, створені у формі акціонерного  товариства, акумулюючі ресурси дрібних індивідуальних інвесторів для здійснення сумісного інвестування;

     4. інвестиційні дилері або андеррайтери (спеціалізовані банківські установи або компанії, які займаються первинним продажем емітірованих акцій та облігацій шляхом купівлі нових їх емісій та організацією підписки (реалізації) їх учасникам вторинного фондового ринку дрібними партіями);

     5. трастові компанії або інвестиційні  керуючи;

     6. фінансово - промислові групи  або фінансові холдингові компанії;

     7. фінансовий дім або фінансовий супермаркет (фінансовий інститут, здійснюючий посередницьку діяльність на різноманітних фінансових ринках - кредитному, валютному, інвестиційному, страховому - та надаючий комплексні фінансові послуги своїм клієнтам); страхові компанії;

     8. пенсійні фонди;

     9. інші кредитно - фінансові та інвестиційні  інститути.

     Суб`єктами фінансового ринку є заємники, інвестори та фінансові інститути. Заємники - фізичні та юридичні особи, котрі приваблюють грошові ресурси кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів необхідну для розвитку бізнесу, та стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами) [16 с.32].

     Інвестори - громадяни та юридичні особи України  або іноземних держав, а також  держави в обличчі їх керівництва [16 с.33]. Ці суб`єкти інвестиційної діяльності, котрі приймають рішення о  вкладанні особистих, заємних або приваблених майнових та інтелектуальних коштовностей у об’єкти інвестування. Вони продають свої фонди на ринку, встановлюють плату за їх використання для того, щоб ці фонди приносили прибуток. Отже, інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців.

     Фінансові інститути - це посередники, забезпечуючи зустріч заємника та інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових ресурсів.

2. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва

     Серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки. Це проявляється в  такому [18с. 203]:

     на  банки припадає більша частка в перерозподілі  позичкових капіталів на грошовому  ринку, ніж на будь-який інший вид  фінансових посередників;

     банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо  впливати на ринкову кон’юнктуру  й економічне зростання, а інші посередники  такої можливості не мають;

     банки мають можливість надавати економічним  суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються  на окремих, часто обмежених фінансових операціях.

     Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Банки мають дві  функціональні особливості [34 с. 200]:

     банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності  надзвичайно актуальною проблемою  в діяльності банків;

     розміщуючи  свої резерви в позички, банки  спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно  відчутною і вразливою для  економіки.

     Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об’єктивна необхідність у системному суспільному  контролі за банками.

     Щоб забезпечити суспільний контроль за банківською діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а практично  виділяються в окрему інституційну структуру. Вона називається банківською  системою і функціонує на підставі окремого банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію роботи банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю [11 с.234]. Цим досягається урівноваженість інтересів власників банків та їх працівників, з одного боку, та інтересів їх вкладників і суспільства в цілому - з іншого. Маючи завдяки своїм функціональним особливостям явні переваги перед іншими посередниками у своїй комерційній діяльності, банки через систему контролю і нагляду ставляться в такі умови, за яких їхні можливості і становище на ринку вирівнюються з положенням інших його суб’єктів.

     В українському законодавстві спочатку переважав широкий підхід до визначення банку. У першому Законі України  “Про банки та банківську діяльність” (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом (ст.3). Таких операцій у законі зазначено 16, однак не застережено, чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обставина давала можливість надто широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банками і небанківськими фінансовими посередниками. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватися на переважну більшість суб’єктів грошового ринку [10 с.115].

     Аналіз  багатовікової світової історії  банківської справи та механізму  функціонування грошового ринку  дає підстави віднести до банківської  діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій: - приймати грошові вклади від клієнтів; - надавати клієнтам позички  і створювати нові платіжні засоби; - здійснювати розрахунки між клієнтами.

     Виконання цього комплексу операцій можна  вважати визначальною економічною  ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

     Комплекс  із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює  первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує  цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні. [18 с.112]

     Насправді банківські посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового  ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що забезпечують комплекс базових операцій. Такі банки  заведено називати універсальними., Якщо посередник не забезпечує комплексу  базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному розумінні  цього слова, а скоріше це частина  такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними  посередниками, що виконують решту  базових операцій грошового ринку. Такі банки називають спеціалізованими.

     Якщо  ж посередник грошового ринку  не виконує жодної з названих базових  операцій, тобто позбавлений ознак  банку, він належить до небанківських  фінансових інституцій.

     Визначення  сутності банку через базові його операції поширюється на всі види банків - як на комерційні, так і на центральні [11 с.15]. Адже центральні банки  приймають депозити, видають позички  і здійснюють розрахунки, тільки мають  справу не з господарюючими суб’єктами, а з самими банками. Проте цей  факт не змінює ситуації по суті - центральний  банк є банком банків і в цьому  розумінні підпадає під вимоги базових  банківських ознак. Якби це було не так, то вказані ознаки навряд чи були б достатніми для визначення сутності банку взагалі.

     У зв’язку з виконанням депозитно-позичкових операцій банки беруть участь у забезпеченні обороту платіжними засобами, у нарощуванні  їх маси в обороті, активно впливаючи  на пропозицію грошей. Відтак виникає  ще одна специфічна риса в діяльності банків - зберігання вільних резервів на кореспондентських рахунках у центральних банках і нормування залишку їх по залучених депозитах. Обов’язкове нормування депозитів є однією з найбільш жорстких вимог законодавства до банків, яка ставить їх у нерівні конкурентні умови на ринку з небанківськими посередниками. Тому в літературі інколи цю рису теж відносять до базових ознак банку. Проте для цього немає достатніх підстав і немає в цьому потреби.

     По-перше, обов’язкове нормування депозитів  є похідною рисою, яка випливає з  базових операцій банків.

     По-друге, ця риса не властива всім банкам, зокрема  не нормуються пасиви центральних банків. Вона є відмітною рисою тільки банків другого рівня.

     По-третє, теоретично не виключається така ситуація на грошовому ринку, за якої відпаде  потреба в нормуванні депозитів  як інструментів монетарного регулювання.

     Будучи  самостійними суб’єктами грошового  ринку, банки виконують певні  економічні функції, в яких конкретизується  їх сутність та призначення. У літературі, на жаль, найчастіше функції банків ототожнюються з певними напрямами  чи видами їх діяльності, а то й просто з окремими операціями. Такий підхід до визначення функцій банків не правомірний.

     Банки виконують такі функції: - трансформаційну; - емісійну [23 с.29].

     Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим  місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик  грошових потоків, що проходять через  банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

     У зв’язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції [15 с.27]:

     трансформація ризиків;

     трансформація строків;

     трансформація обсягів;

     просторова  трансформація.

     Емісійна  функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові  платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи  пропозицію грошей. Цю функцію виконує  як центральний банк, емітуючи готівкові  та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші  через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

     В економічній літературі називають  й інші функції банків, наприклад  функцію акумуляції коштів, функцію  регулювання грошового обороту. На думку вчених, акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації  вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового  обороту теж досягається через  дві названі нами функції - трансформаційну  та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового  обороту, а через другу - кількісне: маси грошей в обороті та загальної  пропозиції грошей.

     Свої  функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які  може здійснювати сучасний комерційний  банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис.1.1.

     Рис 1.1 Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку (на прикладі Німеччини) 

     З функціями банків безпосередньо  пов’язана їх роль в економіці. У  трансформаційній функції банки  впливають на прискорення обороту  капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки  сприяють забезпеченню потреб обороту  в платіжних засобах, зміцненню  договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб’єкту сприятливих  умов для функціонування, а населенню - для капіталізації заощаджень та зростання доходів.

     Банки як фінансові посередники реалізують свою роль передусім через три  види базових операцій: депозитні, позичкові  і розрахункові. Виконання цих  операцій уже забезпечує провідне місце  банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв’язки майже з усім економічним  оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних  процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення  фінансових ризиків, проникнення небанківських  посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних  брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть такою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхування, банки мають право займатися  у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії.

     Брокерські  та андеррайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії - з певними обмеженнями [15с.38]. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансові ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.