Фінансові правовідносини
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка
Кафедра права
Контрольна робота
З дисципліни «Фінансове право»
Виконавець: Воробйова Іріна Сергіївна шифр № 07232
Факультет дистанційної та післядипломної освіти
групи 5 ЄФ
Полтава 2012
Варіант 2
Зміст
- Тема «Фінансові правовідносини»...............
.............................. ......3 - Тести.........................
.............................. .............................. ..............21 - Завдання......................
.............................. .............................. ...........22 - Список використаної літератури та посилань......................
..........23
1. Тема «Фінансові правовідносини»
План
- Поняття, особливості та види фінансових правовідносин.
- Структура фінансових правовідносин.
- Поняття, особливості та види фінансових правовідносин.
У процесі впливу держави за допомогою правових норм на відносини у сфері фінансової діяльності виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'язків, установлених правовими нормами. Фінансово-правові відносини є юридичною формою прояву і закріплення фінансових відносин.
У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто відбувається безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання грошових коштів централізованих або децентралізованих фондів реалізуються в поведінці людей, що беруть участь у цій діяльності.
Таким чином, суспільні
відносини, які виникають у зв'язку
з формуванням, розподілом та використанням
централізованих і
Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в сфері фінансів можуть відхилятися від приписів (правових норм), установлених державою (наприклад, приховування доходу від оподаткування), що є правопорушенням, а не фінансовими відносинами за межами правовідносин.
Володіючи загальними з іншими правовідносинами рисами, фінансові правовідносини мають певну властиву лише їм специфіку. Основними особливостями фінансово-правових відносин є:
1. Фінансові правовідносини
виникають у процесі
2. Об'єкт фінансових відносин - гроші (грошові зобов'язання), точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних зобов'язань.
3. Однією із сторін у фінансових правовідносинах завжди виступає держава або її уповноважений орган.
4. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін.
5. Фінансові правовідносини
виражають організуючу роль
6. Фінансові відносини
носять державно-владний
7. Права та обов'язки
сторін фінансових
Сукупність вказаних рис визначають специфіку фінансових правовідносин. Жодна з них окремо не може охарактеризувати фінансово-правові відносини повною мірою.
Фінансові правовідносини в механізмі впливу на фінанси держави і органів місцевого самоврядування виконують три функції: 1) вказують коло, на яких в конкретний період діє фінансово-правова норма осіб; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в області мобілізації, розподілу і використання фондів грошових коштів; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків учасників фінансових правовідносин. Наприклад, модель поведінки учасників правовідносин при сплаті податку на додану вартість сформульована Законом України про цей податок. У Законі встановлені права і обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на додану вартість, який є одним з основних доходів Державного бюджету. Конкретизуються ці приписи держави у фінансових правовідносинах, що виникають між органом державної податкової служби, уповноваженим банком і платником податку. В разі невнесення податкового платежу у строк, неподання необхідних документів у дію будуть приведені юридичні засоби забезпечення прав органів податкової служби, що представляють інтереси держави в цілому та обов'язки платника. Одночасно із забезпеченням юридичних прав органів податкової служби в правовідносинах забезпечується і право іншої сторони - платника податку (наприклад, право оскаржити дію податкової інспекції).
У фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів грошових коштів, що містяться в нормативно-правових актах, є юридичною формою, що наповнена матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесенні обов'язкових платежів, використанні коштів позабюджетних цільових фондів та ін.), цим і досягається мета фінансово-правового регулювання.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка сторін (наприклад, внесення суми податку), а юридичним - суб'єктивні права і обов'язки, встановлені фінансово-правовою нормою. Ознаки суб'єктивного права і юридичного обов'язку наведено нарис. 1.
Суб'єктивні права - це міра дозволеної (можливої) поведінки, що належить фінансовому або кредитному органу для задоволення фінансового інтересу держави або органу місцевого самоврядування, від імені якого він виступає, та забезпечена юридичними обов'язками іншої сторони відносин (наприклад, платником податку).
Рис. 1. Ознаки суб'єктивного права та юридичного обов'язку
Саме обов'язки іншої сторони фінансових правовідносин, що містяться у фінансово-правовій нормі, і є гарантією дотримання прав уповноваженого державою органу. Обов'язок іншої сторони фінансових правовідносин може полягати у стриманості від дій (використання бюджетних коштів не за бюджетним призначенням), або, навпаки, виконанні обов'язку (сплатити податок). Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах - це приписана зобов'язаному суб'єкту (наприклад, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примушення міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган, який має виконати припис, наприклад Верховної Ради України, що міститься в законі про Державний бюджет України.
Для виникнення фінансових
правовідносин недостатньо
Так, ст. 67 Конституції України містить норму, яка покладає обов'язок на всіх, хто має дохід, сплачувати податок. Усі про це знають, але поки громадянин або юридична особа, опираючись на податкове законодавство, не подасть податкову декларацію - індивідуальний юридичний акт, що є юридичним фактом, з яким буде пов'язано виникнення податкових правовідносин, вони не виникнуть.
Юридичний факт - це життєві обставини, з якими правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах правовідносин, юридичні факти підрозділяються на дії та події.
Юридичні факти - дії у фінансових правовідносинах, які можна підрозділити на правомірні і неправомірні.
Правомірні дії як вольова поведінка, що передбачається фінансово-правовою нормою, діляться на: 1) індивідуальні акти; 2) юридичні вчинки; 3) правомірні дії, направлені на підтримку фінансових інтересів держави.
Індивідуальний акт - ця правомірна дія сторони фінансових правовідносин, з якою пов'язані юридичні наслідки. Наприклад, подача податкової декларації до податкової інспекції.
Юридичний вчинок - ця правомірна дія, з якою фінансово-правова норма зв'язує юридичні наслідки через сам факт вольової дії. Наприклад, платник податків заявляє про виявлення неповного підрахунку доходів, що підлягають оподаткуванню.
До активних дій як юридичним фактам можуть відноситися не тільки правомірні дії (наприклад, благодійні внески в Державний або місцеві бюджети), але і неправомірні дії, тобто поведінка осіб, що не відповідає приписам фінансово-правових норм, приводить до правопорушень (нецільове використовування субвенції місцевим органом) і викликає захист державою або органом місцевого самоврядування своїх фінансових інтересів.
І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій - ця обставина, не залежна від волі людей, але несе за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Наприклад, народження дитини дає право одному з батьків, якщо його місячний дохід не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, на щомісячне зменшення оподаткованого доходу на один неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Зміна фінансових правовідносин, отже, відбувається на підставі нормативно-правового акту, в якому передбачаються різні юридичні факти.
Припинення фінансових правовідносин здійснюється також у суворо передбачених нормативно-правовими актами випадках, наприклад вихід на пенсію, погашення фінансових зобов'язань та ін.
Держава й органи місцевого самоврядування повинна постійно управляти фінансовою діяльністю; мобілізовувати, розподіляти і використовувати грошові ресурси, концентровані у фондах. У зв'язку з цим держава і органи місцевого самоврядування у фінансових правовідносинах беруть участь як владні суб'єкти, які на підставі нормативно-правових актів розпоряджаються грошовими коштами (грошові кошти - майно), а відносини, що виникають при цьому, носять владно-майновий характер.
Фінансові відносини можуть мати й організаційний характер (фінансовий контроль, складання, розгляд і затвердження фінансових планів у вигляді бюджету, кошториси та ін.). Але на основі цих організаційних відносин неминуче виникають і грошові відносини. Фінансовий контроль здійснюється для перевірки правильності витрачання коштів з грошових фондів, тобто на основі організаційних фінансових правовідносин виникають конкретні фінансові правовідносини, які за матеріальним змістом та стосовно фінансово-правових інститутів класифікуються на: бюджетні; відносини з формування і використання цільових державних та муніципальних позабюджетних фондів; за обов'язковими платежами (податковим і неподатковим); щодо державного боргу; державного кредиту; кошторисно-бюджетного фінансування; державного кредитування; державного страхування; грошового обігу; валютного контролю. Через ці відносини реалізуються права та обов'язки суб'єктів фінансового права.
Отже, фінансові правовідносини - це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов'язків, що реалізують розпорядження цих норм щодо формування, розподілу та використання фондів грошових коштів, необхідних для функціонування держави, органів місцевого самоврядування і органів, дозволених державою.
Фінансові правовідносини вельми численні й багатоманітні. їх можна класифікувати за колом учасників, за способом державного захисту, за тривалістю дії та іншими підставами. Найбільш повно розкриває зміст фінансових правовідносин їх класифікація залежно від структури фінансової системи держави.
У зв'язку з наявністю матеріальних
і процесуальних норм фінансового
права фінансові відносини
Через матеріальні фінансові
Процесуальні фінансові
Фінансове право регулює відносини, що включаються в його предмет, визначає права і обов'язки їх учасників, тобто органів держави, місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що беруть участь у фінансовій діяльності. Ці учасники і є суб'єктами фінансового права, і, як правило, стають суб'єктами фінансових правовідносин. Але не завжди суб'єкти фінансового права є суб'єктами конкретних фінансових правовідносин.
Суб'єкти фінансових правовідносин - юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових відносин. До них можна віднести всі три основні групи, на які розподіляються суб'єкти права:
а) суспільно-територіальні утворення;
б) колективні суб'єкти;
в) індивідуальні суб'єкти.
Але при цьому слід звернути увагу на те, що однією із сторін у фінансових правовідносинах завжди буде виступати держава або її уповноважений орган.
Суб'єкт фінансового права - це учасник фінансових відносин, який за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов'язків через юридичні норми називається правосуб'єктністю. Правосуб'єктність у фінансовому праві включає два елементи: можливість мати права й нести обов'язки (правоздатність) і можливість самостійно здійснювати свої права і обов'язки (дієздатність). Так, громадяни України знають, що ст. 67 Конституції України покладає обов'язок на кожного, що має дохід, подавати щорічно декларацію про майнове становище і свої доходи за минулий рік і сплачувати податок. Громадянин, що має зароблений дохід, є суб'єктом фінансового права та потенційним суб'єктом фінансових правовідносин. Після подачі декларації про доходи громадянин вступає в конкретні фінансові правовідносини з органом податкової служби. Правосуб'єктність у фінансовому праві - поняття більш широке, ніж суб'єкти фінансових відносин. Суб'єкти фінансового права - це юридичні і фізичні особи, які наділені правосуб'єктністю та потенційно можуть стати учасниками фінансових правовідносин.
Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи - підприємства всіх форм власності, установи, суспільні організації, тобто колективні суб'єкти, і громадяни - індивідуальні суб'єкти.
Держава виступає, як правило, в особі Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів і Національного банку України. Наприклад, у відносинах щодо державного кредиту Україна виступає в особі Кабінету Міністрів, а відповідальність за державним боргом Україна несе як держава, що є суб'єктом фінансового права.
З огляду на особливості та зміст фінансові правовідносини дуже різноманітні. їх, зокрема, можна класифікувати залежно як від загальноправових характеристик (наприклад, від функцій права, особливостей засобу індивідуалізації суб’єктів відносин), так і від їх галузевої специфіки, зокрема від:
1) структури фінансової системи держави;
2) інститутів фінансового права як галузі права;
3) юридичного характеру взаємин учасників;
4) об’єкта правовідносин;
5) тривалості їх існування (дії);
6) характеру фінансово-правових норм, на яких вони ґрунтуються;
7) цільового призначення;
8) форми прояву;
9) способів державного захисту тощо.
За характером фінансово-правових норм, на яких ґрунтуються фінансові правовідносини, останні поділяють на матеріальні й процесуальні. В матеріальних фінансових правовідносинах реалізються права та обов’язки суб’єктів щодо одержання, розподілу й використання визначених фінансових ресурсів, що виражені в конкретному розмірі чи певному виді доходів і видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості чи необхідності одержання, сплати, розподілу, перерозподілу, вилучення тощо цих конкретно визначених коштів. Наприклад, матеріальними є фінансові правовідносини з приводу сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто це відносини, що передбачають обов’язок платника сплатити конкретну суму податку чи збору і відповідне право податкових органів вимагати цього; право місцевого бюджету одержати кошти у вигляді міжбюджетного трансферту і відповіддю обов’язок згідно з бюджетним призначенням надавати бюджетні асигнування тощо.
Процесуальні фінансові правовідносини виникають при встановленні форм і методів фінансової діяльності держави. У них виражається юридична форма мобілізації коштів у відповідні фонди, а також порядок їх розподілу, контроль за їх використанням тощо. Державно-владний елемент тут виявляється у визначенні й регламентації форм, методів, порядку і термінів надходження коштів, визначенні цілей і заходів, на які вони можуть бути використані. Наприклад, процесуальними є відносини з бюджетного процесу, регламентовані нормами Бюджетного кодексу України та іншими нормативно- правовими актами.
Між процесуальними і матеріальними фінансовими правовідносинами існує нерозривний зв’язок, оскільки за допомогою перших здійснюється реалізація матеріальних прав і обов’язків суб’єктів цих відносин у сфері фінансової діяльності.
За тривалістю існування (дій) цих зв’язків розрізняють фінансові правовідносини періодичні, постійні та разові. До періодичних належать фінансові правовідносини, які мають певні тимчасові обмеження. Наприклад, бюджетні правовідносини, що виникають на основі актів про бюджет, тобто 1 січня, і припиняються 31 грудня поточного року. Суб’єкти при цьому наділені правами та обов’язками з чітко визначеним строком їх реалізації. Постійними є фінансові правовідносини, за яких права та обов’язки їх суб’єктів стабільні, тривалі, без тимчасових обмежень. Такими, наприклад, є відносини, що виникають під час здійснення податкового контролю. До разових належать фінансові правовідносини із разовим використанням прав і здійсненням обов’язків, наприклад сплата державного мита.
Залежно від об’єкта
розрізняють фінансові
Залежно від структури
фінансової системи фінансові
Розрізняють також фінансові правовідносини за їх змістом. Як юридичний зміст фінансових відносин, тобто права та обов’язки суб’єктів, так і фактичний — поведінка їх учасників мають певну специфіку, що виявляється залежно від того, в якому напрямку фінансової діяльності держави вони виникають і розвиваються. Тому суб’єкти таких відносин наділені комплексом прав і обов’язків, пов’язаних з мобілізацією, розподілом (перерозподілом) та використанням фінансових ресурсів, зосереджених у централізованих і децентралізованих фондах. Отже, фінансові правовідносини класифікують на ті, що виникають і розвиваються у сфері: 1) мобілізації фінансових ресурсів у відповідні фонди; 2) розподілу (перерозподілу) коштів; 3) використання коштів фондів.
2. Структура фінансових правовідносин.
Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3) юридичний і фактичний зміст.
Суб’єктами фінансових правовідносин є особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його учасниками. Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин. Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. Його права та обов’язки зумовлені дією фінансово-правових норм, незалежно від участі суб’єкта в конкретних правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.
Суб’єкт права - більш ширше поняття, ніж суб’єкт правовідносин1.
Традиційно розрізняють
такі суб’єкти фінансових правовідносин:
1) адміністративно-територіальні
До адміністративно-
Колективними суб’єктами є органи державної влади й управління, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації.
Органи державної влади й управління, наприклад, Верховна Рада України, Міністерство фінансів та ін., не тільки можуть, а й зобов’язані брати участь у таких відносинах, в чому виражається їх компетенція у реалізації прав та виконанні обов’язків за відповідними напрямами фінансової діяльності. При цьому, згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Певне коло суб’єктів фінансових правовідносин становлять підприємства, установи, організації різних форм власності, які сплачують податки та інші обов’язкові платежі в бюджети чи фінансуються з бюджету, стають учасниками банківських і державних позик тощо.
Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, права і обов’язки яких більшою мірою пов’язані зі сплатою податків та неподаткових платежів. Так, ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Окрім цього вони можуть брати участь у правовідносинах з приводу страхування, кредитування тощо.
Отже, фінансово-правові відносини виникають між такими суб’єктами: 1) між органами державної влади; 2) між органами державної влади та органами державного управління загальної компетенції; 3) між вищими органами та органами нижчого підпорядкування державного управління (у тому числі фінансовими); 4) між підприємствами і міністерствами, об’єднаннями; 5) між фінансовими органами (кредитними установами) і підприємствами та організаціями; 6) між фінансовими органами і громадянами; 7) між самими фінансовими органами (кредитними установами)1.
Суб’єкти фінансових правовідносин можуть реалізовувати передбачені законодавством права та обов’язки за належного державного захисту, що здійснюється 1) в адміністративному й 2) судовому порядку2. Причому, примусовими заходами забезпечується як відновлення порушених прав суб’єктів фінансових правовідносин, так і належне виконання покладених на них обов’язків. За адміністративного порядку забезпечення реалізації фінансових правовідносин суб’єкт звертається до вищого органу державної влади чи управління (стосовно органу, що прийняв те чи інше рішення, яке заперечується). У такому разі відповідний орган приймає владні рішення для розв’язання проблемних питань без судового розгляду. Нині застосування адміністративного порядку захисту прав суб’єктів не заперечує їх наступне звернення з цього самого питання до суду чи інших державних органів в адміністративному порядку за підпорядкованістю. За різних видів фінансових правовідносин адміністративний порядок має певні особливості, проте завжди виявляється у формі владних розпоряджень щодо прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.
Щодо судового порядку захисту прав суб’єктів правовідносин треба враховувати таке. По-перше, відповідно до ст. 8 Конституції України, кожен громадянин може звернутися до суду для захисту своїх прав. Отже, фізичні особи - суб’єкти фінансових правовідносин мають право на судовий захист своїх прав у сфері фінансової діяльності. По-друге, звертатися до суду мають право і державні органи та інші суб’єкти. Наприклад, відповідно до ст. З Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у разі, якщо платник податків не погасить податкове зобов’язання, його активи можуть бути примусово стягнуті до Державного бюджету, але тільки за рішенням суду.
Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з інтересами держави, яку представляє уповноважений орган1. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на певному етапі розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з фінансами, які не є грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди держави (його територіальних підрозділів, підприємств тощо)2. Отже, практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів. Тому фінансові ресурси зазвичай розподіляються між визначеними, відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання коштів, джерела їх надходження і орган, що управляє й розпоряджається ними.
Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовою нормою.
Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб’єктивне право виражається в чітко визначених юридичних можливостях певної особи, у наявності в неї відомого "юридичного плюса", причому ці можливості не безмежні, мають чітко визначений зміст, у межах якого особа і може формувати свою поведінку3. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, головним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, в установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до ст. 10, 12 Закону України від 26.01.1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", має, приміром, такі права: проводити ревізії й перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т. ін. грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; одержувати від відповідних установ необхідні відомості тощо. При цьому саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, визначені нормою, виступають гарантією додержання прав уповноважених суб’єктів.
