Фінансовий аналіз

Зміст 

     22. Завдання аналізу оборотного капіталу та його інформаційне забезпечення. 

     52. Аналіз розподілу та використання чистого прибутку. 
 
 

     Завдання 22. 

     На  підставі аналітичного балансу та даних  фінансової звітності необхідно  проаналізувати інвестиційну привабливість підприємства. З цією метою розрахувати показники фінансової стійкості, відхилення в розрізі показників. За результатами  розрахунків зробити висновки щодо доцільності його інвестування. 

     Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

22. Завдання аналізу оборотного капіталу та його інформаційне забезпечення 

     Оборотний капітал – це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговує господарський процес та повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. У практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком використання менше від одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік.

     Оборотний капітал безпосередньо бере участь у створенні нової вартості, функціонуючи в процесі кругообігу всього капіталу. Співвідношення основного й оборотного капіталу впливає на величину отримуваного прибутку. Оборотний капітал обертається швидше, ніж основний. Тому зі збільшенням частки оборотного капіталу в загальній сумі авансованого капіталу час обороту всього капіталу скорочується, а отже, уможливлюється зростання нової вартості, тобто прибутку. Для здійснення ефективного аналізу оборотного капіталу фінансовий аналітик має виходити із суті цього поняття, що визначають такі основні ознаки:

     по-перше, оборотні активи підприємства формуються і використовуються з досить локальною  метою – для обслуговування лише його операційної діяльності;

     по-друге, важливою ознакою оборотних активів  є те, що вони належать до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші);

     по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів  підприємства є значна (порівняно  із необоротними активами) різноманітність  їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними та потребує забезпечення певної гнучкості цього управління;

     по-четверте, відповідно до практики бухгалтерського  обліку до оборотних активів включають  певні види засобів праці, які  віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів;

     по-п'яте, суттєвою ознакою поняття оборотних  активів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов'язано  із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це формування.

     Відповідно  до П(С)БО 2 оборотні активи – це грошові кошти та еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

     Аналіз  оборотних активів проводять  у наступній послідовності:

     - на першому етапі оцінюють загальний розмір оборотних активів підприємства та аналізують зміни в їх обсязі впродовж звітного періоду. При проведенні цієї роботи визначається також питома вага оборотних активів у загальному обсязі майна та її зміна протягом періоду. Співставлення темпів росту оборотних активів з темпами інфляції дозволяє визначити номінальний та реальний приріст оборотних активів підприємства;

     - на другому етапі досліджують структуру оборотних активів підприємства за видами активів, а також іншими кваліфікаційними ознаками (прибутковості, швидкості оборотності, платоспроможності, інфляційної захищеності тощо). Це дозволяє оцінити  в зміні складу оборотних активів та ступінь досягнення відповідної мети діяльності;

     - в ході проведення третього етапу аналізу необхідно кількісно оцінити вплив факторів, які обумовлюють зміни в обсязі оборотних активів підприємства;

     - на четвертому етапі аналізу зміни в складі джерел фінансування оборотних активів підприємства. Для цього обчислюють розмір власного капіталу, порівнюють з відповідними показниками за попередні періоди. Питома вага власних джерел фінансування оборотних активів використовується для оцінки ступеня фінансової стійкості підприємства, його незалежності від зовнішніх джерел фінансування;

     - на п’ятому етапі аналізу розраховують показники ефективності використання оборотних активів, проводять їх аналіз та роблять аналітичні висновки.

     Проведення  такого аналізу дозволяє, з одного боку, визначити стабільність окремих  джерел формування оборотних активів з точки зору можливості їх використання в майбутньому, з другого – виявити, на фінансування яких операцій витрачені кошти, чи є це використання доцільним та чи збережеться в майбутньому структура використання коштів, що склалася.

     Для аналізу оборотних активів необхідна  відповідна інформація. Визначення потреби  в інформації на підприємстві для  аналізу оборотних активів належить до компетенції її власника або уповноваженого органу (посадової особи) – економічної  служби підприємства.

     Відповідно  до розробленої економічної політики та необхідної інформаційної бази підприємство:

     - обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад, установлених Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;

     - розробляє систему та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності;

     - затверджує правила документообігу та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

     - передбачає складання балансів філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

     Основною  інформаційною базою для аналізу  оборотного капіталу є фінансова  звітність підприємства.

     Відповідно  до Положень (стандартів) бухгалтерського  обліку регламентовано форми фінансової звітності та зміст. До складу фінансової звітності входять:

• Баланс (ф. № 1);
• Звіт про фінансові результати (ф. № 2);
• Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);
• Звіт про власний капітал (ф. № 4);
• Примітки до звітності (ф. № 5).

     За  доступністю інформація поділяється  на відкриту і закриту, що є комерційною таємницею, тому й фінансовий аналіз може бути двох видів: внутрішній і зовнішній.

     Особливість звітності, розробленої згідно з  міжнародними стандартами бухгалтерського  обліку, полягає в тому, що нею  можуть широко користуватися різні  користувачі, вивчаючи ту інформацію, яка їм потрібна. Здійснювати аналіз оборотних активів необхідно з урахуванням їх класифікації.

     Отже, на основі проведеного аналізу забезпечують ефективне управління оборотним  капіталом. Воно визначається низкою чинників: обсягом і складом поточних активів, їх ліквідністю, співвідношенням власних та позикових джерел покриття поточних активів, величиною чистого оборотного капіталу, співвідношенням постійного і змінного капіталу та ін.

     Особливості управління оборотним капіталом визначаються структурною належністю суб'єктів господарювання. Якщо у торговельних організаціях висока частка товарів, у промислових підприємств – сировини та матеріалів, то у фінансових корпораціях переважають грошові кошти і їх еквіваленти.

     Оборотний капітал (оборотні кошти) підприємства, беручи участь у процесі виробництва та реалізації продукції, здійснює безперервний кругообіг, при цьому кошти переходять зі сфери обігу до сфери виробництва і повертаються, набуваючи послідовно форми фондів обігу і оборотних виробничих фондів. 
 
 
 
 

52. Аналіз розподілу та використання чистого прибутку 

     Прибуток  є однією з основних категорій  товарного виробництва. Це передусім  виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

     Прибуток  — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

     Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту.

     Аналіз  прибутку здійснюють за даними фінансового  звіту (форма № 2) і плановими даними підприємства. При цьому дається  оцінка виконання плану прибутку (збитку) в цілому і за окремими його видами.

     За  даними табл. 1 можна зробити такі висновки. План з чистого прибутку підприємство недовиконало на 7,1 % , недобір  прибутку становив 20 тис. грн. Це сталося, в першу чергу, через значне невиконання плану з валового прибутку (80 тис. грн.). Як позитивне явище слід відзначити одержані незаплановані суми від інвестиційної діяльності (50 тис. грн.). Проте в роботі підприємства є й 13 тис. грн. збитків, пов'язаних з надзвичайними подіями.

     Вивчаючи  одержані суми прибутків за кілька років, треба встановити, яка склалась тенденція в їх зміні, чи відображає вона зростання ефективності роботи підприємства. У зв'язку з цим  слід особливо ретельно дослідити якість прибутків. Це поняття характеризує достовірність розрахунку сум прибутків і збитків, що одержує підприємство. В першу чергу таке явище пов'язують з відлагодженістю і надійністю бухгалтерського обліку на підприємстві та якістю складання балансів і фінансових звітів. Керівники підприємства можуть відносно легко змінювати за власним бажанням такі види витрат, як витрати на рекламу, ремонтні роботи, науково-дослідницькі розробки і підготовку кадрів. Ці витрати, які можуть значно коливатися залежно від змін фінансової політики підприємства, називають у західних підручниках дискреційними. Форсоване скорочення таких витрат приводить до одночасного зростання прибутків, проте цей процес справедливо пов'язують із зниженням їхньої якості. 
 
 

Таблиця 1 - Фінансові результати підприємства. 

     Аналіз  показника співвідношення чистого  прибутку й обсягу продажу підприємства за кілька років досить надійно констатує  можливі погіршення якості прибутків.

     Як  видно з табл. 2, протягом п'яти  років коефіцієнт прибутковості  має значні коливання, і лише в  останні два роки він нарешті  стабілізувався. Такий характер змін має назву "згладжування" прибутку (доходу). Він є наслідком свідомого штучного збільшення (зменшення) фінансових результатів за допомогою бухгалтерських прийомів, які спотворюють картину господарської діяльності підприємств. Такі самі результати можуть бути при якісному складані бухгалтерських звітів, але внаслідок нестабільної роботи підприємства.

Таблиця 2 - Динаміка прибутків і обсягу продаж підприємства. 

     Використання  чистого прибутку підприємство може здійснювати через попереднє  формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо  на фінансування витрат. Можливий також  розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

     На  рис.1 зображено структурно-логічну  схему використання чистого прибутку підприємства.

Рис.1 Структурно-логічна  схема використання чистого прибутку підприємства. 

     Як  уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

     Принципове  значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

     Нині  використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання. Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:

     • зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі використання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини основних фондів;

     • зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

     • зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність.

     Згідно  із Законом України «Про оподаткування  прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється також зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку для утримання й експлуатації об'єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію Закону про оподаткування прибутку, а також витрат на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

     У таблиці 3 наведено дані про використання прибутку в різних галузях економіки України в 1995-1996 роках. З цих даних можна зробити висновок, що в 1996 році частка прибутку, що була залишена в розпорядженні підприємств, збільшилась до 77,1%. Це є позитивною тенденцією.

     Водночас  відбулися негативні зміни в  структурі використання прибутку. Так, у загальному обсязі прибутку, що був  використаний у різних галузях економіки, сталося значне зниження частки прибутку, спрямованого на виробничий розвиток (з 27,5% до 21,7%); на утворення резервного (страхового) фонду (з 2,7% до 1,1%); на заохочення (з 11,6% до 9,2%).

Таблиця 3 – Структура використання прибутку в різних галузях економіки України в 1995 – 1996 рр.¹ 

     Є відмінності також у структурі  використання прибутку в окремих  галузях економіки. Так, у 1996 році в  усіх галузях економіки частка прибутку, перерахована у бюджет, становила 22,9%. Водночас у промисловості вона становила 19,5%, а на підприємствах транспорту і зв'язку —31,8%. Це відбувається у зв'язку з неоднаковими умовами оподаткування підприємств окремих галузей економіки (оподаткування прибутку, стягнення плати за ресурси тощо.) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Завдання 22 

     На  підставі аналітичного балансу та даних  фінансової звітності необхідно  проаналізувати інвестиційну привабливість  підприємства. З цією метою розрахувати  показники фінансової стійкості, відхилення в розрізі показників. За результатами  розрахунків зробити висновки щодо доцільності його інвестування.

     Розв’язок

     Розглянемо  докладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки  ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. Для підприємства, як і для його партнерів, становить інтерес не тільки фактичний стан справ, тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.

     Поряд з якісною ознакою „стійкий фінансовий стан” та бездоганною репутацією підприємства необхідно мати науково  обґрунтовану кількісну узагальнюючу оцінку фінансового стану підприємства. В Україні розроблена й діє  Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану. Весь подальший аналіз фінансового стану буде базуватися саме на рекомендаціях даної Методики.

     Однією  з найважливіших характеристик  фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

     Відповідно  до забезпеченості запасів можливими  варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

     1. Абсолютна стійкість – для  забезпечення запасів (З) достатньо  власних обігових коштів; платоспроможність  підприємства гарантована: З < ВОК.

     2. Нормальна стійкість – для  забезпечення запасів крім власних  обігових коштів залучаються  довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З < ВОК + КД.

     3. Нестійкий фінансовий стан –  для забезпечення запасів крім  власних обігових коштів та  довгострокових кредитів і позик  залучаються короткострокові кредити  та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З < ВОК + КД + КК.

     4. Кризовий фінансовий стан –  для забезпечення запасів не  вистачає „нормальних” джерел  їх формування; підприємству загрожує  банкрутство: З > ВОК + КД + КК.

     У таблиці 4 проведено розрахунок фінансової стійкості для ЗАТ „Фудс Компані”. 

Таблиця 4 - Аналіз фінансової стійкості ЗАТ „Фудс Компані”