Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінансовий механізм

1. Реалізація фінансової політики здійснюється з допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінанси як розподільна категорія тісно взаємозв’язані з економікою. З одного боку, з допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП, причому розподілити можна лише стільки, скільки створено. З іншого боку, як уже зазначалося, обмінно-розподільні відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримуючи зростання ВВП. При цьому фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Ринкова економіка ґрунтується на поєднанні як власної саморегулюючої дії, що становить саму її основу, так і системи державного регулювання ринкових відносин. Ринок на основі балансу попиту і пропозиції через механізм вільного ціноутворення загалом самостійно регулює розвиток окремих галузей, регіонів і підприємств, виробництво певних товарів та сферу послуг. Разом з тим необхідна і система державного регулювання, однак не повного регулювання, а підрегулювання, коригування, спрямування ринкових механізмів на досягнення певних цілей і реалізацію визначених завдань. Державне регулювання не замінює ринкового саморегулювання, а лише доповнює його.

Державне регулювання економіки може здійснюватися двома способами.

Перший - створення системи планового керівництва, в основі якої лежать адміністративно-командні методи. Завдання збалансування економічного і соціального розвитку вирішуються на основі єдиного директивного централізованого планування. Щоправда, повного збалансування економіки так ніколи й не досягалося. Окрім того, те збалансування розвитку економіки, що забезпечувалось плановими методами, досягалось на дуже низькому, порівняно з розвиненими країнами, рівні забезпечення економічних і соціальних потреб. Тобто планова економіка здатна певною мірою забезпечити керованість і збалансованість розвитку, однак на низькому життєвому рівні.

Другий спосіб - державного регулювання економіки полягає у застосуванні економічних методів управління, серед яких провідна роль належить фінансам. Дія фінансового механізму на різні сторони соціально-економічного розвитку має кількісну й якісну визначеність. Кількісна визначеність виявляється в сумі коштів, що виділяються для досягнення тих чи інших цілей. Це первинна основа функціонування цього механізму. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв’язання жодного завдання суспільного розвитку. Але саме по собі виділення коштів ще не гарантує розв’язання того чи іншого конкретного завдання. Надзвичайно важливо, яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах виділяються і використовуються. Усе це характеризує якісну визначеність дії фінансового механізму.

Зазначеним двом сторони функціонування фінансового механізму на основі руху грошових коштів відповідають два методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними й узагальнюючими і включають у себе окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні сторони розвитку суспільства. Установлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення переважає в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на основі рішень відповідних адміністративних органів, є їх матеріальним забезпеченням. Фінансове регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду — бюджету держави. Навпаки, в умовах ринкових відносин на перший план виступає підсистема фінансового регулювання, бо саме вона робить ринок регульованим, а не стихійним.

Підсистеми фінансового забезпечення і фінансового регулювання тісно взаємозв’язані. Встановлена в той чи іншій період система фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Структурна побудова фінансового механізму подана на схемі 1.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов’язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв’язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Схема 1

Структура фінансового механізму

Фінансовий механізм може бути:

· директивним;

· регулюючим.

1.1.Директивний фінансовий механізм, розробляється, як правило, для фінансових взаємин, в яких держава приймає безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування.

В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових відносин, обов’язкова для всіх його учасників. В ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не приймає. Такі відносини мають велике значення для реалізації всієї фінансової політики (ринок корпоративних цінних паперів) або одна з сторін цих відносин - агент держави (фінанси державних підприємств).

1.2. Регулюючий фінансовий механізм визначає основні «правила гри» в конкретному сегменті фінансів, що прямо не зачіпає інтереси держави.

Такий різновид фінансового механізму має місце щодо організації внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. В цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а підприємство самостійно виробляє форми, види грошових фондів, напрями їх використання.

Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження її в життя, використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

Фінансовий механізм - це система дії фінансових важелів, яка виражається в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових ресурсів.

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.

Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 4.1.):

фінансові методи;
фінансові важелі;
фінансові інструменти;
нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

2. Фінансові методи

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

Фінансові методи діють у двох напрямках:

· у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

· у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

Ринковий зміст в фінансові методи вкладається не випадково. Це обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов’язані з комерційним розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі витрат і результатів господарської діяльності.

Метою застосування комерційного розрахунку є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

Реалізація вказаної мети вимагає вимірювання розмірів вкладеного у виробничо-торгівельну діяльність капіталу з фінансовими результатами цієї діяльності. При цьому необхідно розрахувати та порівняти різноманітні варіанти вкладення капіталу за заздалегідь прийнятому критерію відбору. (Максимізація доходу на 1 грн. Капіталу, мінімізація грошових витрат та втрат).

В зарубіжній господарській практиці цей процес має назву INPUT - OUTPUT.

У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи:

фінансове планування;
оперативне управління;
фінансовий контроль;
фінансове забезпечення;
фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

2.1. Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;
забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць)..

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування (рис. 4.2).

2.2. При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найважливіші об'єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

2.3. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

Основна мета фінансового контролю:

дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;
реалізація стратегії фінансування" тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасне пристосування до них.

Фінансовий контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні суб'єктів господарювання (мікрорівень).

На макрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарські операції, пов'язані з формуванням і використанням державних фінансових ресурсів на соціально-економічний розвиток, суб'єктами — державні органи влади і управління в особі постійних комісій Верховної Ради України, Національного банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.

Фінансовий контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.

На мікрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Суб'єктами — фінансові менеджери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організації тощо.

Основні принципи фінансового контролю такі:

незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);
гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);
регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);
об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законодавства);
всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

2.4. Фінансове забезпечення і фінансове регулювання є узагальнюючими методами фінансового механізму, оскільки включають окремі часткові методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два методи тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одного. Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності:

самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);
кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);
бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);
оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);
інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів.

Основні елементи фінансового регулювання:

оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);
бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

2.5. Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносяться податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів в бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня премії та ін. Особливістю фінансових важелів є те, що вони засновуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення. До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції.

Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки та збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для використання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність та стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні знаходиться в процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тиску на виробників, надання пільг інвесторам та експортерам готової продукції, забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення подвійного оподаткування, посилення відповідальності за сплат податків.

Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обгрунтування розмірів норм амортизації тому що, як їх значене збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.

2.6. У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, викликати посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання у виконанні взятих зобов’язань (договірних умов сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку ріст фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штраф і пеня.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаються, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня – застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

2.7.Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. До них належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної амортизації).

Заохочувальні фонди з прибутку підприємств створюють необхідні стимули для досягнення кращих результатів господарювання, тому що сам ці фонди є грошовим джерелом коштів для матеріального стимулювання працюючих, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку. Визначення пріоритетності тих чи інших напрямків використання чистого прибутку є виключно внутрішньою справою самих підприємств.

Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов для окремих господарських суб’єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації. Одночасно ринковий механізм передбачає створення для всіх підприємницьких структур рівних умов для діяльності, перелік пільг в оподаткуванні не повинен бути значним.