Фінансово-правові засади банківського кредитування

 

ЗМІСТ

1. Банківський кредит як форма реалізації кредитних правовідносин………..6

2. Принципи та правові засади регулювання банківського кредитування…..10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Стан розвитку кредитних правовідносин визначальним чином обумовлює ефективність функціонування економіки, яка базується на ринкових засадах. Поступова трансформація пострадянської планової системи управління народним господарством та розбудова сучасних ринкових механізмів господарювання зумовили динамічний розвиток в Україні ринку фінансових послуг та його кредитної складової. Прийняте наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років законодавство, зокрема Закони України  «Про НБУ», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», послугувало належною правовою основою для створення в Україні основних інститутів та інфраструктури банківської системи і ринку фінансових послуг, включаючи їх відповідних професійних учасників (банки та інші фінансові установи) і регуляторів.

Перспектива подальшого розвитку кредитних відносин в Україні  безпосередньо залежить від імплементації  якісно нових підходів до їх правового регулювання. Передусім це регулювання потребує вдосконалення у напрямку забезпечення належного юридичного режиму функціонування конкретних механізмів та інструментів, що використовуються в діяльності суб’єктів фінансових та кредитних правовідносин. Особлива роль належить поглибленню та вдосконаленню правового регулювання у сфері банківського кредитування, оскільки банківські установи є домінуючим видом фінансових посередників, а здійснювані ними кредитні операції є найвагомішою для розвитку економіки фінансовою послугою.

Останнім часом  простежується тенденція розвитку законодавства у зазначеному напрямку. Зокрема, в українській правовій системі знайшли відображення прогресивні тенденції щодо регулювання спектру правовідносин, пов’язаних із забезпеченням виконання кредитних зобов’язань. Однак комплексного та системного підходу до розбудови належного правового регулювання у галузі банківського кредитування в Україні поки не існує. Недостатньо уваги вивченню й аналізу даних проблем приділяється і у вітчизняній юридичній літературі.

Метою контрольної роботи є виявлення основоположних принципів, складових елементів та особливостей фінансово-правового регулювання банківського кредитування, а також розробка й обґрунтування практичних рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення існуючої в Україні законодавчої і нормативно-правової бази у цій сфері. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати правовий зміст базових понять і категорій, що використовуються у сфері кредитних правовідносин;

- з’ясувати основні юридичні ознаки, притаманні для банківського кредиту як форми реалізації кредитно-грошових правовідносин, які зумовлюють його спеціальний фінансово-правовий режим;

- визначити об’єкт та суб’єктів правового регулювання банківського кредитування;

- сформулювати основні принципи регулювання кредитних правовідносин за участю банківських установ, а також дослідити особливості функціонування найважливіших елементів правового забезпечення банківського кредитування;

- висунути й обґрунтувати відповідні висновки, а також пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України в галузі банківського кредитування.

Об’єктом  є суспільні відносини щодо банківського кредитування та правове регулювання у цій сфері з огляду на його публічно-правову природу та фінансово-правовий характер.

Предметом є сукупність фінансово-правових норм і принципів регулювання відносин у сфері банківського кредитування, практичні аспекти їх реалізації, а також інші юридичні та організаційні засоби впливу держави на забезпечення стабільного розвитку банківської та кредитної системи України.

Методологічною  основою  є сукупність методів юридичного аналізу, сучасних наукових поглядів й практичних підходів до регулювання кредитних правовідносин за участю банків.

В процесі дослідження  використовувався формально-логічний метод, за допомогою якого визначені базові поняття у сфері кредитних правовідносин. Застосування методу функціонального аналізу дозволило визначити юридичні особливості банку як суб’єкта кредитних правовідносин. Діалектичний метод дав можливість виявити комплексний фінансово-правовий характер регулювання відносин у сфері банківського кредиту з урахуванням органічного взаємозв’язку з іншими аспектами правового регулювання банківської діяльності, а також з огляду на їх економічний зміст. Шляхом зіставлення різноманітних наукових поглядів на природу та зміст банківського кредиту, а також міжнародних підходів до регулювання діяльності банків загалом та їх кредитних операцій зокрема, порівняльно-правовий метод дав змогу визначити спеціальні принципи, покладені в основу правового регулювання банківського кредитування. За допомогою методів системного та структурного аналізу визначені основні складові елементи регулювання банківського кредитування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Банківський кредит як форма реалізації кредитних правовідносин

 

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Кредит — важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та е важливим інструментом державного регулювання економікою [9, с. 154].

Слово «кредит» походить від латинського  «сгесіеге», що означає «вірити», «довіряти» [6, с. 243].

На сучасному  етапі розвиту народного господарства кредит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе [8, с. 143].

Поняттям  кредиту охоплюється таке коло явищ:

  1. товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна поставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару)здійснюється через певний проміжок часу після його отримання. Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;
  2. комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;
  3. позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, передаються у власність позичальнику за умови повернення позикодавцеві у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах позики можуть передаватися і гроші;
  4. податковий кредит [11, с. 14].

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статті 2 цього Закону банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячена стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:


  • розміщення залучених коштів від свого імені, на власних 
    умовах та на власний ризик;
  • організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
  • здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
  • надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від 
    третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
  • придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на 
    себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто 
    ринг);
  • лізинг [6, с. 244].

Відповідно до п. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську систему" до поширених банківських операцій належать розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 49 Закону України "Про  банки і банківську діяльність" передбачено, що для проведення спільного  фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-у часники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов'язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється  прямо чи опосередковано надавати кредити  для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів  власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банки зобов'язані  при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків [9, с. 160].

Банки мають  право видавати бланкові кредити  за умов додержання економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою [9, с. 161].

Чинне законодавство  також передбачає, що до функції  Національного банку України  належить те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Національний банк надає кредити комерційним банкам та Іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком (п. 1 ст. 42 Закону України "Про Національний банк України").

Комерційні  банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які  вони створюють у процесі своєї  діяльності. В разі потреби банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або брати позички в Національному банку України, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів [5].

При здійсненні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку України. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку [5].

Кредит як інститут, що включається до фінансової системи  держави, виконує емісійну, розподільчу  і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.

Емісійна  функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та витрачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб'єктами господарської діяльності. Отже, за умов ринкової економіки зазначена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.

Контрольна  функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх у певні строки [9, с. 155].

Отже, кредит в Україні є одним із видів економічних відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція державою кредитних ресурсів та їх використання на умовах повернення, забезпеченості, строковості та відплатносгі підприємствами, організаціями усіх форм власності та населення для задоволення потреб господарювання.

  1. Принципи та правові засади регулювання банківського кредитування

 

Банківське  кредитування — це самостійна ліцензована  підприємницька діяльність кредитних  установ, яка здійснюється за рахунок залучених і власних коштів на свій ризик, що виражається в їх розміщенні на умовах оплатності, строковості і повернення, з дотриманням резервних й інших обов’язкових вимог, які забезпечують права учасників кредитування [7,с. 184].

У широкому розумінні  банківський кредит — це будь-яке  зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке подовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання стосовно сплати процентів та інших зборів з такої суми.

У банківському кредитуванні беруть участь перш за все два суб'єкти — банк, тобто кредитор, та позичальник. Для банку кредитування — це різновид професійної підприємницької діяльності, основне джерело формування прибутку [8, с. 143].

Банківське  кредитування розглядається як кваліфікуюча ознака банку і передбачає ліцензування Національним банком. Саме ж кредитування являє собою постійно здійснювану діяльність, тобто сукупність послідовних, і як правило, стандартних дій, об'єднаних однією метою — отриманням прибутку. Звичайно, для банку найкращим є надання найбільш дорогого, а також короткострокового кредиту [10, с. 325].


Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка полягає у виявленні тимчасово вільних коштів вкладників, залученні у банк та наданні їх у вигляді кредитів особам, які відчувають потребу у позичкових коштах, приносить реальну користь всьому суспільству. Вкладники отримують відсотки, позичальники — можливість брати кредити в досить великих сумах та на будь-який необхідний строк. Навіть коли велика кількість дрібних вкладників забажає передати банку свої гроші тільки на дуже короткий строк, банк в силі за рахунок акумуляції значної кількості таких вкладів з різними термінами повернення надавати великі довгострокові кредити перспективним позичальникам. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників та надаючи позики лише тим, хто спроможний платити максимальну процентну ставку по отриманій позиці, банки спрямовують потік грошових коштів у русло інвестиції в реальний капітал, який сам по собі забезпечить отримання високої віддачі [12, с. 46].

Для позичальника кредит — це спосіб вирішення  своїх фінансових проблем, спосіб забезпечення виробничої діяльності. У зв'язку з цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді відсотків за користування кредитом, але цей відсоток та строк кредиту повинні бути посильними, щоби не завадити розвиткові виробництва, розробленню та освоєнню нових технологій тощо. Позичальник, на відміну від кредитора, зацікавлений, звичайно, в якомога дешевому та довгостроковому кредиті.

Окрім позичальника та кредитора у банківському кредитуванні зачіпаються інтереси ще двох суб'єктів. Перший з них — це учасник забезпечення виконання кредитних зобов'язань, якщо таким не є сам позичальник. У даному випадку мова йде про гаранта, поручителя, страхувальника, третю особу — заставодавця. Ця особа зацікавлена перш за все у тому, щоб кредитні зобов'язання були виконані, а у випадку невиконання кредитного договору вона набуває самостійних прав у зв'язку з реалізацією відповідальності. Інший суб'єкт — це володар прав, тобто вкладник, який передав банку гроші у вигляді вкладів або рахунків. Окрім вкладників гроші для кредитування, на певних умовах, можуть надаватися державою у вигляді цільових кредитів [12, с. 46].

Банк  здійснює контроль за виконання умов кредитного договору , цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички  в порядку, встановленому законодавством. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору [3].

Як у вкладників, так і у банків є свої ризики (відповідно ризик власника та ризик підприємця), які повинні знаходитися у збалансованому стані. Інакше кажучи, банк не вправі вирішувати всі свої фінансові проблеми тільки за рахунок своїх вкладників [11, с. 13].

Поєднання прав та обов'язків вищеназваних суб'єктів  повинно складати основу правового  регулювання банківського кредитування. Вступаючи у кредитні правовідносини, необхідно чітко уявляти систему прав та обов'язків та наслідки їх порушення.

Основними законодавчими  актами, які регулюють питання банківського кредитування, є Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Законb України «Про банки і банківську діяльність», «Про НБУ» та ін. Слід також зазначити, що ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України «Про кредит», але до цього часу він так і не був прийнятий.

Отже, кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

  Кредити можна класифікувати таким чином:

Залежно від суб’єкта кредитних правовідносин:

фінансовий  кредит: а) кредит, який надається Національним банком України банкам, у тому числі ломбардний; б) міжбанківський кредит, який надається одним банком іншому; в) банківський кредит, який надається банком фізичним і юридичним особам, у тому числі консорціумний кредит;

комерційний кредит, який надається одним суб’єктом підприємницької діяльності іншому;

споживчий кредит, який надається суб’єктом підприємницької діяльності споживачу у разі придбання товарів.

Залежно від строків користування: а) короткострокові — кредити, надані на строк до одного року; б) середньострокові — кредити, надані на строк від одного до трьох років; в) довгострокові — кредити, які надаються на строк понад три роки.

Залежно від методу надання: а) кредити, які надаються у разовому порядку; б) кредити, надані відповідно до відкритої кредитної лінії. Кредитна лінія — згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів; в) гарантійні — кредити із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою позичальника.

Залежно від ступеня забезпеченості: а) кредити, забезпечені заставою (майном, у тому числі нерухомим, цінними паперами тощо); б) кредити, забезпечені поручительством, гарантією; в) з іншим забезпеченням (ризик неповернення яких застрахований); г) незабезпечені (бланкові).

Залежно від розміру: а) великі кредити, розмір яких перевищує 10 % власного капіталу банку; б) середні; в) малі.

Залежно від строку погашення: а) кредити, які погашаються водночас; б) кредити, які погашаються у розстрочку; в) кредити, які погашаються достроково за вимогою кредитора або позичальника; г) кредити, які погашаються після обумовленого періоду [10, с. 326].

Принципами  банківського кредитування є:

  • принцип поверненості. Оскільки гроші надаються у тимчасове користування, вони повинні бути повернуті. Банк зобов’язаний вирішувати питання про стягнення заборгованості позичальника за кредитом і процентами, в разі необхідності порушувати справу про неплатоспроможність позичальника;
  • принцип платності, що означає оплату позичальником тимчасового користування коштами у формі процентів. Останні треба відокремлювати від пені та інших санкцій, які нараховуються за невиконання позичальником обов’язків за кредитним договором. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється;
  • принцип строковості. Користування кредитом обмежується певним строком, який обчислюється з моменту зарахування коштів на поточний рахунок позичальника і закінчується зарахуванням коштів на кореспондентський рахунок банку.

До факультативних принципів банківського кредитування належать:

  • принцип забезпеченості. Банк має право на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення кредиту;
  • принцип цільового характеру кредитування. Кредит повинен використовуватись на цілі, передбачені кредитним договором. Забороняється надання кредитів на покриття збитків, формування і збільшення статутних фондів, придбання власних цінних паперів банку [10, с. 327].

Кредитні операції здійснюються банками у межах  кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити і кошти, одержані від випуску цінних паперів.

З метою захисту  інтересів кредиторів і вкладників кредитування здійснюється з дотриманням економічних нормативів, вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

За своїм  змістом кредит є економічною категорією, яка ґрунтовно досліджена в економічній літературі. При вивченні проблематики кредитування юридична наука основну увагу приділяє цивільно-правовим аспектам. Такий підхід на сучасному етапі не задовольняє повною мірою потреби комплексного правового забезпечення банківського кредитування. Дисертація є одним з перших в Україні юридичних досліджень фінансово-правових аспектів регулювання банківського кредитування.

Кредитні правовідносини виникають тоді, коли гроші виступають самостійним предметом зобов’язань, які характеризуються поняттям кредиту.  В дисертації сформульовані й обґрунтовані правові визначення грошей та кредиту. В юридичному сенсі гроші являють собою особливий вид майна, яке відповідно до закону наділене купівельною спроможністю і надає право власнику виконувати майнові зобов’язання шляхом передачі грошей особі, на користь якої таке зобов’язання має бути виконане.

В широкому розумінні  кредит є формою реалізації кредитних  правовідносин, коли одна особа тимчасово  набуває право кредитора стосовно іншої особи-боржника, незалежно від юридичних підстав його виникнення. У вузькому розумінні кредит означає вид кредитних правовідносин, котрі виникають за участю банків як фінансових установ, що використовують при здійсненні активних операцій залучені кошти.

В контрольній  роботі досліджено основні аспекти та суттєві елементи фінансово-правового регулювання банківського кредитування, які відображають його зміст і характер:

1. Основним суб’єктом правового регулювання банківського кредитування поряд з позичальником є банківська установа. В результаті аналізу істотних правових ознак банку як виду фінансових посередників зроблено висновок про те, що банком може вважатися лише фінансова установа, яка на підставі ліцензії НБУ має виключне право здійснювати діяльність із залучення коштів фізичних і юридичних осіб у вклади з подальшим розміщення цих коштів шляхом надання кредиту.

2. Об’єктом правового регулювання банківського кредитування є кредитні правовідносини за участю банківських установ.

3. Здатність  надавати кредити є іманентною  ознакою банку. Тому правове  регулювання банківського кредитування  не може розглядатися поза  контекстом регулювання банківської  діяльності в цілому. Обумовленість  банківського регулювання метою  захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку поширює дію заходів фінансової безпеки у банківській системі на відносини банківського кредитування.

4. Правове регулювання  банківського кредитування ґрунтується  на спеціальних принципах. Ними є похідні від загальних принципів права основоположні правила, які надають відносинам між банками і позичальниками з приводу надання банківського кредиту ознак системності та упорядкованості. Ці принципи спрямовуються на досягнення кінцевої мети банківського регулювання – забезпечення юридичного захисту законних прав та інтересів вкладників

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Конституція України від 28.06.96 // ВВРУ. – 1996. - №30. - Ст.141.
    2. Цивільний кодекс України від  16.01.03 // ВВРУ. – 2003. - №40-44. – Ст. 356.
    3. Господарський кодекс України від 16.01.03// ВВРУ. – 2003. - №18. – Ст. 144.
    4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.00 // ВВРУ. – 2000. - №5-6. – Ст. 30.
    5. Про Національний банк України: Закон України від 20.06.99 // ВВРУ. – 1999. - № 29. – Ст. 238.
    6. Ващенко Ю.В. Банківське право України: Навч. посібник./ за ред. Ю.В. Ващенко. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.
    7. Кармашов Є.В. Банківське право України: Навч. посібник./ за ред.Є.В. Кармашова. – Х.: Консум, 2000. – 464 с.
    8. Качан О.О. Банківське право України: Навч. посібник./ за ред. О.О. Качан. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288 с.
    9. Костюшенко О. А. Банківське право України: Навч. посібник./ за ред. О.А. Костюченка. - К.: А.С.К., 2001 – 357 с.
    10. Опришко В. Ф, Шульженко Ф. П., Шимон С. І. та ін. Правознавство: Підручник / за заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.
    11. Очкуренко С. В. Правове регулювання відносин, виникаючих в процесі кредитної діяльності банків // Дис. ... канд. юрид. наук. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченко, 2000. — С. 13—14.
    12. Рябко Л.Г. Правове регулювання кредитних відносин по законодавству України// Дис. … канд. юрид. наук. — Х.: Національний університет внутрішніх справ, 2002. – С. 45-47.

Фінансово-правові засади банківського кредитування