Фінансування видатків бюджету

     Зміст 

     Вступ

     Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

     Висновок

     Список  літератури 
 
 
 
 

      Вступ

     Видатки бюджету відіграють провідну роль у  фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад  і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

     Відповідно  до Бюджетного кодексу України видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати — за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

     Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

      Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

      Порядок фінансування з відповідної ланки  бюджетної системи встановлюється центральним органом державної  виконавчої влади у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів.

      Фінансування  із бюджету — це перерахування  коштів на рахунки розпорядників  бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з  казначейського рахунка (або рахунка  відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті. '

      Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому  були передбачені для них необхідні  асигнування. Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.

      Фінансування  з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням;

      Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

      Керівники бюджетних установ, які одержують  у своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

      Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету — на головних, другого і третього ступенів, а по місцевих бюджетах — на головних і третього ступеня.

      Поділ розпорядників коштів на ступені  по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю економіки чи соціально-культурних установ.

      Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри і  керівники інших центральних  відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних державних адміністрацій, а по міських (міст районного підпорядкування), сільських і селищних бюджетах — голови цих рад.

      До  розпорядників коштів другого ступеня  належать керівники підвідомчих  міністерств і відомств, органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

      Розпорядниками  коштів третього ступеня є керівники  установ, організацій, підприємств, які  підвідомчі головним чи другого ступеня  розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

      Наприклад, органи Державного казначейства України  фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їхні керівники є розпорядниками коштів: голова Державного казначейства України — головним розпорядником  коштів, начальники управлінь Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві і Севастополі — розпорядниками коштів другого ступеня, а начальники відділень Державного казначейства у районах, містах і районах в містах — розпорядниками коштів третього ступеня.

      Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступені обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю поділяються на дві ланки. Так, районне управління освіти очолює керівник, який є головним розпорядником бюджетних коштів. Він має у своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

      Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обов'язків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів. Вони розробляють план своєї діяльності та на його підставі бюджетні запити, розглядають і затверджують кошториси підвідомчих установ, складають річні кошториси доходів і видатків у цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здійснюють у встановленому порядку перерозподіл бюджетних асигнувань з одних кошторисних підрозділів в інші.

      Головні розпорядники мають право використовувати  бюджетні кошти на утримання апарату  тієї установи, яку вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчестоящими розпорядниками асигнувань. Одержані з бюджету кошти переводять у розпорядження підпорядкованим їм органам управлінь, організацій та установ, а в разі необхідності відкликають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування за кошторисом одних установ за умови скорочення на ту ж саму суму і за тими самими статтями кошторису іншим аналогічним установам. Вони здійснюють постійну перевірку законності й ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідальність за виконання кошторису згідно з бюджетними призначеннями не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ та організацій, а також контролюють стан обліку й звітності в цих установах.

      Розпорядники  коштів другого ступеня одержують  бюджетні кошти від головних розпорядників  бюджетних коштів як на видатки на утримання апарату самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для розподілу коштів підвідомчим установам і на централізовані заходи. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних призначень перед головними розпорядниками коштів.

      Розпорядники  коштів третього ступеня одержують  бюджетні кошти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї установи. Вони мають свій кошторис, рахунки в установах Державного казначейства, ведуть самостійно бухгалтерський облік виконання кошторису, якщо їх облік не централізований, і складають установлену звітність. Вони не користуються правом подальшого розасигнування бюджетних коштів.

      Розпорядники  коштів другого і третього ступенів одержують бюджетні кошти безпосередньо  з рахунка Державного казначейства (відповідного територіального органу казначейства) на оплату рахунків за виконані роботи, одержані послуги від підприємств, установ, організацій та готівкою для виплати заробітної плати своїм працівникам.

      Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за економне та раціональне використання бюджетних коштів. Вони складають і подають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів.

      Розпорядники  коштів другого і третього ступенів також несуть відповідальність за цільове  використання бюджетних коштів. Вони складають і надають звіти  про використання бюджетних коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фінансовому органу.

      Успішне виконання бюджету за видатками  визначається чітким додержанням своїх  функцій усіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і  розпорядниками коштів. і Виділяють  такі форми бюджетного фінансування:

      1) бюджетні інвестиції, які можуть  здійснюватись у вигляді фінансування  капітальних вкладень, проектного  фінансування конкретного інвестиційного  проекту та придбання частки  акцій чи прав участі в управлінні  підприємством;

      2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах;

      3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа — кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об'єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

      4) державні трансферти — це невідплатні  і безповоротні платежі з бюджету  юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання  товарів чи послуг, надання кредиту  або на виплату непогашеного  боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

      Державні  субсидії – всі невідплатні поточні бюджетні виплати підприємствам та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи надання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною, і її отримання не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

      Державна  субвенція — цільове виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача коштів. Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

      Державна  допомога населенню  — допомога, що надається фізичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі. Грошові трансферти населенню — поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу. Натуральні трансферти — державна допомога населенню, що надається у вигляді товарів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних.

      Державні  трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби. Капітальні трансферти — безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшенням капіталу отримувачів. 

      Відомо  два методи фінансування з бюджету:

      — відкриття кредитів;

      — перерахування коштів з рахунка  бюджету на рахунки розпорядників  коштів.

      Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання  бюджетів у різних ланках бюджетної  системи.

      Метод відкриття кредитів полягає в  тому, що фінансовий орган через  спеціальні документи — видаткові  розписи — повідомляє відповідну установу банку про встановлені  суми та терміни видання коштів з  рахунків бюджету головним розпорядникам  кредитів.

      У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

      1) видатковий розпис для фінансування  установ, які перебувають на  бюджеті;

      2) видатковий розпис для фінансування  суб'єктів господарської діяльності;

      3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

      При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатковому розписі наводиться розподіл кредитів у розрізі параграфів (що характеризують типи установ), а  також за деякими статтями видатків (заробітна плата, стипендії, придбання медикаментів, придбання обладнання) відповідно до бюджетної класифікації.

      Для підприємств і господарських  організацій кредити відкриваються  окремо видатковим розписом за кожною статтею видатків -— цільовому  призначенню коштів.

      Відкриття кредитів не означає перерахування  грошових коштів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це — дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах визначених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджету з поквартальним розподілом, де вказується сума затверджених на певний квартал асигнувань.

      Сума  відкритих кредитів зараховується  на рахунки головних розпорядників  кредитів, що означає збільшення їх грошових коштів у банку. При видачі коштів готівкою розпорядникам кредитів або оплаті їхніх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджету в банку.

      Протягом  строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни  у встановлені суми фінансування, а за необхідності і закривати кредити.

      Збільшення  кредитів у кожному випадку здійснюється тільки за рішенням відповідних органів  влади або ж виходячи із бюджетних  прав, наданих чинним законодавством фінансовим органам і головним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з кварталу на квартал або з одного параграфа на інший). Необхідність у кредитах уточнюється з урахуванням перебігу виконання плану за відповідними показниками у разі наявності бюджетних резервів і невикористаних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутрішніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається фактична необхідність у кредитах, які треба відкрити їх головним розпорядникам.

      Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану розміри кредитів, які відкривають у випадках: недокомп-лектованості чисельності працівників бюджетних установ порівняно із затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентах бюджетних установ, перевиконання плану надходження коштів батьків за перебування дітей у дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах понаднормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та ін.

      У процесі здійснення бюджетного фінансування допускається переміщення кредитів. Воно означає зміну цільового призначення бюджетних коштів через збільшення асигнувань за одними видами видатків або розпорядникам кредитів за рахунок їх зменшення за іншими видами видатків або розпорядникам кредитів. Правом переміщення кредитів наділяються розпорядники кредитів у межах, установлених чинним законодавством.

      Сутність  другого методу фінансування полягає  в перерахуванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки  головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності коштів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для переказування на рахунки головних розпорядників коштів е затверджені в бюджеті суми видатків (призначень) — асигнування на певний квартал, передбачені у річному розписі бюджету.

      Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох разів на місяць. У разі необхідності фінансовий орган може вносити зміни в помісячний розподіл асигнувань: переказувати кошти за рахунок асигнувань наступних місяців або надавати право використовувати перераховані кошти в наступному місяці. Допускаються також деякі зміни у цільовому (за статтями) призначенні перерахованих коштів.

      Фінансування  капітальних вкладень здійснюється на основі зазначених вище методів  бюджетного фінансування. Кошти перераховуються  відповідно до обсягів робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць.

      До 1 липня 1993 р. в Україні використовувались  обидва методи бюджетного фінансування:

      — відкриття кредитів — при фінансуванні з Державного бюджету;

      — перерахування коштів з рахунка  бюджету на рахунки розпорядників  коштів — по місцевих бюджетах.

      Застосування  різних методів щодо Державного і  місцевих бюджетів пов'язане з відмінностями  в організації касового виконання  бюджету.

      Грошові кошти Державного бюджету не перебували на одному рахунку в Національному  банку, а були розосереджені по території всієї країни. При цьому обсяг мобілізованих на певній території доходів не збігався із сумою фінансованих з Державного бюджету видатків. В одному районі (місті) могло надійти більше доходів у відповідний бюджет, ніж передбачається видатків, в іншому — навпаки, суми фінансованих видатків з Державного бюджету перевищували доходи, які надійшли. У зв'язку з цим фінансування з Державного бюджету здійснювалося шляхом відкриття кредитів щоквартально, а на фінансування капітальних вкладень — один раз на рік з поквартальною розбивкою.

      Другий  метод — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки  розпорядників коштів — застосовувався при виконанні місцевих бюджетів. Можливість використання такого методу визначалася тим, що грошові кошти  місцевих бюджетів були зосереджені на рахунках в одній установі банку. Фінансування здійснювалося з поточного рахунка (основного) місцевого бюджету і тільки за наявності коштів на відповідному рахунку в цей час.

      З 1 липня 1993 р. відповідно до Указу Президента України «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 червня 1993 р. № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету України, введення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів Міністерство фінансів України одержало право фінансувати видатки в межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України.

      Для концентрації бюджетних коштів і  здійснення видатків Міністерству фінансів України було відкрито в Національному банку України рахунок «Кошти Державного бюджету України». Це означало, що з 1 липня 1993 р. в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.

      У 1995 р. на виконання Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р. було утворено Державне казначейство України. З цього  часу почалося поступове впровадження виконання бюджету через органи Державного казначейства.

      За  існуючої організації виконання  видаткової частини Державного бюджету  України перерахування коштів здійснюється з казначейського рахунка Державного казначейства на рахунки (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні), які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам коштів. Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства включає організацію роботи з фінансування видатків у:

      — центральному апараті Державного казначейства України;

      — територіальних органах Державного казначейства.

      Державне  казначейство України здійснює фінансування видатків Державного бюджету шляхом переказування коштів територіальним управлінням державного казначейства. Для цього органи казначейства повинні  мати інформацію про територіальне розташування підприємств, організацій, установ, а також показники кошторисів доходів і видатків розпорядників коштів відповідного рівня.

      Державне  казначейство України доводить до головних розпорядників коштів (ГРК) затверджені  обсяги асигнувань. Головні розпорядники коштів готують розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій і подають до центральної ланки органів казначейства. На підставі розподілу бюджетних коштів Державне казначейство готує реєстри на здійснення видатків з єдиного казначейського рахунка по відповідній території і розпорядження на перерахування коштів. Потім готують платіжне доручення на переказування коштів територіальним управлінням органів казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства на своєму рівні доводять до розпорядників коштів отриману суму асигнувань. Вони можуть здійснювати (фінансувати) видатки в межах коштів, отриманих від розпорядника коштів вищого рівня. У свою чергу, територіальні управління Державного казначейства так само працюють із відділеннями Державного казначейства.

      Перерахування бюджетних коштів з бюджету розпорядникам  коштів здійснюється через оплату витрат: оплату рахунків і видачу готівки.

      Оплата  рахунків здійснюється Державним казначейством шляхом безготівкового перерахування бюджетних коштів з єдиного казначейського рахунка на користь суб'єктів господарської діяльності, що виконали роботи та надали послуги розпорядникам коштів, про що буде зроблено запис у реєстраційному рахунку цього розпорядника.

      Оплата  рахунків розпорядників коштів бюджету  здійснюється лише за наявності в  обліку органів казначейства їхніх  зобов'язань та залишків коштів на рахунках розпорядників. Підставою для оплати рахунків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів: рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт (крім договорів на оплату комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони, оренди приміщень), акти виконаних робіт, тендерна документація, акцепти тендерних пропозицій, договори про закупівлю тощо. Для оформлення документів на отримання заробітної плати, стипендії, допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів, що видаються на видатки, які не можуть бути проведені безготівковою оплатою, розпорядники коштів подають до органів казначейства заявку на видачу готівки. Заявки подаються в двох примірниках, один з яких після видачі готівки повертається розпорядникам бюджетних коштів з відповідним відбитком штампа казначея.

      Заявки  на видачу готівки виписуються розпорядниками бюджетних коштів на осіб, з якими  в них укладені договори про повну  матеріальну відповідальність і  які мають право отримувати і  видавати кошти. У заявках на видачу готівки вказуються суми податку на доходи фізичних осіб, суми нарахувань до фондів соціального страхування та суми страхових внесків до Пенсійного фонду України, інші податки й обов'язкові платежі, які утримуються із заробітної плати.

      У заявках на видачу готівки розпорядники бюджетних коштів відмічають наявність чи відсутність заборгованості зі сплати податків.

      На  підставі перевіреної заявки органи Державного казначейства України виписують  на осіб, указаних у заявці, грошові  чеки на отримання готівки.