Форми об’єднання підприємств

       ПЛАН 

1. Форми  об’єднання підприємств.

2. Підприємницька  діяльність, її складові.

     Характеристика посередницької діяльності.

3. Основні  фонди підприємства: класифікація, структура, оцінка.

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1. Форми об’єднання підприємств 

       Об’єднання  підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування.

       У відповідності з українським  діючим законодавством підприємства можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюваних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

       Об’єднання  є юридичними особами і діють  на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або  власниками.

       Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що  входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.

       Об’єднання  виконує тільки ті функції і має  тільки ті повноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

       За  учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням  взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.

       Основним  принципом у взаємовідносинах між  учасниками об’єднання є добровільність при створенні об’єднання. Юридичною  формою її виразу є засновницький  договір і затверджений всіма членами об’єднання статут.

       В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі  його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматися одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.

       Об’єднання  створюються для спільного вирішення  задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

       Об’єднання  підприємств  в межах делегованих  йому повноважень може від свого  імені укладати договори, користуватися  послугами кредитно-банківських  установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

       Об’єднання  може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання  його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

       Об'єднання  здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним  майном, до складу якого відноситься  також майно, передане об'єднанню  підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є спільним майном учасників.

       До  числа основних видів об'єднань підприємств  входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни,  холдинги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.

       Відповідно  до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни. 

       2.1. Першим видом договірного об'єднання  є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

       Такі  об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або  міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо. 

       2.2. Корпорація є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це  нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами. 

       2.3. Основним видом статутного об'єднання  підприємств є концерн. Утворення  концернів значною мірою викликане  необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

       Концерн визначається як статутне об’єднання підприємств, інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної діяльності. Концерн наділений частиною повноважень своїх учасників. А право його учасників на вступ до інших концернів повністю обмежене. Як видається, така позиція законодавця обумовлюється його бажанням зберегти конкуренцію серед концернів та не допустити монополізації ринка.

         Наприклад, концерни загальнодержавної  власності створюються, реорганізуються  і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства. 

       2.4. Тепер розглянемо консорціум  як один із видів статутних  об'єднань. Законодавець визначає  консорціум як тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-промислових проектів, коли проект перевищує фінансові можливості одного банку. Створюються консорціуми на строк виконання проектів, замовлень. Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об'єднання.

       В консорціум можуть об'єднуватись також  промислові підприємства без безпосередньої участі банківського капіталу, які разом створюють достатні фінансові можливості для реалізації проекту. Підприємства можуть зберігати відомчу належність.

       Консорціум  ґрунтує свою господарську діяльність на засадах розпорядження і використання майна, яке виділяють його засновники у вигляді паїв, централізованих засобів, що виділяє держава на реалізацію відповідних цільових програм, а також інших ресурсів, в тому числі позиково-фінансових засобів. 

       2.5. Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те, що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів, можливість інвестування його в багатообіцяючий проект без отримання згоди на це інших учасників конгломерату. 

       2.6. Холдинг - холдингове добровільне об’єднання підприємств з метою управління іншими компаніями за допомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють два види холдингу - чистий холдинг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдинг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдингу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.

       Холдингова компанія - суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства або підприємств З метою захисту інтересів дочірніх підприємств у статті 126 Господарського кодексу визначено обов’язок холдингової компанії компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки, якщо з вини контролюючого підприємства ним було укладено або здійснено невигідні для нього угоди або операції. Якщо ж дочірнє підприємство з вини холдингової компанії буде визнано банкрутом, то контролююче підприємство буде нести субсидіарну відповідальність перед кредиторами банкрута.

       Холдинги  мають різні організаційні форми господарського товариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдингу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській діяльності.     

       2.7. Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, яке створюється за рішенням кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. Особливістю ПФГ є те, що вона не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарської діяльності.  

       2.8. На сучасному етапі розвитку  України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.

       Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.

       Зміст франчайзингу полягає у наступному:

       головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному  підприємцю (франчайзі) або групі  підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською майстерністю великого бізнесу.

       Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за допомогою мал. 1.

         
         Франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

       Розвиток  франчайзингу в Україні буде сприяти  рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу  великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без  підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва. 

       2.9. Синдикат - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції). 

       2.10. Картель - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції. 

       2.11. Трест - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2. Підприємницька діяльність, її складові.

       Характеристика  посередницької діяльності 

       Підприємництво  є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і  в більшості країн світу з  ринковою економікою вважається одним  із найпрестижніших. Адже саме цей вид діяльності у відповідних умовах найкращим чином виявляє людську суть, допомагає прояву працівника як особистості. Підприємництву властивий більш індивідуальний характер, високий ступінь стимулювання співробітників, що призводить до більш повної реалізації потенціалу кожного з них. Здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність, працівник значно зростає як людина: він росте і професійно і інтелектуально. І це має цілком реальні позитивні наслідки для всього суспільства. Історія доводить, що підняти економіку, інші сфери буття до високого рівня розвитку можливо переважно через прояв членами цього суспільства їх господарської ініціативи. 

       Поняття підприємницької  діяльності (підприємництва)

       Згідно  зі ст. 42 ГК України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

       Визначення  підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Наприклад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації. Якщо ж не буде доведено, що діяльність, яка провадилася, була саме підприємницькою, притягти особу до відповідальності за вищевказаною статтею буде неможливо. Для чіткого розмежування підприємництва та інших видів діяльності необхідно усвідомлювати ознаки підприємницької діяльності. 

      Характеристика(ознаки) підприємницької діяльності (підприємництва)

       1. Підприємництво є самостійною  діяльністю. Це означає, що, по-перше,  підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.

       2. Підприємництво є ініціативною  діяльністю. Це означає, що зайняття  підприємницькою діяльністю є  добровільним вчинком. Жоден державний  орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

       3. Підприємництво є систематичною  діяльністю. Проте чітких кількісних  критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року1. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.

       4. Підприємництво є діяльністю  на власний ризик. Це означає,  що за порушення договірних  зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством.

       5. Підприємництво є господарською  діяльністю. Це означає, що, незважаючи  на свою специфіку, підприємницька  діяльність є складовою ширшого  за обсягом поняття "господарська  діяльність".

       Згідно  зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

       Категорія "господарська діяльність" є економічною категорією, тому деяким складовим, що вона містить, неможливо дати суто правову характеристику. 

       Ознаки  господарської діяльності:

       — господарською є саме діяльність визначених суб'єктів як активна, специфічна форма людського відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей. За визначенням того ж словника діяльність повинна включати в себе мету, засоби, результат та власне процес.

       Природно, що наведене визначення є загальним і не може враховувати особливості специфіки діяльності саме у сфері господарювання. Водночас наведені складові категорії "діяльність" стосовно господарської діяльності знаходять свій вияв у формах господарської діяльності (підприємницька діяльність та некомерційна господарська діяльність);

       — господарська діяльність повинна здійснюватися  спеціально уповноваженими суб'єктами, які ГК України називає "суб'єктами господарювання" або суб'єктами господарської  діяльності. Такими "повноваженнями" або "господарською компетенцією" суб'єкт господарювання наділяється як в нормативному, так і в добровільному порядку — власне суб'єктом господарської діяльності (його засновниками або учасниками);

       — господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Це означає, що в межах господарської діяльності реалізується продукція, виконуються роботи, надаються послуги, які можливо оцінити у грошовому еквіваленті. Під терміном "вартісний характер" законодавець має на увазі первісну вартість товару (робіт, послуг) для їх власника — виробника товару (виконавця робіт, надавача послуг), яка узагальнено характеризується економіко-правовою категорією "собівартість" товару (робіт, послуг), до складу якої п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, відносить виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати;

       — продукція, яка реалізується, роботи, які виконуються та послуги, які  надаються в межах господарської  діяльності, мають цінову визначеність. Іншими словами, зазначені складові предмета господарської діяльності мають ціну продажу, складається з собівартості, що була нами розглянута вище, та суми виробничої або торговельної націнки, зі складу якої згодом формується прибуток (для фізичних осіб — суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності у цьому разі вживається не категорія "прибуток", а категорія "доход").

       6. Підприємницька діяльність здійснюється  суб'єктами господарювання (підприємцями). Іншими словами, підприємницька  діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців".

       Проте наявність у визначенні підприємницької  діяльності вищевказаного положення  призводить до колізії з положеннями нормативних атів, що встановлюють відповідальність за порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю. Адже з нього випливає, що діяльність, яка здійснюється особами, не зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, не можна відносити до підприємницької, а тому вищезазначені положення ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактично не можуть застосовуватися.

       7. Внаслідок підприємницької діяльності  досягаються економічні й соціальні  результати.

       Підприємницька  діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери.

       Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного  середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація  міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві.

       Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже підприємництво має позитивні і окремі негативні наслідки, що разом здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу.

       8. Метою підприємницької діяльності  є отримання прибутку. Якщо метою  тієї чи іншої діяльності не  є отримання прибутку, вона не  може бути віднесена до підприємницької.  Ця мета, як правило, знаходить  своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності1. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету.