Форми соціального управління у первісному суспільстві
ВСТУП
- Форми соціального управління у первісному суспільстві. Виникнення протодержав.
- Велика хартія вольностей 1215 р. як пам’ятка права середньовічної Англії
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Період від появи перших людей до виникнення держави називають первісним суспільством — додержавним періодом існування людства. З перших кроків свого існування людина жила в колективі. Першим колективом давніх людей стало людське стадо. Поступово окремі родові общини згуртовувалися в більш великі людські об'єднання — племена.
У міру цивілізації людства стали
з'являтися закони, перетворені з
звичаїв, для регулювання цих
відносин. У подальшому розвитку, розвиваються
і відносини, і це вимагає створення
вже спеціального складного законодавства,
яке б могло своїми правовими
актами забезпечити законну систему
суспільних відносин. Рід (первісна родова община) був первинний осередок
організації первісно-общинного ладу,
об'єднану кровною спорідненістю, спільним колективним трудом, загальною власністю на продукти
виробництва, рівністю соціального стану, єдністю інтересів і згуртованістю
членів роду.
Тема - «Форми соціального управління
у первісному суспільстві. Виникнення
протодержав. » - актуальна в силу того, що, по-перше, розуміння сучасної влади і соціальних норм неможливо
без урахування досвіду попередніх епох,
по-друге, це дозволяє сформувати уявлення
про владу, державу і соціальні норми поведінки
в первісному суспільстві.
Актуальність теми – «Велика хартія вольностей 1215 р. як пам’ятка права середньовічної Англії» - визначається історичним значенням Великої хартії вольностей 1215 року. Так, Велика хартія вольностей (Magha Charta) - важливий правовий пам'ятник конституційної історії Англії, який визнається одним з основоположних законів Великобританії.Хартія представляє великий інтерес і як історико-правовий документ. Вона відображає боротьбу соціальних угруповань середньовічній Англії на початку XIII століття. Хартія формулює ряд найважливіших юридичних принципів судово - адміністративної системи англійської феодальної держави. З плином часу особливе значення (хоча з іншим сенсом) набували ст.12 - про стягнення податків, ст.39 - про презумпцію невинуватості та інші.
Повний текст Великої хартії налічує 63 статті, розташовані без певної системи. Однак всі статті можна розділити на три основні групи:
- Статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних груп населення (ст.1, 2,9,13,15,18)
- Статті, що реформують державний механізм англійського королівства, так звані "конституційні" статті (ст.12, 14,61) .
- Статті, встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (ст.17, 20, 21,39,40).
Велика хартія вольностей була підтверджена королем Генріхом III в 1225г. і, остаточно, Едуардом I в 1927г. Разом з тим зміст Великої хартії вже в XIII в. піддавалося істотним змінам. Перш за все, була виключена стаття 61, що ставила короля під нагляд баронської олігархії.
- Форми соціального управління у первісному суспільстві. Виникнення протодержав.
Історія людства складається з двох великих історичних періодів: первісного суспільства і державно-організованого (цивілізованого) суспільства.
Пе́рвісне суспі́льство —
тривалий період в історії людства: від виникнення людини розумної (близько
2,5-2,8 млн років тому) і до виникнення цивілізації і держа
Держава — атрибут останнього, але ж вона зародилися в надрах первісного суспільства, тому не випадково увага теоретиків, істориків держави і права тощо прикута в тому числі і до процесів, що відбувалися в суспільстві додержавного періоду.
Процес переходу від такої, додержавної за змістом, соціальної влади до державної організації відбувався упродовж тривалого часу (за сучасними даними він становить понад 2 млн років), але найбільш інтенсивним був тоді, коли первісні люди вступили в епоху неолітичної революції.
Неолітична революція і
а) перехід від прообщини (первісного стада) до родової общини, від родової общини до общини виробників;
б) поява ранніх осілих землеробських общин у регіонах, сприятливих для проживання людей;
в) їх успішна господарська діяльність.
Різке збільшення чисельності і щільності населення призвели до розростання землеробських общин. Це знаходило своє вираження, насамперед, у відокремленні нових сімейно-кланових груп. На території хліборобсько-родової общини могло розміститися декілька поселень, які зі зростанням і пожвавленням господарського життя трансформувалися у поселення міського типу.
Згодом ускладнювалася внутрішня
організація сімейно-родових
Становлення товарного виробництва
вело у свою чергу до подальшого
зростання додаткового
Поступове зростання суспільного продукту призвело до поглиблення майнової диференціації, а отже, і до закріплення за общинно-родовою верхівкою майнових, і відповідно соціальних привілеїв. Однак надання вождю цих привілеїв не означало ще відмови від принципу еквівалентного (рівноцінного) обміну, оскільки вони розглядалися лише як компенсація за здійснення ним достатньо складних функцій і ту серйозну відповідальність, яку на себе він брав. Зайняття родових посад у сімейно-клановій групі давало вождям у нових умовах не тільки престиж і авторитет, що було характерно для попереднього етапу общинного ладу, але й особливий, більш високий статус. При цьому виборні процедури, що відбивали давню демократичну традицію, ще зберігалися.
Обов’язки ватажків сімейно-родових
общин ставали усе більш
До них відносилися:
- організація суспільних робіт;
- перерозподіл земельних ділянок залежно від зміни чисельного складу групи;
- підтримка відносин із сусідніми сімейно-клановими колективами;
- перерозподіл додаткового продукту, що добувався або провадився не вождем особисто, як це було в стадії еквівалентного обміну, а зусиллями всієї групи (нова і найважливіша функція).
У результаті неолітичної революції й ускладнення соціальної і господарської структури відбулися глибокі зміни в здійсненні влади у середині сімейно-кланових груп. Влада вождя, як і раніше, зберігала додержавний характер, але здійснювані ним функції, особливо розподільна, наближали її до політичної, державної, оскільки вона набувала великої сили й обов’язковості для членів сімейно-родової общини. Влада ставала більшою мірою владою становища, найвищого управлінського статусу і не пов’ язу- валася, як це було колись, з особистими якостями вождя. Саме тому не просто авторитет, а його владні функції починають набувати найвищої цінності в очах членів групи, які все частіше вступали у гостре суперництво за лідерство. Амбіційні прагнення до влади підкріплювалися бажанням нав’язувати свою волю колективу, одержувати від влади цілком визначені майнові й особисті привілеї.
Одним із найважливіших наслідків неолітичної революції, що мали пряме відношення до ґенези держави, був розвиток міжродових зв’язків і формування надобщинних структур. Їх виникнення й подальша еволюція проходили значною мірою спонтанно й одержували під впливом конкретно-історичних фактів різноманітні форми. Деякі з них були типовими для одних народів, але не отримали розвитку в інших. Особливо помітну роль у процесі становлення державності зіграла одна з форм міжобщинних зв’язків і організаційних структур — племінний лад.
Природним результатом еволюції общинного ладу (особливо за часів пізньородової общини) було виникнення великої кількості нових сімейно-кланових общин, що призвело до появи більш значних соціальних утворень — братерств (фратрій) і племен, а іноді і до союзу племен.
Плем’я, як правило, мало свою територію, назву, мову (або діалект), свої релігійні і побутові обряди. Поступово складалися й органи племінного самоврядування, насамперед, племінна рада, у котру звичайно входили вожді (старійшини) усіх родів, що складали плем’я. Члени племінних рад, а також вождь племені, обиралися одноплемінниками і могли бути ними ж й усунуті. Будь-який з них мав можливість на засіданні ради висловлювати свою думку з приводу рішень або дій вождя.
Діяльність племінних органів сприяла:
- організації колективних робіт;
- розширенню зв’язків між сімейно-клановими групами (зокрема, міжобщинному обміну продуктами);
- врегулюванню міжкланових конфліктів, а також відносин з іншими племенами.
Спочатку ці органи вирішували лише ті питання, що виходили за межі інтересів окремих сімейно-кланових груп. Але поступово, у міру розвитку виробляючої економіки, ускладнення внутрішньоплемінної організації центр ваги в родоплемінному самоврядуванні змістився на племінний рівень, що неминуче підривало значимість і усталеність общинної демократії.
Важливим етапом у передісторії держави і права стало, поряд з утворенням складних надобщинних структур, формування принципово нових основ управління суспільством, яке за своєю суттю ставало вже переддержавним. Новий тип управлінської діяльності визначався потребами громадського життя, ускладненням господарської діяльності і всієї системи соціокультурних зв’язків людей.
Поряд з іншими видами суспільного поділу праці (відділення скотарства від землеробства тощо) відбувалося виокремлення управлінської діяльності, що поступово перетворювалася у професійну. Поділ людей на дві нерівні за чисельністю групи (керуючих і керованих) почав набувати більш суспільного значення, що стало останньою сходинкою у процесі утворення держави.
Керівні посади давали їх володарям великі матеріальні вигоди, дозволяли їм нав’язувати свою волю колективу. Управлінська верхівка, що формувалася, не бажала втрачати владу і привілеї, прагнула закріпити її за своїми сім’ями і кланами. Організаційна діяльність набувала політичного характеру, а адміністративно-общинна знать перетворювалася у державну. Нерідко общинна верхівка, використовуючи свій традиційний авторитет і систему релігійно-міфологічних обґрунтувань, консолідувалася у замкнену, закриту для більшості одноплемінників групу станового або кастового характеру. Так виникла протодержава.
ПРОТОДЕРЖАВА (утворилась приблизно в У – ІУ тис. до н. е) – це політична структура, в якій існує соціальна та майнова нерівність, розподіл праці, обмін продуктами виробництва та послуг. Протодержава виникає як об’єднання общинних поселень, що підпорядковані центру – резиденції вождя (звідси інша назва протодержави - вождество).
У процесі формування протодержави змінювалося і становище вождя, який усе більше спирався на адміністративну ієрархію, посилюючи тим самим свою владу. Вождь виконує адміністративно-судові, військові, господарчі, інтегруючі функції. Його влада стає спадковою і поступово набуває авторитарних рис. Навколо вождя формується коло наближених осіб, які займаються управлінською діяльністю (жерці, воїни, адміністратори тощо). Саме вони і перебирають на себе обов’язок організовувати широкомасштабні іригаційні роботи, які гарантують добробут суспільства. Одночасно починає формуватися позитивне право. З’являється нормативне регулювання, тобто загальні об’єктивні правила, що не підлягають вільному тлумаченню. Поряд з заборонами (табу) з’являються дозволи, як право окремих індивідів діяти за власним розсудом. Таким чином, протодержава виникла не як зовнішня відносно родоплемінної системи сила, а як логічне і природне продовження общинних структур. Вона скріплювалася загальними інтересами і потребами сімейно-кланових груп, але відрізнялася від попередніх систем соціального управління створенням складної адміністративної ієрархії. Верхівкою цієї ієрархії став вождь, влада якого набула авторитарного і сакрального (релігійного) характеру.
Протодержава об’єднувала декілька поселень (груп поселень) навколо одного значного центру — як правило, це був культовий храмовий центр, що мав релігійне значення для всієї нової спільноти. Значний за розмірами, він об’єднував кілька тисяч осіб, служив осередком багатства спільноти, придушував, підкоряв собі периферійні поселення, встановлював васальні стосунки із сусідами під час активної військово- завойовницької політики.
Глава центрального поселення очолював округ, що склався по периферії. Він носив особливий ранг-титул. Головне його право — мобілізація членів общин на спільні роботи, господарська користь від яких визначалася ним і які були основою для появи надлишкового продукту, що перерозподілявся потім між членами общин. На Сході особливу неминучість таких робіт визначала необхідність іригації.
Такий рівень політичної ієрархії складали
глави підпорядкованих общин. При
них постійно існували військові
ради. Особливий прошарок еліти складали
особи, пов’язані з релігійно-
Така організаційно-політична
Процес управління відтворювала і зміцнювана соціальна нерівність, яка по-своєму впливала на еволюцію влади. Його економічну основу складав загальний контроль над ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворювався в регулярні роздачі вроздріб і зворотнє отримання їх у вигляді данини як державної повинності. Матеріальні вигоди з цієї данини отримував уже не весь народ, а ті прошарки, які були більш причетні до політичної верхівки, ті, хто починав розглядати колективний продукт як частину того, що дістанеться йому, як його власність. Це вже класи, що різнилися залежно від розмірів привласнення суспільного продукту і причетності до управління. Розрив у соціальному статусі став політичним: протодержава еволюціонувала у ранню державу.
- Велика хартія вольностей 1215 р. як пам’ятка права середньовічної Англії
Велика хартія вольностей була підписана
англійським королем Іоанном
Безземельним 15 червня 1215 р. Написана вона
латиною та складалася з 63 статей, її
підписанню передувало повстання баронів,
які були незадоволені посиленням королівської
влади та грубими порушеннями
феодальних звичаїв. У повстанні
брали участь також лицарі та міщани,
що полегшило баронам перемогу над
королем. Саме ця перемога й була закріплена
у Великій хартії вольностей. Та
більшість статей цієї грамоти відображали
та захищали лише інтереси феодальної
аристократії. Велика хартія вольностей
гарантувала права й
для видання першим шлюбом заміж першородної
королівської дочки (ст. 14)); забороняла
судити баронів інакше, ніж судом рівних
їм за статусом перів (ст. 21), без їх вироку
арештовувати й позбавляти майна (ст. 39).
Скасовувалося право короля втручатися
в юрисдикцію феодальних курій (ст. 34) і
створювався комітет з 25 баронів, які в
разі порушення королем Хартії могли розпочати
проти нього війну. Лицарство й верхівка
вільного селянства отримали від Хартії
лише незначні вигоди: баронам заборонялося
вимагати з них більше служб і повинностей,
ніж передбачалося зазвичай (статті 15,16,27,60),
усім вільним людям гарантувався захист
від свавілля чиновників. Ще менше отримали
міста: лише підтвердження вже наявних
привілеїв (ст. 13), а також встановлення
єдиної системи мір та ваг (ст. 35)
Податкового гніту для міст Хартія не скасовувала. Кріпосні селяни (віллани) -основна маса англійського народу - від Великої хартії вольностей не отримали нічого, вона, ігноруючи їхні інтереси, не раз наголошувала на їхній повній безправності (ст. 20 - єдина, що згадує вілланів, має на увазі, насамперед, інтереси їхніх лордів).
Кілька статей Хартії затверджували
нові судово-адміністративні порядки,
що сформувалися в країні після реформи
Генріха II (статті 18,19,20,32,40 та ін.), які були
вигідні більшості вільного населення.
Ці статті виявилися найжиттєздатнішими
та прогресивними і, будучи пізніше перенесеними
до статутів ХІІІ-ХІV століть, увійшли
в англійське феодальне загальнодержавне
право.
Велика хартія
вольностей також містила положення про
єдність мір і ваг, про вільному в'їзді та виїзді з королівства, про заборону стягувати довільні судові
мита, заборону чиновникам залучати когось
до відповідальності лише за усною
заявою без свідків, що заслуговують довіри, та інші гарантії правосуддя.
Крім закріплення дотримання королем встановлених звичаїв, хартія забороняла стягувати з феодалів безоплатні відрахування на користь корони без їх згоди (щитові гроші), ліквідувала права короля на втручання в діяльність феодальних курій і, головне, створювала комітет з 25 баронів, які в разі порушення великої хартії вольностей королем мали право розпочати проти нього війну.
Особливе значення у великій хартії вільностей має 39 стаття, в якій заборонялися арешт, ув'язнення в в'язницю, позбавлення володіння, оголошення поза законом, вигнання і інше ущемлення прав феодалів як вільних людей, інакше як за законним вироком рівних (зміцнивши інститут присяжних).
Ці статті хартії виявилися найбільш життєстійкими і склали основу наступних редакцій хартії, надали їй надалі силу конституційного документа і значення маніфесту " прав людини і громадянина "- таку остаточну трактування хартія отримала в епоху англійської революції.
Велика хартія вольностей є пам'яткою середньовічного права Англії і частиною британської конституції (поряд з Хабеас корпус акт, Біллем про права 1689 і Актом про престолонаслідування 1701).
ВИСНОВКИ
Період існування первісного суспільства за часом був найтривалішим в історії людства. За найновішими даними, він бере початок не менш як півтора мільйона років тому. В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV—III тис. до н. е., в Європі та Америці — в І тис. до н. е. Періодизація історії первісного суспільства становить складну і поки ще не вирішену наукову проблему. Право, як і держава, виникає в результаті природно-історичного розвитку суспільства, в результаті процесів, що відбуваються в суспільному організмі. Виникає необхідність регулювання виробництва, розподілу та обміну товарів, узгодження інтересів різних соціальних верств, класових протиріч, тобто встановлення загального порядку, що відповідає потребам виробничого господарства.
Велика хартія вольностей - суперечливий документ. Вона дуже наочно відобразила протиріччя, які існували на початку XIII століття всередині панівного класу Англії, і стала результатом широкої угоди, що завершив політичний конфлікт, який походив між баронство, лицарством і главою феодальної держави - королем. У силу її внутрішньої суперечливості Велику Хартію в цілому не можна розглядати ні як документ феодальної реакції, ні як документ з виключно прогресивними тенденціями.
Хартія зіграла велику роль у становленні правосвідомості англійського народу. Багато вчених вважають її наріжним каменем англійських свобод.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
- Хома Н.М. – Історія держави та права зарубіжних країн – 3-тє видання, Л: «Мангнолія» - 2008
- Страхов М. М.- Історія держави та права зарубіжних країн, Х.: «Право» -2004
- Алексеев В. П., Першиц А. И. История первобытного общества. М., 1990 р .
- Графский В. Г. Загальна історія права та держави: підручник для вузів - М.: НОРМА, 2004.
- Гуревич А.Я.,Д.Э.Харитонович. Історія середньовіччя -М.:Интерпракс, 1995
- Гутнова Є. В. Виникнення англійського парламенту. М., 1960.
- Історія держави й права розвинених країн: підручник / під ред. І.В.Абдурахмановой. - 3-тє вид.,исправ. ідоп. - М.: Видавничий центр «МарТ», 2009.
- Історія держави й права розвинених країн: підручник для вузів: в2-х год. / під ред. Н.А. Крашенинниковой,О.А.Жидкова. - 3-тє вид., перераб. ідоп. - М.: НОРМА, 2006. -Ч.1.
- Історія середньовіччя: підручник для студентів вузів: у дваТ., під ред. С.П. Карпова. - 4-те вид. - М.: Вид-во МДУ, Вищу школу, 2003. -Т.1.
- Косарєв А.І. Історія держави й права розвинених країн: підручник для вузів - М.: НОРМА -ИНФРА-М, 2002.
- Латиніна Ю. Народження представницької дем
ократії.-Знання-сила 2005. №10. - Макарчук В. Історія держави та права зарубіжних країн. – К.: АТІКА, 2000.
- Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрист, 2001 р .
- ОмельченкоО.А. Загальна історія держави й права: підручник: у два т. - 3-тє вид.,испр. - М.:ТОН-Остожье, 2001. -Т.1
- Пам'ятники історії Англії 11-13 ст. М., 1936.
- Петрушевський Д. М. Велика хартія вольностей. М., 1918.
- Савело К.Ф. Раннефеодальная Англія. – М., 1995.
- Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. - Історія первісного суспільства, К.: Либідь, 1999
- Хрестоматія пам'яток феодального держави й права країн Європи. Під редакцією З.М. Чер
ниловского. М., 1961. - Хрестоматія по загальній історії держави і права: у два т. під ред.К.И.Батира, Є.В.Поликарповой. - З Великої хартії вільностей (MagnaCharta) – М.:Юрист, 2005
- ЧерниловскийЗ.М. Загальна історія держави й права: підручник З.М.Черниловский.-М.:Проспект,
2002. - http://www.pravoznavec.com.ua/
books/8/22/#chlist
15.11.2013р. _______________ Р.Г. Астапова
