Формы международных расчетов. 2
1. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ.
ПЛАН:
- Міжнародні розрахунки як система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.
1.1. Документарні та недокументарні групи міжнародних розрахунків.
- Форми розрахунків при оплаті зовнішніх контрактів.
2.1. Розрахунки при використанні інкасо.
2.2. Розрахунки при використанні акредитивів.
2.3. Розрахунки переказами.
Міжнародні розрахунки — врегулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними та культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, які відпрацьовані світовою практикою, закріплені міжнародними документами та звичаями, а з іншого — щоденну практичну діяльність банків щодо їх здійснення. При цьому головну роль у міжнародних розрахунках відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (рахунків іноземних банків у вітчизняному банку) і "ностро" (рахунків вітчизняного банку в іноземних). Більшість розрахунків здійснюється безготівковим способом за допомогою записів на рахунках банків.
Міжнародні розрахунки покликані обслуговувати всі міжнародні комерційні (торгові) та некомерційні (неторгові) операції суб'єктів зовнішньоекономічних відносин. Учасники зовнішньоекономічних комерційних угод (імпортери та експортери), їх банки вступають у відокремлені від зовнішньоторгового контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробленням товаросупроводжувальних та платіжних документів, здійсненням платежів. Обсяг зобов'язань та розподіл відповідальності повністю залежать від конкретної форми розрахунків.
Регулюються міжнародні розрахунки законодавством та іншими нормативними й законодавчими актами національного права, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями. Правовою основою розрахункових відносин є міжнародні платіжні угоди і конвенції, норми внутрішнього національного законодавства, а також конкретні торгові кредитні та інші договори, що визначають загальні умови розрахункових відносин між країнами.
Щодо норм національного права, то відповідно до ст. 344 Господарського кодексу України міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн-учасниць розрахунків. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про здійснення платежів та розрахунків за взаємним дорученням). Для здійснення міжнародних розрахунків застосовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та ін. Фінансовими документами у міжнародних розрахунках є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.
Згідно з Указом Президента "Про заходи упорядкування розрахунків за договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України" від 4 жовтня 1994р. з метою забезпечення своєчасного та якісного здійснення розрахунків за договорами, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності, було встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати.
Міжнародні розрахунки як систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин поділяють на 2 групи (мал.1.1): документарні та недокументарні.
Документарні розрахунки — розрахунки, при яких умовами платежу є "документи проти платежу", тобто виплата потрібної суми здійснюється за поданими комерційними документами, які супроводжують фінансові документи.
Фінансові документи — це переказні та прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші інструменти отримання платежу.
Комерційні документи — це рахунки-фактури, завантажувальні документи, документи на право власності, інші документи, які не є фінансовими.
Основними формами документарних розрахунків є:
— інкасо;
— акредитив.
Мал.1.1. Форми розрахунків при оплаті зовнішніх контрактів
До недокументарних розрахунків відносять:
— банківський переказ;
— векселі;
— чеки;
— авансові платежі;
— платіж на відкритий рахунок.
Інкасо — це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк (мал.1.2). Інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів. Банки відповідають за правильну інкасацію документів, але не торкаються комерційних операцій імпортера та експортера.
Учасниками розрахунків є;
— довіритель-експортер;
— банк-ремітент (банк експортера);
— пред'являючий банк (доручає
платіж, пред'являє документи платнику)
— інкасуючий банк (не є банком-ремітентом, бере участь у виконанні доручення);
— платник-імпортер.
Рис. 1.2. Види інкасо
Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, серед яких є визначення умов інкасо (мал. 1.3):
Мал. 1.3. Умови виконання документарного інкасо
Послідовність здійснення операцій при використанні інкасо відображена на мал.1.4.
Мал.1.4. Схема розрахунків при використанні інкасо
Отже, після укладання контракту (мал.1.4), в якому сторони вказують банки, що будуть здійснювати розрахунки (1), експортер відвантажує товар (2) відповідно до умов укладеного контракту. Одержавши від транспортної організації транспортні документи (3), він готує комплект документів, до якого входять комерційні і фінансові документи, і подає їх до свого банку (банку-ремітента), використовуючи при цьому інкасове доручення (4).
Одержавши від довірителя документи, банк-ремітент перевіряє їх за зовнішніми ознаками, які вказані в інкасовому дорученні, і надалі діє згідно з інструкціями довірителя, які містяться в даному дорученні.
Банк-ремітент відправляє документи банку-інкасатору (5), котрий, як правило, є банком країни-імпортера.
В інкасовому дорученні банк-ремітент указує інструкції з переказування коштів, отриманих від платника.
Банк-інкасатор, одержавши інкасове доручення та документи, передає їх платнику (6) для перевірки з метою отримання від нього платежу або акцепту згідно з інструкцією, яка міститься в інкасовому дорученні.
Банк-інкасатор може надати документи платнику самостійно або через інший банк — репрезентуючий банк.
Інкасове доручення може передбачати різні інструкції щодо передання документів платнику, а саме:
- видати документи проти платежу;
- видати документи проти акцепту тратти;
- видати документи без оплати. Банк-інкасатор (репрезентуючий банк) повинен дотримуватись інструкцій експортера.
Якщо інструкціями передбачена видача документів проти платежу, репрезентуючий банк направляє платнику повідомлення про отримання інкасового доручення з документами та з проханням оплатити документи (6). Після отримання платежу від імпортера (7) банк передає йому документи. Банк-інкасатор переказує виручку банку-ремітенту (8) поштою або телеграфом (телексом). Отримавши переказ, банк-ремітент зараховує виручку на рахунок експортера (довірителя) (9).
Якщо ж інструкціями,
які містяться в інкасовому дорученні,
передбачено передання
Акредитив — це умовне грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.
Розрізняють такі види акредитивів (мал.1.5.)
Мал.1.5. Види акредитивів
У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви це акредитиви, платежі за яким проводяться при умові подання в банк комерційних і фінансових документів.
Застосування акредитивів
у міжнародних розрахунках
Учасниками акредитивних операцій є:
—покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням відкрити акредитив;
—бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;
—банк-емітент — банк, який відкриває акредитив на прохання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням;
—авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім'я акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;
—підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов'язання в доповнення до обов'язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, великим банком, бажано першокласним;
—банк-платник (виконуючий банк) — банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк або будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом;
—негоціюючий банк — банк, який виконує платіж проти документів та бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, або підтверджуючий банк.
Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії.
Розрахунки за акредитивом виконуються у такий спосіб (мал.1.6). Експортер та імпортер укладають між собою контракт (1), в якому вказують, що розрахунки за поставлений товар здійснюватимуться у формі документарного акредитива. У контракті мають бути чітко сформульовані умови майбутнього акредитива, а також указаний банк, в якому буде відкрито акредитив, вид акредитива, назва авізуючого та виконуючого банків, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких буде виконуватися платіж, строки дії акредитива, порядок виплати банківської комісії та ін. Умови платежу, що визначені в контракті, повинні відображатися в дорученнях імпортера банку про відкриття акредитива.
Порядок здійснення міжнародних розрахунків з використанням акредитивів відображено на мал.1.6:
Мал.1.6. Схема розрахунку при використанні акредитивів.
Банківський переказ — розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому.
Розрахунки переказами можуть бути (мал.1.7):
1) за дорученням клієнтів;
2) за дорученням зарубіжних банків.
Види розрахунків банківськими переказами і схема при таких розрахунках представлені на мал. 1.8 та мал. 1.9.
Розрахунки за відкритим рахунком полягають у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера, і навпаки. Для цього між контрагентами укладається спеціальна угода. Таку форму розрахунків застосовують при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.
Мал.1.7. Види розрахунків переказами.
Мал.1.8. Види розрахунків банківськими переказами.
Переказні операції банки виконують тільки після подання платником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов'язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержува в момент подання платіжного доручення (мал.1.9).
Мал.1.9. Схема документообігу при розрахунках переказами.
Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.
Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.
Банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну. Банківський переказ може здійснюватися через телеграф. Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу). Сьогодні банківський переказ здійснюється переважно через систему електронних переказів СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка була створена в Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує з 1977 р.) з метою максимальної комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій для підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із понад 90 країн світу (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ. Вступний внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена в системі кількома банками) — 55 тис. дол. США. Основне завдання СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації (процес передавання інформації досягає приблизно 20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контролю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанківської комунікації з перевагами стандартів існують і на національному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін.
Розрахунки з використанням векселів і чеків. Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Банківський вексель буває:
- простий;
- переказний.
Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.
Документарний переказний вексель для інкасування — вексель, який експортер після перевезення товарів імпортеру пред’являє разом з іншими і документами у свій банк. Банк передає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.
Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам. Це грошовий документ установленої форми, який має безумовний наказ володаря рахунка в кредитній установі про виплату його держателем указаної суми. Банк звичайно виписує чеки у тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах.
Відкритий банківський рахунок застосовується при продажу на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, й здійснити його продаж до надання оплати ) — метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який повинен заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).
Консигнація — означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невігідний для продавця, що рідко застосовується у міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера.
Пластикові картки. Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах); інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кредиту, а також фінансовий інструмент, який дозволяє її власникові управляти своїм банківським рахунком прямо з торговельної чи сервісної організації.
Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійснюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки.
До складу платіжної системи входять:
- точки обслуговування, які безпосередньо приймають картки; банки-емітенти, що здійснюють випуск пластикових карток і надають їх у розпорядження клаєнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати;
- еквайзер-центри, які здійснюють первинну обробку запитів на авторизацію, що супроводжує приймання картки до оплати або видачу готівки (банк-еквайзер є водночас банком-емітентом, але банк-емітент не обов’язково є банком-еквайзером);
- процесінговий центр — веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток;
- розрахунковий (кліринговий) банк (або кілька банків) — здійснює оперативні взаєморозрахунки банків — членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.
- КЛАСИФІКАЦІЯ ОПЕРАЦІЙ БАНКА З ВЕКСЕЛЯМИ.
ПЛАН:
1. Вексельні операції комерційних банків, їх регулювання в Україні.
2. Класифікація вексельних операцій за групами.
2.1. Кредитні операції:
а) активні (врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів);
б) пасивні (перерахування векселів, одержання кредитів під заставу).
2.2. Торговельні операції:
а) активні (купівля);
б) пасивні (продаж).
2.3. Гарантійні операції:
а) авалювання векселів;
б) видача гарантій на забезпечення оплати векселів.
2.4. Розрахункові операції:
а) оформлення заборгованості векселями;
б) операції з розрахунків з використанням векселів.
2.5. Комісійні та довірчі операції
У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Українські комерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до Законів України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні". Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508)
Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (мал. 2.1.)
У загальному значенні вексель — це цінний папір, у якому зазначено безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо сплати іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк. Елементами, що в сукупності становлять вексельне зобов'язання та перетворюють його з простого цивільного боргового зобов'язання в зобов'язання, що регулюється нормами вексельного законодавства, виступають вексельні реквізити, основними серед яких є:
— валюта і сума векселя;
— дата платежу;
— безумовне зобов'язання (наказ) сплатити вексельну суму;
— найменування та адреса векселедавця;
— місце платежу.
На практиці використовують простий і переказний векселі.
Простий вексель — це вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.
Переказний вексель — це вексель, виданий у формі безумовного наказу здійснити платіж.
Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати за такими группами (мал.2.1.)
1.Кредитні операції
Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.
Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.
Торговельні операції з купівлі та продажу векселів здійснюються банками на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів, в якому, зокрема, повинні бути визначені:
— ціна купівлі (продажу) векселів;
— строк та порядок здійснення розрахунку;
— умови переходу права власності на векселі;
— строк та порядок передавання векселів тощо.
Ціна векселя при купівлі (продажу) встановлюється за домовленістю сторін у відсотках до номінальної вартості векселя. Дата переходу прав власності, строк і порядок розрахунку та передавання векселів встановлюються договором за домовленістю сторін з урахуванням вимог цивільного законодавства.
Продавець може зробити на векселі один із таких передавальних написів (індосаментів):
— іменний — індосамент, за яким векселетримач передає права за векселем покупцю та в якому зазначається особа, якій або за наказом якої має бути здійснений платіж;
— бланковий — індосамент без зазначення певної особи, який складається лише з підпису векселетримача, за яким векселетримач передає всі права покупцю векселя. Вексель з проставленим бланковим індосаментом, який підлягає оплаті за наказом, повинен бути оплачений пред'явнику. Векселетримач може перетворити бланковий індосамент у повний, зробивши над підписом бланкового індосаменту вказівку на певну особу. З метою уникнення непорозумінь при пред'явленні банку векселів та контролю банком відповідальності за векселем договір про купівлю (продаж) векселів має містити інформацію про вид індосаменту на векселі (іменний, бланковий) та особу, яка його вчинила.
Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву). Гарантування оплати векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування за дорученням та за рахунок клієнтів. Гарантія платежу за векселем надається шляхом авалювання векселя та письмової гарантії в забезпечення оплати векселя.
Авалювання - це взяття банком на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за ним осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк. Як правило, можуть бути авальовані векселі з точно визначеним строком платежу. Аваль оформляється як напис на векселі: "Вважати за аваль", "Як аваліст за (назва особи, за яку видано аваль)", "Авальований". В авалі має бути зазначена особа, за яку він виданий. Якщо вона не зазначена, вважається, що аваль наданий за векселедавця. Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видаванні та на будь-якому наступному етапі обігу векселя.