Функції і принципи управління фінансами в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ  ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ 
 

Кафедра фінансів і банківської справи  
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з теми

Функції і принципи управління фінансами в Україні 
 
 

Виконав:                                                                                          

ст.гр. ЦЕПР-10-2п                                                                              Онищенко О. В.   

Перевірив:                                                                                       

доц. каф. фінансів і банківської справи                                          Рубан Т. Є. 
 
 
 
 
 

Донецьк

2011

 

      В умовах глобалізації економіки наявність  ефективної системи управління державними фінансами (далі - система управління фінансами) має фундаментальне значення для забезпечення стабільності національної бюджетної системи, а також загальної  фінансової безпеки та стійкого економічного зростання кожної країни. Вона займає провідне місце в системі державного управління. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є, з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого, - ефективним інструментом державного регулювання.

     В словнику слово "управляти" означає  керувати, направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому, управління - це процес впливу на кого-небудь, або що-небудь. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо. Отже, управління можна трактувати як процес впливу, і водночас як систему суб'єктів, що управляють, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій.

           Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних, соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності.

     При цьому визначальними є такі фактори:

  • дія об’єктивних економічних законів;
  • вплив державних, колективних, приватних та необхідність їх поєднання;
  • потреби суспільства.

     Світовий  досвід переконує, що в основі успіхів  прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

     В фінансах управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові  ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій [2].

      У практичному плані управління державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління [1, c. 351].

     Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами  та підвищення ефективності фінансової діяльності.

     Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків [2].

      Управління  державними фінансами включає об'єкт  і суб'єкт управління. Об'єктом управління є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів [1,c.351].

     Об'єктами виступають фінансові відносини, в  тому числі відносини, пов'язані  з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ [3].

     Суб'єкт  управління фінансами впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються при використанні певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові ліміти, стимули, санкції тощо.

     У практичному плані управління фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

     Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави  чи галузі. На рівні підприємств  різних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.

     Управління  фінансами базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного  розвитку, на знанні та використанні закономірностей  розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу в централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До таких законів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон циклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічної рівноваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктивності, закон раціональних очікувань тощо.

     Знання  та використання економічних законів  забезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин [2].

     Управління  державними фінансами базується  на таких основних принципах:

    1. принцип планомірності, який реалізується через систему планів і прогнозів;
    2. принцип системності, який орієнтується на розробку таких управлінських рішеннях, які враховують фінансову стратегію держави і поточні особливості її реалізації;
    3. принцип цілеспрямованості полягає в тому, що управління фінансами завжди орієнтується на певні цілі;
    4. принцип стратегічної спрямованості полягає в тому, що в управлінні фінансами стратегічні цілі повинні бути головними.

     Управління  фінансами включає дві основні  складові: система органів управління і система методів управління.

     Центральне  місце в системі органів управління фінансами в Україні займає Міністерство фінансів, як і в багатьох провідних  зарубіжних державах (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща та інші країни).

     Міністерство  фінансів та його підрозділи очолює перший блок системи органів управління, який має першочерговий вплив  на такі ланки фінансової системи, як бюджет держави, державний кредит, фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінансові відносини.

     На  Міністерство фінансів в Україні  покладені завдання загального керівництва  всією системою фінансів держави. Основними  його функціями є:

     - розробка напрямків фінансової  політики держави та заходів щодо їх реалізації;

     - організація бюджетного процесу  за всіма етапами;

     - мобілізація коштів через систему  державного кредиту та управління  державним боргом;

     - організаційне та методичне регулювання  фінансової діяльності суб'єктів  господарювання;

     - організація функціонування ринку  цінних паперів;

     - забезпечення розвитку міжнародних  фінансових відносин тощо.

     Міністерство  фінансів має розгалужену регіональну  структуру, в якій розмежування повноважень  і функцій здійснюється за регіональним принципом.

     Регіональні фінансові органи мають систему  подвійного підпорядкування: вертикальну  і горизонтальну. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому  органу вищого рівня; Горизонтально  фінансові органи підпорядковані місцевим органам самоврядування і входять до складу відповідних державних адміністрацій.

     Але із прийняттям Закону України "Про  місцеві державні адміністрації" від 09.04. 1999 р., Указу Президента України  від 26.08. 1999 р. "Про положення про  Міністерство фінансів України" не було узгоджено питання про функції, обов'язки і підпорядкованість фінансових органів, що практично ліквідувало вертикальну структуру формування і функціонального підпорядкування фінансових органів Міністерству фінансів України.

     Правовий  вакуум, у якому перебувають місцеві фінвідділи, стримує активне і результативне втілення фінансової, бюджетної політики Міністерства фінансів, призводить до втрати керованості ефективним і цільовим використанням бюджетних коштів.

     Водночас, доцільно покласти виконання повноважень місцевих органів влади в галузі бюджету та фінансів на фінансові відділи, відділи економіки. А з метою перевірки стану управління фінансами можна було б, на зразок інших країн, у окладі Міністерства фінансів створити Генеральну фінансову інспекцію.

     До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство, на яких покладено функції контролю [2].

     Державне  казначейство створено з мстою забезпечення повного і своєчасного виконання  Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані па всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру - Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство мас таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування [5,c.40].

     Головним  завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підпрємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому [3].

     Державна  податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції:

     - розробка проектів податкового законодавства;

     - проведення масово-роз'яснювальної  роботи серед платників податків;

     - облік платників податків та  надходжень їх до бюджету;

     - контроль за правильністю обчислення  податків та інших обов'язкових  платежів і своєчасністю їх сплати;

     - накладення штрафних санкцій  і адміністративних стягнень  на порушників податкового законодавства;

     - міжнародне співробітництво в  сфері оподаткування. 

Регіональна структура податкової адміністрації  аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та. податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що знаходяться наданій території і контролюють їх розрахунки з бюджетом [5,c.40].

     Другий  блок системи органів управління фінансами складається з органів, що здійснюють переважно функції контролю: Рахункова палата, Комітет нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата [2].

     Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства. Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.

     Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування.

     Страхові  компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати.

      Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю [5,c.40-41].

     Основним  фінансовим інститутом третього блоку органів системи управління фінансами в Україні є Національний банк України. Він здійснює:

      - емісію грошей, виступаючи інструментом  фінансових відносин;

      - регулювання грошового обігу  в Україні;

      - організацію ефективного функціонування  кредитної системи;

      - забезпечення проведення міжбанківських  розрахунків;

      - обслуговування Уряду, виконуючи  агентські послуги з розміщення  державних цінних паперів, обслуговуючи  державний борг;

      - організацію касового виконання  бюджету;

      - проведення міжнародних розрахунків  держави;

      - валютне регулювання і встановлення  офіційного курсу валют чи  валютних коридорів. 

На Національний банк України покладено також  функції контролю за банківською  системою країни.

     Значної уваги заслуговують такі органи управління як Пенсійний фонд та Фонди обов'язкового загальнодержавного соціального страхування, які входять до четвертого блоку органів управління. Вони створені з метою фінансового забезпечення реалізації соціальних гарантій в Україні. Так, Пенсійний фонд акумулює і раціонально розміщує кошти, призначені для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплата внесків до фонду. Фонди соціального страхування здійснюють управління коштами, призначеними для виплати соціальних допомог і здійснення соціального захисту населення України. Аналогічно Пенсійному фонду, вони виконують функції управління та контролю відносно цільового призначених фінансових ресурсів даного фонду [2].

     Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:

- фінансового  прогнозування;

- фінансового  планування;

- фінансового  регулювання;

- фінансового  контролю.

     Основне місце в управлінні фінансами  займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики. Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

  • асоціації і аналогії;
  • побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
  • кореляційно-регресивний аналіз;
  • метод безпосередньої експертної оцінки;

   При цьому використовується системний  підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:

  • об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
  • аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
  • вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
  • історичний підхід.

     Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом. Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:

  • ресурси;
  • економічна та фінансова ситуація;
  • фінансова політика.

      Розрахунок прогнозних показників  та визначення рівня фінансового  становища в майбутньому здійснюється  в декілька етапів:

I. Складення  аналітичного балансу

II. Виділення  впливових факторів

III. Вихід  на розрахункові величини факторів

       На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, ранжированих залежно від ступеня їх вагомості. Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають - першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів. Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

          На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план. В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє

     Стосовно  фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах, галузях, підприємствах. Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системи фінансових планів. Система фінансових планів відображає:

  • особливості форм і методів утворення і використання грошових фондів;
  • галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ресурсів;
  • розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових відносин;
  • розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.

     Головним  об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові  ресурси, які знаходять своє кількісне  відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду  виражається і закріплюється  у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рух бюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структура доходів і видатків.

     Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:

  • стратегічні (декілька років) плани;
  • тактичні (квартал-рік) плани;
  • оперативні (до одного місяця) плани.

      Оперативні  плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності  до поставлених задач; стратегічні - у відповідності до поставленої  мети. Принцип обгрунтованості полягає  в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку. Принцип реальності грунтується на урахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки. Принцип інтегрованості зумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) із тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні - на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціональних планів. Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою. своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища. Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, ефективної організації всього процесу.

     Сучасним  методом фінансового планування є фінансове програмування, яке  використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення. На рівні держави фінансове програмування передбачає:

  • встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;
  • підвищення ефективності використання державних коштів;
  • припинення фінансування у відповідності з вибором альтернативного варіанта.

     Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому  враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг ресурсів, які є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети. Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Суть його полягає в складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року, Показники при цьому пересуваються за п'ятирічною шкалою на рік вперед.

     Планові показники першого майбутнього  року є директивними, а наступні чотири роки - орієнтовними. Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високо розвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.

     Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами —  доходи і видатки учасників суспільної системи. Враховуючи різні рівні  управління фінансами (держава, підприємство, ринок) система фінансового регулювання  складається з наступних підсистем

  • Підсистема державного регулювання
  • Підсистема саморегулювання
  • Підсистема ринкового регулювання
Функції і принципи управління фінансами в Україні