Фізична культура на Запорізькій Січі

На виступ

1. Фізична культура на Запорізькій Січі
2. План:

Вступ

1.Загальна характеристика системи оздоровлення запорозьких козаків;

2.Особливості народної фізичної культури українського народу;

3.Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі;

4.Складові системи оздоровлення запорозьких козаків;

Висновки

3. Вступ

Однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби українського народу за свою незалежність був козацький рух. Козаки стали тією силою, яка впродовж століть пильно стояла на сторожі свободи і гідності України як незалежної, суверенної держави. М. Грушевський справедливо зауважує, що період існування Запорозької Січі - найбільш яскравий і цікавий період українського життя. Запорозька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу за віру і незалежність свого народу. Запорозьке козацтво - гордість української нації, найвищий злет у її віковічному розвитку.

"У нас над усе  честь і слава, військова справа, щоб і себе на сміх не  дати, і ворогів під ноги топтати", - говорили козаки.

Козаки були середнього зросту, плечисті, міцні та сильні. За словами Г. Боплана, запорожці в своїй більшості були міцної статури, легко переносили голод, холод, спрагу й спеку; у війні невтомні, відважні, хоробрі. Французький посол в Константинополі барон де Сезі з захопленням писав: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді і в повітрі, скрізь вміють дати собі раду і взяти гору в усіх стихіях".

Слава запорозького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу.

4.   Загальна характеристика системи оздоровлення запорозьких козаків

В Запорозькій Січі так само, як і в стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Січ стала  своєрідною школою  лицарства і мужності, яку проходило багато українців.

Система оздоровлення запорозьких козаків має не тільки історичне значення, її вивчення актуальне й зараз, оскільки це національна система  тіловиховання, яка довела свою ефективність і базується на використанні багатьох природних чинників.

5  Система фізичної  культури запорозьких козаків  стала вершиною українського  тіловиховання. Суворі історичні часи, екстремальні умови життя запорозьких козаків вима­гали напруження фізичних і пси­хофізичних сил, залізної дис­ципліни та витримки. Серед ко­заків на високому рівні був культ міцного, загартованого здоров'я і фізичної сили людини, її всебіч­ного розвитку, досконалості, адже сила, вит­ривалість, терпіння, наполегливісіь розвиваються тільки у важкій щоденній праці, завдяки, в першу чергу, фізичним вправам.

6 Аналіз історичних документів  свідчить про те, що в Запорозь­кій  Січі існував культ фізичної  досконалості людини. Це твердження  обґрунтовується такими основними  по­ложеннями:

1.Запорозькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей

2.Свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ.

3.Одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного» запорожця була його фізична підготовленість.

4.Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січо­вих школах та школах джур

5.Велика кількість легенд та переказів про надпри­родні можливості козаків

7 Легендарний Петро Сагайдачний «змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися  витривалістю; легко переноси­ти всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небез­пеці проявляти мужність».

8  Свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ. Усі вітчизня­ні і зарубіжні дослідники наголошують на тому, що навіть тоді, коли молодика приймали до «істинного» козац­тва, він не припиняв займатися фізичними вправами. Доз­вілля козаків заповнювалось різноманітними фізичними вправами: вправлялися у стрільбі, фехтували на шаблях, об'їжджали коней, зма­гались з плавання, бігу, веслування, боротьби тощо. Зок­рема, Д.І.Яворницький пише: «Хто об'їжджав коня, хто розглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині...»

9 Одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного» запорожця була його фізична підготовленість. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли фізичний стан новобранця, загартованість і витривалість  на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу і їжі.

10 Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січо­вих школах та школах джур. Загартування здоров'я, національне (етнічне) тіловиховання, фізич­ний вишкіл дітей були стійкими традиціями в козацькому середо­вищі. Суворий курс фізичного  і військового  виховання хлопчики проходили в січових школах.  У школі вихованців привчали до оборон­но-військової справи. С.Сірополко, що досліджував систему виховання в січовій школі, писав: «...Молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре мо­литися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти й списом добре колоти». Важ­ливе місце відводилося   також  форму­ванню в учнів умінь плавати,  веслувати, керувати човном. Ви­хованців вчили добре маскуватися в різних умовах, від чого часто залежало їх життя.

11 Після шкіль­них занять старші учні займа­лися військовою справою. В ігро­вих ситуаціях вони моделювали бойові дії козаків: наступ на во­рога, оборону тощо; влаштову­вали змагання, демонстрували фізичну силу. Така система навчання та виховання давала той обсяг знань та вмінь, які потрібні були коза­кові-воїну, вона розвивала у дітей спритність, силу, витрива­лість та інші важливі якості, необхідні у сповненому небезпеки козацькому житті.

В непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під на­глядом найбільш досвідчених за­порожців у постійній праці за­гартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полю­вання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування.

12 У січових та козацьких школах перехід з одного класу до іншого супроводжувався козачими забавами, народни­ми іграми, різноманітними фізичними і психофізичними вправа­ми. Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахід­ливість, точність. Все це фізично розвивало учнів, підносило їх дух, вселяло оптимізм, віру в свої сили, мож­ливості.

13 Велика кількість легенд та переказів про надпри­родні можливості козаків. З дитинства ми знаємо легенди, перекази та пісні про запорожців, які дивували ворогів своєю міццю настільки, що ті після смерті козаків з’їдали їх  печінку, аби й самим стати такими (наприклад,   відома легенда про Байду (Вишневецького).

14 Особливості народної фізичної культури українського народу.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни. Отже, для ефективного виховання воїнів, необхідній був постійний військово-фізичний вишкіл. Безперервні набіги на Україну поневолювачів вимагали практично від усієї людності України певної обізнаності з військовим ремеслом. Складна військова ситуація сприяла поширенню військово-фізичної підготовки народу

Народна фізична культура в добу козаччини, крім інших соціальних функцій в першу чергу виконувала функцію військово-фізичної підготовки. Із самого раннього віку виховання юнаків орієнтувалось на виховання у них тих морально-психічних та фізичних якостей, які були необхідні військовій справі Домінуючу роль в системі фізичної культури відіграє національний ідеал духовної і тілесної досконалості. Суттєву роль у загальнонаціональному поширенні народної фізичної культури відігравав український фольклор. Народна пісня, легенда, дума формували національну систему виховання, результатом якої виступає легендарна, гармонійно розвинута особистість козака. Це у свою чергу, приводить до того, що елементи народної культури, і фізичної зокрема, поступово впроваджувались у професійну культуру, освіту. За часів козацької доби в Україні були поширені школи, які організовувались при кожній православній церкві. Особливо насичено, цікаво проходили свята переходу учнів з одного класу в наступний. Цікаво, що свята переходу від букваря до часослова, а від часослова до псалтиря, завжди супроводжувались дитячими забавами та рухливими іграми. Фізичне вдосконалення підростаючого покоління було цілорічним, так як величезна кількість народних рухливих ігор дітвори поділялась на весняні, літні і зимові.

15  В системі народної української освіти і в теорії і практиці переважав комплексний підхід до виховання, де поруч із вдосконаленням моральних якостей велике значення приділялось тілесному (фізичному) вихованню дітей.

Важливу роль у вихованні української молоді, особливо сільської відігравали парубоцькі громади - своєрідні об'єднанню неодружених юнаків. Найважливішою соціальною функцією українських молодіжних громад (існували дівочі, юнацькі та підліткові) була організація молоді з метою духовного, морального і тілесного виховання членів громади.

Головною умовою вступу у парубоцьку громаду був вік. До громади приймали хлопців 16-18 річного віку, причому громада особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу нового товариша. В тому випадку, коли в сім'ї було двоє або більше синів, молодший брат мав право вступу до громади після того, як старший одружується. Виняток робили тоді, коли молодший брат був сильніший за старшого. Отже, фізичні якості вважалися одним із найважливіших критеріїв у соціальній оцінці людини. Парубоцькі громади високо цінували в своїх товаришах сміливість, кмітливість, а за порушення загальноприйнятих норм життя (пияцтво, крадіжки) ганебно проганяли з членів громади.

Під час народних свят та зібрань молоді, члени парубоцьких громад використовували різноманітні види народної боротьби, та інші, багато різновидів рухливих ігор.

При обранні отамана головними рисами претендента мали бути краса, високий зріст, фізична сила, розумові здібності. Кандидат в отамани виглядом мав викликати до себе довір'я.

16  Характерною ознакою колориту української землі того часу були мандрівні борці - молоді хлопці, які ходили по селах і мірялися силою з сільськими парубками  Перемога в таких імпровізованих поєдинках з мандрівними борцями дуже високо цінувалася серед молоді і дорослого населення, а переможець увінчувався вінком і довгий час вважався героєм парубоцької громади.

17   В Україні дуже поширеними були скачки і прогони, приурочені до Різдвяних свят Взимку, окрім перегонів, розповсюдженою серед молоді була їзда на санчатах з запряженими собаками. Серед найменших дітей популярним було ковзання на льоду. В довгі зимові вечори молодь випробовувала свої сили в грі у шахи, які були відомі в Україні ще з княжих часів.

У весняні та літні дні серед молоді поширеними були рухливі ігри з м'ячем та кулями. Суть гри в тому, що. підкидаючи дерев'яну кулю, на льоту намагаються попасти в неї короткими і товстими палицями.

В цей період доволі поширеними були ігрища, присвячені святам Івана Купала, початку хліборобського сезону, його завершенню, в яких використовувались народні рухливі ігри, танці, фізичні д вправи.

Важливу роль у військово-фізичній підготовці і надалі продовжує відігравати полювання. Свідчення про традиції полювання наводяться у "Поемі про полювання" - пам'ятці XVII століття. Цікаво описано способи полювання: "на нього, кабана, виходили цілим військом, використовували пастки, сітки, загорожі й засіки, мисливських хортів, рушниці, обухи, луки". Автор під креслює, що полювання особливо корисне для молоді, для якої це акт військового навчання, призначення до мужності, витривалості. Прикметним в поемі є опис діяльності мисливця, який безстрашно стрибав на кабана, сідлав його і вбивав.

18 Крім зазначених сфер функціонування, українська народна фізична культура відігравала також суттєву роль у прикладній професійній підготовці людей до умов тогочасної трудової діяльності. Наприклад, таке поширене в козацьку добу в Україні явище, як чумакування, потребувало високого рівня як психічної, так і фізичної підготовки.

Високий рівень розвитку народної фізичної культури як важливого компоненту всієї культури українського народу, сприяв вихованню здорового, міцного покоління людей. А це, в свою чергу, і великою мірою слугувало підйому військової функції Запорізької Січі.

19   Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі.

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців. Багато хто з польських шляхтичів, а пізніше московських дворян, прагнули здобути військову освіту на славному Запоріжжі. Так. російський полководець М.Т.Кутузов отримав атестат "знатного товариша Щербінівського куреня" Запорізької Січі. Атестати знатних і почесних товаришів Запорізької Січі були видані багатьом військовим і політичним діячам того часу: київському генерал-губернатору Глібову. графу Паніну, князю Прозоровському, князю Потьомкіну.

  В.Антонович з цього приводу наголошував: "Запоріжжя було школою, де діставали виховання люди, які потім ставали на Україні полковниками та старшиною".

20 Аналіз існуючих документів, матеріалів, наукових праць дозволяє виділити основні компоненти фізичної культури запорожців, національної за своїм змістом, і однієї з найпрогресивніших за своєю ідейною спрямованістю у тогочасній Європі.

Як відомо, при церкві Святої Покрови, розташованої на терені Запорізької Січі, існувала Січова школа. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів та дияконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім того був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини, та Інші діти, їх було коло 50. Тут учили цих дітей грамоти, співу та військовому ремеслу.

Січова школа функціонувала під безпосереднім проводом козацької старшини. Для керування школою призначався один із ченців Покровського монастиря.

В Січовій школі поряд з вправами для вдосконалення володінням вогнепальною зброєю застосовувались спеціальні фізичні вправи для уміння володіти холодною зброєю, правити човном, швидко плавати.

Серед молодиків Січової школи, які були кандидатами на церковні посади, велася спеціалізована фізична підготовка військової спрямованості, - "бували випадки, коли одна і та сама особа декілька разів міняла рясу на козацьку зброю". І нерідко священики ставали на чолі козацьких загонів . Отже, під час навчання в Січовій школі органічно поєднувалися елементи фізичного гарту, військовий вишкіл з освітньою підготовкою майбутніх лицарів.

21  Звичайно, одна лише Січова школа не в змозі задовольнити потреби запорізького війська в повноцінному поповненні. Таким чином, Січові школи, стоячи глибоко на національних традиціях українського народу, були своєрідними військово-освітянськими, навчально-виховними закладами, де реалізувалася прогресивна європейська ідея гармонійного розвитку особистості.

Щодо особливостей цілеспрямованої спеціальної фізичної підготовки, то у козацькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. В цьому слід вбачати волелюбний характер українських козаків.

Після шкільних занять відводився час для рухливих ігор та забав, В ігрових ситуаціях учні моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу.

Кожну весну вище Дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно проти місця старту.

Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього старшина впускала люльку в річку і молоді козаки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річкового піску без допомоги рук: одними зубами і так винести її на поверхню.

22. Початківцем, піонером запровадження спеціалізованої фізичної підготовки у козацькому війську був Євстафій Ружинський. Змолоду Є.Ружинський перебував у Німеччині і Франції, де займався різними науками, зокрема опанував і військову справу. Саме це спричинилося до того, що в історію козаччини він увійшов як реформатор, який і розпочав своє гетьманство з формування воєнної організації козаків.

Ще більшого розвитку цілеспрямована фізична підготовка козацького війська набуває під час гетьманства П.Сагайдачного. Петро Конашевич-Сагайдачний, по закінченні Острозької Академії, пройшов воєнну школу в походах до Молдови та Лівонії (1600-1601 рр.) під керівництвом Самійла Кішки.

П.Сагайдачний, перебуваючи на чолі війська, систематично проводив його реорганізацію, почавши з того, що очистив військо від всяких захожих елементів, що нищили військову дисципліну.

Завівши у війську сувору дисципліну, Сагайдачний почав впроваджувати елементи постійної військової підготовки. Ядром армії при ньому стали вишколені, вимуштрувані полки. 10-лттнс гетьманство, Г.І. Сагайдачною (1611-1621 рр.) спричинилося до того, що Українська козацька армія стала набувати сталого досвіду, у ній почали вдосконалюватися національні традиції військово-фізичного вишколу козаків.

23  Військово-спортивна підготовка запорожців виступає як системно завершена педагогічна структура, в якій можна виділити наступні компоненти:

початковий відбір, де першочергового значення надавалось рівню розвитку тілесних і моральних якостей;

традиційно-народний здорови й спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями використання сил природи (водні процедури, очищення і загартування водою, сон на свіжому лові грі, поміркованість у харчуванні та вживанні алкоголю, дотримання постів);

національні за своїм змістом специфічні засоби та метод військово-фізичної підготовки (герці, народні фізичні вправи. народна боротьба, двобій навкулачки).

24  В системі військово-фізичної підготовки переважали ігрові та змагальні форми використання народних фізичних вправ, часто у поєднанні з пісенним і музичним супроводом. Спрямованість військово-фізичної підготовки козаків окреслювалась досягненням досконалості у гармонійному розвитку моральних і фізичних якостей, вдосконаленні життєво необхідних рухових навичок у плаванні. бігу, їзді верхи, а також майстерному володінні різноманітними видами зброї.

Важливою рисою систематичної військово-фізичної підготовки запорожців є практична реалізація принципу гармонійного виховання особистості, яка найповніше може бути простежена в діяльності Січової школи, де поруч із загальноосвітніми дисциплінами багато уваги надавалось фізичному вихованню майбутніх козаків.

З часу свого виникнення (XV століття) Січ була осередком, звідки починалися всі виступи проти поневолювачів України.

Російський царизм прагнув знищити Запорізьку Січ, яка завжди була і є для українців символом нескореності.

25  Складові системи оздоровлення запорозьких козаків

2.1 Вправи на розтягування  тіла

Центральною лінією фізичних вправ козаків проходив метод розтягування тіла. Системи розтягування тіла козаки виконували  виключно на природі, а не в приміщенні, незалежно від пори року. Для того, щоб розтягуватись за правильною схемою, вони вико­ристовували природні чинники - скелі, луки, дерева. У скелях  козаки знаходили розщілини і ставали так, щоб тіло розташувати повністю за схемою цієї роз­щілини. Затримуючись статично в цьому положенні, вони молилися до вищих сил,  просили, щоб ті дали їм здоров'я.

 На дерева козаки  вилазили  за схемою, за якою  гілки дерева розходяться в  різні боки. Так вони розміщували  своє ті­ло - у кожному дереві  по-різному. Це да­вало їм змогу  фізично розтягнути тіло у  різних напрямках. Звичайно, козаки  зверталися до дерева з проханням, щоб воно дало їм здоров'я, та  силу,  якою саме володіє. Так  само вони використовували будь-яку  місцевість - низини, горби тощо.

Таким чином, крім суто фізичного розтягування, залучався і психологічний чинник.

26   2.2 Дихальні вправи

Козаки, які постійно займа­лися вдосконаленням свого фі­зичного і психофізичного стану, оволодівали специфічними ди­хальними   вправами, подібно до йогів. Д.І.Яворницький писав: «У них у Січі серед інших богатирів жив Васюринський козарлюга: то був такий силач, що коли він причащався, то 4 чоловіки підтримували свяще­ника, щоб він не впав від од­ного духа богатиря тому, що як тільки він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, котрий одним подихом міг убити людину».

Таке явище дослідники спо­стерігають у китайських цигунів, японських   кіко, секрет сили яких - у роботі з внут­рішньою енергією через дихальні вправи. Козаки багато століть тому чудово знали методи дихання,  й те, як воно міняється в залежності від положення сонця, місяця і зірок. Вони могли  дихати по черзі кожною ніздрею.

27 2.3 Вода та змагання на воді

Важливу роль у системі оздоровлен­ня і фізичної підготовки козаків відігравала вода. Протягом кален­дарного року вони купалися у во­доймах, загартовуючт організм.  Козаки зверталися до ангелів води, занурюю­чись у воду, і не просто занурювались, а ще й просили, щоб ці ангели води та ан­гели повітря сприяли їм бути здоровими, енергійнішими і т.д.

Часто проводились змагання в пірнанні у воду. Для цього старшина впускав прокурену люльку у річку, і молоді козаки наввипередки   пірнали,   щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річного піску без допомоги рук: одними зубами, і так винести її на поверхню

Щовесни вище дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на проти­лежному березі точно проти місця старту.

Найбільш відповідальним ви­пробуванням для молоді було по­долання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання «істинного» запорозького козака. Подолати пороги було спра­вою дуже тяжкою і небезпечною.

Запорожці уміли довгий час перебувати під водою і вчили цьому мистецтву юнаків: «...Виріже собі очеретину, простро­мить у колінці її дірочку і, взявши у рот, поринає у воду з головою. Краєчок очеретини, вистром­лений з води поміж очеретом та осокою, зовсім був непоміт­ний, а проте козак через нього дихав і міг досидіти під водою, поки татари відходили далі»

28  2.4 Рухливі ігри та змагання

Козацька молодь систематич­но розвивала свої природні за­датки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Ігри козацьких дітей були рух­ливими, різноманітними, дина­мічними.

Дозвілля козаків заповнюва­лось різноманітними фізичними вправами: змагання з плавання, бігу, веслування, боротьби, бої навкулачки тощо. Традиційними були змагання на конях: «Козак без коня - не козак».

На свята, під час народних ігор молодь, бувале козацтво та се­ляни, змагалися на силу,  пруд­кість, спритність, винахідливість, точність попадання в ціль (козаки мистецьки володіли всіма видами тогочасної зброї, іноземці свідчили, що під час тренувань зі стрільби козаки «кулею гасять свічку»).

У свят­кові дні запорожці часто розва­жали себе кулачними боями: для цієї мети вони збирались увечері на січову площу, розділялись на дві лави або партії, з яких одна складалась із верх­ніх, друга - із нижніх куренів, і вступали в бій; у цих боях вони часто розлючувалися до того, що наносили один одному страшні каліцтва і навіть один одного вбивали.

Як свідчить Єфименко, «дуже поважалась у них сила, і вони думають, що для їх куреня велика честь, якщо на кулачному бою їм вдасться по­бити інший курінь. Коли не було війни, козаки постійно розважа­лись в свята кулачними боями. Почнуть діло жартома, сили про­бують, а закінчується часто тим, що інколи славного молодця як мертвого додому тягнуть. Буває і так, що все військо, всі 38 ку­ренів, розділяться на два табори, в одному верхні, в іншому нижні курені, і почалася веремія».

29  2.5 Системи єдиноборства

Серед запорозьких козаків значного поширення набули різ­номанітні системи єдиноборств. Найвідоміша з них лягла в основу ко­зацького танцю гопак.

Бойовий гопак - вид української національної боротьби, бойове мистецтво запорозьких козаків, яке трансформувалося в народний танець. У запальному і пристрасному, завихре­ному і відчайдушному, із склад­ними фізичними, навіть карко­ломними прийомами гопаку і сьогодні помітна його першоос­нова - бойовитість духу, віра у власні сили, порив до життя, на­пруження своїх духовних і фі­зичних сил, наступальність і обо­ронний характер дій та торже­ство перемоги.

Перщим дослідником бойового гопака є В.Пилат, який розкодував рухи танцю. За його  твердженням, у цій боротьбі виділяються  два головних компоненти: основи  фізичної і психофізичної підготовки козаків до особистого захисту і ураження супротивника. Прикладний характер цього бойового мистецтва полягав в оволодінні засобами і способами  ведення двобою. Арсенал техніки бойового гопака включав: стій­ки, пересування, приземлення, способи враження супротивника, прийоми захисту тощо.

30 Головними засобами пересу­вання під час двобою у «гопаку», були бойові кроки, біг, стрибки, повзунці.

Стрибки використовувалися з метою зближення із супротивником,  ухиляння від ударів,  для наступальних дій.  Існувало безліч варіантів приземлення - на спину,  груди, бік, ноги (з опорою на одну або обидві  руки, з блискавичним вставанням тощо). Для цього необхідно було тренувати вестибулярний апарат пластичність, гнучкість, швидкість). 

У пере­важній більшості біги відігравали таку ж тактично-бойову роль, як і кроки. Володіючи різноманітними  комбінаціями пересувань, можна було відволікати супротивника або  вводити його в оману щодо своїх намірів, вибирати слушний момент  для виконання дії.

Важливими у техніці бойово­го «гопака» були способи вра­ження супротивника. Вони поді­лялися на удари частинами тіла (руками, тулубом, ногами, головою) і предметами (палицею, бунчу­ком, списом, шаблею). У свою чергу удари одною або двома руками, виходячи з напрямку їх дій, поділялися на удари долонею, передпліччям, ліктем, плечем, які виконували­ся прямо, збоку, знизу і зверху. Вони спрямовувалися в голову, тулуб і ноги супротивника. Ба­гатий технічний арсенал мали способи ураження супротивника частинами долоні - «крижень»,  «ляпас,  «злич», «сікач», «чикольник», «гупан», «тумак», «зап'ясток», «дріль», «штик» тощо. Ці та інші способи давали змогу максимально вико­ристовувати довжину рук, ударні площини долоні і не підпускати до себе супротивника занадто близько.

31 Найбагатшою частиною бойо­вого «гопака» були способи ура­ження ногами. Становлячи осно­ви цього бойового мистецтва, ці способи диференціювалися в за­лежності від частини ноги, якою козак завдавав удару. Удари на­носились ступнею, гомілкою, ко­ліном, стегном однієї або двох ніг. Ці прийоми здійснювалися на місці або у стрибку в повітрі. До них належали: «повзунці» - способи ведення боротьби ногами проти нижньої частини тіла; «копняки» і «тинки» - способи враження середньої і верхньої частин тіла ударами ніг у стриб­ку в повітрі; «розніжка» - удар у стрибку обо­ма ногами в боки, «щупак» - удар у стрибку двома ногами вперед, «пістоль» - удар однією ногою у стрибку вбік, «чорт» - удар у стрибку з поворотом тіла на 360 градусів, «коза» - удар у стрибку в оберті та ін.

Складовою органічною части­ною техніки бойового «гопака» були способи захисту від ударів противника. У запорозьких ко­заків навчання техніки бойового мистецтва було поставлено так, що кожна наступально-атакуюча дія противника мала свою аль­тернативу, тобто ефективний за­хист. Виходячи з цього, при ви­вченні будь-якої атакуючої дії одночасно акцентувалася увага на основах техніки захисту від атакуючої дії. Ця техніка вклю­чала в себе способи ухилення від ударів, способи затуляння та відбивання їх. Способи ухилення від ударів,  у свою чергу, поділялися на відходи, відскоки, присідання.