Геологічно небезпечні явища

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся  Гончара

Факультет заочної та дистанційної освіти

Кафедра менеджменту ЗЕД 
 
 
 
 

Робота  з дисципліни: «Цивільний захист»

З теми: «Геологічно небезпечні явища» 
 
 
 
 

Перевірив викладач:

Довгаль В. И.

Виконала:

Студентка групи ВЗ-11м-1з

Шуміхіна  Олена 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

ЗМІСТ 

1. Класифікація  та основні характеристики гелогічно небезпечних явищ

1.1.  Землетруси

1.2.  Вулканізм

1.3. Зсуви, обвали, осипи

      2. Рекомендації до виконання за наявності гелогічно небезпечного явища.

Виновки

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали  життя більше трьох мільйонів  чоловік. За даними ООН, за цей період майже один мільярд жителів нашої  планети зазнав збитків від стихійних  лих.

    Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні найчастіше трапляються:

    - геологічні небезпечні явища  (зсуви, обвали та осипи, просадки  земної поверхні);

    - метеорологічні небезпечні явища  (зливи, урагани, сильні снігопади,  сильний град, ожеледь);

    - гідрологічні небезпечні явища  (повені, паводки, підвищення рівня  грунтових вод та ін.);

    - природні пожежі лісових та  хлібних масивів;

    Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють різноманітність  кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі - до посушливого - в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови  на Південному березі Криму, в горах  Українських Карпат та Криму. Внаслідок  взаємодії всіх цих факторів виникають  небезпечні стихійні явища. В окремих  випадках вони мають катастрофічний характер.

    Стихійні  явища часто виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома основними групами  процесів - ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні. Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на прості, що включають  один елемент наприклад, сильний  вітер, зсув або землетрус) та складні, що включають декілька процесів однієї групи або кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних  екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у  поєднанні з техногенними. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Класифікація  та основні характеристики гелогічно  небезпечних явищ

       Небезпечне  природне явище — подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю  інтенсивністю, масштабом поширення  і тривалістю можуть уражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

       Справжнім лихом є землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові  заноси, лісові пожежі. Лише за останні 20 років вони забрали життя понад  трьох мільйонів людей. За даними ООН, за цей період майже один мільярд  жителів нашої планети зазнали  шкоди від стихійних лих.

       На  території України можливе виникнення практично всього спектра небезпечних  природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження.

       Серед надзвичайних ситуацій природного походження в Україні найчастіше трапляються:

• геологічно небезпечні явища: зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні різного походження та ін.;
• метеорологічні небезпечні явища: зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь;
• гідрологічно небезпечні явища: паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.;
• природні пожежі лісових та хлібних масивів;
• масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

     Територія України характеризується дуже складними  умовами, що визначає полігенетичний характер стихійних лих та певні просторові закономірності їх прояву в різних географічних зонах і районах.

     Надзвичайні ситуації природного походження в Україні  поділяються на геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі, епідемії, епізоотії, епіфітотії.

     Стихійні  явища, як правило, виникають в комплексі, що значною мірою посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища в  основному визначаються проявом трьох головних груп чинників - ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів.

     Стихійні  лиха, що мають місце на території  України, можна поділити на прості —  що одним елементом, наприклад сильний  вітер, зсув або землетрус, та складні, з кількома одночасно діючими процесами однієї групи або кількох груп, наприклад негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техногенними.

     Аварії  природного характеру класифікуються за такими основними ознаками:

• масштабами наслідків відповідно до територіального поширення;
• розмірами заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;
• кваліфікаційними ознаками надзвичайних ситуацій.

1. Землетруси

     Землетруси  — підземні поштовхи у земній корі чи верхній частині мантії, що спричиняють  коливання земної поверхні, деформацію земної кори та руйнування інженерних споруд.

     Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються  по землі у всіх напрямках. Ділянку  землі, із якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану  на поверхні землі — епіцентром землетрусу. Як правило, коливання земної кори спостерігаються у вигляді  поштовхів, їхнє число і проміжки часу між ними можуть бути різноманітними і мало передбаченими. Інтенсивність  землетрусу вимірюється в балах  за шкалою Ріхтера, а останні роки у нашій країні та у ряді європейських держав використовують 12-бальну міжнародну шкалу MSK-64. Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії зони катастрофи. Землетруси завжди супроводжуються  багатьма звуками різноманітної  інтенсивності (типу вибухів, гуркоту  грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються, та ін.). Осередки землетрусів  перебувають на глибині ЗО—60 км, а інколи й до 700 км. Залежно від  причин і місця виникнення землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

     Землетруси  класифікують за причинами їх виникнення і за інтенсивністю коливання  ґрунту на поверхні землі. Класифікація землетрусів за причинами їх виникнення показана на рис. 1.

     Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії  зони катастрофи. Землетруси супроводжуються  завжди багатьма звуками різноманітної  інтенсивності (типу вибухів, розкотів грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються та інше). Осередки землетрусів  знаходяться на глибині 30 - 60 км, а інколи па глибині до 700 км. Залежно від причин і місця виникнення, землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.  
 

Рис. 1. Класифікація землетрусів за причинами  виникнення 

Землетруси  захоплюють великі території і характеризуються:  

•  руйнуванням  будівель і споруд, під уламки  яких потрапляють люди;
• виникненням масових пожеж і виробничих аварій;
• затопленням населених пунктів і цілих районів;
• отруєнням газами при вулканічних виверженнях;
• ураженням людей і руйнуванням будівель уламками вулканічних гірських порід;
• ураженням людей і виникненням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави;
• провалом населених пунктів при обвальных землетрусах;
• руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі;
• негативною психологічною дією.

     Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.

     У сейсмічному відношенні найнебезпечнішими  областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська  та Автономна Республіка Крим.

     На  теренах Закарпаття відзначаються  осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах  Тячів-Сигет, Мукачево-Свалява. Закарпатська сейсмоактивна зона характеризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній частині земної кори на глибинах 6-12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів, що швидко затухає на близькій відстані. Шестибальні землетруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина).

     Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974-76 pp. тут мали місце  землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів.

Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна  зона Вранча, розташована в області  стикування Південних (Румунія) та Східних (Українських) Карпат. В її межах  осередки землетрусів розташовані  в консолідованій корі, а також  у верхній мантії на глибинах 80-160 км. Найбільшу небезпеку становлять такі, що виникають на великих глибинах. Вони спричиняють струси ґрунтів  до 8-9 балів в епіцентрі в Румунії, Болгарії, Молдові. Глибокофокусність  землетрусів зони Вранча зумовлює їх слабке затухання з відстанню, тому що більша частина України знаходиться  в 4-6-бальній області впливу цієї зони. У цьому столітті в зоні Вранча відбулося ЗО землетрусів  з магнітудою 6,5 балів. Катастрофічні  землетруси у 1940 та 1977 pp. мали магнітуду  в епіцентрі 7 балів. Швденно-західпа  частина України, що підпадає під  безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8-бальної зони.

     За  зонами сейсмічності Україну можна поділити за нижченаведеною картою.

     Сейсмічність  України проявляється в західних , південно-західних та в південих районах, де виділяються два основні сейсмічні  регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський.

     Сейсмічність  Карпатського регіону визначається у земелетрусах з вогнищами у  Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, а  також на прилеглих територіях сусідніх країн: Польщі, Словаччини, Угорщини і  Румунії. Найбільш сейсмоактивним є  Закарпаття.

На території  західних областей України (за період з XVII століття до нашого часу) землетруси характеризуються в основному глибинами  вогнищ (h) 2-10 км і манітудами (М)<5.5. Внаслідок малої глибини ці землетруси викликають локальні коливання на поверхні грунту з інтенсивністю до 7-7.5 балів. Такі коливання відчуваються на Закарпатті від глибших (h=35  км) і більших  за величиною (М=6.8) землетрусів , вогнища  яких розташовані в Румунії (Пішкольц) на відстані близько 60 км від кордону  україни. У Передкарпатті найбільший землетрус з достовірно описаних мав місце у 1875 році в районі м. Великі Мости (Львівська область). Він  характеризувався магнітудою М=5.3, з глибиною вогнища h=19 км і відчувався в епіцентріальній зоні з інтенсивністю 6 балів. 

Рис. 2. Зони сейсмічності  

     На  значну частину території України  впливають підкоркові землетруси із зони Вранча в Румунії (район зчленування  Східних і Південих Карпат). Вогнища  землетрусів, здатних спричинити мікросейсмічні прояви на території України, розташовані  в мантії на глибинах від 80 до 190 км. максимальні магнітуди землетрусів  з цієї зони досягли 7.6. Завдяки великив  глибинам і магнітудам землетруси зони Вранча проявляються на величезній території: від Греції на півдні- до Фінляндії  на півночі.

     На  карті епіцентрів представлені вогнища  землетрусів зони Вранча, починаючи  з XI століття, з магнітудами вищими від 3.5 . Надійно встановлені ізосейсти  найсильніших землетрусів зони Вранча за останні два століття. Для побудови ізосейст використано опубліковані матеріали, а для землетрусів 1977-1990 років- дані авторів

     Сейсмічність  Кримсько-Чорноморського регіону визначається епіцентрами землетрусів, розташованих в акваторії Чорного моря, поблизу  Південного берега Криму, які характеризуються найвищими на території України  показниками - магнітудами до 6.8. На карті епіцентрів землетруси Криму  представлені з магнітудами, вищими за 2.0, за період спостережень з I віку до н. е. до нинішнього часу. У рівнинній  частині Криму і Азовському морі показані вогнища землетрусів з  магнітудами, вищими за 1.0.

     Окремим сейсмічним районом можна вважати  область дельти Дунаю. Тут в історичні  часи відбувалися землетруси з максимальною магнітудою близько 7, які разом із землетрусами зони Вранча становлять серйозну небезпеку для території  Одеської області.

       У центральній частині території  України, зокрема в межах Українського  щита, за останні століття достовірно  зафіксовано лише декілька землетрусів  з малою глибиною вогнищ (5-10 км) та невисокими магнітудами (М  = 3.5-4.0). Ці землетруси мали локальний  характер сейсмічного впливу. Найсильнішим  у східній частині України  вважається землетрус 1913 року  поблизу м. Куп'янська (магнітуда  3.5, локальні коливання інтенсивністю  до 5-6 балів). В західних областях  України , поблизу смт. Микулинці  в Тернопільській області 3 січня  2002 року відбувся землетрус з  магнітудою 4, який в епіцентрі  мав інтенсивність 6 балів з  7-ми бальними ефектами на ослаблених  ґрунтах. До цього вказана територія   вважалася 5-ти бальною.

       В Україні створено національну  мережу сейсмічних спостережень  до складу якої входить 18 сейсмічних  та 14 комплексних геофізичних станцій.. Найдавнішою є сейсмічна станція  "Львів", яку засновано у  1899 році. Цифрова сейсмічна станція  "Київ" організована у 1994 році  і входить до складу Глобальної  сейсмічної мережі.

     Потенційно  сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де на період з 1950 до 1976 pp. виникло 4 землетруси інтенсивністю 5-6 балів.

       Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаючи  з 1927 р. до цього часу там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Карпатські землетруси поширюються  на значну територію. У 1940 р. коливання  відчувалися на площі 2 млн. км2 (рис. 2.5.).

     Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 р. було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними  та археологічними даними, встановлено  сліди давніх землетрусів інтенсивністю  до 9 балів з періодичністю близько одного разу на тисячу років.

     У платформній частині України  виділено низку потенційно сейсмотектонічних  зон з інтенсивністю 4-5,5 балів.

     На  території Кримського півострова зафіксовано  понад 30 землетрусів. Так, катастрофічний землетрус 1927 р. мав інтенсивність 8 балів.

     За  інженерно-сейсмічними оцінками приріст  сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, у зв'язку з чим було визначено, що в окремих районах 30-50% забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного  та інженерного ризику.

     Попередити  землетруси точно поки що неможливо. Прогноз справджується лише у 80% випадках і носить орієнтовний характер. 

2. Вулканізм.

     Вулкані́зм (рос. вулканизм, англ. vulcanism; нім. Vulkanismus) — сукупність явищ, пов'язаних з  утворенням та переміщенням магм у  глибинах Землі та їх виверженням  з надр на поверхню суші або дно  морів і океанів у вигляді  лав, пірокластичного матеріалу  і вулканічних газів. При вулканічній  діяльності в земних глибинах утворюються  магматичні вогнища і канали, гірські  породи навколо яких можуть змінюватися  під впливом високої температури  і хімічних впливів магми. На земній поверхні виникають вулканічні конуси (див. вулкани), вулканічні куполи, кальдери, лавові потоки, пемзові покривала, ґейзери, гарячі джерела і т. д.

     В процесі вулканізму в атмосферу  виділяється велика кількість вулканічних  газів, які служать основою для  формування атмосфери та гідросфери. Розрізняють платформний, геосинклінальний і орогенний вулканізм, а також  наземний і підводний вулканізм. Найбільш інтенсивний вулканізм  в нашу епоху виявляється в  серединно-океанічних хребтах, в острівних  дугах, рифтових долинах і молодих  складчастих гірничих ланцюгах на континентах. З вулканізмом пов'язане утворення  численних і нерідко великих  родовищ металічних (руди золота, срібла, міді, стибію, арсену і т.і.) і неметалічних (сірка, алуніт, борати, буд. матеріали  та ін.) корисних копалин.

     Вулканізм — могутній планетарний процес; вулкани, кальдери, лавові потоки і  поля виявлені також на Місяці, Марсі, Меркурії, Венері і супутнику Юпітера  Іо. Вулканічна активність Іо — одна з найбільших в Сонячній системі (близько 8 діючих вулканів). Швидкість  викиду вулканічної речовини на Іо досягає 1000 м/с (на Землі, наприклад  у Етни, вона не перевищує 51 м/с).

     Вулкан, геологічне утворення, що виникає над  каналами і тріщинами в земній корі, якими на поверхню викидаються  лава, попіл, гарячі гази, пари води й  уламки гірських порід. Звичайно мають  конічну форму, з воронкоподібним  заглибленням на вершині, називаним  кратером. Вулкани підрозділяють  на діючі, заснулі та погаслі. Деякі  вулкани, наприклад, Стромболі і  Везувій в Італії, вивергаються з  вибухом, несучи великі руйнування, інші ж, наприклад, на Гаваях, «тихі»: лава просто піднімається кратером і переливається  через край.

     Процеси грязьового вулканізму локалізовані у  південній частині території  України. Вони спостерігаються на Керченському півострові та прилеглій акваторії  Азовського моря. В останні роки виявлені грязьові вулкани на захід  та південь від Севастополя в  акваторії Чорного моря. Серед  діючих грязьових вулканів виділяються  з постійно спокійним режимом  виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується  вибухами та локальними землетрусами. Внаслідок детальних геологічних  досліджень встановлено взаємозв'язок багатьох діючих вулканів з зонами активних розломів, наприклад, Південно-Азовського та інших.

     Матеріальні втрати від вивержень грязьових  вулканів досить значні. Вони включають  знищення будівель, селищ тощо. Активні  вулкани виділяють пари ртуті, вміст  якої в атмосферному повітрі під  час виверження зростає на 1-2 порядки. Це призводить до виникнення геохімічних  аномалій, шкідливих для здоров'я людини.

     Особливої уваги заслуговують отримані в останні  роки дані про активізацію грязьових  вулканів у зоні Південно-Азовського розлому, що сприяє виникненню нових  островів та мілин в акваторії  Азовського моря та Керченської протоки. Це може стати причиною погіршення умов судноплавства, особливо зважаючи на вибуховий характер розвитку подій  і катастрофічних наслідків.

     Процеси грязьового вулканізму локалізовані у  південній частині території  України. Вони спостерігаються на Керченському півострові та прилеглій акваторії  Азовського моря. В останні роки виявлені грязьові вулкани на захід  та південь від Севастополя в  акваторії Чорного моря. Серед  діючих грязьових вулканів виділяються  з постійно спокійним режимом  виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується  вибухами та локальними землетрусами. Детальні геологічні дослідження дали змогу встановити взаємозв'язок багатьох діючих вулканів із зонами активних розломів, наприклад Швденно-Азовського та ін. 

3. Зсуви, обвали, осипи

     Зсуви є одним із найнебезпечніших і  дуже поширених природних явищ. Вони властиві західним областям України, а  також узбережжю Чорного та Азовського морів, розвинуті на 50 % освоєних схилових площ з основними здеформованими горизонтами від глин карбону  до плейстоценових суглинків.

     Зсуви — це зміщення вниз по укосу під  дією сил тяжіння великих ґрунтових  мас, що формують схили гір, річок, озерних  та морських терас.

     Зсуви можуть бути викликані як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних відносяться: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні  поштовхи. Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним  виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських  угідь на схилах. Згідно з міжнародною  статистикою, до 80% сучасних зсувів викликані  діяльністю людини.

     Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених водостійкими та водоносними породами ґрунтів, коли сила тяжіння накопичених  на схилах продуктів руйнування гірських порід, переважно в умовах зволоження, перевищує сили зчеплення ґрунтів.

     Виникають зсуви при крутизні схилу 10° і  більше. На глиняних ґрунтах при  надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 5-7°.

За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі (їм); мілкі (5 м); глибокі (до 20 м); дуже глибокі (понад 20 м), за типом матеріалу: кам'яні (граніт, гнейс); та ґрунтові (пісок, глина, гравій), а в залежності від потужності вони поділяються на: малі (до 10 тис. м3); великі (до 1 млн. м3); дуже великі (понад 1 млн. м3).

     Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що складає основу зсуву, а  також наявність вологи. Швидкість  руху зсуву складає від 0,06 м/рік  до 3 м/с.

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території  України. Найбільшого поширення  вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та в Криму. Найбільше зустрічаються зсуви  видавлювання (розміром до 5 км) та зсуви-потоки. У Кримських горах зустрічаються  блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5-2,5 км та шириною 0,3-1,5 км. Значною мірою  зсувами охоплені береги каскаду  Дніпровських водосховищ, де найбільш поширеними є зсуви спливання, а  також фронтальні зсуви, які ще існують на узбережжі Азовського та Чорного морів. Загалом на морських узбережжях довжиною 2630 км2 проявляються абразійні процеси — руйнується майже 60% узбережжя. В районах активної господарської діяльності, як Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тисяч зсувів.

Обвали, осипи. Це відрив і катастрофічне  падіння великих мас гірських порід, їх дроблення і скочування з круч, урвищ та схилів. Обвали природного походження спостерігаються у горах, на берегах морів, обривах річкових долин. Це результат послаблення  зв'язаності гірських порід під дією процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сил тяжіння, їх виникненню сприяє геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин та зон  дроблення гірських порід.

     Найчастіше (до 80%) сучасні обвали пов'язані з  антропогенним фактором. Вони виникають  переважно при неправильному  проведенні робіт, при будівництві  та гірських розробках.

     Осип  — це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.

Селевий потік — це бурхливий потік  води, грязі, каміння, який виникає несподівано  під час великих злив або швидкого танення снігу, льодовиків у горах  та їх сповзання в русла річок. Ця маса рухається по руслу або  прямолінійно, викликаючи на своєму шляху  великі руйнування. Селевий потік  характеризується великою масою  і швидкістю руху, руйнує будівлі, дороги, гідротехнічні та інші споруди, знищує сади, поля, ліси, призводить до загибелі людей і тварин. Як і  при інших стихійних лихах, при  загрозі селевого потоку велике значення має своєчасне виявлення початку  стихії і попередження людей. Наближення селевого потоку можна пізнати за звуками ударів валунів і уламків  каміння, що перекочуються, це нагадує  гуркіт поїзда, який наближається з  великою швидкістю.

     Швидкість селевого потоку — 2,5—4,5 м/с, при прориві  заторів може досягати 8-10 м/с і  більше.

     Причини виникнення селевих потоків: зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, прорив гребель водойм, землетруси і виверження вулканів. До причин виникнення селевих потоків належать і антропогенні фактори: вирубування лісів і  деградація ґрунтів на гірських схилах, роботи в кар'єрах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, неправильна організація обвалів  та ін.

     Схильність  до селевих потоків залежить від  складу та побудови гірських порід, їх здатності до вивітрювання, від антропогенного впливу на екологічні зміни, від ерозії гірських порід, висоти витоків.

     Залежно від висоти селевих потоків вони поділяються на високогірні — 2,5 км і більше, середньогірні — 1,0—2,5 км та низькогірні — до 1 км. Чим  вищий потік, тим більший об'єм селевого виносу з 1 км2 поверхні басейну.