Грязелікування в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківська національна академія міського господарства

                                               Факультет: Туризм

                Кафедра: Туризму і готельного                                                                                                                                   

                                                                                     господарства

Контрольна робота

з дисципліни "Курортологія"

Тема. Грязелікування в Україні.

Виконала: студентка 4 курса

Перевірила:  доцент, к. т. н.     Л. А. Нохріна

Харків – 2011

Вступ                 3

1.      Історія виникнення і розвитку грязелікування                         4

2.      Види лікувальних грязей та їх характеристики                       6

3.      Родовища грязі і відомі курорти в Україні                             11

4.      Розвиток грязелікування у м.Саки                                         15

5.      Відомі грязелікувальні курорти Європи                               16

6.      Зберігання і використання грязі                                             18

Висновки                                                                                            20

Література                                                                                         22

Вступ

          Можливість використання природних сил природи для зміцнення здоров'я людей з давніх часів цікавила вчених. Споконвіків вони шукали засоби лікування від недуг, розробляли методи лікування. Вони виявлялися вельми ефективними, нерідко були основними.

          Особливе місце у ряді лікувань займає грязелікування як могутній засіб зцілення від важких недуг. Причиною невичерпного інтересу до лікувальних грязей служить їх висока ефективність при багатьох захворюваннях і нові можливості використання, що постійно відкриваються. Властивості лікувальної грязі за багато десятиліть вживання вивчено досконало, відомі їх физико-хімічні властивості і біологічна дія, але, будучи живою, постійно регенеруючою біосистемою, лікувальна грязь відкриває все нові можливості використання. Лікувальна грязь має чисто природне походження, вона пластична, володіє великою теплоємністю, надзвичайно багата як мінеральними речовинами, так і органічними сполуками. На організм людини грязь надає потужну різносторонню біологічну дію, незрівняну ні з одним з існуючих медичних препаратів.

          Секрет прекрасних лікувальних властивостей грязі в тому, що вона містить і речовини, схожі на антибіотики, і життєво важливі для організму мікроелементи, метали, кислоти, вітаміни і навіть біогенні стимулятори на зразок жіночих статевих гормонів.

1.Історія виникнення і розвитку грязелікування

          Грязелікування застосовується з давних часів, впреше  "єгипетський" метод лікування гряззю, який при розливі виносили води Нілу згадує Клавдій Гален, який жив у II столітті. Також, за словами римського історика Плінія Старшого (23—79 рр.), впродовж багатьох століть в Криму були «землі, які виліковували рани».

          У Італії на місці виверження вулканів залишалася сіро-землиста маса, яку також з успіхом почали застосовувати в XVI ст. Там і понині користуються лікувальною гряззю вулканічного походження. У Франції грязелікування почали використовувати в XVII ст, а в Германії - в XVIII ст           Грязелікування на Русі почали застосовувати в XIII ст, за часів панування ханів монголо-татарської феодальної держави (у Кримському і Астраханському ханствах).

          Методика грязелікування полягала в обмазування всього тіла гряззю нагрітою природним шляхом на сонці. На початку ХІХ ст. грязелікування стало провідною бальнеотерапевтичною процедурою, що проводиться під керівництвом лікарського персоналу. Перші грязелікарні відкрилися в Тінаках та Одесі (1820 р.). Майже одночасно грязелікування почалося в Саках (1827 р.) , Старої Руссе (1839 р.), пізніше - на Сергієвських Мінеральних Водах, в Липецьку (1876 р.) і на Кавказьких Мінеральних Водах (1886 р.). В основному воно проводилося на південних грязьових станціях і тільки в літні місяці, коли грязь можна було нагрівати на сонці.

          Методика грязелікування початку ХІХ ст. включала стародавній "єгипетський" метод в поєднанні з грунтовими грязьовими ваннами. Грязелікарні розташовувалися у самих грязьових озер. У дрібному берегзі в мулі, трохи вкритому ропою (насичений соляний розчин), виривали поглиблення за розміром людини. Грязь у такій ямі до полудня нагрівалася під сонцем до високої температури. У цю яму клали хворого і покривали шаром нагрітої грязі. Основу грязелікування бачили в тепловій дії грязі. Залежно від стану хворого процедура тривала від 30 хвилин до 1 - 2 годин. Після такої ванни слід було обмитися теплою водою. Потім хворого відвозили додому, клали у ліжко, накривали теплими ковдрами, поїли гарячим чаєм, змінюючи білизну до 5 - 6 разів, "поки піт зовсім зникне".

          У середині ХІХ ст. стали застосовувати "кримський" метод грязелікування. Відмовившись від примітивних грунтових ванн, перейшли до так званих медальйонів. Для цього грязь витягували з озера і на спеціальних майданчиках обробляли у вигляді медальйонів,  які, після нагрівання їх сонцем (до 48 - 50 ° С у верхньому шарі), клали на хворих. Голова при цьому захищалася від сонця спеціальною парасолькою. Після закінчення процедури хворого обмивали  і направляли на наступну процедуру - у потельню.

          Потельна на курортах уявляла собою великі зали, іноді на сотні ліжок, в яких хворі піддавалися виснажливому для багатьох потінню протягом двох годин. В кінці ХІХ ст. потіння при грязелікування поступово починає втрачати колишнє значення. Тоді ж з'явилася тенденція до застосування більш м'яких методів грязелікування.

          З давніх часів прагнення забезпечити безперебійний процес грязєвих процедур у дні, коли сонячний нагрів не вдавався, спонукало до спроби нагріти грязь штучним шляхом.  Для цього робили розрідженні грязьові ванни, це коли холодна грязь розчиняється у ванні гарячою ропою або гарячою мінеральною водою. Розрідженні грязьові ванни з'явилися як альтернатива нагріву грязі на сонці. Нагрівання на сонці було неравномірним, складним і ненадійним, що залежалоь від кліматичних факторів.

          Значним кроком вперед у справі грязелікування став метод нагрівання грязі парою. Це дозволило робити "натуральні", тобто не розріджені, грязьові ванни. З часом відмовилися від загальних грязьових ванн, перейшовши на метод грязьових аплікацій. Це було пов'язано з тим, що велика кількість густої грязі в загальній грязьовій ванні справляло надмірний тиск, стискаючи поверхневі судини та внутрішні органи, затрудняючи дихання та роботу серця.

2. Види лікувальних грязей та їх характеристики

          З лікувальною метою використовують різні види грязей. Лікувальними грязями ( пелоідотерапія, від грец. Pelos - мул, глина і therapia - лікування) — пелоїдами називають природні утвори, що складаються з води, мінеральних та органічних речовин, які мають тонкодисперсну структуру, однорідні, переважно мазе­подібної консистенції. За умовами утворення розрізняють мулові, сапропелі, торф'яні та сопкові грязі. Кожна з них складається з двох фаз — твердої (кристалічного скелета) і рідкої (розчинені у воді солі та органічні речовини).

          Сульфідні мулові грязі — мазеподібна маса чорного кольору із запахом сірководню, що утворюється в морях і численних озерах на осілих породах за активної участі мікроорганізмів. Утворення грязі — складний процес взаємодії води, розчинених у ній солей, ґрунту, бактерій з продуктами розпаду тваринних організмів і рослин, що живуть у воді. До складу грязьової маси входять йони натрію, хлору, кальцію, сірки, заліза, йоду та ін. У процесі утворення грязі беруть участь специфічні бактерії – грязьоутворювачі, що виділяють сірководень. Вступаючи в сполуку з солями заліза, сірководень утворює заліза сульфіт, що переходить у колоїдний стан. Наявність заліза сульфіту переважно зумовлює чорний колір і пластичність мулової маси. На повітрі заліза сульфат окиснюється і утворює оксид заліза і вільну сірку. Від цього і залежить перехід чорного забарвлення грязі в сіре. У залежності від родовища діляться на три категорії:

-         материкові грязі, наприклад, грязі Мертвого моря (Ізраїль, Йорданія), озеро Тамбукан в Ставропольському краї;

-         грязі морських заток, приморських озер і лиманів - курорт Анапа Краснодарського краю, курорт Саки;

-         грязі озерно-ключового генезису - Стара Русса в Новгородській області, Сергіївські мінеральні води в Самарській області.

          Сапропелі (гнильний намул) утворюються в прісних водоймах з гниючих та піщаних часточок, речовин ґрунтового перегною за участю бактерій, особливо сульфатредукуючих, і ферментів. У сапропелях є речовини, що складаються з рідких і твердих вуглеводнів, складних ефірів, органічних кислот, спиртів і смол. Цей вид грязі не містить патогенних мікроорганізмів, а містить мікроби – продуценти антибіотиків. Багато сапропелевих озер є на Уралі.

          Торф'яні грязі (торф) утворюються в болотистих місцях за умови тривалого процесу розкладання рослинних організмів без доступу кисню. У результаті взаємодії продуктів цього розпаду з мінералізованою водою утворюється торф'яна маса, що занурюється в глибину болота і поступово ущільнюється. Торф містить рослинні рештки, гумус, смолисті речовини, глинозем, солі заліза, натрію хлорид, сірководень, колоїдні органічні речовини тощо. Це землиста маса бурого кольору, тістоподібної консистенції, що при висиханні кришиться. При стисканні в руці лікувальний торф як пластична маса має легко проходити між пальцями і змащувати руку; вода при цьому не повинна відділятися. Вологість торфу досягає 60-65 %. Торф має незначну теплоємність і низьку теплопровідність.

          Сопкові грязі – це продукт діяльності грязєвих вулканів, сопок в зонах титанічних порушень  . Основу сопкових грязей становить глина; у рідкій її частині міститься мало мінеральних солей та органічних речовин, але підвищенний вміст хімічних елементів. Цей вид грязі утворюється в газо- і нафтоносних районах під тиском вуглеводневих газів. Сопкові грязі використовуються в обмеженій кількості (як додатковий лікувальний фактор) в Анапі (сопка Азовська).

          Терапевтичний ефект грязелікування залежить від фізико-хімічних властивостей грязі, методик застосування, тривалість і кількість процедур, а також від стану організму, характеру захворювання.

          Вплив лікувальних грязей на організм зумовлений дією температурних, механічних та хімічних подразників.

          Фізичні властивості грязей дають змогу використовувати під час лікування відносно високу температуру. У дії торф'яної грязі основним чинником є саме температурний. Тонкий шар нагрітої грязі, яку спочатку наносять на шкіру пацієнта, швидко охолоджується, віддаючи частину теплоти шкірі. Шари грязі, які накладають на тіло в подальшому, холонуть повільно. Саме тому грязі можуть тривалий час діяти на організм при незначному зниженні їх температури.

          Механічне подразнення зумовлене тиском грязьової маси і тертям між тілом та часточками грязі.

          Хімічні подразнення, що особливо характерні для мулової грязі, залежать від дії різних хімічних речовин (газоподібних, летких та ін.), які проникають з грязі в організм крізь шкіру.

          Регенерація грязі - це її біологічне самоочищення, відновлення лікувальних властивостей, порушених при підігріві і використанні. Завдяки мікроорганізмам, що знаходяться в грязі, вона здатна самоочищатися, і її можна використовувати повторно. Зберігається і відновлюється грязь у спеціальних грязехраніліщах.

          Грязі мають складний вплив на організм. Вони спричинюють зміни з боку нервової, серцево-судинної систем, складу крові, процесів обміну тощо. Велике значення при цьому мають розміри грязьової аплікації, температура грязі та умови проведення процедури (температура, вологість навколишнього повітря та ін.).

          Під впливом грязьових процедур у пацієнтів здебільшого зростають частота пульсу й дихання, поліпшуються умови циркулювання крові. Грязелікування активізує процеси обміну речовин. Подразнення значної кількості рецепторів шкіри, нагрітої гряззю, веде до посилення гальмівних процесів у корі головного мозку, що підтверджується сонливістю пацієнтів під час і особливо після грязелікувальної процедури. Під впливом грязі можуть виявлятися загальна (підвищення температури тіла, слабкість, почастішання пульсу, дихання) та місцева (загострення патологічного процесу, посилення болю в уражених ділянках тіла) реакції. Поява небажаних реакцій зумовлена особливостями реактивності організму, що може потребувати зміни дозування, а іноді й методики лікування.

Хімічний склад лікувальних грязей. Лікувальна грязь як природне утворення є складною фізико-хімічною системою, окремі компоненти якої знаходяться в динамічній рівновазі між собою.

Розкладена органічна речовина (гумус, аморфний детрит і водорозчинні сполуки) звичайно становить основну частину органічної маси пелоїдів - 80-90% і рідко знижується до 50-60%. Хімічний склад органічних речовин лікувальних грязей дуже складний і залежить від біологічного складу вихідного матеріалу, характеру і кратності його біологічної переробки. Найважливішими компонентами органічних речовин є бітуми 4-20% органічної маси, водорозчинні 1-12%, легкогідролізні 8-52%, гумінові 17-60%, важкогідролізні 2-14%, целюлоза 1-9%, негідролізний залишок (лігнін) 9-31%. При наявності органічних речовин нафтового походження в їх складі з'являються нафтенові кислоти, асфальтени і т.д. Розкладена органічна речовина в своїй більшості є колоїдною, входить до гідрофільно-колоїдного комплексу і надає грязям добрих теплових і в'язко-пластичних властивостей. Багато органічних речовин мають велике лікувальне значення (бітуми, гумінові кислоти, жирні кислоти, амінокислоти та ін.).

Мінеральна (зольна) частина лікувальних грязей складається з багаточисленних нерозчинних у воді мінералів і сполук, важко- і легкорозчинних солей, а також інших сполук. Ці мінеральні речовини можуть міститись у грязях в різному стані - у вигляді твердих частинок, гелю, розчинених у воді іонів і газів.

З нерозчинних у воді речовин в мінеральній частині грязей переважають глинисті породи, глинисті мінерали, мінерали групи кремнезему, різні вапняки і доломіти. Зустрічаються також залізовмісні руди і мінерали. Сполуки алюмінію завжди присутні як частина глинистих порід. Крім того, в мінеральному складі грязей присутні в невеликій кількості сполуки сірки, марганцю, фосфору, азоту і в мікродозах кобальт, свинець, молібден, йод, бром, уран і ін. Розчинені у воді речовини (в основному мінерали і солі) можуть міститись у лікувальних грязях як в розчиненому стані - в грязьовому розчині, так і у вигляді осаду (кристали, порошок, прошарки).

Гази в лікувальних грязях містяться, як правило, в невеликій кількості і утворюються як за рахунок біологічних процесів, так і в результаті хімічних реакцій. Гази можуть бути в грязях у вільному стані (в порах і капілярах рослинних решток, а також на поверхні твердих мінеральних частинок), частіше в розчиненому стані. Серед газів, які зустрічаються в грязях, слід відмітити сірководень, вуглекислий газ, метан, азот, кисень і ін.

За вмістом органічних речовин пелоїди поділяються на органічні (торфи і сапропелі), де органічних речовин більше 10% від сухої речовини, і мінеральні (намулові сульфідні і сопкові грязі), де цих речовин менше 10%. За зольністю розділяють тільки органічні грязі. Торфи ділять на низькозольні (менше 5%), середньозольні (5-20%) і високозольні (20-50%). Крім того, виділяють торфові землі або землисті торфи (із зольністю 50-90%). Сапропелі поділяють на низькозольні (<30%), середньозольні (30-60%) і високозольні (60-90%).

За вмістом водорозчинних солей лікувальні грязі поділяють на прісноводні (мінералізація грязьового розчину до 1 г/л), низькомінералізовані (1-15 г/л), середньомінералізовані (15-35 г/л), високомінералізовані (35-150 г/л), насичені солями (150-300 г/л) і перенасичені солями (>300 г/л). За вмістом сульфідів пелоїди поділяють на безсульфідні (сума сульфідів FeS менша 0,01% від природної грязі), слабосульфідні (0,01-0,15%), середньосульфідні (0,015-0,5%) і сильносульфідні (>0,5%).

За реакцією середовища виділяють на ультракислі (рН<2,5), кислі (рН 2,5-5), слабокислі (рН 5-7), слаболужні (рН 7-9), лужні (рН>9). За компонентним складом золи розрізняють вапняковисті (СаСО3>30%), залізисті (Fe203+FeO>2%) і глинисті (SiO2>50%) пелоїди.
Органічні грязі поділяють за біологічним складом нерозкладених органічних залишок. Так, сапропелі можуть бути водоростеві, зоогенові і торф'янисті (в тому числі і гумусові), торфи низькозольні - верхові і перехідні лісового, трясовинного, лісо-трясовинного складу, торфи середньозольні і високозольні - всі низинні (вільховий, березовий, тростиновий, осиковий, гіпновий, сфагновий і т.д.).

3.Родовища грязі і відомі курорти в Україні

        В Україні є значні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязєвих родовищ функціонують найстаріші в Україні курорти — Саки, Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Генічеськ та Арабатська Стрілка, інші. У північно-західних областях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині, Немирові, Черче та інших.

         В Україні налічують 104 родовища лікувальних грязей.

   В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. Вони являють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору, їх загальні розвідані запаси ста­новлять близько 125 млн. м3. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосу­вання як самостійно, так і в поєднанні з іншими лікувальними фактора­ми, на курортах Одеси, Криму, Запорізької та Херсонської областей.

Таблиця №1. Родовища мулових лікувальних грязей в Україні.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі. До них відноситься торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання (понад 40 %) органічних речовин. Найціннішими вважають­ся гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязьовим розчином. Серед найбільш відомих родовищ: Немирівське, Шкловське, Великолюбінське Моршинське (Львівська область), Війтівецьке (Вінницька обл.), Настасівське (Тернопільська область), Черченське, Підпечеринське, Осмолодське (Івано-Франківська область), Журавицьке (Волинська обл.), Зарічанське (Житомирська обл.), Малосорочинське (Полтавська область), Березівське (Харківська область) та родовища Глибочицького, Сторожинецького, Вижнівського районів Чернівецької обл. Найбільшим родовищем вважається Моршинське - запаси грязей становлять 239 тис. м3. Вони знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, у водолікарнях відповідних областей.

Сапропелеві грязі - намули переважно прісних водойм, збагаче­ні органічною речовиною (більше 50 %), які утворилися в результаті багаторазової макро- і мікробіотичної переробки водних рослин і тварин. Поширені вони на Поліссі: с. Вільчани, Житомирська область; Микулинецьке родовище в Тернопільській області; озера Скорінь і Бурків (Любешівського), Ковпино і Оріхове (Ратнівського), Синове (Старовижівського), Туричанське (Турійського) та Охотин (Ковельського районів Волині). Розвідані запаси сапропелів лише на Волині становлять 61,2 млн т.

В рекреаційному господарстві України обмежено використовують­ся сопкові грязі (курорт Феодосія) з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові.

          Західний підрайон (Одеська, Миколаївська області та західна частина Херсонської) характеризується помірним кліматом - більшою кількістю опадів, вищою відносною вологістю повітря і нижчою температурою морської води у літньо-осінній період. Тут зосереджені значні ресурси для організації грязьового лікування у вигляді намулової грязі солених озер і лиманів (Куяльницький та ін.).

           Сприятливі передумови для відпочинку і лікування є також у східній та західній частинах Криму. Унікальні грязі для лікування зосереджені в районах Євпаторії, Феодосії, Саку та в багатьох інших населених пунктах.

            В Україні експлуатуються сім торфових і десять сульфідних родовищ лікувальних грязей. Торфові грязі є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяльницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чокрацьке (Крим) родовища.

            На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат помірноконтинентальний. Основні лікувальні засоби курорту -намулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлорні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка - помірноконтинентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносять намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлорні натрієві мінеральні води.

          Основними лікувальними факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, намулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової системи, жіночих статевих органів.

          Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.  

4.Розвиток грязелікування у м.Саки

          Офіційно грязелікування як метод у Саках було визнано в 1828 році, коли спостереження за лікувальним процесом було доручено євпаторійському повітовому лікареві Н.А. Оже, вихідцю з Франції. Приїхавши після закінчення медичного факультету Харківського університету, він взяв на себе обов'язки медика при сакських цілющих грязях. За розпорядженням графа Воронцова на березі озера були «влаштовані будівлі з різними зручностями для хворих».

          У 1837 році як відділення Сімферопольського військового госпіталю «для офіцерів і нижніх чинів» був створений сакський санаторій ім. Пирогова. У роки Кримської війни видатний хірург Микола Пирогов включив грязелікування в програму етапної реабілітації поранених. Він писав про доцільність такого лікування солдатів, які страждають нагноєнням і поганим загоєнням ран, і настійно рекомендував «всіх залежаних хворих відправляти в Саки».

          На основі вчення Пирогова була створена сучасна етапна система реабілітації військовослужбовців із застосуванням оперативного лікування і грязелікування. Ці медичні методи дозволили повернути в дію до 80% офіцерів і солдатів. Санаторій ім. Пирогова до наших днів залишається найбільшою грязелікарнею Криму.

         У 1915 році через Саки побудували залізницю, що наблизив курорт до Росії і Європи. З 1917 по 1920 рік у зв'язку з революційними подіями курорт не працював. Грязелікування відновили в 1921-му році. У перші роки існування радянської курорту була створена амбулаторна поліклініка за всіма спеціальностями, удосконалювався процес грязедобичі, почалося вивчення гідрогеології, хіміко-біологічних властивостей грязей і ропи Сакського озера.

          У 1938 році здравниці курорту перейшли на цілорічну роботу, в них щороку лікувалося 9 тисяч осіб. Під час Другої світової війни курортом заволоділи німецькі окупанти. Відразу ж після визволення міста, в квітні 44-го, в Саках організували фронтові госпіталі. А через кілька років вперше в Союзі тут відкрили відділення з лікування хворих з ушкодженням хребта.

          У сакському військовому санаторії ім. Пирогова 14 басейнів регенерації. Машинне відділення лікувального корпусу за допомогою насосів подає лікувальну грязь в ємності для підігріву й далі на процедуру. Після використання приблизно 75% лікувальної грязі з кушеток повертають на регенерацію.

5.Відомі грязелікувальні курорти Європи

          Грязелікування в Європі – один з видів лікувально-оздоровчого туризму. На весь світ знамениті грязі курортів Бад-Киссинген (Німеччина), Евіан (Франція), Карлови Вари та Маріанське-лазне і Франтішкови-Лазне (Чехія), Пієштяні і Смрдаки (Словаччина), Поморіє (Болгарія), Хаапсалу і Пярну (Естонія) і багато інших.

          У живописному регіоні Північної Італії Венето розташований один з самих древніх і відомих курортів світу, що спеціалізується на грязелікуванні і бальнеотерапії, – Абано-терми. Грязеві зони Еуганських горбів – це багата на органічні і неорганічні елементи суміш декількох компонентів: твердого (глина), рідкого (сольова йодиста для брому термальна вода) і біологічного (мікроорганізми і біоматеріали). Грязі проходять довгий процес «дозрівання» в спеціально обладнаних ваннах-резервуарах при безпосередньому контакті з термальною водою, за час якого збагачуються органічними компонентами, солями, мінералами і мікроорганізмами, набуваючи високоефективного терапевтичного ефекту. Місцеві грязі (фанго) володіють активною протизапальною дією і застосовуються для лікування широкого спектру захворювань, а також в антицелюлітних і омолоджуючих програмах.

          Угорщина. Озеро Хевіз – найбільше в світі і єдине в Європі термальне лікувальне озеро, яке залучає туристів круглий рік. Навіть взимку температура води тут не опускається нижче 25 градусів завдяки гарячим ключам на дні озера. Лікувальну дію надає не лише тепла вода, але і розчинені в ній цілющі інгредієнти торф'яної грязі, що покриває дно водоймища 7-метровим шаром. Вода і мул Хевіза унікальні по своїх бальнеологічних властивостях, вони багаті сірою, радоном, торієм, калієм, магнієм, фтором, бромом. У комплексі з фізіотерапевтичними процедурами вода і мул сприяють лікуванню практично всіх хвороб опорно-рухового апарату і ревматичних захворювань, багатьох гінекологічних захворювань. Лікувальну грязь озера Хевіз відправляють і на інші угорські курорти, зокрема, до Будапешта.