Характеристика сучасної демографічної ситуації у світі

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність  теми. Демографічні процеси в сучасному світі розглядаються в ряді найважливіших глобальних проблем. Це пов'язано з тим, що в багатьох регіонах Землі населення зростає темпами, які не можуть бути забезпечені наявними сировиною і енергетичними ресурсами, розумно очікуваним прогресом житлового будівництва, охорони здоров'я, продовольчої безпеки.

Демографічні  чинники поряд з економічними та політичними стали однією з  причин збільшення розриву в добробуті  розвинених країн, що найбільш наочно проявляється в різних рівня виробництва  і споживання.

Складна ситуація зумовила активізацію досліджень у демографічній сфері. Серед учених, які працюють над цими проблемами, слід виділити Е. М. Лібанову, Ю. І. Муромцеву, І. М. Прибиткову та ін.

Мета роботи – проаналізувати поняття та зміст демографічної політики.

Завдання:

1. Ознайомитися з теоретико-методологічними основами демографічної політики.
2. Охарактеризувати основні напрями та заходи демографічної політики країн світу.

Обʼєкт дослідження – демографічна політика.

Предмет дослідження – суть демографічної політики та особливості її проведення в сучасному світі.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

7. Суть поняття «демографічна політика»

Демографічна політика ‒ це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення. Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна за своїми цілями і частково за методами їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, а також рівня життя і соціального забезпечення населення, освіти, охорони здоров'я тощо [7, 26].

Найбільш поширений і  близький за вживанням термін ‒ політика народонаселення. Нерідко ці поняття використовують як тотожні, як синоніми, не надаючи їм різного значення. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі ‒ розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення.

У найважливіших теоретичних  монографіях 70-х ‒ 80-х рр. також пропонувалося розмежовувати вказані поняття, розглядати одне як частина іншого. Так, в першому виданні «Системи знань про народонаселення» (1976) політика народонаселення визначалася як частина соціально-економічної політики, як діяльність, спеціально направлена на регулювання виробництва і Відтворення головної продуктивної сили суспільства, суб'єкта суспільного виробництва, тобто людини, населення. Її сфера ‒ умови праці і життя людей [6, 39-41].

8. Суб’єкт та обʼєкти демографічної політики

Суб’єкт демографічної політики - держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Об’єкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси - народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя  людини. Більшість здійснюваних у  сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграція були і залишаються, в основному, особистою  справою індивіда, подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною  поведінкою не може спиратися на будь-яке  адміністрування, примус чи заборони.

Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві  може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються. Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям [4].

Термін "контроль народжуваності", або регулювання народжуваності, використовують для опису дії  держави на процес народжуваності, головним чином з метою зниження її рівня і скорочення темпів зростання  населення в країні. Термін був  введений; у оборот Маргарет Сенджер, що відкрила в 1916 р. в Нью-Йорку першу  в Америці клініку з попередження вагітності.

Термін "планування сім'ї" використовується в двох основних смислових  контекстах., На макрорівні під плануванням  сім'ї розуміється діяльність державних  і недержавних організацій (програми, комплекси заходів), направлена на створення  умов для реалізації відповідального  батьківства, для досягнення кожною сім'єю бажаного числа дітей. На практиці ця діяльність в основному направлена на стимулювання обмеження народження дітей в сім'ях, тому програми планування сім'ї іноді називаються програмами контролю народжуваності.

На мікрорівні під плануванням  сім'ї розуміється ухвалення подружньою парою (індивідом) добровільних рішень про величину сім'ї, зокрема, про  число дітей в ній, і дії, сприяючі реалізації таких рішень. Морально-етичною  і правовою основою планування сім'ї  є плановане (відповідальне) батьківство  ‒ надання сім'ї можливість вільно і відповідально визначати бажане для неї число дітей і проміжки між їх народженнями (календар народжень). Таке право проголошене в цілому ряду міжнародних угод і розглядається як одне з основних прав людини. Планування сім'ї допомагає не тільки досягати бажаного числа дітей в сім'ї і зберегти їх, але і вибирати час народження дітей з урахуванням віку батьків і соціально-економічних умов, регулювати інтервали між народженнями, уникнути небажаної вагітності, незапланованих народжень, сприяє зниженню материнської і дитячої смертності, зміцненню здоров'я матері і дитини, скороченню вторинного безпліддя. Ефективність планування сім'ї залежить від інформованості людей про методи контролю дітородіння, від доступності і прийнятності цих методів для різних категорій сімей [3, 49].

Об'єктами демографічної  політики можуть бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти  населення, сім'ї певних типів або  стадій життєвого циклу. Основні  напрями демографічної політики включають державну допомогу сім'ям з дітьми, створення умов для поєднання  батьківства з активною професійною  діяльністю, зниження захворюваності і смертності, збільшення тривалості життя, поліпшення якісних характеристик  селища, регулювання міграційних  процесів, урбанізації і розселення, соціальну підтримку інвалідів, немолодих і непрацездатних і  тому подібне Ці напрями повинні  бути узгоджені з такими важливими  сферами соціальної політики, як зайнятість, регулювання доходів, освіта і охорона  здоров'я, професійна підготовка, житлове  будівництво, розвиток сфери послуг, соціальне забезпечення.

Демографічна політика не може і не повинна підміняти собою  соціальну і, економічну політику. Спроби вирішувати соціально-економічні проблеми заходами демографічної політики ніколи не приводили до бажаних і ефективних результатів [8].

9. Основні заходи

Демографічна політика є  комплексом різних заходів:

• економічних (оплачувані відпустки і різна допомога при народженні дітей; допомога на дітей залежно від їх числа, віку, типу сім'ї; позики, кредити, податкові і житлові пільги і так далі)
• адміністративно-правових (законодавчі акти, що регламентують укладання шлюбу, розлучення, положення дітей в сім'ях, аліментні обов'язки, охорону материнства і дитинства, аборти і використання засобів контрацепції, соціальне забезпечення непрацездатних, умови зайнятості і режим праці працюючих жінок-матерей, внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне)
• виховних і пропагандистських мір, покликаних формувати громадську думку, норми і стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат в суспільстві.

Принципова особливість  демографічної політики полягає  в дії на динаміку демографічних  процесів не прямо, а опосередковано, через людську поведінку, через  ухвалення рішень у сфері укладання  шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця  проживання. Заходи політики впливають  як на формування демографічних потреб, що обумовлюють специфіку демографічної  поведінки, так і на створення  умов для їх реалізації [7, 83-84].

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У СВІТІ

1. Демографічна політика розвинутих країн

Розвинуті держави в силу особливостей їх соціально-економічного розвитку раніше інших зіткнулися з рішенням демографічних проблем, викликаних, в першу чергу, тривалим падінням народжуваності їх населення. Так, США займають одне з перших місць по наявності бездітних сімей. У скандинавських державах також відмічається падіння народжуваності. На кожну жінку в розвинутих державах припадає у середньому 1,9 дитини /нульовий приріст/, в той час як у 1970 році було 2,5 дитини. В Англії, Швеції, Норвегії, Фінляндії він дорівнює 0,2%. В Австрії, Данії, Італії цей коефіцієнт дорівнює 0.

Тому саме в цих державах вперше було вироблено засоби, призначені подіяти на розвиток процесів народонаселенні. Паралельно з падінням народжуваності тут відбувалися глибокі соціальні зміни, в контексті яких переглядались минулі уявлення про демографічний розвиток.

Сьогодні розвинуті держави  розробляють політику соціальної адаптації, що визнається західними вченими найбільш перспективною формою демографічної політики. Ідея соціальної адаптації, тобто, пристосування до змін у демографічних тенденціях, має сьогодні багато прихильників у Німеччині, Нідерландах, Швеції. Соціально-економічні фактори, що впливають на рівень народжуваності, існують в багатьох державах. У розвитку системи таких заходів держави Західної Європи значно випереджають Північну Америку [1, 3-4].

В структурі соціально-економічних заходів найбільш розповсюджені допомоги та надбавки, а також податкові пільги, причому останні все більше уступають першість допомогам та надбавкам, список яких дуже різноманітний. До економічних засобів відносяться також різні непрямі пільги – транспортні, житлові тощо.

Найбільш розповсюдженим засобом боротьби з падінням народжуваності, особливо в державах з розвинутою системою сімейного страхування, стало  підвищення рівня матеріальної допомоги сім’ям. Але при цьому уряди, як правило, заперечують сугубо демографічні цілі, а мотивують цей крок чисто соціальними причинами.

Для держав Західної Європи найбільш характерна система сімейних надбавок, що виплачуються по прогресивній шкалі, причому об’єми їх досить значні.

Не менш важливим засобом, спрямованим на подолання протиріч між материнством і домашньою  зайнятістю жінки, є оплачувана відпустка за вагітністю та доглядом за дитиною. Так, у Франції та Швеції післяродова відпустка сплачується б розмірі 90$ від ріння заробітної плати. Однак, в Швеції це правило розповсюджується лише на першу половину відпускного післяродового періоду. У другій його половині жінка отримує фіксовану суму, що не залежить від її доходу.

Найбільш тривала післяродова відпустка надається у Швеції – 26 тижнів, Австрії – 17, Фінляндії – ІЗ тижнів. Найменш тривала – в державах, що не реалізують офіційно демографічну політику, наприклад, у Великобританії, Бельгії та Нідерландах - 6 тижнів.

Ряд учених визнає за потрібне засоби, які можна використовувати  для впливу на поточний рівень народжуваності: можливість неповної трудової зайнятості жінки, гарантоване поновлення жінки на роботі, збільшення тривалості оплачуваних відпусток та ін.[8].

2. Демографічна політика держав, що розвиваються

Держави, що розвиваються у зв’язку з нерівномірністю соціально-економічного росту, опинились у скрутному становищі в області демографії. Феномен демографічного вибуху загострив й притаманні цим державам соціально-економічні протиріччя, зігравши роль каталізатора у процесі розробки та реалізації їх демографічної політики.

Протидія інтенсивному підвищенню народжуваності стає головним її змістом, перетворившись в об’єктивну суспільну потребу.

Особливості нерівномірного економічного розвитку із всією очевидністю проявились у держав Азії, Африки та Латинської Америки. Серед них виділяється група так званих нових індустріальних держав, які показали иключно швидкі темпи соціально-економічного росту /Сінгапур, Малайзія, Південна Корея/, де пройшли кардинальні демографічні зміни у напрямку до раціонального типу репродуктивності населення [9, 52-54].

Наприклад, дуже скрутна  ситуація у двох мусульманських державах Південної Азії – Бангладеш та Пакистані. Багато з демографічних показників цих держав схожі: народжуваність – 42 і 40%, смертність – 16 та 14%, дитяча смертність – 120 і 115%. Історично усталені традиції, закріплені у релігійних догмах та міцних етнокультурних стереотипах, до цих пір сприяють збереженні) в цих державах активної популяціоністської політики.

От найбільш характерні цифри  для держав так званого “третього  світу”: голодуючі, коли голод постійний і має характер захворювання – 600 млн.чол; кількість людей з очікуваною тривалістю життя менше 60 років – І млрд. 700 млн. чол.; населення країн, де діти вмирають частіше, ніж дорослі – І млрд.400 млн. чол.; люди, які ніколи не бачили лікаря - І млрд.500 млн. чол.; люди, чиї Heжиттєві потреби залежать від використування дров – 1,5 млрд. чол.; повністю неграмотне доросле населення - 814 млн.

Демографічна політика Індонезії головний упор робить на малодітну сім’ю. В результаті вже в першій половині 80-х років почалося різке зниження дітонародження без шкоди для національної економіки, традиціям та культурі. Так, у 1988 р. чисельність населення Індонезії перевищила 17 млн. чол. при валовому національному продукті на душу 500 дол. на рік.

Історичний досвід по регулюванню (у розумінні зниження) дітонароджуваності значний. У цьому плані можна  виділити кілька його найбільш поширених  тенденцій (форм): стерилізація (добровільна і вимушена); економічні санкції; стимулювання, пільги; розповсюдження контрацептивів; зростання якості життя.

В ісламізованих державах для проведення демографічної політики найбільші труднощі являє дуже пригнічене становище жінки, що веде до її обмеження в культурному, економічному та соціально-політичному відношеннях. Тому ефективність цієї політики в значній мірі залежить від позиції чоловіків, а традиційний ідеал цих держав – багатодітна сім’я.

Держави Тропічної Африки є місцем самої найвищої в світі народжуваності. Максимальний приріст населення тут припадає на 90-ті роки XX ст., а деяке його зниження очікується лише в перші десятиріччя XXI ст.

В основі ставлення народів  Африки до дітородіння лежить незмінне уявлення в їх свідомості про те, що кількість дітей – головне багатство та соціальний престиж, а бездітність – хай навіть вимушена – соціальне зло, що підлягає покаранню.

Деяких успіхів в проведенні демографічної політики вдалося досягти лише двом африканським державам, що вирівняються від інших значною специфікою, – Маврікії та Кенії, навіть при умові, що в останній спостерігається один з найвищих приростів населення.

Дуже цікавий досвід по проблемах народонаселення застосовано  у Китаї. Уряд цієї держави веде активну боротьбу за радикальнее зниження народжуваності та стабілізацію чисельності населення. В 1979 році була прийнята виключна міра – політика заохочування однодітних сімей [8].

Таким чином, очевидна необхідність наукової розробки нової демографічної  політики в цих, тепер вже самостійних, незалежних державах.

ВИСНОВКИ

Демографічна політика являє  собою систему загальновизнаних на рівні управління ідей, концептуально  необхідних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, що відповідають конкретно-історичним умовам, припускають  досягнення встановлених якісних і  кількісних цілей як демографічного розвитку, так і цілей соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Залежно від  демографічної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типовою для економічно розвинених країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане з труднощами, як морально-етичного плану, так і браком фінансових коштів.

Демографічна  політика в економічно розвинених країнах  проводиться виключно економічними заходами і спрямована на стимулювання народжуваності. В арсенал економічних заходів входять грошові дотації - щомісячні допомоги сім'ям, які мають дітей, пільги одиноким батькам, пропаганда підвищення престижу материнства, оплачувані відпустки по догляду за дитиною.

Проведення  демографічної політики в країнах, що розвиваються з високими темпами зростання населення, особливо актуально. Однак її реалізація утруднена браком фінансових ресурсів і часто обмежується лише декларативними заявами. Найчастіше ця політика взагалі не приймається громадянами через традиції багатодітності, високого соціального статусу материнства і, особливо, батьківства. Уряди більшості мусульманських країн взагалі відкидають втручання держави в планування сім'ї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Борисенко Т. Демографічна ситуація в світі та в Україні / Т. Борисенко // Чумацький шлях. – 2007. – № 2. – С. 2-5.
2. Гудзеляк І. Демографічна ситуація в Україні: глобальні та регіональні порівняння / І. Гудзеляк // Історія української географії : всеукр. наук.-теорет. часопис / редкол.: О. І. Шаблій, О. В. Заставецька, Я. І. Жупанський та ін. – Тернопіль, 2008. – Вип. 18. – С. 78-81.
3. Демография : учебник / [под общ. ред. Н.А. Волгина]. – 2-е изд., доп. и перераб. – М. : РАГС, 2007. – 440 с.
4. Демографічна політика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%
5. Демографічний розвиток світу: сучасне та майбутнє : (допов. директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України акад. НАН України С. І. Пирожкова) // Вісник Національної Академії наук України. – 2006. – № 1. – С. 59-64.
6. Муромцева Ю.І. Демографія : навч. посіб. / Ю. І. Муромцева. – К. : Кондор, 2009. – 300 с.
7. Основи демографії : посіб. [для студентів гуманітарних і суспільних фак-тів вузів] / І. М. Прибиткова; Міжнародн. фонд "Відродження". Мін. освіти України; Ред. Н. І. Гриценко, В. П. Недашківський; Обкл. С. І. Чуєв. ‒ К. : АртЕк, 1995. ‒ 256 с.
8. Основи демографічної політики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14821111/sotsiologiya/osnovi_demografichnoyi _politiki
9. Рамазанов Ш. Демографічна ситуація у світі: тенденції розвитку та ризики / Ш. Рамазанов // Університет. – 2008. – № 2. – С. 51-58.