Контрольна робота з «Теорія Фінансів»

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса Шевченка

Інститут  післядипломної освіти

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

З курсу

«Теорія Фінансів»

 

 

 

 

Студентки 1 курсу 

Групи № 280/75

Спеціальність «Фінанси і кредит»

Жгут Наталії  Володимирівни  

 

Перевірила:

Кандидат економічних наук, доцент

Субботович Ю.Л.

 

 

Київ - 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Структура та динаміка  доходів і видатків Державного  бюджету.

2. Структура та динаміка  зовнішнього боргу України.

3. Характеристика трьохрівневої  системи пенсійного забезпечення  в Україні.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Структура та динаміка доходів і видатків Державного бюджету.

Доходи  Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій [12].

Головним  джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для  перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

В науково-методичні  літературі зустрічається декілька підходів до класифікації доходів державного бюджету, так само як і виділяються  різні її критерії.

Джерела доходів державного бюджету України  визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація  доходів та ставок відрахувань уточнюється  в Законі про Державний бюджет на поточний рік.

1. Залежно  від повноти зарахування доходів  до бюджету:

закріплені - згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;

регулюючі - зараховуються у певному відсотковому відношенні.

2. За  частотою появи:

звичайні - регулярно включаються в доходи;

надзвичайні - з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин.

3. За  методами залучення:

податки;

збори;

обов'язкові платежі;

інші  надходження.

4. За  способом зарахування:

загальний фонд;

спеціальний фонд.

5. За  розділами відповідно до Бюджетного  кодексу:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи  від операцій з капіталом;

трансферти.

Визначені такі джерела доходів (стаття 9 пункт 1):

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи  від операцій з капіталом;

трансферти;

Податковими надходженнями визнаються встановлені  законами України про оподаткування  загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки  і збори (обов'язкові платежі), (стаття 9 пункт 2).

Неподатковими надходженнями визнаються (стаття 9 пункт 3):

1) доходи  від власності та підприємницької  діяльності;

2) адміністративні  збори та платежі, доходи від  некомерційної господарської діяльності;

3) інші  неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів  державної влади, органів влади  Автономної Республіки Крим, органів  місцевого самоврядування, інших  держав або міжнародних організацій  на безоплатній та безповоротній  основі (стаття 9 пункт 4).

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування. [1]

Виокремлюють  державні і бюджетні видатки.

Державні  видатки - це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих  і децентралізованих доходів  держави. Складаються державні видатки  з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і  позабюджетних фондів, і витрат державних  підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету - це лише частина державних видатків [18].

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу  коштів бюджетного фонду держави.

Бюджетним кодексом України передбачено декілька критеріїв, по яким відбувається багатовимірна  класифікація видатків (стаття 10):

1. Видатки  та кредитування бюджету класифікуються  за:

1) бюджетними  програмами (програмна класифікація  видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою  головного розпорядника бюджетних  коштів (відомча класифікація видатків  та кредитування бюджету);

3) функціями,  з виконанням яких пов'язані  видатки та кредитування бюджету  (функціональна класифікація видатків  та кредитування бюджету).

Функціональна класифікація передбачає виділення 10 напрямків видатків:

1) загальнодержавні  функції;

2) оборона;

3) громадський  порядок, безпека та судова  влада;

4) економічна  діяльність;

5) охорона  навколишнього природного середовища;

6) житлово-комунальне  господарство;

7) охорона  здоров’я;

8) духовний  та фізичний розвиток;

9) освіта;

10) соціальний захист та соціальне  забезпечення. [10] Останні 4 напрямки  об’єднують під назвою "видатки  на соціальну сферу", оскільки  вони мають спільну природу,  і заслуговують окремої уваги  при аналізі, оскільки в них  розкривається соціальна природа  держави.

Відомча класифікація базується на виокремленні головних розпорядників бюджетних  коштів - бюджетних установ в особі  їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують  повноваження шляхом встановлення бюджетних  призначень. Всього виділяється біля 160 головних розпорядників бюджетних  коштів [10].

Програмно-цільовий метод - це метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету  із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу [1]. Запровадження  і використання програмно-цільового  методу є важливим механізмом підвищення ефективності використання бюджетних  коштів та полегшення контролю за цільовим їх використанням.

Для аналізу структури і динаміки видатків державного бюджету України  обрано період 2007-2011 років та використано  дані, що надаються офіційною статистикою. Основним джерелом, використаним для  аналізу, є закони про Державний  бюджет України на відповідні роки [4,5,6,7,8] (2012 - проект закону [16]).

Для початку проаналізуємо загальну динаміку доходів за 2007-2012 роки, що наведена у вигляді таблиці (видатки зазначені  з міжбюджетними трансфертами).

 

Таблиця №1

Доходи  державного бюджету України, 2007-2012 рік

Показник \ рік	Всього доходів, тис. грн.	Відношення до попереднього року	Відношення до 2008 року	Зростання доходів з року в рік, тис. грн.
2007	147 888 145,70	-	1	-
2008	215 359 392,30	1,456232	1,456231609	67 471 246,60
2009	288 098 060,90	1,337755	1,948080825	72 738 668,60
2010	267 451 994,90	0,928337	1,808474869	-20 646 066,00
2011	281 464 879,40	1,052394	1,903228133	14 012 884,50
2012	337 556 920,40	1, 199286	2,282515064	56 092 041,00

 

Для більш правильного аналізу цих  даних у динаміці, необхідно скорегувати  зазначені дані на інфляцію, виділивши  не інфляційне зростання видатків. Таким чином, отримаємо наступні результати:

Таблиця №2

Реальні доходи державного бюджету України, 2007-2012 рік

Показник \ рік	Всього доходів, тис. грн.	Відношення до попереднього року	Відношення до 2007 року	Зростання доходів з року в рік, тис. грн.
2007	147888145,70	-	1,00	-
2008	184699307,29	1,25	1,25	36811161,59
2009	202029750,61	1,09	1,37	17330443,32
2010	167009462,34	0,83	1,13	-35020288,27
2011	161099687,51	0,96	1,09	-5909774,82
2012	177414708,47	1,10	1, 20	16315020,95

Проаналізувавши дані двох вищенаведених таблиць, можна  зробити висновок, що номінальні доходи державного бюджету спадали лише у 2010 році, в той час як реально  вони продовжили падіння і у 2011, досягши  відмітки, лише на 10% більшої за базовий 2007 рік. Як ми можемо бачити, темпи приросту також є не дуже високими. Для  наочності номінальний і реальний рівень доходів надано у вигляді  графіку - додаток А.

Далі  необхідно визначити 4 основних типів  надходжень (та цільових фондів) до бюджету  згідно з бюджетною класифікацією, дослідження їх структури та динаміки. Результати наведені у додатку Б. Як ми бачимо, існує тенденція до збільшення частки податкових надходжень до бюджету та в певній мірі зменшення  всіх інших. Основне джерело доходів - податкові надходження, що на 2012 рік  заплановані на рівні 288 641 431,80 тис. грн., що становить 86,41% усіх надходжень. На графіку "Структура надходжень державного бюджету України на 2012 рік, тис. грн." (додаток В), наглядно відображені пропорції доходів, а у таблиці "Динаміка структури доходів державного бюджету України" (Додаток Г) відображена зміна обсягів та часток надходжень у державний бюджет України. Так, видно, що запланована сума податкових надходжень на 2012 рік зросла майже на 173%, порівняно з 2007, або на 23,6%, порівняно з 2011, а їх частка, у порівнянні з минулим роком, зросла на 2,33 відсоткових пункти.

Аналізуючи  доходи і видатки Державного бюджету, необхідно також виокремити окремі пункти надходжень. Для аналізу ми взяли окремі, найбільш цікаві у  вартісному та науково-методологічному  вимірі статті надходжень та розглянули їх динаміку протягом 2007-2011 років. Результат  наведений у таблиці "Основні статті доходів державного бюджету України, 2007-2012 роки, тис. грн." (Додаток Д). У даній таблиці ми бачимо тенденцію до зростання надходжень по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. Планується, що останній забезпечить у 2012 році майже 44% всіх надходжень, а разом з іншими непрямими податками та зборами - майже 56 % усіх надходжень державного бюджету України. Також необхідно зазначити, що 5 найбільших статей доходів у проекті бюджету на 2012 рік такі: ПДВ (146643000 тис. грн.), податок на прибуток підприємств (52826000 тис. грн.), акцизні збори з вироблених в Україні товарів (36149000 тис. грн.), плата за послуги бюджетних установ (17121687,3 тис. грн.) та рентна плата (16182810,10 тис. грн.)

Слід  звернути увагу на те, що з роками структура надходжень змінюється не лише кількісно, але й якісно. Так, з 2011 року з’являється стаття "податок  на доходи фізичних осіб" (раніше це був дохід місцевих бюджетів, тепер 50% надходжень по цьому податку м. Києва перераховується до державного бюджету (6766237,2 тис. грн. у 2011 році). Рентна плата, що до 2010 року входила до неподаткових надходжень, останні 2 роки входить  до податкових. Збір за забруднення  навколишнього середовища був замінений  екологічним податком тощо.

Окрім того, зауважимо, що при аналізі доходів  бюджету необхідно враховувати  такий важливий показник, як перерозподіл ВВП через бюджет. Слід зазначити, що у кризовому 2009 році частка державного бюджету у ВВП перевищила 30%, в  той час як рекомендовані показники  передбачають перерозподіл через зведений бюджет не більше 30,5%. Ця цифра є не лише наслідком зростання доходів, а і зменшення обсягу ВВП. На 2012 рік запланована величина хоч і збільшується, порівняно з попереднім роком, але залишається у межах норми.

Для аналізу структури і динаміки видатків державного бюджету України  обрано аналогічний період 2007-2011 років  та використано дані, що надаються  офіційною статистикою.

Для проведення функціональної класифікації розглянуто розподіл видатків за основними  напрямками та їх частки у бюджеті. Результати дослідження наведені у  Додатку Є. Як ми бачимо з таблиці, на 2012 рік заплановано загальний  обсяг видатків на суму 361585950 тис. грн., з них 3 напрямки займають більше ніж 10%: загальнодержавні функції, економічна діяльність, соціальний захист та соціальне забезпечення (44,43%, 13,12% та 15,63% відповідно або 157028887, 47433148 і 56507808 тис. грн. у абсолютному вимірі). Також ми можемо побачити тенденції до зміни обсягів та часток окремих напрямків видатків у загальному обсязі видатків. Так, наприклад, частка видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення зростала до 2010 року, досягши відмітки у 22,85% державного бюджету, після чого знижувалась. Окрім того, у порівнянні з 2007 роком, зросли видатки на загальнодержавні функції з 37,32% до 43,43% державного бюджету або з 60223360 до 157028887 тис. грн. Частка видатків на соціальну сферу, що мала тенденцію до зростання і досягла максимуму у 2010 році (34,73%), отримала тенденцію до зменшення і в 2012 запланована на рівні 27,78% від усіх видатків.

Ми  знаємо, що коли розраховується зростання  витрат, певна частина цього зростання  доцільно віднести на компенсацію інфляції. Отже, слід розрахувати "чистий бюджет", де всі суми будуть скореговані на інфляцію (індекс споживчих цін розрахований [9] та прогнозований на 2011 рік [15], і  приведені у відповідність до базового 2007 року (поділені на інфляцію у порівняні з базовим роком  за минулий рік). Показники скорегованого  на інфляцію бюджетів наведені у додатку  З, а відповідні показники приросту у додатку И. Остання таблиця дає дуже важливу і цікаву інформацію - про не інфляційний приріст видатків бюджету. Так, з неї видно, що у загальному видатки бюджету зменшувались у 2010 та 2011, а на 2012 рік "чисті" заплановані підвищення витрат на духовний та фізичний розвиток, на охорону навколишнього середовища, на оборону і на загальнодержавні функції становлять не 50%, 40%, 27% і 23%, а 38%, 28,6%, 16,4% і 12,7% відповідно.

Для того, щоб визначити загальні видатки  на одну особу та видатки соціальної сфери на одну особу, ми використали  як номінальні, так і скореговані  на інфляцію значення, а чисельність  населення України зазначена  станом на 1 січня відповідного року [11]. Результати наведені у додатку  І. Видно, що номінальні загальні видатки  на одну особу у 2012 зростуть і становитимуть 7931 грн., а номінальні соціальні видатки  на одну особу зменшаться до рівня 2203 грн. Реальні ж загальні видатки, обчислені на базі 2007 року, у 2012 зростуть до 4168 грн. на особу, але це фактично буде нижче рівня 2008 року. Схожу ситуацію ми маємо і з реальними видатками  на соціальну сферу.

Щодо  відомчої класифікації видатків, то тут  ми визначимо 5 найбільших розпорядників  бюджетних коштів. Отже, найбільшим розпорядником на 2012 рік є Міністерство фінансів України (загальнодержавні витрати), що отримує 104 074 299 тис. грн. За ним йде Міністерство соціальної політики України, що концентрує 53 519 177,2 тис. грн. (значна частина коштів, що йдуть через цього розпорядника, напрямлені у пенсійний фонд), безпосередньо Міністерство фінансів України (43 577 593,2 тис. грн.), Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (21 755 005,6 тис. грн.), Міністерство інфраструктури України (19 582 748,5 тис. грн., з них левова частка - у спеціальному фонді, що пов’язано з проведенням ЄВРО-2012). В сумі передбачається, що у 2012 5 найбільших розпорядників отримають 242508823,5 тис. грн., тобто 67% бюджетних коштів. В попередні роки п'ятьма найбільшими розпорядниками були ті самі установи, окрім 5 місця (2011 - Державна служба автомобільних доріг України, 2010 - Міністерство оборони, у 2009 ці дві служби посіли 4 і 5 місця відповідно, оскільки пенсійний фонд тоді ще знаходився на балансі Міністерства фінансів).

У контексті  програмної класифікації у проекті  державного бюджету України на 2012 рік слід виділити такі найбільші  напрямки використання бюджетних коштів:

Дотації вирівнювання з державного бюджету  місцевим бюджетам - 52 318 208,7 тис. грн.

Дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень  до пенсій, призначених за різними  пенсійними програмами - 46 063 116,7 тис. грн.

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам  з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям - 30 211 777,3 тис. грн.

Обслуговування  державного боргу - 30 004 142,4 тис. грн.

Підготовка  кадрів вищими навчальними закладами  ІІІ і ІV рівнів акредитації та забезпечення діяльності їх баз практики - 14 506 694,8 тис. грн.

Як  ми бачимо, трансферти і субвенції  в збиткові місцеві бюджети складають  значну суму. Отже, стає зрозумілим, що однією з причин дефіциту бюджету  є значне перевищення видатків місцевих бюджетів над їхніми доходами. Так  само, великою статтею видатків держбюджету  є дотації для пенсійного фонду.

Таким чином, проведення пенсійної реформи, яка б зменшила дефіцит пенсійного фонду, а також зміни у розрахунках  міжбюджетних трансфертів, що більш  стимулювала б місцеву владу  до активного розвитку регіонів, і, як наслідок, до бездефіцитних місцевих бюджетів, є двома важливими шляхами  оптимізації видатків державного бюджету  України.

 Висновок. В результаті проведеного аналізу ми можемо зробити висновок, з 2007 до 2012 року структура як доходів, так і видатків Державного бюджету України зазнала значних змін, що відбувались з різною динамікою.

В структурі  видатків збільшувалась частка витрат на загальнодержавні функції, в той  час як витрати на інші функціональні  напрямки не зазнали значних змін. Частка соціального захисту та забезпечення зростала до 2010 року, але потім пішла  на спад. Це обумовлено не лише кризовими  явищами, а й змінами у соціальній політиці влади, зокрема пенсійною  реформою. Окрім цього зросли витрати  на обслуговування зовнішнього боргу. Важливою частиною видатків також є  трансферти в пенсійний фонд. Найбільші  розпорядники Державного бюджету України - міністерства фінансів, соціальної політики, освіти і науки, інфраструктури.

Основну частину складають податкові  надходження, зокрема непрямі податки. Саме частка внутрішніх податків на товари та послуги зростала протягом розглянутого періоду і зараз становить  більше ніж половину надходжень бюджету, що не є ознакою цивілізованої  і розвинутої системи оподаткування  та економіки. Частка неподаткових надходжень з 2007 року зменшилась від майже 25% до 13%. Це частково зумовлено тим, що рентні платежі перейшли з неподаткової до податкової частини надходжень. Екологічний податок замінив  собою збір за забруднення навколишнього  середовища, що класифікувався як окремий  фонд. Крім цього до доходів державного бюджету було також включено 50% надходжень по податку на доходи фізичних осіб міста Києва.

Беручи  до уваги те, що у 2007 - плановому 2012 доходи державного бюджету були менші за його видатки, бюджет затверджувався з  дефіцитом. У зв’язку з кризовими  явищами в економіці бюджет з  найбільшим дефіцитом був затверджений у 2010 році - тоді доходи були меншими  за видатки на 56564478,8 тис. грн., але в наступних роках ця цифра поступово зменшувалась.

 

 

2. Структура та динаміка зовнішнього боргу України.

Період фінансової нестабільності економіки України значно посилює роль та значення зовнішнього боргу. Проблеми пов’язані з ним гальмують розвиток реальних економічних процесів і в кінцевому рахунку не дозволяють ефективно розвиватися країні. Разом з тим державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту як на державному, так і на регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів. При цьому великий тягар лягає на державний бюджет, який останнім часом постійно знаходиться у кризі і що разу більше поглиблюється. Великі розміри та проблема покриття зовнішнього боргу посилюють актуальність даної теми і зумовлюють формування шляхів її розв’язання.

У економічній літературі зовнішній борг визначається сумарними грошовими зобов'язання країни, які виражаються грошовою сумою, що підлягає поверненню зовнішнім кредиторам на певну дату [16]. Водночас він відображає загальну заборгованість країни по зовнішніх позиках міжнародним банкам, урядам інших країн, приватним іноземним банкам та неоплаченим ним відсоткам. Розрізняють поточний зовнішній борг даного року, який треба повернути в нинішньому році, і загальний державний зовнішній борг (накопичений), який належить повернути в поточному році і в подальші роки. За типом позичальника зовнішній борг поділяється на державний, гарантований державою та приватний негарантований державою борг.

До державного зовнішнього боргу відносять фінансові зобов’язання держави перед нерезидентами, що виникли внаслідок позик, які здійснені урядом. Платежі з погашення та обслуговування державою зовнішнього боргу здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

До зовнішнього боргу, гарантованого державою, відносять фінансові зобов’язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отриманих під гарантію держави зовнішніх позик. Платежі з погашення та обслуговування цих позик здійснюються за рахунок власних коштів позичальників, а в разі їх неплатоспроможності - за рахунок коштів державного бюджету.

До приватного негарантованого державою зовнішнього боргу відносять фінансові зобов’язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отримання ними позик. Платежі з погашення та обслуговування недержавного зовнішнього боргу здійснюються за рахунок власних коштів позичальників.  
При залученні країною зовнішніх позик повинні сплачувати відсотки по боргу. Водночас зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для його обслуговування. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, а й відсотки по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать як від частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопиченим боргом), так і процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Аналіз останніх даних свідчить про те, що зовнішній борг України постійно зростає. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися [17].

На кінець 2010 року обсяг валового зовнішнього боргу України сягнув 117.3 млрд. дол. США (85.7% від ВВП), а значить збільшившись протягом звітного року на 13.9 млрд. дол. США (на 13.5%).

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 році визначалася:  
• значними обсягами чистих зовнішніх залучень Уряду (7.1 млрд. дол. США) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3.5 млрд. дол. США);  
• суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4.5 млрд. дол. США);  
• скороченням довгострокових зобов’язань українських банків перед нерезидентами (2.5 млрд. дол. США).

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець першого півріччя 2010 року становив 42,1 млрд. доларів (40,3% від загального обсягу валового зовнішнього боргу України). За перше півріччя 2010 року зовнішній борг, який підлягає сплаті протягом наступних чотирьох кварталів, знову виріс - на 5,2 млрд. доларів [18].

Державний та гарантований державою борг України за станом на 1 січня 2011 р. склав 433 млрд 801 млн 590,51 тис. грн або 54 млрд 634 млн 961,01 тис. дол., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 278 млрд 954 млн 330,05 тис. грн або 35 млрд 132 млн 787,15 тис. дол. Проте уже протягом січня 2011 р.державний зовнішній борг збільшився на 1 млрд 709 млн 664,89 тис. грн. [19].

Проаналізуємо можливі наслідки існування зовнішнього боргу для країни. Державний борг не буде для країни загрозливим, якщо його розміри не перевищуватимуть прийняті параметри макроекономіки. Наприклад, на відшкодування боргів і сплату процентів витрачатиметься не більше 25% експортних надходжень країни. Також загрози від нього не буде, якщо більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

При створенні сприятливих умов державний борг здатний навіть „працювати” на державу. Це можливо у тих випадках, коли він зростатиме швидше, ніж ВВП, а обслуговування його здійснюватиметься як за рахунок накопичення, так і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.  
Разом з тим, якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Накопичення боргів з року в рік в кінцевому результаті може привести країну до боргової кабали, втрати економічної незалежності і політичних позицій у світовому співтоваристві.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу із боргової кризи в Україні є:  
- припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

- часткове переспрямування здійснюваної грошової емісії на погашення боргових зобов’язань Уряду (в розмірі 1,5% до ВВП);

- досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 3,5 - 2,4% до ВВП;  
- скорочення імпорту споживчих товарів через посилення тарифного регулювання;  
- здійснення валютного регулювання та задіяння механізмів зупинення втечі капіталів за кордон;

- укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження та застосування інструментів активного управління державним боргом.

З метою послаблення боргового тиску на бюджет і платіжний баланс Україна має також домагатися укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому варто враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування; розміщення (використання); погашення боргу.

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх запозичень безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Традиційним методом зменшення боргу також є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. На сучасному етапі реструктуризація офіційного боргу є найпоширенішою в рамках „Паризького клубу”. Згідно якого найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами цього клубу. Офіційні кредитори допомагають частковим анулюванням боргу; подальшим продовженням термінів дії боргових зобов'язань; зниженням відсотків за обслуговування боргу.

Зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

• відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;
• зниження обмінного курсу місцевої валюти;
• жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);
• стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.