Контрольная работа по "Географии". 5

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут  заочного та дистанційного навчання

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни

«ГЕОГРАФІЯ СВІТУ»

 

 

 

                                                 Виконав:

                                                                        Студент 1 курсу ІЗДН

                                                                               Сиченкова Дар’я Андріївна

                                                               напрям 6.140103

                                               туризм

                                                           група ТУ-101з

  залікова книжка № 18.12.0526 

 

 

Київ 2012 рік

План

 

  1. Земля, як планета
  1. Найважливіші відомості про Землю

     3. Літосфера і рельєф

     4. Атмосфера. Клімат світу

     5. Гідросфера

     6. Біосфера. Рослинний і тваринний світ

     7. Материки і частини світу

     8. Географія природних ресурсів

     9. Населення світу

     10. Світова економіка 

     11. Глобальні проблеми людства 

     12. Література та інтернет-ресурси

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

1. Юліанський та Григоріанський календарі: основні відмінності.

 

Логічним є порівняння часу обертання Землі навколо  Сонця з часом її обертання  навколо своєї осі. У 46 р. до н.е. римським імператором Юлієм Цезарем було запроваджено календар, який набув назви юліанський. Його суть – тривалість звичайного року становить 365 діб, а кожного четвертого (високосного) – 366 діб. До слова, багато, хто думає, що такий календар діє і досі. Але це не так.

Насправді малоймовірним є те, щоб  тривалість року була точно 365,25 діб (або, наприклад, 100 діб). Фактична тривалість становить 365,2422 доби, або 365 діб, 5 год, 48 хв і 46 с. Відмінність зовсім невелика – фактичний рік коротший за юліанський на 11 хв, 14 с. За 128 років відмінність сягає 1 доби. Отже, за 400 років день весняного рівнодення буде не 21 березня, а 18-го.

Тут потрібно згадати про існування  такого свята, як Пасха (Великдень). Його відзначають у першу неділю після дня весняного рівнодення, після повні. Отже, Пасха не може бути раніше 21 березня. Але, якщо рівнодення пересувається на більш ранні терміни, то ніби може. Аби уникнути суперечностей, потрібно було щось придумати. Реформу календаря здійснив Римський папа Григорій XIII у 1582 р. Суть реформ:

  • після 4 жовтня 1582 р. вважати, що настало 15 жовтня,
  • не вважати високосними роки, сотні яких не діляться на 4 (1700, 1800 та ін.).

Досить скоро на новий календар перейшла більшість європейських країн. У Росії, яка сповідує православ’я, реформу проігнорували. Її здійснили лише в 1918 р. і вона стосувалася громадського життя. Того року замість 1 лютого почали одразу рахувати 14 лютого. Як видно, відмінність становить 13 діб. Вона більша за 10 діб, тому що з 1582 р. у Росії вважали високосними 1700, 1800 і 1900 рр.

Перехід на новий календар пояснює  чому Жовтнева революція упродовж десятиліть відзначалася 7–8 листопада. Згаданий вище С.П. Корольов фактично народився наприкінці грудня 1906 р, а з переходом на новий календар – на початку 1907-го. Календарний рік прийнято поділяти на 12 місяців, деякі з назв яких успадковано з римських часів. Так, в англійській та російській мовах назви липня та серпня беруть початок від імен римських імператорів: Юлія Цнзаря та Октавіана Августа. 

2. Обертання Землі навколо своєї осі. Годинникові пояси.

Земля обертається навколо  своєї осі приблизно за 24 год. Враховуючи, що коло поділяється на 3600, виходить, що одному годинниковому поясу відповідає 150. Оскільки нульовий меридіан проходить через Гринвіч, маємо те, що нульовий годинниковий пояс охоплює Велику Британію. На схід від неї розташований перший пояс, за яким живе більшість європейських країн. Київ розташований на довготі 300, іншими словами, місцевий час тут різниться від гринвічського на 2 год.

У цілому годинникові пояси встановлюють з урахуванням державних та адміністративних кордонів аби мінімізувати незручності  для людей, яким потрібно часто переходити з одного поясного часу на інший.

Україна простяглася із заходу на схід з 220 сх. д. до 400 сх. Відмінність у часі крайніх точок становить 72 хв. Отже, порівняно з Києвом, у Луганську Сонце сходить і заходить приблизно на півгодини раніше, а в Ужгороді – на півгодини пізніше.

Зазначені особливості потрібно враховувати  при плануванні своїх подорожей. Їдучи на схід, варто очікувати  на дуже швидку зміну умов освітленості. Водночас, подорожуючи на захід, зміни  невеликі.

Отже, головним наслідком обертання  Землі навколо своєї осі є  зміна дня і ночі. Насправді  воно впливає на вітри, припливи і  відпливи, морські течії, зрештою  на природу всієї Землі.

 

 

3. Сила Коріоліса та наслідки її дії.

Обертання Землі навколо осі  спричинює існування так званої сили Коріоліса. Вона виникає через  те, що лінійна швидкість тіл, що лежать на різних широтах є різною. З урахуванням того, що довжина екватора становить 40 тис. км, а час обертання 24 год (86400 с), маємо, що лінійна швидкість тут становить 464 м/с. Водночас на полюсах вона дорівнює нулю. Отже, у разі переміщення тіла з північного полюса на екватор виникає сила, яка відхиляє тіло відносно поверхні праворуч. Величина цієї сили пропорційна швидкості руху тіла.

Наслідком дії  сили Кориоліса є те, що тіла, які  рухаються в північній півкулі, відхиляються праворуч, а в південній півкулі – ліворуч. Це, зокрема,

зумовлює  те, що в північній півкулі більше підмиваються праві береги річок.

Поїзди у  північній півкулі також частіше сходять з рейок у правий бік.  

4. Форма і розміри Землі.

Те, що Земля має форму близьку  до кулі знали ще в стародавньому  світі. Грецький учений Ератосфен (276–194 р. до н.е.) визначив її розміри ще в третьому столітті до н.е. Це зроблено так. Ератосфен знав, що в Сієні (нині Асуані) у день літнього сонцестояння Сонце освітлює дно колодязів, іншими словами, перебуває в зеніті. Перебуваючи в Александрії, він цього дня виміряв кут між вертикаллю і Сонцем – 7,20. Це відповідає 1/50 довжини кола. Отже, залишилося лише виміряти відстань між Сієною та Александрією, що перебувають на однаковій довготі та помножити цю величину на 50 (360 : 7,2 = 50). Точність визначення виявилася на рівні 1%.

Переконливим доказом кулястої форми Землі стала подорож  Ф. Магелана у 1519–1522 рр.

Згодом форма була уточнена. Уперше це вдалося у XVIII ст. на підставі дослідів з маятником. Період коливання маятника залежить від його довжини та прискорення вільного тяжіння. Якщо довжина однакова, то відмінність у періоді можна пояснити лише відмінністю в силі тяжіння. Біля полюсів вона трохи більша, біля екватора – менша.  Це навело на думку, шо Земля трохи приплюснута. Зрештою було встановлено, що Земля нагадує еліпсоїд обертання. Цю фыгуру назвали   геоїд.

Розміри Землі є такими: полярний радіус – 6357 км, екваторіальний – 6378 км  (відмінність – 21 км). Площа становить 510 млн км2, довжина екватора – 40076 км, довжина кола за меридіаном – 40008 км (заокруглено – 40 тис. км).

5. Дослідження  космосу.

ВСЕСВІТ - споконвічна загадка  буття, ваблива таємниця назавжди. Бо кінця у пізнання. Є лише безупинне подолання кордонів невідомого. Але щойно зроблено цей крок – відкриваються нові перспективи. А ними – нові таємниці. І так було, так буде завжди. Особливо у пізнанні Космосу. Слово «космос» походить від “>kosmos”, синоніма астрономічного визначення Всесвіту. Під Всесвіту мається на увазі весь існуючий матеріальний світ, безмежний в часі та просторі і різноманітний за формами, які вже вживає матерія у свого розвитку. Всесвіт, яка вивчалася астрономією, - частина матеріального світу, яка доступна дослідженню астрономічними засобами, відповідними досягнутому рівню розвитку науки.

     Часто виділяють ближній  космос, досліджуваний з допомогою космічних апаратів і міжпланетних станцій, і далекий космос – світ зірок і галактик.

6. Орієнтування у просторі.

Орієнтування у просторі виконують за якимись орієнтирами. Найкращими орієнтирами вважають зірки і Сонце. Полярна зірка, що показує напрям на північ, розташована в зузір’ї Малої ведмедиці. Її знаходять за розташуванням зірок у сузір’ї Великої ведмедиці.

Інший орієнтир – Сонце – опівдні  перебуває опівдні. Після полудня воно розташовано у західній частині полусфери, до полудня – у східній. При цьому потрібно мати на увазі факт змін часу на літній та зимовий. Улітку сонце найвище піднімається близько 13-00, а взимку – близько 12-00. Схід і захід Сонця відбувається з однаковим інтервалом часу до і після полудня.

Окрім небесних тіл, для орієнтування можуть використовуватися місцеві  предмети: наявність моху, колір кори дерев, розташування мурашників, положення алтарних частин православних церков.

Зазначимо, що соняшник насправді  не повертається за Сонцем, а повернутий лише в один бік – на схід.

Приладом, який використовують для орієнтування, є компас.

Щодо довготи, то її можна встановити за часом сходу Сонця. Приміром, ви розташовані на широті Києва, але невідомо на якій довготі. Знаючи час сходу Сонця в цій місцевості і в Києві, можна встановити довготу. Так, якщо 14 вересня Сонце в Києві зійшло о 6-32, а годинник за київським часом показує 7-32, це означає, що ви розташовані на 150 західніше.

7. План і карта: основні відмінності.

  • У практичному  житті, зокрема фахівців у сфері  туризму, потрібно мати добре уявлення про земну поверхню. Цього досягають з допомогою карт і планів. Карта – це зменшене та узагальнене зображення Землі, побудоване в певному масштабі. План – це креслення ділянки місцевості у великому масштабі з використанням умовних знаків.
  • Зазначимо, що кулеподібна  форма Землі не дозволяє побудувати карти без спотворень. Але їх усіляко  прагнуть зменшити. Найменші спотворення, як правило, у центрі карт.
  • Важлива ознака карт – масштаб – співвідношення відстаней на карті, порівняно з відстанянню на місцевості. Так, наприклад, масштаб 1 : 1 000 000 означає, що 1 см на карті відповідає 1 млн сантиметрів на місцевості. Фактично це означає, що 1 см на карті відповідає 10 км на місцевості.
  • Найчастіше  карти поділяють на загальногеографічні  та спеціальні. Загальногеографічні  відображають найважливіші особливості  місцевості з однаковою детальністю  зображуваних об’єrів: річок, гір та ін. До спеціальних карт належать туристичні. Значну увагу тут приділяють показу туристичних об’єктів.

    8. Градусна сітка Землі та географічні координати.

    Ввжається, що градусну сітку запропонував згаданий вище грецький учений Ератосфен. Його ідея ґрунтувалася на ідеї вавилонян поділу кола на 360 градусів.

    Отже, градусна сітка утворюється  паралелями і меридіанами.

    Паралелі – уявні кола на поверхні Землі. Усі точки певної паралелі рівновіддалені від екватора – найдовшої з паралелей. Довжина паралелей збільшується при наближенні до екватора і зменшується до полюсів.

    Меридіани – уявні лінії на поверхні Землі, проведені через Північний і Південний полюси. Усі меридіани на глобусі мають однакову довжину.

    Ідея провдедення паралелей  і меридіанів дозволяє визначати  положення будь-якої точки на земній кулі за допомогою географічних координат: широти і довготи.

    Географічна широта – відстань уздовж меридіана в градусах від екватора до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть екватор – нульову паралель. Широти рахуються від 0° до 90° по обидва боки від екватора і відповідно називаються північними або південними. На картах паралелі надписують на бічних рамках, а на глобусі — на 0° і 180° меридіана.

    Географічна довгота – відстань уздовж паралелі в градусах від початкового меридіана до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть Ґринвіцький меридіан, який проходить неподалік від Лондона. Довготу на схід від цього меридіана від 0° до 180° називають східною, на захід – західною.

    Географічні координати можуть записуватися у градусах, хвилинах і секундах (навіть точніше). Наприклад: 44°15′ пн. ш., 101°30′ сх. д.

    9. Літосфера і земна кора. Рухи земної кори.

    Те, яким є поверхневий  шар Землі, можна зрозуміти, дивлячись  на її поверхню чи якісь відслонення. Те, якою є Земля всередині, підказують виверження вулканів. Гаряча лава, що з’являється на поверхні, показує, що надра перебувають не в твердому стані, а в рідкому. Розібратися в тому, що являють надра, допомагають і землетруси. Коли вони виникають, є можливість виміряти швидкість поширення хвиль. Дослідження виконують і шляхом буріння свердловин. Саме з такою метою було пробурено так звану Кольську надглибоку свердловину. Її глибина – 12262 м. Власне, про надра довідуються і при видобутку корисних копалин. Найглибші у світі кар'єри сягають глибини 1,2 км, шахти – 3,9 км. Глибину 3,9 км має одна із золотодобувних шахт Південної Африки.

    Зрештою, вченими було вирішено, що внутрішня будова є такою: біля поверхні розташована земна кора, нижче – мантія, у центрі – ядро.

    Магматичні породи, з яких складається  мантія, у твердому стані є дуже міцними. До них належать, зокрема, граніти. Виділяють також метаморфічні породи, які зазнали перетворень під впливом високих температур і тиску. Магматичні та метаморфічні породи на більшій частині земної поверхні перекриті осадовими породами, які здебільшого утворилися внаслідок руйнування (ерозії) магматичних порід. Шар осадових порід може бути відсутній і водночас сягати товщини понад 10 км. 

    Вік найдавніших порід становить  близько 4 млрд років. Є й такі породи, які утворюються нині.

    Товщина земної кори приблизно становить  20 км, більше – під материками (60–70 км), менше – під океанами (10–15 км). Неоднакова товщина земної кори нагадує айсберги: чим вони вищі, тим більше занурені у воду, і навпаки.

    Земна кора разом із самою верхньою частиною мантії являє собою літосферу. Її товщина сягає 100 км – найбільше під континентами. 

    Наявність гір і западин, вертикальні рухи земної кори спричинили те, що і кора і літосфера не являють собою щось ціле – вони розділені на блоки, які ще називають літосферними плитами. Виділяють сім (інколи вісім) літосферних плит, які певною мірою нагадують материки: Євразійська, Африканська, Північно-американська тощо.

    Подібно до крижин у річці, літосферні плити рухаються з н неоднаковою швидкістю: менші – швидше, більші – повільніше. Щоправда швидкість руху літосферних плит мізерна: вона має порядок 10–20 мм на рік. Але за тисячу років це становить 10–20 м, за мільйон років – 10–20 км, за мільярд – 10–20 тис. км. З цього видно, що в далекому минулому розташування материків та океанів було зовсім іншим. Зрозуміло, що в майбутньому – за багато-багато років – вигляд Землі ізнову зміниться.

    Віддалення літосферних плит спричинює  розтягування земної кори та її тоншання, зближення – утворення гір і жолобів. Останні утворюються тоді, коли одна плита піднирює під іншу.

    Окрім рухів літосферних плит, існують  ще рухи земної кори у межах океанів. Найвиразніші вони в зоні так званих серединних хребтів. Вони порівняно вузькою смугою охоплюють усі океани. Тут відбувається розтягування земної кори. Осадових порід над хребтами майже немає. Тут спостерігається посилений тепловий потік. З віддаленням від хребтів вік земної кори зростає. Вірогідно біля материків земна кора занурюється вниз – відбувається свого роду циркуляція земних порід літосфери.

    У свою чергу, рухи земної кори зумовлюють те, що гірські породи, перебуваючи в твердому стані, дуже часто мають похилене залягання. Це, зокрема часто видно у Карпатах і Кримських горах.

    До слова, і Карпати і Криські  гори зазнають висхідних рухів –  щороку їх висота збільшується на 10–20 мм. Водночас північ Криму і південь Херсонщини зазнають низхідних рухів.  

    10.Літосферні явища. Виверження вулканів, землетруси.

    Рухи земної кори практично  ніколи не бувають однаковими за напрямком  і швидкістю. Буває, що якась її частина зустрічає перешкоду і рух уповільнюється. Згодом сила переборює перешкоду – відбувається швидка зміна положення гірських порід. Саме через це трапляються землетруси. Отже, найчастіше землетруси трапляються на краях плит, зокрема на сході Євразійської плити і, відповідно, Євразії. Так, сильні землетруси властиві Японії, Камчатки та ін. Останній катастрофічний землетрус стався в Японії 11 березня 2011 р.. Наслідком стала загибель тисяч людей. З урахуванням загиблих від цунамі ця кількість сягнула 19 тис. осіб.

    Силу землетрусів визначають у балах. Коли починають розхитуватися висячі предмети, говорять, що сила землетрусу становить три бали. При чотирьох балах чується брязкіт скляних виробів, скрип дверей. При п’яти балах з’являються тріщини скла у вікнах і штукаурці. При шести балах відвалюються шматки штукатурки, спостерігаються невеличкі пошкодження будівель. При семи балах з'являються тріщини стін, дехто виявляється травмовамим. Насамкінець 12 балів означають руйнацію практично всіх споруд; при цьому виникають обвали, зсуви, великі тріщини на земній поверхні.

    Значне поширення на Землі мають  і вулкани. Цей термін походить від  назви вулкана біля берегів Італії. Як уже зазначалося, їх виверження  дозволяють з’ясувати що собою являють  земні надра.

    Діючих вулканів нараховують близько 600, згаслих – 300. Переважна їх більшість  розташована по краях літосферних плит, де у земній корі можливі нещільності. Вулканів більше у низьких широтах, вірогідно тому, що тут більша відцентрова сила.

    Виділяють кілька скупчень вулканів, але найбільше їх (понад половина загальної кількості) у Тихоокеанському  поясі. Саме там розташований вулкан Кракатау, відомий своїм виверженням  у 1883 р. Там же – на Гавайських островах розташований вулкан Мауна-Лоа висота якого від дна моря перевищує 8 км. 

    Загалом висота вулканів залежить від  того, якою є лава. Коли вона рідка, вулкани невисокі, коли густа – високі та круті.

    Далеко не завжди розплавлена порода виходить на поверхню. Буває так, що вона застигає у товщі землі. При  цьому тиск знизу спричинює утворення  пагорбів. Оскільки підвищені ділянки зазнають більшої ерозії, часто осадові породи зносяться і над ними можуть височити складені з кристалічних порід утворення.

    11. Гори, височини, низовини, западини.

    З будовою надр тісно пов’язаний рельєф. Піднятим ділянкам кристалічних порід відповідають гори і височини, опущеним – низовини і западини.

    Амплітуда абсолютної висоти кристалічних порід істотно більша амлітуди рельєфу. Це випливає з того, що найнижчі за висотою  кристалічні породи перекриті потужним шаром осадових порід. Як уже зазначалося, їх товща може перевищувати 10 км.

    Найвищою точкою Землі вважається г. Джомолунгма – 8848 м (за різними даними – 8844–8852 м) у гірському хребті Гімалаї. Дещо північніше розташована г. Чогорі (8611 м) – друга за висотою. Належить до найскладніших щодо сходження. При сходженні на гору загинуло понад 20% альпіністів.

    Найвищою точкою Європи вважається Ельбрус – 5642 м, Африки – Кіліманджаро – 5895 м, Північної Америки – Мак-Кінлі – 6194 м, Півднної – Аконкагуа – 6960 м. Усі ці гори давно підкорені, деякі навіть є об'єктами туризму.

    Найнижчою на Землі вважається западина, в якій розташоване Мертве море –  абсолютна висота водної поверхні становить  тут близько мінус 420 м. Щороку рівень тут падає приблизно на 1 м. То ж вважати остаточною цю величину неможна.  

    Найглибше місце на Землі – Маріанська западина. Її глибина становить 11034 (11022) м.

    В Україні найвища точка має  висоту 2061 м (г. Говерла). Найнижче місце має абсолютну висоту приблизно мінус 1 м.

    Середня висота суші – 875 м, середня глибина океану – 3710 м. Водночас зустрічаються і дещо інші дані. 

     

    12.Українські Карпати і Кримські гори.

    Карпа́ти — гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.

    Карпати — один з головних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морем. Поділяються на дві субпровінції — Зовнішні Карпати (Західні та Східні) і Внутрішні Карпати (Західні та Східні). Орографічно виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина яких — так звані Українські Карпати), Південні Карпати, Західні Румунські гори і Трансильванське плато.

    Переважаючі висоти Карпат 800–1200 м, найбільша висота — 2 655 м (гора Ґерлаховскі штіт в Татрах), в Україні — гора Говерла (2 061 м). Найбільша ширина — 430 км. Площа цієї гірської системи — 24 тисячі км².[1] У Карпатах знаходиться до 20% всіх лісів України.[1] Карпатські гори відносно молоді, — їм понад 25 мільйонів років.

    Кри́мські го́ри (крим. Qırım dağları)  — гірська система на півдні Кримського півострова. Простягається вздовж чорноморського узбережжя на 180 км із південного-заходу на північний-схід, від мису Айя на околицях Балаклави до мису Іллі біля Феодосії. Ширина гірської смуги до 60 км (між Сімферополем і Ялтою). Площа — близько 10 тис. км² (менше відсотка площі України). Переважні висоти 700–1200 м. Західна частина великої Кримсько-Кавказької гірської країни.

    У рельєфі чітко виділяються три  майже паралельні куестові пасма  з крутими південними і пологими північними схилами:

    Головне, з висотами 1200–1500 м, найвища вершина  — Роман-Кош (1545 м). Це ланцюг пласких  безлісих масивів — яйл. Між Ялтою та Алуштою розташовані найвищі яйли. Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму.

    Внутрішнє, з висотами до 550–750 м, найвища вершина — Агармиш (750 м).

    Зовнішнє, з висотами 250–350 м. У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину Північно-Кримської низовини. У межах пасма розташована столиця Автономної Республіки Крим місто Сімферополь.

    Найглибшим  каньйоном в Україні є Великий  каньйон Криму, гігантська розколина  у вапняковій долині річки Аузун-Узень на північних схилах Ай-Петринської яйли. Довжина понад 3 км, ширина місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м[1].

    Дивовижні форми рельєфу масиву Демерджі виточені дією вітру в конгломератах.

    13.Мінерально-сировинні ресурси та вплив їх видобутку на рельєф.

    Звичайно їх поділяють  на паливні, рудні і нерудні.

    Паливні. За обсягом найбільшими є поклади вугілля. Вони оцінені у кілька трильйонів тонн. Перші місця за покладами займають США (445 млрд т), Китай та Росія.

    Поклади нафти оцінюють у кілька сотень мільярдів тонн, приблизно  – 500 млрд т. У цьому разі виділяється Саудівська Аравія (близько 40 млрд т). Особливістю цього та інших родовищ регіону є дуже великий дебіт свердловин – до 1 тис. т щодня. З деяких нафтових родовищ вже видобуто по кілька мільярдів тонн.

    Багато нафти видобувають також  в європейській частині, зокрема  в Татарстані.

    В Україні поклади нафти є, але вони задовольняють потреби країни лише на чверть. Решта потреб задовольняється імпортом з Росії.

    Третій ресурс – газ. Тут рахують  на сотні трильйонів кубічних метрів (орієнтовно 400 трлн. м3). Безсумнівним лідером є Росія. Найбільші родовища розташовані у Західному Сибіру: Уренгой, Ямбургське, Медвеже. Нещодавно відкрито Штокманівське родовище у Баренцевому морі.

    За покладами урану на першому  місці перебуває Австралія, на другому  – Казахстан, на третьому – Канада. Є уран і в Україні. Його видобувають  у Кіровоградській області.

    Рудні. За покладами залізної руди на першому місці перебуває Росія. На другому–третьому місцях Україна та Бразилія.

    За покладами марганцевих руд  на першому місці Південна Африка, на другому – Україна.

    На мідь багаті Демократична Республіка Конго та Замбія (Мідний пояс), Казахстан, Росія, Канада, а з недавнього часу Польща.

    На нікель дуже багата Канада (родовище Садбері), Росія.

    Олово – Китай, Бразилія та Малайзія.

    Свинець – Австралія та Китай. 

    Золото: Китай, Південна Африка, Австралія, США, Росія.

    Срібло – Перу, Польща.

    У цілому дуже багаті на руди кольорових металів Росія, Канада, Австралія, іншими словами, великі за площею країни.

    Нерудні. До них належить будівельна сировина, сировина для хімічної промисловості та ін.

    Так, з нерудної сировини можна  згадати кам’яну та калійну сіль, фосфорити. На кам’яну сіль дуже багата Україна, а з країн-сусідів Росія, Білорусь та Польща. На калійну сіль багаті Канада, Росія і Білорусь.

    На  фосфорити багаті Алжир і Марокко.

    14.Атмосфера та її будова.

    Атмосфера – повітряна  оболонка, що оточує Землю. Верхня межа знаходиться на висоті 2000–3000 км від земної поверхні.

    До складу атмосфери входять азот (близько 78%), кисень (близько 21%) та інші гази (всі вони складають ледве більше 1%). На частку вуглекислого газу припадає 0,037 %. До складу атмосферного повітря належить і водяна пара, вміст якої може сягати 3%. Її вміст залежить від температури повітря – тепле може його містити значно більше за холодне. 

    У вертикальній структурі атмосфери  виділяють п’ять сфер: тропосферу, стратосферу, мезосферу, іоносферу, екзосферу.

    15.Температура повітря та її розподіл на земній поверхні.

    У більшості країн світу вимірюється у градусах Цельсія – за пропозицією французького вченого Цельсія, який розділив усю різницю в температурі від танення води до її кипіння на 100 частин.

    Велика  роль води пов’язана з великою відмінністю в теплоємності води і повітря, яка сягає тисяч разів.

    Для зазначеного  періоду середньорічна температура  повітря в Києві становить 7,7 0С, у січні – мінус 5,6 0С, у липні – 19,3 0С. Максимальна зареєстрована температура становить 39,4 0С (у 1936 р.), мінімальна – 32,9 0С (1950 р.). Загалом в Україні спостерігалася темпертатура від мінус 41,9 0С, до плюс 42,0 0С. Такі коливання зафіксовано в Луганську, де клімат більш континентальний ніж на решті території України.

    Найвищу температуру на Землі зареєстровано  в Лівії та Саудівській Аравії в 1922 р. – 58 0С. Найнижчу температуру зафіксовано на російській станції “Восток” в Андарктиді в 1983 р. – майже мінус 90 0С. На території Росії є місця, де температура знижувалася до мінус 71 0С.

    16.Фактории впливу на температуру повітря.

    Температура повітря на Землі істотно залежить від кута падіння сонячних променів. На екваторі, де промені падають  майже прямовисно, істотно тепліше, ніж біля полюсів. На температуру  впливають близькість до океану, до теплих чи холодних течій, висота місцевості, кут поверхні, хмарність, опади тощо.

    17.Загальна циркуляція атмосфери Землі. Вітри.

    Уся система вітрів над земною кулею називається загальною циркуляцією атмосфери. Головною причиною руху повітря є різниця тиску, яка зумовлена нерівномірністю температури підстильної поверхні.

    Широка  смуга між 300 південної до 300 північної широти є смугою панування пасатних вітрів, які вважаються найбільш стійкими на земній кулі. Здавна європейські мореплавці, аби досягти Америки, опускалися у досить низькі широти, аби використати пасатний вітер для свого руху. 

    Контрольная работа по "Географии". 5