Контрольная работа по "Менеджменту". 251

План 

1. Менеджер, бізнесмен і підприємець. Вимоги до менеджера.

    2. Методи управління: суть, класифікація, характеристика. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Менеджер, бізнесмен і підприємець. Вимоги до менеджера.

Менеджмент фірми передбачає пошук „золотої середини", при якій позитивні фактори переважатимуть. Все це без сумніву лягає на плечі менеджера, який виступає головною особою, управляючим не тільки процесом виробництва, а й соціальними процесами.

  Менеджер  як фактор виробництва та управління бізнесом.

  Менеджер - головна фігура в управлінні фірмою. Це насамперед людина, яка організує  конкретну діяльність підлеглих  йому працівників і одночасно сама виконує певний обсяг управлінських функцій.

  Менеджером  можуть виступати: генеральний директор і управляючий, заступники директора, завідуючі відділами і керівники структурних підрозділів. Це ті службовці, які працюють у виконавчих органах підприємницьких структур і від яких значною мірою залежить ефективність функціонування виробництва. В Україні інститут менеджерів почав впроваджуватися в останні два роки і в основному на підприємствах бізнесу.

  В індустріальне розвинених країнах  поняття „менеджер" часто ототожнюють  з поняттям „бізнесмен". Проте  бізнесмен і менеджер -це не одне і те саме. Бізнесмен - той, хто „робить гроші", власник капіталу, що перебуває в обороті та приносить дохід, чи великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником акцій і може бути членом її правління. Менеджер - обов'язково займає постійну посаду, у нього є підлеглі.

  Окремий вид бізнесу - підприємництво. Воно є елементом бізнесу і разом  з тим має самостійне значення як підприємницький бізнес. Основний його суб'єкт - підприємець, який здійснює цей вид бізнесу. Він вкладає  кошти в справу, яку організовує, бере на себе особистий ризик. Підприємець і менеджер - поняття не тотожні. Підприємець -людина, здатна щось розпочинати робити (корисне і на законній основі). Він може несподівано для інших зробити відмінний комерційний хід. Інакше кажучи, підприємець - людина неординарна. До того ж, неординарність грунтується на конкретних знаннях у тій сфері, де він працює. Поява нині на ринку „підприємців", які не є такими, дискредитує саму суть ринкових відносин.

  Відмінності між менеджерами та підприємцями очевидні. Підприємець націлений на пошук нових можливостей, на оперативне прийняття рішень. Він не може дозволити собі нескінченно чіплятися за ідею, яка не зуміла довести свою життєздатність. Менеджер - напроти, неохоче береться за нову справу, але якщо рішення прийнято - не звертає з обраного шляху.

  Аналогічна  відмінність спостерігається і  щодо форми залучення (придбання) ресурсів. Оскільки заробітна плата менеджера  залежить від реальних коштів, він  заінтересований у накопиченні  фондів, уникає оренди та інших форм тимчасового залучення ресурсів.

  Для підприємця ж ситуація - прямо протилежна: довічний брак грошей, небажання використовувати обладнання, яке може пережити ідею, потреба виявляти гнучкість та йти на ризик змушують його широко користуватися орендою або вдаватися до інших форм тимчасового залучення ресурсів. Менеджер має справу, як правило, з організаційною структурою, що склалася, має ієрархічну природу, потребує чіткого розподілу повноважень та відповідальності. Підприємець надає перевагу горизонтальній структурі, яка грунтується на формальних зв'язках, і хоча підприємництво та менеджмент - два різних види діяльності, насправді це двоєдина функція, яку можна назвати підприємницьким менеджментом. Особливо це характерно для малого та середнього бізнесу, де функції менеджера часто виконують самі підприємці.

  Сучасне підприємство бізнесу характеризується тим, що на ньому зайнято менше  рядових робітників, ніж 50 або 10 років  назад. А через 5,10,20 років їх буде ще менше. Вже сьогодні є фірми, де практично немає робітників, а є лише висококваліфіковані службовці та менеджери.

  Менеджери стають основним і найрідкіснішим фактором виробництва та управління бізнесом. Підприємства (фірми) без них працюють малоефективно, оскільки без досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може бути вигідно застосований.

  Значущість  менеджменту була чітко усвідомлена  в 30-ті роки. Вже тоді стало очевидним, що ця діяльність перетворилася на професію, галузь знань, самостійну дисципліну, а соціальний прошарок (менеджери) - на досить впливову силу.

  Для того щоб вже сьогодні працювати  в умовах ринкової економіки, необхідно мати відповідні кадри менеджерів. Підприємства (фірми) та їх керівництво повинні здійснювати усі заходи, щоб забезпечити наявність такої чисельності кваліфікованих менеджерів, яка необхідна для успішної роботи підприємства у перспективі. Менеджерів потрібно готувати. І передусім тих, хто займається виробничим менеджментом, який має на меті задоволення матеріальних і соціальних потреб суспільства через ринкові відносини. Проте ефективність виробничого менеджменту не може визначатися лише рівнем повноти задоволення потреб. Не менш важливий економічний підхід - ціна задоволення цих потреб. Інакше кажучи, про діяльність менеджера можна реально робити висновок тільки за економічними показниками успіхів чи невдач. Тут і відбувається злиття менеджменту-науки з менеджментом-практикою. А практика пред'являє менеджеру ряд професійних вимог, серед яких основними є:

  концептуальність - здатність представляти діяльність фірми в цілому та адаптувати її до умов, які змінюються, навичками стратегічного планування, вміти масштабно мислити;

  оперативність - передбачає кваліфікацію на рівні  рішення, що приймається. Він повинен уміти вибрати найоптимальніший варіант з кількох альтернатив, вирішувати нестандартні проблеми;

  аналітичність - вміння ефективно застосовувати  наукові методи аналізу, насамперед інструменти кількісного аналізу, діагностувати проблему та визначати  альтернативне рішення перед  внесенням коректив для плану діяльності фірми;

  здатність до адміністративних рішень, що передбачає набуття навичок вирішення організаційних та процедурних питань;

  комунікативність - вміння передавати свої ідеї та розробки як усно, так і письмово;

  комунікабельність - здатність працювати з людьми, будувати свої стосунки у спілкуванні як всередині фірми, так і за її межами.

  Крім  того, менеджер повинен мати певний рівень економічних, психологічних, технологічних, технічних знань, включаючи специфічні знання, необхідні для постановки і вирішення управлінських завдань та ін.

  В умовах створення ринку менеджер повинен постійно „заглядати у майбутнє". Іншими словами, вивчаючи ринок, менеджер повинен не тільки відчувати його поточну динаміку (за допомогою обліку, статистики), а й прогнозувати його перспективний розвиток (тут не обійтися без інформатики, математики та ряду інших дисциплін). Більше того, він повинен сприяти створенню нового ринку. Для цього потрібно володіти маркетингом (у всьому його обсязі) і проектувати інновації, що потребує цілого комплексу різноманітних знань.

  Без менеджерів сьогодні виробництву не обійтися, вони такий самий його атрибут, як засоби виробництва, сировина, матеріали, робоча сила, тобто основні фактори виробництва. Особливістю менеджера є його динамічність, інтуїція, тип мислення, певні знання, організаторський талант, здатність працювати з людьми. Чим вищий рівень підготовки менеджера, тим ефективніше працює виробництво.

  Отже, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним фактором бізнесу, від якого залежить не тільки функціонування підприємницьких структур, а й існування їх у майбутньому.

  Підприємницькі  структури є такі:

  дивізійна - будується не за функціональною ознакою, а за продуктами, ринками або групами споживачів, що обслуговуються. Кожна організація продуктивно-ринкова одиниця (відділення) має свої підрозділи виробництва, збуту, планування, НДДКР і розглядається як „центр прибутку", „центр реалізації, „центр інвестицій", з відповідними оцінками діяльності. Адміністрації фірми підпорядковані відділи, що займаються загальнофірмовими питаннями (фінансовий, юридичний, кадровий, зв'язків з громадськістю та ін). Децентралізована організація управління забезпечує високу гнучкість з питань стратегії в межах відділень. Використовується у великих та середніх фірмах;

  матрична - використовується фірмами, продукція  яких має відносно короткий „життєвий цикл" і часто змінюється, а також фірмами, що провадять великі дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи з обмеженими виробничими циклами. Це рухлива, гнучка структура при розробці нових проектів, продуктів організовуються групи, які передаються менеджеру, що управляє цим процесом. Після виконання робіт співробітники повертаються до своїх підрозділів;

  орієнтована на пошук нового - основним принципом є поточне виробництво та збут освоєних прибуткових продуктів, які об'єднуються у групу поточного виробництва, а розробка нових продуктів та технологій - у пошукову групу. У пошуковій групі створюється дослідне виробництво, новий продукт випробовується на ринку. Після позитивного ефекту проект передається до групи поточного виробництва;

  множинна - застосовується у великих компаніях, що включають безліч підприємств  з різною структурою управління.

  Жодна із зазначених структур не є універсальною. Фірма повинна сама визначити критерії використання управлінських структур. Потрібну структуру можна мати комбінуванням різних або перерозподілом функцій та відповідальності в якійсь із структур. Проте основне, щоб сформована організаційна структура менеджменту сприяла розвиткові ефективного виробництва.

  Аналізуючи  менеджмент як систему управління, видно, що кожна виробнича одиниця  бізнесу (підприємство, фірма) організовує  свою діяльність, орієнтуючись на один критерій - прибуток. Проте для його отримання потрібно виробляти для ринку товари або послуги, які безпосередньо необхідні споживачам. Одержання прибутку, скорочення власних витрат, розширення ринкового сегмента - ось три завдання, які повинен вирішувати менеджмент.

  Виходячи  з цього, управління фірмою здійснюється за такими напрямами: перспективи в галузі дослідження та розвитку; оперативна діяльність; робота з кадрами (персоналом); фінансова діяльність. Відповідно до цього менеджмент фірми поділяють на три частини: виробничий менеджмент (включає перші три напрями), фінансовий менеджмент та маркетинг. Однак це не свідчить про те, що виробничий, фінансовий менеджмент та маркетинг відокремлені від функціонування фірми. У цьому випадку вони виступають елементами цілісності, якою є менеджмент фірми.

  У процесі діяльності фірми менеджмент як система управління виконує чотири основні функції: планування, організація, директування та контроль.

  Планування - основа успішного здійснення всіх наступних рішень ділової одиниці  бізнесу. Саме тут закладається базис організації роботи фірми.

  Планування  ставить мету підприємства (фірми) на перспективу, аналіз способів її реалізації та ресурсного забезпечення. Довгострокове планування є сферою діяльності великих фірм, а оперативне, поточне - необхідний елемент управління на малих підприємствах (фірмах).

  Основні елементи внутрішньофірмового планування: прогнозування; постановка завдань; коригування плану; складання бюджету; конкретизація плану; контроль за виконанням.

  Основним  планом діяльності фірми є бізнес-план.

  Організація - специфічна діяльність з налагодження координації внутрішньовиробничих осередків фірми для оптимального використання ресурсів, а також роботи адміністрації, допоміжного персоналу та відповідальності їх.

  Організація реалізує систему принципів мікросоціального менеджменту, гуманізація виробничих стосунків - потребує максимального обліку індивідуального потенціалу кожного працівника; ділове партнерство - передбачає згуртування різних груп працівників для розквіту фірми; економічний децентралізм - робить ставку на самостійність прийняття адміністративно-господарських рішень кожною ланкою фірми та ін.

  Директування - включає три компоненти: мотивацію, лідерство та комунікацію. Мотивація - процес, завдяки якому менеджер спонукає до праці для досягнення мети, організації як засобу задоволення власного бажання. Лідерство - це вплив на інших для реалізації мети фірми. У сфері бізнесу менеджер є лідером тоді, коли він може впливати на всі підпорядковані йому підрозділи, спрямовуючи їх зусилля на виконання завдань фірми. Комунікація - це процес, пов'язаний з міжособистим та організаційним спілкуванням при передаванні інформації всередині підрозділів фірми.

  Контроль - діяльність з перевірки відповідності  фактичних результатів запланованим і внесення коректив у фактичний  стан справ.

  Система контролю передбачає:

  контроль  запасів - перевірка рівня запасів  з метою ритмічної роботи фірми і задоволення потреб споживача;

  виробничий  контроль - передбачає порівняння планових витрат із звітними цифрами;

  контроль  якості - забезпечує виробництво товарів згідно з технологією і стандартами;

  контроль  продажу - інформація про обсяг продажу  в натуральних та вартісних показниках;

  контроль  видатків - перевірка використання грошей за призначенням і з якою метою.

  Контроль  повинен бути простий, але разом з тим забезпечувати осіб, які приймають ключові рішення, необхідною інформацією, для своєчасного прийняття коригуючих рішень.

2. Методи управління: суть, класифікація, характеристика.

    Очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну  та вертикальну. Перша – це поділ  праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального  поділу праці є формування підрозділів  трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

   Тому об’єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв’язана з процесами поділу праці на підприємстві.

    Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою вертикального поділу праці.

   Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління – об’єктивно зумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці. Є 4 основні функції :

- Функцію планування – процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального характеру.

- Кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізації трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи іншу конкретну операцію і які виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації, як функції управління.                                                       

    Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальні між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

- У перебігу трансформаційного процесу носій може відмовитися виконувати свої обов’язки, визначені планом. Тому для досягнення своєї мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.

   Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

- для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом. за необхідності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій .

   Ці чотири основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

   З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

   Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети. Такі інструменти заведено називати методами управління.

   Методи управління – це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

   Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальне. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємства.

   Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно зв’язані, й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів.

   Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні й економічні та утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.

1) Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

   Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

- формування системи оподаткування об’єктів господарювання;

- визначення дійової амортизації політики, яка б сприяла оновленню матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

- встановлення державою лінійного рівня заробітної плати та пенсій.

   Другий аспект економічних методів управління зв’язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

2) Соціально-психологічні  методи управління реалізують  мотиви соціальної поведінки  людини. Адже рівень сучасного  виробництва, зростання загальноосвітнього  і професійного рівня працівників  зумовлюють суттєві зміни в  системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

   Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного виробництва чи будь-яким іншим видом діяльності.

   Практична реалізація соціально психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, гуманізації праці тощо.

3) Організаційні  методи управління базуються  на мотивах примусового характеру.  Їхнє існування й практичне  застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих та використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядні.

   Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної допомоги виконавцям. Розпорядчі методи охоплюють поточну (оперативну) роботу і базуються на показах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми.

   Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Література:

• Економіка підприємства. – Підручник / Під ред. С.Ф.По кропивного. – 2-е видання. – К.: КНЕУ, 2001, - 526 с.
• Інтернет-сайт «Ukrkniga.org.ua»
• Інтернет-сайт «Pidruchniki.com.ua»
• Інтернет-сайт «www.ukrreferat.com»