Контрольная работа по "Международная экономика". 7

                МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

                            ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

                                    БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

          ІНСТИТУТ: ЕКОНОМІКА, МЕНЕДЖМЕНТ ТА ПРАВО У БУДІВНИЦТВІ 
 

                            КАФЕДРА «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ» 
 
 
 

                                                Контрольна робота

                                                   з дисципліни

                      “МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ” 
 
 
 
 

                                                   Макіївка 2010

ЗМІСТ 

......................................................................................26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                 ВСТУП 

 Утвердження державної незалежності  України  започаткувало її фактичний вихід  на світову арену як суб'єкта міжнародних  економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

   Зміст основних принципів функціонування світової валютної системи, сформованої  у процесі міждержавних переговорів  шляхом укладання відповідних міжнародних угод, визначених структурною валютною політикою, має безпосередній вплив на загальну спрямованість і можливості практичної реалізації поточної валютної політики кожної країни, визначаючи її можливості щодо вибору механізмів курсоутворення, управління золотовалютними резервами, регулювання платіжного балансу та операцій на валютному ринку. Втім, саме поточна валютна політика з її впливом на валютний ринок країни має особливе значення для ефективної організації зовнішньоекономічної діяльності та досягнення стратегічних цілей розвитку національної економіки (насамперед стратегічних завдань монетарної політики центрального банку) шляхом регулювання валютних відносин. Досягнення зазначених завдань забезпечується через дві ключові форми практичної реалізації валютної політики, якими є валютне регулювання та валютний контроль. 
 
 
 

  1. Інструменти регулювання валютних курсів та механізм їх            використання

   1.1 Валютний курс та валютне регулювання

    Валютний  курс є одним із ключових параметрів міжнародних економічних відносин. Зміни валютного курсу значно впливає практично на всю систему мікро - та макроекономічних показників всіх країн, конкурентноздатність її товарів та послуг на світових ринках, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу, тощо. Тому визначення валютного курсу, а особливо управління ним є ключовим елементом зовнішньоекономічної політики кожної держави.

    Як  економічна категорія, валютний курс (інколи його називають   обмінний  курсом)   являє   собою  співвідношення  між грошовими одиницями двох країн, або ціну грошової одиниці однієї країни, відображену и грошових одиницях іншої країн, чи и міжнародних валютних одиницях.

    Зовні валютний курс проявляється як коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, однак вартісною основою валютного курсу с купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Ця економічна (вартісна) категорія притаманна товарному виробництву і віддзеркалює виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком. Оскільки вартість являється всеохоплюючим вираженням економічних умов товарного виробництва, то порівняльність національних грошових одиниць різних країн базується на вартісному співвідношенні, яке складається в процесі виробництва та обміну. Виробники та покупці товарів та послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами в інших країнах. В результаті співставлення виявляється ступінь вигідності того чи іншого виробництва в даній країні або інвестицій за кордоном. Як би не спотворювалась дія закону вартості, валютний курс в кінцевому підсумку підкоряється його дії. віддзеркалює взаємозв'язок національної та світової економіки, де проявляється реальне курсове співвідношення валют.

   Валюта – це грошові знаки іноземних держав та міжнародні розрахункові одиниці. ВКВ (вільно конвертована валюта) – це валюта, яка вільно і в необмеженій кількості обмінюється на інші валюти.

   Частково  конвертована валюта – національна валюта країни, де застосовуються валютні обмеження для резидентів та нерезидентів при обороті валюти.

   Неконвертована  валюта – національна валюта яка функціонує тільки в межах певної країни, і не обмінюються на інші валюти.

   Резервна  валюта - це валюта яка знаходиться у резерві МВФ, з допомогою цієї валюти здійснюють міжнародні розрахунки, надають кредити.

   Види  резервних валют:

   Ø долар США;

   Ø євро;

   Ø англійський  фунт стерлінгів;

   Ø японська ієна.

   Валютний  паритет – законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу. Валютний паритет встановлює МВФ на основі СДР (спеціальних прав запозичення) і за спеціальним валютним кошиком.

   Валютний  курс – це ціна однієї валюти певної країни виражена в одиницях валюти іншої країни.

   Види  валютних курсів:

    1. Фіксований – офіційно встановлена угода між національними валютами, заснована на певному валютному паритеті, встановлюється національним банком. Фіксований валютний курс в свою чергу можна поділити на:

       а) фіксований валютний курс в рамках валютного коридору - це курс,   коливання   якого  допустимі  тільки  в  зафіксованих  раніше межах.

       б) Фіксований валютний курс  з можливим  відхиленням - це  курс,   який   фіксується   на  довгостроковий  термін   і   врахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитися, якщо порушується рівновага, або спостерігається значний вплив на курс з боку ринку. Прикладом використання фіксованого валютного курсу з можливим    відхиленням    є    Бреттон-Вудська    валютна    система, в рамках якої допускалось коливання валютного курсу до  1% в будь-який бік від встановленого паритету   відносно долара США. Однак в залежності від економічної ситуації, в період з 1945 по 1972 роках було проведено більше 500 відхилень валютного курсу, що значно   перевищували   встановлені   межі.

       в) Валютний курс фіксований центральним банком - це курс, установлений та зафіксований центральним банком для вирішення певної проблеми або стабілізації економічної ситуації і в країні. Він більш жорсткий порівняно з фіксованим курсом з можливим відхиленням, як правило фіксується на невизначений період і може змінюватись без попереднього обумовлення. Прикладом валютного курсу фіксованого центральним банком може слугувати фіксація валютного курсу в Україні в 1993-1994 роках.

  2. Контрольований валютний курс – курс валюти встановлений державою, уряд вирішує, які обсяги валюти можна  купити, визначає її склад, цільове призначення і час використання.

  3. Плаваючий валютний  курс – різновид валютного курсу, який передбачає використання ринкового механізму валютного регулювання і т.д. Плаваючий валютний курс в свою чергу можна поділити на: а) вільно плаваючий - це курс, який формується на валютних ринках під впливом попиту та пропозиції при помірних інтервенціях центрального банку Тобто, теоретично такий режим валютного курсу можливий, але на практиці в довгостроковому плані використовується рідко; б) регульований плаваючий валютний курс - це курс подібний до    вільно    плаваючого,    але    при    більш    значному    втручанні центрального банку в процес його формування. Використовується Ізраїлем,    Україною,    Туреччиною,    Росією.    Польщею    та    ін. (всього 36 країн).

  Валютне регулювання — це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. Фактично валютне регулювання охоплює цілий комплекс важелів, які дають змогу державі регламентувати всі види операцій з валютними цінностями, здійснювані суб’єктами ринку.

  При цьому до складу валютних цінностей  належать не лише власне іноземна валюта у вигляді банкнотів, казначейських  білетів, монет, що перебувають в  обігу та є законним платіжним  засобом на території відповідної  іноземної держави, а й банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи).

  Основними завданнями валютного  регулювання є:

• захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність;
• установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів задля ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;
• регламентація порядку використання іноземної валюти суб’єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон’юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;
• захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютного ринку країни;
• визначення статусу національної валюти, що передбачає встановлення відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

  Залежно від виду використовуваних державою інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

  Пряме валютне регулювання являє собою сукупність законодавчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

  Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб’єктів валютного ринку шляхом створення у них економічної зацікавленості у проведенні тих чи інших валютних операцій.

  В Україні головним виконавчим органом  валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави та використовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб’єктів ринку, є Національний банк України.

  Отже, валютне регулювання — одна із форм державного впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою дотримання інтересів національної економіки, що забезпечується через відповідне валютне законодавство. У зв’язку з цим основним засобом, що забезпечує ефективність здійснюваного валютного регулювання, є валютний контроль.

  Валютний  контроль — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

  Основні завдання валютного  контролю такі:

• визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій;
• перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;
• перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті;
• перевірка повноти та об’єктивності обліку і звітності за валютними операціями суб’єктів господарювання;
• перевірка зобов’язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

  Органи, що здійснюють валютний контроль, мають  право вимагати й одержувати від  резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

   Інструменти валютного регулювання.

   Девальвація – зниження курсу національної валюти відносно закордонних валют, або міжнародних розрахункових одиниць (СДР, ЕКЮ), шляхом зменшення вмісту золота у національній валюті. Девальвація валюти передбачає спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

   Таке  зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з іншого - для підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгових позицій країни на світовому ринку.

  Ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно іноземних валют чи міжнародних розрахункових одиниць шляхом підвищення золотого вмісту грошової одиниці. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

  Протекціоністські заходи - це заходи, спрямовані на захист власної економіки, в даному випадку національної валюти. До них відносяться, в першу чергу, валютні обмеження. Валютні обмеження - законодавча та адміністративна заборона або регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою або іншими валютними цінностями.

   Валютні обмеження – це система економічних, юридичних та організаційних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютою. Валютні обмеження можуть використовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, тощо.

  Валютна інтервенція

  Поряд з девальвацією та ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, «хірургічними» засобами державного втручання у  сферу валютних відносин, широко використовуються й інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших із них виступає валютна інтервенція.

   Активно вживаний у світовій практиці механізм валютної інтервенції, санкціонований МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі  та продажу власної валюти чи конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

   Валютна інтервенція може здійснюватися:

1. за рахунок використання власних резервів валюти;
2. з допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;
3. за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

   Механізм  регулювання платіжного балансу

   Засобом впливу на валютні курси служать також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, спричинених коливаннями валютних співвідношень, та ін.

   Корекція  облікових ставок Національного банку

   Досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок Національного банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

   Механізм  впливу облікової процентної ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником доходності капіталу у різних країнах є облікові процентні ставки і ці країни мають різні темпи інфляції, то для коректного визначення доходності вираховуються реальні процентні ставки з врахуванням «ефекту Фішера».

   За  умови твердої гарантії повернення капіталу та процента вільні капітали будуть вкладені в ту країну, де реальна процентна ставка вища і, отже, можна отримати вищий доход, а значить привабливість і вартість цієї валюти підвищується.

   Залежність  валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а також надійністю нових активів порівняно зі старими і наявністю перспектив зміни процентних ставок за ними.

   Ступінь свободи капіталів визначає час, потрібний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що у короткостроковому періоді зміни у реальних процентних ставках (із врахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при збереженні тенденцій на довгий період відбувається рух раніше «зв'язаних капіталів»

     Конвертованість валют

   У системі валютного регулювання  особливе місце займає цілий комплекс заходів щодо забезпечення конвертованості  валют.

   Реалізація  цього заходу, що здійснюється на основі нормативних актів кожної окремої країни, є однією з встановлених вимог МВФ.

   Конвертованість характеризує здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі  та продажу іноземної валюти за національну. Поняття конвертованості за своїм змістом виходить за межі власне валютних відносин. Це загальноекономічна категорія, яка охоплює коло проблем, що не зводяться тільки до операції обміну валют. Конвертованість - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості неможлива свобода вибору, тобто те, поза чим ринкові відносини втрачають свою сутність.

  Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може бути включеним у різноманітні структури  світового ринку, в міжнародний  розподіл праці, а покупець позбавляється можливості відповідно задовольняти свій платоспроможний попит.

  Тільки  при такому підході стане зрозумілим, що Конвертованість передбачає відкритість  економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу та ін. У цьому разі збалансованість експортних та імпортних операцій досягається економічними методами, серед яких найважливішими інструментами є валютний курс і банківський процент. Отже, конвертованість всіма своїми коренями входить у системні зв'язки, які формуються у базисній структурі ринкової економіки.

   Режим конвертованості кредитно-паперових  одиниць визначається інституційними нормами. Він є однією з важливих ланок валютної політики, яку здійснює кожна країна. Водночас існують і  загальноприйняті МВФ вимоги щодо змісту режиму конвертованості. Ці вимоги сформульовані у статті VIII Статуту Фонду.

   Теорією і практикою розрізняються повна  і часткова, зовнішня та внутрішня  конвертованість.

   При режимі повної конвертованості всі  юридичні і фізичні вітчизняні та зарубіжні особи, котрі володіють певною сумою грошей даної країни, мають змогу вільно (без обмежень) використовувати ці гроші за будь-якою метою: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції за всіма видами операцій платіжного балансу.

   Нині  існує обмежена кількість валют, що діють у режимі повної конвертованості. Таку свободу може собі дозволити  лише конкурентоспроможна на світовому  ринку економіка з потужною експортною базою, розвинутими внутрішніми  грошовими та інвестиційними ринками.

   При частковій конвертованості на операції купівлі та продажу застосовуються певні обмеження. Згідно з вимогами МВФ, вказані обмеження не повинні  стосуватися платежів із поточних міжнародних  операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, короткострокові банківські операції, платежі на погашення позик і процентів, переведення прибутків з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру. У зв'язку з тим, що здійснення названих операцій є характерною ознакою конвертованості, їх обмеження відповідно до вимог Статуту МВФ не допускаються.

  При зовнішній конвертованості повна  свобода валютних операцій для здійснення розрахунків із закордоном надається  тільки іноземним (фізичним та юридичним) особам, які можуть вільно обмінювати .зароблену у певній країні валюту на будь-яку іншу іноземну, здійснювати перекази цієї валюти за кордон.

  При внутрішній конвертованості право  обмінних операцій національних грошових одиниць на іноземну валюту мають  тільки фізичні та юридичні особи цієї країни.

   Досвід  країн, які досягли конвертованості  своїх грошових одиниць, свідчить, що нейтралізувати негативні наслідки й ефективно використати позитивний бік конвертованості можна тільки шляхом поетапного поступового впровадження її елементів у господарське життя. У процесі впровадження конвертованості найбільш складним і відповідальним є питання валютних курсів. Зокрема, існуюча практика валютного регулювання доводить, що одноразове завищення валютного курсу обов'язково спричинить торговий і платіжний дефіцит, виснаження валютних резервів, підривання конвертованості, а також зниження ефективності державної грошово-кредитної та валютної політики.

                      1.2 Механизм валютного регулювання

   Рівні валютного регулювання

   Сучасний  валютний ринок - це інституційно - регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

• міжнародному - через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі та служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами та домовленостями;
• національному - шляхом використання таких інструментів валютного регулювання, як девальвація та ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання платіжного балансу країни, а також через політику підтримки конвертованості національної валюти. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи та нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

   Третім  учасником валютного регулювання  є сам ринок. Саме його здатність  до саморегулювання дає змогу  вживати всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному та національному рівнях.

     Національний рівень валютного регулювання

   Валютне регулювання на національному рівні  здійснюється на основі принципів і  методів, що визначаються МВФ і регіональними  союзами, в які входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

   Зміст валютного регулювання конституюється діючим законодавством і правовими  нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обігу та міжгосподарських розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування та розпорядження валютними цінностями, напрямки валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства тощо.