Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Механізм факторингових операцій

ЗМІСТ

1.Теоретична частина

Вступ

Загальне поняття про факторинг
Види факторингових операцій
Перспективи розвитку факторингових послуг

Висновок

ІІ. Практична частина

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Факторинг є одним із найперспективніших видів банківських послуг. Це ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки. Проте, незважаючи на те, що факторингові операції є основним інструментом управління дебіторською заборгованістю, обмеженість його використання обумовлена їх високою ризикованістю. Зрозуміло, що це стримує банки використовувати цей перспективний напрямок отримання додаткових доходів. Тому розроблення методики аналізу факторингових операцій, яка всебічно допомагає зважити їх позитивні та негативні сторони, є, безумовно, актуальним і необхідним завданням.

Відповідно до норм ЦК України договір факторингу – це відступлення права грошової вимоги, де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов’язання фінансового агента можуть включати ведення для клієнта бухгалтерського обліку, а також надання клієнту інших фінансових послуг, пов’язаних із грошовими вимогами, які є предметом уступки. Фінансовими агентами можуть виступати банки, а також інші кредитні організації, які мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Нині переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди підприємству-кредитору — гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Огляд економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу увагу факторингу як найефективнішій формі рефінансування в управлінні дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займалися проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Белялов, Ю. С. Скакальський, Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв, Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

Не розроблено достатньою мірою інструмент факторингу в Україні через неоднозначність розуміння самої суті факторингу та відсутності єдиної законодавчої бази щодо регулювання факторингових операцій, які здійснюють українські банки та факторингові компанії.

Нині факторинг — поширена міжнародна посередницька послуга комерційних банків. У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витісняти комерційний кредит на основі векселів. Особливо швидко факторинг розвивався у 80-х роках, коли за 10 років оборот за ним зріс в Італії в 74 рази, в Іспанії — в 14, Великобританії та Франції — в 7,5 рази. В Україні факторинг уперше був затверджений у новому Цивільному кодексі.

Право банків на цей вид діяльності (придбання права вимоги від третіх осіб виконувати зобов'язання в грошовій формі) зафіксовано в Законі «Про банки і банківську діяльність в Україні». Використання факторингу на практиці ще у 1988 р. розпочав Промбудбанк СРСР. Як експеримент він створив факторингові відділи і почав проводити операції. Згодом до нього приєднались інші комерційні банки.

Нині факторинг завойовує щоразу стійкі тривалі позиції на вітчизняному грошовому ринку. Але далеко не всі українські підприємства використовують в управлінні вже існуючою дебіторською заборгованістю факторинг. Це пов'язано насамперед із тим, що в Україні дуже поширена передоплата за товар і слабо розвинений комерційний кредит, як високо ризиковий. До того ж, факторинг у сучасному варіанті тільки-но починає з'являтися на вітчизняному ринку і можливості цього фінансового інструменту поки недостатньо оцінено.

1. Загальне поняття про факторинг

Факторинг – це кредитування під неоплачений рахунок з передаванням прав за рахунками (цесією).

Факторинг – один з видів банківських послуг; купівля банком у клієнта права на виплату боргу.

У законі України “Про банки і банківську діяльність” (ст.3, п.8) до банківських операцій віднесено придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання цих вимог та інкасація цих вимог (факторинг).

В Оксфордському словнику англійської мови факторинг визначається як купівля зі скидкою боргів, що належать іншому, з метою одержати прибуток від стягнення їх. Як вважає Хедлі Браєрс, це правильне визначення технічного боку послуги: з виникненням спорів з приводу гарантій (наприклад, про якість товару) вони розв’язуються угодою з фактором, і борг має бути сплачено експортером чи споживачем.

У не фінансовому контексті слово факторинг століттями використовувалось у Шотландії для визначення професії управляючого майном, а в решті частини Сполученого Королівства (Британії) це слово зазвичай вживається в деяких галузях промисловості як замінник слів оптовий торговець.

Як видно з наведених визначень, це досить складна і багатоцільова операція, тому необхідно розглянути її типи та види.

У період становлення ринкової економіки дуже важливо підтримати існуючі дрібні і середні фірми (підприємства), котрі займаються продажем споживчих товарів (мова про продавців-виробників). Така підтримка і є метою факторингу. Факторингове обслуговування підприємств дає можливість прискорити обіговість грошових коштів у розрахунках і тим самим одержати не лише економію грошових коштів, але й підвищити ефективність виробництва.

Факторинг є інкасування дебіторської заборгованості клієнта з виплатою суми рахунків негайно або з погашенням заборгованості. Іншими словами, це різновид торгово-комісійних операцій, пов’язаний з кредитуванням обігового капіталу клієнта, і полягає в перевідступленні клієнтом-постачальником платіжних вимог за поставлені товари (виконані роботи чи надані послуги) і право одержання платежу за ними.

Загострення проблеми платіжоспроможності підприємств у зв’язку із самофінансуванням господарюючих суб’єктів, запровадження черговості платежів, загальної системи неплатежів зобов’язує комерційні банки розглянути факторингові операції як засіб оздоровлення фінансового стану підприємств і розриву ланцюжка неплатежів у народному господарстві.

Факторинг в Європі є видом послуг у галузі фінансування для нових дрібних та середніх фірм, котрі традиційно зазнають фінансових труднощів через невчасне погашення боргів кредиторами і обмеженість доступних для них джерел кредитування.

У загальному виді факторинг можна охарактеризувати як процес перевідступлення факторинговій компанії (банку) неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Таке визначення відповідає Конвекції про міжнародний факторинг, прийнятій у травні 1988 року в Оттаві Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, в котрій сказано, що операція вважається факторингом у тому разі, якщо вона задовольняє як мінімум дві з чотирьох ознак:

наявність кредитування у формі попередньо оплати боргових вимог;

ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

інкасування його заборгованості;

страхування постачальника від кредитного ризику.

Однак у деяких країнах до факторингу, як і раніше, відносять облік рахунків-фактур – операцію, яка задовольняє лише одну, першу із вказаних ознак.

У трактуванні практики факторингового обслуговування дане визначення має деякі відмінності за країнами. Ознаками, що дозволяють зробити висновок про наявність факторингу, в США здавна вважають:

адміністративне обслуговування постачальника;

управління заборгованістю за наданий ним комерційний кредит (ведення обліку продажів, вчасне інкасування дебіторської заборгованості);

страхування від кредитного ризику (не має права регресу);

кредитування у формі попередньої оплати.

У результаті такої операції клієнт, котрий продав дебіторський борг, одержує від банку грошові кошти у розмірі 80 – 90% суми боргу, а залишок – 10 – 20% суми банк тимчасово депонує у вигляді компенсації за ризик для погашення боргу. Після завершення операції банк повертає депоновану суму клієнтові. Це один із можливих способів здійснення операції факторингу.

Відповідно до договору банк зобов’язується сплатити суму наданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає відмінність між факторингом і банківською гарантією.

У факторингових операціях беруть три сторони:

факторингова компанія (факторинговий відділ банку) – спеціалізована організація, яка купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

клієнт (постачальник товару, кредитор) – промислове або торгове підприємство, що уклало угоду з факторинговою компанією;

підприємство (позичальник) – фірма-покупець товару.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платіжоспроможність покупців.

2. Види факторингових операцій

У світовій практиці діють такі види факторингового обслуговування:

купівля рахунків із знижкою і оплатою фактору;

взяття на себе фірмою-фактором (чи банком) усіх операцій з обліку продажів компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про стан рахунків та інкасації боргу;

надання гарантій повної оплати товару навіть у тому разі, якщо покупець прострочить або взагалі не сплатить борг.

Зазвичай подібні послуги надаються великим фірмам, котрі мають великий торговий оборот. Розмір комісійних оборотів становить від 1,5 до 2,5%. Тому не кожне підприємство може скористатися послугами факторингової компанії. Так,

факторинговому обслуговуванню не підлягають:

підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з котрих виражається невеликою сумою;

підприємства, які займаються виробництвом нестандартної або вузькоспеціалізованої продукції;

будівельні та інші фірми, які працюють із субпідрядниками;

підприємства, які реалізують свою продукцію на умовах після продажного обслуговування і практикують компенсаційні (бартерні) угоди;

підприємства, які укладають із своїми клієнтами довгострокові контракти і виставляють свої рахунки після завершення певних етапів роботи чи до здійснення поставок (авансовий платіж).

Факторингові операції також не проводяться за борговими зобов’язаннями фізичних осіб, філіалів або відділень підприємства.

Подібні обмеження пов’язані з тим, що в наведених випадках факторинговій компанії (банку) надто складно оцінити кредитний ризик, а також невигідно брати на себе підвищений обсяг робіт і додатковий ризик, який виникає при перевідступленні таких вимог, оплату котрих може бути не проведено в строк через невиконання постачальниками яких-небудь своїх договірних зобов’язань.

Необхідною умовою використання факторингу як фінансової послуги високої вартості для постачальника є вимога виробництва товарів та послуг високої якості з перспективою швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку. Тільки в цьому разі тимчасові причини не наявності грошових коштів, пов’язані з невчасним погашенням боргів кредиторами, наявністю понаднормативних запасів і ризиком виробничого процесу, які викликають використання факторингових операцій, можуть виправдати себе економічно.

Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Ця послуга може надаватися фактором клієнту як без фінансування, так із фінансуванням:

у першому випадку клієнт факторингової компанії (банку), відвантаживши продукцію, пред'являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання котрого одержати на користь клієнта платіж у строки згідно із господарським договором (зазвичай – 30 – 120 днів);

у другому випадку факторингова компанія купує рахунки-фактури у клієнта на умовах негайної оплати 80 – 90% вартості відвантаження, тобто авансує обіговий капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур).

Отримання такої послуги найбільш повно відповідає проблемам підприємств, оскільки дозволяє їм через посередництво фактора перетворити продаж з відстрочкою платежу на продаж з негайною оплатою і в результаті пришвидшити рух свого капіталу.

У техніці здійснення факторингу можна виділити кілька основних найпростіших операцій, кожна з яких окремо давно відома банкам: це ведення дебіторських рахунків, інкасо, фінансування вимог клієнтів, кредитні гарантії та ін. Факторингові компанії інформують клієнтів про неплатоспроможність покупців, беруть на себе гарантії з неплатежів у зарубіжних країнах, приймають ризики неплатоспроможності боржників.

Але факторингова компанія не прийме на себе безнадійних боргів, укладаючи договір з новим клієнтом, тому що фактор пильно вивчає його фінансові показники, маючи потужні інформаційні бази усіх платників, не лише у своїй країні, але й за рубежем.

В основі класифікації факторингових операцій лежить кілька ознак, які дозволяють охарактеризувати даний вид багатоцільових послух з різних боків.

Факторингові операції бувають:

внутрішні, коли постачальник та його клієнт і фактор знаходяться в одній країні, і міжнародні, коли один із учасників операції – за рубежем;

відкриті, якщо боржника повідомлено про участь в угоді факторингової компанії, що здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, який підтверджує, що правоспадкоємцем виникаючого боргу є факторингова компанія, з котрою укладено договір, і що платіж має здійснюватися на її користь, або закриті (конфіденційні);

з правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, чи без подібного права; умови пов’язані з ризиками, котрі виникають при відмові платника від виконання своїх зобов’язань, тобто – з кредитними ризиками;

з умовою про кредитування постачальника у формі попередньої оплати (до 80% перевідступлених їм боргових вимог) чи оплати вимог на певну дату. Головною перевагою попередньої оплати є те, що її розміри є фіксований процент від суми боргових вимог, отже, постачальник автоматично отримує більше коштів у результаті реалізації своєї продукції і має умови для збільшення обсягу продажів;

за способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальнику, і агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.

За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

Загальна схема класифікації факторингових операцій представлена на рис.1.

Богдан Луців описує 6 видів операцій факторингу:

регулярне придбання права на одержання дебіторської заборгованості постачальник передає факторинговій компанії, вказуючи на це своєму платнику. У цьому разі фактор перераховує кошти як виставлену платіжну вимогу зі свого рахунку на рахунок постачальника. В подальшому фактор на підставі платіжного документа слідкує за надходженням платежу. Складається реєстр виставлених вимог, що й обслуговує фактор;

одноразова купівля фактором права на отримання дебіторської заборгованості після повідомлення постачальникові банком платника про те, що немає коштів у покупця-платника. Ця операція ефективна при наявності простроченої дебіторської заборгованості у великих розмірах;

оплата пред’явлених покупцю платіжних документів, тобто придбання права на кредиторську заборгованість, проявляється в тому, що фактор за рахунок своїх обігових коштів оплачує претензії за рахунком організації (підприємства) за одержані товарно-матеріальні цінності. Протягом дії договору всі претензії до рахунку підприємства, котрі не можуть бути ним оплачені за рахунок власних коштів або банківського кредиту, оплачується з рахунку факторингової компанії чи банку-фактора без оформлення яких-небудь зобов’язань та інших документів. Після такої операції право на одержання грошових коштів, котрими користується постачальник, переходить до фактора. Це право може бути реалізовано в міру надходження коштів на рахунок клієнта. Одночасно туди перераховується пеня, оплачувана постачальникові клієнтом. Пеня є доходом фактора. За домовленістю сторін може біти встановлено ще й комісійний збір. Подібні операції дають можливість різко зменшити взаємну дебіторсько-кредиторську заборгованість, скоротити обсяг кредиту і спростити роботу банку.

Представлені операції вигідні всім учасникам угоди: платники, уклавши договір з факторинговою компанією, одержують гарантію платежів, що підвищує їхній авторитет і зміцнює стосунки з постачальниками та виконавцями робіт, постачальники отримують гарантію вчасного надходження коштів за продукцію, що є основою зміцнення договірних зобов’язань з покупцями;

придбання векселя є перевідступленням права власника векселя банку. Вексель набуває характеру перевідного. Власнику векселя фактор оплачує вексель з відрахуванням певної суми (дисконта) і вступає у взаємовідносини з векселедавцем;

надання бланкових кредитів здійснюється за аналогією до надання кредитів банком. Фактор може мати більш вигідне становище, якщо буде використовувати більш високу процентну ставку, а при єдиній процентній політиці даний вид кредитування не набуде свого розвитку;

поручительство при комерційному кредитуванні. У даному разі факторинг виступає організуючою ланкою у договорі між підприємством-кредитором, гарантуючи другому погашення позики із своїх коштів, якщо платник стане неплатоспроможним. Фактор бере на себе в такій операції функції страховика.

Залежно від різноманітних вимог постачальника до факторингової компанії є кілька типів внутрішніх факторингових угод.

Використання угоди про повне обслуговування (відкритий факторинг без права регресу) відбувається при постійних і достатньо тривалих контактах між постачальником і факторинговою компанією (банком).

Наприклад, англійська фірма “Барклайз комершіал сервісез” висуває під час укладення угоди про повне обслуговування такі умови:

річний плановий оборот постачальника має бути не нижче 200 тис. фунт. ст., реалізація продукції має здійснюватись на звичайних умовах, частка одного боржника в загальній сумі дебіторської заборгованості не може перевищувати 25-40%, а кожна вимога має виставлятися на суму не менше 100 фунт. ст.

Повне обслуговування включає: повний захист від виникнення сумнівних боргів та забезпечення гарантованого припливу грошових коштів; управління кредитом; облік реалізації; кредитування у формі попередньої оплати (за бажанням постачальника) чи оплату суми перевідступлення боргових вимог (за мінусом витрат) на певну дату.

Повне обслуговування проводиться за умови, що постачальник перевідступає фактору борги всіх своїх клієнтів. Така умова оптимальна для сторін, оскільки мова йде про сукупний кредитний ризик усього портфеля постачальника, що не дискримінує факторингову компанію у виборі окремого ризику, а постачальникові немає необхідності вести окремий облік неперевідступлених боргових вимог.

Угода про повне обслуговування з правом регресу відрізняється від попередньої тим, що факторингова компанія (банк) не страхує кредитного ризику, котрого продовжує зазнавати страховик. Це означає: фактор має право повернути постачальникові боргові вимоги на будь-яку суму, не оплачені клієнтами протягом певного строку (зазвичай впродовж 90 днів від установленої дати платежу).

Головною метою більшості підприємців, котрі використовують операції факторингу з повним обслуговуванням, є одержання додаткових грошових коштів. Як було вже зазначено, фактор, як правило, сплачує лише 80% вартості перевідступлених боргових вимог. Цей захід викликаний рядом об’єктивних причин: передусім необхідний деякий запас уникнення помилок і спірних питань у рахунках, крім того, щоб фактор при необхідності міг компенсувати попередньо сплачені суми в разі порушення постачальником умов факторингової угоди. Різновид факторингу з повним обслуговуванням є агентською угодою. Підприємство має власну ефективну систему обліку та управління кредитами, але воно потребує захисту від кредитних ризиків. В умовах укладеної факторингової угоди зазначається, що фактор придбаває неоплачені боргові вимоги, а постачальник виступає як його агент з інкасування. Надпис на рахунку повідомляє про участь в операції факторингової компанії (банку), хоча платіж буде здійснюватися на ім’я постачальника, який виступає агентом, але на користь фактора. Перевага даного типу факторингових угод полягає в тому, що знижуються витрати фактора на оцінку кредитоспроможності клієнта, а плата за операцію стягується з постачальника.

Якщо постачальник зацікавлений тільки в кредитуванні з боку факторингових компаній, то може бути укладено угоду про облік (дисконтування) рахунків-фактур. Укладення такого виду угоди надто ризиковано для фактора, який висуває у цьому разі найбільш жорсткі вимоги до постачальника, фінансове становище котрого достатньо стійке.

3. Перспективи розвитку факторингових послуг

Факторингові операції застосовуються в усіх розвинутих країнах світу не лише на внутрішньому, але й зовнішньому ринках. Крім того, факторингові компанії, звичайно, мають великий досвід і можливості в розробці збутової стратегії, в транспортному, рекламному, інформаційному й іншому обслуговування, що дозволяє найбільш активно використовувати кошти підприємствам, одержувати великий прибуток від продукції, що випускається.

Таке широке поширення факторингових операцій пояснюється прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обіговості коштів у розрахунках, скорочення розмірів відволікання коштів у дебіторську заборгованість, зниження платежів.

Крім того, те, що факторингові операції прийшли на зміну комерційному кредиту у вексельній формі і стали застосовуватися для обслуговування реалізації продукції, пов’язано з тим, що посилення інфляційних процесів вимагало прискорення переведення капіталу з товарної форми в грошову. А вексельна форма розрахунків не завжди гарантувала вчасне отримання коштів і відшкодування затрат на виробництво продукції, тому проблема дебіторської заборгованості для постачальників набула першорядного значення.

Факторинг є одним з раціональних шляхів, котрий може бути використано Національним банком України для фінансування розвитку виробництва, кредитування інвестиційної діяльності народного господарства.

Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошей за неоплаченими вимогами і рахунками-фактурами, особливо важливо для дрібних та середніх підприємств. А у зв’язку з державними програмами підтримки малого підприємництва факторинг може зайняти почесне місце в системі ефективного державного регулювання цього процесу.

Один із сучасних українських банкірів порівнює факторинг з кисневою подушкою, котра дозволяє хворому протриматися і не задихнутися в умовах, коли тимчасово немає повітря. За умов економічної кризи в Україні цей вид обслуговування дуже необхідний підприємствам, та доводиться констатувати, що, на жаль, він мало поширений. Однією з причин є недостатня інформованість про його можливості, але цей вид фінансового обслуговування слід розвивати.

Факторинг розглядається як один із способів передачі підприємницького ризику, що дуже важливо в теперішніх умовах, оскільки підприємство може отримати 100-процентну гарантію на одержання всіх платежів.

А оскільки важливо для кожного, хто залучений до цього процесу, правильно оцінити його застосування в кожному конкретному випадку, необхідно знати всі переваги і недоліки споріднених операцій: страхування кредитного ризику, котрий винесено на даний час як вид діяльності страхової компанії в країні, що ліцензується, і вексельного обігу, котрий набирає високих темпів у різноманітних сферах виробничо-господарської діяльності.

У Великобританії для проведення подібних розрахунків та оцінок способів кредитування можна проконсультуватися в Асоціації британських факторів, яка заснована у 1976 році, і однією з головних її цілей є забезпечення найвищих можливих стандартів професіоналізму в цій галузі. На початку 90-х років її членами було 11 британських факторингових компаній.