Механізми психологічного захисту в конфліктній ситуації
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка
Інститут педагогіки і
Кафедра соціальної
педагогіки
ІНДЗ із соціальної конфліктології
на тему:
"Механізми психологічного
СП-11 групи
Пеклич Софія
Вступ
- Особистісний характер механізмів психологічного захисту
- Механізми психологічного захисту в конфліктній ситуації
Висновки
Список використаних джерел
Вступ.
Психологічна захист –
неусвідомлений психічний механізм,
направлений замінити мінімізацію
негативних переживань людини, регулюючий
поведінка людини, підвищуючи його
пристосовуваність і
Більшість захисних механізмів формується в ранньому дитинстві, дозволяючи дитині закритися, сховатися зовнішніх труднощів і небезпек. Основною детермінантою психічного розвитку стосунки у ній, порушення яких часто призводить до дисгармонії емоційного розвитку особистості, патопсихології, гіпертрофії психологічних захистів в дитини. Незаперечний, що сімейні умови виховання, соціальне становище сім'ї, рід занять її, матеріальне забезпечення і рівень освіченості батьків на значною мірою визначають рівень психічного здоров'я.
Актуальність і значимість дослідження психологічних захистів пов'язана з що відбуваються нині соціально-економічними, культурними, політичними змінами у суспільстві, які мають впливом геть процес розвитку особистості та її соціалізації.Психологічні захист розглядється як найважливіша форма адаптаційних процесів реагування індивідів на стресові ситуації. Послаблення психічного дискомфорту ввозяться в рамках неусвідомленої діяльності психіки з допомогою механізму психологічних захистів.
Вивченню проблеми формування та визначення ролі захисних механізмів у конфліктній ситуації присвячені роботи З. Фрейда, До. Хорні, А. Фрейд, А. Маслоу, Ф.Перлза та інших. У виконанні вітчизняної психології дослідженням психологічних захистів в людини займалисяД.Н.Узнадзе, В.М.Мясищев,Ф.В.Бассин, О.Л. Доценка,Э.И.Киршбаум, І.М. Микільська,P.M.Грановская та інших. Дослідженням стратегійсовладания займалися О.Р. Ісаєва, Р.Лазарус, В.М.Мясищев, Н.А. Сирота, Еге.Хайма,Т.Л. Крюкова, М. В.Сапоровская, Є.В.Куфтяк.
1. Особистісний характер механізмів психологічного захисту
Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі: придушують власні схильності, заперечуючи їх існування, «забувають» про травмуючу їх подію, шукають вихід у самовиправданні, намагаються викривити реальність, займаються самообманом та ін. Так, використовуючи різні захисні механізми, вони захищають свою психіку від перенапруження.
Проблема захисних механізмів знайшла своє відображення у працях Ф.Бассіна, Ю.Захарової, М.Кляйн, Ж.Лапланш, Г.Ліндсея, Ж.-Б.Панталісю, З.Фрейда, А.Фрейд, К.Холла та ін.
Захисні механізми – це своєрідні пристосувальні процеси, властивості, якості, яких набуває особистість у процесі соціалізації.
Захисні механізми психіки виникають у ранньому дитинстві та розвиваються протягом життя. Вони ніби оберігають усвідомлення особистістю різного роду негативних емоційних переживань та перцепцій, сприяють збереженню психологічного гомеостазу, стабільності, вирішення внутрішньоособистісних конфліктів і протікають на несвідомому та підсвідомому рівнях.
Психологічний захист, з метою миттєвого забезпечення емоційного благополуччя, викривляє реальність і діє без врахування довготривалої перспективи. Його мета досягається через дезінтеграцію поведінки, нерідко пов’язану з виникненням деформацій і відхилень у розвитку особистості [1].
Психологічні захисти виконують такі функції:
- позитивні: оберігають особистість від негативних переживань, сприйняття психотравмуючої інформації, знімають тривогу і допомагають зберегти в ситуації конфлікту самоповагу та ін.;
- негативні: дія захистів зазвичай не тривала і триває доти, доки потрібна «передишка» для нової активності. Але якщо стан емоційного благополуччя фіксується на тривалий період і по суті замінює активність, то психологічний комфорт досягається ціною викривлення сприйняття реальності чи самообманом.
Зазначимо, що захисні механізми можуть бути небезпечними для Его через надмірні обмеження, психічні перевантаження, енергетичні затрати, стереотипізацію діяльності та функціонування у «холостому» режимі.
Терміни «психологічний захист», «захисні механізми» були введені З.Фрейдом («Захисні нейропсихози» (1894)). Він вважав, що захист – узагальнена назва для будь-яких технік, які Его може застосовувати при конфлікті. До таких «технік» З.Фрейд відносив: витіснення; здійснення того, що не сталося; ідентифікацію; ізоляцію; інтроекцію; викривлення до протилежності; звернення проти особи; проекцію та сублімацію [2].
Аналіз наукової літератури з розглядуваної проблеми та результати нашого дослідження дозволяють зробити такі основні висновки: 1) кожна людина в тій чи іншій мірі використовує механізми психологічного захисту, які забезпечують їй збереження відносної стабільності психічного стану (психіки); 2) люди рідко використовують який-небудь єдиний механізм захисту; один чи декілька механізмів психологічного захисту є для особистості основними, з часом саме вони стають звичними, їм віддається перевага перед іншими, використання яких є ситуативним чи поодиноким; 3) досліджувані нами студенти найчастіше використовують такі механізми психологічного захисту, що визначають індекс їх життєвого стилю: проекція, регресія, заперечення, – найрідше ж вдаються до подавлення, компенсації та формування реакції; у спілкуванні студентами частіше застосовується агресія як механізм психологічного захисту; при вирішенні конфлікту – компроміс – ситуація обопільного програшу; 4) кореляційні зв’язки між характеристиками особистості та певними механізмами психологічного захисту вказує на індивідуальний зміст психологічних захистів для кожної людини.
2. Основні механізми психологічного захисту у конфліктній ситуації.
Залежно від індивідуальних характеристик люди ставляться до внутрішнім протиріччям по-різному, обирають свої стратегії виходу з конфліктним ситуаціям. Одні занурюються у роздуми, інші відразу ж починають діяти, треті занурюються в свої емоції. Важливо, що людина, віддаючи усвідомлювали у своїх індивідуальні особливості, виробляв свій стиль дозволу внутрішніх суперечностей, конструктивне ставлення до них.
• Подолання внутрішньо особистісного конфлікту залежить від глибинних світоглядних установок особистості, змісту її віри, від досвіду подолання себе.
• Розвиненість вольових якостей сприяє успішному подоланню людиною внутрішніх конфліктів. Воля лежить в основі всієї системи саморегуляції людини. У складних ситуаціях воля, зазвичай, приводить зовнішні вимоги, і внутрішні бажання. Якщо ж воля розвинена недостатньо, перемагає те, що вимагає найменшого опору, але це який завжди призводить до успіху. [3.]
• Способи владнання конфлікту, час, затрачуване в людей різними типами темпераменту, різні. холерик вирішує усі швидко, воліючи поразка невизначеності. Меланхолік довго розмірковує, зважує, прикидає, не наважуючись розпочати якихось дій. Але такий болісний рефлексивний процес виключає можливості у корені змінити цю ситуацію. Властивості темпераменту впливають на динамічну бік рішення протиріч: на швидкість переживань, їх стійкість, індивідуальний ритм перебігу, інтенсивність, спрямованість зовні чи всередину [4].
• На процес владнання внутрішньо особистісних протиріч впливають психологічні особливості особистості. Зі збільшенням віку внутрішньо особистісні протиріччя знаходять типові для даного індивіда форми дозволу. Періодично згадуючи прожите, ми повертаємося до критичним точкам, колись які порушили розмірене протягом буття,по новому їх переосмислюємо, дедалі більше глибоко й узагальнено аналізуємо способи дозволу конфліктів, подолання те, що здавалося нездоланним. Робота над своїм минулим, аналіз власної біографії – одне із шляхів розвитку внутрішню стабільність, цілісності, гармонійності.
Різні способи виходу з конфліктів в чоловіків і жінок. Чоловіки є більш раціональними, вони з кожним внутрішньо особистісним переживанням збагачують свій набір способів вирішення ситуації. Жінки щоразу по-новому тішаться й страждають. Жінки різноманітніший в особистісних характеристиках, а чоловіки – в рольових. Жінки більше встигають оновити і як наново відредагувати накопичений досвід, чоловіки менш схильні повертатися до пережитому, але вміють своєчасно вийти з конфлікту. [5]
Подолання внутрішньо особистісного конфлікту забезпечується освітою і формуватимуться дією механізмів психологічного захисту. Психологічна захист — нормальний, повсякденно працюючий механізм психіки,він є продуктом онтогенетичного розвитку та навчання. Розвиваючись як соціально-психологічної адаптації, механізми психологічного захисту призначені контролю емоцій у випадках, коли досвід сигналізує людині про негативних наслідків їх переживання і висловлення. [6]
Розглянемо механізми психологічного захисту докладніше:
Заперечення («не помічай це») – одне із онтогенетичних ранніх і найпростіших механізмів захисту. Це - механізм відкидання думок, почуттів, бажань, потреб чи реальності, які неприйнятні на свідомому рівні. Поведінка таке, як проблеми немає. Заперечення розвивається з метою стримування негативні емоції, викликаних потраплянням людини у скруту. Заперечення передбачає інфантильну підміну прийняття рішень до дій відповідно до новими обставинами, їх ігноруванням. [7]
Проекція («звинувать це»). У основі проекції лежить процес, з якого неусвідомлювані і неприйнятні для особистості відчуття провини та думки локалізуються зовні, приписується іншим отже стають хіба що вторинними. Негативний, соціально поганий відтінок які долають почуттів та властивостей, наприклад, агресивність нерідко приписується оточуючим, щоб виправдати своє власне агресивність чи недоброзичливість, яка проявляється як у захисних цілях. Добре відомі приклади ханжества, коли людина постійно приписує іншим власні аморальні прагнення.
Рідше зустрічається інший вигляд проекції, у якому значимим особам (частіше - змикросоциального оточення) приписують позитивні, соціально схвалювані почуття, думки чи дії, які можуть підняти. Наприклад, вчитель, не виявив особливих здібностей у професіональній діяльності, схильний наділяти улюбленого учня талантом саме у цій області, не усвідомлено піднімаючи тим самим себе («переможцю учневі від переможеного вчителя»). [8]
Регресія («плач звідси»). У класичних уявленнях регресія сприймається як механізм психологічного захисту, з якого особистість у поведінкових реакціях прагне уникнути тривоги перейшовши більш ранні стадії розвитку лібідо. Під час цієї форми захисної реакції особистість піддається дії фрустрирующих чинників, заміняє рішення суб'єктивно складніших завдань на щодо простіші і пропонує доступні у сформованих ситуаціях. Використання простіших звичних поведінкових стереотипів істотно збіднює загальний (потенційно можливий) арсенал переважання конфліктним ситуаціям. До цього механізму і згадувана у літературі захист на кшталт «реалізація діє», коли він неусвідомлювані бажання чи конфлікти прямо виражаються у діях, що перешкоджають їх усвідомленню. Більшість емоційних проблем мають регресивні риси. [9]
Заміна («напади чогось,замінюючи це»). Дія цього захисного механізму проявляється у розрядці придушених емоцій (зазвичай, ворожості, гніву), які йдуть на об'єкти, які мають менш небезпечні або як доступні, ніж, що викликали негативні емоції, і почуття. Наприклад, відкрите прояв ненависть до людині, яка може викликати небажаний конфлікт за ним, переноситься іншим, більш доступну і безпечного. Найчастіше заміщення дозволяє емоційну напругу, що виник під впливом фрустраційної ситуації, але з призводить до полегшенню чи досягненню поставленої мети, У цій ситуації суб'єкт може виконувати несподівані, часом безглузді дії, які дозволяють внутрішня напруга. [8]
Витіснення («не пам'ятай
звідси»). З. Фрейд вважав цей механізм
(його аналогом служить придушення)
головним способом захисту інфантильного
«Я», недієздатного опиратися
Ізоляція («не почувай це») — сприйняття травмуючих ситуацій чи спомин них без тривоги.
Інтроекція («не знай, звідки це») — присвоєння цінностей чи чорт характеру іншим людям попередження загроз з боку. Це символізує інтеріоризацію (включення до себе) людини чи об'єкта. Дія механізму протилежно проекції. .Інтроекція виконує дуже значної ролі в ранньому розвитку особистості, оскільки у її основі засвоюються батьківські цінності й ідеали. Механізм актуалізується під час трауру, у разі втрати близької людини. З допомогою інтроекції усуваються різницю між об'єктами кохання, і власної особистістю. Інколи замість озлобленості чи агресії стосовно іншим нищівні спонукання перетворюються на самокритику,оскільки відбулася інтроекція обвинувачуваного. Таке часто зустрічається при депресії.
Інтелектуалізація («>переосмисли це») розвивається у ранньому такому віці. Передбачає довільне тлумачення подій у розвиток почуття суб'єктивного контролю за ситуацією. У цьому використовуються способи: порівняння протиборчих тенденцій; складання списку “+” і “—” кожної з тенденцій та його аналіз;шкалирование кожного “+” і “—” у кожному з тенденцій та його підсумовування. Сюди входять також механізми анулювання, сублімації раціоналізації. [5]
Анулювання («скасуй це») — поведінка чи думки, які б символічному відома нанівець попереднього акта чи думки, викликали сильне занепокоєння, відчуття провини.
Сублімація («>трансформируй це») — задоволення витісненого неприйнятного почуття (сексуального чи агресивного) здійсненням соціально схвалюваних альтернатив. Способи: переключення в інший вид діяльності; вчинення привабливих, суспільно значимих вчинків.
Раціоналізація («знайди виправдання цьому») — перебування правдоподібних причин виправдання дій, викликаних пригніченими, неприйнятними почуттями. Реалізуючі способи: дискредитація мети (елементарне знецінення недосяжного); дискредитація значимого іншого, який відмовляє уваги; перебільшення ролі обставин, долі; твердження шкоди в інтересах; переоцінка цінностей, всієї мотиваційної системи;самодескредитація (спокуту провини).
Компенсація («придбай це»)—онтогенетичний і найпізніший і складний захисний механізм, що розвивається і використовується, зазвичай, свідомо. Призначений для стримування почуття суму, горя щодо реальної чи уявної втрати, втрати, нестачі, неповноцінності. Компенсаторна поведінка універсально, оскільки досягнення статусу є важливим потребою майже всіх людей. Компенсація то, можливо соціально прийнятною (сліпий стає знаменитим музикантом) і неприйнятною (компенсація низького зростання – прагненням до влади агресивністю; компенсація інвалідності – грубістю й конфліктністю). Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення успіху у вочевидь програшній області) і непряму компенсацію (прагнення утвердити себе на другий сфері). Сюди входять механізми ідентифікації і фантазії.[5]
Реактивна освіту («зверни це у протилежне»). Цей вид психологічного захисту нерідко ототожнюють з гіперкомпенсацією. Особистість запобігає вираз неприємних чи неприйнятних нею думок, почуттів чи вчинків шляхом перебільшеного розвитку протилежних прагнень. Інакше кажучи, відбувається хіба що трансформація внутрішніх імпульсів в суб'єктивно розуміючу їх протилежність. Наприклад, жалість чи турботливість можна розглядати як реактивні освіти з відношення до непритомною черствості, жорстокості чи емоційного байдужості. [8]
Ідентифікація («чи як і, ніж втратити його») — моделювання поведінки іншої особи як шлях до підвищення самоцінності.
Фантазія, уява («мрій звідси») — створення програми поведінки, коли проблемна ситуація, породжує внутрішньо особистісний конфлікт, невизначена. Уява полягає у створенні образів чи способу поведінки, які заміняють реальну діяльність. Часто уяву пов'язані з створенням образу бажаного майбутнього, у якому особистість, яка перебуває у стані внутрішньо особистісного конфлікту, хоче втекти.
Механізми захисту, що розвиваються в онтогенезі як адаптації й дозволу конфліктів, можуть за певних умов викликати протилежні стану дезадаптації і перманентного конфлікту. У основі цієї неоднозначності лежить те, що механізми захисту є у більшості своїй продуктами конфліктів раннього онтогенезу. [5]
Висновки.
Отже,ми визначили яке є використання особистістю психологічних захисних механізмів з таким її особливостями як емоційна нестійкість й внутрішня соціальність конфліктність. Було наголошено, що для людей із високим рівнем психічної напруги та нейротизму властиві механізми проекції, регресії і реактивних утворень, які вважають деструктивними способами у конфліктах та не забезпечують належного зняття тривоги. Тому конфлікт може знову виникнути.
Люди помірною і низької
внутрішньої конфліктністю
В ситуаціях, коли інтенсивність потреби наростає, а умови її задоволення відсутні, поведінка регулюється за допомогою механізмів психологічного захисту. Ф. В. Бассин визначає психологічний захист як нормальний механізм, спрямований на попередження розладів поведінки не тільки в рамках конфліктів між свідомістю та несвідомим, але і між різними емоційно пофарбованими установками. Ця особлива психічна активність реалізується у формі специфічних прийомів переробки інформації, які можуть охороняти особистість від сорому і втрати самоповаги в умовах мотиваційного конфлікту. Психологічний захист проявляється в тенденції людини зберігати звичне думку про себе, відторгаючи або спотворюючи інформацію, розцінюється як несприятливу і руйнує початкові уявлення про себе та інших.
Список використаних джерел:
- Демина Л.Д., Ральникова И.А. Психическое здоровье и защитные механизмы личности. – Барнаул: Изд-во Алтайского государственного университета, 2000. – 123с.
- Штроо В.А. Исследование групповых защитных механизмов. – Журнал практической психологии и психоанализа. – №3. – 2001
- Гришина М. У. Психологія конфлікту. – СПб.: Пітер, 2005
- Донченко Є. А., Титаренко Т. М. Особистість: конфлікт, гармонія. – Київ:Политиздат, 1989.
- Анцупов А. Я.,Шипилов А. І.Конфликтология: [теорія, методи, практика]. – СПб.: Пітер, 2009.
- Романова Є. З.,Гребенников Я. Р. Механізми психологічного захисту. –Митищи: Видавництво «Талант», 1996.
- Фрейд А. Психологія «Я» і захисні механізми: Пер. з анг. – М.: Педагогіка, 1993.
- Романова Є. З.,Гребенников Я. Р. Механізми психологічного захисту. –Митищи: Видавництво «Талант», 1996.
- Каменська У. Р. Психологічна захист і мотивація у структурі конфлікту. – СПб.:Детство-пресс, 1999
- Козирєв Р. І. Введення укофликтологию. – М.:Владос, 1999.
