Методи та методики оцінювання міри ризику

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку

людини “Україна”

Факультет економіки та менеджменту

Контрольна  робота

з дисципліни: Операційний менеджмент

тема: Методи та методики оцінювання міри ризику

Спеціальність: Менеджмент організацій

КИЇВ 2010

ЗМІСТ.

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Поняття та основні види ризиків, оцінювання ризику…………..............4
2. Методи оцінювання ризиків  на ринку цінних паперів……………...…..8

Висновки…………………………………………………………………………15

Список літератури……………………………………………………………….17

Вступ

Операції - це процес, метод  або ряд дій, головним чином практичного  характеру. Виходячи з цього визначення операції є невід'ємним атрибутом  будь-якого виду людської діяльності, якому властива організованість і продуктивність. Звідси можна зробити висновок, що всі організаційні функції є операції і що будь-яка управлінська діяльність містить у собі операційний менеджмент.

Часто терміни "виробництво" і "операції" використовують як взаємозамінні; у промисловості, комерційній і некомерційній діяльності широко поширена думка, що управління виробництвом являє собою окрему, відособлену від інших сферу, яка повинна цікавити тільки тих, хто безпосередньо займається виробництвом.

Керування виробництвом - історично перша сформована наукова дисципліна менеджменту. Вона ж першою ввійшла й у програми викладання. Керівники виробництв були, а найчастіше і понині залишаються грамотними фахівцями, яким можна доручити всі задачі управління процесами створення продукції.

Поки виробнича діяльність вважалася  головним джерелом добробуту нації, а економічна ситуація в цілому характеризувалася  недовиробленням (до 50-х років виразно  так воно і було), подібне відношення було виправданим. Однак сьогодні ми переживаємо період гострої конкуренції, конкуренції в глобальному масштабі, і в багатьох країнах основним джерелом добробуту є вже не сфера виробництва, а сфера послуг. Операційний менеджмент уже не є долею одного керівника виробництва.

Без чітко вираженої операційної стратегії й ефективного операційного менеджменту організація може вижити лише по чистій випадковості. Таким чином, операційний менеджмент є важливою дисципліною, обов'язковою для керівників усіх рівнів і підрозділів.

1. Поняття та основні види ризиків, оцінювання ризику

Поняття ризику характеризує невизначеність настання певних подій у майбутньому, а  ступінь ризику відображає міру цієї невизначеності. Комерційний ризик характеризує невизначеність в успішній реалізації стратегій фірми та в досягненні цілей фірми. Цей ризик включає в себе ризики, пов'язані з майновим становищем підприємства, його виробничою та фінансовою діяльністю. Комерційний ризик характеризує загрозу настання таких подій, які будуть протидіяти успішній діяльності фірми.

Деякі несприятливі для бізнесу події можуть бути малоймовірними і мати зовнішній характер, наприклад пожежа, землетрус, погіршення політичної чи економічної ситуації. Таких подій важко уникнути, а отже, важко уникнути чи суттєво знизити рівень відповідних їм ризиків.

Розглянемо основну частину  комерційних ризиків, а саме фінансові  ризики, які пов'язані з невизначеністю майбутніх фінансових результатів  діяльності підприємства, або, іншими словами, з прийняттям фінансових рішень в умовах невизначеності.

Фінансовий ризик — це ризик не отримати задовільний фінансовий результат. Оскільки прибуток є основним фінансовим результатом будь-якої підприємницької діяльності, фінансовий ризик можна трактувати як невизначеність в отриманні майбутніх прибутків. Це не лише ризик отримати прибуток від фінансової діяльності, менший від запланованого, чи зазнати збитків. Це також ризик не використати сприятливу ситуацію на ринку, тобто ризик упущених можливостей.

Фінансові ризики є основними в діяльності фінансових інститутів і посідають чільне місце в діяльності підприємницьких структур. Основними видами фінансової діяльності є залучення грошових коштів та інвестування їх у фінансові активи. Непередбачуваність процентних ставок та валютних курсів впливає як на вартість фінансування, так і на дохідність інвестицій. І якщо для суб'єктів господарювання інвестування коштів пов'язано зі створенням більш-менш стабільного за структурою портфеля цінних паперів, для фінансових посередників залучені на ринку кошти використовуються як для здійснення торгівлі фінансовими ресурсами, так і для надання іншим суб'єктам ринку фінансових послуг, а також для проведення різноманітних фінансових операцій.

Фінансові ризики насамперед пов'язані зі змінами  на фінансовому ринку та змінами  в економіці. (Це можуть бути зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в діяльності галузей господарства чи в діяльності конкретних позичальників.) До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий ризики, ризик ліквідності та структури капіталу, операційні ризики (ризики невиконання угоди партнерами), а також ризик країни. Різні види ризиків можуть посилювати або нейтралізувати один одного.

Ефективна стратегія  поведінки в умовах ризику дає  змогу суб'єктам фінансового ринку  успішно здійснювати свою діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими втратами. Така стратегія, яку можна назвати стратегією управління ризиком, полягає у: виявленні схильності до ризиків; аналізі ризиків та їх оцінюванні; виборі методів управління ризиком; застосуванні вибраних методів; здійсненні фінансового контролю.

До основних методів управління ризиком належать:

- ухилення від ризику;

- зниження рівня ризику;

- поглинання та фінансування ризику;

- передача ризику іншій особі.

Ці методи можна  використовувати як незалежно, так і в комплексі.

Метод ухилення від ризику застосовують у тому випадку, коли реалізація певного проекту може призвести до неприйнятних для суб'єкта господарювання наслідків і коли можна відмовитись від реалізації проекту. До способів ухилення від ризику можна віднести припинення операцій з суб'єктами, що знаходяться в країнах з дуже нестабільною економічною та політичною ситуацією, в регіонах з екстремальними погодними умовами.

До методів зниження ризику належать раннє виявлення процесів, що можуть призвести до збитків, обмеження розмірів можливих втрат тощо.

Поглинання  ризику може бути як частковим, так і повним. Метод полягає у визнанні втрат і їх прямому чи непрямому фінансуванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел. Поглинання ризику, часткове чи повне, завжди є навмисним. Джерелами прямого фінансування є спеціальні фонди чи резерви, які створюються підприємницькими структурами та фінансовими інститутами. До непрямого фінансування належать страхові поліси, придбані даним суб'єктом ринку. Купуючи страховий поліс, підприємство тим самим частково фінансує свої можливі майбутні втрати.

Методами передачі ризику іншим суб'єктам ринку є передача ризику страховим компаніям з допомогою укладання страхового полісу, фінансовим посередникам з допомогою укладання різного роду строкових угод (хеджування), гарантам при укладанні кредитних угод та ін.

У багатьох випадках методи управління ризиком застосовуються послідовно. Якщо деякі чинники ризику усунені, рівень ризику знижений доступними засобами до певного рівня, частина ризику поглинута, досліджується можливість передачі ризику, що залишився, іншим суб'єктам ринку. Найбільш ефективними і поширеними засобами передачі основних видів фінансових ризиків є строкові угоди, а саме: фінансові форварди, ф'ючерси, свопи та опціони. Основною причиною появи їх на ринку була потреба в ефективному управлінні фінансовими ризиками — процентним та валютним.

Основним в  оцінюванні ризику є обчислення певних числових характеристик і в кінцевому  підсумку кількісна оцінка ризику. На сьогодні методи аналізу та оцінювання ризику базуються на поняттях і методах теорії ймовірності, оскільки саме поняття ризику тісно пов'язане з ймовірністю настання чи ненастання певної події в майбутньому.

Ймовірність характеризує міру невизначеності в настанні певної події в майбутньому. Вона позначається Р і приймає значення від 0 до 1. Ймовірність настання певної події дорівнює 1, коли ця подія безсумнівно відбудеться, і 0, коли настання події неможливе. Можна сказати, що існує значний ризик настання події, якщо ймовірність настання цієї події незначна. Фінансовий актив можна вважати високо-ризиковим, якщо ймовірність отримання доходу за ним та його ліквідність незначні.

Сукупність  подій називають повною групою, якщо хоча б одна з цих подій обов'язково відбудеться. Сума ймовірностей Р, несумісних подій, які утворюють повну групу, дорівнює одиниці, тобто

Нехай X — випадкова величина, яка обов'язково приймає одне із значень Х₁, Х₂, ..., Х_п. Ймовірність того, що X прийме значення X_і дорівнює Р_і, причому виконується рівність (12.14). Тоді середнім очікуваним (математичним очікуванням) величини X називають величину

Середнім очікуваним доходом від інвестицій (прямих чи портфельних) є величина

де Р_і — ймовірність того, що дохід від інвестицій буде дорівнювати R_i. Якщо під прямими інвестиціями розуміти інвестиції коштів у певний інвестиційний проект, а під портфельними — у портфель фінансових активів, то формула (12.16) дасть змогу при визначених певним способом ймовірностях обчислити середній очікуваний дохід як за портфелем фінансових активів, так і за інвестиційним проектом.

2. Методи оцінювання ризиків на ринку цінних паперів

Методи оцінювання інвестиційного ризику на ринку цінних паперів різноманітні (статистичний аналіз, факторний аналіз, метод  експертних оцінок, економіко-математичне моделювання тощо). У той самий час немає загальноприйнятої методики оцінювання інвестиційного ризику, методики аналізу інвестиційного ризику різних цінних паперів. Проблема оцінювання інвестиційного ризику практично зводиться до визначення окупності інвестицій у конкретні види цінних паперів.

У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику вимірюється двома категоріями — середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням (варіацією) можливого результату. Дисперсія при цьому вимірює можливий середній результат, варіація показує ступінь відхилення очікуваного середнього значення від фактичної середньої величини. Дисперсія за оцінки фінансового ризику являє собою середньозважену величину з квадратів відхилень дійсних фінансових результатів ризикованих вкладень від середніх очікуваних:

де s — дисперсія;

c — очікуване значення ризику для кожного випадку вкладення фінансових ресурсів;

 — середнє очікуване значення  фінансового ризику;

n — кількість вкладень фінансових ресурсів (частота).

Дисперсія характеризує абсолютне  коливання частоти фінансового  ризику, а коефіцієнт варіації показує відносний ступінь коливання й розраховується за такою формулою:

де n — коефіцієнт варіації;

s — середньоквадратичне відхилення;

 — середнє очікуване значення  фінансового ризику.

Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100 %. Чим він вищий, тим сильніше коливання. Установлено таку якісну оцінку різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % — слабке коливання фінансового ризику вкладень; 20—25 % — середнє, помірне; понад 25 % — високе. За використання дисперсії та варіації враховують, що фінансовий ризик має математично визначену вірогідність отримання фінансового результату. Її можна визначити експертним шляхом або на підставі математичних розрахунків частот ступеня фінансового ризику. Статистичні методи в сучасних умовах є беззаперечно основними методами оцінювання фінансових ризиків підприємства. Широко використовуються й інші аналітичні методи їх оцінювання.

Найбільш перспективним  є факторний аналіз фінансових ризиків. Наприклад, диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об’єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених угод та отриманих замовлень і т. д., а не диверсифікований — за ставкою банківського процента за кредитами, інфляційним очікуванням, загальним тенденціям розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначається вірогідність настання банкрутства.

Останнім часом  активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різні порівняльні характеристики рівня ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. Кожен спеціаліст щодня виступає в ролі експерта, приймаючи те чи інше важливе рішення. Крім того, особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів.

Одним з методів  оцінювання фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому — зробити правильний вибір моделі відповідно до конкретної ситуації. Природно, потрібно враховувати суб’єктивний характер тієї чи іншої обраної моделі й робити поправку на деяку схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість фінансової ситуації. Проте саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію та оцінити можливу вірогідність фінансового ризику. Вельми перспективною є комп’ютерна імітація фінансового ризику підприємства. Зараз є певний набір готових програмних продуктів з його оцінки. Майже кожне підприємство має можливість виконати моделювання фінансового ризику індивідуально. За економіко-математичного моделювання вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов’язаний зі стратегічною метою емітента або інвестора, який проводить моделювання. Важливе значення має місце галузі, до якої належить емітент, на ринку цінних паперів. Негативними характеристиками галузі є такі: високий ступінь демонополізації, велика кількість власників, тривалий виробничий спад.

Перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями. Недоліком методу є не своєрідність багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює розповсюдження висновків, отриманих у результаті окремих експериментів, на велику кількість конкретних аспектів фінансового життя підприємства.

На практиці за оцінки фінансового ризику широко використовується метод аналогій. Спеціалісти, фінансові менеджери на основі різних публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють вірогідність настання певних подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь фінансового ризику. На основі методу аналогій будуються фінансова стратегія й тактика багатьох підприємств. Однак потрібно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість притаманних тільки йому особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру. Оцінювання ризику — своєрідне мистецтво, яке базується на поєднанні наукових методик та інтуїції експертів, аналітиків; на одночасному врахуванні великої кількості суперечливих факторів; використанні різноманітних теоретичних підходів і знання прецедентів практики.

Систематичний ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон’юнктури. Аналіз кон’юнктури передбачає відстежування як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку. Спостереження, оцінка й виявлення тенденцій розвитку ринку об’єднані поняттям «моніторинг». Фундаментальні методи використовуються за довгострокового прогнозування й базуються на аналізі сукупності макроекономічних показників. Вони розробляються й використовуються службами кон’юнктурного передбачення, створеними при науково-дослідних інститутах і університетах, товарних і фондових біржах.

Упродовж останніх десятиліть у США, Японії та західних європейських країнах було проведено велику теоретичну роботу з вимірювання ризику за інвестування в різні фінансові інструменти та його використання в оцінці дохідності інвестицій.

Загальновідомо, що дві основні складові цієї теорії такі:

1. Фактор «бета», який вимірює ризик вкладень інвестицій.

2. Модель оцінки капітальних активів, яка пов’язує ризик, який вимірюється за допомогою фактора «бета», з рівнем очікуваної дохідності фінансових інструментів.

Фактор «бета» — це показник не диверсифікованого ризику, який демонструє, як реагує курс цінного папера на ринкові сили (чим більше, тим вищий фактор «бета» для цього цінного папера).

Фактор «бета» розраховують на основі взаємозв’язку  фактичної дохідності цінних паперів і фактичної ринкової дохідності (остання зазвичай розраховується як середній показник дохідності всіх або великої кількості акцій). Фактор «бета» для всього фондового ринку дорівнює 1; усі інші його значення розглядаються відносно цієї величини. «Бета» може бути як додатнім, так і від’ємним, хоча майже всі значення цього   показника зазвичай позитивні, і більшість акцій мають «бету» в  
діапазоні від 0,5 до 1,75.

Отже, «бета» показує тип реакції цінного  папера на дії ринкових сил. Наприклад, якщо очікується, що ринкові процеси призведуть до 100-процентного зростання ставки дохідності впродовж останнього періоду, тоді на акції зі значенням «бети» 1,5 очікувалось би збільшення доходу в цей період приблизно на 15 % (1,5 · 10 %).

Для акцій, у яких значення «бета» додатне, збільшення ринкової дохідності призводить до зростання дохідності цінних паперів. На жаль, зменшення ринкової дохідності зумовлює протилежну ситуацію. І в цьому полягає ризик. У попередньому прикладі, якщо очікується падіння ринкової дохідності на 10 %, то за акціями з «бетою» 1,5 очікується зменшення дохідності на 15 %. Оскільки фактор для цих акцій більший 1, то вони сильніше реагують, ніж ринок, маючи 15-процентне зниження своєї дохідності порівняно з 10-процентним зменшенням дохідності ринкового портфеля. Акції, «бета» яких менший 1, звичайно, не будуть такими чутливими до змін ринкової дохідності. Відповідно, вони вважаються менш ризикованими.

Фактор «бета» як показник не диверсифікованого ризику використовується в моделі для визначення очікуваної норми дохідності інвестицій відповідно до рівняння:

де очікувана дохідність — це дохідність інвестицій за даного рівня ризику, який вимірюється за допомогою фактора «бета»;

ринкова дохідність — середня дохідність усіх цінних паперів;

дохідність  без ризикових активів — це дохідність, яку можна отримати на вільні від ризику інвестиції.

Потрібно зазначити, що очікувана дохідність зростає  зі збільшенням фактора «бета».

Графічне відображення моделі оцінки капітальних активів називається кривою ринку цінних паперів. Ця крива показує очікувану дохідність, яку бажав би отримати інвестор на ринку цінних паперів для кожного рівня не диверсифікованого ризику.

Модель можна побудувати, просто обчисливши очікувану дохідність для різних значень фактора «бета», залишаючи постійними ставку дохідності без ризикових активів і ринкову дохідність. Наприклад, за ставки дохідності без ризикових активів, що дорівнює 6 %, і ринкової дохідності в 10 % очікувана буде дорівнювати 11 %, якщо фактор «бета» дорівнює 1,25. Якщо збільшити його до 2, то дохідність становитиме 14 %. Аналогічно можна знайти її для різних значень «бета» та закінчити наступними комбінаціями ризику й очікуваної дохідності.

Наносячи ці величини на графік, можна отримати пряму  лінію, яка показує, що зі збільшенням  очікуваної дохідності ризик зростає (рис. 1.).

Рис. 1. Лінія ринку цінних паперів (SML)

Лінія ринку  цінних паперів ясно показує компроміс між ризиком і дохідністю. Якщо фактор «бета» 0, очікувана дохідність дорівнює ставці дохідності без ризикових активів 6 %; якщо він дорівнює 1, — ринковій дохідності 10 %. За цих значень очікувана дохідність інвестицій, для яких «бета» дорівнює 1,25, становить 1 %.

Висновки

Операційна діяльність підприємства — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Для забезпечення ефективної операційної  діяльності підприємства необхідно, щоб між структурними підрозділами було чітко розподілені обов’язки та відповідальність за вирішення питань і формування показників, від яких залежать результати діяльності підприємства.

Забезпечення ефективної діяльності підприємства можливе при чіткому розподілі обов’язків і відповідальності між структурними підрозділами підприємства та використанні системи показників для оцінки результативності їх роботи.

Для узгодженої діяльності всіх відділів та служб підприємства необхідне застосування принципу комплексного управління діяльністю, створення відповідної організаційної структури, яка об’єднає існуючі відділи підприємства у функціональні підрозділи з окремих питань, керівники яких будуть підпорядковані безпосередньо директору підприємства. Поділ всіх підрозділів підприємства за ознакою участі в управлінні витратами підприємства та в управлінні забезпеченням результатів діяльності підприємства.

Одна із необхідних систем функціонування операційного менеджменту є система управління матеріально-технічним забезпеченням. Вона значною мірою відображає початкову стадію технологічного процесу — це виробництво та постачання необхідних матеріалів, запасів сировини та напівфабрикатів — вхідні інформаційного процесу.

До обов’язків матеріально-технічного забезпечення входить своєчасна доставка в операційну систему підприємства усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, технологічного обладнання, інструментів, транспортних засобів, палива, тепло-електроенергії, води, тощо) в обсягах необхідних для нормального функціонування операційного процесу по виробництву необхідної продукції.

На вибір форми постачання операційної  системи можуть впливати різноманітні фактори. Залежно від цих факторів, операційна система забезпечує себе ресурсами через товарно-сировинні біржі, аукціони, різні посередницькі підприємства і власним виробництвом комплектуючих виробів та інше.

 На великих підприємствах  роботу по забезпеченню всіма  видами ресурсів здійснює управління (відділи) матеріально-технічного забезпечення. При формуванні управлінської структури матеріально-технічного забезпечення необхідно врахувати основні управлінські функції — це здійснення маркетингових досліджень ринку постачальників по видам ресурсів, доступними цінами і простотою схем постачання та їх стабільністю; стратегічного (перспективного, поточного) прогнозування потреб в усіх видах ресурсів; завчасна підготовка заявок на необхідні ресурси та подання їх у планові служби управління і здійснення управлінської діяльності з реалізації планів забезпечення ресурсами (укладання необхідних контрактів, тощо); управління прийняттям, розміщенням, зберіганням, забезпеченням ресурсами робочих місць; разом з технічними, планово-економічними, фінансовими управліннями проведення економічного обґрунтування норм запасів та контроль за їх станом; розроблення управлінських заходів щодо економії усіх видів ресурсів; управління оперативним обліком надходження усіх видів ресурсів, їх економічним аналізом використання та стимулювання поліпшенням їх використання; управління контролем якості усіх видів ресурсів та термінів виконання їх замовлень.

Список літератури

1. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. «Виробничій (операційний) менеджмент» Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2005.- 532с.
2. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. «Менеджмент в організації» Навч. посібник. - К.: Кондор, 2002.- 654с.
3. . Гусева И. А. «Практикум по ринку цінних паперів» М.: Юність, 2000.- 320с.
4. Опарін В.М. «Фінанси» Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.- 240с.