Методологія психологічної науки

                   НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

                ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ              

          навчально-науковий інститут заочного  та 

                         дистанційного навчання    

         факультет заочного навчання  цивільних осіб      
 
 
 
 
 
 
 

              КОНТРОЛЬНА РОБОТА                  

  З       КРИМІНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                   Студентки 3К1 курсу

                                                                                   Навчальної групи № 4

                                                                                   Мельник Катерини Олегівни

                                                                                   Залікова книжка № 09-238-2к 
 
 
 
 
 

                                                     Київ 2010 
 

Завдання 1. Методологія психологічної науки. Класифікація методів юридичної психології……………………………………………………………… 3

Завдання 2. Психологічні особливості професійного спілкування …………….7

Завдання 3. «При проведенні операції було знешкоджено організовану групу розкрадачів державного майна. Чисельність групи – 12 чоловік. Група діяла протягом 5 років, відзначалась організованістю та згуртованістю. Між членами групи були тісні ділові та особисті стосунки, взаємна авторитетність».

   Перерахуйте  кваліфіковані ознаки належності групи до одного з різновидів соціальних груп, дайте їй психологічну характеристику………………………..15

Список використаних джерел……………………………………………….…..17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Завдання 1. Методологія психологічної  науки. Класифікація методів юридичної  психології.

    Знання методологічних принципів філософського і загальнонаукового рівня та вміле застосування їх вимог дозволяє уникнути грубих помилок в роботі юриста, підвищити якість вивчення юридичної проблеми і скоротити час.

     Досить важливим є правильно  розрізняти та оперувати поняттями:  методологія, методика і метод.

     Метод – спосіб досягнення  якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів і операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності. Метод виконує результативну функцію, вказує юристу як він повинен поводити себе по відношенню до об’єкта пізнання,   які пізнавальні і практичні операції повинен здійснити, щоб досягти поставленої мети.

   Методика – це система методів  і процедур, яка застосовується  в юридичній діяльності; це ніби  модель дослідження, розгорнута  в часі.

  Методологія – це система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. У методології втілений весь досвід емпіричного і наукового пізнання дійсності людини [1,20].

    У питанні про структуру методології  відповіді спеціалістами даються  неоднозначно. Прийнято виділяти чотири рівні методології: рівень загальнонаукової методології, приватної методології психологічної науки, спеціальної методології юридичної психології і рівень методики юри дико-психологічного дослідження. Загальна і приватна методології – загальна основа будь-якого пізнання і психологічного, зокрема. Третій і четвертий рівні максимально відбивають ту своєрідну феноменологію, що при суща тільки юри дико – психологічній реальності і дозволяють пізнавати і впливати на неї найбільш специфічно і професійно [2,35].

     У своїй основі методи юридичної  психології відповідають загально-психологічним. 

      1. Метод організації дослідження:  комплексний (системний), порівняльний, лонгітюдний.

      2. Метод збору даних: біографічні,  обсерваційні, психо-діагностичні, праксиметричні, експериментальні.

      3. Методи обробки даних: кількісні (ранжирування, шкалування), якісні (систематизації, групування, типологізації, синтезу й узагальнення, структурного аналізу, порівняння).

      4.  Методи інтрепритації і оцінки даних: каузальний (причинний), структурний, системний, генетичний, факторний, теоретично оціночний, апробаційний, порівняльно – оціночний [1,20].

       По цілям дослідження методи  юридичної психології поділяються на три групи.

      Методи наукового дослідження. Їхньою метою є дослідження психічних закономірностей суб’єктивних відносин у сфері права. Розробляються науково обґрунтовані рекомендації для оптимізації професійної діяльності, наприклад психодіагностична методика визначення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника [6,22].

     Серед методів дослідження потрібно  виділити спостереження, експеримент,  опитування, аналіз результатів діяльності та тестування [5,7].

     Спостереження передбачає заздалегідь  розроблену програму і має  здійснюватися в різних ситуаціях,  щодо однієї особи або групи  осіб, без привнесення будь-яких  елементів експерименту.

     Експеримент – метод збирання  фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються.

     Для збору інформації в юридичній  психології використовуються різні  види опитувань: бесіда, інтерв’ю, анкетування.

     Бесіда досить популярний метод   і має широке використання, та без спостереження буде досить важко зробити правильні висновки тому, що висновки про особливості психіки людини здійснюються на підставі їх власних відповідей. 

      Анкетування передбачає опитування  значної кількості осіб за  чітко встановленою формою, що містить запитання, які цікавлять слідчого. Анкетний метод дає змогу виявити характеристики масових явищ, їхні тенденції, обмеженість або поширеність, кількість у загальній структурі явищ.

     Сутність методу інтерв’ювання  полягає в одержані суджень особи щодо певних явищ, обставин, дій, подій.

     Вивчення результатів діяльності  – накопичення фактів при аналізі  матеріальних результатів психічної  діяльності. Юрист чи психолог опосередковано вивчають психіку людини та формулюють її психологічний портрет.

     Тестування застосовується для  вивчення особистості. Цей метод  використовує стандартизовані питання  і задачі, які мають цілком  певну шкалу значень [4,37].

     Методи психологічного впливу  на особистість. Деякі з цих  методів реалізуються працівниками правоохоронних органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ре соціалізація засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування рамками законодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу можуть також застосовуватися для формування, розвитку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів.

    Серед великого розмаїття методів  психологічного впливу на особистість  найпопулярнішими є: метод передачі (приховування) інформації, метод рефлексії,  метод навіювання та метод  прикладу [1,43].

     Під передачею інформації розуміється  цілеспрямована передача певних відомостей про факти, події,знання в процесі спілкування з людиною. Якщо правопорушник, потерпілий чи свідок не може згадати про якісь важливі для слідства деталі; шляхом передачі цій особі певної порції інформації можна стимулювати його спогади.

     Рефлексія – це процес самопізнання  суб’єктом внутрішніх психічних  актів і станів. В юридичній  психології метод рефлексії базується  на з’ясуванні,  як правопорушник  знає і розуміє юридичного  працівника, його особистісні особливості,  емоційні реакції і пов’язані з пізнанням уявлення.

    Серед спеціалістів і досі  триває суперечка про можливість  застосування методу навіювання  при розкритті правопорушень.  Суть цього методу в тому, що  здійснюється цілеспрямований, неаргументований  вплив однієї людини на іншу чи групу людей. При навіюванні відбувається некритичне сприйняття інформації, чужого погляду чи позиції, прийняття її як своєї власної. Цей метод представляє собою переважно емоційно-воловий вплив юриста на правопорушника [1,47].

      Метод прикладу характерний не лише для педагогіки, а й для кримінальної психології. Його основним принципом є те, що в процесі виховної роботи відтворюються дії, прийоми, манери, правила поведінки в суспільстві. За допомогою цього метода можна викликати критичне відношення до правопорушника, потерпілого, свідка, до себе за рахунок співставлення конкретних дій, вчинків і висловлювань тієї особи, що чинить вплив, зі своїми власними [1,48].

       До третьої групи належать  методи судово-психологічної експертизи. Метою їх є найбільш повне й об’єктивне дослідження, проведене експертом – психологом по постанові слідчих чи судових органів.

      Розглянуті методи в юридичній  психології використовуються комплексно як єдина система, за допомогою якої відбувається отримання конкретних фактів про окрему особистість чи групу людей. Добротні і надійні факти в руках дослідника чи практика дозволяють їм проникнути в суть психолого – правових явищ, що вивчаються. 
 
 
 
 
 
 

               Завдання 2. Психологічні особливості професійного спілкування.

     Мова є втіленням думки, процесу мислення і засобом передачі думок, ідей, поглядів, оцінок іншим людям. В рамках професійної діяльності юрист не просто розмовляє з іншою людиною, а вирішує професійні задачі, такі як опитування, допити, очні ставки та інші слідчі дії [1,272].

     Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб’єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно – смислових особливостях партнера [5,42].

    Професійні особливості спілкування визначаються тим результатом, який повинен бути досягнутий,протіканням у режимі права і правовідносин, контактом, як правило, з непростими людьми, обстановкою напруженості, найчастіше, конфліктністю і протиборством.

     Враховуючи складність спілкування як соціально-психологічного процесу, визначимо його основні функції: комунікативна, перцептивна та інтерактивна [6,131].

       Комунікативна функція – це обмін інформацією між особами, що спілкуються. Перцептивна функція означає процес сприймання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння. Інтерактивна функція полягає в організації взаємодії між партнерами, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.

       Володіючи загальною психотехнікою  спілкування, можна адаптувати її до кожної конкретної ситуації.

       Деякі вважають, що спілкування є дуже простим, а саме  - обмін словами й інформацією. У дійсності ж спілкування протікає як контакт:

• ситуаційно-діловий, що здійснюється для рішення визначеної юридичної задачі. Цілі, завдання, обстановка впливають на його протікання і результат;
• юридичний, у ході якого виникають правовідносини, що визначають порядок реалізації своїх прав і обов’язків. З боку юриста воно протікає строго в режимі дотримання установлених норм, що розуміє його партнер по спілкуванню і це теж позначається на їхній психології і спілкуванні;
• статусно-ролевий. Це не спілкування двох друзів, що розмовляють на рівних, коли можна говорити усе. І юрист, і громадянин усвідомлюють розходження позицій у ситуації, що спонукала їх до спілкування;
• пізнавально-оціночний. Люди, що вступили в контакт, уважно придивляються один до одного і в залежності від їх результатів вирішують, що і як говорити, а що не говорити;
• інформаційний.

       При спілкуванні між людьми  відбувається взаємодія, вплив  одного співрозмовника на іншого, кожен із них намагається відстояти свою думку, свої інтереси. Юрист повинен володіти психотехнікою мови, тобто знати деталі та тонкощі в мовній діяльності людини, що відрізняють справжнього майстра від дилетанта, щоб отримати якомога кращий результат [1,273].

     Готуючи себе до юридичної  діяльності, не можна ставитися  зневажливо до вирішення питання  «як говорити?». Помиляються ті  молоді юристи, яким здається  це простим і не заслуговуючим  уваги.  

     Розглянемо основні психологічні  правила, прийоми і вимоги, які сприяють ефективному спілкуванню.

     Правило передбачливості в спілкуванні вимагає враховувати наслідки сказаних юристом слів і поводження в різних ситуаціях спілкування, думати не тільки про те, що сказати, а й як сказати [4,181].

       Прийом створення вихідних сприятливих  психологічних умов для вирішення  завдань спілкування. Необхідно  будувати спілкування в спокійній,  діловій обстановці, при бажанні  розмовляти між собою і досягати  взаєморозуміння і домовленостей.

       Правило сприятливих вихідних обстановочних умов спілкування. Краща розмова двоє-на-двоє, при відсутності сторонніх. Щоб досягнути почуття розмови на рівних, не потрібно створювати та підкреслювати мовні бар’єри, а також побутові.

       Правило надання сприятливого враження на співрозмовника. Зовнішній вигляд юриста повинен бути охайним, його обличчя повинне виражати спокій, впевненість у собі й уважність. Допоможе у цьому, зокрема, ввічливе привітання.

       Правило авторитету, справедливості і доброзичливості представника влади. Юристу варто  пам’ятати, що він уособлює владу, цілу державу, а тому повинен бути уважним і справедливим.

        Важливим є також правило діалогічності  розмови. Активно розмовляючого  можна легше зрозуміти, одержати  необхідну інформацію, простежити, яку позицію він займе, яку  тактику розмови почне проводити.  Юристу варто почати із загальних  запитань, що дати можливість співрозмовнику заспокоїтися [2,433].

        Правило вивчення співрозмовника й урахування його психології, психічних станів у спілкуванні. Вивчення психологічних особливостей співбесідника дозволяє більш гнучко вести розмову, вносити корективи.

        Досить справедливим є правило презумпції довіри. Не можна весь час бути упередженим, виявляти недовіру та зневажливе ставлення до громадянина. Варто прагнути досягнути справедливості, а не думати про швидке завершення справи [1, 281].

        Правило підпорядкування спілкуванню рішенню задач правового виховання. Правове виховання – не тільки цивільний і професійний борг, але й одна з умов успіху в рішенні завдання, яке стоїть перед співробітником правоохоронного органу.

         Встановлення психологічного контакту і довірчих відносин у спілкуванні юриста. У двох людей повинні бути близькими цілі, думки та наміри.

         Правило уваги до співрозмовника  і до того, що він говорить. Усім своїм видом – позою,  вираженням обличчя, голосом –  виражати готовність об’єктивно розібратися та допомогти. Спілкуючись не можна показувати своє байдуже чи, навіть, зневажливе ставлення: відволікатися на телефонні розмови, весь час погляду вати на годинник [1,282].

         Правило активного слухання і підтримки мовної активності громадянина: слухати, вивчати, розуміти, оцінювати. Юрист повинен звертати уваги не лише на слова, а й чути людину, прагнути її зрозуміти.

        Правило стримування емоцій. Звісно, людині, яка звернулась  до юриста  буде важко приховувати свої почутті та емоції, але юрист повинен дати можливість висловитися людині, а самому терпеливо вислухати її. Цим він показує приклад стриманості та виваженості.

         Прийом досягнення моменту істини  в рішенні задач розмови. Спілкування  служить для рішення визначених питань, а тому в ході його потрібно розбиратися з проблемою, а не з людьми, з якими ведеться спілкування [1,283].

        Правило відмовлення від демонстрації  своєї переваги. Юрист завжди  краще обізнаний у правових  тонкостях, законах, інструкціях, має досвід рішення юридичних питань, чіткіше формулює свої думки. Зазвичай, людина не звертається до правознавця із хорошими новинами, а приходить у пошуках поради і їм потрібно відчути, що їх розуміють і поважають.

         Психологічний контакт у правоохоронній діяльності – це прояв працівником правоохоронного ограну і громадянином взаємного розуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, що приводить до взаємодії довіри і сприяння один одному при рішенні професійної задачі юристом. Найчастіше психологічний контакт і виникаючи на його основі довірчі відносини локальні, мають вузьку зону розвитку. Це не всеосяжна довіра, а обмежена якоюсь інформацією, домовленість по якомусь питанню. Найчастіше цей контакт тимчасовий і не виходить за рамки частини виконуваної юристом професійної дії і ситуації. Частіше ми називаємо його консенсус – домовленість, згода [4,182].

       Основними психологічного факторами, що утворюють у комплексі умови встановлення  психологічного контакту є:

• психологічна значимість, труднощі, об’єктивні чи суб’єктивні, оцінюючи небезпеку тієї справи, проблеми, із приводу чи в контексті яких ведеться спілкування і юристом робиться спроба установити психологічний контакт;
• психологія громадянина, зайнята ним позиція, обрана лінія і тактика поводження, психічні стани;
• психологічні особливості обстановки, у якій здійснюється спілкування;
• психологія юриста;
• психологічна ефективність застосовуваних юристом прийомів спілкування і встановлення контакту;

       Правило створення сприятливих умов для встановлення контакту й

урахування  психології громадян дублює все те, що вже сказано вище про спілкування. Та реалізація його робиться абсолютно  обов’язково та максимально правильно.

       Правило нагромадження згод –  добре відомий і успішно застосовуваний спосіб (прийом). Він полягає в тому, що співрозмовнику весь час ставлять

запитання, на які він відповідає «так» [1,284].

        Вважається, що така «психологіка»,  властива людям:

1. якщо людина зажди відповідає «ні», то потім сказати «так» їй психологічно важко;
2. якщо людина декілька раз підряд сказала «так», то в неї виникає на підсвідомому рівні виникає психологічна установка  продовжувати тенденцію згод. Суть цього прийому в тому, що починають із простих , «нейтральних» запитань, що не виникають тривоги і на які, крім «так», ніяк відповісти не можна. Поступово питання ускладнюються, починають торкатися самої проблеми, але на початку на її суті.

          Демонстрація спільності поглядів, оцінок, інтересів. Психологічному зближенню сприяє відшукування і підкреслення всього загального між громадянином і юристом, що може тільки бути [5,191].

       Усі вище згадані правила та  прийоми допоможуть вести спілкування  юриста та громадянина не лише  на належному рівні, а й отримувати  максимум інформації із нього.

       Важливе місце в спілкуванні  займає і невербальна передача  інформація.

       Невербальні засоби спілкування  складаються з: 

1. паралінгвістичних та екстралінгвістичних знаків;
2. оптико-кінетичних знаків;
3. міжособистісного простору;
4. візуального контакту;
5. мимовільних проявів фізіологічних реакцій.

       Паралінгвістична та екстралінгвістична  інформація – це експресивні  особливості мови суб’єкта та  система вокалізації, що збільшують  семантичне значення слів, надають  мові виразності і, відповідно, дозволяють робити певні висновки про особистість та наявний стан людини [6,135].

      Оптико-кінетична інформація –  експресивні особливості обличчя  (міміка) та поведінки людини (жести,  хода, постава). Вони настільки виразні, що дозволяють передавати смисл окремих слів, а також виразів, емоційних станів і ставлення до співрозмовника. Сприятливому спілкуванню супутні природа, невимушена міміка; усмішка, що означає дружелюбність, потребу у схвалені; постава, ідентична партнерові, сидіння без надлишку скованості чи розслабленості, з нахилом вперед, у бік співрозмовника; плавні та доречні в даній ситуації жести. При конфліктному спілкуванні з’являються специфічні мімічні прояви, людина сидить напружено чи надмірно розв’язно, її пальці стиснуті в кулак, руки та ноги напружені, жести стають скутими або надто різкими, вона починає маніпулювати без необхідності різними предметами, постукувати пальцями по столу, торкатися певних частин тіла та одягу, почісуватися тощо. Якщо не звертати на це уваги, то розмова навряд чи досягне своєї мети [6,137].

      Міжособистісний простір (дистанція  спілкування) – це суб’єктивний  просторовий критерій емоційної  близькості людей. Чим у більш  близьких стосунках перебувають  люди, тим на меншій дистанції  вони спілкуються. Ця відстань  залежить також від віку (з часом вона збільшується), статі, соціального статусу, національних стандартів поведінки, психологічних особливостей партнерів та інших чинників. Жінки стоять чи сидять ближче до співрозмовника, ніж чоловіки [2,169].

      Дистанція залежить від ситуації спілкування: виділяють «особистісну дистанцію» - 0,4 – 1,5м; «громадську дистанцію» - 1,5 – 4м; «відкриту дистанцію» - 4 – 8м.

       Візуальний контакт – чистота  і тривалість обміну поглядами,  а також те, як люди дивляться  один одному у вічі. Ми частіше і довше дивимося на того, хто нам подобається. Погляд означає не тільки зацікавленість, але й зосередженість на темі розмови, причому значно легше підтримувати візуальний контакт, коли вона приємна, аніж конфліктна [6,141].

        Важливо знати та свідомо використовувати такі характеристики візуального контакту: відведення погляду вбік, погляди скоса чи, навпаки, визивно прямі, погляди крадькома – ознака ворожості, готовності до конфлікту; моргання очима – подив, зляканість; широко відкриті очі – привітність, задоволення (у сполученні з посмішкою); відсутній, пустий погляд – утома, нудьга.

        Знання про особливості візуального  контакту не тільки дозволяють  діагностувати та нейтралізувати  прояви, що утруднюють професійне  спілкування, а й цілеспрямовано створювати такі, що сприяють оптимальній взаємодії.

        До мимовільних проявів фізіологічних  реакцій належать потіння, пересихання  в роті, що супроводжується ковтанням,  облизування губ; посилене пульсування,  порушення дихання, розширення зіниць, збліднення тощо. Усі ці прояви, що практично не підвладні свідомому контролю свідчать про значні труднощі, яких зазнав співрозмовник, і повинні фіксуватися як діагностичні ознаки [6,142].

        Ми перерахували багато прийомів, які є характерними для професійного спілкування юриста, але особливу увагу варто також звернути на правильність мови юриста, тобто він повинен дотримуватися норм сучасної рідної мови. Ненормативне, помилкове вживання окремих слів, словосполучень і цілих фраз характерне, як правило, для просторіччя. Дрібниць у мові юриста не буває. Обов’язкова умова словникової чистоти мови – правильна вимова і наголос.

      Для того, щоб досягти високої  майстерності в спілкуванні юрист  починає працювати над своєю  мовою та манерами ще із студентських лав, коли вивчає  такі предмети, як риторику, етику та психологію, зокрема, юридичну психологію.

       Отже, до основних психологічних  засобів мови відносяться: власне  мовні (вербальні) засоби, що включають  слово; немовні (невербальні) засоби  – міміка, жести, поза, соціальна  дистанція спілкування між юристом  та співрозмовником. Та всі вони повинні бути використанні з урахуванням психологічних правил, прийомів і вимог.