Методологія та методика кримінологічних досліджень. Прогнозування та планування у профілактичної діяльності

Тема 6. Методологія та методика кримінологічних досліджень. Прогнозування та планування у профілактичної діяльності.

1.Методологія та методика кримінологічних досліджень. Загальна характеристика та класифікація методів кримінологічних досліджень.

Поняття кримінологічного дослідження. Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розроляти конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно коор-динувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності.

Отже, кримінологічні дослідження дають  змогу на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити  та втілити в правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності.

Наукове дослідження в  кримінології - це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявам.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно  і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1) підготовчий;

2) збір первинної кримінологічної інформації;

3) упорядкування й обробка зібраної інформації;

4) аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулю-вання висновків, розробка рекомендацій.

Отож підготовка кримінологічного дослідження охоплює:

- добір методології дослідження;

- обґрунтування теоретичних засад і логічної послідовності дослідження;

- вироблення інструментарію (анкети, бланки інтерв'ю тощо);

- розробка методичних документів для збирання первин¬ної інформації (поради інтерв'юерові, спостерігачеві тощо);

- формування дослідницької групи відповідно до мети та за-вдань дослідження (розробників програми й інструментарію, виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсум¬кового звіту);

- навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спо¬стерігачів та ін.);

- розробка програми обробки даних.

Мета й завдання кримінологічного дослідження. Як і при будь-якому дослідженні, при вивченні злочинності важлива роль відводиться визначенню мети та завдань дослідження.

Мета  визначає загальну орієнтацію дослідження. Кримінологічне дослідження проводиться, щоб отримати нові знання: про рівень, структуру, динаміку, характер злочинності в регіоні за визначений відрізок часу, про осіб, винних у вчиненні злочинів, розробити наукові рекомендації щодо усунення чи нейтралізації криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання їй.

Завдання  дослідження злочинності витікають з поставленої мети. До них належать:

- вивчення кількісних і якісних показників злочинності (рівень, структура, динаміка, характер, географія);

- вивчення причин й умов злочинності;

- дослідження тих обставин, які формують особу злочинця;

- дослідження системи заходів, що здійснюються право-охоронними органами з метою встановлення ефективності їхньої діяльності.

Наукове дослідження в кримінології виконує чотири основних функції: описову, пояснювальну, прогностичну й регулятивну.

1. Описова функція — це повна й об'єктивна фіксація харак-теристик об'єктів дослідження та наявних між ними зв'язків і відносин.

2. Пояснювальна функція — це теоретичний аналіз причиново-наслідкових зв'язків, виявлення закономірностей виникнення, розвитку й функціонування злочинності.

3. Прогностична функція - це наукове передбачення розвитку явищ злочинності, визначення тенденцій і закономірно¬стей її розвитку в перспективі.

4. Регулятивна функція - полягає в розробці та реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на основі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого в процесі кримінологічного дослідження.

Об'єкти та суб'єкти кримінологічного дослідження. Складовими елементами кримінологічного дослідження є об'єкти та суб'єкти дослідження.

Об'єкти - це суспільні відносини об'єктивного характеру, що існують поза та незалежно від людської свідомості. Найбільш загальними об'єктами кримінологічних досліджень є такі:

- злочинність;

- причини й умови здійснення злочинів;

- особа злочинця;

- заходи, яких вживають державні органи та громадські організації для запобігання злочинам.

Суб'єктами кримінологічного дослідження є конкретні організації, установи чи конкретні особи, що вивчають злочинність. До них належать:

- правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути;

- творчі колективи та конкретні наукові працівники, а також працівники навчальних закладів.

До  вивчення злочинності можуть залучатися й інші відомства та установи (приміром, представники контрольно-ревізійних органів, державного технічного нагляду, фахівці інших галузей знань).

Види кримінологічних  досліджень. Кримінологічні дослідження заведено класифікувати зй кількома підставами:

1) метою;      2) системою вибору одиниць сукупності; 3) методами; 4) принципом охоплення об'єктів вивчення;

5) масштабом; 6) видами злочинів, які вивчаються.

1. За метою (за цільовою спрямованістю) кримінологічні дослідження поділяються на:

• теоретичні - спрямовані на розвиток кримінологічної теорії;

• прикладні - спрямовані на вдосконалення практики боротьби зі злочинністю.

2. За системою вибору одиниць сукупності розрізняють дослідження:

• суцільні - охоплюють вивчення всіх одиниць генераль¬ної сукупності (наприклад, всі злочини, здійснені на території обслуговування);

• монографічні - спрямовані на поглиблене вивчення одного виду злочинності чи явища, що пов'язане зі злочинністю;

• вибіркові — вивчають певну частину генеральної сукуп¬ності (використовуються для економії сил і засобів, вибірка робиться за допомогою спеціальних методів).

3. За методами (пізнавальним інструментарієм) виділяють дослідження:

• монодисциплінарні - проблема, що досліджується, на¬лежить до предмета кримінології та вивчається за допомогою суто кримінологічних засобів і методів;

• комплексні - використовують засоби й методи інших наук (скажімо, психології, педагогіки тощо).

4. За принципом охоплення об'єктів вивчення кримінологічні дослідження поділяють на:

• територіальні - злочинність вивчається на визначеній території (район, місто, область, держава загалом);

• галузеві - злочинність вивчається у визначених галузях народного господарства чи визначеного міністерства, відом¬ства (торгівля, побутове обслуговування, будівництво тощо).

5. За масштабами кримінологічні дослідження поділяються на:

• республіканські;

• регіональні (економічні райони);

• місцеві (місто, мікрорайон, сільська рада, адміністративна ділянка);

• об'єктові (підприємство, установа тощо).

6. За видами злочинності кримінологічні дослідження вивчають: первинну, рецидивну, міську, сільську, вуличну, побутову злочинність, злочинність неповнолітніх, молоді, чоловічу, жіночу, групову, організовану та професійну злочинність тощо.

Класифікація методів  збору кримінологічної інформації. Застосування сукупності методів зумовлює отримання до-стовірної повної інформації та відповідно сприяє отриманню обгрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обгрунто-ваності рекомендацій і пропозицій.

А. Зелінський пропонує всі методи поділяти за:

• обсягом;
• джерелами отримання інформації;
• способами обробки й аналізу кримінологічної інформації;
• дисциплінарною приналежністю.

За обсягом кримінологічне дослідження може бути: суціль-ним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.

За джерелами отримання інформації розрізняють: опиту-вання, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки, а також психологічні й економічні методи збирання інформації.

За способами обробки й аналізу  кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як: статистика, типізація (класифікація), системио-структурний метод, математичне моделювання та загальнонаукові методи, що застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків і рекомендацій.

За дисциплінарною приналежністю (за початковим походжен¬ням) методи кримінології можуть бути: статистичними, соціологічними, психологічними, математичними, кібернетичними й економічними.

2. Програма, план та етапи кримінологічного дослідження.

Програма кримінологічного дослідження - це науковий документ, який містить схему логічно обгрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до використання інструментарію та виконання дослід¬ницьких процедур (збирання, обробки й аналізу інформації).

Вона є  стратегічним документом, який дає змогу дійти висновків щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати результативність дослідження.

У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження; дається  його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необхідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інфор-мації до теми дослідження; описуються методи та наукові знаряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та загальні терміни проведення дослідження.

Етапи і програма дослідження кримінології. Якість і об'єм отримуваної в процесі дослідження інформації кримінології дуже багато в чому обумовлені організацією самого дослідження. Структура будь-якого дослідження ділиться на методологічний і організаційний блок. Пошук нового має бути строго орієнтований і, поза сумнівом, має бути доцільним. Звідси необхідність розробки програми, яка припускає розбиття цієї структури на ряд дрібніших елементів. У дослідженні кримінології наявний збір, аналіз, обробка, інтерпретація отриманих відомостей. При інтерпретації матеріалів великий вплив робить людський чинник суб'єктивності.

Дослідження кримінології носить плановий характер, дослідник заздалегідь визначає характер і об'єм тієї інформації, отримання  якої потрібне, визначає її основні  джерела.

Дослідженню кримінології передує підготовчий етап, а починається воно із складання програми і плану. Програма дослідження є науковою основою усіх здійснюваних дослідницьких процедур на усіх етапах дослідження - збору, обробки і аналізу отриманої інформації, з метою отримання у результаті теоретичних і практично таких, що реалізовуються висновків. Програма складається з методологічного і процедурного розділів. У методологічному розділі програми формулюються:

1.  мета  і завдання дослідження; 

2.  предмет  і об'єкт; 

3.  гіпотези;

4.  ключові  поняття; описується поставлена  проблема, вказуються джерела інформації.

Процедурний розділ програми включає опис конкретних методів і техніки збору, обробки і аналізу інформації, можливих виведень і рекомендацій, способів їх реалізації, а також конкретний поетапний план з вказівкою виконавців і термінів виконання. До програми прикладаються список літератури і зразки методик, схем, діаграм, анкет.

Для виконання  програми складається план дослідження кримінології, визначаються етапи його проведення, необхідні для проведення дослідження заходу організаційного характеру, виконавці, засоби матеріально-технічного забезпечення.

У науковому  відношенні програма дослідження повинна  містити в собі теоретичну основу, тобто короткий опис самої проблеми на основі аналізу усього вже наявного комплексу наукових знань, теорій, узагальнення результатів раніше проведених досліджень, включаюче висунення робочих гіпотез, тобто науково обгрунтованих припущень, що пояснюють характеристики досліджуваного об'єкту. Ці гіпотези повинні відповідати цілям і завданням дослідження, не суперечити загальній його логіці. На основі наявної програми дослідження робиться розробка методичних документів(методичного інструментарію), за допомогою яких здійснюється збір інформації(анкети, програми інтерв'ю, програми вивчення кримінальних справ і ін.).

При проведенні дослідження кримінології, як правило, виділяються наступні його етапи:

- підготовка дослідження(включає розробку його програми, плану, комплексу методичних документів, рішення завдань організаційного і матеріально-технічного забезпечення);

- збір первинної інформації(проведення інтерв'ю, анкетування, експертних опитувань і тому подібне);

- підготовка зібраної інформації до обробки;

- аналіз отриманої інформації, підготовка підсумкового документу(звіту; наукової доповіді; довідки і ін.).

3. Загальнонаукові методи пізнання у кримінології (гіпотеза, сходження від абстрактного до конкретного, системно-структурний аналіз, порівняння, історичний)

Кримінологічні дослідження - це один з видів соціального дослідження в його широкому розумінні. Воно здійснюється з використанням всіх методів дослідження громадських явищ. При цьому враховуються особливості предмета та змісту кримінології.

Використовуються такі загальнонаукові  методи пізнання:

1) сходження від абстрактного  до конкретного;

2) гіпотеза;

3) системно-структурний аналіз;

4) історичний метод;

5) порівняння;

6) динамічні та статистичні методи.

1. Сходження від абстрактного  до конкретного. Цей метод пізнання передбачає певний рівень теоретичної підготовки дослідника, гіпотез висунення, використання теоретичних понять і уявлень, абстрактне мислення. Тут важливо мати на увазі два моменти.

Перший - теоретична, методологічна озброєність дослідника зумовлює і обсяг, глибину науку, а його шлях. Не слід кожного разу «танцювати від печі». Необхідно ознайомитися з тим, що було зроблено раніше. З цього погляду особливе значення має теоретичне знання про злочинність, її детермінації, ефективності тих чи інших заходів боротьби з нею. Не вдасться сформулювати науково-обгрунтованих положень тому, хто не оволодів теорією кримінології і виходить тільки з звичних уявлень про злочинність.

Другий - варто постійно пам'ятати про недостатню пізнане явища «злочинність» і процесів її продукування. Крім того, злочинність постійно змінюється. Тому у процесі досліджень кримінолог важливо бути «відкритою системою» і не прагнути «укладати» нові дані у вже наявні теоретичні уявлення і схеми. Необхідно враховувати їх, зіставляти з ними, але слід бути готовим обгрунтовано змінювати ці схеми, теорії. Без цього немає творчого розвитку теорії. Творчий розвиток завжди передбачає нові дослідження, отримання раніше невідомих даних і осмислення відповідних результатів.

2. Гіпотеза. Вона дає напрямок пошуку, акцентує увагу дослідника на тих чи інших моментах дійсності, дозволяє цілеспрямовано вести вивчення.

Гіпотеза по-перше, повинна узгоджуватися з встановленими в кримінології науково обгрунтованими положеннями, по-друге, характеризуватися обгрунтованої ймовірністю відповідного припущення.

Звідси  виходить, що не всяке припущення, строго кажучи, є гіпотезою. Зазвичай під гіпотезою розуміють таке припущення, яке заслуговує на те, щоб його перевірили.

Висування, формулювання гіпотези вимагає оцінки вже наявних теоретичних і  емпіричних даних, що їх співвідношення з предметом, об'єктом і завданнями дослідження. Ця робота проводиться в процесі підготовки дослідницької програми.

Наприклад, при вивченні причин регіональних відмінностей злочинності були висунуті наступні гіпотези:

а) відмінності злочинності в  краях, областях, республіках визначаються частково різним ступенем латентності злочинності, тобто його відображенням у кримінальній статистиці, і це змусило використовувати методики виявлення латентності злочинності;

б) визначаються відмінності економічними, соціально-культурними характеристиками регіонів, що виявлялося шляхом вивчення економічних, соціальних, культурних умов життя людей;

в) розходження визначаються характеристиками населення (в одних регіонах більше, ніж в інших, раніше судимих, алкоголіків, «Соціальних невдах» і т. д.), і відповідно досліджувалися процеси формування населення регіону, питома вага осіб, які раніше вчиняли злочини, алкоголіків, які не мали постійного джерела доходу, і т. д.;

г) розходження визначаються станом соціального контролю в регіонах, зокрема правоохоронній діяльності. Відповідно з'ясовувалося, як відбувається процес виявлення, захід злочинів, притягнення до відповідальності і покарання винних, як функціонують контролюючі органи,

 як забезпечується охорона  громадського порядку і т. д.

3. Системний підхід. Все частіше говорять про «системний рух», яке включає поряд з системним підходом загальну теорію систем, системний аналіз, філософське осмислення системності міра.

Цей метод припускає розгляд досліджуваного об'єкта (у нашому випадку злочинності  і суспільства) як певної складно  організованої системи, що має певну  структуру, яка містить певну  кількість взаємопов'язаних елементів.

4. Історичний метод. Він забезпечує вивчення злочинності в історичному розрізі, в русі. При аналізі злочинності береться, як правило, тривалий період, що дозволяє розкривати стійкі характеристики і тенденції злочинності, а також його взаємозв'язку з іншими явищами.

В останні  роки виділяються декілька п'ятирічних  періодів, що відображають різні етапи  життя російського суспільства: досоціалістичних, соціалістичний різних періодів (нарощування темпів економічного, соціального розвитку та період застою), періодів перебудови і реформ

При вивченні регіональних відмінностей злочинності  застосовується порівняльно-історичний метод як різновид історичного. При цьому дотримується: а) порівняння однотипних явищ протягом одного й того ж періоду (злочинності неповнолітніх, молоді і т. д.) у різних регіонах; б) порівняння одних і тих же характеристик в різні періоди в кожному з регіонів

Історичний  метод використовується в кримінології і для виявлення дієвість різних підходів до боротьби зі злочинністю  та окремими її відамі1. Нерідко він застосовується в комплексі з порівняльним методом (порівняльно-історичний підхід)

5. Порівняльний метод використовується широко. Порівнюється злочинність в різних державах, у різних регіонах держави, злочинність осіб різного статі, віку, соціального положення і т.п. При цьому з'являється можливість отримати нові дані про причини злочинності, так як відмінності злочинності накладаються на відмінності соціально-економічних та інших характеристик держав, регіонів

При використанні методу подібності встановлюються повторювані характеристики злочинності  і повторюються умови життя людей, що збігаються в просторово-часовому відношенні з характеристиками злочинності. Відповідні збігу служать підставою для подальшого дослідження факту і механізму взаємозв'язків цих умов і злочинності

При використанні методу відмінності встановлюються злочинності ті характеристики, які  зустрічаються в одних державах, регіонах і не виявляються в інших. Такого роду матеріал також служить базою для висування і перевірки гіпотез про причинного злочинності залежності від конкретних умов середовища

У кримінології порівняльний метод набуває особливого значення при виявленні специфіки чого-небудь. Так, при вивченні особливостей особистісних характеристик злочинців, умов їхнього формування і життєдіяльності разом зі злочинцями обов'язково вивчається так звана контрольна група. Наприклад, для з'ясування специфіки правосвідомості неповнолітніх злочинців разом з цими особами опитувалися їх однолітки, які навчалися в тих самих навчальних закладах, але не що здійснювали злочинів. Порівняння відповідей цих двох груп опитаних дозволило виявити особливості позиції тих, хто скоював злочини. Без контрольної групи в таких випадках дослідження проводити не можна

Підбір контрольної групи залежить від завдань, які вирішує дослідник. Наприклад, в одному з досліджень неповнолітніх для контрольною групою неповнолітніх злочинців служили їхні ровесники-відмінники. Автор зробив висновок про те, які обставини бувають пов'язані зі злочинним або дуже старанним поведінкою

6. Динамічні й статистичні  методи. Вони широко використовуються в кримінологічних дослідженнях. Особливо статистичні методи, розраховані на дослідження масових явищ, одним з яких є злочинність

Динамічні і статистичні методи дають різне знання. Динамічні закономірності - це закономірності розвитку. Їх застосування безпосередньо веде до виявлення причинних залежностей. Наприклад, протягом 20 років здійснювалось всебічне вивчення особистісних характеристик і долі більш 140 чоловік, які у неповнолітньому віці вчинили злочини. Дослідження Перший етап - це вивчення випробуваних у віці 14-17 років, відразу після скоєння злочину; друге - через 10 років; третє - ще через 10 років. Це дозволило встановити, з якими обставинами і як саме було пов'язано злочинну поведінку на першому етапі, потім рецидив злочинів у одних, виправлення інших, крайня деморалізація третьіх.

Статистика, знаходячи та вимірюючи загальні властивості, встановлює загальні закономірності статистичні, засновані на дії закону великих чисел. Вона не пояснює внутрішній механізм формування закономірностей, не виокремлює причинні залежності.

Пошук статистичних закономірностей здійснюється шляхом знаходження і вимірювання  загальних властивостей явищ. Наприклад, раніше було статистично доведено, що серед рецидивістів від 60 до 80% здійснювали перший злочини в неповнолітньому віці. Але на чому заснована ця закономірність статистична? Вона сама по собі не пояснює, чому відбувається таке явище. Згадуване що триває вивчення особистості в її взаємодії із соціальним середовищем дозволило виявити механізм такого явища. Було показано, в яких саме обставинах і з якими особистісними характеристиками випробувані ставали рецидивістами, ніж вони відрізнялися від виправишся осіб.

Зі статистичним дослідженням завжди пов'язаний пошук закономірностей, але встановлення їх характеру (причинного, зв'язку станів чи іншого) вимагає застосування комплексу методів.

При статистичному дослідження використовуються узагальнюючі показники. До них ставляться такі вимоги основні:

а) досліджувана сукупність повинна бути однорідною по складу.

б) досліджувана сукупність повинна бути досить масовою, інакше на результат можуть вплинути випадкові відхилення. За цього кримінологи не аналізують злочинність в розрізі місяців року, по кварталах. Якщо їм необхідно виявити сезонні коливання злочинності, то береться значна кількість років і тільки тоді робиться висновок про закономірності сезонних коливань злочинності.

У процесі  досліджень нерідко застосовується вибіркове спостереження, але при цьому важливо забезпечити отримання представницьких (репрезентативних) даних.

4. Вибіркове дослідження, його репрезентативність та способи проведення.

Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному дослідженню. Межі суцільного дослідження визначаються, як правило, темою дослідження. Суцільне дослідження застосовують переважно тоді, коли досліджуваних об’єктів відносно небагато. У противному разі застосування цього методу потребує значних затрат часу, сил і засобів. Якщо об’єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Застосовуючи цей метод, можна отримати достовірні наукові результати, які майже не відрізнятимуться від результатів складного і трудомісткого суцільного дослідження.

   Множину об’єктів, які необхідно охарактеризувати на основі вивчення якоїсь частини цієї множини, називають генеральною сукупністю, а частину множини, що вивчається, — вибірковою (вибіркою).

Якщо кількість  об’єктів генеральної сукупності відома, то таку сукупність називають визначеною, а якщо невідома — невизначеною. Якщо вивчається генеральна сукупність загалом, то таке дослідження є суцільним, а якщо пізнання генеральної сукупності здійснюється через вибіркове вивчення — вибірковим. Невизначену генеральну сукупність можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю.

   Застосування вибіркового методу передбачає обов’язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). А. Зелінський виокремлює три основні умови репрезентативності вибірки:

   - здійснювати вибірку необхідно  тільки з великої генеральної  сукупності. Недоцільно здійснювати  вибірку з множини, що складається  з менш як тисячі одиниць;

   - відбирати вибіркову сукупність  необхідно так, щоб кожна одиниця  генеральної сукупності мала  однакові шанси потрапити до  вибірки. Іншими словами, вибірка  не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і  нахилів дослідника;

   - обсяг вибіркової сукупності  повинен забезпечити її представницький  характер (репрезентативність).

   Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою: він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.

   Відбір вибірки є важливим  етапом дослідження. Неправильне  застосування способів відбору  призводить до суттєвого спотворення  результатів дослідження. 

Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний.

   При застосуванні випадкового способу відбору об’єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п’ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб.