Методологычны основи інвестування

Тема 1. Методологычны основи інвестування

1. Поняття, економічна сутність і види інвестицій

Термін «інвестиції» походить від латинського слова invest, що означає «вкладати». У широкому трактуванні інвестиції можуть бути визначені як довгострокове вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення, тобто вкладення економічних ресурсів з метою створення та отримання в майбутньому чистого прибутку, що перевищує загальну початкову величину інвестицій (вкладеного капіталу). При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик і відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.

У залежності від поставлених цілей класифікація інвестицій може бути проведена за такими основними ознаками.

1. По об'єктах інвестування розрізняють такі три види інвестицій:

• реальні інвестиції (інвестиції у фізичні активи);

• фінансові (портфельні) інвестиції;
• інвестиції в нематеріальні активи.

Реальні інвестиції - це вкладення економічних ресурсів в матеріальні активи - в основний капітал і на приріст матеріальних виробничих запасів. Реальними інвестиціями, які виступають у формі інвестиційного товару, може бути рухоме і нерухоме майно (будівлі та споруди, машини і обладнання, транспортні засоби тощо).

Інвестиції у створення (відтворення) основних засобів (фондів) здійснюються у формі капітальних вкладень.

Крім інвестицій, які  забезпечують створення і відтворення  основних засобів, реальними інвестиціями є витрати, спрямовані на придбання  рухомого і нерухомого майна, тобто відноситься до фізичних (відчутним) активів.

Фінансові (портфельні) інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові активи, в основному вкладення в пайові (акції), боргові (облігації) та інші цінні папери, випущені компаніями, а також державою; вкладення, пов'язані з використанням первинних і вторинних фінансових інструментів .

Інвестиції в нематеріальні  активи - це вкладення в підготовку кадрів або підвищення кваліфікації персоналу, розробку товарних знаків, придбання майнових прав, що випливають з авторського права; ліцензій, патентів на винаходи, свідоцтв на промислові зразки, прав на використання торгових знаків, ноу-хау, програмні продукти та інші об'єкти інтелектуальної власності. Крім того, до інвестицій в нематеріальні активи слід віднести придбання прав користування землею, надрами, іншими природними ресурсами, а також інших майнових права.

1.2 Форми  та види інвестицій 
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:

1. За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найзначнішу частку посідають вкладення у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

1.3 Механізм  функціонування та структура  інвестиційного ринку

Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб'єкт — інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

Інвестиційний ринок — це система, що включає: 
- суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.); 
- об’єктів  
- інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.); 
- ринковий механізм; 
- контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

Розглядаючи інвестиційний  ринок через об’єкти інвестування, його можна поділити на:

ринок прямих капіталовкладень, — формою інвестування тут виступають нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переоснащення;

ринок об’єктів, що приватизуються; йдеться про ті об’єкти приватизації, які повністю продаються з аукціонів;

ринок нерухомості  — за останні роки значно активізований  та має суттєвий потенціал до подальшого прискореного розвитку;

фондовий ринок (ринок цінних паперів) перебуває  в Україні в стадії становлення, однак з удосконаленням ринкової економічної системи, стане одним із найвагоміших її секторів;

грошовий ринок  — включає депозитні рахунки  населення на строкових та вкладах  до запитання.

Механізм функціонування:  

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання. 
   Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності.

1.4 Інвестиційний процес та інвестиційний цикл

Під інвестиційним  процесом розуміють процес створення основних фондів і виробничих потужностей від розробки їх техніко-економічних параметрів і до повного досягнення проектних потужностей. У такому розумінні інвестиційний процес складається з трьох основних стадій: - науково-проектна підготовка;- будівництво;- освоєння.

Кожна з цих  стадій передбачає кілька етапів:

Після прийняття  рішення про необхідність спорудження  підприємства чи якогось іншого об’єкту  як виробничого, так і невиробничого  призначення починається стадія підготовки інвестиційного процесу, вихідним пунктом якої є можливі капітальні вкладення. Підготовка будівництва йде у наступних напрямках:

- дослідження  і розробка технічних і технологічних  параметрів і рішень;

- виконання  проектно-вишукувальних робіт;

- розробка проекту  як майбутньої моделі об’єкта;

- підготовка  робочих кадрів;

- матеріально-технічна  підготовка запланованого будівництва.

На даній  стадії є найбільші резерви щодо підвищення ефективності не тільки виробничої діяльності, а й усього процесу  розширеного відтворення.

До стадії будівництва входить:

- інженерна  підготовка будівельного виробництва;

- безпосередньо  спорудження об’єкту;

- передпусковий  і пусковий періоди.

Завершує інвестиційний  процес стадія освоєння проектних потужностей  об’єкту.

Інвестиційний процес і цикл проходять через одні і ті самі стадії, але на відміну від інвестиційного процесу як безперервного процесу реалізації капітальних вкладень, що відбиває суть розширеного відтворення основних фондів, інвестиційний цикл – це індивідуальний обіг капіталовкладень.

Завдяки комплексному характеру інвестиційний процес впливає не тільки на розвиток галузей  народного господарства та промисловості, але й на регіональну економіку. Своєчасна і збалансована його реалізація в територіально-галузевому плані  стабілізує і стимулює розвиток і розміщення продуктивних сил країни. І навпаки, розтягнута в часі, розпорошена територіально, безсистемна реалізація інвестиційного процесу створює диспропорції у господарському комплексі.

Періодична  хвилеподібна зміна устаткування, машин, науково-технічних напрямків, організаційно-економічних систем відбиває загальну закономірність науково-технічного прогресу, розвиток продуктивних сил та підвищення ефективності суспільного виробництва. Економічна наука пов’язує цей процес із такою категорією як життєвий цикл, тобто період, що складається із стадій створення, освоєння, використання, модифікації, повторного використання і ліквідації, що безперервно змінюють одна одну.

1.5 Інвестиційна стратегія підприємства

Інвестиційна стратегія — це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності й вибір найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення. Розробка інвестиційної стратегії фірми в основному орієнтована на довгострокові цілі, але може включати окремі короткострокові елементи, що згодом ведуть до вироблення конкретних управлінських рішень за умови реалізації інвестиційних програм і проектів. Оперативне керування реалізацією інвестиційних програм і проектів передбачає розробку заходів щодо їхнього виконання з огляду на окремі проекти.

Формування інвестиційної  стратегії підприємства базується на прогнозуванні:

- окремих умов здійснення  інвестиційної діяльності (інвестиційного  клімату),

- кон'юнктури інвестиційного  ринку як у цілому, так і  щодо окремих його сегментів.

Слід відзначити, що при  формуванні інвестиційної стратегії відбувається пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, які найповніше відповідають іміджу фірми і завданням її розвитку. Крім того, труднощі формування інвестиційної стратегії пов'язані з тим, що вона не є незмінною, а вимагає періодичного коректування з урахуванням зовнішніх умов і нових можливостей розвитку фірми. Передумовою формування інвестиційній стратегії є загальна стратегія економічного розвитку фірми. Стосовно неї інвестиційна стратегія має підлеглий характер і узгоджується по цілями і етапами реалізації. Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії підприємства є визначення загального періоду її формування, який залежить від ряду умов. Головною умовою є передбачуваність розвитку економіки в цілому й інвестиційному ринку зокрема. В умовах нестабільного розвитку економіки країни цей період не може бути занадто тривалим і в середньому становить 3-5 років.

Важливими умовами визначення періоду формування інвестиційної стратегії є:

- тривалість періоду  формування загальної економічної  стратегії підприємства, тобто інвестиційна  стратегія не може виходити  за межи цього періоду;

- галузева належність  підприємства, а також, однією  з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії є розмір підприємства. Інвестиційна діяльність великих підприємств звичайно прогнозується на більш тривалий період;

- взаємозв'язок з системою  цілей загальної стратегії економічного розвитку.

Для оцінки ефективності інвестиційної стратегії використовують наступні критерії:

- узгодженість інвестиційної  стратегії фірми з загальною  стратегією її економічного розвитку;

- внутрішня збалансованість  інвестиційної стратегії;

- узгодженість інвестиційної  стратегії з зовнішнім середовищем;

- можливість реалізації  інвестиційної стратегії з урахуванням існуючого ресурсного потенціалу;

- рівень ризику, пов'язаного  з реалізацією інвестиційної  стратегії;

- результативність інвестиційної  стратегії, яка базується на  визначенні економічної ефективності її реалізації.

Таким чином, розробка інвестиційної  стратегії дозволяє приймати ефективні  управлінські рішення, пов'язані з  розвитком підприємства в нестабільних економічних умовах.

Тема 2.Субєкти інвестиційної діяльності

2.1 Економічний зміст інвестиційної діяльності. Права та обов’язки інвестора

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної  діяльності незалежно від форм власності  та господарювання мають рівні права  в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

• новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
• цінні папери (акції, облігації та ін.);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні  об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству  України. Іноземні інвестори мають  право здійснювати інвестування на території України шляхом:

• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;
• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;
• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;
• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядники);
• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
• юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
• громадяни України;
• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
• Окремо за інвестором закріплюються права: 
  • самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами інвестицій, включаючи ре-інвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України;
• • набувати необхідне для здійснення інвестиційної діяльності майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою. 
  Основні обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності передбачаються ст. 8 Закону України «Про ін-вестиціну діяльність». 
  Окремо за інвесторами закріплюються такі обов'язки: 
  • подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій; 
  • одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво; 
  • одержати позитивний комплексний висновок 
  державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог. 
  До загальних обов'язків учасників інвестиційної діяльності належать наступні:
• • додержуватися державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України; 
  • виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їхньої компетенції; 
  • подавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність; 
  • не допускати недобросовісної конкуренції та виконувати вимоги антимонопольного регулювання; 
  • для виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Класифікація суб'єктів інвестиційної діяльності. 

До суб'єктів  інвестиційної діяльності віднесено  інвесторів та учасників інвестиційної  діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.  
Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Учасники інвестиційної  діяльності - громадяни та юридичні особи України, інших держав, які  забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, направлення та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції. 
Як передбачено в законі, інвестори можуть виступати в якості: 
- покупців (якщо він купляє страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.п.);

• - продавців;
• - замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);
• - кредиторів.
• Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень у відповідності з їх економічною самостійністю. Це, перш за все, визначення цілей, направлення, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Законодавством передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб в реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності.
• 2,3 Характеристика Інституційних інвесторів
• Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи: 
  - Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств — холдинги, фінансові групи та фінансові компанії. 
     Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої фінансової імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі становище своєї фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись при цьому навіть від значних прибутків. 
     Фінансова група — це об’єднання підприємств, пов’язаних в єдине ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні. 
     Фінансова компанія — це корпорація, що фінансує обране за певним критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну від холдингової) не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що нею фінансуються. 
     Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, “вуличний” (позабіржовий) ринок та інших фінансових <span class="dash0410_0431_0437_0430_0446_0020_0441_043f_0438_0441_043a_0430__Char" style=" font-family: 'Times New