Мистецтво саморозвитку особистості
ПЛАН
ВСТУП
1. Зони
і території в процесі
1.1. Особиста територія
1.2. Зональні простори та їх практичне використання
1.3. Зональні простори в різних націй
2. Невербальна
комунікація в практиці
2.1. Кінесичні особливості невербального спілкування
2.2 Жести і пози
2.3. Міміка
3. Техніка
ведення ділових
3.1. Види бесід
3.2. Підготовка до
бесіди як умова її
3.3.Орієнтування в ситуації та людях
3.4. Обговорення проблеми і прийняття рішення
3.5. Вихід із контакту.
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус. Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.
Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.
Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.
Спілкування як особливого роду діяльність – це творча гра інтелектуальних та емоційних сил співбесідників, це взаємне навчання партнерів, досягнення ними нових знань під час обговорення предмету розмови, це, нарешті, досягнення встановлених кожною стороною мети переговорів (обмін думками, враженнями).
Спілкування є таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які беруть у неї участь своїм зовнішнім виглядом і поведінкою здійснюють більш чи менш сильний вплив на вимоги та наміри, на думки, стани і почуття один одного.
Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях.
Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. В цьому процесі важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних. Ці дані заставляють нас замислитись над значенням невербального спілкування для взаємопорозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом тлумачення цієї особливої мови, якою ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.
Простір і час також виступають у якості особливої знакової системи і несуть значеннєве навантаження. Так, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до того, хто говорить. Експериментально доведено перевагу деяких просторових форм організації спілкування (як для двох партнерів, так і для великої аудиторії).
Це пов'язано з наступним: існує велика кількість інформації про те, що тварини, птахи і риби установлюють свою сферу обитания й охороняють її. Але тільки недавно було виявлено, що й у людини є свої охоронні зони і території.
1. ЗОНИ І ТЕРИТОРІЇ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ.
Американський антрополог Едуард Т. Хол був одним з родоначальників в галузі вивчення просторових потреб людини, і на початку шістдесятих років він запровадив термін "проксеміка". Його дослідження в цій галузі призвели до нового розуміння наших взаємин з іншими людськими істотами.
Кожна країна являє собою окрему територію з чітко окресленими кордонами і прикордонними військами, що охороняють цю територію.
Усередині кожної країни мається ще один територіальний розподіл у
вигляді штатів чи графств. Ці території надалі поділяються на ще меншими, називаними містами, усередині яких маються райони, що складаються з вулиць, що самі по собі являють собою замкнуту територію для тих, хто живе на них. Мешканці кожної території об'єднані невидимим почуттям прихильності своєї території, і історії відомо чимало прикладів, коли починаються криваві війни і вбивства заради захисту своєї території.
Під територією розуміється також простір, який людина вважає своїм, начебто цей простір є продовженням її фізичного тіла. Кожна людина має свою власну особисту територію, що включає простір, що оточує її власність, наприклад, її будинок, оточений забором, машину в дворі, власну спальню, особистий стілець і, як знайшов доктор Хол, вона має також чітко окреслений повітряний простір навколо свого тіла.
Далі будуть переважно розглядатися питання, зв'язані з цим видом території, і з тим, як люди реагують на спроби порушити її.
1.1. ОСОБИСТА ТЕРИТОРІЯ
Фізичне тіло більшості тварин оточено визначеною просторовою зоною, що вони вважають своєю власною особистою територією. Наскільки далеко простирається ця територія залежить, головним чином від того, як густо населені місця, у яких ця тварина проживає. Лев, що виріс на просторих територіях Африки може мати сферу проживання радіусом у 3-1 милю і більш, у залежності від щільності населення левів на цій території, він мітить свою територію випорожненнями і сечовипусканням. Але якщо лев виріс у клітці з багатьма іншими левами, його особиста територія може обмежуватися буквально декількома метрами, що є прямим наслідком перенаселеності сфери проживання.
Подібно до тварини, людина має власну повітряну оболонку, що оточує її тіло, її розміри залежать від щільності населення людей у місці його проживання. Отже, розміри особистої просторової зони соціально і національно обумовлені. Якщо представники однієї нації, наприклад, японці, звичні до перенаселеності, інші надають перевагу широким відкритим просторам і люблять зберігати дистанцію.
Соціальний стан людини може також мати значення при описі відстані, на якій людина тримається стосовно інших людей, і це питання буде обговорюватися нижче.
1.2. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ
Розміри
особистої просторової
1. Інтимна зона (від 15 до 46см)
З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще підзона радіусом у 15см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це понадінтимна зона.
2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри)
Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль-вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.
3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів)
На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, водопровідника чи теслі, що прийшов зайнятися ремонтом у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре знаємо.
4. Суспільна зона (більш 3,6 метри)
Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше за все стояти саме на цій відстані від аудиторії.
Звичайно наша інтимна зона порушується тою чи іншою людиною по двох причинах. Перша, коли "порушник" є нашим близьким родичем чи ж людиною, яка має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли порушник виявляє ворожі тенденції і схильний атакувати нас. Якщо ми можемо терпіти вторгнення сторонніх людей у наші особисті соціальні зони, то вторгнення сторонньої людини в інтимну зону викликає усередині нашого організму різні фізіологічні реакції та зміни. Серце починає битися швидше, відбувається викид адреналіну в кров, і вона доливає до мозку і м'язів як сигнал фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.
Це означає, що якщо ви по дружньому торкнетеся руки чи обіймете людину, з яким ви тільки що познайомилися, то це може викликати в неї негативну реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам посміхатися і, щоб вас не скривдити, робити вигляд, що це їй подобається. Якщо ви хочете, щоб люди почували себе у вашому суспільстві затишно, дотримуйте золотого правила: "Тримай дистанцію". Чим інтимніше наші відносини з іншими людьми, тим ближче дозволяється нам проникати в їхні зони. Наприклад, тільки що прийнятий на роботу службовець перший час може подумати, що колектив відноситься до нього дуже прохолодно, але вони просто тримають його на дистанції соціальної зони, тому що мало його знають. Як тільки товариші по службі дізнаються його краще, територіальна відстань між ними скоротиться, і, зрештою, йому дозволять пересуватися в межах особистої зони, а в деяких випадках проникати й в інтимну зону.
Дистанція між двома, що цілуються може багато розповісти вам про характер взаємин між цими людьми. Коханці міцно притискаються тілами дин до одного і знаходяться усередині інтимної зони один одного. Зовсім інше буде відстань, якщо ви отримуєте поцілунок від сторонньої людини, що поздоровляє вас з Новим роком, чи від чоловіка кращої подруги, оскільки обоє будуть відставляти нижню частину тіла принаймні на відстані 15 см від вашої.
Винятком із правила, що вимагає суворого дотримання дистанційної зони, є випадки, коли просторова зона людини обумовлена його соціальним станом. Наприклад, керуючий компанією й один з його підлеглих можуть бути компаньйонами по риболовлі, і, знаходячись на риболовлі, вони перетинають і особисту, і інтимну зону один одного. На роботі ж керуючий буде тримати його на відстані соціальної зони, дотримуючи неписаних правил соціальної стратифікації.
Скупченість людей на концертах, у кінозалах, на ескалаторах, у транспорті, ліфті призводить до неминучого вторгнення людей в інтимні зони один одного і цікаво спостерігати реакцію людей на ці вторгнення. Існує ряд неписаних правил поведінки західної людини в умовах скупченості людей, наприклад, у автобусі чи ліфті. Це такі правила:
1. Ні з ким не дозволяється розмовляти, навіть зі знайомими.
2. Не рекомендується дивитися в упор на інших.
3. Обличчя повинне бути зовсім безстороннім - жодного прояву емоцій не дозволяється.
4. Якщо у вас у руках чи книга газети, ви повинні бути цілком занурені в читання.
5. Чим тісніше в транспорті, тим стриманіше повинні бути ваші рухи.
6. У ліфті варто дивитися тільки на покажчик поверхів над головою
Часто можна почути, як людей, що їздять у суспільному транспорті на роботу в час пік, називають жалюгідними, нещасними, подавленими. Ці епітети звичайно вживаються через те, що в цих людей невиразні обличчя, але сторонні спостерігачі помиляються у своїх оцінках. Вони просто бачать, як люди сумлінно виконують правила поведінки в умовах неминучого вторгнення сторонніх у їхню інтимну зону.
Якщо у вас виникнуть сумніву з цього приводу, прослідкуйте за собою наступного разу, коли ви ввійдете в переповнений кінозал. Як тільки ви вступили в прохід, що веде до вашого місця оточеному безліччю незнайомих облич, зверніть увагу, що ви починаєте, як запрограмований робот, підкорятися неписаним законам поводження людини в переповнених громадських місцях. Коли ви почнете конкурувати зі своїм сусідом за кут на підлокітнику крісла для опори руки, ви зрозумієте, чому люди, які прийшли в кіно без супутника, звичайно не займають своє місце залі доти, поки не виключать чи світло не почнеться фільм. Щоразу, коли ми їдемо в переповненому ліфті, сидимо в переповненому кінозалі чи їдемо в переповненому автобусі, оточуючі перестають для нас існувати, і доти, поки нас безпосередньо не зачеплять, ми не реагуємо на них. Складається таке враження, начебто своїм неусвідомленим зазіханням на нашу інтимну територію люди ставлять нас в оборонну позицію.
Розлютована юрба чи агресивна група людей, об'єднаних єдиною метою, реагує на порушення їхньої території зовсім іншим чином, ніж окремі особистості. В дійсності відбуваються наступні речі: у міру того, як збільшується юрба і її щільність, особистий простір кожної окремої людини стає усе менше, і він приймає ворожу стійку, тому з ростом юрби підсилюється її ворожість і агресивність, і в будь-який момент може початися рукоприкладство. Це дуже добре відомо поліції, і вона завжди прагне розігнати юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний простір і заспокоїлася.
Тільки в останні роки уряд і містобудівники стали звертати увагу на те, що багатоповерхові житлові комплекси впливають на людину, оскільки позбавляють її особистої території. Негативні наслідки проживання на перенаселених територіях можна простежити на прикладі популяції оленів на острові Джеймс, що знаходиться неподалік від штату Меріленд (США). Олені там стали вимирати великими партіями незважаючи на те, що в той час корму їм було достатньо, хижаки були відсутні і не було ніякої епідемії. Аналогічні явища до цього відбувалися з пацюками і кролями. Дослідження показали, що олені вимирали в результаті надактивної діяльності надниркових залоз, викликаної стресовим станом тварин, що спричинялись в результаті росту популяції оленів, і вони були позбавлені своєї особистої території. Надниркові залози відіграють важливу роль для росту організму, відтворення й опірності захворюванням. Таким чином, саме перенаселеність викликала фізичну реакцію на стрес, а не такі фактори як голод, інфекція чи агресивність інших тварин. З огляду на це, легко зрозуміти, чому області, що мають велику щільність населення, мають більш високий рівень злочинності.
Слідчі поліції використовують спеціальні методи, побудовані на порушенні території особистості, для того, щоб зломити опір допитуваних злочинців. Для цього вони саджають злочинця на стілець без підлокітників, ставлять стілець у центрі кімнати і постійно під час допиту проникають у його інтимну й особливо інтимну зону, залишаючись у ній доти, поки той не дасть відповідь. За допомогою таких методів опір злочинця дуже швидко придушується. Адміністратори можуть використовувати той же самий метод для того, щоб одержати приховувану інформацію від підлеглого, але, в той же час, людям, зайнятим у торгівлі, не слід застосовувати цю тактику при спілкуванні з клієнтами.
1.3. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ В РІЗНИХ НАЦІЙ
Коли людина претендує на місце чи простір, частина якого вже зайнята іншими людьми (наприклад, місце в театрі, місце за столом у конференц-залі, гачок для рушника на тенісному корті), вона діє передбачуваним чином. Вона зазвичай шукає найширшу відстань між двома присутніми і займає місце посередині. В театрі вона обирає місце, що знаходиться посередині між останнім кріслом і сидячою у цьому ряду людиною. На тенісному корті обирає той гачок для рушника, що знаходиться на найбільш вільному просторі посередині між двома висячими рушниками, чи посередині між найближчим рушником і кінцем вішалки. Робиться це з тією метою, щоб не скривдити інших присутніх. Молода пара, яка тільки що емігрувала в Чикаго з Данії, була запрошена в місцевий клуб Джейсистов. Через кілька тижнів після того, як їх прийняли в клуб, жінки стали скаржитися, що вони почувають себе незатишно в суспільстві цього датчанина, оскільки він "пристає" до них. Чоловіки ж цього клуба відчули, що нібито датчанка своїм невербальним поводженням натякала, що вона для них доступна в сексуальному відношенні.
Ця ситуація підтверджує той факт, що в багатьох європейських, націй інтимна зона складає тільки 23-25 см, а в деяких і того менше. Датчани почували себе впевнено і невимушено, знаходячись на відстані 25 см від американця, не підозрюючи про те, що вони вторгаються в його інтимну зону, що складає 18 дюймів. Датчани також частіше використовують контактний погляд, чим американці, що дало привід для помилкової оцінки їхнього поводження.
Просування в інтимну територію людини обличчя протилежної статі є способом вираження її інтересу до цієї людини і називається заграванням. Якщо загравання не приймається, ця людина відступає і дотримує надалі дистанцію. Якщо ж залицяння приймаються, людина дозволяє "порушнику" залишатися усередині його інтимної зони. Те, що для датчан було нормальною суспільною поведінкою, інтерпретувалося американцями як їхнє сексуальне загравання. Датчани ж думали, що американці були холодні і недружелюбні, тому що вони усувалися від зручної для їхнього спілкування зони.
Випадок розказаний одним
з учасників міжнародної
Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних людей може легко привести до непорозуміння і невірних суджень про поведінку і культуру інших.
2. НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ В ПРАКТИЦІ ДІЛОВИХ СТОСУНКІВ
Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальної і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації.
Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).
Ще один різновид невербальної комунікації формується тим, як ми вимовляємо слова. Мається на увазі інтонація, модуляція голосу, плавність мови і т.п. Як відомо з досвіду, те, як ми вимовляємо слова, може істотно змінювати їхній зміст.
Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55% повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і жести, а 38% — через інтонації і модуляції голосу. Звідси випливає, що всього 7% залишається словам, сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення.
Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які ми вимовляємо.
Як і семантичні бар'єри,
культурні розходження при
Отже, через невербальні
прояви співбесідник
2.1. КІНЕСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ
Незважаючи на те, що обличчя залишається головним джерелом розуміння природи емоційних реакцій, тіло, кінцівки і зап’ястки рук також відіграють важливу роль у комунікації. Кінесика - це спосіб комунікації за допомогою рухів тіла і жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки таке поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей не усвідомлюють, що активно користуються складною системою жестів і рухів.
У число невербальних фізичних способів комунікації входять жести і пози. Жести використовуються з метою ілюстрації, підкреслення, вказівки, чи пояснення переривання, а виходить, вони не можуть бути ізольовані від вербальної комунікації. Жести детерміновані побудовою людського тіла, однак розвиваються і конкретизуються вони в міжособистісних і соціальних відносинах. З одного боку, вираження подиву, розпачу, гніву, тривоги, задоволення і презирства приблизно однакові у всіх країнах світу і у всіх культурах. З іншого боку, розуміння їхнього змісту залежить від знайомства з комунікативною системою даної конкретної культури. Жести необхідні в тих випадках, коли неможлива вербалізація (наприклад, через мовний бар'єр і проблеми зі слухом). Крім того, жести часто використовуються тоді, коли вербальні вираження вважались би соціально неприйнятними. І, нарешті, зовсім інше враження роблять “жести” тих людей, що страждають від захворювань, що супроводжуються мимовільними рухами і жестами.
Людині, що відчуває тривогу, властиві швидкі, неспокійні рухи рук і ніг, тремтіння в кистях рук. Подавлена людина рухається дуже повільно, немов кожен рух дається їй надзвичайно складно. Замкнута людина звичайно не відводить рук далеко від свого тіла і не піднімає голови.
2.2 ЖЕСТИ І ПОЗИ
У практиці взаємодії виділяють кілька основних жестів, що відображують внутрішній стан людини. Рух рук і тіла передають багато зведень про людину.
По-перше, в них відображається стан організму і безпосередні емоційні реакції. Це дозволяє судити про темперамент людини (сильні чи слабкі в нього реакції, швидкі чи уповільнені, інертні чи рухливі).
По-друге, пози і рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь її впевненості в собі, скутість чи розкутість, обережність чи поривчастість. У позі і рухах виявляється і соціальний статус людини. Такі вираження, як «йти з високо піднятою головою», «розправити плечі» чи, навпаки, «стояти на напівзігнутих», являють собою не тільки опис пози, але і виражають визначений психологічний стан людини.
По-третє, у позі і жестах виявляються культурні норми, засвоєні людиною. Наприклад, вихований чоловік ніколи не буде розмовляти сидячи поруч з жінкою, що стоїть, незалежно від того, як він оцінює її особисті якості.
По-четверте, жестам і позі приписуються чисто умовні символічні значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію. Жести відкритості свідчать про щирість і бажання говорити відверто. До цієї групи знаків відносяться жести «розкриті руки» і «розстібання піджака».
Жест «розкриті руки» полягає в тому, що співрозмовник протягає вперед у вашу сторону свої руки долонями вверх. Цей жест особливо часто спостерігається в дітей. Коли діти пишаються своїми досягненнями, вони відкрито показують свої руки. Коли ж діти почувають свою провину, вони ховають руки або за спину, або в кишені.
Жест «розстібання піджака» також є знаком відкритості. Відкриті люди, які дружньо до нас ставляться, часто розстібають і навіть знімають піджак у нашій присутності. Той, хто змінює своє рішення в сприятливу сторону, звичайно розтискає руки й автоматично розстібає піджак. Цей жест демонструє бажання піти на зустріч і установити контакт.
Коли стає ясно, що угода з позитивним рішенням щодо обговорюваного питання можлива, а також у тому випадку, коли створюється позитивне враження від спільної роботи, люди, що сидять, розстібають піджаки, розпрямляють ноги і пересуваються на край стільця, ближче до столу, що відокремлює їх від сидячих навпроти них співрозмовників (найчастіше партнерів по переговорам).
Жести підозрілості і скритності свідчать про недовіру до вас, сумнівів у вашій правоті, про бажання щось приховати від вас. У цих випадках співрозмовник машинально потирає чоло, скроні, підборіддя, прагне прикрити обличчя руками. Але найчастіше він намагається не дивитися на вас, відводячи погляд убік. Інший показник скритності – непогодженість жестів. Якщо ворожий стосовно вас чи людина, що захищається, посміхається, то це означає, що він за штучною посмішкою намагається навмисне сховати свою нещирість.
Жести і пози захисту є знаком того, що співрозмовник почуває небезпеку або погрозу. Найбільш розповсюдженим жестом цієї групи знаків є руки, схрещені на грудях. Руки тут можуть займати три характерних положення.
Просте схрещування рук є універсальним жестом, що позначає оборонний чи негативний стан співрозмовника. У цьому випадку варто переглянути те, що ви робите чи говорите, тому що співрозмовник почне уходити від обговорення. Потрібно також врахувати і те, що цей жест впливає на поводження інших людей. Якщо в групі з чотирьох чи більше людей ви схрестили руки в захисній позі, то незабаром можна чекати, що й інші члени групи піде за вашому прикладом. Правда, цей жест може означати просто спокій і впевненість, але це буває тоді, коли атмосфера бесіди не носить конфліктного характеру.
Якщо крім схрещених на грудях рук співрозмовник ще стискає пальці в кулак, то це свідчить про його ворожість чи наступальну позицію. У цьому випадку варто сповільнити свою мову і рухи, як би пропонуючи співрозмовнику піти вашому прикладу. Якщо це не допомагає, то слід постаратися перемінити тему розмови.
Жест, коли кисті схрещених рук обхоплюють плечі (іноді кисті рук впиваються в плечі так міцно, що пальці стають білими), позначає стримування негативної реакції співрозмовника на вашу позицію по обговорюваному питанню.
Жест, коли руки схрещені на грудях, але з вертикально виставленими великими пальцями рук, є досить популярним серед ділових людей. Він передає подвійний сигнал: перший – про негативне відношення (схрещені руки), другий – про почуття переваги, вираженому великими пальцями рук.
Жести міркування й оцінки відбивають стан замисленості і прагнення знайти рішення проблеми. Замислене вираження обличчя супроводжується жестом «рука біля щоки». Цей жест свідчить про те, що вашого співрозмовника щось зацікавило. Залишається з'ясувати, що ж спонукало його зосередитися на проблемі.
Жест «пощипування перенісся», що звичайно сполучається з закритими очима, говорить про глибоку зосередженість і напружені міркування. Коли співрозмовник перебуває в стадії ухвалення рішення, він почухує підборіддя.
