Молоде кіно України : Дмитро Лінартович – сучасний український актор
ДЕПРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВМІСЬКРАДИ
(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)
(КИЇВСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК)
Молоде кіно України : Дмитро
Лінартович – сучасний
Фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та українське поетичне кіно.
Молоде кіно України. Дмитро Лінартович - сучасний український
актор
Зміст
Вступ ..............................
Розділ І. Формування особистості…………………………. 7
1.1 Становлення особистості………………………..7
1.2 Роль освіти у вихованні актора………………..10
Розділ ІІ. Творчість……………………………………….....
2.1 Театральні роботи……………………………...12
2.2 Ролі в кіно………………………………………15
Розділ ІІІ. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»…………
3.1 Робота над фільмом…………………………… 16
3.2Світ пізнає Україну через фільм……………….19.
Висновки ………………………………………………………20
Додатки
«Якщо я працюю на себе –
я працюю на України»
Дмитро Лінартович
«Україна починається з кожного
Дмитро Лінартович
Вступ
ХХІ століття - надзвичайно важливий період у житті кінематографа: це період відродження українського кіно. З’являються короткометражні стрічки, які відзначені на міжнародних кінофестивалях. Після довгої перерви знімаються і повнометражні фільми на українські гроші з українськими акторами . Але українське кіно має в минулому видатні досягнення ,зокрема школу поетичного кіно,акторів світового рівня: Івана Миколайчука , Костянтина Степанкова, Богдана Ступку.
«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука Сергій Параджанов. Це людина, що створила образ українського героя - козака. Без нього не можна уявити кіно в принципі. В фільмах «Тіні забутих предків»,«Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою»,«Вавилон XX» він показує всю душу українського народу.
Костянтин Миколайович Степанков - народний артист СРСР, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. О.Довженка, перший лауреат премії ім. Л. Бикова, талановитий актор театру та кіно, який зіграв більше сотні різноманітних ролей.
Богдан Ступка за свою кар'єру актора зіграв понад 100 ролей у кіно та понад 100 на сцені, був визнаний колегами по творчому цеху і обласканий владою. Богдан Сильвестрович грав багато ролей, як позитивних, так і досить негативних. Але в серцях мільйонів людей - це людина, що створила образ справжнього українця.
Тому тема дослідження, вибрана автором визначила мету роботи-на прикладі молодого актора Дмитра Лінартовича,який зіграв головну роль у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», показати наступність у розвитку українського кіно, у формуванні акторської кіношколи, перші успіхи і досягнення нашого кіно в Україні і світі. В цьому автор бачить актуальність даної теми.
Мета роботи визначила завдання:
- Розкрити процес формування особистості молодого українського актора.
- Висвітлити театральні та кіноролі Дмитра Лінартовича
- Охарактеризувати виконання ним головної ролі в фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», як продовження і розвиток досягнень української поетичної акторської школи.
Новизна дослідження полягає в тому,що вперше розглядається життєвий і творчий шлях актора кіно і театру Дмитра Лінартовича.
Історіографія питання; публікації в періодичній пресі та інтернет виданнях.
Методи, використані у
дослідженні:історизму,
Об’єкт дослідження: Біографія Дмитра Лінартовича.
Хронологічні межі: нижня межа 1978 (народження актора)- верхня межа 2012(вихід фільму «Той хто пройшов крізь вогонь»
Географічні межі: Київ - місто у якому народився,виріс і живе актор Дмитро Лінартович.
Практичний внесок: Вперше зібрано матеріал про молодого актора. Взято інтерв’ю у Дмитра Лінартовича.
Структура роботи:
Розділ І. Формування особистості
Розділ ІІ. Творчість
Розділ ІІІ. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»
Хід роботи:
- Сбір інформації щодо творчого доробку українського актора Дмитра Лінартовича.
- Підготовка питань для інтерв’ю з актором
- Аналіз діяльності
- Висновки щодо І етапу творчого становлення українського актора.
Розділ І. Формування особистості
1.1Становлення особистості
22 листопада 1978 році в Києві в сім’Ї актора і режисера Костянтина Лінартовича народився син Дмитро. Батько був актором Кримського російського драматичного театру ім. Горького,а з 1979 року працював актором Київського Молодого театру, був головним режисером і керівником театру "Дзвін" і театру Збройних Сил України. З 2008 року - режисер муніципального театру "Київ".
Дмитро ріс в театральній сім’ї,що і визначило його творчий шлях . Його батько ставив прекрасні спектаклі : «Володимир Великий», «Голодомор», «Рушники Вічності». Ще п’ятилітнім хлопчиком він з завмиранням серця дивився ці вистави, і все це закарбовувалося в його пам’яті.
Під час вистав йому часто доводилося бути з батьками в театрі. Як згадує Дмитро: «йшла вистава «За двома зайцями». Маленький п’ятирічний Дмитро грався за лаштунками . Він знайшов сірники і підпалив частину лаштунків. Всі в шоці! Актори негайно вибігли за сцену та загасили полум’я. А йому сказали: «Ти так, Дмитрик, не роби, бо ми можемо і спектакль не дограти».(3,стр 1 )
В театрі Дмитро іноді пропадав днями.Якщо йшла хороша пьеса в гарному виконанні,то це в нього завжди викликало найкращі почуття.І вже в дванадцятирічному віці він зіграв свою першу роль. Це була казка, написана і поставлена Костянтином Лінартовичем, його батьком. Там він виходив маленьким хлопчиком – турком. Що таке театральний майданчик, що таке партнери, що таке театральна дисципліна,він дізнався в чотирнадцять років,коли зіграв головну роль Гріхопадіння у спектаклі «Голодомор» на великій сцені. З цим спектаклем він гастролював разом з трупою по театрам України.( 3,стр 2)
Дмитро виховався в сім’ї,
для якої українська мова,українська
культура,Україна - найцінніший
скарб. Він - українець і пишається цим.
У його батька є друг Ярослав Гаврилюк,
актор. Він - безперечний корифей Молодого
театру, провідний актор театру. За час
роботи зіграв біля 25 ролей, з яких найвизначніші:
Антон, Петряков — "Піти й не повернутись,
Голохвостий — «За двома зайцями», Поприщін —
«Записки божевільного», Вовчанський —
«Пригвождені», Маркіз де Сад — «Марат-Сад»,
Подкольосін — «Одруження». Ярослав Дмитрович
майстерно володіє акторською технікою,
прекрасно відчуває жанр твору, особливу
увагу приділяє мовній виразності, дбає
про чистоту української мови, його роботам властива
життєва переконливість.(http://uk.
Коли батько з сином йшли на прогулянки і до них приєднувався Ярослав Гаврилюк, то Дмитрик чув цю гарну українську мову. Сам Дмитро Лінартович каже: « Мова – це ж дуже важливий чинник. Навіть, коли в школі-інтернаті вчився, то іноді щось говорив російською, але мене виправляли, що треба українською. Звісно, можна бути українцем і розмовляти російською. Але мова – вона ж загартовує. Ти стаєш вже повноправним українцем. Хоча мені подобається англійська мова і французька. Але в Україні я спілкуюсь лише українською. Це приносить мені задоволення.»(3,стр 2)
Але крім театру, в житті хлопця також було багато інших захоплень.У вільний час Дмитро залюбки грав на вулиці з хлопцями у футбол , займався вільною боротьбою, плаванням, іноді виходив з друзями співати пісні під гітару. Зараз він також активно захоплюється спортом: вільною боротьбою, футболом, акробатикою, парашутним та підводним спортом.
В кожній сім’ї існують свої традиції . Дмитро розповідає, що в них багато традицій: «Нещодавно був День народження мого батька. І всі зустрілися: рідні, друзі. А в нас, взагалі, в сім’ї зустріч – це вже подія. Ми зустрічаємось, 1-2 рази на тиждень, даруємо один одному подарунки,розмовляємо, розповідаємо, як пройшов день, як взагалі справи. З батьком можемо і творчі питання обговорювати. Радію, що матір бачу. Тож головною традицією є ці зустрічі. А взагалі батько мені казав: «Накачуй м’язи не тільки фізичні, а ще й розумові. Роботу завжди треба до кінця дороблювати і її треба робити на всі 100%. Коли виходиш на сцену, треба повністю віддаватися цій роботі.» ( 3,стр1)
Дмитро Костянтинович своїми першими великими досягненнями вважає: «Перший гол, забитий у ворота суперників, п’ятірка, зароблена за вірш. Досягнення взагалі в мене з пелюшок. Я намагаюсь виконувати всі поставлені задачі – це і є досягнення. З таких речей все починалося, а потім вже й дубляж, й театральні ролі, й кіно. Ще пам’ятаю перше місце з вільної боротьби. Взагалі моя сім’я – вона в такому розумінні є трохи одержимою, в такому гарному сенсі. Якщо ми вже за щось взялись, то доведемо цю роботу до кінця. Бо так ми працюємо на Україну. Україна починається з кожного з нас. І якщо я працюю на себе – я працюю на Україну». (3,стр3 )
Про себе актор розповідає: «Я не янгол, далеко. На свято можу випити келишок вина, на День народження я можу дзьобнути трішки горілочки. Я взагалі почав вживати алкоголь з 24 років. Але якщо хороша компанія – то так, а взагалі то зловживати – ні. Я молодим людям не раджу вживати багато алкоголю. І взагалі треба досягти певного віку. Та й професія така, що треба себе весь час у формі підтримувати.»( 3,стр 4)
Лінартович –
справжній українець і це не
могло відобразитися на його
літературних смаках. Улюбленими
творами актора є перлини
Дмитро Лінартович дуже принципова людина,як у великому так і у малому. Наприклад, він ніколи не поїде на червоне світло,коли за кермом. І кожну роботу зробить так,щоб потім не було соромно.
Багато акторів
їдуть за кордон в пошуках
нової роботи, або з метою залишитись
там на постїйне місце
1.2 Роль освіти у вихованні актора
Актор Дмитро Лінартович вчився з першого по четвертий клас в школі-інтернаті, з п’ятого по дев’ятий - в школі № 75 ім. Лесі Українки, а потім в школі № 87 імені О. Довженка. Своє життя школа розпочала в повоєнні роки. Школа здавна вважається елітною для української інтелігенції. В ній навчались діти багатьох видатних письменників. Серед випускників школи багато видатних діячів театрального та кіномистецтва України: Раїса Недашківська, Анатолій Хостікоєв, Олена Роміна, Тарас Денисенко, У 1984 році Указом Верховної Ради України школі присвоєно ім'я О.Довженка за плідну роботу по вивченню спадщини митця та вихованню учнів. (1,стр 2 )
Улюбленими предметами Дмитра були українська література, фізкультура, малювання. Після закінчення школи він служив в армії, у прикордонних військах. Звідти написав батькові: «Вирішив вступати до театрального». Бо до армії не думав бути актором, радше, як усі хлопчаки – військовим, лікарем, спортсменом. А в армії є час подумати. Після закінчення терміну перебування в армії, вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого на акторський факультет.
Сьогодні Київський
Викладачем Дмитра Лінартовича
в університеті був Юрій Пилипович
Висоцький, який народився 1950 року в Хабаровському
краї в Росії. З 1952 року мешкав у Вінниці,
де й закінчив середню школу. 1967 року вступив
до Київського державного інституту театрального
мистецтва ім. І.Карпенка-Карого на курс
Михайла Михайловича Карасьова. Після
закінчення працював у Донецькому обласному
ТЮГу, що в місті Макіївка. З 1973 року — викладач КДІТМ ім.І.Карпенка-Карого Завідувач
другою кафедрою акторського мистецтва
та режисури драми, декан факультету театрального
мистецтва, художній керівник та режисер-постановник
ІІІ акторського курсу Національного
університету театру, кіно і телелебачення
ім.І.Карпенка-Карого. Юрій Пилипович Висоцький
виховав студентів, які здобули право
представляти театральну школу Європи
на «Всесвітньому фестивалі драматичних
шкіл».( http://www.ktm.ukma.kiev.ua/
Актор розповідає:«Юрій Пилипович Висоцький був представником старої кіношколи Це унікальна людина. Він мене навчив багатьом речам. Взагалі це мій другий викладач з акторської майстерності після батька. По-перше, це ерудована, високоосвічена людина. Він взагалі книжки не читає, а ковтає. В мене були поняття виходу на сцену. Але систематизувати ці знання допоміг він. Він нас няньчив як маленьких дітей і до 4 курсу йшов з нами пліч-о-пліч. Він вклав в нас дуже багато знань, навчив дуже добре робити аналіз п’єс та спектаклів. І я йому дуже вдячний».(3,стр 3 ) У 2003 році Дмитро отримав диплом про вищу освіту, закінчивши акторський факультет Київського університету ім. Карпенка-Карого. Постало питання про працевлаштування. Актор розповідає: «Річ у тім, що мій друг Юра, який навчався на курс менше за мене, зустрів мене і сказав: «Ось зараз відкрився новий муніципальний театр «Київ». Не хочеш піти? Там якраз ставиться «Тарас Бульба». Я пішов на прослуховування і мене взяли.»(1,сторінка 4-5)
Розділ ІІ. Творчість
2.1 Театральні роботи
Про акторів кажуть, що поганий той актор, який не хоче зіграти Гамлета.А чи було заповітною мрією Дмитра зіграти Гамлета? На це питання він відповів так: «Ні, для мене це все забобони. Я, взагалі, не дуже таке люблю. Дуже багато хороших акторів вважають себе нереалізованими через такі речі. Я граю все, що здається цікавим. Якщо сценарій хороший,то чого ж не грати?»(1,стор. 4)
Дмитро не цурається жодних
ролей. В Київському муніципальному
театрі «Київ» він грає роль «Дракончика»
в мюзиклі Вітера «Як стати
справжнім бегемотом». Це спектакль
про Бегемотика,
який одного разу підслухав батьків і
дізнався, що у нього пропав апетит. От
тільки що це, чи хто це, він не знає, а без
нього йому ніколи не стати великим справжнім
Бегемотом. Тож відважний Бегемотик спочатку
заслухався, потім зарюмсався, задумався
і вирішив відправитись на пошуки справжнього
апетиту. На своєму шляху він зустрічає
нових друзів – Вовка, найкращого слідопита
і розшукувача усіляких загубленостей,
маленьке Черепашеня, Їжачка і навіть
Дракончика. Разом вони потрапляють у
різні кумедні історії, чарівні і незвичайні
пригоди, де Бегемотик вирішує здійснити
«справжній подвиг». Але Бегемотик ще
зовсім маленький і ніхто, навіть Дракончик,
не уявляють собі такого героя, який міг
би здійснити цей подвиг!(http://www.teatr-kiev.
Також Дмитро Костянтинович грає серйозні ролі. Наприклад, Родо у психологічній комедії Едуардо де Філіппо «Циліндр» у постановці Костянтина Лінартовича. На перший погляд - це легка комедія ситуацій: борги і злидні штовхають компанію на шахрайство – дотепне і винахідливе. Жінка зваблює довірливих перехожих, а узявши гроші, демонструє свіжий труп свого чоловіка... Звісно, бажання випаровується, а гроші лишаються. От тільки гра з коханням і смертю може стати небезпечною, а виграш може обернутися програшем. І той, кого намагалися пошити в дурні, може затіяти власну гру. За скільки можна продати власну дружину? Де межа цинізму? І що таке тоді шляхетність – лише гарна форма, маска, або «циліндр»? Чи внутрішній стрижень, який штовхає нас на вчинки, навіть якщо доведеться піти і не вернутись...
Вистава
Костянтина Лінартовича за цією
п’єсою важко пробивалася у 80-і
роки – адже Захід неодмінно мав
загнивати, а міліонери бути злодіями.
Нині вже зрілий режисер знаходить
у «Циліндрі» інші смисли і нову
актуальність. Де гра у шляхетність,
а де вона справжня? Питання, якого зазвичай
уникають. Питання, якого неможливо уникнути.( http://www.teatr-kiev.kiev.ua/
З української класики актор грає Осавула в виставі «Тарас Бульба». Вистава презентує рідкісний на театральних теренах України напрямок - сучасний мюзикл із національною тематикою. Новий погляд на славнозвісний сюжет, який суттєво відрізняється від відомої опери М.Лисенка. Жанр вистави «Тарас Бульба» Муніципального театру «Київ» драматург Неда Неждана визначила як мюзикл про кохання, вичленивши з трагічної гоголівської історії любовну лінію Андрія та польської панночки. Але це не просто історія кохання, це – історія кохання братів-суперників до Марильці. Важливою є також містика: у виставі постають ангели, персонажі Вертепу, образи з української міфології – вовкулаки, козаки-характерники, а також червоний ворон в ролі фатального ката. Вистава – масштабне видовище із сучасною музикою, складним вокалом і модерним танцем, але водночас – це глибока драма, де історія однієї родини перетворюється на притчу про долю України…
Багатонаселене дійство «Тараса
Бульби» створює масштаб протистояння
народів, боротьбу та війну. Музика Івана
Небесного насичена яскравими емоціями,
задає напружений ритм, енергетику непримиренності
та пристрасті. Сценограф, він же й режисер
Валерій Невєдров, який використовує відеозображення,
допомагає публіці відчути широчінь українських
степів. А контрастом прекрасному є діяння
людей, нестримних у прагненні довести
вогнем і мечем власну правду.( http://www.teatr-kiev.kiev.ua/
Не можна оминути геніального літератора і драматурга, визначного майстра слова - І. Франка, серед багатогранної творчої спадщини якого однією з вершин є драма "Украдене щастя".У цьому спектаклі актор грає Михайла Гурмана .У виставі Київського муніципального театру «Київ» намагалися вийти за грань трактування цієї історії в межах одного регіону. Драма має не лише українське, прикарпатське звучання – це загальнолюдська проблема.
Проста, на перший погляд, побутова картина перетворюється на своєрідні символи, що позначають родові, людські взаємини, розкривають природу почуття та пристрасті. Це не просто традиційна для цієї п’єси розповідь про кохання, а історія людського болю, страждання, це спроба розібратися, знайти сенс того тернистого шляху, що назване Життям…
І ось тоді, коли герої вистави
зіштовхуються кожен зі своїми інтересами,
проявляється весь комплекс внутрішніх
душевних метаморфоз.. Одвічний іспит
на людську зрілість – вміння пробачити.(
http://www.teatr-kiev.kiev.ua/
Дмитро Лінартович - чудовий
різноплановий театральний
викладача Юрія Пилиповича Висоцького. Актор грає настільки самовіддано і талановито,що глядач з великою цікавістю дивиться в його виконанні і Дракончика в спектаклі « Як стати справжнім бегемотом»,і серйозну роль Родо в психологічній комедії «Циліндр».
Зараз, коли муніципальний театр «Київ» розформували, Дмитро Костянтинович веде переговори з декількома колективами. Вже в січні-лютому буде відомо,де саме актор буде працювати.
2.2 Кінороботи
Перша велика роль Дмитра Лінартовича була зіграна у 2002 році у режисера Михайла Іллєнка.
У фільмі «Невелика подорож
на великій каруселі» Дмитро
Костянтинович зіграв Мартина-
Дмитро Лінартович так пройнявся сюжетом цього фільму, що зіграна ним роль Мартина – Землекрута сприймається глядачем як достовірна. Публіка разом з головним героєм переживає всі перипетії його життя. Сприйняти цей фільм так близько до серця глядачеві допоміг неабиякий талант актора Дмитра Лінартовича.
Крім того, актор займається дубляжем іноземних фільмів. Він озвучив фільми "Я-легенда" Віла Сміта(США), Джастіна Тімберлейка у "Часі"(США), Эштона Катчера в "Одного разу у Вегасі" (США).
Дмитро Лінартович тільки починає свій творчий шлях в кіно; віриться, що його чекає багато значних ролей, а з ними – визнання і любов глядачів.
Розділ ІІІ. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»
3.1Робота над фільмом
У 2007 році режисер Михайло Іллєнко почав зйомки повнометражного художнього фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Сценаристами були:сам Михайло Герасимович та Денис Замрій і Костянтин Коновалов. Фільм заснований на реальних подіях. Він розповідає про долю хлопця з Полтавщини, Івана Додоки, який стає радянським військовим льотчиком, Героєм Радянського Союзу. Але доля складається так, що йому доводиться пройти німецький полон, радянські табори і, зрештою, волею долі потрапити до Канади, де він стає вождем тамтешнього індіанського племені.
Прототип головного героя — льотчик-ас часів Друго
Зіграти роль цієї
відважної людини Іллєнко доручив українському
акторові Дмитру Лінартовичу. Актор згадує: «Мені зателефонувала асистентка і запросила
на проби. Через кілька днів повідомили,
що гратиму роль Івана Додоки. Перед тим
я перечитав сценарій, який мені сподобався,
і ми почали працювати. Хто, окрім мене,
проходив кастинг на роль, я не знаю, але
чув, що претендентів було чимало».( http://sumno.com/article/
Під час зйомок фільму
потрібно було говорити п’
При зйомках фільму має працювати уява,
вона – наш інструмент. Дещо свого і справді
додавав. По-перше, я ж маю своє коріння:
батька, дідуся, – психофізика залишається
ж моя! Тому дещо додавав, але ми це обговорювали
з Михайлом Герасимовичем. Хоча деякі
сцени він давав мені, як кажуть, на відкуп.
Відчував, що зможу, і не давав задач. Я
входив у кадр та й працював. Це означає,
що ми з режисером знайшли пташину мову
і спілкувалися саме у такий своєрідний
спосіб.» (http://sumno.com/article/
Більшість зйомок відбувалися в Україні впродовж 2008 — 2010
