Мовленнєвий вимір соціуму

Відкритий міжнародній університет розвитку людини

«Україна»

Факультет соціальних технологій

Кафедра психології

Контрольна робота

З навчальної дисципліни :

"Філософія психології"

На тему:

«Мовленнєвий вимір соціуму»

                                                                                                 Виконала:

                                                                                                      студентка 5 курсу

                                                                        Групи

                                                                                        Одарушенко В.

                                                                                                 Перевірив: викладач

Київ-2012

Зміст

1.Мовленнєвий вимір соціуму………………………………………………….3-13

2.Список використаних  джерел…………………………………………………..14

Мовленнєвий вимір соціуму

Рито́рика —  це наука про способи переконання  та впливу на аудиторію з урахуванням  її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Закони риторики

I. Концептуальний  закон – базовий закон риторики, який становить перший крок  мовленнєвого циклу – винайдення  задуму, ідеї (створення концепції).

За своєю  суттю цей закон передбачає пошук  істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Повноцінна, нормальна  мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею  концептуальним законом ...

Задум (концепцію) можна порівняти з образом людини на гірській вершині, з якої їй вдається побачити й осмислити те, що вона не спроможна зрозуміти, будучи “внизу” (на своїй галявині), бо не здатна охопити цю “галявину” (предмет, проблему) цілісно.

Як же навчитися  грамотно створювати задум – концепцію?

Концепція (в  риториці) – це система знань  про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Вона – першооснова  мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Процес розробки концепції складається з такої  послідовності дій:

1.    Своє  бачення суб’єктом предмета (теми),

2.    Аналіз  теми (предмета), тобто вибір проблем  для вивчення.

3.    Прилучення  до цінностей людського досвіду  по вивченню обраної проблеми.

4.    Пропускання  чужого досвіду крізь призму  свого бачення і навпаки (чуже + сво) і формування позицій.

Д. Карнегі писав: “При підготовці декотрих тем дуже рекомендується дещо прочитати, з’ясувати, що робили й говорили інші з того самого питання. Але не починайте  читати раніше, ніж Ви не вичерпали  власних думок. ...Справжня підготовка полягає в тому, щоб видобути щось із себе, підібрати й скомпонувати власні думки й оформити власні переконання.

Не робіть властивої  майже всім помилки – не робіть спроби торкатися у невеликій  промові надто великого кола питань! Візьміть один чи два аспекти теми й спробуйте висвітлити їх грунтовно”.

ІІ. Закон моделювання  аудиторії.

Передбачає  системне вивчення аудиторії, тобто  тих, на кого розраховується викладення концепції.

Важливий момент – оцінка лекційної ситуації з  позиції оратора й аудиторії. Кожен  з них прогнозує ситуацію, спираючись на свій досвід.

Тому ораторові  слід знати існування своїх і  чужих “зон небезпеки”, вміти їх попередити, делікатно поводитися. ...Аудиторія створюється не одразу і не швидко. Досвідчений оратор прагне тримати в полі зору свою аудиторію, особливо її небезпечні зони (острівки шуму, відволікання тощо). Для цього автор готує набір цікавих фактів, гумористичних історій, змінює тональність розмови, виключає або адаптує складний матеріал.

При незбіганні оцінок з боку аудиторії та оратора  слід зберегти здатність до вирівнювання психологічного клімату.

Значимість  закону моделювання аудиторії полягає  не лише в тому, що на його основі можна  створити цілісний психологічний портрет  аудиторії, але і в тому, що цей  закон відкриває можливість подальшої роботи з цим портретом (допомогти аудиторії оволодіти найбільш глибоким рівнем розуміння проблеми, створити умови для актуалізації в людини її позитивних якостей, зняти морально-дисциплінарний мотив і викликати емоційно-естетичний та пізнавальний мотиви, перевести байдужість, конфліктне ставлення у русло конструктивних стосунків).

Закон моделювання  аудиторії дозволяє побудувати наступний  крок “запуску” концепції –  виробити стратегію її реалізації.

ІІІ. Стратегічний закон

Стратегія (програма дій) становить собою варіант реалізації концепції та характеризується такими ознаками: динамічність, гнучкість, варіативність.

З яких компонентів  складається стратегія?

-       визначення цільової установки;

-       вичленування з концепції запитань, розрахованих на певну аудиторію та їх аналіз;

-       формулювання тези (системи коротких  відповідей суб’єкта на поставлені  запитання).

Свої міркування на заключному етапі роботи по формуванню стратегії суб’єкт повинен побудувати у вигляді тези.

Тезу ми розглядаємо  як головну думку або згусток думок (стисле, лаконічне вираження роздумів суб’єкта з приводу обраних запитань), що розгортається суб’єктом у ході спілкування з аудиторією. Наявність тези дозволяє уникнути беззмістовного викладу концепції. М.М. Сперанський: “...Кожне поняття, кожне слово, кожна (думка) буква повинні йти до свого кінця, інакше вони будуть введені без причини, вони будуть зайвими, а все зайве є нестерпним”

ІV. Тактичний  закон передбачає систему дій  по підготовці ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Аргументація  – це засіб впливу одного суб’єкта на погляди та поведінку іншого. В основі лежить логічне обґрунтування  тези шляхом доказу, переконання.

Класифікація аргументів.

Активізація передбачає таку послідовність дій:

-       зацікавити аудиторію;

-       викликати аудиторію на роздуми;

-       вивести аудиторію на рівень  обговорення.

Логіко-психологічний  та психологічні прийоми на етапі  обговорення повинні підкріплюватися аудіовізуальними прийомами (схеми, малюнки, графіки, відео фрагменти тощо).

Тактичний закон  дозволяє суб’єкту знайти ефективні  засоби впливу на аудиторію, завдяки  чому здійснюється реалізація цільової установки.

Розглянуті  чотири закони риторики (концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний) спрямовані на розвиток інтелектуального центру, таких якостей, як самостійність, самокритичність, глибина, ерудиція, гнучкість, відкритість мислення.

Знання й  застосування цих законів сприяє розвиткові ефективного мислення. Отже, риторика перш за все вчить людину грамотно мислити.

“Перш, ніж випустити  слова з нижньої частини голови, пропусти їх спочатку через верхню частину” (Цицерон).

V. Мовленнєвий  закон передбачає вираження думки в дійовій словесній формі (ДСФ).

ДСФ – система  комунікативних якостей мовлення: правильність, виразність, ясність, точність, ємність, багатство, образність, стислість, доцільність.

Розвитку правильності мовлення сприяють тренінги (власні вправи), робота з різними словниками та спеціальною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що писали Ф. Прокопович і Ломоносов.

Виразність  – якість, що впливає на емоції та почуття аудиторії. Засоби виразності: художня образність, фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, дикція, темп мовлення), приказки, прислів’я, цитати, афоризми.

VI. Закон ефективної  комунікації.

Контакт – це спілкування без перешкод, тобто  вищий рівень спілкування.

З метою збереження контакту, становлення його необхідні такі дії:

-       корегування підготовчого етапу  під час спілкування;

-       управління поведінкою аудиторії;

-       управління власною поведінкою.

У ході спілкування  можна спостерігати таке психологічне явище, як “ораторський шок” (неприродна поведінка з боку мовця чи слухачів), для якого характерні знервованість, напруженість, скутість думки, мовлення і поведінки.

В чому причини  “ораторського шоку”? 

-       у самому мовцеві (недостатня  підготовленість його до спілкування, неволодіння прийомами збереження контакту);

-       у поведінці  аудиторії (нетактовність, некоректність  – грубі репліки, запитання  тощо);

-       у зовнішньому  середовищі (шум предметів, які  падають, ходіння, присутність  чужих людей, які критично оцінюють дії мовця або антипатична йому і под.).

Знання цих  причин допоможе ораторові зняти  деякі з них ще до моменту спілкування  і передбачити різні варіанти їх розв’язання.

VII. Системно-аналітичний  закон передбачає аналіз якості  та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої риторичної діяльності. Аналіз якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності: підготовчому, виконавському, наслідковому (докомунікативному, комунікативному, посткомунікативному).

Аналіз ефективності (результативності) ступеня реалізації цільової установки проводиться на наслідковому етапі діяльності.

Системно-аналітичний закон  базується на двох етапах критичної  діяльності: на самоаналізі і аналізові  інших.

Самоаналіз є надзвичайно  сильним джерелом розвитку особистості, бо дає можливість суб’єкту пізнати себе, виявити свої слабкі й сильні сторони. Причому етап самоаналізу виробляє в людини етичну звичку – шукати причину чогось перш за все у собі, а не в інших:

“Спершу слід відкрити себе, потім виправлятися ... Тому скільки можеш, сам себе виводь на чисту воду, шукай проти себе звинувачення! Спочатку виступай обвинувачем, потім – суддею і тільки під кінець – захисником. Іноді варто самому собі бути кривдником! Ти обурюєшся тим, що є на світі невдячні люди. Спитай у совісті своєї, чи знайшли тебе вдячним ті, хто надавав тобі послуги”. (Сенека)

Після того, як суб’єкт оволодів механізмом самоаналізу, він здатний  повноцінно аналізувати інших. Отже, системно-аналітичний закон розвиває в людини такі якості, як самокритичність і відкритість мислення, мовне чуття, шанобливість, тактовність у ставленні до інших людей.

Хоча системно-аналітичний  закон завершує риторичну формулу (P=К+А+С+Т+М+ЕК+СА), однак він не робить її замкненою, застиглою, бо сам по собі символізує вічний процес удосконалення  всього існуючого на землі.

Мовленнєвий закон  риторики передбачає вираження думки в дієвій словесній формі, що виявляється в стрункій системі комунікативних якостей мовлення: правильність, виразність, ясність, точність, ємність, багатство, образність, стислість, доцільність.

Правильність  – володіння орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними тощо нормами.

Правильність  мовлення досягається спеціальними тренінгами, робота з словниками, спеціальною  мовознавчою літературою слухання та аналіз взірцевого мовлення тощо.

Правильне мовлення впливає на свідомість людини, однак, щоб воно було дієвим необхідно, щоб воно було виразним.

Виразність  – завдяки цій ознаці мовлення впливає на почуття та емоції аудиторії.

До засобів  виразності відносять все багатство  мови, якщо воно вживається доцільно, оживляючи, а не спотворюючи мовлення: епітети, метафори, інтонацію, тембр голосу, прислів’я, приказки, діалекти, звертання, інверсія тощо.

Ясність – мовленнєва якість, яка забезпечує адекватне  розуміння сказаного.

Причини, що зумовлюють неясність мовлення:

- порушення  оратором норм літературної мови;

- перенасиченість  мовлення термінами, словами іншомовного  походження тощо;

- індивідуальне  слововживання

Точність –  мовленнєва якість, що виявляється  у використанні слів у повній відповідності  з їхнім значенням. Декарт писав: « Вільно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь».

Стислість –  мовленнєва якість, яка виявляється  у відборі мовних засобів для  вираження головної думки, тобто  стислість формує вміння говорити суттєво.

Доцільність –  така організація мовних знаків, яка  зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування.

Мовленнєвий закон  завершує стадію організації мисленнєво-мовленнєвої  діяльності (підготовчий етап) і  відкриває наступний етап – управління мисленнєво-мовленнєвим процесом.

Людина - продукт  соціалізації і насамперед людина стає людиною завдяки спілкуванню. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці в середовище тварин, виживала, але не ставала людиною в повному розумінні цього слова. Причина - відсутність можливості наслідувати і, особливо, спілкуватися з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві.

Головна особливість  спілкування - взаємодія. Процес спілкування  охоплює соціальну взаємодію  членів суспільства - їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі.

Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи, благополуччя і спокій у сім'ях, колективах. Нарешті, від манери спілкування багато в  чому залежить успіх у роботі.

Володіючи нормами  культури спілкування, людина зможе  уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.

Культура спілкування  є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації.

Нині проблема культури спілкування набуває великого значення. Відбувається становлення  України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв'язки з різними  країнами світу. З огляду на, це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватися як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях.

Нині важливо  закласти основи культури спілкування  в нашому суспільстві відповідно до часу, в якому живемо, до нашої історії, до духовно-творчого потенціалу українського народу.

Кіноекрани  і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики, і на глядача  ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже якщо людина - продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості в тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням.

Традиції, звичаї українського народу високі і духовно  багаті. Однак якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматися як норма. Саме так сприймається низька культура спілкування між людьми в громадських місцях, у сім'ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин.

Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то мусимо прагнути до цивілізації, а першим виявом цього є культура спілкування.

Уся система  ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття спілкування є одним з центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передавання суспільного досвіду. Спілкуючись, люди можуть обмінюватися думками, досвідом, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляє свої індивідуальні особливості. Результат спілкування - налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії.

Зв'язок людей  у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні  дії людей і задовольняє потребу  в психологічному контакті.

Культура спілкування  у вузькому розумінні - це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Культура спілкування  залежить і від особистості, її якостей. Чи може вважатися культурною людина, яка поводиться пихато, зарозуміло, не цікавиться думкою інших, говорить лише сама, не даючи змоги висловитися співбесідникам, презирливо ставиться до інших? Звичайно, ні. Культурна людина має бути спокійною, урівноваженою, знати що, де і як сказати.

Щоб оволодіти культурою спілкування, фахівець повинен мати елементарні знання з психології, стики спілкування, уміти застосовувати на практиці комунікативні установки.

Установка - це стан готовності індивіда чи групи  певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об'єкти (чи суб'єкти) та вплив. Різновидом соціальних установок є комунікативні установки. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають установити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій .

Установки під  впливом спілкування з різними  людьми виникають, змінюються і зникають.

Високий рівень культури спілкування, на думку вчених , створюють компоненти:

- комунікативні  установки, які "включають" механізми спілкування;

- етичні норми  спілкування, прийняті в даному  суспільстві; психологія спілкування  (категорії, закономірності, механізми  сприймання й розуміння одне  одного);

- уміння застосовувати  ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Людину можна  вважати тим більше внутрішньо культурною, чим частіше в неї спостерігається "ставлення на Ви" до близьких людей.

Велике значення для кожної людини має процес пристосування до оточення, в якому доведеться працювати (від адаптації нової людини в колективі залежить продуктивність її праці.

Культура поведінки  і спілкування людини залежить від  того:

- що діється  у світі;

- які закони  ухвалює парламент;

- як підвищуються  ціни на товари й продукти  харчування і т.ін. Розтривожена  цими подіями людина може своє  невдоволення,

роздратування "виливати" на інших.

Спілкуючись, треба  уникати:

а) збігу однакових  голосних і приголосних на межі слів;

б) повторень одних і тих самих слів;

в) однакових  відмінкових закінчень;

г) надто довгих і однотипних речень; ґ) скупчення  рівноскладових слів;

д) віршування в  прозі, бо ритм прози має бути свій, не віршовий2.

В Україні за останні десятиріччя XX століття проведено  дослідження різних аспектів спілкування, зокрема:

- спілкування  як система (теоретичні дослідження  спілкування і практичне навчання  формам і методам підвищення  рівня культури спілкування);

- етичні і  психологічні компоненти спілкування,  їх вплив на розвиток психіки й формування особистості;

- труднощі, що  заважають людям розуміти одне  одного, діяти спільно;

- вплив прийнятих  у суспільстві моральних норм  і правил на спілкування та  поведінку людей;

- засоби спілкування;

- способи впливу  людей як під час спільної діяльності, так і в міжособистісних взаєминах;

- особливості  монологічного й діалогічного спілкування;

- проблеми ділового  спілкування в Україні (середина 70-х років);

- культура спілкування (80-ті роки);

Кожна людина повинна  прагнути, самоудосконалюючись, підвищувати свою культуру, культурно спілкуватися з іншими людьми. Цим самим вона примножуватиме здобуте багатьма поколіннями наших пращурів.

Список  використаних джерел

1. Васильев В.В. (2003) История философской психологии : Зап. Европа - XVIII в. Калининград.

2. Василюк Ф.Е. (1984) Психология переживания. М

3.  Гелен, А. О систематике антропологии // Проблема человека в западной философии:

4.Леонтьев А.H. (1975) Мотивы, эмоции и личность/  Деятельность. Сознание. Личность. М.

5. Леонтьев А.Н. (1994) Философия психологии / Под ред. А.А. Леонтьева, Д.А. Леонтьева, М.

 6. Лурия А.Р. (2004) Эволюционное введение в психологию / Лекции по общей психологии, СПб.

7.http://ukrkniga.org.ua